Речі, які зараз в моді

- В одному монастирі на східній частині королівства Ріділль, на території графа Кербека, жила бідна дівчина, яка не мала родичів. Колишня графиня Кербек побачила в цій бідній дівчині свого покійного чоловіка і прийняла її як власну дочку. Та дівчина росла щасливою, її любила колишня графиня Кербек, але вона захворіла і померла перебуваючи вже в літньому віці. Втративши свого опікуна дівчину вигнали з родини графа, та приставили служницею до доньки графа. А потім, коли дочку зарахували до академії Серендія, навчального закладу для дітей знатних родин, жалюгідну дівчину також відправили навчатися разом з нею як її слугу…

-… тож твоя роль — бути цією жалюгідною дівчиною, Моніко.

Після того, як Луїс всерйоз розповів таку безглузду історію, у Моніки по тілу виступив холодний піт і вона ледь помітним голосом сказала:

- В-Вибач, але… я навіть не можу зрозуміти цю історію.

Чесно кажучи, Моніці, яка майже не могла скласти в голові більшу частину історії в одне ціле, не було зрозуміло що саме хотів сказати чоловік перед нею.

Помітивши стурбованість дівчини Луїс з лукавою посмішкою промовив:

- Якщо у тебе таке неприємне минуле, ніхто не захоче вникати в це. Ось книга, яку я використав в якості довідника.

Позаду Луї стояла Лінн, яка була одягнена в уніформу служниці, вона плавно дістала книжку.

Автором її був Дастін Гюнтер. Останнім часом він був улюбленим письменником Неро.

Лінн простягла книгу Моніці, а потім заговорила з нею шанобливим тоном.

- Це роман про героїню, над якою знущається донька графа, та зрештою вона привертає увагу принца та закохується в нього. Підступна тактика знущань доньки графа дуже детальна та цікава.

На пояснення Лінн Неро, що сидів на полиці, завиляв хвостом із зацікавленим виразом на обличчі.

У цій кімнаті було кілька книжок Дастіна Гюнтера, але всі вони були старі. З іншого боку, книга в руках Лінн була його останньою роботою. Не дивно, що Неро зацікавився нею.

Поки Моніка напружено розмірковувала дивлячись на книгу, Лінн дозволила їй обережно її потримати.

- Я позичу її вам. Тож сміливо використовуйте її як довідник.

- Як довідник…

Моніка невпевнено гортала сторінки книжки.

Що стосується книжок з магії, вона може читати їх годинами, тому оскільки дівчина не була знайома з даним жанром, вона не могла зрозуміти зміст.

Гортаючи навмання сторінки, вона випадково знайшла сцену, де героїня плаче в тіні після того, як їй порвала спідницю лиходійка. Донька графа в книзі була дуже поганою дівчиною. Все, що вона робила, було обурливим.

- Гм... За твоїм задумом, мене зарахують разом із донькою графа Кербека, але це...

- О, не хвилюйся! Я розповів графу Кербеку подробиці й попросив його єдину доньку, юну пані Ізабель, допомогти.

Моніка відвела очі від книги.

- Т-Ти навіть потурбував графа родини Кербек!? З-з цим абсурдним планом!?

У будь-якому разі, якщо вони візьмуть за основу плану історію, яку мав на увазі Луїс, граф Кербек і молода пані Ізабель стануть поганими персонажами.                  

На стурбованість Моніки, Луїс сказав спокійно:

- Чи знайоме тобі ім’я графа Кербека?

- Хм? Ем...

Хоча Моніка була досить вправна в обчисленнях, вона не дуже добре запам’ятовувала імена людей і місця. Проте ім’я «граф Кербек» нахлинуло спогадом в пам'яті Моніки.

- Ах… на винищенні драконів…

- Правильно. Територія, де ти перемогло чорного дракона Воргана три місяці тому… це земля графа Кербека. Граф глибоко тобі вдячний. Він навіть сказав, що готовий допомогти будь-яким способом, яким він міг, заради пані Мовчазної відьми.

Граф Кербек був дуже вдячний Мовчазній Відьмі і приготував бенкет, щоб подякувати їй за перемогу над драконом.

Однак Моніка відмовилася від нього і повернулася до своєї хижки, щоб втекти від зайвої уваги. Тому Моніка ніколи не зустрічалася ні з графом Кербеком, ні з його донькою.

Пізніше обдумуючи це запрошення Моніка турбувалася, що її рішення відмовитися від вечірки могло його образити, але граф Кербек сприйняв це як «Яка скромна леді Мовчазна Відьма!»

- Я вже повідомив про це графа Кербека та його доньку.

- Т-ти говориш про... Т-той план, де я прийомна донька колишньої графині, яка піддається знущанням з боку родини графа?

- Саме так. Коли я розповів йому про цю легенду, граф Кербек був дуже схвильований і сказав: «Хіба це не схоже на роман?»

- Він схвильований?

- Якщо говорити про це, очі юної пані Ізабель сяяли, коли вона сказала: « Це ж донька лиходійка, яка сьогодні в тренді!»

- В тренді?

Роман, який Луїс використовував як довідник, очевидно, був дуже популярний у королівській столиці. Будучи однією з його найбільших прихильниць, юна міс Ізабель навіть їздила до столиці, щоб купити його.

- Останніми днями молода пані Ізабель наполегливо працює над своєю роллю лиходійки, яка знущається над тобою.

- ……

- Саме тому ти збираєшся проникнути в школу і наполегливо працювати, щоб захистити другого принца, поки над тобою знущається юна леді Ізабель. Я маю на увазі, що ти добре зіграєш роль дівчини, над якою знущаються, чи не так?

- ……

Моніка не змогла відповісти. Це було тому, що половина її розуму втратила свідомість.

Фактично, коли Луїс заручився підтримкою графа Кербека, він вже не мав наміру дозволити Моніці втекти.

＊ ＊ ＊

Луїс сказав їй зібрати свої речі, тому що він забере її завтра о тій самій годині, але, чесно кажучи, вона не знала, з чого почати.

-Агов, Моніка. Ти жива? Агов?

Поки Моніка перебувала десь у просторі, Неро лапою постукав їй по нозі.

За звичайних обставин Моніку втішило б відчуття тих м’яких подушечок лап, але зараз у неї не було на це часу.

- Що мені робити… це неможливо… ходити до школи аристократів… страшно… При цьому я маю бути його охоронцем… Я не можу…

Колись Моніка навчалася в школі «Мінерва», яка була найкращим навчальним закладом для магів.

У минулому знатні родини мали монополію на навчання заклинань, і навіть сьогодні більшість тих, хто прагне стати чарівниками, були дітьми зі знатних родин. Найчастіше це були діти другого або молодшого сина, які не могли  очолити родину.

Моніка, яка була дуже сором'язлива, завжди нервова і боязка, була легкою здобиччю для таких людей.

Особливо після того, як вона змогла використати магію без заклинання, справи пішли погано, через ревнощів і заздрості однолітків. Тому Моніка проводила багато часу в лабораторії професора, який завжди піклувався про неї, і присвятила себе вивченню магії.

Моніка закінчила «Мінерву» у віці п’ятнадцяти років, але більшу частину останнього року вона провела в лабораторії, не відвідуючи занять.

Якби її професор не рекомендував її як одну із Семи Мудреців, вона ймовірно, досі сиділа б у лабораторії.

Хоча вона стала однією з Семи Мудреців, проте й досі все ще ховається у своїй хижці.

- Я не можу… Я не можу цього зробити… Що мені робити, Неро…

- Як щодо втечі?

На пропозицію Неро, Моніка похитала головою, ледь не звиваючись.

- Мене… в-вб’ють… Якщо я це зроблю…

- Ти впевнена, що він зайде так далеко? Як його там звали? Рунрун Лувісус?

- Неро… якщо ти так назвеш його ім’я… він зробить з тебе на котячий суп.

Моніка закрила обличчя руками й опустила голову.

Луїс Міллер, [Бар’єрний маг], був симпатичним молодим чоловіком із цілком аристократичною вдачею, але він також був одним із найуспішніших бойових магів у країні. Моніка знала що під цими білими рукавичками була міцна рука бойового чарівника.

- Якщо я втечу… Луїс обов’язково переслідуватиме мене на краю світу…

- Цей хлопець точно людина? Ти не помиляєшся, може він Хранитель підземного світу, а не один з Семи мудреців?

- Ось який він страшний!

Моніка знала, що для неї більше немає виходу. Незважаючи на це, вона боялася.

Поки Моніка хникала, Неро виляв хвостом і запропонував:

- Давай подивимося на це з іншого боку. Ти будеш охоронцем принца. Він принц, розумієш. Він має бути крутим, правда? Він має бути блискучим, чи не так? І кожній дівчині подобається такий принц, чи не так?

- Я не знаю…

- Як одна з Семи Мудреців, ти повинна була бути присутня на якійсь церемонії чи щось подібне, чи не так? Тоді ти, мабуть, бачила обличчя принца раніше.

Моніка мляво похитала головою.

Моніка, яка почувалася дуже сором’язливою та почувалася некомфортно в людних місцях, зазвичай тримала голову опущеною з натягнутим капюшоном під час церемонії та не дихала до її кінця. Вона навіть не встигла добре роздивитися обличчя короля на троні.

- Скажи, Моніка. Я просто подумав…

- Не знати обличчя Другого Принца, якого ти охороняєш, досить фатально, чи не так?

- Що мені тепер робити…

Чесно кажучи, якби вона сказала, що не знає, як виглядає другий принц, Луїс Міллер, мабуть, чарівно посміхнувся б їй, та вдарив кулаком у голову Моніки й кинув би всі образливі слова, які б тільки він вигадав в її адресу.

Уявивши цю сцену, Моніка впала на підлогу й розплакалася.