Моніка, яка заснула на своєму столі з ручкою в руці, прокинулася від ніжного відчуття біля щоки.
Вона мляво підняла погляд та втупилася в золоті очі чорного кота.
Кіт штовхав її лапою в щоку, а коли зрозумів, що вона прокинулася, його очі звузилися немов задоволена людська посмішка.
-Привіт, Моніка. Настав ранок. Не можна спати вічно. Що? Ти не прокинешся, поки тебе не поцілує принц? Принцесо?
Не збентежена балакучим котом, Моніка потерла очі й сіла на стілець.
Чорний кіт був її знайомим. Він не тільки розумів людську мову, він навіть умів читати. Насправді він був набагато затятим читачем, ніж вона, користуючись будь-якою вільною хвилиною для цього, спритно гортаючи сторінки передніми лапами. Зокрема, йому подобалися пригодницькі романи, і швидше за все, він отримав ідею про поцілунок принца з одного з них.
-… Ух. Привіт, Неро. Вже ранок? … Я піду вмиюся
Моніка допила решту холодної кави з чашки та підвелася. Повернувшись спиною до Неро, вона відчинила вхідні двері й відчула, як прохолодний вітерець лоскоче її щоки — це була ознака кінця літа.
Хиткий будинок, де жила Моніка, стояв на горі Королівства Ріділл. Інших осель поблизу не було, а до найближчого села потрібно було іти більше години.
Моніка пішла за будинок і почала набирати воду з колодязя, їй доводилося докладати великих зусиль, враховуючи її маленьку статуру. Останнім часом були досягнуті великі успіхи в технології транспортування води. Труби поширилися не тільки у великих містах, але й у менших селах у цьому районі. Але, цілком очевидно, що ніхто не прокладе трубу до маленької хатинки на схилі гори.
Оскільки вона виросла в місті, спочатку гірське життя вважалося їй незручним. Однак тепер вона цілком звикла до життя у своєму будиночку. Найкращим було те, що територія була тихою та відлюдною.
Набравши відро води, вона зібрала трохи речей повісила на стовп, щоб вони висохнули, і повернулася всередину. Потім, ніби щойно згадавши, вона подивилася на своє відображення у великому дзеркалі в кутку кімнати.
Знайомий казав Моніці приділяти більше уваги своїй зовнішності. Саме дзеркало було дуже гарним і виглядало недоречним у даній обстановці.
На його елегантному склі відображалася худа дівчина з кучерявим волоссям, яка була закутана у поношений халат. Хоча цього року їй мало б виповнитися сімнадцять, її пошарпана статура була набагато блідніша, ніж мала б бути в її віці — вона була майже мертвого кольору. Її світло-каштанове волосся, яке вона безладно розділила на пару кісок, було сухим і без блиску, виглядало навіть грубішим, ніж жмут сіна. Її очі, що виглядали з під чубчика, який вона відрощувала обрамляли темні кола.
Правду кажучи, вона виглядала жахливо. Але оскільки вона жила сама, а поруч не було інших людей такі речі не мали для неї значення.
Раптом моніка згадала, що сьогодні їй мають доставити щомісячний запас продуктів.
Моніка була надзвичайно сором’язливою і їй було важко купувати речі в магазинах.Натомість вона попросила жителів села, що було біля підніжжя гори доставляти їй їжу та інші продукти.
На мить вона завагалася, розмірковуючи, чи варто їй знову заплітати волосся. Не встигла вона про це подумати, як у двері постукали.
-Моніка, я тут, щоб доставити вам ваші продукти!
Жвавий жіночий голос налякав Моніку. Від раптового жвавого жіночого голосу Моніка здригнулася. Вона натягнула капюшон халата на очі.
Тим часом Неро спритно скочив на полицю та промовив.
-Гість? Гадаю мені час прикинутися звичайним котом, мяу.
-“Так”. Кивнувши Неро, Моніка нервово відчинила двері.
Біля її будинку стояла повозка, а біля неї стояла дівчина близько десяти років. Це була жвава дівчина з закрученим ззаду оливково-каштановим волоссям. Її звали Енні, вона була з села, що знаходилося біля підніжжя гори. Зазвичай саме вона доставляла Моніці продукти.
Моніка визирнула з-за дверей і, тремтячи, сказала:
-П-привіт!
Енні вже звикла до поведінки Моніки, розвантаживши повозку, вона відштовхнула Моніку та відчинила двері.
- Я зараз все принесу, — сказала Енні. Ви можете притримати двері?
- О…гаразд…
Моніка нервово кивнула, і Енні швидко занесла товар всередину.
У будинку Моніки було небагато меблів, але стіл та підлога були заставлені стопками книжок та паперів так, що й нікуди було ступити. Навіть ії ліжко вже давно було поховане під ще більшою кількістю паперів і книг. Вона навіть не могла лягти на нього. Ось чому останнім часом вона стала засинала в своєму кріслі.
-Тут як завжди безлад! Скажи чи важливі ці папери? Я можу їх викинути?— спитала Енні, розглядаючи купу паперу на підлозі.
-Вони… вони всі важливі!
-Гей, це ж формули? Що ви розраховуєте?
Енні вміла читати, а оскільки вона була донькою ремісника, вона також добре володіла цифрами. Їй було лише трохи більше десяти років, але вона була розумніша за більшість інших дітей її віку. Але навіть для неї рядки та стовпці чисел на цих паперах були нерозбірливими.
Моніка опустила погляд. Уникаючи зрового контакту з Енні вона відповіла:
- Це… розрахунки для, орбіт планет.
- А це що? На ньому багато назв рослин.
- … Це… Я розраховувала співвідношення рослинних добрив і вносила їх у таблиці.
- Тоді що це? Виглядає наче магічні символи.
-...Це, гм, пробний розрахунок нової складної магічної формули що професор Мінерва запропонувала...
Моніка перебирала пальцями рукав халату, тихо відповідаючи на запитання.
Очі Енні розширилися і вона спитала.
-Чарівна формула? Ви можете використовувати магію, Моніка?
-…Я, ем, ну… Ц-це…», — затинаючись, промовила Моніка, її очі білали то праворуч то ліворуч.
Нерон, який удавав, що спить на полиці, мявкнув, немов кажучи:
- Ти там у порядку?
Моніка продовжувала перебирати пальцями, доки Енні зрештою не поступилася, вона опустила плечі та засміялася.
- Ха-ха. Звісно ти не можеш користуватися магією. Якби ти могла нею користуватися, ти б працювала у столиці! А не жила у горах як відлюдник.
Магія була засобом, за допомогою якого можна було використовувати ману для створення чудес. Спочатку це була таємниця, яку ретельно охороняли аристократи, але в останні роки простолюдинам було надано більше можливостей для її вивчення.
Але все одно були обмеження — щоб вступити до академії для вивчення магії, потрібні були значні багатства чи талант. Для простої людини стати магом було успіхом усього життя.
Якщо ви станете магом високого рівня, вас може утримувати знатна родина або ви зможете знайти роботу в Магічному корпусі, члени якого по суті, були знаменитостями.
Слова Енні мали сенс, що Моніка, яка жила у горах, не могла стати магом.
- О, Моніка! Ти чула? Три місяці тому на східному кордоні був напад драконів.
Плечі Моніки піднялися, а Неро, який удавав що спить на полиці, розплющив одне око. Його ліниво звисаючий хвіст, погойдувався наче маятник годинника.
-Я чула, що птеродракони сформували зграю і з’явилися в одному селі! Їх було більше двадцяти!
Птеродракони, були драконами нижчого класу. Вони мали нижчий інтелект і були менш страшними, ніж інші дракони, але з ними було надзвичайно важко мати справу в групах. В основному вони переслідували худобу, але напади голодних птеродраконів на людей стали більш поширеними в останні роки.
-А ще! А ще! Тим хто очолив зграю був легендарний чорний дракон Дракон Ворган!
Дракони, у чиїх іменах вказувався їхній колір, такі як чорні або червоні дракони, мали вищий ранг і вважаються особливо небезпечними.
Самим небезпечним був чорний дракон Ворган. Його унікальне чорне полум’я, яким він дихав було полум’ям підземного світу. Ним він міг безжально палити навіть захисні бар'єри верховних магів. Одна атака чорного дракона може легко перетворити королівство на попіл. Тому він дійсно був створінням лиха епічного масштабу.
-І! І лицарі-дракони пішли вбивати його, і їх супроводжував один маг із Семи Мудреців! Почекай, ти знаєш, хто такі сім мудреців? Вони найкращі маги королівства. Справді дивовижно?
- Ем….
- Наймолодшу з них звуть Мовчазна відьма! Кажуть, вона сама вбила чорного дракона і знищила всіх птеродраконів!
У с селах такі історії були дорогоцінною формою розваги. Очі Енні майже сяяли від захоплення... але Моніці було однаково.
-Кажуть, що Мовчазна Відьма єдина в усьому світі може використовувати магію без заклинань! Магія завжди потребує наспіву, але Мовчазній відьмі не треба цього робити! Навіть без нього вона може використовувати потужну магію, як-от бум, бум, бум!
Моніка мовчки притиснула руку до живота. Він болів так, наче його стискають у лещатах. Незважаючи на приємний літній ранок, вона вся спітніла.
Енні поклала руки на щоки перебуваючи у захваті і сказала:
- Я хочу одного дня зустріти справжнього Мудреця! Хоча б один раз!
У сільській місцевості люди рідко зустрічали магів середнього чи навіть нижнього рангу, то що вже казати про когось з семи мудреців. Схоже це стало причиною захоплення Енні магами.
Тримаючись за живіт, Моніка дістала зі шкіряного мішечка на шафі кілька срібних монет, щоб розрахуватися з Енні за товари які вона доставила, а також дати їй чайові.
- Дякую… що завжди… доставляєш мені ці товари.
Подякувавши, вона вклала срібні монети в руки Енні.
Порахувавши монети Енні схилила голову на бік і промовила:
- Я знаю, що весь час запитую, але чому? Чому ти завжди даєш вдвічі більше, ніж це все коштує!
- Т-ти доставляєш мені все це… тому це моя подяка…
Будь-яка інша дитина підскочила б від радості й сховала монети в кишеню, але Енні була розумною дівчиною. Вона знала, що винагорода виходить за межі виконаної нею роботи, і з запитанням подивилася на Моніку.
- Чим ти займаєшся, Моніка?
- Я, ну… Розрахунками.
- Ти професор математики?
- Щось… на кшталт цього .
Стопки документів, які знаходилися в будинку, були зовсім різними. Окрім зоряних орбіт і розподілу добрив, вони включали загальну чисельність населення, податкові надходження, зміни продажу продукції та різні інші документи, вкриті цифрами. Вони лежали на підлозі безладно, що спочатку виглядало як хаос, але відповідали порядку та логіці, яких могла дотримуватися лише Моніка.
Енні, здавалося, була цілком задоволена відповіддю «професора математики».
-Хм. Тоді це означає, що людина, яка вчора приїхала до нашого села, теж має бути професором математики.
-Хм?
- Чоловік сказав, що він твій колега і хоче навідати тебе, тож я розповіла йому, як до тебе дістатися. Він має бути тут незабаром.
Від слова колега обличчя Моніки зблідніло.
Страшенно тремтячи у своєму халаті, затинаючись вона запитала.
- Ц-ця, та людина, ем, хто… це був?
- Це був я!
Чистий, дзвінкий голос почувся позаду Моніки.
У неї перехопило подих. Обернувшись вона побачила гарного чоловіка з гладким каштановим волоссям, заплетеним у коси, який сперся на двері із посмішкою на обличчі. Поряд з ним стояла красива білява жінка в уніформі покоївки.
Чоловік був одягнений у чудовий костюм, з моноклем на оці та тростиною в руці. З усіх сторін він виглядав як справжній вишуканий, елегантний джентльмен. Його делікатні тонкі риси обличчя були такими привабливими, що більшість дівчат були б у захваті з першого погляду.
Але Моніка дивилася на нього з широко розплющеними очима ледь стримуючи крик.
- Л-Л-Л-Л-Л-Л-Луї-Луїс?
- Я був би вдячний, якби ти не змінювала моє ім’я на Л-Л-Л-Л-Л-Л-Луї-Луїс. Це трохи безглуздо, тобі так не здається?
- Ах! Мені шкода…— промовила вона, затинаючись, на межі сліз.
- Навіть не глянувши в бік Моніки, чоловік підійшов до Енні й усміхнувся. Тоді він узяв її руку і поклав у неї цукерку.
- Дякую, що показали мені дорогу, юна леді.
- Нема за що!
Енні посміхнулась і відповіла красеню на знак ввічливості, а потім поклала цукерку до кишені.
- У будь-якому разі, — сказала вона, — я не хочу заважати вашій розмові, тому я піду. Бувай Моніка. До зустрічі через місяць!
Дівчина помахала рукою і вийшла з будинку, прийнявши більш витончену ходу ніж зазвичай. Безнадійно прислухаючись до стукоту коліс повозки, що віддалялася, Моніка зі сльозами на очах подивилася на чоловіка перед собою.
Його костюм та тростина були камуфляжними. Зазвичай він носив розшиту золотом мантію і чудовий посох, бо він був магом. Вродлива дівчина в одязі покоївки, що чекала позаду нього, була не людиною, а духом, який уклав з ним договір.
- Давно не бачилися… Луї – хвилюючись, сказала вона.
Він приклав руку до грудей і елегантно вклонився.
- Так дійсно давно, пані Моніка. Чи краще сказати, Мовчазна Відьма із семи мудреців Моніка Еверетт.
Далі
Розділ 2 - Кінець спокійного життя Моніки
Ви коли-небуть задумувалися, яка різниця між «магією» та «чаклунством»? Це основна проблема, з якою хоча б раз у житті стикається будь-який маг початківець. Простіше кажучи, магія — це «створення певного явища за допомогою мани», а чаклунство досягає цього явища за допомогою заклинання. А спосіб використання мани можна назвати заклинанням. Заклинання означає використання способу плетіння магічної формули за допомогою співу. По-перше, магія не є конкурентною сферою діяльності людей. Духи, дракони та види, які зараз знаходяться під загрозою зникнення, відомі як магічні звірі та демони, також можуть маніпулювати маною. Вони народжуються з природною здатністю. Наприклад, дракони, в залежності від виду, можуть вільно літати в небі та дихати вогнем зі своїх пащ. Обидва ці явища спричинені маною, але чи намагаються дракони співати, коли літають чи дихають вогнем? Відповідь - ні. Драконам не потрібен спів, тому що їхня раса вміє маніпулювати маною. Отже, лише люди, єдині істоти, які не можуть використовувати магію без створення магічної формули. Коротко кажучи, люди не можуть використовувати магію без скандування. Проте є одна геніальна дівчина, яка зробила неможливе можливим. Її звати Моніка Еверетт, сором'язлива дівчина, яка не вміє нормально спілкуватися з людьми настільки, що замкнулася в собі глибоко в горах. В той же час є магом, одним з семи мудреців, відома як Мовчазна відьма. Заклинання можна класифікувати на три категорії: просунутий, середній та нижчий рівень, просунуте заклинання займає від 20 до 30 секунд, проміжне заклинання займає 10-20 секунд, а заклинання нижчого рівня зазвичай займає від 3 до 10 секунд. Незважаючи на те, що вона не могла згадати всі магічні формули, Моніка може використовувати близько 80% заклинань без слів. Найбільша слабкість магів полягає в тому, що вони стають беззахисними під час читання заклинання. Отже, само собою зрозуміло, що час, витрачений на скандування, може бути різницею між життям і смертю на полі бою. Деякі просунуті маги використовують швидке заклинання, щоб скоротити час читання вдвічі, але незважаючи на це, Моніка єдина, хто може використовувати заклинання без слів. Ось чому два роки тому, у віці п'ятнадцяти років, Моніку Еверетт було обрано однією з Семи мудреців, магом найвищого рівня в королівстві. Це дуже проста і зрозуміла історія про те, як така геніальна дівчина прийшла до майстерності заклинання без слів. Будучи вкрай сором'язливою, Моніка не могла нормально виступати на публіці. Хоча є винятки, вона може залишатися спокійною перед Енні, але не перед людьми, яких вона не знала, або людиною, яка їй не подобається. Маленька дівчинка починала нервувати та тремтіти так, що не могла говорити. У гіршому випадку її може знудити, або вона втратить свідомість. Очевидно, вона не зможе вимовляти заклинання увесь час. У той час Моніку могли відрахувати зі школи для магів через те, що вона не змогла використати заклинання на практичному іспити. Тоді Моніка задумалася. - Якщо я не можу говорити перед екзаменатором, тоді мені треба навчитися використовувати магію без слів. Зазвичай люди намагаються подолати свою сором'язливість і агресію, але ідеї Моніки пішли в іншому напрямку і на загальний подив, її талант як мага розквітнув. І ось, з досить тривіальною та зовсім не надихаючою причиною, Моніка опанувала заклинання без слів, і дуже швидко стала однією із Семи Мудреців. Дійсно, її зусилля закінчилися в несподіваним чином. ＊ ＊ ＊ Заспокоївши тремтячі руки, Моніка приготувала каву так само, як і вранці, і обережно поставила її перед гостем. - Б-Будь ласка, п-пий. - Це незвичайний метод приготування, чи не так? Дякую за напій. Вродливий гість сів на стілець, який приготувала для нього Моніка, потягуючи каву. Щодо його служниці, то вона стояла позаду нього. Його тонкі брови насупилися, а фіолетово-сірі сірі очі зиркнули на Моніку за окулярами. - Ця гірка кава, схоже, була зварена зі злим наміром, це має мене турбувати? - Н-ні, в-вибач! - Я пройшов довгий шлях у глибину гір, а тепер зі мною так поводяться. Хіба це не надмірно? Цей чоловік був колегою Моніки, також один із Семи Мудреців. Його звали Луїс Міллер, Бар’єрний маг. Йому було двадцять сім років, він був старший за Моніку на десять років, але оскільки вони одночасно з Монікою стали одними із Семи Мудреців, до нього часто ставилися так само, як до неї. Луїс був привабливим чоловіком, який виглядав делікатно, коли не розмовляв. На відміну від зовнішності він був надзвичайно жорстоким чарівником, який може похвалитися другим за величиною рекордом вбивства драконів наодинці. Також був лідером Магічного Корпусу, і члени Корпусу боялися його через загострену кмітливість. У будь-якому разі було б жахливо розлютити його, тому, коли Моніка поставила склянку з водою перед Луїсом, вона тремтіла від страху. - Е-е-е… навіщо ти прийшов? Луїс зробив ковток зі склянки й звернув увагу на жінку в уніформі покоївки, що стояла позаду нього. - Лінн… постав звукоізоляційний бар’єр. - Звичайно. У той момент, коли покоївка на ім’я Лінн кивнула головою, звуки навколо будинку раптово зникли. Шум вітру, спів птахів і всі інші звуки ззовні ніби замовкли за межами будинку. Вуса Неро, який удавав ніби спить на полиці, здригнулися. Він відкрив свої золоті очі й подивився на жінку в уніформі служниці. Це була висока, струнка, вродлива жінка. Однак її добре сформоване обличчя було невиразним і дещо ляльковим. Причина, чому вона змогла створити бар’єр без співу, полягала саме в тому, що вона дух високого рангу. У всьому королівстві було лише близько десяти магів, які мали таких послідовників, як високопоставлені духи. Інакше кажучи, наявність духу високого рангу як послідовника було свого роду статусом для мага. - Пані Моніка, чому б вам не укласти контракт із високопоставленим духом? Думаю, це допоможе вам отримати певний авторитет. - Я-я вже маю фамільяра. Неро, який виляв хвостом на полиці, схвально кивнув головою. Луїс глянув на Неро, що лежав на полиці й посміхнувся, ніби помітив його присутність. - Це досить милий маленький фамільяр. На його дещо глузливе бурмотіння Неро чітко видав звук «мяу». - Ну, в будь-якому випадку, давайте приступимо до справи. Я прийшов сюди сьогодні, щоб попросити тебе про послугу. - П-послугу? []Коли Моніка не намагалася приховати своєї настороженості, Луї люб’язно посміхнувся, схрестив руки в білих рукавичках і оперся на них підборіддям. - Так, за наказом Його Величності, я таємно охороняв другого принца останній місяць. - Га? Слова Луї змусили Моніку широко розплющити очі. В цій країні було три принци від різних матерів. Принц Лайонел, якому було двадцять сім років, принц Фелікс, якому було вісімнадцять років, і принц Альберт, якому було чотирнадцять років. Щодо того, хто з трьох принців стане наступним королем, дворяни в країні мали різні точки зору. Моніку не цікавила боротьба за владу, тому вона знала про це лише з розповідей інших, але, за чутками, фракції першого та другого принців були майже рівними за чисельністю, а фракція третього принца трохи переважала. Серед Семи Мудреців були члени фракції першого принца та представники фракції другого принца. А «бар’єних маг», Луїс Міллер, був яскравим прикладом фракції Першого принца. Тож чому Луїсу наказали охороняти другого принца? Моніка збентежено насупила брови. - Ем… Луїс, ти з фракції Першого принца, чи не так? - Так, але ж чому його величність наказав мені особисто охороняти другого принца? У мене є деякі думки щодо цього, але було б недоречно обговорювати волю Його Величності, тому не будемо цього робити тут. Важливо те, що Його Величність наказав мені непомітно захищати Другого Принца. Не кажучи вже про те, як важко захищати людину, яка навіть цього не знає. Чому король наказав Луїсу, члену фракції Першого принца, захищати Другого принца? Чому це потрібно робити таємно? На збентеження Моніки, Луї без вагань продовжив свої слова. -Як я вже згадував раніше, Його Величність Фелікс зараз відвідує академію Серендія, престижну школу-інтернат. Отже, щоб захистити його Величність, так щоб він не помітив… Було б розумно проникнути в школу, але ця школа знаходиться під контролем герцога Крокфорда, тому це зробити складно. Герцог Крокфорд, дід Другого принца по материнській лінії, був одним із самих могутніх людей в країні та лідером фракції Другого принца. Простіше кажучи, він і Луїс були як вода та олія. Малоймовірно, що Луїс погодився б стати його таємним охоронцем. - Т-то як ти збираєшся його захищати, якщо ти не можеш потрапити в школу? - Ось чому я приготував йому цей чарівний пристрій для самозахисту. - Луїс витягнув із кишені, якусь маленьку замотану в тканину річ і поклав її на стіл. В тканину була загорнута розбита брошка. Великий рубін у центрі брошки тріснув, а золотий виріб тонкої роботи на застібці, який оточував рубін був зламаний. Коли Луїс взяв рубін, Моніка помітила, що на ньому вигравірувано магічне коло. У той момент, коли він потрапив у її поле зору, вона зрозуміла, що це таке. - Бар’єр, що складається з виявлення небезпеки, невеликої зони фізичного та магічного захисту та передачі. - Я вражений тим, що ви можете помітити все лише одним поглядом. Так, це чарівний інструмент для самозахисту, який я старанно створив. Чарівні інструменти дуже корисні для тих, хто не вміє користуватися магією. Його можна використовувати, просто додавши ману до спеціально оброблених коштовностей, на які були нанесені магічні формули. Але ці предмети все ще вважаються товаром дуже високого класу, тому вони недоступні на поточному ринку. Крім того, цю чарівну прикрасу змайстрували Сім Мудреців, найкращі чарівники цієї країни, тому її ціну неможливо виміряти. Насправді, навіть якби вона була неповноцінною, цього вистачило б щоб купити два-три будинки в столиці. Луїс підняв тріснутий рубін і подивився крізь нього на сонячне світло, що проникало крізь вікно. Тоді в розколотому рубіні з'явилося магічне коло. - Я зробив цю брошку в парі, яка складається з сапфіру та рубіну. Володар сапфірової брошки отримає захисний бар'єр під час нападу. Я попросив Його Величність подбати про те, щоб Його Високість Фелікс носив брошку з собою. Тому, Луїс завжди тримав рубінову брошку, пару до сапфірової брошки під рукою, щоб перевірити чи не загрожує принцу небезпека. По-перше, сама Академія Серендії перебувала під суворим контролем Дюка Крокфорда. Будь-який зловмисник, який хотів би позбавити життя принца, не зміг би легко до неї проникнути. Так що, навряд це траплятиметься дуже часто, і Луїс, схоже, був високої думки про це. - Однак цей чарівний інструмент, у який я вклав серце та душу і над яким невтомно працював протягом тижня, вийшов з ладу протягом трьох днів після його завершення. - Всього за три дні… - Так, я чув, що він розбився наступного дня після того, як Його Величність подарував його принцу Феліксу. Я тиждень тяжко працював, але йому знадобилося три дні, щоб розбити його. Коли я побачив, що рубінова брошка зламалася, я засміявся, тому що це було так весело, ха-ха-ха! Його сміх був неймовірно напруженим, а очі зовсім не посміхалися. Ні, для початку було не до сміху. Той факт, що рубінова брошка в руці Луї була зламана, означав, що Другому принцу загрожувала якась небезпека. - Д-другий принц, у безпеці? Коли магічний інструмент активувався, я якнайшвидше помчав до школи, щоб перевірити, чи не сталося чогось з Його Високістю, але… Його Високість був безтурботним і сказав, що нічого не сталося. Щодо зламаного чарівного інструменту… він сказав, що це могла бути несправність». У руці Луїса рубін різко клацнув. Уламки рубіну сипалися крізь його тонкі пальці. Страшно. -Я не вірю, що те, що я створив, мав якийсь недолік. Очевидно, що на Його Високість Фелікса хтось напав. Однак Його Високість Фелікс приховує це. Ситуація почала ставати трохи підозрілою. Моніка відчувала погане передчуття з цього приводу. Дуже погане. Луїс висипав залишки рубіна на стіл й повернувся до Моніки з витонченою усмішкою, яка не відповідала його діям. - Ну, тепер, коли я це сказав, ти повинна знати, що я збираюся сказати, чи не так? Моніка щосили похитала головою. Її солом’яні косички гойдались вліво та вправо. Однак Луї не зважав на ставлення Моніки і сказав з усмішкою: - Будь ласка, зроби мені послугу і проникни в академію, щоб захистити Його Високість. Незважаючи на те, що це звучало так, ніби він просив позичити носову хустку, те що він говорив було неймовірно складним завданням. - Н-Ні в якому разі! Ц-Це неможливо! Ч-Чому це маю бути я!? - Чому? Через мою популярність це буде зробити складно. Подивися на мою гарну зовнішність. Скільки б я не маскувався, я не можу її приховати. З іншого боку, ти ніколи не ходила на світські вечірки чи церемонії. Навіть коли ти це робила, ти завжди носила капюшон і тримала голову опущеною, тому твоє обличчя ніхто не знає. І найголовніше… Луїс підняв тонкими кінчиками пальців підборіддя Моніки, чарівно посміхнувся й сказав: - Ніхто не подумає, що така проста дівчинка, як ти, одна із Семи Мудреців. Те, що він сказав, було балаканиною. Неро, який лежав на полиці сказав: «Не давай йому осуджувати тебе! Дай йому гарну лайку!» Неро на полиці звернувся до неї поглядом, але Моніка була надто боязкою, щоб відповісти: «Це неможливо!» - Я… я ніколи раніше нікого не захищала… - Так, це на краще. - Хм? Від несподіваних слів сльози Моніки, які вже хотіли виступити, на мить зупинилися. Луїс забрав пальці з підборіддя Моніки й зітхнув з задумливим виразом обличчя. - Бачите у Його Високості дуже хороша інтуїція… Коли я таємно поставив у супровід людину з Магічного Корпусу, він відразу ж її викрив. Його Високість був оточений охоронцями з дитинства, тому він досить вміло їх виявляє. Тому ти найкраща людина для цієї роботи. Тоді Луїс подивився на Моніку та сказав зі свіжою посмішкою на обличчі: - Навіть Його Високість не здогадається, що маленька дівчинка-дилетант буде його особистим охоронцем. - …… - Більше того, за допомогою твого заклинання без слів ти зможеш використовувати магію непомітно, що робить тебе ідеальним кандидатом для таємного охоронця, чи не так? Немає нікого, хто краще підходить для цієї роботи ніж ти. Сказане Луїсом мало сенс, але для Моніки здавалося, що чарівник намагався влаштувати напад на принца після того, як його магічний інструмент був знищений лише за три дні. Мабуть, вона мала рацію. Зрештою, очі Луїса вже деякий час блищать небезпечним сяйвом. Так виглядає людина, яка справді розлючена. - А-Але… я ніколи… нікого… не охороняла… Я не можу цього робити… Коли Моніка відчайдушно сказала це, Луїс грайливо схилив голову й подивився на стопку паперів, що лежала на підлозі. Тоді він підняв найближчий документ і потрусив його. - Минуло майже два роки відтоді, як ми з тобою стали одними з Семи Мудреців… Протягом останніх двох років усе, що ти робила, — це залишався вдома з цими паперами. - Я-я також перемогла дракона три місяці тому… - Я також переміг близько 20 драконів за останні три місяці. І що? Хоча серед Семи Мудреців не було чіткої ієрархії, Моніка та Луїс були призначені лише нещодавно, тому як правило їм доручали «домашнє завдання». Протягом останніх двох років Луїса в основному відправляли вбивати драконів, а Моніка відповідала за оформлення документів. Більшість паперів у цій кімнаті були документами які інші Сім Мудреців попросили її розрахувати для них. Луїс подивився папір, який узяв, і прижмурив очі за окулярами. Цей документ про зіркову орбіту — це те, про що тебе запитувала Пані Зоряна Відьма, чи не так? І формула добрива для цієї рослини була від Колючої Відьми, ця формула для обчислення координатної осі для великомасштабної магії атаки була від Лорда Артилеріїського мага, і ці документи, пов’язані з придбанням та інвентаризацією матеріалів для магічних інструментів, надійшли від Мага Коштовностей… О, хіба ці папери не про фінанси сім’ї чарівника Лорда Безодні? Тебе змушують виконувати цю роботу? - Але… це була… моя робота… - Це робота для бухгалтера. Слухай, ми — Сім Мудреців, найкращі чарівники Королівства Ріділл. Хіба тобі не здається, що є робота, яку можеш виконати лише ти? Тобі так не здається? Ти так не думаєш? Просто подумай. Він підкреслив останнє речення. Поки Моніка тремтіла й хиталася, Луїс посміхнувся й відповів їй: -ні-ні. - Його Величність доручив мені обрати особисту охорону Другого принца. Іншими словами, ти не маєте права відмовитися, чи не так, товаришу? - А-Але… я думаю… той, хто спеціалізується на бар’єрах, як ти… краще підходить для цієї роботи… Ідея проникнути в школу принца, коли людина, яка має це зробити, надзвичайно сором'язлива, абсурдна. Не кажучи вже про захист принца, вона не переконана, що зможе нормально провести навіть своє шкільне життя. Поки Моніка відчайдушно переконувала його змінити своє рішення, Луїс поплескав Моніку по плечу та подивився їй в обличчя з дуже близької відстані. - Насправді я нещодавно одружився. - Справді? - Я хочу як найшвидше повернутися додому до своєї коханої дружини, тому я не хочу брати зайву роботу. Тепер, ти розумієш? Тиск його руки на плече Моніки ставав сильнішим. - Я просто прошу тебе, проявити трохи уваги до мого прохання, дівчинко. Його очі виблискували наче леза бритви, і Моніка вже знала, що не зможе втекти.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!