Колега приходить та діє нерозумно

Моніка, яка заснула на своєму столі з ручкою в руці, прокинулася від ніжного відчуття біля щоки.

Вона мляво підняла погляд та втупилася в золоті очі чорного кота.

Кіт штовхав її лапою в щоку, а коли зрозумів, що вона прокинулася, його очі звузилися немов задоволена людська посмішка.

-Привіт, Моніка. Настав ранок. Не можна спати вічно. Що? Ти не прокинешся, поки тебе не поцілує принц? Принцесо?

Не збентежена балакучим котом, Моніка потерла очі й сіла на стілець.

Чорний кіт був її знайомим. Він не тільки розумів людську мову, він навіть умів читати. Насправді він був набагато затятим читачем, ніж вона, користуючись будь-якою вільною хвилиною для цього, спритно гортаючи сторінки передніми лапами. Зокрема, йому подобалися пригодницькі романи, і швидше за все, він отримав ідею про поцілунок принца з одного з них.

-… Ух. Привіт, Неро. Вже ранок? … Я  піду вмиюся

Моніка допила решту холодної кави з чашки та підвелася. Повернувшись спиною до Неро, вона відчинила вхідні двері й відчула, як прохолодний вітерець лоскоче її щоки — це була ознака кінця літа.

Хиткий будинок, де жила Моніка, стояв на горі Королівства Ріділл. Інших осель поблизу не було, а до найближчого села потрібно було іти більше години.

Моніка пішла за будинок і почала набирати воду з колодязя, їй доводилося докладати великих зусиль, враховуючи її маленьку статуру. Останнім часом були досягнуті великі успіхи в технології транспортування води. Труби поширилися не тільки у великих містах, але й у менших селах у цьому районі. Але, цілком очевидно, що ніхто не прокладе трубу до маленької хатинки на схилі гори.

Оскільки вона виросла в місті, спочатку гірське життя вважалося їй незручним. Однак тепер вона цілком звикла до життя у своєму будиночку. Найкращим було те, що територія була тихою та відлюдною.

Набравши відро води, вона зібрала трохи речей повісила на стовп, щоб вони висохнули, і повернулася всередину. Потім, ніби щойно згадавши, вона подивилася на своє відображення у великому дзеркалі в кутку кімнати.

Знайомий казав Моніці приділяти більше уваги своїй зовнішності. Саме дзеркало було дуже гарним і виглядало недоречним у даній обстановці.

На його елегантному склі відображалася худа дівчина з кучерявим волоссям, яка була закутана у поношений халат. Хоча цього року їй мало б виповнитися сімнадцять, її пошарпана статура була набагато блідніша, ніж мала б бути в її віці — вона була майже мертвого кольору. Її світло-каштанове волосся, яке вона безладно розділила на пару кісок, було сухим і без блиску, виглядало навіть грубішим, ніж жмут сіна. Її очі, що виглядали з під чубчика, який вона відрощувала обрамляли темні кола.  

Правду кажучи, вона виглядала жахливо. Але оскільки вона жила сама, а поруч не було інших людей такі речі не мали для неї значення.

Раптом моніка згадала, що сьогодні їй мають доставити щомісячний запас продуктів.

Моніка була надзвичайно сором’язливою і їй було важко купувати речі в магазинах.Натомість вона попросила жителів села, що було біля підніжжя гори доставляти їй їжу та інші продукти.

На мить вона завагалася, розмірковуючи, чи варто їй знову заплітати волосся. Не встигла вона про це подумати, як у двері постукали.

-Моніка, я тут, щоб доставити вам ваші продукти!

Жвавий жіночий голос налякав Моніку. Від раптового жвавого жіночого голосу Моніка здригнулася. Вона натягнула капюшон халата на очі.

Тим часом Неро спритно скочив на полицю та промовив.

-Гість? Гадаю мені час прикинутися звичайним котом, мяу.

-“Так”. Кивнувши Неро, Моніка нервово відчинила двері.

Біля її будинку стояла повозка, а біля неї стояла дівчина близько десяти років. Це була жвава дівчина з закрученим ззаду оливково-каштановим волоссям. Її звали Енні,  вона була з села, що знаходилося біля підніжжя гори. Зазвичай саме вона доставляла Моніці продукти.

Моніка визирнула з-за дверей і, тремтячи, сказала:

-П-привіт!

Енні вже звикла до поведінки Моніки, розвантаживши повозку, вона відштовхнула Моніку та відчинила двері.

 - Я зараз все принесу, — сказала Енні. Ви можете притримати двері?

- О…гаразд…

 Моніка нервово кивнула, і Енні швидко занесла товар всередину.

У будинку Моніки було небагато меблів, але стіл та підлога були заставлені стопками книжок та паперів так, що й нікуди було ступити. Навіть ії ліжко вже давно було поховане під ще більшою кількістю паперів і книг. Вона навіть не могла лягти на нього. Ось чому останнім часом вона стала засинала в своєму кріслі.

-Тут як завжди безлад! Скажи чи важливі ці папери? Я можу їх викинути?— спитала Енні, розглядаючи купу паперу на підлозі.

-Вони… вони всі важливі!

-Гей, це ж формули? Що ви розраховуєте?

Енні вміла читати, а оскільки вона була донькою ремісника, вона також добре володіла цифрами. Їй було лише трохи більше десяти років, але вона була розумніша за більшість інших дітей її віку. Але навіть для неї рядки та стовпці чисел на цих паперах були нерозбірливими.

Моніка опустила погляд. Уникаючи зрового контакту з Енні вона відповіла:

- Це… розрахунки для, орбіт планет.

- А це що? На ньому багато назв рослин.

- … Це… Я розраховувала співвідношення рослинних добрив і вносила їх у таблиці.

- Тоді що це? Виглядає наче магічні символи.

-...Це, гм, пробний розрахунок нової складної магічної формули що професор Мінерва запропонувала...

Моніка перебирала пальцями рукав халату, тихо відповідаючи на запитання.

Очі Енні розширилися і вона спитала.

-Чарівна формула? Ви можете використовувати магію, Моніка?

-…Я, ем, ну… Ц-це…», — затинаючись, промовила Моніка, її очі білали то праворуч то ліворуч.

Нерон, який удавав, що спить на полиці, мявкнув, немов кажучи:

- Ти там у порядку?

Моніка продовжувала перебирати пальцями, доки Енні зрештою не поступилася, вона опустила плечі та засміялася.

- Ха-ха. Звісно ти не можеш користуватися магією. Якби ти могла нею користуватися, ти б працювала у столиці! А не жила у горах як відлюдник.

Магія була засобом, за допомогою якого можна було використовувати ману для створення чудес. Спочатку це була таємниця, яку ретельно охороняли аристократи, але в останні роки простолюдинам було надано більше можливостей для її вивчення.

Але все одно були обмеження — щоб вступити до академії для вивчення магії, потрібні були значні багатства чи талант. Для простої людини стати магом було успіхом усього життя.

Якщо ви станете магом високого рівня, вас може утримувати знатна родина або ви зможете знайти роботу в Магічному корпусі, члени якого по суті, були знаменитостями.

Слова Енні мали сенс, що Моніка, яка жила у горах, не могла стати магом.

- О, Моніка! Ти чула? Три місяці тому на східному кордоні був напад драконів.

Плечі Моніки піднялися, а Неро, який удавав що спить на полиці, розплющив одне око. Його ліниво звисаючий хвіст, погойдувався наче маятник годинника.

-Я чула, що птеродракони сформували зграю і з’явилися в одному селі! Їх було більше двадцяти!

Птеродракони, були драконами нижчого класу. Вони мали нижчий інтелект і були менш страшними, ніж інші дракони, але з ними було надзвичайно важко мати справу в групах. В основному вони переслідували худобу, але напади голодних птеродраконів на людей стали більш поширеними в останні роки.

-А ще! А ще! Тим хто очолив зграю був легендарний чорний дракон Дракон Ворган!

Дракони, у чиїх іменах вказувався їхній колір, такі як чорні або червоні дракони, мали вищий ранг і вважаються особливо небезпечними.

Самим небезпечним був чорний дракон Ворган. Його унікальне чорне полум’я, яким він дихав  було полум’ям підземного світу. Ним він міг безжально палити навіть захисні бар'єри верховних магів. Одна атака чорного дракона може легко перетворити королівство на попіл. Тому він дійсно був створінням лиха епічного масштабу.

-І! І лицарі-дракони пішли вбивати його, і їх супроводжував один маг із Семи Мудреців! Почекай, ти знаєш, хто такі сім мудреців? Вони найкращі маги королівства. Справді дивовижно?

- Ем….

- Наймолодшу з них звуть Мовчазна відьма! Кажуть, вона сама вбила чорного дракона і знищила всіх птеродраконів!

У с селах такі історії були дорогоцінною формою розваги. Очі Енні майже сяяли від захоплення... але Моніці було однаково.

-Кажуть, що Мовчазна Відьма єдина в усьому світі може використовувати магію без заклинань! Магія завжди потребує наспіву, але Мовчазній відьмі не треба цього робити! Навіть без нього вона може використовувати потужну магію, як-от бум, бум, бум!

Моніка мовчки притиснула руку до живота. Він болів так, наче його стискають у лещатах. Незважаючи на приємний літній ранок, вона вся спітніла.

Енні поклала руки на щоки перебуваючи у захваті і сказала:

- Я хочу одного дня зустріти справжнього Мудреця! Хоча б один раз!

У сільській місцевості люди рідко зустрічали магів середнього чи навіть нижнього рангу, то що вже казати про когось з семи мудреців. Схоже це стало причиною захоплення Енні магами.

Тримаючись за живіт, Моніка дістала зі шкіряного мішечка на шафі кілька срібних монет, щоб розрахуватися з Енні за товари які вона доставила, а також дати їй чайові.

- Дякую… що завжди… доставляєш мені ці товари.

Подякувавши, вона вклала срібні монети в руки Енні.

Порахувавши монети Енні схилила голову на бік і промовила:

- Я знаю, що весь час запитую, але чому? Чому ти завжди даєш вдвічі більше, ніж це все коштує!

- Т-ти доставляєш мені все це… тому це моя подяка…

Будь-яка інша дитина підскочила б від радості й сховала монети в кишеню, але Енні була розумною дівчиною. Вона знала, що винагорода виходить за межі виконаної нею роботи, і з запитанням подивилася на Моніку.

- Чим ти займаєшся, Моніка?

- Я, ну… Розрахунками.

- Ти професор математики?

- Щось… на кшталт цього .

Стопки документів, які знаходилися в будинку, були зовсім різними. Окрім зоряних орбіт і розподілу добрив, вони включали загальну чисельність населення, податкові надходження, зміни продажу продукції та різні інші документи, вкриті цифрами. Вони лежали на підлозі безладно, що спочатку виглядало як хаос, але відповідали порядку та логіці, яких могла дотримуватися лише Моніка.

Енні, здавалося, була цілком задоволена відповіддю «професора математики».

-Хм. Тоді це означає, що людина, яка вчора приїхала до нашого села, теж має бути професором математики.

-Хм?

- Чоловік сказав, що він твій колега і хоче навідати тебе, тож я розповіла йому, як до тебе дістатися. Він має бути тут незабаром.

Від слова колега обличчя Моніки зблідніло.

Страшенно тремтячи у своєму халаті, затинаючись вона запитала.

- Ц-ця, та людина, ем, хто… це був?

- Це був я!

Чистий, дзвінкий голос почувся позаду Моніки.

У неї перехопило подих. Обернувшись вона побачила гарного чоловіка з гладким каштановим волоссям, заплетеним у коси, який сперся на двері із посмішкою на обличчі. Поряд з ним стояла красива білява жінка в уніформі покоївки.

Чоловік був одягнений у чудовий костюм, з моноклем на оці та тростиною в руці. З усіх сторін він виглядав як справжній вишуканий, елегантний джентльмен. Його делікатні тонкі риси обличчя були такими привабливими, що більшість дівчат були б у захваті з першого погляду.

Але Моніка дивилася на нього з широко розплющеними очима ледь стримуючи крик.

- Л-Л-Л-Л-Л-Л-Луї-Луїс?

- Я був би вдячний, якби ти не змінювала моє ім’я на Л-Л-Л-Л-Л-Л-Луї-Луїс. Це трохи безглуздо, тобі так не здається?

- Ах! Мені шкода…— промовила вона, затинаючись, на межі сліз.

- Навіть не глянувши в бік Моніки, чоловік  підійшов до Енні й усміхнувся. Тоді він узяв її руку і поклав у неї цукерку.

- Дякую, що показали мені дорогу, юна леді.

- Нема за що!

Енні посміхнулась і відповіла красеню на знак ввічливості, а потім поклала цукерку до кишені.

- У будь-якому разі, — сказала вона, — я не хочу заважати вашій розмові, тому я піду. Бувай Моніка. До зустрічі через місяць!

Дівчина помахала рукою і вийшла з будинку, прийнявши більш витончену ходу ніж зазвичай. Безнадійно прислухаючись до стукоту коліс повозки, що віддалялася, Моніка зі сльозами на очах подивилася на чоловіка перед собою.

Його костюм та тростина були камуфляжними. Зазвичай він носив розшиту золотом мантію і чудовий посох, бо він був магом. Вродлива дівчина в одязі покоївки, що чекала позаду нього, була не людиною, а духом, який уклав з ним договір.

- Давно не бачилися… Луї – хвилюючись, сказала вона.

Він приклав руку до грудей і елегантно вклонився.

- Так дійсно давно, пані Моніка. Чи краще сказати, Мовчазна Відьма із семи мудреців Моніка Еверетт.