Чорний дракон Ворган

У Ворганських горах, на землях графа Кербека з’явився дракон. Це  повідомлення сколихнуло не лише мешканців земель графа Кербека, але й усе королівство Ріділль, вселяючи страх у серця людей. Дракони приносили лиха. Вони нападали на людей та худобу, руйнували цілі міста. Чорні дракони,  спричиняли лиха, про які ходять легенди — така істота з’являлася лише двічі в історії Ріділла.

Полум'я чорного дракона було подихом самого підземного світу, здатним спалити будь-що і будь-кого. Навіть бар’єр, який встановлювали об’єднані маги королівства не вистоював перед полум’ям дракона. Там, де з’являвся чорний дракон залишалася лише випалена земля. Щоразу, коли вони приходили в минулому, кілька міст зникали з карти, ставлячи на коліна саме королівство (

- Пані Ізабель, залишатися в особняку не безпечно. Евакуюймося до родинного дому графині. Ізабель Нортон, донька графа Кербека, похитала головою на пропозицію своєї служниці Агати з суворим виразом обличчя..

- Ні, - сказала вона. – Що б не сталося, я не покину це місце.

Ізабель нещодавно виповнилося п'ятнадцять. Її витривалий і непохитний погляд, зберігав гордість і гідність їхнього благородного дому, який захищав ці землі від драконів протягом багатьох поколінь.

Напади драконів були найгіршим, що могло статися, у східних краях королівства,  її сім’я — дім Кербек — багато років протистояла цим створінням. Історія дому Кербек була історією боротьби з драконами. У минулі роки Ізабель була свідком кількох катастроф, які принесли їхні крила. Вона пережила трагедії на власному досвіді. Обожнювані піддані її сім’ї бачили, як їхні врожаї перетворюються на попіл, а їхні будівлі руйнувалися. Іноді втрачали худобу чи навіть людей. Вона бачила це все — знову, і знову, знову, і знову.

- Лицарі зараз воюють у самому пеклі, а тато особисто веде їх вперед. Як його дочка, я не можу покинути своїх людей та втекти. Це було б нечесно, — рішуче заявила Ізабель, дивлячись на свою служницю, на її обличчі з’явилася трохи сумна посмішка.

- Агата, дякую тобі за всі довгі роки служби. Цим ти звільняєшся від своїх обов’язків.

- Ні! Ні, моя пані… Я буду супроводжувати вас до самого кінця.

Сім'я Ізабель була не єдиною, хто боровся проти нападів драконів. Кожна людина, яка жила на цих землях, воювала на боці Кербеків. Хоча ця дівчина, яка працювала у неї, була ще молодою, вона була дуже сміливою. Ізабель подякувала своїй покоївці, ледь не заплакавши від рішучості, почутої в її голосі.

Якщо чорному дракону вдасться пробитися крізь лицарів, землі дому Кербек перетворяться на тліючий попіл. Але навіть тоді Ізабель планувала залишитися в особняку і захищати його до смерті. За відсутності батька захист їхнього дому падав на її плечі.

- Пані Ізабель! Еггі, ви маєте це почути!

Молодший брат Агати, конюх на ім’я Алан, без стуку увірвався до кімнати. Коли Ізабель і Агата готувалися до найгіршого, Алан з почервонілими щоками, сказав:

- Маг із королівської столиці вбив чорного дракона!

Ізабель не могла повірити в те, що чує.

Вона знала, що столичні лицарі-дракони, загін експертів із вбивства драконів, прибули сюди як підкріплення. Також знала, що їх супроводжував один маг — один із Семи Мудреців, наймогутніших магів Ріділла. Її звали…

- Мовчазна відьма! — вигукнув Алан, не в силах стриматися від хвилювання. - Кажуть, що Мовчазна відьма сама вбила чорного дракона!

Його старша сестра Агата нахмурилася і почала дорікати йому.

- Алан, ти перебільшуєш. Жоден маг, яким би могутнім він не був, не зміг би перемогти чорного дракон сам.

- Але це правда! Мовчазна відьма сама пішла у Ворганські гори та вбила дракона!

Луска дракона була надзвичайно твердою та дуже стійкою до магічних атак. Кажуть, що вона з легкістю відбиває магію середнього рівня. Щоб перемогти дракона, потрібно було цілитися в місце, де його луска була найтоншою посередині чола або в очі. Оскільки дракони можуть літати, зробити це було дуже складно.

Ізабель чула це навіть від лицарів-драконів, але якими б вони не були досвідченими, вбити дракона було нелегко.

І вона, зробила це сама? Неможливо в таке повірити, після роздумів над почутим Ізабель запитала Алана:

- Які втрати?

-  Жодних, моя леді!

Люди, яких Ізабель так любила, — усі до останнього уникли історичної катастрофи й вижили. Якщо це не було диво, то що це?

Ізабель, охоплена емоціями крикнула з полегшенням. Саме тоді Агата ахнула, підняла голову й втупилася у вікно.

- Хвилинку, моя леді. Це...

Ізабель прослідкувала за поглядом Агати й помітила щось чорне в небі. Спочатку вона подумала, що це зграя птахів, але вона швидко стала більшою. Коли силует потрапив у фокус, Ізабель практично відчула, як кров бурлить по всьому її тілу. Вона відчинила вікна і вибігла на балкон. Не звертаючи уваги на благання Агати зупинитися, вона схопилася за перила, висунулася й подивилася на небо.

- Це… Це зграя птеродраконів…

Птеродракони були нижньою частиною драконівської ієрархії, з низьким інтелектом і відсутністю здатністю дихати вогнем. Однак їх рухливість і гострі пазурі все ще становили серйозну загрозу для людей.

 Дракони цього типу зазвичай не створювали зграї, але коли був присутній більший і вищий дракон поблизу, вони, як правило, збиралися навколо нього і ставилися до нього як до свого лідера.

 Зграя, яку вона бачила в небі, ймовірно, прибула, щоб приєднатися до чорного дракона у Ворганських горах. Але тепер, коли його не стало, їхня злагодженість розпалася, і вони оголили свої ікла, розлючені на тих, хто вбив їхнього лідера.

Нахилившись вперед Ізабель почала рахувати птеродраконів на своїх пальцях. Нарахувавши двадцятьох, вона відступила на крок від перил і зупинилася.

Слабкими місцями дракона були середина чола та очі. Таким чином, щоб позбутися птеродракона, його спочатку потрібно було спустити на землю. Щоб це зробити у дракона стріляли з балісти  стрілою до якої була прив’язана мотузка потім тягнули за цю мотузку щоб приземлити птеродракона і завдати останнього удару. Якщо так пояснювати, то це була проста справа, але усунення хоча б одного вимагало багато зусиль. Часто були жертви.

Зграя з понад двадцяти птеродраконів була безпрецедентною навіть у довгій історії драконячих нападі на дім Кербеків. Їх пронизливі, оглушливі крики ставали голоснішими, оскільки зграя продовжувала стирати попелясте небо.

- Будь ласка, поверніться всередину, моя леді.

Коли Агата смикнула Ізабель за руку, вони відчули сильний вітер. Він був від птеродракона, який наближався до маєтку. Ізабель міцно трималася за поручень балкона, щоб її не здуло.

Вона бачила величезне око цього дракона, що дивиться на неї.

Вона тихо зойкнула від відчаю

А потім у небі відчинилися ворота.

На небосхилі з’явилися ворота білого світла — більші за ворота замку, більші навіть за птеродраконів. Навколо них з'явилися кілька сяючих магічних кіл. Двері воріт безшумно відчинилися, випустивши зсередини порив вітру. Той вітер ніс із собою блискучі білі частинки, які блищали майже так само, як ворота.

Це було зітхання Вісника Весни, Сяючого Білого Вітру — обидва імені Шеффілда, короля духів вітру. Виклик короля духів був передовою магічною технікою; мало хто з людей у королівстві міг зробити таке.

Виконуючи наказ заклинателя, зітхання короля духів перетворилося на гострі списи, що пробивали хмарний покрив і вражали птеродраконів між очима.

Дракони не встигли навіть крикнути, як в них влучили. Вони померли навіть не розуміючи, що сталося. Один за одним вони падали з неба.

- Це… Це…

Гігантське падаюче тіло птеродракона, саме по собі було загрозою, оскільки могло розчавити людей або будівлі під ним. Однак, як тільки списи пробили їхні чола, цих птеродраконів огорнув блискучий вітер. Вони впали на землю й навалилися однин на одного, як листя, що опало.

Закляття було неймовірно тихим і точним. А перед тілами птеродраконів стояла мініатюрна фігурка мага.

На ній була мантія, розшита золотом, і капюшон насунутий на очі, в руках вона стискала посох, вищий за неї. Біля її ніг стояв чорний кіт, напевно, знайомий, що торкався краю її мантії.

У Королівстві Ріділл довжина посоха мага вказувала на його ранг. Лише сімом дозволено було носити посох, довший за їхній зріст— Сім мудреців. Маленька фігурка, яка перемогла птеродраконів стояла на вершині ієрархії магів Ріділла.

Вона була одним із семи мудреців: Мовчазна відьма.

- Ух ти

Усе магічне мистецтво, яке знала Ізабель, полягало в тому, щоб запускати щось прямо в ціль, чи то полум’я, чи вітер. Це була чудова річ, але не більше того.

Ніколи раніше вона не бачила такого витонченого й гарного заклинання, як це… яке б так точно стріляло списами в чоло птеродраконам у польоті, а потім ніжно та беззвучно опускало їх на землю.

Ізабель стояла на балконі, її щоки почервоніли вона продовжувала дивитися на диво, створене їхньою рятівницею.

Тим часом чоловік спостерігав за тією ж сценою трохи віддалік. У його блакитних очах відбивається постать відьми, яка щойно наклала те тихе, прекрасне закляття.

Він захоплено зітхнув і пробурмотів собі під ніс.

- Нарешті я знайшов… те, що мене хвилює.

Його голос був схвильованим, наче він щойно закохався.