Сьогодні Їнхуа, одна з покоївок улюбленої дружини імператора, пані Ґьокуйо, мала намір попрацювати особливо старанно.
Днями вона припустилася ганебної помилки, заснувши посеред роботи, але госпо́дарка навіть не дорікнула їй. А отже, не залишається нічого іншого, як усю душу вкласти в роботу — вона ретельно вимиє все аж до підвіконь та балюстрад.
Хоча така робота не личить особистій покоївці, тим не менш, Їнхуа поводитиметься як звичайнісінька служниця, бо пані Ґьокуйо говорила, що їй до вподоби працьовиті робітники.
Коли вона зайшла на кухню, щоб навести лад серед чайного посуду, то побачила зайняту чимось нову покоївку. Вона знала, що новеньку звуть Маомао, але досі вони мало спілкувалися одне з одною, тож не була певна, що то за людина.
Однак Їнхуа бачила сліди насильства на її руках, чула, що Маомао продали торговці людьми, й тепер їй було надзвичайно прикро, що цю дівчину призначили куштувачем отрут.
Їнхуа намагалася підгодовувати новеньку, щоб її худе тіло хоч трохи погладшало, й не дозволяла братися за прибирання, аби позбавити її необхідності набирати жалюгідного вигляду, оголюючи шрами. Дві інші покоївки, схоже, думали так само, тому роботи у Маомао залишилось небагато. І то чудово, вважала Їнхуа.
Але старша покоївка, Хуннян, вирішила, що це все ж занадто, й доручила Маомао займатися білизною. Оскільки для цього їй потрібно було лише носити кошик, то шрами на руках не будуть помітні. Також їй припоручали інші дрібні завдання.
— Чим зайнята? — поцікавилась Їнхуа.
У каструлі кипіло щось схоже на траву.
— Ліки від застуди, — буркнула новенька.
Вона завжди висловлювала лише найнеобхідніший мінімум слів. У Їнхуа сльози наверталися від думки, що через ці наслідки жорстокого поводження дівчина більш не зможе нормально ладнати з іншими людьми.
Схоже, Маомао мала доволі глибокі знання в медицині, тому іноді власноруч виготовляла ліки прямо на кухні. Але Їнхуа не мала за що їй дорікнути, адже дівчина завжди самостійно все прибирала за собою, та й ліки від сухості шкіри, які нещодавно дісталися покоївці, виявилися дуже корисні. Час від часу навіть Хуннян просить новеньку виготовляти деякі ліки.
Їнхуа дістала срібні піали й ретельно відполірувала їх сухою ганчіркою.
Маомао мало говорить, але гарно слухає. Вона вміє завчасно мугикнути або вкинути влучне слово, тому із нею приємно поговорити. Тож Їнхуа розповіла їй дивну історію, яка останнім часом стала предметом чуток.
Історію про білу примарну жінку, яка танцювала прямо в повітрі.
***
Маомао попрямувала до будиночка лікаря, прихопивши з собою кошик для білизни та щойно закінчені ліки від застуди. Їх використання має затвердити лікар, навіть якщо це чиста формальність.
«Що ж саме сталося не більш ніж місяць тому?»
Голівка дівчини схилилася на бік від цікавості до чергової таємничої історії.
До переїзду у нове житло Маомао таких чуток не чула. Сяолан зазвичай переповідала їй усі плітки, а отже можна бути певною, що це трапилось нещодавно.
Внутрішній палац оточений неприступним муром, який переривають лише четверо воріт — по одних на кожну сторону світу. По той бік стіни глибокий рів. Ні втекти, ні вдертися неможливо.
Подейкують, що одна з гаремниць, яка вирішила вислизнути з палацу, досі нудиться на дні того рову.
«Десь біля брами, еге ж?»
Поруч з палацом не могло бути жодних будівель, але точно розкинувся сосновий ліс.
«І почалося все з кінця літа, адже так?»
Маомао пригадала, що саме настав час збирати перші врожаї.
Коли її думки заполонили неприємні здогадки, почувся огидний голос, що ніби стрілою поцілив у неї.
— Хороша робота, дякую.
Перед нею засяяла усмішка, розкішна, наче квітка півонії, та Маомао зберегла безвиразне обличчя.
— Та ні, нема за що, — відповіла вона.
Будиночок лікаря знаходився біля центральних воріт на півдні палацу. Тут же розташовані будівлі трьох установ, які керують Внутрішнім палацом.
Женьши частенько тут з’являється.
Оскільки він євнух, то мав би підпорядковуватись Управлінню служників Внутрішнього палацу. Але цей чоловік, схоже, не прив’язаний до жодного з підвідомчих кабінетів, а натомість спостерігає одразу за всім.
«Скидається на те, що його посада вища за усіх начальників гарему, так?»
Можливо він був ставлеником нинішнього імператора, хоча це дещо дивно щодо юнака, якому на вигляд нема й двадцяти. Але якби він був сином імператора, то у нього не було б жодних причин, щоб стати євнухом.
Зважаючи на його близькі стосунки з дружиною Ґьокуйо, можна було б припустити, що він отримав протекцію з цього боку, але швидше за все...
«Коханець імператора?»
Під час кожних відвідин пані Ґьокуйо у Нефритовому дворі, він виглядав цілком нормальним та пристойним чоловіком, але зовнішність оманлива. Занадто багато клопоту замислюватись над цим, тож варто поки що зупинитися на версії, що він є коханцем імператора.
— Ти виглядаєш так, ніби думаєш про щось надзвичайно брутальне, — промовив Женьши.
— Мабуть, то вам здалося, — вклонилася Маомао й відвернулася, щоб зайти до будинку лікаря.
Всередині вона побачила, дурисвіта-лікаря з рідкими вусиками, який щось розтирав у ступці. Але це її не зупинило, бо Маомао знала, що той лікар не стільки виготовляє ліки, скільки просто марнує час.
Інакше б їй не довелося щоразу віддавати йому добру половину ліків, яких вона зробила.
Здається, спочатку він вважав Маомао малою дівчиною, яка сама не знає, що робить, але його ставлення поступово пом’якшало, коли він побачив виготовлені нею ліки.
Тепер тут її щоразу пригощали чаєм та солодощами, ділилися з нею необхідними інгредієнтами, але як медичний кабінет це місце нікуди не годилося.
І справа зовсім не у збереженні конфіденційності чи чомусь подібному.
— Чи не могли б ви перевірити ось ці ліки? — запитала Маомао.
— О, дівчинко, це ти? Зачекай хвильку, — сказав цей шарлатан. Виявилося, що він готувався до чаювання. А закускою до чаю слугували не звичайні пиріжки з солодкою квасолею, а хрусткі рисові крекери.
Маомао, що полюбляє солоненьке, була цілком задоволена.
Здається, останнім часом її занадто розбестили різноманітними смаколиками.
Цей шарлатан насправді хороша людина. В нього добра вдача, але він з тих людей, які не здатні виконувати свою роботу.
— Сподіваюсь у вас знайдеться філіжаночка й для мене, — промовив солодкий вишуканий голос.
Навіть не озираючись, Маомао відчула, як її огортає сяюча атмосфера.
Так званий лікар із здивованим і піднесеним виглядом миттю замінив рисові крекери та дешевий, нашвидку заварений чай, місяцевими тістечками* та витонченим білим чаєм.
// * П.п.: Місяцеве тістечко або мункейк — широко поширені в Азії солодощі, які є традиційним подарунком на Свято середини осені й мають тисячолітню історію. Являє собою круглий пиріжок, формою схожий на кекс з фігурною печаткою на верхівці, з надзвичайно тонкого тіста з вишуканою, здебільшого солодкою, начинкою. Найпоширеніше начиння — паста з зерен лотоса або з чорного кунжуту.//
«Рисові крекери...» — подумки застогнала Маомао.
Поруч з нею всівся володар блискучої посмішки.
Вона спробувала відмовитись сидіти поруч із ним через різницю в статусі, але він силоміць притиснув її плечі, примушуючи лишитися на місці.
Маомао вже була сита по зав’язку цією різницею між зовнішньою добротою та підневолюючими діями.
— Шановний лікарю, чи не могли б ви принести мені зі складу у дальній кімнаті ось це? — Женьши подав клапоть паперу. Навіть здалеку Маомао побачила, що написано на ньому чимало. Отже, це добрячий виграш у часі.
Лікар-шарлатан примружився й з розчарованим виглядом поплентав у підсобку.
«Схоже, так було заплановано з самого початку».
— То про що ви насправді хочете поговорити? — здогадливо запитала Маомао, похитуючи філіжанку із залишками чаю.
— Тобі відомо про переполох щодо привида? — запитав Женьши.
— Лише чутки.
— Тоді, може ти знаєш щось про лунатизм? — повз увагу Женьши не промайнув зблиск у куточках очей Маомао. До усмішки небесної діви домішалось капосне хихотіння.
Велика долоня пройшлася по щоці Маомао.
— То як це лікується? — запитав він солодким наче нектар голосом.
// П.п.: Хе-хе 😏 Схоже, Женьши сприйняв існування дівчини, що не підвладна його природним чарам, як виклик, і тепер намагається спокусити її за першої ліпшої нагоди. А дзуськи! 😂
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі: @smakolyky_tl або на сайті https://smakolykytl.site.
Далі
Том 1. Розділ 11 - Метушня через примару (частина 2)
— Мені нічого про це невідомо, — відповіла Маомао. Вона сказала так не через надмірну скромність, а тому, що не бажала переоцінювати свої знання. Вона знала що це за хвороба, оскільки бачила хворих на неї. Й підсумок був такий: — Це не та хвороба, яку можна вилікувати за допомогою ліків. Це була хвороба розуму. Коли одна з повій дому розпусти захворіла на цю хворобу, тато Маомао не став прописувати їй ліків. Зрештою, це не те, що лікується засобами для тіла. — Це якщо говорити про ліки, — уточнив Женьши. То він запитував, як це взагалі можна вилікувати? — Я спеціалізуюсь саме на ліках. Маомао думала, що вже все сказала, але коли кинула погляд вбік, то побачила як бездоганний лик небожителя сповнився журбою. «Не дивитися у вічі». Дівчина відвела погляд від молодого євнуха, ніби він був диким звіром. Точніше спробувала. Тому що ледве Маомао відверталася, він повертався разом з нею. А він доволі нав'язливий. Й вельми дратує. — Я подумаю над цим... — дуже неохоче відповіла вона, скривившись. *** Тим, хто опівночі прийшов по неї, виявився євнух Ґаошунь. Маомао спало на думку, що через мовчазний та невиразний характер йому, мабуть, важко знаходити спільну мову з іншими. Але сама вона відчула певну спорідненість з цим чоловіком. «А він не дуже схожий на євнуха, чи не так?» Через втрату фізичної основи своєї чоловічої сутності, євнухи здебільшого набирали доволі жіночного вигляду. Волосся на їхніх тілах рідшало, характер ставав м'якішим, а замість зниклого сексуального апетиту покращувався звичайний, через що багато хто з них швидко набирав зайву вагу. Найочевидніший приклад — отой лікар-шарлатан. Що стосується Ґаошуня, хоча його волосся й не було густим, він мав настільки молодецький вигляд, що якби не знаходився у такому місці, як Внутрішній палац, його можна було б прийняти за військового офіцера. «Чому він обрав цей шлях?» Маомао знала, що не можна про таке запитувати, наскільки б цікаво їй не було. Тож вона стисла рота й похитала головою. Тримаючи в одній руці ліхтар, Ґаошунь вів Маомао за собою. Був півмісяць, але ясно, без хмар. Палац, який вона раніше бачила лише вдень, ніби перетворився на зовсім інше місце. Час від часу довкола чувся шурхіт, а з тіні дерев долинали звуки, схожі на важке дихання й відсапування, але дівчина твердо вирішила не звертати на це уваги. Що ж, оскільки при імператорському дворі не було справжніх чоловіків, окрім імператора, форми кохання неминуче спотворювались. — Пані Маомао, — звернувся до неї Ґаошунь. — Не треба до мене звертатися з такою повагою, адже ранг пана Ґаошуня вищий за мій, — сказала Маомао. — Тоді... Сяомао*. «Чому це він раптом додав „сяо“?» — подумки обурилась дівчина. Їй спало на думку, що, можливо, цей старий виявився непередбачувано легковажним, й вона кивнула сама до себе. // * П.п.: В усіх мовах Азії доволі багато заморочок щодо звертань. Нагадаю, що префікс сяо- (小) і в китайські, і в японській мовах здебільшого використовується так само як наші зменшувально-пестливі суфікси. Тобто спочатку Ґаошунь називав її на зразок «панно Маріє», а тепер переключився на «Марійко». Але хоча перетворення імені зроблено за правилами, враховуючи, що ієрогліф Мао (猫, Māo) означає «кішка», вийшло, що він назвав її кошеням 😁. До речі автор ще не раз на цьому зіграє, а в манґа-адаптації й взагалі головна героїня то і діло відрощує вушка та хвостик 😂. Ще один шар значень пов'язаний з тим, що таким ласкавим прізвиськом зазвичай називають молодших членів родини або коханих. Тож Ґаошунь у власній свідомості прирівняв дівчину до дитини, але Маомао, що вважає себе вже досить дорослою, сприйняла це трохи інакше. У думках Маомао також присутня гра слів, оскільки японською словосполучення «додав „сяо“» (小 付け, шьо: цуке) може бути прочитане як одне слово зі значенням «зайвий тягар, додаткова ноша» (小付け, кодзуке), що цілком відповідає її ставленню. — Отже, Сяомао, не могла б ти перестати дивитися на пана Женьши, як на мерзенну гусінь? — запитав Ґаошунь. «Зрештою мене викрили?» Останнім часом її міміка стала надто відвертою. Схоже вона зовсім не вміє приховувати свою зухвалість. Подумавши, Маомао вирішила, що зараз їй навряд чи загрожує втратити голову через це, але вона має стати більш стриманою. Адже для пана Шляхтича Маомао — просто комашка. — От і сьогодні, тільки-но він повернувся, як одразу ж повідомив: «на мене дивилися, як на слимака», — розповів Ґаошунь. «Саме так, адже я думала, який він огидний слизький причепа». Маомао подумала, що навіть ця манера жалітися про кожну дрібницю так само огидна. — Він тремтів усім тілом, дивився затуманеними очима, а на його вустах блукала посмішка. Здається це те, що називають раюванням. Ґаошунь скористався рідкісним словом, яке можна було б неправильно зрозуміти, проте воно дуже точно визначало проблему. А саме, силу, яка могла перетворити одну комашку на пил під ногами. — ...Відтепер я намагатимусь бути обережніше, — промовила Маомао. — Так, будь ласка, адже дуже важко давати раду тим, хто не має, так би мовити, імунітету проти такого видовища й може втратити свідомість від одного лиш погляду на нього, — глибоке зітхання євнуха свідчило про те, наскільки поширені подібні труднощі. За такою виснажливою розмовою вони й досягли східних воріт. Стіни Внутрішнього палацу в чотири рази перевищують зріст Маомао. Зовні облаштований глибокий рів, через який за потребою опускають підвісний міст, наприклад, для перевезення продуктів чи матеріалів, а також, час від часу, для заміни гаремної прислуги. Втеча з Внутрішнього палацу карається смертю. Біля воріт завжди на чатах варта. Два євнухи всередині та двоє військових зовні. Й самі ворота подвійні, з пропускним пунктом як із зовнішньої, так і з внутрішньої сторони. Там же утримують двох волів, щоб підіймати та опускати підвісний міст, оскільки людської сили для цього недостатньо. Маомао хотіла б піти пошукати дещо у сосновому лісі по сусідству, але за присутності Ґаошуня це було неможливо, тож вона просто присіла на лаву в альтанці у саду. Зрештою на тлі місяця з'явилося вона. Біляста тінь жінки, що кружляла у піднебессі. Одягнена в довгі шати, що майоріли на вітру, наче знамено, вона танцювала на самому вершечку кріпосної стіни. Її одежі коливалися, а кінці широкого шовкового шарфа звивалися наче живі. Довге чорне волосся зблискувало серед темряви, підкреслюючи бліді обриси її постаті. Це була краса, в реальність якої важко повірити. Фантастичне видовище, яке можна зустріти лише заблукавши серед райських ку́щів. — Квітка троянди під місячним сяйвом, — саме ці слова раптом спали на думку Маомао. На обличчі Ґаошуня на мить прорізався подив, й він промимрив в собі під носа: «А вона здогадлива*». Цю жінку звали Фужун. Вона — гаремниця середнього рангу, яку наступного місяця буде подаровано в якості імператорської винагороди за заслуги. // * П.п.: Ім'я танцівниці 芙蓉 (Фужун) китайською означає «гібіскус», який в нашій півкулі відомий як «китайська троянда». ============= // Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі: @smakolyky_tl або на сайті https://smakolykytl.site.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!