Коли Пітер пішов, Квін і Ворден залишилися сам на сам. Зараз вони йшли головною вулицею, повною магазинів одягу та ресторанів.
Студенти отримували лише 10 кредитів на день як допомогу, але це не заважало їхнім батькам надсилати їм додаткові гроші, поки вони навчалися в школі. Багатші студенти могли вільно витрачати та купувати все, що їм заманеться, і, на жаль, багатші студенти зазвичай були й сильнішими.
Хоч місто й не було відкрите для звичайних цивільних, але робітникам вхід сюди дозволявся.
Місто кишіло військовими, але не всі вони були солдатами. Потрібні були й кухарі, адміністративний персонал, інженери, будівельники і навіть звичайні люди, які керували б крамницями.
Вони всі отримали спеціальний допуск від військових, а натомість їм надали комфортне житло і їм не доводилося турбуватися про життя за межами міста.
Тому, хоч вони й працювали на військових, від них не вимагали брати участь у боях, хіба що в крайньому разі.
Поки вони йшли, Квін не міг не згадати бій між Ворденом і Момо.
"Гей, Вордене, я знаю, ти казав, що твоя здатність оновлюється щодня, але ти ніколи не казав, що можеш використовувати дві здібності одночасно?" - запитав Квін.
"Хіба ні?" - відповів Ворден з ніяковою посмішкою. - "Ну, у моїй родині є й такі, що можуть утримувати навіть три".
"Серйозно? То як це працює?"
"Ну, якби я розповів тобі наші сімейні таємниці, Квіне, тобі довелося б стати частиною нашої родини. Або мені довелося б тебе вбити".
На мить між ними запала незручна тиша. Квін не був певен, жартує Ворден чи ні.
"Розслабся, будь ласка", - сказав Ворден, - "Але так, я справді нічого не можу тобі розповісти, знаєш, правила Оригіналів і все таке".
Ворден належав до однієї з сімей Оригіналів, які вирішили зберігати свої здібності в межах своєї родини. Це означало, що єдині, хто знав, як копіювати інші здібності, були Блейди. Звісно, Вордену не дозволялося нікому розповідати про їхню здатність.
"Так, вибач за це, але якщо ти не проти, дозволь спитати. Якщо ти копіюєш здібність, яку ніколи раніше не отримував, як ти можеш так добре нею битися?"
"Дозволь мені дещо показати," - сказав Ворден.
Вони вдвох продовжили йти головною вулицею, заповненою магазинами, аж поки Ворден не зупинився біля ігрового магазину. Вони зайшли всередину, і полиці були заповнені всілякими іграми.
В самому кінці магазину стояла VR-капсула для тестування перед покупкою. Як і все інше, навіть ігрові технології значно покращилися після війни.
Тоді Ворден вказав на VR-капсулу.
"Бачиш ту штуку? Я виріс, граючи на ній."
"Що?" - подумав Квін, але потім Квін згадав, як Лео згадував про VR-гру, популярну серед студентів. Він казав, якщо він хоче отримати бойовий досвід, було б добре, якби він пограв у певну гру, чи про це він говорив?
"У зовнішньому світі та у військових школах популярна гра під назвою Power fighter. Гра проста, вона дає тобі відкриту порожню кімнату, і ви двоє б'єтеся, поки один не програє. Хоч це і звучить просто, сама гра використовується для допомоги людям у тренуваннях. VR-капсула може записувати всі атрибути твого тіла. Все, що ти робиш у реальному світі, ти можеш робити в грі. Єдине, чого вона не може зробити, це записати твою здібність."
Потім Ворден підійшов до капсули і торкнувся передньої частини, де було кругле кільце. З'явився голографічний дисплей з налаштуваннями гри зверху. Ворден поклав руку на голографічний дисплей, і пролунав звук сповіщення.
"Вітаю, користувачу з ID VBCopy," – промовила машина.
Коли Ворден увійшов у гру, з'явилася інформація про його ID, а також манекен його бійця, який зовсім не був схожий на Вордена. Там відображалася загальна кількість боїв Вордена, а також кількість перемог і поразок. Хоча Ворден швидко перейшов з цього екрану на інший, надто швидко, щоб Квін встиг щось розгледіти.
Потім Ворден раптово опинився у вкладці здібностей. Список здавався нескінченним.
"Зачекай, хіба ти не казав, що гра не може зафіксувати твою здатність?" – запитав Квін.
"Не може, але щоб гра була ще реалістичнішою і її можна було використовувати як інструмент для тренувань, вона завантажує у свою базу даних кожну здатність, яка відома у світі на сьогодні. Звісно, лише ті, що є загальнодоступними. Тож оригінальних здібностей і здібностей, які ще не були відкриті, у цьому списку немає, включно з моєю власною. Однак я можу вибрати будь-яку здатність, яку захочу, навіть якщо я не можу виконувати її в реальному світі, я можу потренуватися з нею в грі."
Квін нарешті зрозумів, як Ворден зміг так добре освоїти різні здібності. Це було те, що могло б принести велику користь комусь на кшталт нього, хто міг використовувати будь-яку здатність, яку забажає.
Більшість людей, які грали в гру, хотіли б стати сильнішими і краще використовувати свої здібності. Це означало, що вони зазвичай вибирали б лише свою власну здатність. Який сенс вибирати те, що ти ніколи не зможеш використати в реальному світі, хіба що просто заради досвіду.
"Ця гра надзвичайно популярна серед інших військових шкіл," - продовжив пояснювати Ворден. "Настільки, що військові розробили власні сервери, щоб вона з'єднувалася лише з іншими школами, але ти також можеш грати із зовнішнім світом. Перед тим, як увійти в гру, ти можеш навіть вказати свій рівень сили. Таким чином, тебе з'єднає з людьми приблизно того ж рівня. Звісно, люди можуть брехати про свій рівень, але такі ніколи не стануть кращими в бою, бо тільки те й роблять, що знущаються з тих, хто слабший."
Квін підійшов до капсули і почав її оглядати. Звучало неймовірно, і це було саме те, що йому потрібно. Так він міг би тренуватися проти інших студентів, не розкриваючи себе.
Потім, коли Квін підняв цінник, він побачив стільки нулів, скільки ніколи в житті не бачив. Він ніяк не міг собі цього дозволити. Можливо, деякі інші студенти, яким сім'я надсилала кредити, могли б, але не Квін.
Ворден засміявся.
"Не хвилюйся, тобі не потрібно купувати її самому, в академії є кімната, повна таких штук."
"Справді?"
"Ходімо, повернімося і спробуємо."
