До проміжних тестів лишалося два тижні. Дорогою додому зі школи порядні старшокласники зупиняться в сімейному ресторанчику, аби повчитися. Уроки закінчилися рано, а клуби, завдяки проф-розвитку скасовано, що створило ідеальну обстановку для навчання.
Я уважно зосередився на простому завданні — виписуванні англійських слів. Можна навіть прирівняти мене до великого стародавнього монаха Шінрана. До речі, Шінран навчав, мовляв, потрібно дозволити вищій силі підтримувати себе, а він був дуже важливою людиною. Його філософія справила на мене глибоке враження, тому я також думаю дозволити комусь підтримувати мій спосіб життя. З точки зору буддизму, я практично Шінран.
Список слів для тесту переписувати я закінчив. Подумавши, що мені б не завадило горнятко какао, поки перевірятиму слова, закриваючи їхні визначення червоним аркушем, я взяв свою чашку й підвівся. Саме тоді це й сталося.
– Юкінон, вибачай, що не Сайдзе. Cкуштуємо плов по-міланськи наступного разу, добре? О, і я хотіла порекомендувати Гамбурзький стейк Діавола, але…
– Мене не надто хвилює куди йти. Так чи інакше, займатись ми плануємо тим самим… Чекай-но, а Гамбурзький стейк це хіба італійська кухня?
Ці голоси звучали знайомо.
– Ах!
– О.
– Ух.
Побачивши одне одного, всі троє завмерли. О, то значить ми змія, жаба і слимак? Чомусь здалося, що в цьому сценарії слимак напевне я.
Парою, яка щойно увійшла, виявились Юкіно Юкіношіта і Юї Юїґахама у формі. На жаль, вони мої одноклубниці. Між іншим, «одноклубник» позначає того, хто є членом мистецького чи літературного клубу. Це вперше я використав дане слово… Воно здалося підходящим.
– Хіккі, що ти тут робиш?
– Е-е, вчуся…
– О-о, це так кумедно. Типу як, ми з Юкінон теж прийшли сюди вчитися… Т-то… не хочеш повчитися разом? – спитала Юїґахама, а її оченята тим часом забігали туди-сюди між лицем Юкіношіти та моїм.
– Як завгодно. Я все одно буду вчитися.
– Дійсно. У нашому порядку денному жодних змін не відбудеться. – На цей раз ми з Юкіношітою дійшли згоди.
– Гм-м? – Виявивши, що ми порозумілися, Юїґахама, схоже, на мить розгубилася. Але, вочевидь, вирішила закрити на це очі, бо проворкотіла: "Окей, вирішено!" і подріботіла до мого столика.
Кожна з них замовила по талончику на бар з напоями. Коли Юкіношіта підійшла забрати свій, то стала уважно вивчати машину. В правій руці вона тримала чашку, а у лівій, чомусь, стискала дрібняки. – Агов, Хікіґає. Куди вставляти гроші?
– Га? – Серйозно? Юкіношіто, ти не знаєш що таке бар з напоями? Що це в тебе за екстремальне виховання вищого класу? – Е-е, це не коштує грошей. Це як, ем… різновид фуршету? Типу того, але з напоями.
– Японія така щедра країна, – сказала вона, на обличчі в неї промайнула невиразно-тьмяна посмішка. Красномовне висловлювання про обладнання для розливу напоїв збило з пантелику, але Юкіношіта дозволила мені піти попереду неї. Із серйозною міною вона зацікавлено стежила як я наливаю собі напій. Коли я натиснув кнопку, її очі зблиснули, машина зашуміла і моя чашка наповнилася газованою водою. Тим часом, про всяк випадок, я підставив іншу чашку під кавомашину та натиснув на кнопку «какао» і дівчина зронила тихеньке: "Зрозуміло…" Хоч виглядала непевно, Юкіношіта дістала бажаний напій, і ми втрьох усілися. Нарешті готові починати вчитися.
– Добре, почнімо. – Юїґахама дала команду починати навчальні збори, Юкіношіта витягла навушники і клацнувши, увімкнула їх. Поглядаючи на інших збоку, я одягнув власні.
Спостерігаючи за нами, вираз в Юїґахами став шокованим. – Що?! Чого це ви слухаєте музику?!
– Ну, коли вчишся, то слухаєш музику, так? Щоб заглушити шум.
– Саме так. Коли перестаєш зважати на музику, усвідомлюєш, що зосереджена. Це неабияк мотивує.
– Це неправильно! Це не навчання разом! – Ляснувши по столу, заперечила Юїґахама.
Юкіношіта приклала руку до підборіддя і прийняла вдумливу позу. – Тоді, що таке навчання разом?
– Ем… уточнювати одне в одного, що буде на тесті, питати про те, чого не розумієш… О, і ще робити кілька перерв, а потім просити допомоги з чимось, і після мінятись інформацією. І, думаю, часом… перемовлятись?
– Все це лише балачки. – Вона називає це «навчання разом», але насправді це не навчання. Все це лиш ускладнює навчання.
– І правда, навчатися — означає бути самотнім, – мовила Юкіношіта так, ніби вона все про це знає.
Згоден із нею. По суті, вона каже, що одинаки добре вчаться. Гей, комусь варто написати про таке у тих манґах, які рекламують курси домашнього навчання на семінарі Шінкан.
Спершу вираз обличчя Юїґахама промовляв, що її це не дуже переконало, але коли ми з Юкіношітою мовчки, сумлінно занурилися у підручники, вона, зітхнувши, капітулювала і сама почала вчитися. Так тривало п’ять, десять хвилин, і час минав. Коли я знов звів на них погляд, Юїґахама мала стражденну гримасу, її рука завмерла. Зате Юкіношіта продовжувала безшумно вирішувати математичні задачі. Можливо, Юїґахама вагалася переривати зосередженість Юкіношіти, бо повернулася до мене.
– Е-ем… а оце питання…? – звернулася Юїґахама. Ймовірно, питати в мене зачіпало її гордість, оскільки виглядала вона вкрай збентежено.
– Ефект Доплера, га…? Математика і природничі науки це взагалі не моє, тому не знаю. Замість цього можу пояснити за Ґраплера Бакі… як щодо такого?
– Не треба! Спільного в них лише «плера»!
Таки не годиться, ге? Хоча, я вважав, що можу доволі добре за нього пояснити.
Немовби здаючись, Юїґахама закрила підручник і зошит, й через соломинку потягнула чай з льодом. Вона тримала порожню склянку в руці й збиралася встати, коли раптом видала "Ах!", ніби щось помітила.
Звернувши увагу на її вигук, я обернувся в той бік, куди вона дивилася, й побачив напрочуд милу, гарну дівчину в неохайній шкільній матросці. – Це моя молодша сестра. – Моя молодша сестра, Комачі, стояла перед касою з радісною посмішкою на обличчі. Біля неї стояв хлопець, одягнений у ґакуран. – Вибачте, перепрошую, – перепросивши, я встав і негайно пішов за нею, але поки вийшов з ресторанчику, вони щезли.
Неохоче, я вернувся в ресторанчик, а Юїґахама стала допитуватись. – Е-е, ем. То була твоя сестра?
– Ага. Чому вона прийшла в сімейний ресторанчик із хлопцем…? – Я в шоці. На навчання немає часу. Моїй сестрі нічого робити в ресторанчику з якимось незнайомим чуваком.
– Може у неї було побачення!
– Сміховинно… неможливо…
– Хтозна. Хіба не нормально для Комачі-чян мати симпатичного хлопця?
– Вона не може мати хлопця, якщо її старший брат не має дівчини! Жодна молодша сестра не здатна перевершити свого старшого брата!
– Не кажи подібну маячню настільки гучно. Я почула тебе навіть у навушниках. – Юкіношіта зняла вищезгадані навушники і сердито глянула на мене. – Шнур в її руках натягнувся. Схоже, якщо я влаштую іще якусь сценку, то вона мене задушить.
– Я кажу не маячню. Мою молодшу сестру забрав невідомий хлопець...
– Очевидно, він просто середньокласник, – сказала Юїґахама. – Я розумію, що ти хвилюєшся за Комачі-чян, але якщо будеш випитувати, то вона тебе розлюбить. Останнім часом татко набридає питаннями типу "В тебе є хлопець?" Так бісить.
– Ха-ха-ха! Фігня. Мій тато настільки твердо переконаний, ніби у моєї сестри немає хлопця, що навіть не питає. Чесно кажучи, мені жаль на нього дивитися… Почекай, а звідки ти знаєш ім’я моєї сестри? – Не думаю, що згадував при комусь ім’я сестри. Сумніваюся, чи хтось взагалі знає моє ім’я, тому про її не могло бути й мови.
– Га?! Ой, ух, ну, знаєш… здається, воно було… записано у твоєму мобільнику? – Юїґахама, чомусь, відвела погляд.
О. Якщо подумати, колись я давав їй мобільник, еге? Ім’я могло бути в одному з повідомлень. – Невже? Ху-у. Я думав, ніби вже став бідолахою з настільки тяжким комплексом сестри, що несвідомо бубоню її ім’я.
– Е-е, тепер звучить, ніби в тебе є комплекс сестри, – занепокоїлась трішки здивована Юїґахама.
– Абсурд! Неможливо щоб у мене був комплекс сестри. Я сприймаю її навіть не як сестру, а скоріше як жінку… Гей, очевидно, що я жартую — не берися за зброю!
Юкіношіта обпалювала мене поглядом, що поєднував у собі обурення та страх. Я перестав говорити коли вона підхопила ніж і виделку. Якби закінчив речення, то вона б, безсумнівно, оббілувала мене живцем. – З твоїх вуст це не звучить як жарт. Жах. Але якщо тебе це так сильно турбує, то чом би тобі не розпитати її вдома? – Юкіношіта запропонувала цю остаточну пораду і вони з Юїґахамою повернулися до навчання.
Однак після того мої нотатки лишилися непорушними. Я поринув у спогади про Комачі, яка викрикувала "Братику!" і бігала за мною, гукаючи: "Братику, коли я виросту, то вийду за тебе заміж!" і як після того тато став зі мною набагато суворішим.
Байдуже. Кого хвилює моя молодша сестра?
І ось чому, навіть повернувшись додому, я не спитав у неї. Н-не тому, що почув, ніби через випитування вона мене розлюбить!
