Післямова перекладача

* Тут немає ніякої важливої інформації, тільки думки перекладача стосовно даного твору і перекладу, тому з чистою совістю можете пропускати цю писанину.

Привіт усім, з вами hecl.

Мені подобаються ранобе і цей твір зокрема. Ні для кого не секрет, що перекладів ранобе українською дуже мало, а отже найшвидший спосіб прочитати ранобе українською — зробити переклад самому.

Звичайно, аматорський переклад — це аматорський переклад. Я, звісно, старався, але ви все одно знайдете парочку криво сформульованих фраз, які неприродно звучать, або трішечки вилізають із контексту. Не кажучи вже про те, що у правильності перекладу декотрих моментів я зовсім непевний. Про клін ілюстрацій, та їхнє подальше редагування взагалі краще не згадувати… Крім того у деякі виноски я безсоромно вставляв інформацію з вікіпедії, а більшість творів, до яких були відсилки у тексті, мені не доводилося бачити, або читати. Такі от справи…

Але менше з тим. Навіщо шукати помилки у себе, коли можна покритикувати інших?

            Ранобе "Ореґайру", також відоме як "Моя романтична комедія юності неправильна, як і очікувалось", певна річ, має багато достоїнств. Але поговорімо про мінуси.

            Те що відразу кидається в очі — ілюстрації, а саме про відсутність логіки у деяких деталях. І мова не про містичну довжину дівчачих спідниць, яка дивовижним чином прикриває все що треба, при цьому будучи неймовірно короткою.

Та якщо серйозно, то Понкан⑧ непоганий художник, але в деяких конкретних ілюстраціях логіки дійсно бракує. Яскравий приклад такого: остання ілюстрація 7-го розділу (сцена перевдягання). Уважно придивившись, в Юкіношіти на шиї можна побачити зав’язану стрічку. Що дуже дивно, бо якщо подумати, то виникає питання: чому вона спочатку одягла стрічку, зав’язала її, а вже потім почала одягати сорочку?

Звичайно, можна сказати, що всім цим художник хотів підкреслити всяке різне, але все ж я прихильник того, щоб усе мало якусь логіку, чи хоча б не суперечило здоровому глузду. Бо якщо цього немає, то від читання книги виникає легкий присмак халтури.

            До певних моментів 7-го розділу також є запитання:

Чому Юкіношіта так довго ходила в медпункт, а Юїґахама, шкандибаючи, помінялася одягом з Юкіношітою і повернулася так швидко? Чому після того, як пролунав дзвінок, вони ще стільки часу стирчали на корті, а не пішли одразу в клас? Чому Міура не перевдягалася разом з Юкіношітою і Юїґахамою, невже вона пішла на урок в тенісній уніформі?

Ні, звичайно, в тексті не пише прямим текстом, що Юкіношіта ходила в медпункт 15 хвилин, а Юїґахама якось все встигла за 3 хвилини. Але читаючи текст, створюється саме таке враження.

На всі ці питання можна придумати пояснення, навіть таке яке вкладеться в терміни і, звичайно, автору не треба розжовувати нам всі дрібні деталі. Достатньо просто додавати те, що дало би більше простору, більше можливостей логічно пояснити, уявити перебіг подій без прямого опису ситуації. В іншому разі все виглядає, ніби спідран по якій-небудь грі, ніби натягнута струна, що от-от порветься, ніби воно тримається на шмарклях.

Певна річ, я трохи драматизую, не без цього. В даному творі все не настільки критично. І хороших моментів набагато більше, ніж поганих, що дозволяє без докорів сумління закривати очі на не дуже вдалі епізоди.

Найгірше, коли в книгу додають недоречні ситуації, чи персонажів, що існують лише аби віддавати данину якимось шаблонам. Ореґайру певним чином руйнує та висміює подібні шаблони. Навіть сама назва натякає, що це своєрідна пародія. А тому романтична комедія, яка є пародією на романтичні комедії посідає особливе місце серед всіх інших ранобе.

На цьому все. Мирного вам неба над головою. Сподіваюся, що ми зустрінемось у наступному томі.