Шанс

«КХА, КХА».

«Дінь, дінь, — лунало від чашок на столі».

А літній чоловік кашляв, оскільки чай, який мав би піти до його шлунку, обрав шлях, що веде глибоко в легені, поки тіло цього не усвідомило.

— Старий, усе гаразд? — спитав я з посмішкою на обличчі. — Що сталося? Чай надто гарячий?

Коли кашель заспокоївся, цілитель вийняв із внутрішньої кишені хустку чи щось на кшталт та витер рот і вологу бороду. Покінчивши з цим він повернувся до мене обличчям і дуже пильно подивився на мене.

— *Зітхання... Знаю — ти навмисно це зробила, аби перевірити мене, але яку мету ти переслідувала?

— Маєш рацію, старий. Це справді було щось на кшталт випробування, але насправді мені просто спало це на думку, і я хотіла подивитися, що з цього вийде, — я визнала провину і продовжила. — Але я казала правду, хоча і навмисно підібрала такий час, аби оцінити твою реакцію.

— А, — він не міг зрозуміти куди я вела, але я не дала йому можливості перервати мене.

— Хоча моя нездатність задовольнити себе не така вже велика проблема, це все ж проблема, яку слід вирішити якнайшвидше з найменшою кількістю наслідків. Зрештою, «за здоровим тілом — здоровий дух» буде досить влучним в цій ситуації, як на мене. А ти цілитель, який мав справу з цим тілом найдовше, тож мені потрібно почути твої думки з цього приводу.

— Гаразд, продовжуй, але прислухайся до мене — на такі теми не говорять перед людьми, — сказав він.

— Чому? Є якийсь фізичний Закон проти цього, чи це ваше ноу-хау? — спитав я, але він заперечив.

— Такого закону немає, але це викликає негативне ставлення, оскільки на такі теми розмовляють за зачиненими дверима. Оскільки я цілитель я вже до такого звик.

— Але я відчуваю, що саме такого формулювання ти не очікував. Особливо від когось, настільки юної. Буду мати це на увазі, але, оскільки моє попереднє суспільство було дуже відкритим до тем сексу, сподіваюсь, що ти не будеш настільки перейматись щодо цього.

— Якщо з цим закінчили, думаю, варто почати з самого початку, — він погодився, і я почав.

— Як я вже казала, мій оригінал діяв трохи наосліп, і, оскільки він не знав, що чекатиме мене на іншому боці, він спланував всі можливі сценарії. У цьому він був дуже ретельним, але, хай як ретельно, деяких речей неможливо уникнути. У цьому випадку це несумісність моїх старих спогадів як чоловіка з цим дівочим тілом і, як наслідок, деякі неочікувані проблеми.

— І проблеми ці якось пов’язані з проблемою твого... задоволення? Яка саме проблема? — спитав він, переключившись у режим цілителя.

— Так. Проблема в тому, що ці спогади глибоко впливають на мій розум, і в результаті моє дівоче тіло намагається втілити ці спогади в життя. Але проблема в тому, що відповідного органу там не має, — почувши це, він нахмурився.

— Якщо ти хочеш... виростити свою проблему, я тобі з цим допомогти не зможу, — сказав він із серйозним виразом.

— Ха-ха. Гарний жарт, старий, але ні — я не хочу виростити свою чоловічу частину. Хай там як, мій оригінал мав деякі умови, які просто не дозволяли мені переродитись у не гуманоїдному тілі. Одначе, стать у ці умови він не включив. Але він і так доволі гарно постарався, аби моя реінкарнація пройшла якомога гладко, тож решта проблем залишається на мене.

— Він і справді все ретельно спланував. Тож у чому полягає проблема? — спитав цілитель.

— Вирішити це доволі просто, гадаю, але я цього фізично не можу зробити. Кожен раз, коли я намагаюсь дати зрозуміти розуму, що я тепер в іншому тілі, я просто вирубаюсь, себто, втрачаю свідомість. І тут твій вихід. Ти вже довго маєш справу з цим тілом, тож мені потрібно, аби ти пояснив, що з ним не так.

— Ах, я здогадуюсь, про що ти кажеш, — сказав він. — Під час цього процесу, у тебе порушується кровообіг. В результаті голові не вистачає крові, і ти втрачаєш свідомість. Це і справді одна з проблем, які мала панна.

На мить він замовчав, а потім продовжив.

— До того, як твоє Полум’я спалило коріння панни, цю проблему я вирішити не міг, бо саме через коріння це і ставалось. Найкраще, що я міг зробити, — це підтримувати стан, в якому ти перебуваєш зараз. Але тепер, коли у тебе немає коріння, вирішити це буде легше. З іншого боку, всі мої знання здебільшого полягають у відновленні коріння. Після цього, зазвичай, тіло відновлюється саме по собі.

— Розумію.

«Якщо так, гадаю, залишається лише дуже жорсткий метод, який я придумав»

Я підвівся та підійшов до нього, коли почув звук кроків. Позаду себе я побачив Тао Фан, що принесла ще чаю.

— Дякую, Фан. Поклади на стіл. Потім наллю сама.

Вона кивнула та покинула нас, а я поглянув на старого, який знов прийнявся гладити свою бороду.

— Покажи, де зосереджена початкова проблема, аби я переконалась, що думаю у правильному напрямку.

Я поклала свою руку в його, і тоді відчула, як щось почало проникати в мене, завдяки Життєвій Есенції, яку я залишив у всьому тілі.

Відчуття від цього було тяжким та міцним. Воно підіймалось від моєї руки до грудей та серця. Там він трохи оглянув мене й огорнув вени, які йдуть від легенів до серця та до мозку через шию.

Дорогою він підсвічував мої власні спостереження.

Поки його Сила підіймалась моєю шиєю, заради експерименту я спробував його зупинити. Відокремивши трохи Волі, я влив її в Життєву Есенцію, та, з її допомогою, почав боротися з чужорідною Силою.

Спочатку, я лише трохи надавила, аби старий зрозумів мій намір, і повільно почав нарощувати захист, і тоді він сповільнився.

Він не відступав, а навпаки — продовжив. Мій захист дедалі більше сповільняв його, і незабаром ми зайшли в глухий кут. Він не міг відштовхнути мене, а я — його. Коли я відкрив очі, то побачив, що він теж на мить подивився на мене, перш ніж закінчив наступ.

— Твоє Божественне Чуття просто надзвичайне. Його так важко виявити, і водночас воно таке сильне, хоча ти тільки почала... культивувати? — я бачив інтригу, приховану в його очах.

Я лише кивнув, та не став згадувати, що використав я лише частину своєї Волі в цьому протистояння. Але те саме, ймовірно, сталось і з його боку.

«Хай там як, я нарешті підтвердив, що Божественним Чуттям тут називають Волю, що її влили в Силу та використали для сканування. У той же час, Божественне Чуття насправді гарна назва.

— Старий, я не буду сперечатись, що для деяких людей сканувати щось самою лише свідомістю, або Волею, як її називає мій оригінал, може виглядати в якомусь сенсі Божественними, але правда в тому, що нічого Божественного в цьому немає. Хай там як, я підтвердила свою проблему. На жаль, щоб її вирішити, мені залишається лише той найдурніший у світі метод, — сказав я

— О-о, і що ж це?

— Зайнятись тренуваннями — ґрунтовно та повільно, — відповів я.

— Хм, твоя правда. Без втручання пошкодженого коріння, це має бути можливим. Чи можу я почути, як ти плануєш це зробити? — спитав він мене у відповідь

Я трохи затримав відповідь, розливаючи чай, який не так давно принесла служка. Тоді спокійно присів, взяв ще одне печиво, мокнув його в чай та з’їв.

— План простий, адже щось надто складне принесе багато проблем. Фізичне тіло здатне змінюватися відповідно до свідомості та навколишнього середовища. У такому випадку, аби з’явились зміни, потрібен лише Час, енергія, яка підживлюватиме ці зміни, та Воля, щоб направляти їх. По суті, я весь час буду навантажувати своє фізичне тіло до межі, щоб змусити його адаптуватись деструктивним способом. Потім я використаю Життєву Есенцію, як я називаю свою Силу, аби відновити його. Цей цикл я буду повторювати знову та знову, а решта відбудеться саме по собі.

— Звучить просто, але моя присутність тут моє означати, що я потрібен не лише заради підтвердження. Ти просиш моєї допомоги? — з усмішкою я кивнув на його висновки.

— Так, хоча я повністю впевнена, що це спрацює, цілитель під рукою не завадить, — заявила я. — Мій план простий. Це тіло слабке і не витримає великих навантажень без втрати свідомості. Я хочу, аби ти був поруч у цей час, перевірив чи все гаразд, і, якщо нічого серйозного, негайно розбудив мене, аби я мала змогу продовжувати. Ми зупинимось лише, коли я вже справді не зможу продовжувати.

— Але я потребую твоєї допомоги також з іншої причини — їжі, яку я зараз споживаю, не вистачить, аби підтримувати настільки швидкий розвиток. Тому я хочу, аби ти робив ліки, які забезпечать мене достатньою кількістю природних матеріалів.

— Чи можеш ти зробити це для мене, чи тобі потрібен дозвіл мого... батька? — невпевнено спитала я.

В роздумах він гладив бороду.

— Твій план дійсно звучить просто, і я міг би це зробити, але на мою чесну думку ми маємо спитати думку пана. Немає сенсу говорити про це, якщо він не дозволить, адже він мій наймач, і його думку я буду ставити вище за твою. Але на випадок якщо він погодиться, чи потрібно тобі ще щось, Наприклад, наставник з фізичних мистецтв.

На це я заперечив, хитаючи головою:

— Ні, я буду лише бігати, або, в цьому випадку, швидко ходити, адже будь-що інше, ймовірно, просто відправить мене в нокаут. Таким чином я буду загартовувати своє тіло до точки, коли я або знепритомнію, або побіжу далі. Чим довше я робитиму це, тим довше зростатиме мій ліміт, тож я буду збільшувати темп, доки біг не викликатиме у мене проблем.

— Дуже добре. Коли плануєш почати? — спитав він у відповідь.

— Якнайшвидше. Краще позбутися цієї проблеми якнайшвидше.

— Розумію. У такому випадку я відвідаю пана одразу після нашої розмови, — погодився він і випив трохи чаю. — Можливо ти хочеш вислухати мою думку щодо чогось ще?

Я похитав головою.

— Якщо так, розкажи мені трохи про себе та твоє минуле життя, поки ми п’ємо чай.

Я підняв ліву брову на таку раптову зміну теми. Це нагадало мені про сценарій у мене в голові.

— Звичайно. Можливо є щось конкретне, що ти хочеш знати?

— Чи могла ти навчатись медицині у своєму світі? — запитав він з очима, сповненими захоплення, але я категорично заперечила це.

— Ні, ем, після загальної освіти, через яку має пройти кожен, напрямок моїх вивчень більше схилявся до Інтернету.

— Шкода чути, але що таке цей інт ер нет? — спитав він, з усіх сил намагаючись повторити звуки.

— Не турбуй себе спробами повторити звук. Сумніваюсь, що у вас, у цьому Світі є щось на зразок, якщо вірити тому малому, що я побачила тут, — сказала я.

— Як щодо того, що це, хмм, найкращою аналогією було б всесвітнє сховище знань у будь-яких їх формах. Від текстових до звукових та візуальних.

— Тож бібліотека, якщо я правильно зрозумів? — звучав він трохи розчаровано.

— Щось на зразок, але ти не до кінця розумієш її масштаб. Коли я кажу «всесвітнє», я маю на увазі, що увесь світ має до нього доступ. Безкоштовно. Ну, майже безкоштовно. Будь-хто має до нього доступ: чоловіки, жінки та діти, хоча, задля їх власної безпеки, воно дещо обмежене, — палко вимовила я.

— У ньому можна знайти кожне слово, яке записала та зберегла наша цивілізація. Будь-яке шокуюче відкриття доступне для аналізу кожному. Витвори мистецтва зберігаються у формі візуальних ілюзій. Будь-яку історію можна прочитати з будь-якої точки світу.

На цьому я не зупинилась. У мене ніби дамбу прорвало, і я продовжила:

— Боже, час, який я витратила у цьому океані інформації, що ж... пристойний. Старий, напевно ти мені не повіриш, але у своїх долонях уяви рукопис з медицини. Весь час, куди б ти не пішов, кожного року знань у ньому більшає. Кожен чоловік чи жінка, які займаються медициною, можуть відкрити щось нове, і зберігатимуть це у цьому самому рукописі, і цей цикл не припиниться, доки або не помреш ти, або цивілізація.

— Це... справді звучить захопливо, — вигукнув старий.

— Старий, ти можеш це уявити, але не здатен зрозуміти відчуття втрати в моєму серці. Це ніби його вишкрябали ложкою, себто, паличками, кинули його на землю, та затоптали для більшого ефекту, потім полили рештки якоюсь винятковою олією та спалили їх до бісової матері.

Після цього, я нарешті зробив глибокий вдих і видих.

— Фу-ух, мені полегшало. Гадаю, що я тримала це в собі занадто довго. Дякую, старий. Знаю — ти не хотів, але було добре виговоритись, навіть якщо ти чи хтось інший не зміг би зрозуміти весь обсяг інформації і сприйняв би все, як належне, — сказав я, глибоко вдячний.

— Так, — сказав він, трохи приголомшений маренням з глибин моєї душі, — Радий, що зміг допомогти.

Ми деякий час дивилися одна на одного, поки я не порушив тишу печивом та чаєм.

— Я народився єдиним сином на початку війни. Вона тривала три роки, але під кінець, як мені казали, у нас мало що залишилось.

 

***

 

ТУК ТУК

— Заходьте, — почулась відповідь.

Двері відчинились, і в кабінет зайшов чоловік середнього віку.

— Що сталося, Сюе? — спитав той самий голос.

— Пане, старійшина Хе прийшов до вас, — сказав стюард родини Ю.

Почувши це, Ю Лівей відволікся від столу, на якому він писав. Він подивився на стюарда, кивнув і жестом наказав впустити його.

За командою чоловік пропустив відвідувача. Це був чоловік похилого віку. Він увійшов та зачинив за собою двері.

— Пане, я не сумніваюсь, що вам вже доповіли, але сьогодні ваша... словом, панна покликала мене до себе, — сказав старий чоловік, наче це було очевидним.

— Я знаю. Кажи, що сталось? — спитав Ю Лівей, та знову повернувся до книги перед собою, яка містила докладний звіт його роботи.

— Мова панни значно відновилась, і, хоча її рідна мова час від часу просочується, цього достатньо для пристойної розмови. Я впевнений, що це має бути цікаво вам.

Його пан кивнув, і, у відповідь на це, він продовжив.

— Спершу, я маю зазначити — знову ж, якщо все, що мені розповіли, — правда, тоді все не так жахливо, як ми спочатку уявляли. Гарна новина в тому, що нова панна не є якимось жахливим чудовиськом.

— Розумію. Якщо щодо поганої? — сказав пан, все ще прикутий до книги, наче ця тема не була особливо важливою для нього. Однак, якщо придивитися, можна було помітити, що напруга в його руках дещо зменшилась.

— І знову ж, якщо вона була відкритою зі мною, нинішня Дзяо є частиною духа одного стародавнього чудовиська, який експериментував із переродженням.

Перевівши подих він продовжив:

— Може здатись, що великої різниці немає, але річ у тому, що цій Дзяо, ментально, лише кілька десятиліть, а пам’ятає вона себе лише як смертну, яка ще не почала культивацію.

Нарешті пан відірвав свій погляд і подивився на цілителя, і той зміг побачити в його нефритових очах деяке полегшення. Не багато, але достатньо.

— Розумію. Сумніваюсь, що це все, зважаючи, що ти провів там майже пів дня. Що ще ти намагаєшся сказати?

— Окрім того, чому я був потрібен їй, про що я незабаром розповім, я маю сказати ще дещо, — повідомив старий. — В минулому житті нова панна була чоловіком. І саме ці роки вплинули на її розум найбільше.

На обличчі пана з’явилось деяке здивування.

— Це трохи несподівано. Тому вона тебе покликала?

— Частково, — відповів цілитель. — З нашої розмови сьогодні я зрозумів, що вона була не так приголомшена, як того можна було очікувати. На мою чесну думку, той місяць, на який ми залишили її, допоміг їй осмислити своє нове життя.

— Але є деякі непередбачувані наслідки того, що людина, за спогадами чоловік, знаходиться у тілі молодої дівчини. Це не велика проблема, та й час повинні легко виправити це, але на цьому виникає інше проблема. Вона виявила, що її нове тіло надзвичайно слабке. Вона прагне це змінити і тому попросила моєї думки та допомоги, аби досягнути цієї мети.

Згадавши, яке слабке тіло було у його маленької дівчинки, лорда знову охопив смуток. Слабке тіло було справжньою причиною смерті його доньки.

— Як вона збирається зробити це? Навіть ти не зміг із цим допомогти.

— Це правда. Я намагався з усіх сил, і цього виявилось недостатньо, — цього разу вже голос літнього чоловіка здригнувся від смутку, але лише трохи. — Але зараз Дзяо не має Коріння, яке заважало розвитку її тіла. Вона стверджує, що найбезпечніше буде змусити тіло розвиватися, та вийти за свої ліміти.

— Змусити? — спитав пан.

— Тренуваннями, мій пане. Подібно тому, як майстер, або майстриня фізичних мистецтв тренує своє тіло, вона буде тренувати своє, аби вийти за межі того, що воно може витримати. З часом вона буде підіймати межу все вище й вище, і по мірі розвитку тіла її проблема має зникнути сама по собі, — відповів цілитель.

— І вона просила тебе наглядати за процесом?

— Так, пане. Але, коли вона поставила це питання, я вирішив віддати його на ваше рішення. Зрештою, новий, або старий розум — вона все ще ваша кров, — старий пояснив своє рішення.

— Я так розумію, що у тебе не має заперечень щодо нагляду за цим? — спитав пан.

— Немає жодних. Окрім того, що я час від часу буду перевіряти її стан, коли вона знепритомніє, та будити її, аби вона продовжила тренування, єдине, що я робитиму — це створювати деякі ліки, оскільки сама вона, за її словами, не зможе підтримувати такий швидкий розвиток, — відповів він трохи нетерпляче. — До того ж розмови про Дао зроблять усе набагато менш нудним.

— Дао? — спитав пан з інтригою у голосі.

Літній чоловік кивнув і відповів:

— Так. У попередньому її світі дотримувались інших практик, і, як наслідок, мали інші погляди на Дао.

Пан кивнув і деякий час нічого не казав. Літній чоловік з довгою білою бородою чекав напроти нього, наче його вік не мав жодного значення перед статусом пана родини Ю.

Цілитель почекав ще трохи, і, зрозумівши що найближчим часом відповіді не буде, заговорив.

— Пане, це має допомогти вам набагато легше прийняти рішення.

Зі своєї мантії він дістав білий пергамент з невеличким згортком тканини, і поклав його на стіл.

— Я допоміг їй підібрати правильні слова, щоб написати лист, але написала його вона сама, навіть якщо це тривало доволі довго. Як щодо іншого, що ж... пропоную вам спочатку прочитати лист.

— Я залишу вас на самоті, — сказав він і залишив кабінет, зачинивши за собою двері.

Ю Лівей так і залишився сидіти з поглядом, прикутим до листа. Він не сказав жодного слова та навіть не поворухнувся — лише дивився на нього. Тоді минув деякий час і він нарешті поворухнувся та взяв лист. Він відкрив його та побачив дуже грубі мазки пензля, які формували слова, призначені для нього

 

*

 

Дорогий новий батько Ю Лівей,

Я пишу цей лист, оскільки ми ще не зустрічалися і, ймовірно не зустрінемось найближчим часом, якщо тільки я не зроблю перший крок.

Ми обоє стали жертвою цієї ситуації та можемо звинуватити лише нашу власну вдачу. Зрештою, навіть якщо все це, в якомусь сенсі, почав мій оригінал, він робив це наосліп, і звинуватити його можна лише в тому, що він намагався.

Усе, що сталось після того, як він відправив мене подорожувати Творінням, можна списати лише на волю Вдачі або Долі, як її ще називають. Особисто я ненавиджу це слово та віддаю перевагу «Вдачі», та, хай там як, я хочу сказати, що ви втратили улюбленого члена родини, а мене покинули у цьому незнайомому Світі, повному нових людей, нових мов, нової культури та повному небезпеки, якщо я все правильно розумію.

Тут у мене немає ні родини, ні друзів — годі й очікувати допомоги. Я не сумніваюсь, що до чужих тут ставляться, так само як і в моєму Світі: зрештою, людина залишається людиною у будь-якому Світі.

Протягом останніх місяців я змогла трохи відволіктись на дари від свого попереднього втілення, і, завдяки цьому, мала змогу позбутися свого емоційного багажу. Але водночас я зрозуміла, що єдине, чого потребують усі люди — це сім’я. І якщо ваш біль занадто сильний, аби створити зв’язок між нами, все гаразд.

Я лише прошу дати мені шанс, і якщо це теж неможливо, тоді, принаймні, допоможіть мені встати на ноги, і в майбутньому я відплачу вам.

Поки розмірковувала над змістом цього листа та моїми діями в майбутньому я дійшла висновку, що варто встановити кордони для нас обох, які символізуватимуть межу між смертю вашої доньки та моєю появою на світ.

У згортку, який я надіслала з цим листом, я поклала річ, яка, на мою думку, можу бути символом вашої втрати. Пропоную розділити цю річ на дві частини: одну — достатньо маленьку для намиста, а другу — велику, аби помістити в якусь речовину — прозору, але таку, що зможе зберегти цю річ назавжди.

Можливо, ваша нова донька Ю Дзяо?

 

*

 

Коли пан закінчив читати він глибоко вдихнув. На деякий час він затримав подих, видихнув і взяв до рук згорток, що лежав поруч з листом.

Повільно він розв’язав вузол на ньому, відкрив його та побачив подарунок, який йому надіслати.

Це було чорне шовковисте пряме волосся, довжиною близько 40 см. Спочатку Ю Лівей здивувався, потім розлютився, але згодом всі емоції зникли, і залишився лише смуток.

Він взяв пучок волосся, з обох боків зв’язаного ниткою. З очей полились сльози і просто падали собі на те ж саме чорне волосся.

Коли сльози закінчились, він знов поклав його у згорток тканини та обережно затягнув його.

Він знову взяв лист та знову прочитав його. Тоді він взяв пензель та аркуш чистого паперу.

«Донькою ти ніколи не будеш, оскільки її більше немає. Але я дам тобі шанс як активу родини Ю»

Ці рядки зайняли у нього лише декілька хвилин. Тоді він склав цей лист навпіл та написав ще один.

— Дуань Сюе, зайди, — гукнув він твердим голосом, але не гучно.

Через кілька секунд у дверях з’явився стюард. Ю Лівей показав йому листи та віддав наказ.

— Цей лист віднеси до Цяня, а цей — відправ Іню з Гільдії Алхіміків.

— Так, пане, — слуга схилив голову та пішов.

Коли це було вирішено, він озирнувся на книгу, яку він вивчав до того, як його перервали, і закрив її. Тоді він відчинив потаємне відділення у столі та поклав її туди, наче книгу варто було ховати.

І так справді можна було вважати.

Якби Хе Шоушань, цілитель родини Ю побачив, що його пан читав навпроти нього, він здивувався б, тому що книга ця була написана Ю Тяном, патріархом кровної лінії Ю та засновником Асоціації Небесного Нефриту.

На обкладинці її був напис. У ньому було сказано:

Як розпоряджатися Правителем, та як це роблять крамарі