Ерін прокинулася з широкою посмішкою на обличчі.

Насправді вона прокидалася і засинала кілька разів, поки сонячне світло не стало занадто яскравим, щоб його ігнорувати. Але коли вона врешті-решт прокинулася і поснідала, вона знову широко посміхнулася.

Це сталося, коли вона їла більше синіх фруктів і зрозуміла, що використовує дві руки. Ерін довелося зупинитися і деякий час дивитися на свою ліву долоню. Вона помацала чисту, без шрамів і порізів шкіру і посміхнулася.

— Цілющі зілля це круто.

Вона відкинулася на спинку стільця, згинаючи зцілену руку. Вона не боліла. Це було дивовижно, наскільки це не боліло. І всім цим вона завдячувала гігантській людині-мурашці та ящір... Дрейку. Як, ще раз, їх звали?

— Клбкч і... Дрейкмен.

Ерін зітхнула, коли спогади повернулися і не давали їй спокою.

— Серйозно. Вони були такі нормальні. Але, мабуть, я теж нормальна. Принаймні, тут є інші Люди навколо. Але підвищення рівня? Класи? Я — [Трактирниця]? Чи трактирниця я? Як це працює?

Потім вона згадала ще дещо.

— Я знову підвищила рівень.

Ерін ткнула себе в груди. Вона відчувала, що зсередини повинно бути якесь відчуття завершеності, але все, що вона відчувала, було невиразно повним. Але вона згадала.

— [Базове Ремісництво]. Варто спробувати. У мене все одно закінчилися фрукти.

 

——

 

Подорож до дерева синіх фруктів  пройшла без особливих подій. Коли Ерін дивилася на сині фрукти, вона вперше замислилася, скільки їх залишилося, щоб з’їсти. Вона порахувала.

— ...Схоже, у мене залишилося кілька тижнів до того, як вони закінчаться. Але ж харчуватися одними синіми фруктами весь час було б огидно. Принаймні залишилося трохи інгредієнтів для пасти, якщо я знайду ще яєць.

Але що станеться, коли в її маленькій шафці закінчаться продукти? Що тоді?

Ерін доторкнулася до кишені джинсів і почула дзенькіт монет. Так, у неї були гроші. Але скільки їх було? І, що важливіше, як вона могла їх витратити? Вона ж не могла їсти метал.

Бурчачи собі під ніс, Ерін навантажила себе синіми фруктами. Нести їх вручну ставало дедалі дратівливіше. Багато з них вона впустила, від чого шкіра подряпалася і фрукти стали кашоподібними на смак. То чому б не спробувати щось приготувати?

Ерін втупилася в землю. Там була... трава. Вона подивилася на дерева. У неї було дерево. Але вона не знала, як це дерево рубати, тож воно не годилося. Вона не знала, як робити речі. Навіть якщо дати їй мотузку чи нитку, шматки дерева чи ще щось, Ерін не розуміла, як з цього можна зробити кошик.

Проте, коли вона дивилася на траву, щось у голові Ерін прояснилося. Вона раптом насупилася.

— Зачекай секунду. Можливо, це може спрацювати. Подивимось. Якщо я візьму цю довгу травинку і зав’яжу ось цей вузол...

Ерін присіла і почала збирати довгі травинки, перевіряючи їх на міцність. Вона почала зав’язувати вузли й різати ножем.

Вузли? Ерін знала найпростіші, найслабші вузли, де потрібно просто скласти дві сторони мотузки одна над одною, і вузол на шнурку, але вона не могла зав’язати його, якщо не мала... черевика. Однак раптом вона почала сплітати траву таким чином, про який навіть не здогадувалася. Але тепер, коли вона це робила, це було очевидно. Якби у вас були великі шматки тканини, мотузки або трави, звичайно, ви могли б зв’язати їх разом, щоб утворилася сітка. І це було б основою вашого кошика...

Було схоже на те, що хтось перекинув місток між попереднім уявленням про те, що їй потрібно, і справжнім розумінням. Ерін зрозуміла, що повинна зосередитися на своєму завданні — вона не могла діяти на автопілоті, але водночас у неї з’явилася впевненість у тому, що вона робить. І менш ніж за двадцять хвилин вона дивилася на кошик, сплетений з трави.

— Ого.

Ерін підняла кошик і оглянула його. Він був легкий, але міцний. Широкі пасма на дні сплелися разом, утворивши пристойну сітку, і у неї навіть була ручка, зроблена з трьох великих листків, сплетених разом! Вона експериментально кинула в нього всі зібрані сині плоди та підняла його. Кошик з трави потягнуло вниз, але плетена ручка не порвалася.

Це був справжній кошик. Зроблений з трави.

Він був липкий? Так. Чи відчувала вона, що має танцювати з помпонами на безлюдному острові? Так. Це була жахлива думка? Напевно. І чи має їй бути соромно за себе? Ерін вже було соромно. Але у неї був кошик.

І що більш важливо, у неї був план.

Що можна зробити з кошиком? Ну, ви могли б їсти й ходити одночасно, оскільки у вас була вільна рука. Ерін зірвала кілька синіх плодів і поклала в кошик насіннєві коробочки. Потім вона пішла шукати яйця.

Минуло близько години, перш ніж вона знайшла ще одне гніздо. Помітивши помітну коричневу фігуру, що причаїлася у довгій траві, Ерін потупотіла туди, створюючи якомога більше шуму.

Цього разу істота, що вигулькнула з трави, не полетіла одразу. Замість цього дино-птах закричав і кинувся на неї. Ерін стояла на своєму, простягнула руку до кошика і кинула насінину.

Вона не влучила.

Але кинутий об’єкт налякав птаха. Гігантський птеродактиль здригнувся, а потім полетів геть, коли Ерін кинула в нього ще кілька насінин. Вона тріумфально засміялася і кинулася хапати яйця.

Тоді птах розвернувся і полетів на неї, дзьобаючи та намагаючись вкусити. Зрештою, він не злякався насіннєвих кісточок. І дзьоб у нього був гострий.

 

——

 

Лише переконавшись, що дино-птах зник, Ерін припинила бігти. Вона зупинилася, замазала один з численних кривавих слідів від укусів на руках і спині та намагалася не кричати.

— Дурна тварюка.

Принаймні, вона не була більшою. Ерін вдалося вдарити його кілька разів, поки він не перестав намагатися відкусити їй обличчя. Але це не означало, що вона залишилася неушкодженою.

Ерін зашипіла, коли натиснула на ще один укус. Вона не хотіла нічого більше, ніж отримати трохи холодної води на них. Шкода, що на шляху було ще більше підозрілих каменів. Насправді їх було близько шести, розкиданих по луках. Що ж, з птахом її трюк не спрацював, але з кам’яними крабами була інша справа.

На зворотному шляху Ерін обклеїла двох крабів слизьким насінням, коли вони шарахнулися від неї. Їм не сподобалася отруйна рідина, яка забризкала їхні панцири, і вони відступили з гучним клацанням. Ерін витерла смердючий сік з рук і тріумфально пройшла повз крабів.

 

——

 

Коли Ерін повернулася до трактиру, було вже близько полудня. Принаймні, кровотеча зупинилася, коли вона йшла назад. Вона пройшла половину шляху до дверей трактиру, моргнула і її знудило.

Ерін перестала блювати й рвати досить довго, щоб з жахом дивитися на калюжу з розріджених синіх фруктів. Потім її знову знудило. І ще раз.

Якимось чином Ерін дісталася до струмка. Це було поєднання швидкої ходьби та зупинок кожні кілька хвилин, щоб виблювати, що допомогло їй дістатися туди. Вона не стільки стрибнула в струмок, скільки впала в нього і почала тремтіти, оскільки те, що її вразило, насправді потрапило в місто.

 

——

 

Наступну годину вона стояла на колінах біля струмка, полоскала горло водою, блювала й стежила за божевільними рибами. На щастя, вони, схоже, не збиралися до неї наближатися. Насправді вона бачила, як одна підпливла до неї й почала обсмоктувати вміст її шлунку, який змивало вниз за течією. Це було огидно.

Ерін вдесяте вимила рот і руки та відчула, що тремтіння і нудота трохи припинилися.

— Що-що це було?

Тільки й змогла пробурмотіти Ерін, дивлячись у воду. Вона поворушила головою — не стільки через бажання рухатися, скільки щоб побачити небезпечну плоску рибу.

Риба, яка харчувалася її блювотинням, плавала у воді догори черевом. Ерін бачила, що інші риби уникають її так само як і її.

— ...Отрута. Повинна бути.

Але звідки вона взялася? Лежачи там, молода жінка намагалася визначити причини. Першою її думкою були паста. Паста, ковбаса...

Чума?

Але ні, Клбкч казав, що якщо з неї тече, то вона хвора. Це було схоже на сильне харчове отруєння. Це могла бути паста. Або... або вона захворіла через контакт з цим Дрейком? Люди-жуки можуть мати жахливі хвороби.

Але риба була мертва. Тож це більше схоже на те, що Ерін щось з’їла. Отже, за логікою речей, у неї було два винуватці.

Макарони з яєць динозаврів і ковбаси. Або... сині фрукти.

Враховуючи обидва варіанти, Ерін знала, кого з них вона підозрює. Але вона не їла насіннєві кісточки! Чи були сині фрукти небезпечними?

З неясним передчуттям Ерін озирнулася і побачила, що кошик з синіми фруктами все ще лежить на землі, де вона впустила їх, коли її нудило в струмку. Вона взяла один з них і втупилася в нього.

— Ти виглядаєш невинною. Але, можливо...

Вона зробила те саме, що зазвичай робила, щоб з’їсти його, тільки замість зубів — пальцями. Ерін заглибилася в м’якуш фрукта, опираючись бажанню відкусити шматочок, і втупилася в насінину, що лежала всередині.

Виглядало так, ніби воно не було розбите. Отже, цей плід був добрим. Здогадавшись, Ерін кинула шматочки синього фрукта в струмок. Вони трохи потонули в прозорій воді, і вона подумала, що вода теж погана — їй слід було б кип’ятити все, що вона пила. Проте найбільше підозр у неї викликали насіннєві кісточки, які так налякали кам’яних крабів.

Перша камбала уникала її й того, що вбило її друга, але у неї, очевидно, були проблеми з короткочасною пам’яттю, тому що вона незграбно стрибнула і проковтнула шматочки синього фрукта, який вона кинула у воду. Ерін спостерігала, як воно виплюнуло трохи, але, очевидно, вирішило, що решту можна перетравити, навіть якщо це не була м’якоть, якої воно так жадало.

— Гаразд. А як щодо...

Насінина не тріснула, коли вона обережно кинула її у воду і попливла за швидкою течією. Риба дослідила її — і, на радість Ерін, обережно зімкнула зуби навколо насінини й зробила пробний ковток. Вона з хрускотом розчавила насінину, а потім почала випльовувати уламки й трохи потворної зеленкувато-синьої м’якоті. Всі чотири очі божевільно закліпали, а незграбна рибина здригнулася від явної відрази.

— Мабуть, погано смакує, га?

Риба незадоволено крутилася, поки Ерін спостерігала за нею. Потім вона сповільнилася, і Ерін побачила, як вона широко відкрила рот, а потім почала вивергати вміст свого шлунку вгору. Вона спостерігала повторення того, що сталося з нею. Тільки цього разу — протягом двох хвилин — риба була мертва.

У Ерін пробіг мороз по спині, коли вона побачила другий труп, що плив вниз за течією. Ця риба не була такою великою, як вона, але вона з’їла одну насінину і — вона з жахом подивилася вниз на сині плоди.

Не дивно, що їх не намагалися з’їсти ні дино-птахи, ні кам’яні краби, ні інші тварини, навіть птахи, черв’яки та інше! Тільки вона була настільки дурна, що спробувала — і Гобліни. Їй, мабуть, пощастило! Мабуть, якась насінина просочилася отрутою чи ще чимось у фрукти, які вона їла, і вона не помітила цього через солодкий смак.

А потім я з’їм забагато і помру. Тільки завдяки випадковості я залишилася живою. Ерін здригнулася. Вона стиснула руки.

Це було несправедливо! Її єдине безпечне джерело їжі, смачна їжа, виявилася отрутою. Так само як і кислотні мухи, риба, шафа — все було спрямовано проти неї.

За винятком двох доброзичливих [Гвардійців], але вони зникли. Ерін опустила голову.

— Мені що, просто їсти те, що є в шафі, і битися з дино-птахами? Якщо я не можу їсти сині фрукти...

Її шанси на виживання стрімко падали. Проте Ерін подивилася на кошик із привабливими синіми фруктами й побачила їх зовсім по-іншому. Це вже не були яблука чи апельсини з цього світу — це були інопланетні фрукти, і їй пощастило, що вона не померла, з’ївши перший з них.

Похмура Ерін вже збиралася викинути всі сині плоди в струмок, коли вирішила, що може принаймні зібрати смертельно отруйні серцевини, щоб відлякувати кам’яних крабів. Потім, коли вона лежала, намагаючись не плакати й не блювати — вона почула якийсь звук.

Це звучало так, ніби... Ерін сіла.

О, ні. Не зараз. Вона пошкандибала навколо, а потім переповзла на схил і скотилася з іншого боку.

Гобліни.

 

——

 

Всього Гоблінів було шестеро. Троє зі зброєю, троє з власними кошиками. Насправді... вони навіть виглядали віддалено знайомими. В одного було багато синців, і Ерін впізнала в ньому того, кого вона вдарила — головним чином через величезний слід на обличчі.

Некомбатанти були дивнішими. Вони були маленькі, вдягнені в пошарпаний, брудний одяг, який здавався їм завеликим. На одному, наприклад, була туніка для звичайно,ї яка волочилася по землі, настільки він був короткий.

Це були ті, що несли кошики. Кошики з трави, як в Ерін. А ще у них були відра. Відра, зроблені з того, що виглядало як... Ерін завагалася, визираючи з краю схилу, за яким вона ховалася.

Панцирів? Схоже на якийсь хітин. Не як у Клбкч; він був занадто малий, і занадто... вона завагалася.

Це було схоже на панцир павука, тільки видовбаний і заклеєний чимось липким, щоб вийшов грубий таз. Великий, великий павук.

Як виявилося, Гобліни використовували його для збору води. Вони крадькома озиралися, коли їхній ватажок тикав інших і показував.

Вони не розмовляли, але Ерін чула, як вони занурювали свої ємності у воду. І — вона помітила — у них також були кошики з синіми фруктами.

Молода жінка зрозуміла, що займає ту саму екологічну нішу, що й Гобліни. Від цього вона почувалася не дуже добре, але вони її не бачили; цього разу унікальний рельєф цієї місцевості означав, що вона була менш ніж за двадцять футів (6,1 м) від них і невидима, якщо тільки вони не піднімуться і не побачать її зверху.

Вона сподівалася, що їм не знадобиться багато часу, щоб зробити свою справу. Тоді Ерін сподівалася, що вони не використовують струмок як щось на кшталт туалету. Або навіть для купання, адже вона могла б бути нижче за течією! Але питання гігієни та забруднення води вилетіли з її голови, коли вона почула гарчання.

Один з Гоблінів знайшов її кошик з трави. І помітив одну з мертвих рибин, що пливла вниз по річці. Він вказав на кошик, і всі Гобліни подивилися вгору. Ерін напружилася, поки вони досліджували. Її все ще нудило, але вона була зцілена, і тільки троє з них були з ножами. Якби справа дійшла до цього — вона, безумовно, змогла б втекти та дістатися до трактиру. Але що вони там робили?

Вони досліджували кошик, штовхали один одного і робили дивні жести, знову ж таки, абсолютно мовчки. Потім найменший Гоблін зробив те, що зачарувало Ерін.

 

——

 

Найменша Гоблінка ненавиділа носити воду. Вона була важка, і великі Гобліни змушували її носити її. Але вона не вміла добре битися, і іноді їм доводилося битися з павуками або іншими істотами. І вони били її, якщо вона скаржилася.

Вони вже зібрали сині фрукти, а кошик був важкий, тому маленька Гоблінка намагалася повісити його на різні кінцівки, коли вони йшли наповнювати відра. Їй здавалося, що якщо вона понесе його на спині, то не пошкодить руки.

Але коли один з Гоблінів, які вміли плести кошики, побачив, як вона рве траву від своїх зусиль, вона вдарила найменшу Гоблінку, і та, принюхуючись, мовчки понесла свою ношу.

Їм пощастило: коли вони дійшли до струмка, на них ніхто не полював. Набравши повні відра води, група була готова принести воду назад до племені та [Вождя], коли вони знайшли кошик.

Це було дивно. Один з воїнів показав на кошик, і всі шість Гоблінів перевірили себе. У трьох були кошики з синіми фруктами, а в інших трьох кошиків не було.

Але їх було... один... два... три... чотири кошики. Головний Гоблін запідозрив недобре, коли найменша Гоблінка озирнулася. Гоблінів, які збирали їжу, а тим паче сині фрукти, більше не було. Може, хтось забув кошик?

Він виглядав — добре. Добре зроблений. Більшість інших Гоблінів, які вміли плести кошики, були ліниві та робили прості, бо ті швидко розвалювалися. А цей був гарний, і найменша Гоблінка хотів його мати.

Можливо, хтось забув його тут. Більші Гобліни вирішили, що в ньому більше їжі, і яка різниця, звідки він взявся? Це означало, що на одного Гобліна стало менше, і йому не треба було йти за синіми фруктами.

Їм не спадало на думку, що, можливо, він опинився зовсім не від Гоблінів. Найменша Гоблінка смикала за руки й наполегливо показувала.

А що, як він прийшов з трактиру? Що, як це зробила Людина?

Решта мовчки засміялися їй в обличчя. У Людей були справжні кошики з дерева та металу! Найменшій Гоблінці здалося, що в цьому є сенс. Людська дівчинка була біля синіх плодів і вона була в тому трактирі.

Але вони просто штовхнули її, і оскільки її ідея була дурною, їй довелося нести та кошики, і воду.

Це було так несправедливо, що найменша Гоблінка запротестувала. Вона дико замахнулася кулаками на одного з воїнів, який штовхнув її в потік. Їй довелося виплисти, перш ніж її з’їла риба, і вона, насупившись, лежала на землі. Однак її непокора подіяла, і воїни вирішили, що один з них понесе відро з водою.

Але їй все одно довелося нести обидва кошики! Найменша Гоблінка вирішила, що це найкраще, що вона може отримати, тож вона качалася в траві, поки один зі старших Гоблінів, який весь час збирав фрукти, вирішив перевірити таємничий додатковий кошик. Обличчя [Збирача] миттєво перекосилося, і старший Гоблін нагримав на молодшу Гоблінку, щоб та підійшла і допомогла йому.

Деякі фрукти були погані. Який ідіотський Гоблін зібрав їх?

 

——

 

Ці Гобліни були дивні.

Ерін очікувала, що Гобліни покажуть їй сцену з фільму, де вони скажуть «давайте з’їмо Людей» або щось зле. Але вони були не такі. Вони не... говорили.

Але вони робили багато пантоміми й, здавалося, могли читати думки один одного. Гобліни можуть це робити? Вони також виглядали нудьгуючими, а ті, що були зі зброєю, були забіяками! Вони штовхнули малечу в струмок, а тепер забрали її кошик!

Хулігани та злодії. Ерін прикусила губу. Вона могла б переробити цей кошик, але це був перший, який вона зробила! До того ж вони забрали її їжу. Її — за її ж визнанням — отруйні сині фрукти.

Гаразд, вони можуть взяти їх, але, будь ласка, залиште кошик! Ерін спостерігала, як старша Гоблінка з чимось схожим на павучий кіготь, встромлену в її чорне волосся, як... шпильку?... досліджувала кошик.

Потім вона, здавалося, засмутилася і видала гучний звук-ігк — перший звук, який справді видавав будь-який Гоблін, окрім хихотіння або рохкання — і покликала маленьку Гоблінку до себе. На обурення Ерін, вона почала викидати з кошика сині фрукти!

Маленька Гоблінка була розгублена, як і Ерін. Вона тицьнула в один фрукт і отримала стусана від старшої Гоблінки, коли намагалася додати його до своєї колекції. Що сталося з фруктами на землі?

 

——

 

Всі вони були отруйні. Найменша Гоблінка відсахнулася від одного поганого синього фрукта і витерла кігті об мокру сорочку, поки [Збирач] сортувала кошик. Старша Гоблінка знала це не тільки з досвіду.

Це було її Вміння.

[Виявлення Отрути]. Ці були погані, ці були погані... Коли вона посортувала кошик, у ньому залишилися лише плоди без жодного сліду отрути. Половина була розкидана по землі. Їй доведеться ще раз перевірити й ці, коли вони повернуться до печери.

Найменша Гоблінка подивився на зіпсовані сині плоди. Вони не здалися їй поганими. Але вона знала, що якщо з’їсти гидоту всередині, то за годину помреш. Погана, кричуща, з піною з рота смерть.

Один з найгірших способів померти, навіть гірший за павучу смерть. Ні насправді павуча смерть здавалася ще гіршою, але і та, і інша були дуже болючими.

Але маленькій Гоблінці було дуже цікаво, тож коли старші Гобліни вирішили перепочити перед тим, як повернутися до своєї печери, вона дістала крихітного ножика і почала розрізати фрукти. Якщо вони були погані...

Вона попросила один синій фрукт, і оскільки у них був зайвий, всі Гобліни з’їли по одному з додаткового кошика. Вони не мусили казати про це [Вождю]. Найменша Гоблінка розрізав їх, вийняла кісточки та кинула їх у струмок, а сама стала дивитися на хороші сині фрукти й погані. Вона розрізала три поганих і посміхнулася.

О! Ось як це спрацювало.

Великі Гобліни краєм ока спостерігали за маленькою Гоблінкою. Вона була дуже молода і дуже дивна. Навіть для маленьких Гоблінів. Вона то посміхалася, то витріщалася на речі, які не мали сенсу, то збирала камінці та палички.

А тепер це? Найменшій Гоблінці, схоже, не хотілося їсти отруйний плід, і це було добре, тому вони трохи подрімали, а потім пішли геть. Вони не зрозуміли, чому вона посміхнулася. Молода жінка теж не дивилася, поки та не виповзла зі схованки.

 

——

 

Коли Гобліни пішли, Ерін знову відчула, що її нудить. Не через те, що вони вкрали її кошик — отрута все ще була в її організмі.

Однак їй було цікаво, що ж це за витівки були у маленької Гоблінки. Вона чітко знала, що фрукти, які лежали навколо, були отруйними — і так само очевидно, що принаймні один з Гоблінів визначив, які з них отруйні.

— Ха. Гобліни можуть відчувати запах отрути? Зачекай... зачекай. Той хлопець з Релк сказав, що у них є Вміння. У вас є Вміння розпізнавати погані фрукти? [Детектор Поганих Фруктів]? Не може бути.

Але як ще інші Гобліни це роблять? Супер нюх? Якщо так, то вона повинна була відчути Ерін. Молода жінка не знала, але дії маленької Гоблінки викликали у неї неабияку цікавість. Тож вона присіла навпочіпки та втупилася в шматочки синього фрукта.

Вона була збентежена не тільки аналізом синіх фруктів, але й Гоблінами. Вони, безумовно, були жахливими й намагалися вбити її щонайменше... п’ять разів, але у них були інструменти, такі як відра, і навіть — здавалося — Вміння. Отже, у них були класи, як сказав Клбкч.

Вони все ще були монстрами, а Ерін припускала, що навіть монстрам потрібно їсти. Але навіть так, то це було дивно. Що ж знайшла маленька Гоблінка, одягнена в лахміття?

Можливо, нічого, але Ерін бачила цю задоволену посмішку. Вона довго вдивлялася в «погані» сині плоди.

— Думаю, мені треба з’ясувати, як виглядають хороші фрукти.

На жаль, Гобліни вже з’їли свій перекус, і Ерін довелося повертатися назад до дерев з синіми фруктами — обережно, остерігаючись крабів і Гоблінів. Але оскільки вони вже пішли з їжею, вона вирішила, що вони навряд чи повернуться.

Вона зробила круговий обхід з оберемком фруктів і сіла, створюючи ще один кошик біля річки, намагаючись порівняти свої фрукти з поганими.

Проблема полягала в тому, що Ерін не мала жодного уявлення про те, чи були її фрукти хорошими. Вона хотіла б мати те, що мав інший Гоблін — спосіб визначити, що є безпечним, а що ні. Це було Вміння, і Ерін почала розуміти, наскільки воно цінне.

— Я могла б їсти гриби! Або... може, не гриби, бо гидко. Або жуків? Зачекай, це так само погано. Тоді рослини. Трави. І сині фрукти. Гаразд, цей фрукт, цей фрукт і цей фрукт.

Вона взяла три випадкових фрукти зі своєї колекції та поклала їх до купи «не маю уявлення». Потім вона організувала ті, які відкрила Гоблінка, у купу «безумовно, точно, смертельні». І що далі? Це була гра на знаходження відмінностей.

Прикро, але Ерін знадобилося понад п’ятнадцять хвилин, набагато більше, ніж маленькій Гоблінці, щоб визначити, в чому полягала відмінність. А потім, звичайно, вона перевірила це, кинувши його в струмок і спостерігаючи, які риби дійсно виглядають нещасними, коли погані плоди проходять через їхній організм. Ерін припускала, що існує багато істот, які не є... людьми? Ссавцями? Здавалося, вони страждали від отруєння синіми фруктами набагато швидше, ніж вона.

— Ага! То це все?

Спантеличена, Ерін подивилася вниз на погані фрукти. Вона побачила майже таку саму внутрішню частину, як і в хороших. Не можна було сказати, що кісточки були розбиті та змішалися з фруктами зсередини.

Принаймні — ні за кольором синіх плодів, ні навіть за запахом. А на смак? Сині плоди були настільки солодкими, що їх важко було б відрізнити, до того моменту ви це відчуєте, ви вже покладете до рота отруту.

Ерін довго не могла збагнути, що це за трюк, але оскільки вона знала, що маленький Гоблін щось бачив, то врешті-решт почала промацувати шматочки фруктів, гадаючи, чи не помічає він просто шматочки кісточок насіння.

Тоді вона побачила різницю: всі погані сині фрукти були мокрими. Точніше, вони були активно соковитими. Зі шматочків витікала блакитна рідина, тоді як інші сині фрукти відмовлялися давати сік тільки там, де вони були розірвані, і тільки тоді, коли їх жували або розтирали.

Ерін помітила, що коли вона робила сік з синіх фруктів, їй довелося добряче розім’яти шматочки, щоб отримати сік. Однак у групі з поганими зразками фрукти були дуже водянистими.

— Можливо, отрута робить фрукти більш... вологими? Або вона робить фрукти слабкішими?

Або, можливо, отрута вбивала фруктову шкірку зовні насіння. Чим довше Ерін дивилася, тим більше здавалося, що погані плоди активно розкладаються на її очах. Перетворюючись на кашоподібну, огидну м’якоть.

Блакитні плоди, хороші, за текстурою більше нагадували апельсини; їх треба було кусати, щоб витягти солодкий смак. Погані плоди активно м’ялися через пошкодження насіннєвих кісточок.

Піддослідна група злих рибок Ерін, безумовно, підтвердила її висновки; вони продовжували їсти шматочки синіх фруктів, які вона їм кидала, але після кількох укусів почали випльовувати погані.

Так, ніби вони теж могли щось знати. Ерін не хотіла покладатися на Гоблінів і кусючу рибу як на доказ отрути, але мусила визнати — вони, схоже, здогадалися.

Вона ретельно зібрала решту синіх фруктів і поклала їх до кошика. Вона перевірить їх усі перед тим, як поїсти в готелі. І вона їла дуже, дуже економно ті, що мали гарний вигляд, незалежно від того, чи був у них сік, чи ні.

Якщо вона і захворіє, то, скоріше, лише на легку форму. Ерін це не подобалося, але кілька днів вона покладалася на пасту та яйця, а не на сині фрукти. Принаймні вона мала що спробувати.

— І все через того маленького Гобліна. Хм.

Ерін озирнулася туди, де стояли Гобліни. Це була найприємніша зустріч, яку вона мала з ними — головним чином тому, що вони не знали, що вона тут. Потім їй спало на думку дещо, і її обличчя поникло.

— Ой. Ні. О, ні. Невже я... тупіша за Гоблінів?

 

——

 

Довша, ніж очікувалося, прогулянка мала одну перевагу. Коли Ерін повернулася до трактиру, її харчове отруєння майже минуло. Вона все ще відчувала неясне бажання блювати, але воно майже зникло. Ерін піднялася на пагорб, здригаючись від того, наскільки близько він був. Їй пощастило, вирішила вона. Жахливе самопочуття тривало лише годину або близько того. Якби це було насправді серйозно...

Ерін довелося зупинитися і посміхнутися. Серйозно? Ще три дні тому, коли вона не боролася за виживання, така хвороба призвела б до того, що вона була б прикута до ліжка на весь наступний тиждень.

— І у мене була б команда лікарів, які годували б мене пігулками по фунту.

Вона тихо засміялася. Потім її посмішка зникла. Ерін закрила обличчя долонею.

Вона затремтіла.

А потім пішла далі. Ставало темно. Вона не могла зупинитися. Усвідомлювала вона це чи ні — вона була в надто великій небезпеці.

Щось спостерігало за нею. І чекало настання темряви.

 

——

 

Ключем до відволікання — від фактів та пов’язаних з ними переповнюючих емоцій — був рух. Ерін пересувалася по трактиру та була чимось зайнята. Вона прибрала блювоту з підлоги, вимила тарілки, наскільки змогла, з невеликою кількістю води, з’їла трохи пасти й принесла більше тарілок і столового срібла в загальну кімнату. Потім вона поклала яйця і сині фрукти в одну з шаф, піднялася нагору і прибрала кілька кімнат. Вона рухалася, але насправді вона чекала.

— Вони сказали, що прийдуть. Але чи вони це мали на увазі, чи вони зайняті? У будь-якому випадку, я завжди можу приготувати більше пасти та залишити трохи на потім, чи не так?

На кухні стояла повна каструля гарячої пасти, і вона вже встигла подати й з’їсти свою тарілку маслянистої локшини з синім фруктовим соком, перш ніж помітила, що стемніло. Сподіваючись, Ерін визирнула в одне з вікон, але луки були порожні. Небо було таким дивовижно безкраїм, а зорі — такими незліченними. Це було прекрасно і водночас лякаюче. Ерін із задоволенням дивилася б на небо, якби була вдома, але насправді вона сподівалася побачити дві постаті. Але вона не побачила.

— Вони, мабуть, зайняті.

Ерін зітхнула про себе. Але зараз була не така вже й рання ніч. Вона могла почекати.

Молода жінка сиділа за столом, її живіт був повний, одяг подертий і брудний, очі опустилися. Але кожні кілька хвилин її погляд кидався на міцні дерев’яні двері. Вона чекала.

 

——

 

Старший Гвардієць Релк витягнувся в кріслі в казармі Гвардійців. Раннього вечора тут було не надто людно, більшість [Гвардійців] вже вийшли або розпочали вечірнє патрулювання. Ті, хто залишився в будівлі, були майже повністю Дрейками, за винятком кількох високих, пухнастих, гуманоїдних гвардійців. І всі вони були зайняті своїми справами.

Був лише один виняток з двох видів у казармах Варти, і це був він. Клбкч. Релк кинув роздратований погляд на велику, згорблену комаху, що висіла над столом поруч з ним. Клбкч старанно писав у великому зошиті, кожні кілька секунд зупиняючись, щоб вмочити перо в посудину з чорнилом.

— Ти вже закінчив звітувати на сьогодні?

— Майже.

Клбкч зробив точну позначку пером на аркуші пергаменту. Він підняв очі, і його сухий голос був позбавлений роздратування за більшістю стандартів, але Релк міг сказати, що його партнер був роздратований. Це були тонкі підказки, такі як те, як Клбкч дивився на нього, схрестивши дві руки.

Багато хто з нових [Гвардійців] не міг нічого розповісти про Клбкч — не те щоб вони наближалися до нього. Він був Антинієм, і навіть якщо він був Старшим Гвардійцем Клбкч, всі знали, хто він і що він представляє. Але тоді — це був Ліскор, а не армія чи інше місто.

Ліскор був унікальним, тож у вас фактично був гвардійський дует Релка і Клбкч. Антиній клацнув нижньою щелепою, і в його голосі пролунало роздратування.

— Ось. Я виписав нас обох. Знову.

— Чудово. Дякую. Тепер, хочеш піти перевірити, як там Людина? Я чув...

Самка Дрейка крикнула Релку з іншого кінця кімнати. Вона була далеко не такою великою, як Релк, і на ній була кольчуга та меч біля стегна, коли вона тупотіла до нього.

— Старший Гвардієць Релк, зупини це! На ринку бійка. Йди туди та зупини бійку!

Він сів і застогнав. Клбкч повернувся, як показав Дрейк. У неї була світло-блакитна луска, майже кобальтова, і яскраво-жовті очі. На грудях у неї був прикріплений службовий бейдж і — коли вона розмовляла з Релком — роздратований погляд. Зараз вона була роздратована тим, що ці ідіоти б’ються. Релк запротестував.

— Що? Якийсь ідіот вирішив затіяти бійку саме зараз? Ми збиралися повернутися і...

— Закрийся та ворушись! Мені потрібно, щоб усі були там, негайно.

— Але ж ми звільнилися...

— Ми порахуємо ваші години пізніше, ворушіться!

Дрейк пішов геть, вже огризаючись на інший патруль, який кинувся до дверей. Релк на мить застиг на місці, з відкритим на знак протесту ротом. Потім він рвучко піднявся на ноги.

— ...Придурок.

Клбкч вже записував їх назад і перевіряв своє спорядження. Він зітхнув, але кивнув Релку. Попри його бурчання, [Майстер Списа] швидко піднявся на ноги.

— Шкода. Ходімо вже.

Вони попрямували до дверей, а решта [Гвардійців], яких викликали на бійку, ввалилися за ними. У них були палиці, кийки та щити; ні Релк, ні Клбкч не пішли за списами та мечами. Релк стиснув один величезний кулак і з огидою подивився на самку Дрейка.

— Який біль. Давай швиденько вмажемо кілька лусочок для мізків. Може, потім ще встигнемо зайти до трактиру.

Клбкч повільно похитав головою. Він був розважливим і нагадував Релку про очевидні речі.

— Ти ж знаєш, що нас покличуть переслідувати тих, хто втік. А ще оцінка збитків, охорона, розслідування будь-яких крадіжок під час насильства...

— Ой.

— Не хвилюйся. Людина нікуди не дінеться.

— Знаю, знаю. Але я збирався з’їсти ще пасти й...

— Релк!

Гнівний крик змусив Релка здригнутися і затулити дві дірки на голові. Самка Дрейка вказувала, повертаючись на другий поверх.

— Гаразд, ходімо. Ненавиджу Капітана Зет.

Так він називав її. Клбкч докірливо подивився на Релка, коли вони вийшли за двері.

— Не ображай Вахтового Капітана, коли ми в межах чутності.

— Вона може з’їсти мою луску. Ходімо і покінчимо з цим.

— Після тебе.

Вони зітхнули, повертаючись до роботи. Релк зітхнув ще голосніше, бо його шлунок бурчав, а він пообіцяв йому пасту. Пізні зміни та понаднормові, що було приємно. Але за що? Опівночі йому доведеться перекусити, а не повноцінно поїсти, а завтра завітати до трактиру. Для Клбкч це було нормально, у нього не було життя. Але Релк?

Він просто сподівався, що [Трактирниця] не залишиться чекати на нього.

 

——

 

Ерін сиділа за барною стійкою в трактирі та чекала. Все було ідеально.

Ну, все було начебто ідеально. Принаймні, було прийнятно. У неї був кошик з синіми фруктами, ще паста у великій каструлі, і вона навіть набрала свіжого відра води зі струмка. У неї були майже бездоганні тарілки й столове срібло, і, загалом, вона була готова до прийому гостей.

Якщо вони коли-небудь прийдуть. Спочатку Ерін щохвилини поглядала на двері, навіть підходила до вікна, щоб перевірити, чи не з’явилися вони. Але потім вона відкинулася на спинку стільця і почала чекати — це був довгий день ходіння туди-сюди на додачу до того, що вона була хвора. Вона припускала, що все ще одужує, бо була дуже, дуже втомлена. Вона не настільки голодна, але хотіла дочекатися Релка і Клбкча.

Зрештою, очі Ерін опустилися. Дихання сповільнилося. Вона заснула, і їй снилося, що вона все ще чекає і не спить. Вона рахувала сині фрукти з маленькою Гоблінкою, коли...

Стук. Стук.

Ерін прокинулася від удару. Вона підняла голову і хмільно озирнулася навколо. Було темно. Трактир перейшов від слабкого світла до повної темряви за якусь мить, схожу на серцебиття. Коли вона сіла, накритий стіл був майже окутаний, коли вона сіла.

Вони так і не прийшли. Або зачекай… що це було?

Стук. Стук.

Щось стукало у двері. Стукіт був низьким і постійним. Ерін витерла слину з підборіддя і встала з-за столу. Вона, мабуть, заснула в очікуванні. Але ось вони прийшли. Вона спотикаючись підійшла до дверей і затремтіла.

Дивно. Ночі були дещо прохолодними, але зараз було справді холодно. Власне, було не просто холодно. Було... морозно?

Ручка дверей була вкрита тонким шаром льоду. З-за дверей Ерін відчула, як щось холоне, і вона відчула холодний протяг, що дув з-під щілини. Чи це було відчуття тремтіння, що пробігло по її хребту?

Стук.

Ерін відскочила від дверей. Це був не стукіт. Щось било у двері. Сильно.

— Привіт. Хто там?

Вона хотіла, щоб її голос не був таким тремтячим.

— Відвідувач.

Це був шепіт? Ні. Це було більше схоже на відлунювання. Це звучало як гучний голос, що долинав за тисячі миль, і він мав якусь неземну якість. Жоден голос не може бути таким глибоким, таким моторошним.

— Ее. Ми зачинені. В-вибачте.

Щось по той бік дверей... хихикнуло. Напевно, це було хихикання. Воно було мокрим і булькало.

— Це не має значення. Мені потрібна пожива. Їжа. Надайте мені її, і я піду далі.

Їжа? В сенсі м’ясо? Ерін здригнулася.

— У мене нічого немає. Йди геть!

— Я не приймаю відмови. Відчинить ці двері, або побачите мій гнів.

Цього було достатньо для Ерін. Вона відступила від дверей.

— Я попереджаю тебе! Увійдеш, і я, я...

Вона відчайдушно озирнулася. Було надто темно, і вона забула, куди поклала Гоблінські ножі. Зброя. Їй потрібна була зброя.

— Не гнівіть мене більше. Якщо ви відмовите у моєму простому проханні, я...

Вона не чекала, щоб побачити, що зробить голос. Вона могла здогадатися. Замість цього Ерін побігла на кухню. Їй потрібна була зброя. Ніж, шматок дерева, лопатка, що завгодно.

Рука Ерін намацала ручку каструлі, коли від скреготу деревини їй перехопило подих. Вона забула. Вона чекала на Клбкч та його друга. Отже, це означало...

Двері все ще були незамкнені.

Щось штовхало двері. Ерін підбігла до дверей і навалилася на них усією своєю вагою. Вона вибила що б це не було, але не змогла зачинити двері повністю. Щось заважало.

— Це нерозумно. Ваша зухвалість призведе лише до більшого покарання.

Істота шипіла на Ерін. Вона могла чути його прямо за дверима. Воно штовхало, намагаючись відчинити двері. Але Ерін керував чистий страх, і їй якимось чином вдалося утримати двері на місці.

— Хазяйко. Все, що я прошу це трохи їжі. Надайте мені її, і я піду своєю дорогою.

Скелетна істота простягнула руку крізь дверний отвір. Щось темне капало з його кісток. Воно розплескалося по дереву і зникло. Його обличчя було... це не був скелет Людини. Це була маска з витягнутої кістки, завдовжки з тулуб Ерін. Дві зазубрені ніздрі відкривали щось вологе і м’ясисте, що рухалося в такт голосу за кісткою.

— Я не хочу гніватися.

Її рука лежала на каструлі. Серце завмерло в грудях.

— Ні.

— Ні?

Скелетна потвора, здавалося, відступила. Воно штовхнуло двері далі, і щось отруйне потягнуло всередину. Пахло розкладанням, черв’яками, що гниють у безіменній могилі. Монстр штовхнув сильніше, і ноги Ерін послизнулися.

— Шкода. Але я все одно попрошу вас забезпечити мене їжею.

Ерін схопилася за двері й спробувала зачинити їх, але істота штовхнула їх навстіж. Вона відступила і з жахом втупилася в нього.

Потвора з великою кількістю кісток і шматків м’яса дивилася на неї зверху вниз. Від нього йшов жахливий запах, а з його очей спалахувало багряне світло. Гниюча потвора, одягнена в кістки. Мертва істота з якогось стародавнього жаху, чия «рука» сіпалася і смикалася, коли вона звивалася до неї, коричнева гниль і розпад і пліснява шкіри.

— Дайте мені те, що я хочу. Або я...

Ерін закричала і жбурнула каструлю.