R

Коли Ґарія прибула в Естельм перед полуднем, вона побачила метушню біля Гільдії Авантюристів ще до того, як завезла свою посилку.

Цукор. Кілька мішків — достатньо для величезного термінового замовлення в одній з пекарень міста. Важкий, липкий пакунок зіпсував внутрішню частину рюкзака Ґарії. Їй доведеться витратити чимало часу, щоб відмити його водою і шматком мила.

Ця думка пригнічувала дівчину, але вона викинула її з голови, щойно побачила Рьоку. Як завжди, інша дівчина була в центрі якоїсь уваги. Цього разу вона була оточена натовпом авантюристів на відкритому подвір’ї, яке використовувалося для тренувань і спарингів у Гільдії Авантюристів.

Вона не спарингувала і не використовувала зброю. Поки що. Але Ґарія бачила, навіть на своєму рівні, що Рьока збирається битися. Інша дівчина мала певний вираз, який перетинав її обличчя в такі моменти.

Зовні вона була схожа на звичайну Рьоку. Тобто її незворушне обличчя, яке нічим не видавало її, і її далекі, стримані очі, які зачарували Ґарію в перший день, коли вона познайомилася з іншою дівчиною.

Але в такі моменти, хоча маска не ламалася, Ґарія могла бачити іншу Рьоку, що визирала з-за спини. І її очі — так, ви повинні були дивитися туди. В очах Рьоки було слабке, люте світло. 

Не добре. Безумовно, вона була достатньо хороброю і дикою, щоб прибігти в Альбез і доставити цілющі зілля для команди, яка їх потребувала. Але той самий вид...

Той самий вид божевілля, що відправив її на Високі Перевали. Ґарія замислилася над цим, і її висновок був таким, що Рьоці не хотілося б чути.

...Але це трохи нагадало Ґарії те, як Персуа дивилася на неї. Тільки якщо Персуа зосереджувалася на вазі Ґарії, на тих, хто їй не подобався, хто зневажав її, то Рьока — на всьому світі. І найяскравіше це було в дзеркалі. Це було в її погляді зараз, коли вона стояла проти жінки в срібних обладунках. Палке презирство до власної безпеки.

Це змусило Ґарію завагатися, але вона була навіть добрішою, ніж допитливою. Інстинкт підказав їй обережно проштовхнутися крізь натовп авантюристів, щоб зупинити Рьоку від небезпечної сутички з кимось небезпечним.

 

⸻⸻

 

Рьока витягнула ноги, торкаючись пальцями ніг, коли побачила, як хтось підняв хлопця в шкіряних обладунках і відсунув його з дороги. Ґарія, почервонівши, перепросила і вийшла на відкритий простір до Рьоки.

Ха. Але ж це Рьока запропонувала Ґарії прийти до міста, хіба ні? Це було просто... дивно. Її розмова з Ґарією здавалася їй такою, ніби відбулася дуже давно. Але вона не спала тоді та не спала відтоді.

Втомлена. І це було недобре. Рьока повинна була бути на висоті, щоб бути готовою до того, що відбуватиметься далі.

Рьока кивнула, коли Ґарія обережно підійшла ближче. Вона б посміхнулася, або принаймні подумала про посмішку, але їй не хотілося. Їй потрібно було зосередитися.

— Привіт.

— Привіт, Рьоко. Як справи?

— Нічого особливого. Бачиш ту людину? В срібних обладунках? Вона викликала мене на бій.

Рьока кивнула через подвір’я, де Івлон розмовляв з Черією, Калрузом та кількома іншими членами Рогів Гаммерада. Ґарія глянула на неї, ковтнула, а потім нахилилася, щоб прошепотіти Рьоці.

— Рьоко? Ти зробила щось, що, ем... розлютило б її?

Рьока вишкірила зуби. Можливо, це була посмішка.

— Я так не думаю. Поки що ні. Вона викликала мене на «дружній» матч. Я погодилася. А що?

Губи Ґарії ворухнулися. Міська Бігунка повернула голову, і її очі сфокусувалися на іншій жінці. Її голос був надто невимушеним, коли вона повернулася до Рьоки.

— Ох. Нічого. Це просто... це Івлон Байрес, Капітан Срібних Списів. Вона тут відома.

— Так мені казали.

— І вона кинула тобі виклик. На бій?

— Ну, на спаринг. Я була тою, хто хотів перетворити це на бій.

— Чому?

Рьока завагалася. Вона дивилася на Івлон через відкритий простір між ними. Інша молода жінка, вона була ближче до віку Рьоки, можливо, на рік чи два старшою, посміхалася і зверталася до стурбованої Черії. Та повернулася, зустрілася з Рьокою поглядом і ввічливо кивнула.

Босонога дівчинка відвела погляд. Вона почала розтягувати іншу ногу і пробурмотіла до Ґарії.

— Я... просто хочеться трохи вирівняти їй обличчя, правда? Вона занадто красива і досконала.

Ґарія чекала, але Рьока просто підвелася і почала торкатися пальців на ногах, дихаючи повільно і рівномірно.

— І це все?

— Ага.

— Рьоко, це... я знаю Івлон. Її група, Срібні Списи, допомогла прогнати групу бандитів, які одного разу напали на мене. І я чула про неї. Вона дуже хороша людина! Вона мила, роздає бідним, її команда відгукується на прохання допомогти людям, навіть якщо винагорода невелика.

— Я зрозуміла. Вона чудова людина. Популярна дівчина. Всі її люблять.

Вираз обличчя Рьоки говорив про те, що вона не поділяє цієї думки. Її очі були кришталевими, коли вона дивилася на Івлона.

— Ти не думаєш, що вона така?

— Можливо. А може, й ні. Вона просто... нагадує мені людей, які мені не подобаються. І вона виглядає занадто милою для авантюристки. Я не люблю милих людей. Вони завжди щось приховують. Це завжди маска, так? Як Фалс.

Розпаковувати треба було так багато речей, що Ґарія була ошелешена. Вона подивилася на Івлон, потім на Рьоку.

— Це не має жодного сенсу. Фалс має свої недоліки, але він не погана людина. Є й хороші люди. Такі, як Роги.

Вона чекала, що хоч щось із цього розумного просочиться у вуха Рьоки, але Міський Бігун лише похитала головою.

— Мабуть. Можливо. Шкода, що ми ніколи не дізнаємося правди. Гаразд, я готова.

Рьока закінчила розтягувати підколінні сухожилля і випросталася, зітхнувши. Її розмова з Ґарією відволікала. У неї не було хорошого пояснення для Ґарії, не було нічого, що вона могла б сформулювати. Вона просто так почувалася. Понад усе на світі Рьока була рада битися з Івлон.

Інша авантюристка помітила, що вона витріщилася на неї, і знову посміхнулася. Рьока насупилася. Ця посмішка. Ця ввічлива, маленька посмішка. Вона ясно говорила про те, що Івлон знає, що Рьока балується бійкою, і що Івлон переможе в будь-якому випадку. Вона хотіла стерти її з обличчя Івлоа. Рьока пробурмотіла вбік.

— Вона виглядає надто привабливо, ось і все.

Ґарія похитала головою. Здавалося, вона боролася з собою, а потім вигукнула.

— Ви обидві виглядаєте як... як принцеси!

Рьока моргнув на іншу Бігунку. Ґарія збентежено озирнулася.

— Так і є. Ви обидві виглядаєте набагато краще, ніж я. Або Персуа. Чи будь-хто інший. Я не розумію, чому ти хочеш битися з нею.

— Вона теж хоче мене випробувати. Вона працює на Магнолію.

— Вона родичка Леді Магнолії, Рьока.

— Хм.

— Ти ж знаєш, що одного разу вона билася з п’ятьма чоловіками та перемогла, так? Вона зробила це голіруч.

— Але в обладунках, так? Не зовсім голіруч. Спробуй побити когось з пластинчастою бронею. Б’юся об заклад, що ті [Бандити] могли б побити її й без обладунків. Я можу, навіть якщо вона вдягне її.

Ґарія була близька до того, щоб вирвати собі волосся. Вона схопилася за голову і пошкодувала про це, коли її долоні, вкриті цукровою скоринкою, змішалися з потом.

— Їх все одно було п’ятеро, Рьоко! Більшість авантюристів не змогли б зробити це зі зброєю!

Рьока знала, що це правда. Вона знала, що це було... напевно... вражаюче, але навіть у власній голові вона не хотіла надавати цій думці надто великого значення. Ґарія все ще говорила. Рьока розмірковувала, чи не вимкнути її, і неохоче прислухалася.

— Я знаю, що вона тебе не скривдить, якщо ти не намагатимешся скривдити її. Але авантюристи Срібного Рангу не такі, як той хлопець, з яким ти билася в таверні, Рьоко. Якщо ти змусиш її стати серйозною, вона... Що ти робиш?

— Розігріваюся.

Босонога дівчина ще не закінчила свою розтяжку перед боєм. Від розтяжки ніг вона перейшла до рук. І поки авантюристи з цікавістю спостерігали за тим, як вона торкається пальців на ногах і розтягує ноги, наступна фаза її розминки була... іншою.

Рьока потрясла руками, ніби розмахувала віялом. Вона знала, що це виглядало безглуздо. Наче дитина, яка прикидається курчам. Але це була необхідна розтяжка, якщо вона хотіла кидати гаки під час бою. Вона почала кружляти руками, спочатку в одному напрямку, а потім в іншому.

Авантюристи сміялися. Рьока ігнорувала їх. Вона підняла руку і схопила лікоть, м’яко штовхаючи його вниз по спині. Потім вона повторила це з іншою рукою.

Загалом розтяжка зайняла п’ять хвилин. Рьока робила все — від торкання пальців ніг до витягування ніг і обертання стегон, ніби вона використовувала хула-хуп в уповільненому темпі.

Коли все було зроблено, Рьока відчула, що кожна частина її тіла готова до роботи. У неї також були глядачі. Окрім авантюристів, які вже спостерігали за нею та Івлоном, до натовпу приєдналася група підприємливих вуличних торговців, а також чимала група пішоходів. Вони вже робили ставки, стоячи в колі, розмовляли, їли їжу і сміялися з витівок Рьоки.

Івлон посміхнулася, коли Рьока вийшла в центр рингу. Вона кивнула Черії та зробила кілька кроків до Рьоки.

— Цікаво. Ви досить гнучка. Це повинно було допомогти вам в бою?

— Ти не розтягуєшся перед боєм?

Інші авантюристи засміялися або захихотіли. Івлон похитала головою і різко відповіла.

— Не так. Не думаю, що хтось із моїх знайомих воїнів зробив би так, особливо перед глядачами.

— Шкода. Тоді ще одна перевага для мене.

Було дивовижно, подумала Ґарія, спостерігаючи за Рьокою, що інша дівчина була абсолютно і завжди, якщо подумати, впевнена в собі. Навіть коли вона стояла обличчям до обличчя з авантюристом в обладунках. Принаймні, в сутичці. Вона ще більше здригалася, коли просто розмовляла з [Рецепціоністами] Гільдії Бігунів. Але зараз... Івлон повернувся в той бік, де стояли Роги Гаммерада.

— Перепрошую. Я щойно запевняла ваших друзів, що ця дружня виставка не завдасть вам шкоди. Якщо дозволите, я зніму свої обладунки.

З цими словами Івлон почала знімати рукавиці, але Рьока похитала головою.

— Можеш не знімати обладунки. І рукавиці теж.

Натовп розмовляв і жартував в очікуванні початку спарингу, але слова Рьоки створили тишу, ніби хтось наклав закляття [Тиша]. Івлон підняла брови, а позаду неї Черія ляснула себе по лобі.

— Я б не хотіла завдати вам болю.

— Це не я постраждаю.

— Рьоко, не будь ідіоткою!

Черія пройшла вперед і огризнулася на босоногу бігунку. Вона стишила голос, щоб не всі могли її почути, але в тиші її слова були чудово чутні для тих, хто її оточував.

— Ти з глузду з’їхала? Ти не можеш битися з людиною в обладунках! Івлон — капітан Срібного Рангу. Якщо вона буде бити, вона завдасть тобі болю. Це лише спаринг — ніхто з вас не повинен постраждати.

— Справді? Тоді зробімо з цього серйозний бій.

Черія застогнала, а Калруз схвально посміхнувся. Мінотавр схвально спостерігав за Рьокою, йому подобалася її бравада. Черії — ні. Вона прошипіла на Рьоку так, щоб почула тільки Бігунка.

— Івлон не з тих, до кого можна ставитися легковажно, Рьоко. Вона чесна, горда, навіть якщо вона терпляча. Не будь такою грубою.

— Я сприймаю її серйозно, повір мені. Але я хочу побачити, як це — битися з людиною в обладунках. І до того ж... ти ніколи не бачила, як я б’юся, чи не так?

Черія моргнула Рьоці. Вона оглянула її з ніг до голови.

— Ні, але...

— Повір мені.

— Якщо міс Рьока Гріффін каже, що вона впевнена, я повірю її слову, Черіє.

Івлон посміхнувся Напівельфу, зустрівши стурбований погляд Черії. Між ними промайнуло невисловлене повідомлення, і загострені вуха Черії трохи опустилися, перш ніж вона відступила.

Тепер Рьока та Івлон залишилися наодинці в центрі рингу. Рьока підстрибувала на пальчиках ніг, дивлячись на Івлон, поки інша жінка знімала з себе поясну сумку і меч.

— Боюся, що Черія має рацію, Рьоко. Мені б не хотілося, щоб ви зламали руки об мої обладунки або щоб я порізала вам обличчя своїми рукавицями. Я впевнена, що змогла б дати вам гідну відсіч і без обладунків.

— Нічого страшного. Ти все одно без шолома.

І знову слова Рьоки викликали в натовпі переполох, і не зовсім позитивний. Зі свого місця Ґарія бачила, як деякі інші авантюристи, особливо жінки в обладунках, що входили до складу Срібних Списів, виглядали роздратованими або відверто розлюченими словами Рьоки.

Але Івлон лише ввічливо посміхнулася. Насправді це була посмішка, дуже схожа на посмішку Леді Магнолії. Посмішка [Леді], яка нічого не видавала.

— Дуже добре. Мені сказали, що ви практикуєте якийсь вид беззбройного бою? Ви казали, що це... ММА? Зізнаюся, що сама я маю лише невелику формальну підготовку. Багато з того, що я знаю, я навчилася сам.

— Так. Я практикую змішані бойові мистецтва. Муай-тай.

— І ви є досвідченою користувачкою цього... муай-тай?

— Там, звідки я родом, так.

— Цікаво. Тоді почнемо? Гадаю, буде ввічливо дозволити вам завдати перший удар.

Івлон пройшла вперед кілька кроків, а потім підняла руки в рукавичках у щось схоже на боксерську стійку. Бурчання натовпу посилилося, коли Рьока почала кружляти навколо іншої жінки з піднятими руками.

Її постава відрізнялася від тієї, що була б у спарингу з муай-тай. Рьока ставилася до цього як до поєдинку ММА, хоча сама ніколи не брала участі в таких боях. Але вона тренувалася на випадок, якщо батьки дозволять їй битися на рингу.

Її постава і центр рівноваги були знижені, стійка стала ширшою, а руки вільно стиснуті в кулаки. Вона перенесла більшу вагу на передню ногу, дивлячись на Івлон.

Тепер, коли вона нарешті опинилася перед іншою жінкою, Рьока знайшла час для жалю, що б’ється з іншою жінкою в обладунках. Це був повний ідіотизм — битися з кимось в обладунках голими руками. Вона знала це.

Але частина Рьоки хотіла цього. Вона хотіла виклику; вона хотіла побачити, як далеко вона може просунутися проти несправедливих шансів, як цей. А найбільше вона хотіла перемогти, навіть якщо Івлон буде в повному обладунку. Насправді вона хотіла цього дуже сильно.

Інша жінка повільно повернулася, щоб слідувати за Рьокою, коли босонога дівчинка обходила її. Вона чекала першого кроку Рьоки, як вона сказала.

Що ж, її це влаштовувало. Рьока зробила фінт руками. Івлон інстинктивно рушила блокувати. Рьока перенесла всю свою вагу на передню ногу і закрутилася, підкидаючи задню ногу вгору і назад у бік голови Івлона в так званому ударі колесом.

Нога Рьоки промайнула вгору, і Івлон ледве встигла підняти руки, щоб захистити голову. Незважаючи на обладунки, які вона носила, вона все одно похитнулася від удару.

Це була мить, на яку Рьока справді чекала. Ще до того, як вона повністю випросталася, вона відійшла вбік і завдала удару в голову Івлон.

Її руки були неймовірно швидкими. Ґарія навіть не встигла побачити Рьоку, як дівчина блискавично вдарила авантюристку в обличчя.

Права рука Рьоки злетіла вперед в ударі, який міг би влучити Івлон прямо в кінчик її підборіддя. Але перед тим, як удар досяг цілі, одна посріблена рука піднялася і схопила руку Рьоки.

Зі свого місця Ґарія бачила, як розширилися очі босоногої дівчини, а потім вона вивернулася і тілом, і головою, щоб уникнути кулака Івлон. Вона не могла вирватися, оскільки її тримала інший авантюрист. Рукавичка зачепила Рьоку збоку щелепи та пустила кров.

Авантюристи у натовпі зааплодували, коли Івлон відпустила руку Рьоки. Напевно, це був мудрий крок, тому що в очах іншої дівчини була чиста лють. Рьока пробурмотіла нецензурну лайку, прикриваючи закривавлений рот, і сплюнула.

Івлон ввічливо посміхнулася до Рьоки, коли вона знову підняла кулаки. Світло виблискувало на полірованому металі та плямах крові на її правій рукавичці.

— Я розумію вашу гордість, Рьоко Гріффін, але ми, авантюристи, маємо власну гідність. Ви недооцінюєте нас на свій страх і ризик. Ви впевнені, що не хочете, щоб я зняла свої обладунки?

Це було не те що треба було сказати. Черія щось крикнула Рьоці, але Ґарія побачила вираз очей Бігуна. Повільно вона випросталася, витираючи залишки крові з порізаних губ.

— Тепер я буду серйозною.

Івлон, здавалося, зітхнула, але в ту ж мить до неї повернулася обережність, і вона насторожено спостерігала за Рьокою. Вона не недооцінювала іншу дівчину, попри те, що та набрала очко першою.

Рьока на мить зупинилася, пильно дивлячись на Івлон. Потім вона повільно рушила вперед, піднявши руки над головою.

Авантюристи в Естельмі не могли не захоплюватися сильними духом. Половина з них закидала Рьоку яйцями, сміючись і підбадьорюючи, коли вона наступала на Івлон, а інша половина сперечалася, чи вдасться їй вдарити іншу жінку по обличчю.

Очі Івлон звужувалися, коли Рьока підходила все ближче і ближче. Перш ніж інша дівчина встигла поворухнутися, вона зробила крок вперед і блискавично вдарила Рьоку в голову.

Рьока не ухилилася, а лише сперлася на одну ногу і нахилила голову донизу. Металевий кулак розминувся з її головою в лічених дюймах, викликавши ажіотаж у глядачів. Але жодна з жінок не закінчила.

Навіть коли Рьока ухилилася від першого удару, друга рука Івлон злетіла в аперкоті до обличчя Рьоки. Але Рьока знову зробила крок назад і уникнула удару, уникнувши його на лічені сантиметри. Тоді вона кинула удар тильною частиною долоні в обличчя Івлон.

Авантюристка знову заблокувала, але цього разу Рьока не була зацікавлена в ударі ногою. Вона кинулася за спину Івлон, коли авантюристка розвернулася у своїх важких обладунках. Рьока зачепила ногою ногу Івлон та вдарила ногою наскрізь, відкинувши броньовану авантюристку на землю.

Брязкіт металу був єдиним звуком у тиші. Івлон миттю перекотилася і звелася на ноги, готова до атаки, але Рьока просто стояла, насторожившись, і чекала.

— Що ж.

Чи була це жалюгідна посмішка? Вона промайнула на обличчі Івлон за мить до того, як вона пішла в атаку. Вона кинулася на Рьоку, завдаючи швидких ударів, які змушували іншу дівчину ухилятися.

Бій все ще не був рівним. Навіть Ґарія бачила, що Рьока здебільшого оборонялася, не маючи змоги влучити в Івлон, поки авантюристка прикривала обличчя. Бій не був рівним.

Але він був тихим. Тепер усі авантюристи стежили за Рьокою, як яструби. Вона ухилялася, дозволяючи Івлон наступати, постійно рухаючись, кидаючись для ударів у голову Івлон, перш ніж ухилитися.

Рьока не розрахувала час для одного з ударів, і Івлон накрила її шквалом ударів. Рьока отримала удар в середню частину тіла і ковзний удар плечем, а потім вдарила Івлон ногою в живіт з такою силою, що авантюристка захиталася і відлетіла назад.

Риока знову накинулася на Івлон. Вона уникнула дикого удару, а потім прикрила спину іншої жінки. Вона заступила однією ногою за Івлон і ліктем перекинула жінку через коліно назад. Знову брязкіт металу був єдиним звуком у тиші.

Цього разу Рьока не дозволила Івлон встати. Вона накинулася на авантюристку, коли та намагалася відірватися від землі. Івлон розвернулася і вдарила кулаком, майже занадто швидко, щоб Ґарія встигла за нею. Але Рьока очікувала цього. Вона відкинулася назад, а потім схопила іншу жінку за руку.

Ґарія бачила, як Івлон вдарила Рьоку вгору, спалах руху, коли інша дівчина обернулася навколо неї, на секунду все було розгублено, а потім Рьока викручувала руку Івлон, в той час, як поставила своє коліно на її спину.

Усе було скінчено. Рьока тримала руку так високо, як тільки дозволяв обладунок. Вона вже збиралася перейти до задушливого прийому, коли побачила, як рука Івлона штовхнулася об землю...

Рьоку відкинуло вибуховою силою, коли Івлон кинулася назад, збиваючи з себе іншу дівчину. Вона розвернулася і вдарила ногою, і Рьока впала від сили удару.

Івлон намагалася повернути руку і вгамувати біль, коли побачила, як Рьока миттєво перекинулася і перевернулася на спину. Вона моргнула, і вперше зловила кулак в обличчя. Рука Рьоки злегка відкинула її голову назад. Поки Івлон була приголомшена, ще два блискавичні удари вдарили її по щоці та щелепі.

Четвертий удар Івлон зловила у сталеву хватку. Рьока відскочила, але металевий кулак так і не замахнувся на неї.

Капітан Срібних Списів хитала головою, а її рот ворушився. Крізь гуркіт крові у вухах Рьоки вона зрозуміла, що люди кричать, і авантюристка відпустила її руку та розслабилася, масажуючи рот.

Бій закінчився.

 

⸻⸻

 

— Що це було?

Це було перше питання, яке Ґарія задала Рьоці, як тільки у неї з’явилася можливість. Це було головним чином тому, що всі інші стояли в черзі за їжею в їдальні Гільдії.

Рьока знизала плечима і накинулася на їжу з кислим обличчям. Не те щоб вона не була голодна, вона була зголодніла, але вона вже втомилася відповідати на запитання.

Неохоче вона відкусила шматочок соковитої ковбаси та відповіла враженій дівчині, що сиділа навпроти неї.

— Це були кидки. Спеціальні прийоми, щоб звалити суперника. Ти що, ніколи раніше не бачила, щоб хтось кидав суперника на землю?

— Ну, так, звичайно, але...

Ґарія запнулася, підшукуючи слова.

— У тебе це виглядало так легко. Івлон була в обладунках, а ти просто кинула її на землю — двічі!

— Було б краще, якби я тримала її внизу.

Рьока буркнула, старанно пережовуючи їжу. Принаймні, вона змогла насолодитися нею. Лікувальне зілля подбало про всі її рани, і про рани Івлон.

Ґарія недовірливо витріщилася на неї.

— Ти звалила з ніг Капітана Срібного Рангу. Будь-хто міг би цим пишатися.

Рьока посміхнулася.

— Так. І я повинна бувла вдарити її.

— Останні два удари були зайвими.

Голос Черії змусив обох Бігунок підняти очі. Напівельф сповзла на довгий стіл і насупився на Рьоку.

— Тобі не потрібно було бити її так багато разів. Це мав бути дружній спаринг, а не спроба зламати їй щелепу.

Рьока виглядала абсолютно безневинною.

— Упс.

Черія видала звук, схожий на зітхання, змішане з шипінням, і похмуро пробурмотіла собі під ніс. Черія Спрінґволкер була настільки розлючена, що, здавалося, готова була стріляти іскрами з очей, аж раптом заспокоїлася.

Вона підвелася і, не кажучи ні слова, відступила. Рьока чекала, але Черія просто пішла геть. Бігунка виглядала майже розчарованою. Вона була зголодніла, і все ще тряслася від адреналіну, що виплеснувся під час бійки.

Сівши навпроти Рьоки, Ґарія накинулася на їжу. Поки що вони з Ґарією були єдиними двома людьми, які приєдналися до Рьоки в їдальні, попри численних авантюристів, що сиділи навколо них.

Як і слід було очікувати, Рьока обрала дальній кут найвіддаленішого від дверей столу, а це означало, що з нею буде набагато менше людей, які зможуть поговорити. Але здавалося, що чимало авантюристів хотіли б підійти та поспілкуватися, і лише деякі з них підійшли.

Це були члени Рогів Гаммерада та різні капітани Срібного Рангу, з якими зустрічалася Рьока. Двоє з них, чоловік, на ім’я Сервіал з довгим луком та Івлон, сіли поруч з Рьокою.

Можливо, це було зроблено ненавмисно, але Сервіал зайняв місце прямо біля Рьоки, поставивши себе між двома жінками. Не було схоже на те, що одна з жінок була відкрито вороже налаштована до іншої, навпаки, вони були досить ввічливими.

Але якщо Івлон буда ввічливою і щиро захоплювалася Рьокою після бою, то у відповідях і коментарях Рьоки відчувалася певна гострота, яка не залишилася непоміченою за столом.

Івлон ввічливо жувала відварений шматок спаржі або овоч схожий на спаржу і коментувала стіл загалом, але зокрема Рьоку і Ґарію.

— Розумієте, не те щоб ми зараз страждали через гроші чи роботу. Робота є завжди, і ми можемо хоробро розкопувати Руїни Альбеза, отримуючи при цьому чималий прибуток. Але в довгостроковій перспективі це не є стабільно.

Сервіал кивнув. Він накинувся на їжу і скорчив гримасу.

— На нашому рівні шукати пригод нелегко. Ми достатньо хороші, щоб не витрачати час на запити про винищення племен Гоблінів, якщо вони не дуже великі, але у нас не вистачає сил, щоб боротися з сильнішими типами монстрів. Рано чи пізно удача відвертається від нас, і ми отримуємо поранення, від яких не можемо вилікуватися, або ж помираємо. Ось чому ці нові руїни можуть стати нашим проривом. Якщо ми зможемо потрапити туди та знайти якісь серйозні магічні артефакти або спорядження, ми легко зможемо досягти Золотого Рівня.

— Питання лише в тому, чи варті ризики в цьому випадку нагороди. Поки що команда Сервіала — Бездоганні Польоти — моя, і Калруза — єдині, хто готовий піти туди першими.

— Довелося попрацювати, але Черія переконала мене, що в руїнах можуть бути стародавні артефакти. Вони дуже схожі на стародавні склепи.

Сервіал осушив свій кухоль і ввічливо кивнув іншим.

— Все ж таки, ми йдемо обережно. І Івлон, і я робимо це тільки заради скарбу.

Рьока змістилася. Вона подивилася в інший бік кімнати, де все ще обслуговували авантюристів. Можливо, це було через його розмір, але Калруз застряг у кінці черги, і йому набридло чекати. Він постійно кидав роздратовані погляди на повний стіл, за яким сиділа Рьока.

— А як же Калруз?

Івлон ввічливо хихикнула, а Сервіал похитав головою.

— Йому просто потрібен виклик. Цьому дурнуватому Мінотавру байдуже, з якими ворогами він битиметься, аби тільки набратися досвіду. Він старомодний тип. Смерть або слава, і нічого середнього. Не те що ми.

Рьока кивнула. Їй здавалося, що вона зрозуміла все з контексту. Якщо Івлон і Сервіал були авантюристами, які покладалися на магічне обладнання разом зі своїми рівнями, щоб стати сильнішими, то Калруз був тією особою, яка вважала, що отримання більшої кількості рівнів — все, що йому потрібно. Вона подивилася на Сервіала.

— Яка різниця в рівні між авантюристом зі Срібним і Золотим Рангом?

— Різниця? Ну, це може бути лише кілька рівнів, залежно від їхнього спорядження. Пам’ятайте, що в більшості випадків Золотий Ранг отримує вся команда. Срібний Ранг — в кращому випадку ранні двадцяті рівні, а золотий — десь від 24-го Рівня і вище.

— Звичайно, індивідуальні навички все ще відіграють досить велику роль.

Івлон кивнула на Калруз, поки Мінотавр нетерпляче чекав на їжу, явно незадоволений тим, що пропустив розмову і змушений чекати позаду менших авантюристів.

— Калрузу не 30-го, але він до біса близький до цього. А ще він Мінотавр. Він міг би потрапити до команди Золотого Рангу, але він хотів бути командиром.

Нарешті Мінотавру, про якого так багато говорили, подали подвійну порцію на тарілці. Він потупцяв до столу, зупинившись, коли побачив, що там ніде сісти.

Він зробив два кроки до Рьоки та вказав на Ґарію. Дівчина здригнулася, коли Калруз загарчав на неї.

— Ти. Бігунка. Рухайся.

— О... ох. Звісно.

Ґарія хотіла зіслизнути зі свого місця, але Рьока і, на диво, Сервіал схопили її за одяг.

— Стій, Калрузе. Ти не можеш просто наказати комусь піти. Візьми стілець або сядь на інший кінець столу.

Калруз насупилася на Сервіала.

— Вона не воїн. Це місце зарезервоване для авантюристів, а не для простих Бігунів.

Рьока підняла брови. Мабуть, вона не врахувала. Ґарія пищала і тремтіла поруч з нею.

— Я... я можу піти. Це не проблема. Я не хотіла заважати...

Протистояння між ними закінчилося, коли хтось щосили штовхнув Калруза в сідницю. Він навіть помітив цей рух, але Напівельфійка все одно вдарила його ногою. Калруз крутнувся, і вона нагримала на нього.

— Ти впертий ідіот. Нехай Ґарія сидить. Для Мінотавра, який говорить про честь, у тебе її не так вже й багато, коли справа доходить до не-воїнів.

Рьока опустила тарілку, яку збиралася кинути, і Сервіал перестав відхилятися. 

— Я захищаю цілісність...

— Замовкни, Калруз. Хіба це чесно — залякувати когось, хто займається доставленням для таких людей, як ми? Хіба так чинить гордий член Лому Беріад Міноса? Сядь.

Цей коментар викликав тишу серед присутніх авантюристів, а особливо серед решти Рогів Гаммерада, але Калруз виглядав незворушним. Він сів за стіл, ігноруючи Ґарію, як підставку для ніг.

— Честь для тих, хто її заслужив. Я не знаю характеру цієї Бігунки.

Рьока насупилася, але не прокоментувала, оскільки Ґарія миттєво повернулася до їжі, уникаючи дивитися на Калруза. Вона багато чого хотіла сказати, але кинути їжу Мінотавру в обличчя було більш привабливо.

Але оскільки вона відчувала, що накличе на Ґарію, принаймні частину гніву Мінотавра зробивши це, Рьока неохоче стрималася. Але ставлення Мінотавра дратувало її.

І все ж, тепер, коли Рьока подумала про це, вона ніколи не чула, щоб Калруз говорив щось суттєве іншій дівчині. Він говорив, і вона говорила, коли вони були в трактирі, але вони ніколи не розмовляли безпосередньо одне з одним так багато.

Коли очі Рьоки перекинулися на Калруз, а її безмовне обличчя трохи потемніло, Івлон штовхнула Сервіала. Вищий чоловік подивився на Рьоку і промовив легенько.

— Твоя майстерність у беззбройному бою просто неймовірна. Я бачу, як це було б корисним в утримані подалі бандитів і Гоблінів.

— Мм?

Рьока підняла очі, зрозуміла, що до неї звернулися, і знизала плечима.

— Це допомагає.

— Ви, випадково, не вмієте користуватися іншою зброєю, окрім кулаків? Наприклад, лук?

Ґеріал заперечив через стіл.

— Секундочку, Сервіале, якщо ти збираєшся завербувати Рьоку, то Роги Гаммерада мають право зробити першу пропозицію.

Состром та інші авантюристи погодилися, в той час, як авантюристи, що входили до складу Бездоганних Польотів, кричали з-за столу на протилежному боці залу. Сервіал засміявся і підняв руки, а потім подивився на Рьоку.

— Я не користуюся зброєю. І не цікавлюся нею.

— Шкода. Але я сподіваюся, що якщо ви почуєте наш запит, та розглянете можливість прийняти його. Насправді якщо хочете, ми могли б домовитися, щоб ви приймали доставлення, якщо ви коли-небудь опинитеся в тому ж районі, що й ми.

Це привернуло увагу Рьоки. Сервіал пропонував укласти персональний контракт в Гільдії Бігунів. Таким чином, він міг би запропонувати їй ексклюзивні доставляння.

— Навіщо? Будь-який Бігун може доставити цілющі зілля.

— Але ні в кого не вистачить духу робити це, коли Ліч сипле заклинаннями.

Це зауваження належало Сострому, і інші авантюристи погодилися з ним. Сервіал кивнув.

— Бути авантюристом — значить знаходити надійні контакти. Наприклад, хороші Бігуни, як ви — мати когось, на кого можна покластися, коли ми досліджуємо підземелля, набагато краще, ніж просити про термінове доставлення і сподіватися, що Бігун, якого ми отримаємо, буде компетентним.

Він знизав плечима.

— Звісно, ми не плануємо потрапляти в халепу, але коли ми в скруті... на нашому рівні, нам потрібно налагоджувати дружні стосунки та створювати групу. Це не те, про що люди думають, але насправді немає іншого способу вижити. Ми довіряємо один одному, прикриваючи спину або впадемо разом.

Щось у цьому рядку лоскотало пам’ять Рьоки. Вона буркнула, а потім подивилася на Сервіал. Слова вирвалися, перш ніж вона змогла їх зупинити. Та сама злість і презирство, що вистрибували з її думок, вирвалися з її рота.

— Ви схожі на зграю Бігунів, коли так говорите.

Настрій за столом на секунду завмер. Ґарія витріщилася широко розплющеними очима на Рьоку, а потім спробувала повернутися на своє місце. Посмішка Сервіала промайнула, а потім повернулася.

— Справді? Зазвичай це не до добра. Гільдія Бігунів і Гільдія Авантюристів не ладнають між собою. Вони думають, що ми всі м’язисті ідіоти, а ми думаємо, що вони...

— Боягузи.

Калруз буркнув і з’їв половину сосиски одним величезним шматком.

— Я б не сказала, що боягузи.

Заперечила Івлон, але більшість інших авантюристів, схоже, були згодні з Калрузом. Івлон зітхнула і підбадьорливо посміхнулася до Ґарії.

— Не всі. Просто це невдале порівняння, Рьоко.

— Як на мене, то воно влучне.

Рьока навмисно запхала останній шматок ковбаси до рота і випила, усвідомлюючи, що всі дивляться на неї. Цервіал все ще посміхався, але це була крихка посмішка.

— Справді? І на кого з Бігунів ми схожі?

— Хлопець, на ім’я Фалс. Він говорить те саме, що й ти. Бігуни повинні об’єднуватися, щоб вижити. Пожертвувати особистим благом заради групи. «Працюй разом або помри».

Замислившись, Сервіал підпер голову рукою. Він все ще посміхався, але в його очах з’явилася крихітна частинка гніву. Рьока впізнала в них щось схоже на її власну. Вона відчула... колючість. Навіть більше, ніж зазвичай.

— Я можу погодитися з цим. І я знаю Фалса. Він не боягуз, хоча й уособлює більшість того, що мені не подобається в Гільдії Бігунів. Але він не помиляється. Це жорстокий світ. Але ви, здається, не погоджуєтеся?

Рьока дозволила питанню зависнути. Вона осушила кухоль, поповнюючи втрачений піт. Витерла рот і знизала плечима.

— Я не командний гравець.

Її коментар закінчив розмову. На це мало що можна було відповісти. Ґарія нервово сьорбала суп і намагалася не зустрічатися ні з ким поглядом. Івлон перехилилася через стіл і посміхнулася до Рьоки.

— Ну, в будь-якому разі, якщо ви хочете працювати в одній з наших команд, ми будемо раді домовитися. З вашими навичками нам не доведеться турбуватися про те, що тебе проженуть монстри. Насправді якщо ви хочете приєднатися до нашої експедиції до руїн біля Ліскору, щоб доставити припаси, ми могли б домовитися.

Калруз похитав головою на Івлон. Черія ще не сіла, але відвела Сервіала вбік, коли він підвівся. Вона штовхнула Калруза в потилицю — він проігнорував це. Вона кивнула Івлон, і броньована жінка підвелася з запитальним поглядом. Рьока саме розмовляла з Калрузом, коли Івлон, Сервіал і Черія відійшли до бару, щоб поговорити наодинці.

 

⸻⸻

 

— Черіє, що ти хотіла сказати?

Сервіал був ввічливий з нею. Навіть якщо він був капітаном іншої команди, Бездоганних Польотів, він знав, що вона була, ну, Напівельфкою.

Старша. Не те щоб вона більшу частину свого життя прожила серед інших людей, окрім напівельфів, але це мало вагу. Напівельфійка [Кріомант] вибачливо посміхнулася, коли вона відсунула його та Івлона вбік.

— Нічого особливого, Сервіале. Я просто хотіла попросити у тебе вибачення за поведінку Рьоки. І у тебе теж, Івлон.

— Вона б’ється краще, ніж я думала. Я погодилася кинути їй виклик.

Капітан Срібних Списів звучала надто ввічливо нейтрально, щоб обдурити ані Черію, ані Сервіал. Напівельфійка скривилася.

— Я знаю, що вона справляє погане враження. Думаю, вона налякана Високими Перевалами.

— Налякана?

— Вона прибігла сьогодні вранці, після того, як прибігла сюди з самого Селуму. Без упину. Її мало не вбили монстри, і я думаю, що вона чудова Бігунка. Врятувала нам життя.

— Я розумію чому, дивлячись на її рухи.

Знову ж таки, Івлон звучала надто безпристрасно, але вона трохи пом’якшала, коли Черія виклала те, що знала. Напівельфійка кивнула, дивлячись одним оком на Рьоку.

— Я думаю... було б краще дати їй трохи простору. Цей ідіот, Калруз, затісняє її. І ви знаєте, що Магнолія Райнгарт щось робила з нею.

Тепер Івлон завагалася, і жінка вибачливо кивнула Черії.

— Моя тітка наполеглива. Коли ти так кажеш...

— Це означає, що вона не спала щонайменше добу? А потім прибігла сюди та побилася з Капітаном Срібного Рангу? Та вона поводиться, як Золотий Ранг.

— І его теж. Але дайте їй трохи часу. Вона груба, а хто не грубий? До того ж два тижні тому їй перебило ноги возом.

— Їй що?

Черія видихнула з полегшенням. Вона почала розповідати цю історію обом капітанам команд, і коли вона закінчила, обидва вже дивилися на Рьоку набагато приязніше.

— Коли ти так кажеш, я уявляю, як би я розлютився на всіх. Дякую, що повідомила нам, Черіє. Не дивно, що Калруз і Ґеріал так високо про тебе відгукуються.

— Просто висловлюю трохи здорового глузду.

Напівельфійка відмахнулася. На той час прийшов Ґеріал і шанобливо кивав головою. 

— Може, дамо Рьоці охолонути? Ґеріале, що ти тут робиш? Я ж казала тобі забрати Калруза. Якщо він пожартує про її груди...

Черія насупилася на Ґеріала, але той вибачливо підняв руку.

— Він відштовхнув мене. Вони з Рьокою тільки й говорили, що про удари та стусани. Він у цьому добре розбирається, знаєш?

Черія перехилила шию через його плече, раптово стривожившись. Вона сильно вдарила Ґеріала в руку, і він виглядав пораненим, коли Івлон і Сервіал обернулися.

— Що? Вони почали битися.

— Ти мішок з деревним пилом, Ґеріале. Я ж казала тобі схопити його, перш ніж...

 

⸻⸻

 

Калруз знав про рукопашний бій більше, ніж очікувала Рьока. Вона неохоче визнала, що він знається на боротьбі, захватах, кидках, ударах руками та ногами. Вони порівнювали техніки в пристойному дусі, хоча Мінотавр продовжував стверджувати, що Рьока «просто істотно менша» за жінку-Мінотавра.

— Я не кажу, що ти поступаєшся в техніці. Але розмір має значення, як і вміння. У тебе є навички рукопашного бою? Я так і думав, що ні. Бачиш, Бігунка Ґарія, це все похвально. Але воїн це воїн, а Бігун це Бігун. Навіть Рьока Гріффін зробила б добре, якби втекла від будь-якого монстра, якого зустріла. Її кулаків не вистачило б, щоб вижити в руїнах Ліскору.

Рьока підняла брови на Калруз. Вона посунулася на своєму місці, коли Ґарія пробурмотіла згоду імпозантному Мінотавру, сповненому егоїзму.

— Ти думаєш, я не можу захистити себе? Ти ж бачив, як я б’юся.

У зубах Мінотавра застряг шматок ковбаси. Він колупав його одним довгим нігтем.

— Я просто кажу правду. Твої кулаки мало що зроблять проти більшості монстрів, з якими стикається моя команда. Тим більше, що ти жінка, а отже, слабша.

Він озирнувся в тиші. Можливо, Калруз не помітив, як напружилася спина Черії, а голова Напівельфійки повернулася до нього. Але він точно не міг ігнорувати вираз очей Рьоки, і саме до неї він заговорив.

— Хіба це не правда? Люди від народження слабші за Мінотаврів. Так само і ви, жінки, слабші за чоловіків.

— Справді. Ти так думаєш?

— Калруз. Чому б тобі не заткнутися? Рьока, заберімо цього ідіота звідси. Ми дамо тобі...

Хто застерігав, Черія чи Івлон? Рьока проігнорувала це. Вона простягнула руку і відсунула тарілку Калруз, коли Мінотавр потягнувся за сосискою. Він підняв на неї очі.

— Гаразд. Твоя черга. Давай.

На мить Мінотавр виглядав розгубленим. Потім він виглядав розваженим.

— Ти. Ти, Рьока Гріффін, хочеш зі мною битися?

Він засміявся, але Рьока не засміявся. Як і інші авантюристи. Ґеріал підвищив голос, коли підійшов до нього.

— Рьоко. Це погана ідея.

Вона проігнорувала його.

— Я не жартую. Бийся зі мною. Якщо тільки не боїшся програти?

 

⸻⸻

 

— Ти ідіотка.

Цього разу Черія не обмежилася словами. Вона сильно вдарила Рьоку в плече. Це було несправедливо, але вона також тикала пальцем у груди Калруза останні сім хвилин, намагаючись змусити його відступити, і тепер вона переслідувала Рьоку, оскільки він відмовився.

— Ти не викличеш Мінотавра на бій. Що ти собі думаєш? Ти взагалі думаєш?

Рьока знизала плечима, знову розминаючись на тренувальній арені. Нерви її тріпотіли, а в грудях вирувала безодня темних емоцій.

— Ти чула, що він сказав про жінок.

— Чула. І він має рацію, навіть якщо він зробив це у найбезглуздіший спосіб, який тільки можливий. Але це Калруз. І навіть якщо він поводиться як ідіот, є велика різниця між тим, щоб звинуватити його в цьому і викликати на бій. Ти ж знаєш, що програєш, так?

— Не обов’язково.

Черія ошелешено дивилася на Рьоку, коли дівчина розтягнулася на землі. Вона безпорадно подивилася на Івлон.

— Допоможеш мені поговорити з нею?

Івлон кивнула. З якоїсь причини вона тепер була повністю за Рьоку, що показувало, якою сукою-перебіжчиком вона була. О, міс Висока-і-Могутня тепер хоче дружити через жіночу силу? Рьока ненавиділа це безглузде перевзування.

— Черія має рацію, Рьоко. Є бравада, а є ось це. Битися зі мною в обладунках — це одне, але Калруз — Мінотавр. Він може відірвати мені голову в беззбройному бою, навіть не намагаючись.

— І відірве, якщо припуститься помилки.

— Тоді, мабуть, мені треба просто ухилятися.

Рьока проігнорувала приглушений крик люті, що виходив від Черії. Вона дивилася на Калруза. Мінотавр саме закінчував їсти, тримаючи в руках тарілку, чекаючи, поки вона закінчить потягуватися. Його невимушена байдужість розпалила вогонь у її шлунку.

— Крім того, я хотіла кинути йому виклик із самого початку. Побачити, як далеко я зможу зайти.

— А як щодо того, щоб зануритися в землю, коли він тебе туди покладе? Рьока! Він же важить щонайменше на двісті фунтів (90,72 кг) більше за тебе!

— Розмір ще не все.

— У бою він має величезне значення!

Черія, звичайно, мала рацію. Рьока вперше подивилася на Калруза як на потенційну загрозу. Коли ви дивилися на Калруза як на особистість, він був просто величезним, іноді незручним. Але як на ворога? Він був набагато страшнішим, ніж будь-яка Людина, яку коли-небудь бачила Рьока.

Він був десь з шість футів сім дюймів (2 м)? Може, на кілька дюймів вище, навіть не рахуючи рогів. І його тіло було суцільними м’язами. Не Людські м’язи, а м’язи Мінотавра, тобто він був схожий на стіну сухожиль і зв’язок.

Кидати йому виклик було найдурнішою річчю у світі. Але Рьока дуже, дуже хотіла спробувати. Вона просто хотіла вдарити Мінотавра, майже так само сильно, як хотіла вдарити Івлон.

Івлон. Авантюристка задумливо вивчала Рьоку. Від цього Рьоці теж захотілося вдарити її знову. Вона була настільки втомленою і... і розчарованою, що вдарити будь-кого звучало добре.

Наприклад, Черію, якщо це змусить Напівельфійку замовкнути.

— Зілля не лікують зламані кістки! Ти ж знаєш. А ти його злиш...

— Слухай, я зроблю це. Ти або дозволиш мені зосередитися або підеш геть і стулишся?

Тиша. Рьока підвела очі й побачила, що Черія дивиться на неї ображеним поглядом, сповненим докору. Серце босоногої дівчини стиснулося, але вона відкинула біль і провину геть. Їй потрібно було зосередитися.

Рьока була розлючена. Вона відчувала, як воно вирує в її нутрі, киплячий, розбурханий клубок чистої люті. Звідки вона прийшла?

З Високих Перевалів, ось звідки. З майже смертельної небезпеки та безпорадності, наперекір всім тим рокам, що вона вивчала бойові мистецтва. Від Теріарха з його всепоглинущою магією та зарозумілістю. Від Гільдії Бігунів і дурних людей. Від безглуздої системи рівнів у цьому світі, і не в останню чергу — від спілкування з якоюсь ідеальною жінкою-лицарем і жінконенависницьким Мінотавром. Усе це вихлюпувалося з Рьоки, і вона не могла цього зупинити. Вона хотіла вдарити когось, і Калруз була великою мішенню.

Івлон зітхнула.

— Якщо ти збираєшся зробити це — віддай все, що маєш, з першого удару.

Черія гірко промовила.

— Він прийме кожен удар, аби показати, що він може. Це фішка Мінотаврів — знак неповаги. І... залицяння.

— Чудово.

Рьока подивилася на Калруза. Мінотавр закінчив їсти. Він недбало перекинув тарілку через плече. Не звертаючи уваги на гуркіт розбитого посуду, він вийшов у центр рингу і склав руки, чекаючи, поки вона закінчить.

Нарешті дівчина підвелася. Вона горіла бажанням битися, майже тремтіла від нього. Рьока не могла встояти на місці, підстрибуючи на ногах від нервової енергії.

Черія дивилася на дівчину, коли та проходила повз неї. Рьока зупинилася.

— Що таке?

— Ти... ти посміхаєшся.

Чи посміхалася? Рьока не могла сказати. Вона лише знала, що готова, як ніколи раніше, завдати комусь болю. Вона тремтіла від бажання завдати удару. Вона підійшла до Калруза, а Мінотавр безпристрасно дивився на неї зверху вниз.

— Те, що ти намагаєшся зробити — безумство, Рьоко Гріффін. Є речі, які неможливо перевершити.

Він дійсно, дійсно знав, як натиснути на її кнопки. Рьока зціпила зуби та посміхнулася до нього.

— Та невже? Подивимося, що ти скажеш через кілька хвилин.

— Як знаєш.

Калруз недбало підняв одну масивну руку і поманив Рьоку пальцем. Інші авантюристи зашуміли й підбадьорювали Рьоку, щоб вона влучила в нього своїм найкращим ударом. Мінотавр навіть не потурбувався підняти другу руку.

Він збирався спробувати заблокувати її однією рукою? Але його хутро та м’язи, мабуть, витримають будь-який удар Рьоки. Вона знала це. Тож замість цього Рьока тупнула ногою перед Калрузом і скрутилася.

Одним з основних принципів багатьох силових прийомів було обертання. Рьока перенесла всю свою вагу на передню ногу, скрутилася і вдарила Мінотавра задньою частиною п’яти та всім імпульсом, який вона накопичила.

Обертальний удар ногою ззаду. Рьока цілилася високо. Її нога все ж потрапила Мінотавру в живіт, а не в груди. Вона відчула контакт і почула, як Мінотавр зітхнув, коли вітер покинув його. Вона вклала всю свою вагу в цю атаку.

Це був прийом, який використовувався для нокаутування інших людей, і його рідко застосовували через те, що було важко влучити. Але Калруз був зарозумілим. Він втратив пильність, і Рьока нічого не стримувала.

Вираз обличчя Мінотавра змінився. Він явно намагався не показувати біль, але його рука рефлекторно опустилася вниз, щоб захистити живіт, і він трохи зігнувся. Рьока не стала чекати. Навіть коли її нога опустилася вниз, вона використала її як якір і замахнулася іншою ногою вгору.

Її нога здійнялася, і вона врізала в обличчя Калруза з розмаху. Вона не зламала йому носа, але це, мабуть, тому, що у мінотавра не було такого м’ясистого хряща, як у Людей.

Цього разу він заверещав, але Рьока не зупинилася. Вона приземлилася і почала накидатися на Мінотавра, завдаючи сильних ударів.

Він замахнувся на неї однією рукою. Рьока ухилилася під неї та двічі вдарила його у живіт. Калруз закричав, коли удари потрапили в те саме місце, куди вона била ногою і штовхнув її однією рукою.

Рьоку відкинуло вбік, але вона приземлилася, підстрибнула і вдарила Мінотавра ногою в груди. Він похитнувся, виглядаючи обуреним. Вона пнула його в груди.

Тепер він по-справжньому починав злитися. Калруз бив її набагато швидше, ніж вона могла припустити, що він зможе рухатися, але Рьока зробила те ж саме, що й Івлон. Її голова і тіло були в постійному русі, коли вона ухилялася і вигиналася, дозволяючи Мінотавру широко розмахнутися.

Лоу-кік. Рьока завдавала потужних ударів ногами по ногах Калруза, внутрішньо здригаючись від ударів. У Мінотавра були козлині ноги з розчепіреними копитами, і здавалося, що вона б’є бейсбольну биту, коли б’є його.

Він майже дістав її аперкотом. Рьока посміхнулася, розвернулася і знову вдарила його ногою в живіт. Вона підняла руки, двічі вдарила його в живіт...

А потім він вдарив її.

 

⸻⸻

 

Рьока смикнулася і відчула, що кілька рук штовхають її донизу. Хтось був зверху. Хтось світлий?

Пара загострених вух і каштанове волосся. Черія у захисті прикрила Рьоку, коли та щось вигукнула. На щось?

Гучний рев люті змусив Рьоку сісти. Вона підняла голову і побачила, що Калруза стримують десять чоловіків, коли він намагається кинутися на неї. Очі Мінотавра були справді червоні від люті, а з обох ніздрів текла цівка крові.

Що сталося? Рьока спробувала поворухнутися, відчула біль, що виривався з грудей, і зрозуміла, що її поранили. Ударили.

Вона не могла дихати. Чорт, вона ледве могла рухатися. Калруз щось кричав, у вухах дзвеніло, а Черія казала їй не рухатися. Але кров Рьоки все ще палала. Вона все ще хотіла битися.

Вона встала.

— Стій!

Черія штовхнула Рьоку в плече, щоб та сіла, але дівчина відкинула її руку. Вона підняла кулаки, але тепер Ґарія, Івлон і Черія тягнули її назад.

За кілька футів від них Ґеріал лаявся і з усієї сили тягнув Калруза, поки Мінотавр ревів, що кидає виклик Рьоці.

— Заспокойся, Калруз! Не рухайся, прокляття, мертві боги!

Черія відчайдушно промовляла до Рьоки, коли дівчина кинулася до Мінотавра.

— Ти довела свою думку, Рьоко. Ніхто тебе не недооцінює. Зупинімося, поки хтось серйозно не постраждав.

Її мозок не синхронізувався з її ротом. Рьока спробувала кілька разів.

— Ні. Продовжимо.

— Ти з глузду з’їхала?

— Я не закінчила. Відпустіть Калруза. Я з ним розберуся.

Чоловіки, що тримали Мінотавра, роззявили роти на Рьоку, а потім подвоїли свої зусилля, щоб утримати розлюченого Мінотавра.

— Досить!

Ще один чоловік вийшов вперед і став між Рьокою та Калрузом. За спиною у нього була величезна сокира, а сам він був майже такий же кремезний, як Мінотавр, хоча й не такий високий. Він подивився на Рьоку.

— Ґеріале, візьми свого капітана під контроль. А ти, дівчино, попустись!

Грегор, один з Капітанів Срібного Рангу, насупився, коли чоловікам врешті-решт вдалося відштовхнути Калруза назад. Мінотавр все ще важко дихав, але його очі вже не були червоними від люті.

— Це було безглузде видовище. Що ви обидва робите? Гільдія Авантюристів — не місце для тренувальних спарингів, а тим більше для беззбройних дурниць.

Він вказав на Рьоку.

— Ти гаряча голова, Бігунка, і те, що ти кидаєш виклик Мінотавру, лише доводить, наскільки ти ідіотка. Неважливо, наскільки добре ти володієш кулаками, це не допоможе тобі проти монстрів. Ти ж бачила їх на Високих Перевалах. Мечі та навіть бойові сокири не діють на їхні шкури.

Рьока подивився на нього. Його слова були правдою, і вони завдавали болю.

— Я вижила.

— Тоді це, мабуть, диво. Судячи з того, як ти поводишся, я здивований, що ти ще не наклала на себе руки. Ти або самогубця, або ідіотка. Навіть авантюристи не роблять таких трюків.

— Мені не потрібна сокира, щоб виконувати свою роботу. І не треба мені вказувати, що мені робити. Відвали. Я розберуся з Калрузом і без вас, якщо ви мені не заважатимете.

Грегор відкривав і закривав рота від невимовної люті.

— Ти сліпа, зарозуміла... якби Черія не стрибнула на шляху, він розчавив би твою голову, як фрукт. Ти не можеш його перемогти. Відступи.

Рьока подивилася на Калруза. Він стримував себе, з труднощами, але вона знала, що якщо чоловіки перестануть його тримати, він кинеться прямо на неї. І їй хотілося зробити те саме. Її кров кипіла.

— Я все ще можу битися.

— Навіть якби ти була 20-го Рівня, він все одно зміг би розчавити тебе, як комашку! І ти не воїтелька. І в тебе не має бойових Вмінь, які б побачив...

— Мені не потрібні Вміння, щоб битися.

— Але в тебе навіть рівнів немає.

Всі замовкли. Грегор зупинився, почервонівши, готовий закричати, і витріщився на того, хто говорив. Івлон посміхнулася до Рьоки та ввічливо кивнув один раз.

— Я не розумію. І, чесно кажучи, я не повірила тітці, коли вона мені це сказала. Але це правда, чи не так? Я не могла повірити в це до цього моменту, але це має бути правдою. У тебе ж немає ніяких рівнів чи класів, чи не так?

Рьока безмовно дивилася на неї. Злість здійнялася в її животі. Як вона посміла? Звідки вона знала?

— Жодного.

Сервіал промовив з-за спини Рьоки. Він вивчав її. Коли вона повернулася, щоб подивитися на нього, він постукав по одному оку.

— [Оцінка]. Це Вміння, яке іноді отримують [Стрільці]. Я не бачу ні твого рівня, ні твого класу.

Навіть Калруз був приголомшений цим одкровенням. Авантюристи обмінялися поглядами, і Рьока почула шепіт.

— Немає рівнів?

— Чому?

— Вона що, якась напівлюдина... ні, монстр?

— Хто б не підвищив рівня? Вона що, дурна?

— Проклята?

Рьока зціпила зуби.

— Мені не потрібні рівні, щоб боротися.

Грегор похитав головою, не вірячи їй.

— Ти що, ідіотка? Як би ти протрималася хоч секунду проти монстра без рівнів?

Лють, що кипіла в Рьоці, заволоділа її язиком.

— Справа не в рівнях. Твоя дурна маленька система мене не цікавить. Я не вірю в необхідність рівнів чи класів. Це все дурниці, які роблять вас боягузами. Срібний Ранг? Золотий? Ви просто використовуєте ці слова, бо не маєте сміливості боротися.

Слова вилетіли з вуст Рьоки, перш ніж вона змогла себе зупинити. Вона вказала на Грегора, і обличчя чоловіка почервоніло. Але всі авантюристи слухали, і Рьока не могла зупинитися.

— Я пережила Високі Перевали без жодного рівня. Я зробила це, тому що не боялася і не потребувала пів дюжини людей в обладунках, щоб тримати мене за руку. І якби у вас було трохи сміливості, ви б не сиділи та не скиглили про те, що купа недосліджених руїн занадто небезпечна.

— Ти справді віриш, що можеш перевершити решту з нас без необхідності підвищити рівні, чи не так?

Івлон пильно подивився на Рьоку, цього разу не посміхаючись. Навіть Ґарія дивилася на Рьоку так, ніби бачила її вперше. Черія... Черія виглядала засмученою. Розлюченою, але вона дивилася на Рьоку так, ніби її щойно підвели.

Та пішла ти теж. Вони не знали її. Рьоку нудило від усіх і всього, що тут відбувалося. Вона не відповіла Івлон. Вона просто витерла кров, що текла з рота. Але це була відповідь сама по собі.

— Яка зарозумілість.

Пролунало з натовпу. Рьока обернулася, і цього разу кров у її жилах зашуміла. Їй було байдуже на все.

— Справді? Зарозумілість? Все, що я бачу, — люди, які бояться щось робити, поки не підвищать рівень. Людей, яким доводиться ховатися в групі, щоб приховати, наскільки вони жалюгідні.

Серед авантюристів прокотився гомін гарячого гніву. Рьока підняла кулаки.

— Я буду битися з вами по одному або з усіма одразу. Ну ж бо. Бийтеся зі мною.

— Досить!

Цього разу це була Черія, яка штовхнула Рьоку. Напівельфійка розлютилася.

— Ти говориш нісенітниці. Але я не дозволю тобі стояти тут і страждати. Припини, або я застосую магію...

Це був лише імпульс. Але як тільки він почався, Рьока вже не могла зупинитися. Її рука вистрілила і зачепила підборіддя Черії. Напівельфійка моргнула, похитнувся й осіла.

Рьока витріщилася на Напівельфійку, лють затьмарилася раптовим жалем. Вона не хотіла цього. Вона просто хотіла змусити магиню замовкнути на секунду. Але, як і раніше, як і багато разів до цього, її тіло почало рухатися раніше, ніж мозок.

З Калруза вирвався гнівний рев. Раптом він відкинув інших авантюристів, які відчайдушно намагалися його сповільнити. Він наблизився до Рьоки, і вона напружилася.

Але він не вдарив її. Натомість Калруз обережно підхопив Черію. Він витріщився на неї, практично закипаючи від люті.

— Ти зазіхнула на честь Черії. За це я мав би викликати тебе на дуель зі справжньою зброєю.

— Я викличу тебе.

Щось всередині Рьоки клацнуло. Вона була сповнена люті, і їй було байдуже, що станеться далі. Калруз, здавалося, завібрував від її виклику, але з неймовірним зусиллям відвернувся.

— Ти не варта того часу, який на це піде.

Рьока розлютилася. Вона говорила до спини Мінотавра, чуючи, як кожне слово злітає з її вуст, оскільки якась частина її кричала, щоб вона не говорила їх.

— Я не думав, що ти боягуз, Калруз.

Ґеріал зробив випад. Не в бік Рьоки, а разом з рештою Рогів Гаммерада, коли вони схопили Мінотавра. Калруз повернув голову, і його очі потемніли від крові та люті. Але він не поворухнувся, тримаючи в руках непритомну фігуру Черії. Його голос тремтів від люті.

— Я помилявся щодо тебе. Ти не воїтелька. Ти просто задирака, яка хоче когось вдарити.

Він почав йти геть. Рьока крикнув йому вслід.

— Калруз! Бийся зі мною! Повернись сюди, боягузе! Ти боїшся?

Спина Мінотавра напружилася, але він продовжував йти. Грегор люто дивився на Рьоку, рука його смикалася до руків’я сокири.

— Досить! Я не збираюся стояти тут і слухати це. Якщо хочеш битися, спробуй свої кулаки проти моєї сокири, дівчинко.

— Давай.

Рьока підняла руки, але Івлон зробила крок уперед.

— Досить. Стримай себе, Рьоко Гріффін.

Щось клацнуло всередині Рьоки. Це було те саме відчуття, те саме. Частина її кричала, щоб вона опустила кулаки, вибачилася. Щоб вона стала на коліна і вклонилася перед Черією і Калрузjv. Але, як і раніше, як і багато разів, коли її виганяли зі школи, вона перетнула горизонт люті.

Їй просто хотілося вдарити. Ударитися об щось. І тепер, коли вона випустила всю жовч зі свого шлунку, Рьока знала лише, як накинутися на когось. Так вона і зробила.

Її кулак розплився і зник, коли вона поцілила в обличчя Івлон. Але його перехопив й перехрестив сріблястий спалах.

Рьока відчула, як удар підняв її з ніг. Вона спробувала зробити крок вперед, але її тіло раптом забуло, як стояти. Вона сіла, коли її руки та ноги просто відключилися.

Світ закрутився, і Рьока побачила обличчя Івлон, сповнене жалю та розчарування. Її голова відкинулася назад.

 

⸻⸻

 

А коли Рьока прокинулася, вона була сама. Не фізично одна, але все ж таки одна.

Сутінки поглинули небо. Спаринг-майданчик Гільдії Авантюристів був порожній, окрім Рьоки та Напівельфійки, що сиділа на землі поруч з нею.

Черія підняла голову, коли Рьока сіла. Босонога дівчинка озирнулася, у неї запаморочилося в голові, і коли Рьока відкрила рота, Черія постукала паличкою по її голові.

— [Тиша].

Рьока була німа. Дівчина відкрила рот, але з нього не вийшло жодного слова. Черія подивилася на неї та похитала головою. Вона простягнула руку, взяла рюкзак Рьоки й дбайливо поклала його поруч з дівчиною. Потім Черія зітхнула і подивилася на небо.

— Я не знаю, як це, мабуть, було, йти через Високі Перевали. На тобі не було подряпин, але Кози Рожирачі, Ґарґульї?

Рот Рьоки все ще ворушився від обурення, і вона злилася, але Черія говорила чітко, як [Маг], і, можливо, це була її магія, але прохолода спала на Рьоку. Її кипуча злість... випаровувалася. Холоднішала, а разом з нею і її провина, що нахлинула на неї, застигаючи на місці. Напівельфійка продовжувала.

— Це повинно було налякати тебе. Гниття дерева, перелом ноги — цього було б достатньо, щоб вивести мене з ладу на місяці. Я розумію. Але це не виправдання для того, щоб накидатися на мене. Знаєш Ганта, нашого товариша по команді? Він напивається до нестями. Калруз кілька разів мало не виганяв його. Не тому, що він некомпетентний чи дурень, а тому, що він лізе в бійки, коли п’яний. Навіть якщо він п’яний, це не виправдання. Розумієш мене?

Коли вона озирнулася, Рьока мовчала. Слухаючи, і Черія повільно продовжила.

— Івлон Байрес — хороша авантюристка. У тіні свого брата, який є відомим [Лицарем] із командою Золотого Рангу. Я ніколи не зустрічалася з ним, але знаю, що вона здається зарозумілою. Ну, вона має право бути такою. Тобі це може не подобатися, і ти можеш навіть дати їй стусана, можливо. Але з якого моменту це не є її провиною?

Вона потерла підборіддя, і Рьока побачила слабкий синець, що розвивався на цій світлій шкірі. Тепер Рьока повністю втратила самовладання і втупилася у свої коліна. Голос Черії був ввічливим і влучним, і він пробивав дірки в боці Рьоки.

— Я бачила багато зарозумілості свого часу. Здебільшого від Людей, але від кожного народу, включаючи мій власний. Але щоб хтось відкидав те, як влаштований світ, тільки тому, що він йому не подобається — щось нове. Давненько мене не бив той, кого я називаю другом.

Вона подивилася на Рьоку. Дівчина не могла зустрітися з нею поглядом.

— Якщо ти хочеш продовжувати битися з усіма, хто простягає тобі руку допомоги, я покладу квітку на твою могилу. Але до тих пір, приведи свою дурну Людську голову до ладу. Тобі пощастило... дуже пощастило, що Калруз чесний і що інші авантюристи послухали Івлон і Сервіала, інакше ти могла б сильно постраждати.

Рьока мовчала. Вона втупилася в землю, з розчервонілим обличчям. Пам’ять тільки зараз поверталася. Серпанок люті... Черія різко заговорила.

— Я розумію, Рьоко. Розумію. Але ти ще більш запальна, ніж Калруз. І так, частково це була його провина, але це було досить ганебно.

Черія похитала головою, коли Рьока відкрила рот і спробувала щось сказати.

— Ні. Мовчи. Я злюся на тебе, Рьоко. І я залишуся, поки ця злість не зникне. Роги Гаммерада та інші авантюристи прямують до руїн у Ліскорі. Всі ми. Принаймні, ти розворушила натовп — Грегор і Менес повернулися до нас. Але це не змінює того, що щойно сталося.

Напівельфійка магиня підвелася та обсмикнула мантію. Вона змахнула чарівною паличкою, і Рьока відчула, як чари розвіялися.

— Зустріньмося знову в нових лісах, Рьоко Гріффін. Якщо захочеш поговорити... знайди нас у Ліскорі. Але зробиш щось подібне ще раз, і я візьмуся за тебе, а не Калруз чи Івлон. І я не битиму.

Тільки тоді молода жінка зрозуміла, що частина холоду в повітрі була магічною, а не тільки крижана яма в її шлунку. Напівельфійка вказала вниз, і мороз і лід, що прив’язували Рьоку до землі, розморозилися. Вона створила крижану квітку в одній руці, і дозволила їй розтанути. Потім вона розвернулася і пішла геть.

Рьока мовчки дивилася вслід Черії. Тисячі слів промайнули в її голові, і вона відкрила рот, щоб щось сказати. Сказати... вибач.

Але щось стримувало її язик. Вона тримала свій власний язик і боролася з ним. Затяжне бажання проклясти Черію і штовхнути її в спину. І чому, чому? Єдиній людині, яка була добра до неї? Він був там, демон у ямі її шлунку.

Коли двері Гільдії Авантюристів зачинилися за Черією, настала тиша.

Дівчина сиділа в центрі спаринг-арени та відчувала, як синці та біль починають спалахувати в її тілі. Вона все ще була виснажена, їй все ще було боляче. Але якимось чином все це було тлом для неймовірної, жахливої порожнечі в її серці.

Вона зробила це. Як і раніше, тепер знову. Дівчина, яка руйнує все, до чого торкається. Дівчина, яка блукає від школи до школи, ніколи не вписуючись, б’ється з друзями та з усіма, хто перетинає їй дорогу.

Дитина, яка не має чим вдарити, але вирішує боротися зі світом. Босонога бігунка, яка розмовляє кулаками. Серце, сповнене чорної люті та образливих слів, яке поширює свій бруд всюди, куди б вона не пішла.

Розлючена дівчина. Скажений пес. Берсеркер. Суїцидально-конкурентна. Безпритульна одиначка. Загублена душа.

Рьока Гріффін.

Вона втрачала друзів і раніше. Наживала ворогів, спалювала мости. Куди б вона не пішла, з кожної школи, в яку переходила, вона залишала по собі лише гіркі спогади. Кожного разу, коли вона втрачала контроль, вона залишала по собі лише сльози та жаль. Вона звикла стирати посмішки.

Але так боляче, як зараз, їй ще ніколи не було.

Рьока підвелася і відчула, як наближається тиша. Тиша і порожній відчай, що прийшов з нею. Вона подивилася на землю і побачила кров шанованої людини. Вона озирнулася і зрозуміла, що за її спиною нікого немає. Знайоме, болюче видовище.

Вона ледве відчувала свої руки. Вона була виснажена, засмучена, винна і розлючена. Вона не знала, що робити.

Повільно ноги Рьоки ворухнулися. Вона зробила один крок, потім другий. Рьока підняла з землі свій рюкзак і почала йти.

Вона покинула Гільдію Авантюристів. Вона ігнорувала голоси, шанси повернутися назад. Вона побачила прикрашену рожеву карету, проігнорувала [Покоївку] та [Асасинів], які намагалися перегородити їй шлях. Вона просто побігла далі.

Далі, Далі, завжди якомога далі. Аж до світанку і кінця дня. Тікала як від страху, так і від друзів, прагнучи завжди бігти, завжди бути в польоті. І хоча її серце обливалося кров’ю і боліло, вона знову бігла далі.

До Ліскору та Кривавих Полів без жодного плану. Назустріч смерті та невідомості. Бігла. Завжди бігла, не зупиняючись. Залишаючи криваві сліди з непролитих сліз і розірваних зв’язків.

Бігла.

Втікаючи. І ох... але в горі, в її саморуйнівних слідах, її друзі, якщо вони в неї були, чекали на її повернення. Але інша група, тріо, пішли за Рьокою з Естельма, бігли далі без прощення і співчуття в серці. 

Персуа дозволила Рьоці зникнути вдалині, перш ніж закликати Торіску і Клодейла слідувати за нею. Її погляд стежив за Рьокою, не кліпаючи, не вагаючись. І це було настільки цілеспрямовано, що вона ігнорувала Торіску, яка облизувала губи кожні кілька секунд, заїкаючись, виправдовуючись, і нервове дихання Клодейла, хоча вони ще не побігли. Коли вони побігли, то подорожували легко, лише з кількома предметами в рюкзаках, що висіли на боках.

Персуа йшла за Рьокою, несучи в собі ті самі глибини, з якими молода жінка боролася в глибинах власної душі. Тільки в неї не було докорів сумління. І дещо іноді витікало з очей Персуа.