Їх називали Робітники.
Це було більше, ніж назва. Це було їхнє призначення, їхня роль у житті. У Вулику. Робітник.
Ця робота охоплювала багато речей. Вони були молотобійцями, які будували нові тунелі та споруди для Дрейків і Ґноллів у місті. М’ясник, щоб відокремлювати м’ясо від кісток, або підмітальник, щоб прибирати пил з вулиці.
Будь-яке завдання, навіть найпростіше, було їхньою роботою. Не заради платні чи вдячності від людей Ліскора. Заради Вулика. Заради Королеви.
Це було їхнім призначенням. Це було... усім. Окрім Аберацій, які були божевільними, Робітники билися з монстрами, якщо доводилося, працювали та вмирали.
Але коли Клбкч повернув дванадцятьох Робітників, вони вже не були такими, як ті, що пішли. Вони увійшли до Вулика, а він залишив їх, не сказавши жодного слова. Клбкч був іншим.
Проте Робітники, які пішли до їдальні, змінилися. Робітники їли мовчки — сотнями. Але кожен з них дивився на нових Робітників, бо замість того, щоб їсти коричневу солонувату пасту з маленькими кісточками, які хрустіли, ці Робітники сиділи разом.
Разом, за довгими столами, зробленими з бруду. Усі Робітники сиділи пліч-о-пліч, в однакових панцирах і тілах — за винятком шрамів, відсутньої руки чи шматка панцира, що був вирваний з тіла — в один ряд, поки їли.
Проте ті дванадцять Робітників, що піднялися нагору, чомусь сиділи разом. Схилившись над столом, практично не звертаючи уваги на їжу. Вони... щось пересували.
Власність? Робітники не мали власності. У них були інструменти, які вони іноді носили з собою, тому що доцільніше було їх не класти, але нічого не було.
Але ці Робітники сиділи там, а інші Робітники, в мертвій тиші барака, наповненій лише скреготом і клацанням щелеп, коли вони їли, все ж таки щось чули.
Це були дванадцять, що пересипали маленький папірець і шматочки паперу меншого розміру. Думаючи, вони досконало відтворювали гру, яку бачили. Грали в гру.
У шахи.
Вони думали так голосно, що інші Робітники практично могли їх чути. Робітники не думали. Вони — працювали. Але ці Робітники були зосереджені.
Як мені пересунути цю фігуру? Тура ходить прямо. Слон — по діагоналі. Грай, весело. Грай.
Весело.
Весело? Інші Робітники, які їли свою їжу, мали п’ятнадцятихвилинний інтервал, щоб спожити необхідну кількість їжі. Потім вони йшли до бараків, сідали в брудну комірчину і спали. Але коли Робітники вишикувалися в чергу, щоб поставити дешеві дерев’яні миски в посудину, щоб їх знову наповнили, вони сповільнилися.
Навколо столу, за яким дванадцять Робітників, не звертаючи уваги ні на кого, грали, утворилася черга. Повільно, роблячи кожен крок так, наче його обтяжували камені, Робітникам випадково сталося підглянути на дошку і зосереджених Робітників, які розбилися на пари, шість на шість, щоб грати.
Лише коли один з Робітників підняв голову і почав грати, вони помітили, що на них витріщилися майже сотня Робітників. Усі Робітники миттєво кинулися до них, щоб прибрати свої миски.
Час спати!
Дванадцять Робітників миттєво підвелися і поспіхом заштовхали свої миски з їжею в урну. Більшість з них навіть не доторкнулися до їжі; вони поїли в трактирі.
Мухи! Інші робітники, які йшли з ними, прислухалися до цих гучних... думок. Мухи? Вони уявляли хрускіт, а дванадцять Робітників грали партію в шахи. З [Трактирницею], яка давала їм «синій фруктовий сік».
Що все це означало? Робітники зайшли до бараків і почали сидіти свої дев’ять годин відпочинку. Це був весь відпочинок, який вони мали перед тим, як провести цілий день на роботі... але дванадцять Робітників вагалися, сидячи разом.
Один з них повільно перетасував папірець у мертвій тиші, коли інші Робітники розмістилися у своїх брудних комірчинах. Вони були набиті один біля одного, тонкі стіни бруду розділяли їх на ніші, які були ледве більше, ніж округлі отвори, де Робітник міг «сидіти» і спати. Їхні закруглені спинні панцири не дозволяли їм лежати, як іншим видам.
Шарк, шарк. Робітник перетасовував папери. Потім повільно поклав шахову дошку і вишикував фігури.
Чорні та білі. Ерін розфарбувала чорні фігури, а Робітник акуратно розставив їх. Гра мала свої правила. Всі інші Робітники, які, безумовно, спали, бо що їм ще залишалося робити, зовсім не прислухалися до слабкого звуку у величезному бараці.
Або слухали правила, які мали стільки сенсу. Робітники любили такі речі, як правила, і це була гра, зроблена з правил. Кожен пішак рухався вперед, але атакував ліворуч або праворуч. Або він міг взяти іншого пішака, якщо той рухався по діагоналі позаду нього, що називалося en passant.
Було багато таких правил. Ти захищав короля і грав так...
Робітник штовхнув пішака вперед на білій стороні, а потім, добре подумавши, пересунув ще одного пішака вперед, щоб протистояти йому. Він подивився на дошку і пересунув білого пішака вперед на чотири клітинки в центрі, по флангу першої.
Тепер, у цей момент, чорна сторона могла забрати у білого пішака діагональ, по якій він рухався. Але що, якщо ви поставите ще одного чорного пішака так, щоб у вас було чотири пішаки, два чорних і два білих, які стоять обличчям один до одного?
Це була б хороша гра? Чому ти не взяв білого пішака замість того, щоб зробити дебют? Не тому, що інші Робітники звернули на це увагу. І не тому, що всі вони були єдині в думках.
Зрештою, якщо ти справді думав про це, коли пересунув пішака, чому не використав слона? Чи міг би ти виграти партію лише на пішаках з їх низьким діапазоном пересування? Хіба не можна було перемістити коня по діагоналі назовні та захистити свої фігури пішаками, і ніколи не ризикувати королем?
Ага, але тоді були способи поставити комусь мат, навіть не торкаючись пішаків. [Трактирниця] показала дванадцятьом Робітникам всілякі способи гри, і в цій грі було так багато фігур і ходів, що комбінації результатів були практично нескінченними. Особливо з непередбачуваним супротивником на іншому боці.
...Не те щоб це було захопливо. Насправді хіба це не було… Аберацією?
Всі Робітники завмерли на цьому. Аберації не повинні були страждати живими. Але дванадцять Робітників не вбивали їх і не кричали. Королева нічого не сказала — і Клбкч їх не вбивав. Він вбивав Аберацій.
То це була Аберація чи ні? І чому той Робітник просто вишикував пішаків посеред дошки? Посунь ферзя! Посунь…
——
Це була довга ніч, протягом якої жоден Робітник не поворухнувся, окрім того, хто перетасовував папірці. Наступного дня Робітники були мляві, без сумніву, через щось, пов’язане з їжею.
Але за сніданком, коли дванадцять сиділи та розкладали шахівниці, сталося щось дивне. Робітник сів навпроти однієї з розкладених шахівниць і пересунув білу фігуру.
Це був не один з дванадцяти. Усі Робітники завмерли — аж поки той, хто грав минулої ночі, не пересунув чорного пішака вгору, обличчям до білого пішака.
Другий білий пішак приєднався до першого, в центрі дошки. Усі Робітники в кімнаті дивилися, як до нього приєднався другий чорний пішак. Робітник, у якого був ніж м’ясника, бо це була його робота в місті, втупився в дошку.
Він взяв першого чорного пішака своїм ножем. І що далі? Вони почали грати.
На дванадцятьох Робітників не вистачало шахових дощок; вони мали лише п’ять дощок і набори фігур від [Трактирниці]. Тож палиці та каміння були дбайливо знайдені та розставлені, і тоді їх стало двадцять чотири Робітники. Зрештою, можна було просто запам’ятати, яка фігура яка.
Дванадцять Робітників грали дванадцятьох, які прибули до трактиру. Всі дванадцять новоприбулих повністю програли першу партію.
Вони підвелися і почали йти, відчуваючи невиразне почуття розчарування, але й задоволення від досягнутого. Смерть могла прийти завтра, але вони зіграли партію в шахи.
І програли. Робітники йшли, щоб прибрати посуд, коли один з перших дванадцяти Робітників покликав їх назад. Дванадцять нових Працівників побачили, на свій подив, що дванадцять перших повільно міняються місцями, пересідаючи один за одним. Потім вони сіли назад, переставили дошку і стали чекати.
Нові дванадцять повільно повернулися до столу і сіли на свої місця. Вони знову грали. Знову програли. Тоді Робітники помінялися місцями та знову почали грати.
Інші Робітники в їдальні мовчки дивилися на гру. Двадцять чотири Робітники грали разом. На п’ятій грі Робітник з ножем м’ясника побачив, як один з тих, хто спостерігав за Антиніями, обережно посунувся вперед. Він підвівся, щоб дозволити новому Робітникові сісти — але тремтячий новачок замість цього вихопив його м’ясний ніж.
Тремтячий Робітник витріщився на ніж, а всі інші Антиніуми в їдальні завмерли. Він підняв ніж, встромив його собі в руку, і потекла зелена кров. Потім він розтулив щелепи.
— ніІІІііі. НІІІііііііІ…
Він прокричав одне слово, а потім почав верещати. Робітник з роботою м’ясника відступив.
Той-хто-вже-не-був-Робітником, підняв ніж і почав бити інших. Він бив і бив ножем, поки Робітники тікали, а шахові дошки були покинуті, а потім перевернуті. Він закричав, і інші Робітники розбіглися, намагаючись затулити собою решту двадцять трьох робітників, які грали в шахи.
Аберація. Аберація! Заклик пролунав у Вулику, і навіть Королева почула його. Вона покликала Клбкч.
Перш ніж прибув Проґнуґатор, було вбито ще шістьох Робітників, а їхні частини використали для прикрашання столів. Він увійшов до їдальні, і на нього кинувся кричущий Робітник, весь у зеленій крові.
— мИ! МИ! гРа!
Він кричав, розмахуючи ножем. Кидаючись на нього. Клбкч Проґнуґатор потягнувся до мечів-близнюків, що висіли у нього на поясі. Він витягнув їх і змахнув одним лезом один раз. Потім нахилився, обережно встромив друге лезо вниз і відвів його вбік.
Він витер срібні леза дочиста і став. Клбкч байдуже дивився на дивні закривавлені клапті паперу на столі, а потім озирнувся на Робітників, що юрмилися в дальньому кінці кімнати.
— Приберіть тіла. Повертайтеся до роботи.
Потім він розвернувся і пішов геть. Робітники стояли, дивлячись на мертву Аберацію. Їхніх колег Робітників, мертвих.
Всі однакові. Такі самі, як і раніше. Вони забрали тіла для обробки, і один з Робітників взяв ніж, щоб замінити мертвого м’ясника. Але коли вони прибрали та повернулися до роботи, шахові дошки залишилися. До двадцяти трьох приєднався ще один Робітник.
До обіду їх стало сорок вісім. А до вечері? 192.
——
Ерін Солстіс навчила робітників грати у швидкі шахи. Вона називала її блискавичні правила, де на кожен хід відводилася обмежена кількість часу.
Це ідеально підходило для коротких моментів, наприклад, між копанням у тунелях або в їдальні. Робітники брали каміння та палиці та грали. Неважливо, що у вас була «дошка» з чотирьох палиць і купа однакових камінців.
Зрештою, якщо ви пам’ятали, які камінці були пішаками, турами, а які білими, а які чорними, то навіщо вам була потрібна дошка з фігурами? Більше нічого не було робити. Вони пам’ятали.
Того вечора партії в шахи продовжилися. Не всі Робітники брали в них участь. Було вирішено, що тільки чверть повинна грати в цю нову гру на випадок подальших Аберацій.
Хто вирішив? Не Клбкч. Не Королева. Ніхто з них не звертав уваги на дошки. Вони напевно знали, бо вони були Королевою і Клбкч... Робітники просто вирішили це.
Обрані Робітники були першими дванадцятьма. Але тепер їх було 1532 — четверо померли цього дня через напад монстра у Вулику. Не всі були в одній їдальні, але вони рахували.
Рахували, хто виграв, а хто програв. Звісно, весь час перемагали лише одиниці, і найкращими гравцями були Обрані Робітники. Спочатку.
Але згодом стало зрозуміло, що [Трактирниця] була кращою за них усіх. І ця гра... ця гра була захопливою. Але, можливо, існували стратегії, засоби, які Робітники не могли збагнути?
Тієї ночі Робітники, що сиділи в бараках на протилежному боці Вулика, грали в ігри. Вони грали, грали, грали — і раптом один із них підводився і повільно, обережно переходив до іншого бараку. Потім або повертався, або йшов до нового бараку. Робітники рахували, рахували та грали.
Тому наступного дня, коли Призначений Робітник встав, він був втомлений. Він не входив до числа Обраних Робітників, дванадцяти, але за числом, безумовно, був найкращим для цієї роботи.
Він боявся, коли заходив до кабінету Клбкч. Проґнуґатора майже ніколи не турбували; він готувався до своєї роботи як Старшого Гвардійця. А от Призначеному Робітнику довелося піти.
Він був найкращим гравцем — його співвідношення виграшів і програшів становило 54,6%, і тому саме його обрали, щоб зробити запит. Іншої альтернативи просто не було.
Клбкч не був на службі в цей час доби. Він відійшов до своєї особистої каюти в лабіринтах тунелів, видовбаного приміщення з каменю і бруду, розташованого недалеко від поверхні. Він підняв голову на стукіт у двері. Побачивши, що це Робітник, він одразу ж вихопив свого меча.
— Негайно скажіть, що у вас за справа, або я тебе вб’ю. Чому Королева не попередила мене?
Робітник завмер. Одне з тих двох досконалих лез було готове вдарити, але він схилив голову в бік Клбкч.
— Цей попросив би відпочити, Проґнуґаторе.
Клбкч завагався. Він не опустив меча. Це не був голос вчорашнього кричущого Аберації.
— ...Чому?
Його рука напружилася, але відповідь Робітника знову зупинила Клбкч.
— Цей бажає відвідати Трактирницю Солстіс.
Тепер Клбкч підвівся. Завагався, потім підійшов до Призначеного Робітника і приставив лезо до живота іншого Антинія. Проте він зупинив себе від того, щоб простромити іншого Робітника. Щось було в його голосі. Якесь... здивування, неймовірна настороженість.
І, можливо, щось на кшталт очікування. Надії.
— З якою метою ти хочеш відвідати Ерін Солстіс?
— Зіграти з нею партію в шахи.
— Шахи?
Жоден з Антініїв не кліпнув. Вони були на це нездатні, але вусики Клбкч сіпнулися.
— Поясни, що ти маєш на увазі.
Призначений Робітник говорив так точно, як тільки міг.
— Цей хотів би більше дізнатися про шахи заради того, щоб передати знання іншим Робітникам. Робітники відчувають обмеження в зростанні після колективних 15360 зіграних партій.
Клбкч зробив паузу, переварюючи цю інформацію. Він подивився на Робітника зверху вниз, і лезо повільно, повільно відсунулося від живота Робітника.
— Зрозуміло. Твоє прохання буде розглянуто. Повертайся до своїх обов’язків. Негайно.
Призначений Робітник схилив голову і пішов. Клбкч вклав меч у піхви, подивився на двері, а потім стукнув себе по голові однією рукою. Потім він пішов, щоб зробити термінову доповідь своїй Королеві.
За годину він покинув місто з Призначеним Робітником на хвості.
——
Після двох днів експериментів Ерін довелося зіткнутися з фактами.
— ...Я досі не можу зрозуміти, як робити морозиво.
Усе, що в неї виходило — дивне, солодке масло. Вона дивилася на каструлю зі збитими вершками та кубиками льоду і думала, чи це ще їстівне.
Вона купила лід і все необхідне у Кршії та поспішала назад до свого трактиру в надії, що у неї все вийде, але щось було не так, і отримана каша зовсім не була схожа на морозиво. Може, вона пропустила якийсь інгредієнт? Її вміння не підказувало їй, що вона робить не так. Ерін занурила палець у миску і спробувала на смак.
— Хм. Цукровий.
Ерін облизала палець і вирішила, що воно буде добре смакувати з пластівцями. Якби у неї були пластівці. Ну, була та каша, але їй не подобалося, що треба багато жувати.
— Може, я згодую це Пайсісу.
Похмуро Ерін перелила свій п’ятий невдалий експеримент у скляну банку. Скляні банки були найкращим виходом. Оскільки у неї не було посуду, а більшість герметичних контейнерів — банки з кришками, скляні банки з корковими або скляними кришками були її найкращим способом зберегти продукти свіжими.
— Шкода, що у мене немає рун для збереження.
Ерін бурчала, ставлячи банку з молоком на стільницю. Вона запитала Пайсіса, скільки коштуватиме вигадливі руни. Він назвав ціну від двадцяти до шістдесяти золотих монет і додав, що їй доведеться замінити шафи, якщо вона хоче бути впевненою, що руни залишаться неушкодженими.
— Занадто багато для моєї крові. Але ж холодильники теж дорого коштують, так? Але ти купуєш лише один, і все. Тож я могла б заощадити, якби у мене колись з’явилися клієнти. Одного дня великий натовп, а наступного — тиша. І сьогодні теж. Таке життя, чи не так?
Ерін підвела голову, коли почула, як відчинилися двері.
— Згадай біса.
Вона підвищила голос.
— Сідайте! Я буду з тобою за мить!
Ерін озирнулася і вилаялась. У неї не було готової їжі. Був лише обідній час — вона не очікувала, що хтось прийде, окрім Пайсіса, а він міг чекати вічно. Але він би вже встиг зробити уїдливе зауваження.
Нічого не вдієш. Вона поспішила вибігти з кухні та помітила невисоку істоту, що стояла біля трактиру. У нього була знайома зелена шкіра, гострі вуха і червоні очі. Ерін почала посміхатися, а потім зупинилася.
— Зачекай секунду. Хто ти, в біса, такий?
——
Чотири Гобліни спостерігали, як двері зачинилися, сховавшись у кущі довгої трави. Вони спостерігали та побачили інших Гобітів, що оточували трактир. Один з них вже увійшов, а інші чекали, щоб увійти за ним.
Гобліни, що ховалися, не чекали, щоб увійти. Скоріше, вони спостерігали з тупим страхом у животі. Вони хотіли б щось зробити. Можливо, закричати. Але це було не в їхній природі, і вони боялися.
Їх було дев’ять, а тепер їх було чотири. І вони боялися видавати звуки, щоб не сповістити інших Гоблінів навколо трактиру про свою присутність. Їм було заборонено тут перебувати. Їх було дев’ятеро, а стало четверо. І вони боялися стати нулем.
Найменша Гоблінка лежала, ледве ворушачись. Інші троє тримали її. Вони безпорадно спостерігали. Та, яку Ерін називала Раґс, стискала в руках кинджал, але вона відчувала синці та потріскані кістки від побоїв, яких зазнала лише вчора ввечері. Вона могла тільки дивитися. Їх було четверо. Плем’я прийняло рішення, а вони не послухали. Вождь був мертвий. Чотири Гобліни були закривавлені та брудні, їх було четверо.
Гоблінів, що оточували трактир, було сорок.
——
— Ее, привіт.
Ерін витріщилася на великого Гобліна, який обводив поглядом її трактир. Вона була впевнена, що ніколи в житті не бачила цього гобліна. Він був більший за інших, вищий, м’язистіший. Не такий, як великий, але на голову вищий за всіх інших малих. Якийсь середній?
І за поясом у нього був короткий меч, а не кинджал чи палиця.
Гоблін подивився на Ерін. Він все ще був нижчий за неї на добру голову, але його не лякав її зріст. Навпаки, здавалося, що він хотів бути тим, хто залякує.
— Слухай, я можу тобі допомогти? Хочеш поїсти чи ще чогось?
Зазвичай Ерін одразу б запропонувала йому тарілку з їжею. Але цей конкретний Гоблін не був схожий на Раґс або її боязких друзів. Від нього віяло агресією, яку вона впізнала. Він нагадував їй хлопців з її світу. Щось у погляді, у тому, як він стояв — надто напружено. Витріщався на неї. У неї по спині поповзли мурашки, і вона зрозуміла, що її ніж на кухні.
Гоблін глянув на Ерін і щось сказав. Він підійшов до неї. Вона витріщилася на нього.
— Вибач, що? Що ти...
Він штовхнув її. У живіт. Насправді ближче до таза, оскільки він був нижчим і незручно притулився до іншої ділянки.
— Припини.
Він посміхнувся і потягнувся, щоб штовхнути її знову. Ерін вдарила його по руці.
— Припини це. Скажи мені, чого ти хочеш, або забирайся геть.
Очі великого Гобліна звузилися. Його рука потягнулася до короткого меча. Ерін стиснула кулак і показала йому.
— Спробуй, і я наб’ю тобі пику. Зрозумів?
Він витріщився на неї. Потім, на диво, посміхнувся. Він повернув голову і покликав щось на цій дряпаючій мові через плече.
Ерін підняла голову, коли двері відчинилися. До кімнати увійшов Гоблін, а потім ще один. А потім ще один. І ще один, і ще, і...
Раптом в її трактирі з’явилося багато Гоблінів. Дуже багато. І раптом, чисто випадково, Ерін вкрив холодний піт.
— Що ж. У тебе є... друзі. Ви всі хочете їсти?
Все більше Гоблінів заповнювали її трактир. Це був нескінченний потік. Вони оточили більшого гобліна, наче зграя... гангстерів. Або, на думку Ерін, як зграя дітей, що переслідують кривдника.
Ерін зробила крок назад, коли ватажок Гоблінів посміхнувся до неї. Він погладжував меч на своєму поясі. Ерін подумала про ніж, що лежав у неї на кухні, але миттєво відмовилася від цієї ідеї. Кожен Гоблін у трактирі мав зброю, і більшість з них недбало тримала її в руках.
У неї було погане передчуття — ні, вона знала, що потрапила в халепу.
Великий Гоблін обвів поглядом трактир і пирхнув. Потім він сплюнув.
Згусток зеленуватої слини приземлився прямо на один з чистих столів Ерін. Поруч із шахівницею. Гоблін подивився на неї, а потім підійшов і підібрав фігури.
Вона могла втекти. Насправді Ерін була майже впевнена, що зможе втекти від них. Якщо вона добіжить до дверей і грюкне ними, то зможе втекти. Вони ніколи не доженуть її своїми кострубатими маленькими ніжками.
Ерін повільно обійшла навколо столу, наче нервуючи. Плем’я Гоблінів спостерігало за нею, але вони явно не очікували, що вона нападе. Вони знали, що переважають її числом. Їй не потрібно було підходити так близько до дверей, але якби вона була за кілька футів від них, вона могла б...
Постукування. Ерін озирнулася і побачила, як великий ватажок Гоблінів сильно вдарив одну з її шахових фігур по кам’яній дошці. Він посміхався: задирака з новою іграшкою, що ламається, яка йому не належить.
Удар, удар. Він краєм ока спостерігав за Ерін, поки бив по дошці різьблену фігурку лицаря Дрейка.
Ерін побачила, як від крихкої шахової фігури відламуються шматочки. Її рот відкрився.
— Ей. Поклади це на місце.
Гоблін посміхнувся. Він навмисно кинув лицаря на землю. Інші Гобліни дивилися, як їхній ватажок навмисно топче шахову фігуру. Вона розламалася надвоє.
Ерін втупилася в маленьку кам’яну фігурку, що лежала в уламках. Вона підняла очі на усміхненого Гобліна.
——
Чотири Гобліни почули слабкий звук, як щось тріснуло, коли вони чекали біля трактиру. Потім настала тиша.
Наступне, що вони побачили, був великий Гоблін, який пробився крізь вікно. Вони побігли в укриття, коли Ерін вийшла з дверей зі стільцем в руках.
Великий Гоблін загарчав на Ерін і вдарив її, коли вона наблизилася. Вона відступила, а потім вдарила його стільцем по голові. Вона втратила контроль над ним, але це навіть не сповільнило її. Коли Гоблін замахнувся на неї, вона вдарила його в обличчя, а потім відскочила назад. Ерін не знала як, але коли він спробував кинутися на неї, вона інстинктивно зробила крок убік і збила його з ніг ударом ногою в спину.
Це було схоже на магію. Або… на Вміння. Бійка в Барі. Саме так. Ерін ніколи в житті нікого не била, але коли вона стиснула кулак і заїхала ним по обличчю великого Гобліна, він впав на підлогу.
Він намагався вирвати короткий меч з піхов. Ерін вибила клинок з його рук, коли він дістав його, а потім вдарила його ногою в обличчя. Коли він закричав від болю, вона підняла стілець і встромила його в середину живота.
— Вже не такий крутий, так? Га?
Ерін підняла стілець, щоб знову вдарити Гобліна. Вона приготувалася замахнутися…
І щось штовхнуло її в бік. Ерін обернулася. Вона побачила ніж, що стирчав зі шкіри. Він був занурений наполовину, а зелена пазуриста рука, що тримала його, тремтіла.
— ...Ой.
Гоблін стояв позаду неї. Вона відпустила його, коли Ерін розвернулася і відступила. Відпустила — але її багряні очі були одночасно зосереджені на Ерін і дуже далекі. Кров стікала по її кігтю, і Ерін відчула гостру річ у своїй плоті. Вона спробувала смикнути його і відчула, як щось ворухнулося у неї в животі. Самка Гобліна потягнулася за другою зброєю — каменем — і Ерін вдарила.
Вона вдарила Гобліна в землю, але тут поруч з нею опинився ще один Гоблін.
Удар.
Цього разу лезо було довгим і тонким і увійшло глибше, в стегно Ерін. Це було тупе відчуття. Вона відчула, як її шкіра рветься, коли він згрібав її бік. Ерін закричала і вдарила його стільцем так сильно, що відчула, як щось у ньому зламалося. Але тут поруч з нею опинився інший Гоблін. Він штрикнув її по нозі.
Вона цього не відчула. І це було найстрашніше. Коли інший Гоблін встромив ніж у спину Ерін, вона відчула, як він увійшов, але не відчула болю. І Гобліни раптом оточили її. Вони висипали з трактиру, коли Ерін намагалася їх зупинити. І у всіх були ножі.
Удар. Ударударударударударударударударударударударударудар…
Ерін розмахнулася стільцем і збила трьох Гоблінів з ніг. Вона відкинула ногою і відправила в політ ще одного, а потім вдарила одного так сильно, що той впав непритомний. Вона не знала як, але раптом стала бойовою машиною. Але Гобліни продовжували наступати, і їхні ножі входили в неї, а вона нічого не відчувала.
Ще двоє Гоблінів впали під ударами Ерін, перш ніж вона перекинулася. Не те щоб вона спіткнулася. Вона просто впала і побачила калюжу крові. Ерін хотіла простягнути руку і доторкнутися до неї, але її руки не рухалися.
Великий Гоблін стояв над нею. Коли він встиг звестися на ноги? У його руці був короткий меч, і він підіймав його. Він гарчав навколо свого зламаного носа. Потім його голова звалилася.
Клбкч відрубав голову великому Гобліну одним помахом меча. Він ступив крок вперед, щоб затулити Ерін, коли його мечі розсікли та розрубали ще двох Гоблінів. Він звернувся до іншого Антинія, що стояв поруч з ним, до Робітника, який тримав у руках папірці. Тремтячий Робітник витріщився на Ерін, коли папірці полетіли на землю.
— Я повинен врятувати Ерін. Прикрий мене.
Робітник кивнув і впустив папірці.
Ерін підняла голову і спробувала помахати Клбкч, коли людина-мураха швидко опустився на коліна поруч з нею.
— Не засинай, Ерін. У мене є зілля. Залишайся живою ще кілька секунд.
— Чергове з-зілля?
Ерін слабо засміялася. Вона хотіла сказати «не варто було», але її рот перестав працювати. Руки Клбкч були розмиті, коли вони пірнули в сумку на поясі. Він відкоркував пляшку і виплеснув половину на ноги Ерін. Другу половину він змусив її випити. Йому довелося тримати її рот відкритим, бо вона не могла його відкрити.
Вона відчула, як отруйна рідина пішла вниз, і щось сталося в її тілі. Але Ерін не звертала уваги. Вона відчувала себе глядачем, примарою, яка не була прив’язана до того, що Клбкч тримав у своїх руках. Вона бачила, як Робітник бився, поки Гобліни оговтувалися від шоку. Вона бачила, як він помирав.
У Робітника не було зброї. У нього були лише клапті паперу. Але він кинувся в натовп Гоблінів, завдаючи ударів чотирма руками, кусаючи, б’ючи їх. Так, як б’ється дитина.
Гобліни спочатку відступили від люті нападу. Але як тільки Робітник опинився посеред них, вони зімкнулися.
Однієї секунди Робітник хапався за Гобліна, наступної — вони накривали його. Незліченна кількість Гоблінів навалилася на Робітника, завдаючи ударів ножами, б’ючи по всіх частинах тіла, до яких могли дотягнутися. Робітник впав на землю, але встиг схопити одного Гобліна за ногу. Його щелепи розкрилися, і він вкусив.
Гоблін закричав і вдарив його ножем в око. Інші Гобліни били його ножами та палицями, а потім залишили розбитий, розчавлений панцир Робітника на землі. Вони кинулися геть від нього, за винятком одного Гобліна, який все ще кричав в агонії, смикаючи за ногу. Вона відірвалася з хворобливим хрускотом, коли нога і м’ясо вирвалися з пащі Робітника, оголивши жовту кістку.
Ерін видула бульбашку крові, а потім закашлялася. Щось тепле витікало з її холодних ніг. Вона знову відчула їх і... біль. Але вона відчувала їх.
Коли Гобліни розбіглися навколо Людини та Антинія, Клбкч підвівся з боку Ерін. Він витягнув мечі та кинджали й став обличчям до сорока з гаком Гоблінів. Він подивився на неї, а потім на проріз на своєму поясі.
Дві порожні щілини для двох зілля. Клбкч роззирнувся довкола і не побачив, куди можна було б притулитися спиною. Він міг би знайти стіну… але Ерін лежала біля його ніг. Сорок Гоблінів.
Він міг би втекти, але Старший Гвардієць не зробив цього. Він дивився навпроти нього на мертвого Робітника. Згорнувшись калачиком, він безтямно дивився в небо.
Робітника, який говорив. Робітник, який мав бажання. Успіх...
Мертвий.
Мертвий. Клбкч відчув, як його щелепи клацнули разом. Він подивився на Ерін. Він повинен був залишити її. Він повинен був забрати Робітника назад.
Він повинен був бігти або притиснутися спиною до стіни, або... Антиній підняв леза та озирнувся. Його голос був шепотом.
— Вони називають мене Убивцею. Приходьте.
Гобліни не чекали. Вони напали, виючи від крові та люті. Клбкч чекав на них і атакував усіма чотирма руками одночасно. Нижніми руками він витягнув два ножі з-за пояса.
Його мечі викреслювали дуги в повітрі, відрубуючи кінцівки та голови, а нижніми руками він завдавав ударів ножами. Перші кілька Гоблінів, які наблизилися до нього, померли, не встигнувши зробити й кроку.
Але... так багато. Клбкч зробив крок назад, коли Гобліни продовжували наступати. Він крутнувся ліворуч і розрубав двох Гоблінів своїми мечами, в той час, як дві його нижніх руки встромили кинджали в шию одному Гобліну. Один підскочив під його захист і замахнувся кинджалом на його ноги, але встиг лише розсікти його екзоскелет. Клбкч відрубав йому голову, але ще більше Гоблінів стрибнули йому на спину. Він трясся, як собака, і відсікав їх від себе.
Він міг би рухатися, але щось було прямо за ним. Його мечі викреслювали ідеальні дуги… поки не скрутився. Кинувся у палку посудину, яку кинув Гоблін. Воно бризнуло на нього, і його панцир загорівся. Жодна крапля не торкнулася молодої жінки з горіховими очима. Антиній почав горіти, коли Гобліни відступили. Один з них підняв лук.
Дзенькіт і глухий удар злилися в один звук. Клбкч поправив ногу. Він подивився вниз на стрілу, що стирчала з неї. Обличчя Ерін Солстіс дивилося на нього, наче уві сні.
Його рука здригнулася. Гоблін, що тримав лук, похитнувся, і з його грудей стирчав ніж. Вона впала, задихаючись, коли Клбкч обернувся. Гобліни накинулися на нього, як на краба.
——
Ерін спостерігала за цим із напівзаплющеними очима. Зілля протікало крізь неї, але сонливість змушувала її спати. Вона не могла не спати. Її розум ніби відключався кожні кілька хвилин.
Вона продовжувала кліпати. Її очі заплющувалися, а потім голова знову підіймалася вгору. Щоразу, коли вона розплющувала очі, навколо неї лежало ще більше Гоблінів. Кров заляпала землю і її одяг. І Клбкч. Але його кров була зеленою. І її було дуже багато.
Ерін розплющила очі та побачила, як Клбкч похитнувся, коли Гоблін вдарив його в спину коротким мечем. Антиній розвернувся й обезголовив Гобліна, але ще двоє завдали йому швидких ударів з іншого боку. Навіть коли він розвернувся, інші кинулися вперед. Він розмахував клинками, щоб відвести їх, але не міг убезпечити себе з усіх боків.
Чому він не втік? Він був оточений. Якби він стояв спиною до стіни, він міг би відбитися від них.
О. Точно. Він захищав її. І це означало, що він не міг захистити спину.
Ерін опустила голову. Темрява наближалася. Потім вона розплющила очі та побачила, що Клбкч лежить на землі. Ні, не лежав. Впав. Він стояв на колінах. Він все ще тримав свої леза, але не міг встати. З ран на його тілі капала зелена кров. Так багато.
Але він помстився за свої поранення. Ерін озирнулася і побачила повсюди мертві тіла. Шматки Гоблінів. Голови. Кінцівки. Кров покривала все, включаючи її саму.
Дев’ять Гоблінів розташувалися навколо Клбкч настороженим колом. Вони не наважувалися наблизитися до Антинія, навіть на колінах. Ерін було цікаво, що вони роблять. Ох. Вони чекали на його смерть.
— Міс Солстіс.
Це був хрипкий шепіт. Ерін подивилася на Клбкча. Антиній не рухався, але говорив з землею, використовуючи один меч, щоб утримувати себе у вертикальному положенні.
— Ти повинні тікати. Я дам тобі трохи часу.
Вона витріщилася на нього.
— Ні.
— Ти можеш не рухатися?
— Я відчуваю свої ноги. Начебто.
— Тоді йди. Як тільки побачиш місто, ти будеш у безпеці.
— Ні.
Він клацнув щелепами.
— Я не можу вбити решту. Дев’ять гоблінів — занадто багато, я зазнав невдачі. Сорок гоблінів. Сорок Гоблінів…
Він видав якийсь тріпотливий звук. Ерін подумала, що це схоже на дзижчання комахи. Вона зрозуміла, що це був — сміх. Клбкч прошепотів.
— Якби вони могли побачити мене. Тікай.
— Ні.
Ерін сказала це автоматично. Її мозок все ще не працював.
— Ні. Їх не дев’ять. Їх тринадцять.
Клбкч підняв голову. Він побачив чотирьох Гоблінів, які з’явилися на пагорбі з-за спин інших. Інші Гобліни вагалися, боячись відвернутися від Клбкч, і в цю мить невелика група Гоблінів вдарила їх ззаду.
Четверо Гоблінів працювали разом. Двоє схопили одного Гобліна і тримали його, а Раґс вдарила його ножем в обличчя, в той час, як четвертий тримав решту вісьмох на відстані. Він був озброєний великою палицею і прикривав своїх друзів від ворожих Гоблінів. Вони б кинулися на нього, але Клбкч був з іншого боку і зміщувався щоразу, коли вони рухалися.
Раґс та інші три Гобліни відійшли від мертвого Гобліна, щоб обійти інших Гоблінів з флангу. Вони прикинулися, що Клбкч охороняє Ерін, а інші Гобліни звернули увагу на них. В одну мить Клбкч кинув один зі своїх мечів і простромив одному з Гоблінів груди.
Коли семеро ворожих Гоблінів, що залишилися, звернули свою увагу на Клбкч, Раґс і троє Гоблінів кинулися вперед і кілька разів ударили ще одного Гобліна в спину. Вони втекли назад, навіть коли інші Гобліни рубали їх.
Тактика. Вони билися зі своїми родичами, і Ерін бачила, як найменша, з розбитим обличчям і синцями, викрикувала щось схоже на наказ. Багряні очі та червона кров злилися воєдино.
Гобліни плакали? Вона не могла сказати. Хто саме плакав? Чи всі?
Семеро Гоблінів відступили. Цього не повинно було статися. Вони прийшли вбити самотню Людину, якою б небезпечною вона не була, а не битися зі смертоносними комахами-монстрами та собі подібними.
Вони відійшли від пораненого Антинія. Було ясно, що він не може рухатися, та й поранені вони все одно переважали Раґс і її друзів. Раґс та її товариші відступали, поки не опинилися у трактирі. Але їх все одно було двоє проти одного.
Гоблін, який підняв короткий меч, наставив його на Раґс і прокричав команду. Семеро Гоблінів відвернулися. А один з них впав з ножем у потилиці.
Ерін подивилася на свою руку. Вона підняла його і кинула, не подумавши. І він влучив у ціль. Гобліни в шоку обернулися і подивилися на Ерін.
Вона підвелася і вдарила найближчого Гобліна аперкотом, який відкинув його голову назад. Її ноги стали схожими на кисіль. Але вони були цілими. Вона вдарила ногою, і ще один Гоблін відлетів і розбився об стіну.
Ще двоє кинулися б на неї, але цього разу кинувся Клбкч. Він промахнувся кинджалами, але його меч вдарив одного з Гоблінів вертикально і застряг у його голові. Він впав, а Ерін вдарила іншого Гобліна і збила його з ніг.
Вона повернулася за іншими трьома, але вони вже були мертві. Двоє Гоблінів тримали останнього, поки він кричав, а Раґс завдавала йому числених ударів ножем у груди. Він забився в конвульсіях і помер.
Ерін тремтливо видихнула. Вона опустила кулаки. Вона навіть не помітила, як двоє Гоблінів, яких вона вдарила, схопилися на ноги та побігли. Раґс та її Гобліни помчали за ними, вигукуючи свій пронизливий бойовий клич.
Ерін повільно озирнулася. Гобліни були мертві. Їх кров заливала все навколо. Її дихання було утруднене; вона відчувала, що у світі не вистачає повітря. Світ потемнів, і вона похитнулася. Вона б сіла і знепритомніла, але тут щось ворухнулося.
Клбкч. Він впав у калюжу зеленого кольору, який змішався з червоним навколо нього. Раптом тіло Ерін наповнилося електрикою і панікою. Вона підбігла до нього. Він намагався встати, але його екзоскелет був повний дірок. Він протікав.
— О, Боже. О Боже, ні.
Клбкч клацнув на неї. Він говорив, все тим же занадто спокійним тоном. Але його голова смикалася, намагаючись подивитися на неї, і продовжувала падати назад. Спазми, наче він… засинав.
— Ерін Солстіс. Ти в безпеці? Добре. Моя Королева пришле… своїх Солдатів. Ти будеш у безпеці.
Він спробував дотягнутися до неї. Ерін схопила його за руку, а потім відпустила. Вона безпорадно затулила руками рани, що сочилися на його тілі, але його кров потекла по її пальцях. Клбкч торкнувся її волосся і відпустив руку.
— Захопливо. Тож ця… Перша Королева розсміялася… на шматки. Саме сьогодні.
Його голос зривався. Думки змішувалися зі словами. Ерін схопилася за зелену кров, що сочилася з його тіла.
— Я не можу… як мені зупинити кровотечу?
Він не відповів їй. Клбкч лише зітхнув. Він втупився в небо. Його срібні леза лежали поруч з ним, вкриті кров’ю. Його голос стих. Розвеселений, розчарований у собі й так гірко втомлений. Він лише раз подивився на мертвого Робітника, а потім його щелепи сіпнулися.
Він повернув голову на північ, наче дивився за тисячу миль на щось, що залишилося позаду. Нарешті його голос зірвався, і він покликав молоду жінку, яка тримала його за руку. Вона не знала, до кого він звертається.
— Я був втомлений. Пробачте мені.
Клбкч виглядав так, ніби хотів сказати щось ще. Але потім його голова опустилася. Він замовк і завмер. Ерін не могла сказати, чи дихає він. Вона поклала руку до його нижньої щелепи, але нічого не відчула. Жодного подиху повітря. Нічого.
Вона втупилася в Клбкч. Він стікав кров’ю. Вона повинна була зупинити її. Вона повинна була вилікувати його. Але він використав її зілля.
Їй потрібна була допомога. Їй потрібен був Релк або Пайсіс.
— Хто-небудь!
Ерін озирнулася і закричала. Але навколо були лише мертві Гобліни.
— Допоможіть. Допоможіть мені.
Ерін шепотіла. Вона подивилася на Клбкч. Він не рухався. Він згорнувся в клубок. Він все ще стікав кров’ю.
Вона повинна була покликати на допомогу. Вона мусила.
Ерін затремтіла. Вона не знала, що робити. Але вона мусила… вона мусила...
Ерін дала собі ляпаса. Вона так сильно вдарила себе по обличчю, що світ на мить став чорним. Але вона перестала тремтіти. Вона схопила Клбкч і потягнула його нагору.
Пожежна сумка. Вона навчилася робити це на уроках. З Клбкч це не спрацювало так само, бо він місцями був важчим. Проте, вона закинула його на плечі. Він був легкий. Це була втрата крові?
Біжи. Ерін вже бігла. Вона мчала вниз з пагорба з Клбкч на спині. Кров стікала по її плечах і просочувала одяг. Кров. Вона нічого не відчувала від тягаря, який несла на спині. Ні серцебиття, ні дихання. Тільки кров.
Ерін бігла і бігла. Її серце виривалося з легенів, і кожен подих був вогнем. Вона відчувала, як рвуться м’язи на ногах. Але вона бігла далі. І вона відчувала кров, яка повільно стікала по її тілу на траву.
——
Під Ліскором заворушилася Королева Антинія. Вона дивилася вгору крізь бруд і каміння. Вона знала. Її Солдати вже маршували до поверхні за її командою. Вони виходили зі схованок, тунелів, а Варта і городяни кричали про Чорний Приплив.
Про загибель Ріру. Але вони спізнилися.
Занадто пізно, а вона відпочивала. Вона відчула це. Вільна Королева підвелася, намагаючись втриматись — її голос зривався від невіри. Біль.
— Клбкчгезейм?
Далі
Том 1. Розділ 30
Тиша. Ерін увійшла в неї. Це була оніміла статика в її голові. Це був звук сліз, що падали в її серці. Це було все. Вона йшла в темряві. Короткі, вузькі стіни бруду оточували її. Вона йшла за масивною фігурою, яка вела її тунелями. Її руки ламалися, легені кричали, коли вона несла Клбкч, майже падаючи, до воріт, і тут пролунав гудок. Шум. Ерін досі чула його відлуння у своїх спогадах. Вони були розкидані. Вона все ще відчувала, що була там, кров стікала по її ногах липкою рідиною. Але не її. Побачивши, як підіймається брама Ліскора, як Дрейки та Ґнолли біжать на неї, кричачи. — Клбкч? Покличте Капітана! [Цілителя] сюди, негайно! — …Не дихає. Зв’яжіться з його Вуликом! Заберіть Людину з дороги! — Клб? Друже? Поговори зі мною. Голоси. Вони хапають її, майже відкидають убік, але його беруть на руки так дбайливо, як дитину. Йому було холодно. Згорнувшись калачиком. Його шкіра — його хітин був холодним, а вона нічого не відчувала. ...Нахилившись, він вилив на нього сяйнисту рідину. Релк бив його по нерухомому обличчю, поки хтось не збив його з ніг. Яскравий, синій значок, залитий зеленою кров’ю. Дрейк, що біжить, вигукував накази, поки тисяча Антиніїв, велетнів, не прокладали собі шлях крізь натовп. І схопили Клбкч. І її. Забрали її туди, де ніхто не міг піти за нею. Крізь стіни бруду і витріщені обличчя, кожне з яких було схоже на обличчя Клбкч. Робітники. І Солдати. Поки вона не прийшла сюди. До кімнати, де сидів велетень. Зроблений з того ж коричнево-чорного хітину, що й інші, але незрівнянно більший. У темряві тремтів щуп, а не рука, і промовляв глибокий, дзвінкий, жіночий голос. Тоді Ерін прокинулася зі сну. — ...Людино. Що ти зробила? Ерін підняла голову. Вона стояла в масивній печерній кімнаті. Навпроти неї щось сиділо в тіні. Королева Антиніїв під Ліскором. Велетенська фігура ворухнулася. Ерін нічого не бачила. Було так темно. Але вона встигла розгледіти масивне, роздуте тіло і цибулиноподібну спину. Масивна Королева Антиніїв була такою величезною, що не могла зрушити з місця. Королева підняла одну масивну передню ногу. Вона не була схожа на своїх підданих, які виглядали віддалено схожими на гуманоїдів. Королева була абсолютно комахоподібною, а її широкі, гранчасті очі не мали ні зіниць, ні кольору. Вони були порожніми, чужими, нечитабельними, але ворожими, тьмяне сяйво відбивалося від гладких поверхонь під тьмяним світлом, коли вони зосереджувалися на людині перед нею. Ерін не могла прочитати її обличчя, але бачила біль і злість. Навіть у цій істоті, в її голосі. Вона чекала, але Ерін нічого не сказала. Тоді Королева продовжила. — Твоє ім’я Ерін Солстіс. Я покликала тебе, щоб ти пояснила мені смерть мого підданого. Мого... Клбкчгезейма. Мого Проґнуґатора. Клбкч Центеніума. Ти знаєш, що ти накоїла? Ерін подивилася на Королеву. Вона не знала, що сказати. Її груди боліли, але серце вже було розбите. Вони забрали його тіло. Їй здавалося, що вона все ще помирає. Вона не відчувала болю, настільки він був сильним. Королева жестом зупинилася позаду Ерін. Вона вказала на двох мовчазних велетнів, що стояли по обидва боки дверей. — Не бійся моїх Солдатів. Вони не заподіють тобі шкоди, якщо ти відповіси. Ерін озирнулася через плече. Її схопили в самому розпалі спантеличеності. Група велетенських Антиніїв винесла її з вартової казарми всупереч її волі та протестам інших охоронців. Тепер вони мовчки спостерігали за нею. Двоє охоронців, що стояли в глибині масивної кімнати, були набагато вищі за Робітників. На голову вищі, товстіші та сильніші. На відміну від Клбкч або Робітників, ці Антинії були майже вдвічі більші за них, з масивними передпліччями та гострими рукавицями, утвореними з їхнього екзоскелета. Найдивнішим і найстрашнішим у них було те, що вони не тримали зброї. Натомість їхні чотири руки були зігнуті, і здавалося, що вони готові будь-якої миті накинутися на Ерін. На їхніх руках… Ерін побачила, що на їхніх руках не було справжніх пальців, лише незграбні обрубки та рвучкі колючки. Ці Антинії явно були солдатами, створеними для війни. Вони були створені, щоб вбивати. — Ерін Солстіс. Я покладаю на тебе відповідальність за смерть Клбкчгезейма. Говори. Ерін озирнулася на Королеву. Вона відкрила рот і не знала, що сказати. Не було нічого. Тиша в ній була занадто великою для слів. Але вона мусила говорити. — Мені дуже шкода. Я не хотіла, щоб так сталося. Королева нависла над нею. Її глибокий голос ще більше поглибився. — Це все, що ти можеш сказати? Ерін похитала головою. — Я не… я не можу висловити, як мені шкода. Клбкч… він загинув, захищаючи мене. Він був героєм. Мені дуже шкода. Королева мовчки спостерігала, як Ерін витирає очі. Вона підняла єдиний сенсор. — Людина. Ти не зрозуміла мене. Смерть Клбкчгезейма — це... це. Він — Антиній. Робітники та Солдати гинуть, і якби Ліскор не був причиною цього, не було б потреби у війні. Але його смерть була даремною — непотрібною. Мені сказали, що він загинув у битві з Гоблінами. Гоблінами. Рятуючи тебе. Це те, що я вважаю неприйнятним. — ...Що Ерін підвела очі, і Вільна Королева втупилася в неї. Її голос був розгубленим, зрозуміла Ерін. Розгубленим, злим і ображеним. — Клбкчгезейм був більш ніж достатньо сильний для сотні Гоблінів. Сотня Гоблінів не змогла б напасти на нього із засідки. Він — Клбкч Центеніума. Він… був… Клбкч Вбивця. Єдина причина, з якої він міг поступитися лише сорока Гоблінам, полягала в тому, що він ставив твоє життя вище за своє. І він втратив Робітника… першого Робітника в... Її голос підвищувався, її сенсори тремтіли. Королева замовкла. Її тремтячий голос повернувся до норми, і вона повільно заговорила в темряві. — Він заплатив за свою дурість. Але його дурість дорого коштувала Антиніям, що живуть в місті. Ерін шоковано дивилася на Королеву. У свою чергу, вона відчула, як очі гігантського Антінія пронизують її до глибини душі. — Я розчарована, Ерін Солстіс. Я очікував кращого від мого Проґнуґатора. Він говорив про тебе дуже добре. Клбкч назвав тебе Людиною, гідною наслідування. Але я не бачу нічого, що підтверджувало б його слова. Я не бачу жодної причини, чому він витратив би своє життя, рятуючи тебе. Що? В голові Ерін помутніло. Що вона сказала? Королева продовжувала. Важко було розрізнити емоції в її монотонному гуркоті, але в голосі відчувався певний елемент роздратування. — Мої Робітники грають в ігри під час відпочинку. Вони отримують марні рівні в класах, які не потрібні для їхньої роботи. Троє вже стали Абераціями. Цей експеримент не приніс нічого, окрім марнотратства. Мій Проґнуґатор помилився. Ерін намагалася підібрати слова. — Він… він робив тільки те, про що я його просила. Він допомагав. Він врятував моє життя. Вона відчула на собі титанічний погляд. Ерін довелося опустити очі. Вона не могла зустрітися з королевою поглядом. — Тим не менш. Клбкч помер невдахою. Ерін підняла голову. Вона втупилася в Королеву. — Візьми свої слова назад. Присутність Королеви пригнічувала Ерін, але цього разу вона відмовилася відвести погляд. — Не візьму. Дурість мого Пронуґатора коштувала Ліскору та Антиніям цього дня. Він помер невдахою. — Він був героєм! Ерін крикнула на Королеву. Охоронці за її спиною заворушилися, але Королева підняла одну передню лапу. — Він загинув нікчемним, проти ворогів, яких мав би легко здолати. Він помер невдахою. — Ні. Він був втомлений. Втомлений і засмучений. Ерін пробурмотіла ці слова. Королева втупилася в Ерін. Її тіло почало здійматися, і її почуття піднялися, як молот, над головою Ерін. Тепер вони затремтіли, в якомусь пароксизмі, якого Ерін не розуміла. Її голос тремтів. — Це сказав Клбкчгезейм? Ерін не знала, чому Королева завмерла. Вона лише мовчки схилила голову. Голос Вільної Королеви був придушений, і її щелепи клацали, поки вона не заговорила. — Тоді він дурень і невдаха. Ми були так близько. Він не мав права втрачати надію. Ерін витріщилася на Королеву. Масивна комаха подивилася на неї, а потім відвела погляд. Вона клацнула однією передньою лапою. — Ти не розумієш. Ви, істоти з потойбічного світу, не здатні зрозуміти, що таке Антиній. Досить. Я витрачаю дорогоцінний час. Ти не варта того, щоб тебе вбивати. Ерін тремтіла. Двоє Солдатів Антиніїв підійшли до неї, але вона зробила крок вперед до Королеви. — Навіщо ти покликала мене? Щоб сказати мені, наскільки нікчемним був Клбкч? Він не був нікчемним. Ти помиляєшся. Солдати грубо схопили її. Королева зробила жест, і вони відпустили її. — Ти не та, кого ми шукаємо. Ти не зрозумієш. Клбкч, мабуть, помилився. Я не бачу нічого, чим можна захоплюватися. Лише його невдача, написана великим шрифтом. Забирайся звідси, Ерін Солстіс. У мене багато справ. Королева повільно відвернулася до дальньої стіни. Ерін витягли з печери двоє солдатів. Вона хотіла сказати щось, будь-що Королеві Антиніїв. Але нічого не могла придумати. ⸻⸻ Ерін вийшла зі входу в тунелі Антиніїв і повернулася на денне світло. Вона моргнула, прикриваючи очі. Двоє Солдатів Антиніїв розвернулися і пішли, не сказавши ні слова. Вона залишилася сама. На якусь мить. Навіть коли Ерін озирнулася, до неї підійшов ще один Дрейк. Це був жовтий Дрейк воротар. — Людино. Тебе розшукує Капітан. Йди за мною. Ерін пішла за ним без жодного слова протесту. Йдучи вулицею, вона усвідомлювала, що усі дивляться на неї, коли вона проходить повз. Деякі перешіптувалися і показували пальцями. Інші відсахнулися. Вона усвідомила, що все ще вся в крові. Її, Гоблінів і Клбкч. Жовтий Дрейк зупинився, коли зрозумів, що Ерін не йде за ним. Він розвернувся і сердито відкрив рота, аж поки не побачив, що її вирвало. Мовчки передав їй пляшку з водою і серветку. Ерін витерла обличчя і прополоскала рот. Вона пішла далі. ⸻⸻ У казармі охоронців лунали тихі голоси та один гучний. Усі замовкли, коли Ерін увійшла. Вона озирнулася і побачила розмиту пляму, яка проштовхувалася крізь натовп гвардійців. Двоє Дрейків спробували схопити Релка, але він відштовхнув їх убік, ніби вони були зроблені з паперу. Ще більше схопили його, коли Релк навис над Ерін. — Ти. Вона подивилася на нього. Релк загарчав на неї. Його хвіст бив навколо, а кулаки були стиснуті з боків. — Мені шкода. — Шкода? Шкода? Клбкч загинув, захищаючи тебе! І все тому, що ти не хотіла вбивати тих клятих Гоблінів! — Я знаю. — Це все твоя провина. — Я знаю. Ерін втупилася в землю. Релк ступив крок вперед, і всі інші гвардійці напружилися. Але він не напав. Замість цього він глибоко вдихнув і заговорив тремтячим голосом. — У мене був хороший напарник. Він був мовчуном і справжнім ідіотом, але він був одним з найкращих хлопців, яких я знав. А потім він загинув, тому що пішов і спробував захистити прокляту Людину. Ми навіть не... Бажаних Напоях. Лише два дні тому ми видали йому значок! Вона не знала, що він мав на увазі. Ерін заплющила очі, коли в неї вдарило плювком. Вона підняла голову, розплющила очі та побачила його гострі зуби, які відкривалися і закривалися, коли він плював у неї. — Мені шкода Релк примружив очі, дивлячись на Ерін. Він напружився — і величезний Ґнолл і Дрейк з мечем схопили його. — Рел... Він спробував відштовхнути їх, але вони відмовлялися відпускати. Дрейк важко дихав. Він підняв руку, і обидва інші тримали її у своїх руках, але все, що він зробив, це направив на неї кіготь. — Я... я не хочу тебе тут більше бачити. І якщо ти ще раз прибіжиш сюди по допомогу, я продірявлю тобі живіт. Зрозуміло? Ерін подивилася на Релка. Його хвіст, що бив, зупинився, коли він побачив, як вона витирає сльози на очах. — Так. Зробиш це. Вона підійшла до крісла і сіла. З її очей знову потекли сльози. Релк завагався. Він відвернувся і штовхнув ногою стілець. Він вибухнув зливою уламків. Ерін ледве помітила, як шматки дерева посипалися навколо неї. Вона закрила обличчя руками, але сльози просочувалися крізь пальці. Вона почула, як відчинилися двері та гучний жіночий голос. — Ти! Людина! Ерін ледве ворухнулася. Інші Гвардійці відступили вбік, коли жінка Дрейк наблизилася. Вона підійшла до Ерін. Вона подивилася вниз і огризнулася. — Завдяки тобі, єдиний Гвардієць Антиній в місті мертвий. Четвертий за рівнем [Гвардієць]. Старший Гвардієць — зв’язковий з Вільним Вуликом... Вона зупинилася, шукаючи слова. Її рот... димів. Навколо її губ просочувалися доріжки темного диму, і Ерін втупилася в них, не дивлячись на себе. Капітан Варти озирнулася, і вона вимовила одне слово. — Клбкч. Він мертвий. Уся Варта мовчки підвела очі. Дрейк невидющим поглядом роззирнулася довкола, а потім подивився на Ерін. — Мало того, він помер через те, що витратив на тебе своє цілюще зілля. Рятуючи тебе від Гоблінів, яких треба було знищити. Релк вдарив кулаком у стіну, залишивши вм’ятину. Ерін не підняла очей, навіть попри тріск дерева. — Хто ти? Дрейк звузила очі. — Я Капітан Ліскоріанської Варти. Клбкч був одним з моїх найкращих Старших Гвардійців. Без нього нікому буде контролювати Антиніїв. Без нього — якщо королева накаже — Ліскору і всьому Ізрілу може загрожувати ще одна Війна Антиніїв. Один з їхніх Проґнуґаторів мертвий. Ми можемо тільки молитися, щоб вони зрозуміли, що це були монстри, а не ми. Стогін прокотився Домом Варти. Ерін не знала, що сказати. Вона підняла голову, і в очах у неї помутніло. Вона знала, що все було погано. Це звучало погано. Але Клбкч? Клбкч лежав там. Її сльози були тільки для нього. Вона не могла взяти в себе нічого іншого. Ерін ковтала слова. — Гаразд. Мені шкода. Хвіст Капітана сіпнувся. — Справді? І це все? Я чула, що Клбкч мав захистити тебе від натовпу Гоблінів. Ти ж не громадянка. Він повинен був дозволити їм з’їсти тебе. — Мабуть, так. Ерін не підняла очей. Очі капітана були звужені від люті, а язик висолопив. Вона зашипіла. — Ліскоріанська Варта ніколи не повинна була втручатися в справи чужинців. Ти не живеш у Ліскорі, і ти не одна з наших громадян. Відтепер Варта припиняє патрулювання у твоєму районі. Капітан Варти пильно подивилася на молоду жінку, що тримала голову в руках. Ерін не підвела очей. — Це зрозуміло, Людино? Ніякої відповіді. Очі самки Дрейка небезпечно звузилися. — Я запитала, це зрозуміло, Людино? — Ти закінчила? Ерін підняла голову. Її очі були червоні, але вона перестала плакати. Вона зустріла погляд Капітана, не здригнувшись. Жінка Дрейк витріщилася на неї. У неї був шрам на лівій стороні обличчя. Її луска була світло-блакитного кольору. Її очі були жовтими та звуженими від люті. Вона витримала погляд Ерін, а потім з огидою відвернулася. — Забирайся з мого міста. Капітан грюкнула за собою дверима. У тиші, що запанувала, Ерін обвела поглядом кімнату та подивилася на інших гвардійців. — Клбкч загинув, захищаючи мене. Він був героєм. Він піклувався про мене, коли ніхто інший цього не робив, і допомагав мені, хоча я Людина. Він був хорошою особистістю. Мені шкода, що він помер. Вона подивилася на Релка. Він відвів погляд. Ерін витерла очі та вийшла з кімнати. ⸻⸻ Селіс знайшла Ерін, поки та сиділа біля ятки Кршії на ринку. Людина згорнулася калачиком і ховала голову в руках. Ґнолл, Кршія Сілверфанґ, стояла біля своєї ятки, ніби чекаючи на чергового покупця. Спочатку здавалося, що вона ігнорує Ерін, але потім Селіс побачила, як Кршія дивиться на неї. Дивиться… і навіть Лізм не промовив ані слова, ані вороже налаштовані Дрейки та Ґнолли, що стояли на відстані. Вона дозволила Ерін заплакати, коли Селіс нерішуче наблизилася. — Привіт? Ерін? З тобою… все гаразд? — Йди геть. Ерін не підняла очей. Селіс завагалася, а потім підійшла до кіоску. — Привіт, Кршія. Як справи? Ґнолл [Крамарка] принюхалася і кивнула Селіс без посмішки. — Міс Селіс. У мене все добре, а от Ерін — ні. Вона відпочиває тут, подалі від недобрих слів. Якщо у вас є якісь, ви підете, так? Селіс підняла одну руку, коли її хвіст сіпнувся. — Ні, не маю. Я просто хотіла дізнатися, як там Ерін. Я чула, що сталося. — Всі в місті чули. Кршія кивнула. Вона закінчила організовувати виставку цибулі. — Це темний час. Інші сумують, але багато хто просто засмучений. Смерть Клбкч — поганий знак для міста. Він був нашим зв’язком з Антиніями. Без нього будуть неприємності, можливо, жахливі події. Але неправильно звинувачувати у всьому одну людину. Так думаю і я, і інші Ґнолли. — Справді. Справді? Це дивно. Я думала, що ви думаєте інакше. Кршія знизала плечима. Вона розчавила гнилу цибулину і з більшою силою, ніж потрібно, жбурнула її у відро для сміття позаду себе. — Кров і смерть. Ерін Солстіс не винна в тому, що Клбкч вирішив боротися і померти. Вона не винна, що Гобліни напали, так? Ми не звинувачуємо тих, хто не винен. — Це добре. Селіс подивився на Ерін. Вона не рухалася. По її щоках котилися сльози. — Послухай, Ерін, я хотіла поговорити з тобою. Я знаю, що зараз не найкращий час, але я не думаю, що тобі варто повертатися до свого трактиру. Ти повинна залишитися тут, принаймні на цю ніч. Ерін не ворухнулася. Селіс подивився на Кршію. Ґнолл незворушно знизала плечима. Селіс спробував ще раз. — Я знаю, що в трактирі ти почувалася в безпеці, але після цього все зміниться. Справа не тільки в Гоблінах. Якщо Варта не патрулюватиме рівнини, почне з’являтися більше монстрів. Без захисту або високих рівнів ти не виживеш. І знову ніякої реакції. Але потім Ерін витерла очі рукавом, перш ніж опустити голову назад. — Слухай... я можу влаштувати тебе на роботу в Гільдію Авантюристів як рецепціоністку. Декому це може не сподобатися, але там ти будеш у безпеці й зароблятимеш достатньо, щоб прогодуватися і жити в місті. Цього разу Ерін ворухнулася. Вона злегка похитала головою. — Ні. Селіс відкрила рот, але Кршія поклала їй на плече величезну пухнасту руку і похитала головою. Вона присіла навпочіпки поруч з Ерін. — Ерін. Я шкодую про втрату Клбкч. Він був дивним, одним з Антиніїв, Чорного Припливу, який прийшов з Ріру, але хорошим, так? Багато хто в місті оплакує його смерть. Але він не хотів би, щоб ви загинули. Якщо Варта не придушить монстрів — у пустелі на вас чекатиме ще більше лиха. Навіть так близько до міста Дрейків. Ви мусите це знати. — І це не означає, що ти мусиш залишатися тут назавжди. Ми могли б знайти тобі місце в Людському місті, якщо тобі справді не подобається тут. Просто зараз не найкращий час бути тут. Я знаю, що це не твоя провина, але інші... — Я не піду. — Слухай, Ерін, я знаю, що ти відчуваєш, але... — Я не піду. Ерін підвелася. Її очі були опухлі та червоні від сліз. З носа текла соплі, і вона витерла обличчя рукавом. Вона подивилася на Селіс. — Я повертаюся. — Не дуже гарна ідея. Гобліни все ще можуть бути там. — Вони всі мертві. — Але ж там монстри. Залишайся тут. У мене є квартира. Можеш залишитися на ніч, гаразд? — Ні. — Ерін, будь ласка. Селіс хотіла сказати ще щось, але зазирнула через плече Ерін і ахнула. — Матінко... Ерін обернулася. На вулиці запанувала гробова тиша. Кожен покупець і власник крамниці на ринку дивився в одному напрямку. Вони повільно відступали, коли процесія темних комах повільно йшла через ринок. Це не були Солдати Антинії. Це були лише Робітники, але їх було майже сотня, і вони повільно наближалися до Ерін. Група зупинилася за кілька футів від неї, коли Селіс зайшла за прилавок, а Кршія чхнула. Ерін озирнулася. Вулицю заповнили Робітники Антинії з чорними тілами. Вони стояли перед нею. Раптом вони всі схилили голови, і Робітник попереду заговорив. — Ці приносять співчуття Трактирниці Солстіс. Селіс панічно прошепотіла Кршії та Ерін. — Що вони роблять? Вони не повинні бути тут! Хтось повинен викликати Варту! Кршія сильно штовхнула Селіс. — Тиша. Слухайте. Робітник продовжував. — Ці бажають, щоб Трактирниця Солстіс зцілилася від отриманих ран. Вони висловлюють свій жаль з приводу її страждань. Ерін тупо витріщилася на нього. — Чому? Лідер Робітник виглядав збентеженим. — Це частина звичаю. Цих вчать висловлювати жаль/сум/втрату через смерть у відповідні траурні моменти. Припиняти роботу під час похорону, щоб не турбувати громадян Ліскора. Він говорив це все так абстрактно, наче це були правила, яким він мусив підкорятися, не знаючи чому. Ерін просто дивилася на нього. — Але я не померла. А як же Клбкч? Як щодо твого друга? Інший Робітник? Він загинув, захищаючи мене. Робітник зробив паузу, а потім похитав головою. — Проґнуґатор виконував свої обов’язки. Робітник загинув, виконуючи свої обов’язки. Не потрібно оплакувати розбиті панцири та загиблих окремих. Вони лише висловлюють жаль з приводу того, що окремі не змогли захистити Клбкч. Ерін витріщилася на нього. — То ти хочеш сказати, що тобі шкода, що мене поранило? — Ці висловлюють жаль з приводу того, що Прогнозист провалився у захисті Трактирниці Солстіс. Робітник вимовив це так сухо, майже звинувачувально, що Ерін підвела голову. Її рука міцніше вчепилася в стійло, коли вона підтягнулася. — Це не був провал. Не кажи так. Робітник застиг, а потім знову схилив голову. Всі інші Робітники зробили так само, і його вусики затремтіли. — Цей приносить вибачення за свою помилку. Вона зачекала, але це було все. Він дивився на неї, як дитина. Воно не розуміло, чому вона злилася, але боялося її. — Хіба ти не шкодуєш? Клбкч? І твій друг? — Цей просить вибачення. Але цей не може. Ці просять вибачення у Трактирниці Солстіс. Ерін чекала. Але Робітник просто схилив голову. — Це все? — Так. Ці розійдуться по своїх справах. Пробачте цим, що потурбували Трактирницю Солстіс та інших. Як один, Робітники повернулися. Ерін завагалася. — Зачекайте. Вони зупинилися і повернулися до неї. Вона зупинилася і заплющила очі. Ерін глибоко вдихнула, а потім подивилася на робітника. — ...Ходімо до мого трактиру. Я нагодую вас, і ви зможете зіграти зі мною в шахи. — Що? Ерін! Селіс схопилася за неї, але Ерін ворухнулася. Вона простягнула руку і доторкнулася до плеча головного Робітника. Він не рухався. — Ти сказав, що вам шкода? Мені шкода. Це я винна, що Клбкч та інший Робітник померли. І це дуже погано. Навіть якщо Ви цього не розумієте, я хочу щось зробити. Дозволь мені допомогти вам. Хоч чимось. Робітник завагався. — Цим не дозволено залишати місто або пересуватися без дозволу. — Чому? — Ці не придатні до самостійних дій. Ці не повинні ходити без супроводу. — Я буду супроводжувати вас. Просто… ходіть зі мною. Прошу вас. Це не обов’язково повинні бути всі ви. А якщо тільки ти? Як тебе звати? Робітник застиг смертельно нерухомо. Усі Робітники завмерли. Ерін з цікавістю подивилася на них. Селіс задихнувся і побіг вперед. — Ерін! Вона терміново схопила Людину за плече. Селіс голосно прошепотіла Ерін на вухо. — Ніколи не питай у них, як їх звуть! У них немає імен! — Чому? Робітник здригнувся і подивився на Ерін. Селіс підняла одну руку, коли її хвіст дико затріпотів. — Просто не мають! — У цього немає імені. Він не важливий. Він не особистість. — А могло б бути. — Ерін! Цього разу Селіс спробувала схопити Ерін і потягти її геть. Ерін відбилася від її рук. — Чому? Що не так? Вона тицьнула Робітника в груди. — Ти індивідуальність. Ти — це ти. А Робітник, який помер? Він був кимось. Клбкч був кимось. Ви всі важливі, і це означає, що коли хтось із вас помирає, це погано. Робітник похитав головою, а інші Робітники навколо нього відступили. Він почав тремтіти та трястися. Ерін здалося, що вона його знає. Чи не був він одним з тих дванадцяти, що прийшли до трактиру? Тепер його руки тремтіли, всі чотири, тремтіли так, ніби він раптово замерз. Це було і в його голосі. — Цей не особистість. Він не може бути. — Ти — особистість. Хіба ти не розумієш? Ви всі особливі. — Припиніть це казАти. Трактирниця завмерла. Вона почула дивний звук у голосі Робітника. Він тремтів, і Селіс побіліла під його лускою. — Племена… Ерін, відійдіть. Кршія простягла руку під прилавок свого кіоску, коли люди на вулиці раптом відступили. Робітники зімкнулися навколо того, з ким розмовляла Ерін. Він хапався за голову. — приПИніть говориТи. Припиніть питАТИ мене... — Гей. Гей... не засмучуйся. Я просто запитую тебе... з тобою все гаразд? Вона простягнула руку, і він схопив її за руку. З такою силою, що на її шкірі з’явилися синці. Холодний хітин впився в шкіру, і Селіс видала звук, коли Кршіа повільно підняла щось і натягнула тятиву назад. Але Ерін просто втупилася в погляд Робітника. Вона плакала. Сльози котилися по її щоках. Вони зупинилися, а тепер повернулися. Робітник дивився на неї. — Припиніть цЕ. Припиніть плакати за ниМ. Припиніть пИТАТИ мЕНе... Його пальці завдавали болю. Але Ерін не відсахнулася і не поворухнулася, коли Кршія шипіла на неї. Вона просто простягнула руку і ніжно взяла його за одну з рук. — Мені дуже шкода. Але він був добрий до мене. Не ненавидь його. Не кажи про нього поганого. Він врятував мене. — Ви не знаєте, яким він був. Робітник прошепотів. Він так сильно тремтів, що вона побачила, як відкриваються і закриваються його мандибули. Відкриваються і закриваються, а за ними — гострий, як бритва, рот. Його пальці почали впиватися в її шкіру. — Не просіть… цей не Клбкч. Не особистість. Ми нічого не варті. Так само як і той, хто помер там. Без імен. Не такі, як він. Він майже благав її. Ерін подивилася на Робітника, і та прошепотіла у відповідь. — Ти міг би бути ним. Хотіла б я знати ім’я того Робітника. Якби я знала його. Якби я могла зробити все це знову. Тобі не обов’язково мати ім’я. Але чи хочеш ти його мати? Звук, схожий на пронизливий крик, вирвався з вуст Робітниці. Третя рука піднялася з її рук і схопила Ерін за горло. Хватка почала затягуватися, і Кршія прошепотіла якесь слово, замахнувшись луком. Потім Робітник подивився в очі Ерін, в каламутну лісову глибину, наповнену сльозами. Він трясся і трясся, аж поки не здалося, що більше не може трястися, і світ розвалиться на шматки. Її світ. Раптом він відпустив її, і вона, спіткнувшись, відступила. Восьмеро Робітників тягнули його назад, але єдиний Робітник був так міцно закріплений на місці, що їхні пальці та руки розколювали його панцир, не даючи йому зрушити з місця. Тепер вони відступили. Стріла пролетіла прямо над головою Робітника і встромилася в крамницю Лізма. Дрейк витріщився на неї. Потім — на Робітника. Він лежав на панциру, дивлячись у небо. Ерін подивилася на нього вниз... і опинилася в полі його зору. Хтось гукав Варту... але Робітник не рухався. Він не кричав і не верещав. Він просто лежав там. — З тобою все гаразд? Вона подивилася на нього. Повільно Робітник підвівся, а інші Робітники відтягнули Ерін назад, зробивши щит між нею і... Ось цим. Мешканці Ліскору, Кршії... дехто витягнув леза, дехто кликав Варту, але Робітник не кричав. Його тремтіння припинилося. Він намацав свій панцир і озирнувся. Довгий час ніхто не промовляв жодного слова. Він витріщився на Ерін, а потім нарешті заговорив. Здивовано, розгублено. — Цей... Я розумію. Цей став мною. Селіс задихнувся від жаху. Робітник втупився у свої руки, а потім підняв голову. — Я розумію скорботу. Я розумію жаль з приводу смерті Клбкч і Робітника. Я помилявся. Це була сумна подія. Для Клбкч. Для Робітника. Тоді смерть сумна. Тоді це все... сумно. Він озирнувся, і вусики Робітника замахали. Його руки тремтіли, але вже без колишньої дикості. Він дивився навколо, наче на нього раптом навалився великий тягар. Він подивився на своїх родичів, і вони застигли. Але Ерін лише кивнула. — Добре. Ерін не помітила, як інші Робітники відступили. Робітник, до якого вона звернулася, затремтів. Його руки неспокійно розкривалися і закривалися. Селіс та інші Дрейки миттєво відступили. Кршія повільно потягнулася до свого прилавка за ще однією стрілою. Але Робітник просто тицяв собі в голову, відчуваючи своє тіло так, ніби воно раптово змінилося, і він більше не був упевнений, чи правильно він його вибрав. — Я. Я є. Я став мною. Я не розумію. Він подивився навколо, на небо, на Ерін. Він тремтів, як лист. — Якщо цей — не є — то як багато є? Особистості не може існувати — багато є — як тоді я? Він тремтів. Ерін схопила його. — Я не знаю. Я намагаюся не думати про це. Ходімо. Зіграємо партію в шахи. Він витріщився на неї. Селіс затремтіла, і повітря на ринку стало напруженим. Але потім Робітник кивнув. Ерін обернулася. — Я йду. Вона почала виходити з ринку. Робітник пішов за нею, а решта Антиніїв йшла слідом у мовчазній, звивистій процесії. Селіс дивився в спину Ерін, широко розплющеними очима. Вона подивилася на Кршію. — Вона божевільна. Вони збираються вбити її. Це вб’є її. Це була Аберація... Кршія кивнула. Її зуби були вишкірені, а шерсть стояла дибки, але тепер у неї був сагайдак зі стрілами. — Так. Це була Аберація, але не була. Принаймні… поки що. Чи так воно буває? Я не знаю. Ходімо швидше, гаразд? Срібні Ікла, до мене! Візьміть всіх воїнів, яких зможете знайти. — Що? Селіс зойкнула, але Кршія вже вийшла з-за свого прилавка. Вона щось гаркнула іншому Ґноллу і попрямувала в тому напрямку, куди пішли Антинії. Селіс витріщилася на інших Дрейків з широко розплющеними очима, а потім побілаг за Кршією. ⸻⸻ Робітник ішов позаду Ерін, а його побратими йшли за ними мовчазною масою. Вона залишила міську браму позаду, не звертаючи уваги на крики Дрейків. Вона йшла так швидко, як тільки могла, намагаючись не думати, не відчувати. Позаду неї здригався і смикався на ходу Робітник. Ерін не звернула на це уваги, але почула, як він почав бурмотіти, коли йшов. — Я. Я є. Але це неправильно. Все неправильно. Коли багато стає одним, це Аберація. Я і є Аберація. — Чому? Що не так? Робітник просто дивився на неї, ніби намагаючись пояснити їй реальність. — Я не можу бути особистістю. Я не можу мати імен. Я не можу обирати власні дії. Це неправильно. Я більше не один з Робітників. Я... я. Це неправильно. — Клбкч зробив це. Робітник похитав головою. Він неспокійно відкривав і закривав свої чотири руки. — Він — Проґнуґатор. Я є… був Робітником. Я не повинен ним бути. Ерін повернула голову. — З тобою все гаразд. Так і повинно бути. Бути індивідом, а не річчю — це нормально. — Я не можу зрозуміти. Я — Аберація. Все — Аберація. Цей вулик… я не можу його прийняти. Чому мені сумно? Чому мені сумно? Що ви зробили зі мною? — ...Мені шкода. Але я хотіла, щоб ти щось відчув. — Я відчуваю. Відчуваю все. — Добре. Ерін продовжувала йти, але Робітник зупинився. Він знову почав смикатися, а потім його погляд ковзнув по її потилиці. Повільно Робітник збільшував темп, поки не опинився прямо позаду Ерін. Вона нічого не помітила, поринувши у свої думки. У тиші Робітник наздогнав Ерін, коли йшов позаду неї. Інші Робітники дивилися їм услід. Вони не промовили жодного слова. — Я не знаю, що означає бути собою. Ерін сказала це на ходу. Вона не знала, як пояснити це Робітнику. Вона мусила щось сказати. Розповісти йому, як це було. — Я навіть не знаю, що означає бути Людиною. Все, що я знаю, це те, що в моєму серці велика діра. Тому що Клбкч і Робітник померли. Я не знаю, хто я і що я роблю. Мені просто… сумно. Робітник зробив паузу. Його руки завагалися на потилиці Ерін. — Чому? Ерін посміхнулася. Сльози котилися по її щоках, коли вона йшла по траві. — Я просто така. Ось як це працює. Ти не вибираєш, ким бути. Ти просто є. Навіть якщо ти не особливий. Навіть якщо ти не хочеш ним бути. Ти просто є. Він зробив паузу. Повільно Робітник опустив руки. — Я не розумію. Але... я є. І мені теж сумно. — Добре. Це… це добре. Ерін шморгнула носом і витерла очі та ніс. Робітник повільно пішов швидше, поки не опинився поруч з нею. — Трактирниця… Ерін Солстіс. Я шкодую про смерть Клбкч і Робітника. Я шкодую про їхню смерть і про ваші страждання. — Дякую. Вони пішли далі мовчки. Зрештою, Робітник заговорив знову. — Я більше не Робітник. Я — особистість. Я хотів би мати ім’я. Вона подивилася на нього. — Я не можу тобі допомогти. Я не… я не можу дати тобі ім’я. Хіба ти не можеш попросити свою Королеву? Він похитав головою. — Я не хочу. Я повинен мати ім’я. Де я можу його знайти? — Я не знаю. Хіба ти не можеш вибрати його для себе? Робітник зробив паузу. Він повернув голову до Ерін і завагався, перш ніж кивнути. — Я так і зроблю. Вона чекала. Через хвилину ходьби Робітник заговорив знову. — Я хотів би, щоб мене називали «Пішаком». Це ім’я якнайкраще підходить для цієї особистості. Ерін кивнула. Вона слабо посміхнулася йому. — Привіт, Пішаку. — Привіт. Ерін Солстіс. — ...Твої друзі будуть такими ж, як ти? Пішак озирнувся через плече. Інші Робітники відвернулися. Він схилив голову. — Вони бояться. Вони не будуть такими, як я. — Це нормально. — Але я розповів їм, що означає шкодувати про смерть людей. Вони розуміють. — Справді? Добре. Пішак кивнув. — Вони… ми. Нам усім сумно. — ...Я рада. Вони прийшли до трактиру на пагорбі та побачили тіла. Ерін втупилася в кров і впала. Вона забула, що вони все ще там. Пішак підхопив її, перш ніж вона впала на землю. Він допоміг їй піднятися, і Ерін сіла, поки інші Робітники оточили територію. Вони зробили паузу, оглядаючи уламки трактиру й трупи, а потім, здавалося, прийняли рішення. Як один, Робітники почали відтягувати трупи, в той час, як інші почали копати за кілька сотень футів (100≈30,48 м) від трактиру. Ще більше увійшло до трактиру та почало виносити поламані дрова. Ерін сиділа в траві та дивилася вбік. Вона підняла очі, коли один з Робітників витягнув тіло їхнього товариша. Потім її знудило. Зрештою, Ерін відчула, що хтось поплескав її по плечу. Вона підняла голову і побачила, що це був Кршія. — Ерін Солстіс. Я шукала тебе, так? Робітники закінчили прибирання. Вона подивилася і побачила, що це правда. Територія навколо трактиру була чистою. Навіть трава була вимита водою, а Робітники мовчки стояли навколо трактиру. Всі вони дивилися на неї. — Дякую. Вона сказала це Пішаку, а потім іншим Робітникам. Вони всі як один кивнули. — Ми допомагаємо підтримувати порядок і зберігати мир. — Дякую. Кршія втупилася у вивіску над Мандрівним Трактиром. Вона озирнулася, а потім пішла за Ерін, коли людина зайшла всередину. — Отже, це твій трактир, так? Виглядає краще, ніж я думала. Варто захищати. Ерін кивнула. Вона оглянула порожню кімнату. Робітники вичистили її майже до досконалості. Зникли всі зламані стільці та столи. Але вони не торкнулися однієї речі. На підлозі лежала розколота шахівниця. Ерін повільно підійшла до неї. На неї дивився Дрейк, спійманий на півдорозі, зі списом у руках. Вона подивилася на розбиту фігуру коня на підлозі та підняла її основу. Обережно поклала її в кишеню й озирнулася. Мовчазні робітники заповнили кімнату. Ще більше дивилося у вікна. Ерін озирнулася. Вона побачила шахову дошку і підняла її. Вона була важкою в її руках. Вона згадала, як сиділа за столом і дивилася на коричневу мураху за докою. Її очі жалили, але сліз не було. Ерін протерла очі, а потім повернулася до шахівниці. Повільно Ерін винесла дошку і поклала її на траву біля трактиру. Антинії утворили навколо неї величезне коло, а Пішак став у центрі поруч з Ерін. Вона сіла і поклала дошку перед собою. Вона зробила жест, і Пішак завагався, а потім сів навпроти неї. Ерін подивилася на нього. Він був трохи нижчий за Клбкч, худорлявіший, і риси його обличчя були якось менш гострі, ніж у Клбкч. Насправді він зовсім не був схожий на Клбкч. Але її серце все одно боліло, коли вона дивилася на нього. Повільно Ерін поклала розбитого коня на свій бік шахової дошки. Пішак переставив фігури на свій бік. Вона дивилася на нього. Вона дивилася на небо. Воно було надто блакитним, надто чистим для такого дня, як цей. Ще навіть не настала ніч. З неба мав би литися кривавий дощ. Світ мав би бути наповнений темрявою, а земля мала б розверзтися і поглинути її цілком. Її мав би паралізувати смуток, але Ерін відчувала лише порожнечу. Вона нічого не розуміла. Це було несправедливо. Це було неправильно. І вона нічого не могла з цим вдіяти. Тож Ерін пересунула фігуру на дошці. Розбитий кінь перемістився на C3. Вона подивилася на Пішака. Він витріщився у відповідь, а решта Робітників витріщилися разом з ним на Людину, яка плакала за Антінієм. Ерін схилила голову. — Зіграємо в шахи.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!