Трактир. Місце для авантюристів, випивки, розради й навіть тимчасового, брудного кохання. Або просто хіті. У будь-якому хорошому трактирі можна знайти принаймні одну таємничу постать у тіні, готову виголошувати загадкові послання про приреченість. Жоден паб, гідний своєї назви, не буде позбавлений потенціалу невибіркового насильства, що витає в повітрі.

Трактири приваблюють натовпи. Отже, трактирник повинен бути постійно зайнятим. Це відповідальна робота, яка часто вимагає більше, ніж однієї барвумен чи бармен — барбой — це рідковживаний термін, який вживають лише любителі словників.

Ерін Солстіс сиділа у своєму трактирі й чекала, що ось-ось у двері ввірветься натовп. З хвилини на хвилину. Вона відбиватиметься від них палаючою олією та кухонними ножами. У будь-яку мить. Вони, мабуть, просто чекали настання ночі.

 

——

 

Через дві ночі Ерін довелося визнати, що бути трактирницею важче, ніж здавалося. А виглядало це справді важко.

— Який сенс мати трактир без клієнтів?

Ерін зітхнула і відкинулася на спинку стільця. Вона подивилася на блискучу дерев’яну підлогу і міцні дерев’яні двері та подумала, чи варто їх знову поприбирати. Але ні, вона витерла пил і відполірувала кожну доступну поверхню, а їжі на кухні вистачило б на невелику армію.

Чого у неї не було, так це грошей або людей, готових витрачати гроші. І запізно їй спало на думку, що якщо у вас є їжа, то існує певний часовий проміжок, поки вона не зіпсується — і тоді ви даремно витратите свої гроші.

— Два дні.

Ерін похмуро опустила голову на руки. Два дні відтоді, як вона намалювала вивіску і назвала трактир. Два дні, а її єдиними клієнтами були три жахи, які переслідували її в нічних кошмарах.

Релк, Клбкч і Пайсіс. Всі вони були жахливими клієнтами. Кожен з них був гарний сам по собі — ну, Пайсіс дратував незважаючи ні на що — але як відвідувачі, вони мали вкрай неприйнятні недоліки. Навіть Клбкч.

Особливо Клбкч.

Не те щоб вони дратували самі по собі, але... ні, вони дратували. Ерін зціпила зуби. Їй хотілося, щоб Гобліни завітали до неї для різноманітності. Принаймні вони були чистими, тихими та з’їдали все на своїй тарілці.

Ну, Релк завжди доїдав все, що було на його тарілці. Так само як і двоє інших, але у випадку Релка, він мав звичку розкидати вміст своєї тарілки по столу і підлозі. Наскільки важко було користуватися ножем і виделкою?

А той, хто користувався ножем і виделкою, ніколи ні за що не платив. Ніколи. Ерін відчувала себе так, ніби вона керувала благодійною їдальнею щоразу, коли годувала Пайсіса.

Що ж до Клбкч, то... то...

— Цей брехливий, макаронник, зміє-мураховий придурок!

Ерін вдарила по столу. Вона була особливо зла на нього. Як він міг так зрадити її очікування?

Вона була щаслива годувати його пастою цілу ніч. Щаслива доти, доки Пайсіс і Релк не сказали їй, що Антіній не може так добре впоратися з хлібом і пастою. У них у всіх була природна непереносність глютену. Їсти пасту для Клбкч було так само весело, як тикати ножем у язик. Якби він мав язик.

Формально паста не була для нього отрутою, але вона робила Клбкч млявим і неприємно впливала на його травлення. У будь-якому випадку, він явно купував і їв її їжу, щоб підтримати її.

Зухвалість. Нахабство цієї комахи. Мурахи були комахами, так?

Коли вона дізналася про непереносність Клбкч до пасти, вона сильно з ним посварилася. Точніше, вона розлютилася, а він неодноразово перепрошував. Відтоді Ерін дозволяла йому купувати синій фруктовий сік або сині фрукти, але не пасту. Проблема полягала в тому, що Ерін втратила одне з основних джерел доходу, оскільки Релк ходив через день, а Пайсіс заходили надто часто.

— Ще одна ніч без клієнтів.

Ерін застогнала, дивлячись на свій трактир. Потім вона встала, знайшла кухоль і механічно витерла його чистим шматком тканини. Не тому, що він був брудний, а тому, що це було схоже на те, що має робити трактирниця. І їй було нудно.

— Чого б я тільки не віддав за одного клієнта.

Через два столики Пайсіс підняв голову від тарілки супу з цибулею сосисками.

— Я ж тут, ти ж знаєш.

Ерін подивилася на нього. Пайсіс, як завжди, сидів за своїм столиком, а це означало, що він якимось чином зайняв увесь стіл. Не те щоб він розтягнувся або лежав на кількох стільцях, але здавалося, що він займав занадто багато місця.

Його заплямований «білий» халат залишив ще один слід бруду, коли він увійшов, і він навіть зняв один зі своїх зношених черевиків, щоб оглянути шкарпетку з дірками на ній. Ерін витріщилася на блідий рожевий палець, а потім на Пайсіса. Він махнув на неї пальцем разом з однією бровою і мав нахабство виглядати ображеним.

— Я мала на увазі платоспроможного, приємного клієнта.

Юнак похнюпився і допив останні залишки зі своєї миски. Єдиною позитивною рисою мага — якщо його можна було так назвати — було те, що він їв, як голодна росомаха.

— Я вважаю, що існує прекрасна традиція, відома під назвою «рахунок». Будьте певні, я вчасно заплачу вам, добра Хазяйко. Хоча, мушу сказати, що ви могли б урізноманітнити свої страви. Паста і суп — це все дуже добре, але, сподіваюся, ви знаєте, що у світі є й інші види їжі?

Ерін зціпила зуби. Вона вказала на двері.

— На вихід.

Пайсіс встав з ображеною гідністю і змахнув з себе брудний халат. Він запропонував Ерін уклін, який був саркастичним, але не настільки образливим, щоб його можна було вдарити.

— Ваш суп був найадекватніший. Однак я б порадив вам додати більше приправ, щоб побороти прісний смак.

Ерін відкрила рот, але він вже був на півдорозі до дверей. Вона бачила, як вони зачинилися... але не до кінця. Двері залишилися відчиненими приблизно на фут (~30,5 см), коли Пайсіс пішов геть. Цього разу Ерін вдарила кулаком по столу.

Зачинивши й прикрутивши нові двері, які їй допоміг встановити Клбкч, Ерін скуштувала холодний суп і скривилася. Вона потупцювала до полиць і пошукала пакетик солі.

Готувати виявилося важче, ніж здавалося. І, на жаль, хоча Ерін могла приготувати кілька страв завдяки своєму Вмінню, в цьому не було жодного сенсу, якщо ніхто, окрім Пайсіса, не збирався їх їсти. Сьогодні вона спробувала суп, і в неї залишилося ще півкаструлі на кухні. Доведеться чекати, поки завтра прийде Релк, щоб доїсти все до кінця.

Ерін зітхнула і сіла за стіл. Це був її улюблений столик, другий біля бару. Він був у найкращому стані, і вона дрімала, поклавши голову на стіл, або на кухні, на підлозі. Правда, вона могла б побудувати більш офіційне спальне місце або зробити щось на другому поверсі, але у неї не було грошей на такі речі, як матраци та подушки. Наразі вона спала. Її життя було непоганим. Вона пережила Гоблінів і навіть почала займатися бізнесом. Вона просто хотіла...

Вона просто хотіла, щоб все пішло як вона хоче.

 

——

 

Наступного дня, коли Ерін прокинулася, вона була втомленою. Дуже втомленою. І це було дивно, тому що Ерін добре виспалася. Принаймні, вона так думала.

Коли Ерін поворухнулася, щоб встати, вона відчула себе незручно. Вона подивилася на свій одяг. На ній була варіація футболки та штанів, які вона замовила на замовлення в одного з Ґноллів, з яким її познайомила Кршія.

Більшість Дрейків носили тогу або мантію в давньогрецькому стилі, їхній одяг був довгим і вільним. Деякі з них носили саронги, але Ерін була майже впевнена, що це були лише жінки.

З іншого боку, Ґнолли носили мінімальне вбрання, зазвичай достатньо, щоб прикрити свої хутряні частини, які не було видно в першу чергу. І хоча Ерін такий вигляд влаштовував, вона не надто хотіла з’являтися на людях у стрінгах і з нагрудним бандажем. Звідси і її одяг.

Тканина була грубішою і міцнішою, ніж Ерін хотілося б, але це не було так вже й незручно. Вона чудово спала в ній лише днями. Так чому ж вона раптом почала тертися об неї внизу... там...?

Ерін опустила очі та почала молитися собі під ніс. Вона закрила очі. Їй потрібно було в туалет? Ні. Ні. Зовсім ні. Тоді чому вона протікала...?

— О, Боже мій. Це не нормально!

Вологість в промежині її штанів поширювалася навіть тоді, коли Ерін дивилася вниз. Вона почала лаятися, навіть коли підскочила і побігла за чистим одягом. Це не мало статися. Але сталося. Як вона могла забути?

У неї були місячні. У неї були кляті місячні.

Весь цей момент став для Ерін величезним шоком. Не менструація. Швидше — те, що вона пропустила знаки. У неї не було найдраматичніших сигналів, але Ерін зазвичай могла відраховувати дні в голові, навіть якщо вона не вела точного обліку, і вона могла сказати, коли її тіло збиралося воювати з нею.

...Зазвичай. Але через стрес і травму, спричинені боротьбою за своє життя, Ерін не помічала жодних нормальних ознак. Це означало, що вона також була абсолютно непідготовленою, тому що… вона повинна бути чесною…

Це не було проблемою, яку вона ототожнювала з життям у світі магії та монстрів. З усіх речей, з якими треба було мати справу!

Ерін підійшла до господарської сумки, де вона акуратно зберігала багато куплених речей, і почала ритися в ній, відкидаючи предмети вбік. Рушники. Вона повинна була мати рушники десь тут.

Ось. Ерін схопила їх і чисту пару штанів. Вона повернулася в загальну кімнату і завагалася. Якого біса вона збиралася переодягатися тут або на кухні. Вона піднялася нагору.

Перевдягаючи штани та витираючи безлад, Ерін дивувалася, що за жорстокий поворот долі закинув її в цей фантастичний світ, який, проте, щомісяця дарує їй диво життя.

— Я ніколи не чула, щоб герої відеоігор мали з цим справу! Як ви очікуєте, що Лара Крофт буде лазити по горах з гігантським підгузком у штанях? Я б із задоволенням подивилася, як Лея б’ється зі штурмовиками під час циклу!

Ерін грюкнула дверима і кинула штани та закривавлений рушник на землю. Інший рушник вона віднесла на кухню і розрізала навпіл. Потім запхала його собі в штани.

— Жорстоко.

Рушники не були призначені для використання в такий спосіб, як вона їх використовувала. Ерін здригнулася. Це був кошмар. Їй потрібно було полегшення. І під полегшенням вона мала на увазі тампони.

І це була ще одна жахлива думка, тому що Ерін була майже впевнена, що в середньовіччі тампонів не існувало. Але… у них були прокладки, так? Жінки існували й в Темні Віки, навіть якщо вони були пригноблені. І Ліскор не був настільки примітивним. Тож вони мусили мати прокладки. Мусили.

— Будь ласка, Боже, якщо ти є. Або Будда. Я буду молитися кому завгодно. Тільки, будь ласка, не змушуй мене носити підгузок.

Вона навіть не була впевнена, чи є у них підгузки. Гуляючи містом, вона бачила не так вже й багато малих Дрейків, і вони в будь-якому випадку трималися подалі від страшної Людини.

Ерін підійшла до дверей і завагалася. Їй здавалося, що на ній подряпаний підгузок, але з цим нічого не можна було вдіяти. Вона намацала кишеню, а потім підійшла до своїх викинутих штанів і витягла дуже тонкий гаманець з монетами. У неї було небагато грошей, але цього, мабуть, вистачило.

Закривавлені штани та рушник були іншою проблемою. Ерін витріщилася на них, а потім штовхнула їх під стіл. Потім відчинила двері та гримнула їх за собою. Коли вона вийшла з трактиру, настрій у неї вже був поганий.

За сорок хвилин, які пішли на швидку дорогу до Ліскору, настрій Ерін зіпсувався з поганого на грозовий. Рушник у штанях натерся. А місячні були рясними. Їй хотілося все знищити. І це було до того, як вона спіткнулася об камінь.

 

——

 

Ерін увійшла до Ліскору через східну браму. Власне, вона увірвалася через ворота. Насправді вона практично прорвалася крізь них.

Черговий Дрейк, той самий жовтий, якого вона бачила кілька разів раніше, відкрив рота, щоб зробити уїдливий коментар. Ерін витріщилася на нього, проходячи повз. Він замовк.

 

——

 

Ще одна перешкода з’явилася на її шляху, перш ніж вона дійшла до Ринкової вулиці. Олесм з’явився з нізвідки, тримаючи у своїх лускатих руках скриньку.

— Доброго дня, міс Солстіс. Який збіг обставин, що я зустрів вас тут.

Ерін зціпила зуби. Її живіт зводило судомою. Це було погано.

— Не зараз, Олесм.

Він пригнувся, але не відставав від неї.

— Я розумію, що зараз не найкращий момент, але я хотів запитати, чи будете ви вільна пізніше, щоб зіграти в гру...

Ерін повернула голову, проходячи повз нього. Олесм проковтнув слова, які збирався сказати. Вона залишила його позаду і продовжила рух вулицею. Деякі Ґнолли гарчали на неї, коли вона йшла перед ними. Цього разу вона гаркнула у відповідь.

 

——

 

— Прокладки.

Кршія Сілверфанґ підвела очі від своєї купи мідних і срібних монет. Вона понюхала повітря, насупилася і подивилася вгору. Як і раніше, вона керувала своєю яткою в новій частині Ринкової вулиці.

Ерін застала її вранці за приготуванням; жінка-Ґнолл акуратно, як ювелір, розкладала на тонкій тканині брошки зі срібла з дорогоцінними каменями. Вона посміхнулася, але Ерін була не в настрої для люб’язностей.

— Так, Ерін Солстіс?

Ерін глибоко вдихнула. Вона не могла злитися. Не зараз, коли її мета була так близько.

— Прокладки. Я хочу купити прокладки. Або тампони, якщо вони у вас є.

Крамарка-Ґнолл сиділа, але її голова була майже вищою за голову Ерін. Вона моргнула Ерін.

— Що це за прокладки, про які ти говориш? Це бинти?

Вона знову понюхала повітря, і кров Ерін застигла в жилах. Вона відчула, як земля під нею починає розверзатися і хор неживих рук тягнеться вгору, щоб потягнути її у вогняні пекельні ями.

— Будь ласка, скажіть мені, що ти жартуєш.

Шматочки хутра злетіли в повітря, коли Кршія похитала головою.

— Прошу вибачення. Зараз сезон линьки. Чому ти так стурбована, Ерін Солстіс? Ти порізалася? Хррр. Це ж не те саме, що рана? Дивно.

Вона принюхалася втретє, і Ерін зрозуміла — вона відчула запах — молода жінка стала багряною. Ерін нахилилася вперед і голосно прошепотіла Кршії.

— У мене кровотеча. Мені потрібні прокладки. Тканинні прокладки, негайно.

— Кровотеча? Звідки?

Можливо, Ґнолл дійсно жартувала над нею, або ж у неї не було такого ж почуття громадської пристойності, як в Ерін. Так чи інакше, Ерін нахилилася вперед і прошепотіла Кршіа на вухо про місце і проблему.

Ґнолл знизала плечима.

— Щось не так?

Ерін роззявила рота. Кршія почухала шерсть на шиї, виглядаючи незворушною.

— Це ж просто рідина, так? І всі, хто відчує твій запах, все одно про це дізнаються. Навіщо марнувати хорошу тканину?

Ерін витріщилася на неї. Кршія перестала чухатися.

— Що?

— Ти знущаєшся наді мною? Бо якщо так, то я не в настрої для цього.

— Я б не дражнила таку молоду, як ти, коли від тебе тхне потом і кров’ю.

Кршія виглядала злегка ображеною. Ерін потерла очі й схрестила ноги.

— Вибач. Просто… ти відчуваєш цей запах? Серйозно? Ні, не кажи мені. Я справді не хочу знати. Хіба у Ґноллів не буває місячних?

Ґнолл, про яку йшлося, злегка нахилила голову і зробила збентежене обличчя.

— Місячні?

— Менструальний цикл. Ну, знаєш, той час місяця, коли ти здаєш кров. Коли тітка Фло приїжджає до міста. Тиждень акул. Багряний приплив. Червоне море розступається!

Кршія моргнула їй. Ерін відчула, що її голос стає голоснішим.

— Ти знаєш! Катання на ватяному поні! Це та річ, яку мають дівчата! Пекельні водоспади! Криваве хрещення! Відмітка про те, що тебе не пустили на заняття з плавання! Доказ жіночності! Частина місяця, коли кров витікає з твоїх...

 

——

 

Ерін присіла навпочіпки на землю, опустивши голову на руки. Покупці витріщилися на неї. Власники крамниць витріщилися на неї. Половина з них дивилася співчутливо. Інша половина — з огидою. Діти розривалися між враженням і жахом.

Вона вигукнула дуже яскравий опис вголос на всю переповнену вулицю. Здебільшого тому, що ні Кршія, ні Дрейки, ні будь-хто інший, здавалося, не вивчили найпростішу частину біології для молодої жінки. Для хлопців це було очікувано, але Дрейки та Ґнолли?

Важка пухнаста рука поплескала Ерін по плечу. Ерін підвела очі, коли Кршія обійшла свою стійку і лагідно посміхнулася до неї. Жінка-Ґнолл хмикнула і ретельно підбирала слова.

— У Людей дуже дивні тіла, так?

— ...Так.

Ерін справді не хотіла кричати.

— Я справді не хотіла кричати.

— Нічого страшного.

Кршія зневажливо клацнула пальцями. Вона подивилася на інших на Ринкової вулиці. Ерін підняла голову і побачила Лізма, який затулився кляпом біля свого кіоску. Кршія кинула на нього зневажливий погляд.

— Кричати це добре. Майже так само добре, як і вити, але нам заборонено це робити, якщо тільки не повний місяць. Але мені шкода. У Ґноллів немає твоїх місячних, і ми не пускаємо свою кров щомісяця.

— То у вас нічого такого немає?

Ґнолл зробила паузу. Вона постукала пальцем по губах і кивнула.

— Кров. Це для спарювання, так? У нас зараз схожий час. У всіх, хто ще здатен народжувати дітей, настає спека. Це називається тічка, але він буває лише раз чи двічі на рік. Це час, коли ми спаровуємося.

Ерін підняла на неї очі.

— Це боляче?

Кршія почухала одне вухо і похитала головою. У повітря злетіло ще більше шерсті.

— Це приємно. Дехто чекає на це з нетерпінням. Це час займатися сексом і народжувати дітей, і тому ми щасливі, коли це стосується нас. Є проблеми, і щомісячна кровотеча не є однією з них.

Ерін вказала тремтячим пальцем на Кршію.

— Я ненавиджу тебе зараз так сильно, що навіть не можу пояснити.

Ґнолл посміхнулася до неї, але без жодної злоби.

— Мені шкода, що ти потрапила в таку скруту. Але у мене немає гладких тканин. Але я маю ось це. Це вовна, не дуже тонкого плетіння, але міцна. Хочеш кілька?

Ерін подивилася на грубу тканину, яку їй запропонували, і здригнулася.

— Ти хоч уявляєш — ні. Просто, будь ласка, скажи мені, що в місті є хтось, хто продає те, що мені потрібно.

Кршія знову почухала голову. Ерін подумала, чи немає у неї бліх.

— Хм. Ні.

— Ні?

— Нам, Ґноллам, не потрібні підстилки. І народу Дрейків, і Антиніям теж не потрібно. Люди тут рідкість, тому я не думаю, що будь-яка набивка, яку ти хочеш, існує в будь-якому магазині.

Кров відлила від обличчя Ерін. Вона з відкритим ротом дивилася на власницю магазину, яка була стурбована її виразом обличчя.

— Все так погано?

— Я помру.

— Не думаю, що від такої малої кількості крові. Але у мене є ідея.

Ерін миттєво вхопилася за промінчик надії.

— Так? Скажи мені. Що ти надумала?

— Гільдія Авантюристів. У них є бинти. Багато бинтів. Якщо ти не можеш зупинити цю кров, вони зможуть допомогти більше, ніж я. І бинти м’які, так?

— Так-так, це вони.

Ерін була на ногах в одну мить. Вона пошкутильгала геть від Ґнолла, а потім зупинилася.

— Дякую. Мені треба йти. Побачимося пізніше.

Спантеличена, Ґнолл дивилася, як Ерін незграбно шкандибає геть з її поля зору. Вона подивилася на самку Дрейка, яка проходила повз її крамницю. Вона вишкірила зуби в усмішці.

— Людини, еге ж?

 

——

 

Прохолодна дерев’яна стійка рецепції в Гільдії Авантюристів приємно прилягала до голови Ерін. Вона поклала голову на неї та замислилася, що їй не потрібно мати справу з навколишнім світом.

— То в тебе справді кров тече звідти? І це відбувається щомісяця?

— Так.

— Це так дивно.

Ерін застогнала. Вона подивилася на Селіс, послужливу рецепціоністку. Вона була вдячна, що сьогодні працює жінка-Дрейк, але вона дуже, дуже не могла впоратися зі своєю невинною цікавістю.

— Я знаю. Мені всі про це говорять. Але, будь ласка, у вас є бинти? З тонкої м’якої тканини?

Селіс кивнула і висунула шухляду. Вона витягла рулон тонкої білої тканини та показала його Ерін.

— У нас їх багато, на випадок надзвичайної ситуації. Скільки тобі потрібно?

— Багато.

Ерін похмуро відповіла, витягаючи свій мізерний запас монет. Вона намагалася підрахувати, скільки їй знадобиться рулонів бинтів і як вона зможе зробити з них прокладку. Їй потрібно було купити їжу — але це було важливіше.

— Мені вистачить десь на тиждень. І мені потрібно використати бинти, щоб зробити подушечку. Ну, знаєш, щоб покрити цю ділянку. І я іноді міняю прокладки кожні кілька годин, тож...

У Дрейків не було брів, тож Селіс не могла їх підняти. Але вона розплющила очі й висолопила довгий язик.

— Це дорого. І огидно. Вибач, Ерін, але я не впевнена, що у тебе вистачить на це грошей. Бинти дешеві, але ти будеш використовувати їх багато, якщо те, що ти кажеш, правда. Ще раз. Гидота.

— Розкажи мені про це. У погані дні вдома я використовувала тонну прокладок щодня, поки не перейшла на тампони. І дозволь мені сказати, що це також було психологічним зрушенням.

Селіс виглядала порожньою. Ерін махнула рукою. Вона не збиралася відкривати цю банку з хробаками.

— Що ж, повертаючись до теми прокладок... чому б не зробити кілька, щоб можна було використовувати кілька разів?

Ерін підняла очі на Селіс.

— Що?

— Ну, хіба це не логічно? Якщо ти збираєшся забруднити ці прокладки, чому б не випрати їх, а не викидати, як ті, про які ти говориш.

Коли вона відкрила рот, щоб відповісти, мозок Ерін застиг. Вона намагалася придумати відповідь, але нічого путнього не придумала.

— Гм. Гм, це... це насправді гарна ідея. Я чула, що так роблять у країнах, що розвиваються, але… гаразд. Гаразд, так. Це огидно, але так. Як би мені таку зробити?

Селіс посміхнулася до Ерін. У посмішці все ще було занадто багато гострих зубів, але Ерін вже почала до цього звикати.

— Я зашила не одного авантюриста. Я можу зробити кілька таких подушечок досить швидко, якщо ти хочеш. Я володію Вмінням [Швидкого Зшивання], тож це не займе більше кількох хвилин.

Ерін перехилилася через стійку і схопила Селіс за пазуристу руку. Рецепціоністка здивовано моргнула на неї.

— О, дякую, дякую, дякую.

— Нема за що. Справді. Я зараз же почну з цієї прокладки. Як вона має виглядати?

— Приблизно так.

Ерін показала Селіс, як інший Дрейк хмикнув і почав накладати шари тканини на пов’язку. Вони щойно закінчили основний дизайн, і Ерін відкрила свій гаманець з монетами, коли почула знайоме гарчання позаду себе.

Селіс ковтнула повітря, але Ерін насупилася. Вона обернулася і подивилася в обличчя роздратованого самця Ґнолла.

— Людино. Ти все ще смердиш.

— Я з тобою не розмовляю. Йди геть.

Він моргнув їй, але Ерін вже повернулася до Селіс. Вона відчула, як груба рука розвернула її, і вона ледь не впустила свої гроші. Вона звузила очі, дивлячись на Ґнолла.

— Від тебе смердить кров’ю. Я попереджав тебе минулого разу — забирайся звідси зараз же.

Ерін відчула, як її зуби скрегочуть. Вона стиснула щелепу і подивилася на Ґнолла. Він був великий і страшний, але вона також була впевнена, що йому не дозволено бити її. А навіть якби він міг, вона була в дуже поганому настрої. Їй мимоволі спала на думку думка, що вона так і не з’ясувала, що ж насправді робить [Бійка в Барі].

— Хіба схоже, що я в настрої для того, щоб з мене знущалися?

Самець Ґнолла загарчав на неї. Ерін витріщилася на нього. Вона не моргнула. Внизу живота у неї все зводило судомою, і відчуття, що просочувалося, не покращувало ситуацію.

Її погляд прикипів до Ґнолла на цілу хвилину. Він навис над нею, роблячи класичний чоловічий залякувальний рух. Вона була надто розлючена та ображена, щоб звертати на це увагу.

Ще через хвилину вуха Ґнолла раптом на секунду притиснулися. Він крутнувся і пішов геть. Ерін відмахнулася від нього однією рукою, а потім повернулася до Селіс.

— Вибач. На чому ми зупинилися?

Самка Дрейка дивилася на Ерін з відкритим ротом. Ерін витріщилася на неї у відповідь, а потім промайнула посмішкою.

— Залякав мене один раз — як тобі не соромно. Залякаєш мене двічі — я стану злою. І жорстокою.

— Я це бачу. Але я б і так це знала. Тербор, може, й гарчить на тебе, але ми всі чули про те, як ти сама убила того Вождя Гоблінів. Це була чудова історія.

Ерін на долю секунди посміхнулася.

— О. Хтось розповів тобі про це?

— О, так.

Селіс кивнула, починаючи зшивати бинти голкою з ниткою. Кігтики, що тримали довгу голку, миготіли по тканині з заворожуючою швидкістю.

— Клбкч мусив принести сюди голову Вождя Гоблінів. Ми всі чули про те, як ти його вбила. Це дивовижно, до речі — Клб каже, що у тебе навіть немає рівнів у бойовому класі. Як ти це зробила?

— Я спалила його обличчя.

— О, то ти [Маг]? Я бачив одного Людського в місті днями, але, мабуть, він бешкетник і злодій.

— Ні, ні. Я не маг. Я просто… використала трюк. І мало не загинула. Б’юся об заклад, що Клбкч про це не згадував.

— Він сказав, що ти був поранений. Сильно?

— Дуже. Він дав мені цілюще зілля. Без нього я була б мертва.

Її руки припинили накладати шви, а Селіс втупився в Ейрін.

— Він дав тобі цілюще зілля Старшого Гвардійця? Але воно дороге. Ти, мабуть, була сильно поранена, якщо Клбкч дав тобі своє зілля.

Ерін нервово зрушила з місця.

— Вони... вони дорогі? Ці зілля, я маю на увазі.

— Дуже. Принаймні, ті, що Варта видає Старшим Гвардійцям.

Селіс кивнула. Вона назвала ціну, і настала черга Ейрін роззявити рота.

— Що ж, важливо, щоб Варта носила їх на випадок, якщо когось поранять. Хоча вони не повинні використовувати їх, якщо хтось дійсно постраждав. Наприклад... містяни. А зілля, які носять Старші Гвардійці, ще сильніші. Вони можуть вилікувати більшість серйозних ран за мить. Якщо ти не втратиш руку або частину тіла, то будеш в порядку за мить.

— Так. Вони дієві.

Ерін рефлекторно ткнула себе в живіт. Вона зітхнула. Ще одна позначка на її боргу перед Клбкч.

— Я просто рада, що це був лише Вождь Гоблінів. Якби решта Гоблінів прийшли за мною, я була б мертва.

— О, якби це був рейд Гоблінів, ми б вислали всю Варту, щоб розібратися з ними. Я просто не розумію, навіщо Вождю йти за тобою. Це не має сенсу.

Ерін моргнула.

— Гобліни що зараз?

— Рейд Гоблінів. Хіба ти не чула про них?

— Ні... ні, не чула. Там, звідки я родом, не так багато Гоблінів.

Селіс заздрісно зітхнула, зшивши першу прокладку й підсунувши її Ерін. Дівчина помацала м’яку тканину і щасливо посміхнулася. Селіс перехилилася через прилавок з серйозним виглядом.

— Тобі пощастило. Гобліни тут справжня проблема. Я маю на увазі, звичайно, самотній Гоблін не такий вже й небезпечний. Але це один з небагатьох видів монстрів, який може підвищувати рівні. Ось чому ми висилаємо Старших Гвардійців і оголошуємо нагороди за вбивство Гоблінів, щоб зменшити їх кількість. До того, як у нас з’явиться Вождь Гоблінів з високим рівнем. Або Лорд Гоблінів.

Гобліни можуть... підвищувати рівень? Так, їй так і казали. Ерін моргнула Селіс. А що там було про Лорда Гоблінів? Але вся ця ідея не давала їй спокою, тому вона затрималася.

— То ви, народ, постійно вбиваєте Гоблінів? А як щодо Вождів? Ви посилаєте за ними авантюристів?

Ерін не знала, як вона до цього ставиться. Погано. Але її симпатія поширювалася лише на маленьких Гоблінів, а не на злісних, садистських, великих.

— Вожді? Так, але треба бути обережними. Більшість команд Бронзового Рангу не переживуть зустрічі з сильним. Срібному Рангу доводиться битися з племенами — і є такі, з якими не впораються навіть команди Золотого Рангу.

Селіс здригнулася. Ерін насупилася. Наскільки вона могла судити, Релка ніколи не хвилювала кількість Гоблінів.

— Чому?

— Справа не в тому, що вони сильніші за Варту. Релк, Клбкч, навіть деякі зі звичайних Вартових, напевно, кращі бійці, ніж Вожді, на технічному рівні. Просто вони Гобліни — витривалі. І сильні. І коли вони скликають своє плем’я, то звичайна група авантюристів просто розбивається об їхній натовп.

— То ти теж не посилаєш авантюристів проти загонів?

— Мертві боги, ні. Якщо ми чуємо про такий рейд, ми збираємо мисливський загін і намагаємося відразу ж позбутися його. Якщо ми не встигнемо вчасно, то рейд може знищити село за годину.

— Гидко.

— Так і є. Ось ще одна прокладка.

— Дякую. Вибач, що не можу заплатити більше — просто у мене не так багато грошей від цього трактиру.

Селіс махнула голкою на Ерін.

— Не вибачайся. Я рада допомогти. Але, боюся, я могла б попередити тебе, що працювати в старому трактирі — не найкраща ідея.

— Чому ні?

— Ну, а який у тебе рівень? Десятий? Двадцятий?

— Дев’ятий.

— Бачиш, це не дуже добре. Якби ти була у місті, я б порадила тобі піти в учні до іншого [Трактирника], поки ти не досягнеш принаймні 15-го рівня. Це може зайняти рік або два, але тоді у тебе буде кілька хороших вмінь, щоб керувати своїм трактиром. А я б не став тримати трактир так далеко від міста.

— Так. Ніхто не заходить. Це тому, що я Людина? Чи тому, що надто далеко йти?

Ще одна прокладка готова, Селіс взяла рулон бинтів і відрізала ще для останньої прокладки. Вона вистелила підкладку жорсткішою тканиною, а потім пришила зверху шари м’якого бинта.

— Обидва, я б сказала. Небезпечно виходити так далеко… ну, не дуже небезпечно, але це трохи стримує. Те, що ти людина — непогано, але...

— Але...?

— Ну, я чула, як Релк розмовляв у барі. Він сказав, що ти робиш пасту. Це... це все, що ти продаєш?

Ерін скривилася на місці. Її мати пропонувала навчити її більше готувати, але... Ерін часто відмовлялася їй допомоги з вечерею або миттям посуду під приводом гри в шахи. Це повернулося, щоб вкусити її зараз.

— Гм. Так. Я можу приготувати й інші речі. У мене є [Базова Кулінарія], але… що не так?

Селіс хитала головою, поки шила. Ерін заздрила її швидкості, а ще — її натрудженим рукам. Щоразу, коли Дрейк промахувалася повз тканину або колола один з її пальців, голка потрапляла в луску, а не в м’яку, вразливу плоть.

— Не хочу здатися грубою, Ерін, але це не надто вражає. Усі кухарі та шеф-кухарі володіють [Базовою Кулінарією] як вмінням. Деякі навіть мають [Просунуту Кулінарію].

— О. І, гадаю, паста не така вже й цікава.

Селіс люб’язно не відреагувала на це твердження.

— Ти могла б приготувати щось інше, але в місті є багато хороших трактирів. І ми постійно отримуємо рецепти з Людських міст на півночі. Навіть якщо ти продаси нову страву, хтось скопіює її наступної ночі.

Обличчя Ерін опустилося. Селіс виглядала нещасною, але продовжувала.

— Так чи інакше, ніхто не прийде, якщо ти подаєш лише пасту. Мені шкода.

Ерін застогнала, вдарившись головою об прилавок. Це допомогло пояснити її відсутність бізнесу. І це було на жаль очевидно. Ерін просто ніколи раніше не керувала рестораном або готелем!

Її постійні клієнти, можливо, й не заперечували б їсти ті самі страви, але всі інші були б проти. Вона здогадувалася, що повинна бути вдячна своїм постійним клієнтам, думаючи про це таким чином.

Релк, напевно, їв би все, що міг проковтнути, Пайсіс — все, що міг би вкрасти, а Клбкч — все, що вона перед ним покладе. Гобліни, мабуть, були перебірливішими їдцями, ніж її клієнти.

Зробивши останню прокладку, Селіс підсунула її Ерін. Молода жінка з вдячністю прийняла їх і уважно обмацала. Вони були товсті, але не настільки, щоб їх було незручно носити. Що важливіше, вони були зроблені з міцних матеріалів, і вона була впевнена, що зможе їх випрати й використовувати знову.

— Ти не уявляєш, як багато це для мене значить. Дуже тобі дякую.

Дрейк посміхнулася їй. Ерін посміхнулася у відповідь.

— Не згадуй про це. І удачі тобі у твоєму трактирі. Вибач, що довелося так сказати, але...

— Ні, ти маєш рацію. Я... подумаю над цим. Але зараз...

Ерін відійшла від прилавка.

— Де у вас туалет?

 

——

 

Нова прокладка, яку носила Ерін, не натирала, як рушник. Що було надзвичайно вдалим рішенням, адже її шкіра була сирою і все ще боліла. Це зробило прогулянку до трактиру не такою веселою, як зазвичай, але принаймні криза була відвернута.

— Якраз вчасно для нової кризи.

Ерін бурчала, обмацуючи кишеню, щоб переконатися, що дорогоцінні прокладки все ще там. Їй треба було думати про бізнес. Проблема полягала в тому, що вона ніколи не займалася бізнесом і навіть не працювала на будь-якій роботі, окрім бібліотечного асистента на пів ставки та помічницею на шахових турнірах. Вона не мала жодного уявлення, що робити.

— Я подумаю про це завтра.

Ерін бурмотіла, відчиняючи двері. Було трохи пізніше полудня, але вона відчувала себе виснаженою. Вона ненавиділа місячні. Чому вони не могли зникнути разом з її світом? Може, існувало якесь вміння, щоб їх позбутися? [Ні Білю від Місячних] або [Безкровні Виділення], або щось на кшталт цього...

Відчинивши двері свого трактиру, Ерін зупинилася на місці. Її трактир був порожній. Але щось ворушилося під столом. Щось світилося...

Поспішаючи піти, Ерін скинула закривавлений рушник і штани на купу. А одне з вікон, мабуть, було відчинене на щілину, бо привабило гостей.

Рой сяючих зелених Кислотних Мух поповз по брудному одягу. Вони терлися своїми тілами об одяг, ніжку столу, підлогу...

Частини дерева диміли й блищали від отруйних соків Кислотних Мух. Ерін бачила дірки в дошках підлоги. Вона з жахом дивилася на гігантських зелених мух, які повзали по її одягу.

— Ви, мабуть, глузуєте з мене.