Плід у її руках був синього кольору, ймовірно, фрукт, і досить великий. Ерін раніше бачила в магазинах гігантські яблука, дивно дорогі, втричі більші за своїх менших родичів. Це було приблизно такого ж розміру, як і синій плід.
Її шлунок забурчав від одного лише погляду на нього. Ерін піднесла фрукт до рота, а потім завагалася.
— ...Я помру
Це було гарне запитання. Ерін вивчила плід у своїй руці. Вона обережно понюхала його. Пахло ледь відчутно... солодко. Вона натиснула на нього. Ніжний. Напевно, соковитий. Потім вона лизнула його зовні.
— Фу! Волохатий!
Можливо, було б краще почистити його все ж таки. Можливо, це було якесь інопланетне чудовисько, і якщо вона його вкусить, то з’їсть повний рот кишок і крові. Ця думка змусила Ерін на кілька секунд завагатися, перш ніж вона почала зчищати шкірку.
— Це як персик. Не монстр, не монстр...
Ерін зняла зовнішній шар блакитного фрукта і виявила, що внутрішня частина фрукта була пурпурно-блакитного кольору. Сік стікав на землю і пахнув... У шлунку Ерін забурчало, але вона знайшла ще дещо, що привернуло її увагу.
— Це найбільша насінина, яку я коли-небудь бачила. Тут більше насіння, ніж плодів!
Ерін підняла серцевину синього фрукта, яка дійсно виявилася насіниною, що становила дві третини розміру самого синього фрукта. Шкірка була фіолетово-коричневого кольору, але Ерін відчула, що всередині щось хлюпає, коли вона потрясла її.
— Гаразд, час подивитися, що всередині.
Для цього їй знадобиться камінь. Ерін переклала насінину в іншу руку і підвелася. Вона обережно стиснула насінину.
Тріск. Тріск.
Крихка. Коричнева шкаралупа розкололася і висипала на штани Ерін і на землю місиво з м’якого насіння і коричневого соку. Вона мовчки дивилася на це безладдя, поки в ніс не вдарив різкий запах — неймовірно сильний хімічний запах, схожий на антифриз або якийсь засіб для чищення.
Повільно Ерін встала і змахнула насіннєву блювоту з одягу. Однак це не допомогло позбутися запаху. Тоді вона зібрала шматочки серцевини насіння і щосили жбурнула їх в одне з дерев.
— Я ненавиджу цей світ!
——
Через деякий час її шлунок знову забурчав, коли запах насіннєвого стручка розвіявся у ранковому повітрі. Нерішуче Ерін схопила другий синій плід і піднесла його до губ. Вона подбала про те, щоб не забруднити руки нутрощами насінини, і не збиралася їсти перший плід.
Вона не дуже добре зналася на травах, не розумілася на хороших і поганих фруктах, але запах нутрощів насінини переконав Ерін, що пробувати нерозумно. З іншого боку, власне плід ...
Цього разу вона відкусила зовнішню шкірку і пожувала. Текстура була неприємно гумовою і важкою для жування, але, на щастя, їстівною. І що було більше...
Чистий, солодкуватий смак, який потрапив до рота Ерін, нагадав їй про чорницю. Тільки синій плід був трохи жорсткішим, тож, можливо, це була полуниця? Полуниця, яку хтось посипав цукром і яка мала смак чорниці. Коротко кажучи...
— Ого. Це смакує дуже добре!
Це зауваження Ерін зробила після того, як з’їла ще вісім синіх плодів, всі у швидкій послідовності. Насіннєві коробочки вона залишила недоторканими на землі, але з радістю з’їла зовнішню шкірку, об’ївши ціле дерево, перш ніж нарешті наїлася досхочу.
Стогнучи від задоволення, вона сперлася спиною до дерева. Їй було добре. Липко і смердюче, правда, але добре. День був ясний і теплий, і з повним шлунком і м’якою травою під ногами у неї в голові була лише одна думка.
Вбиральня.
Можливо, це було щось у фруктах, що спровокувало її, а можливо, це просто давно назріло. Так чи інакше, Ерін раптом гостро усвідомила, що на неї тисне певна потреба. Ерін зітхнула і підвелася.
— Природа кличе. Ненавиджу природу.
Вона зайшла за найближче дерево, а потім обійшла його. Тут було небагато... укриття, але їй справді треба було йти.
— Ну, від чого я взагалі ховаюся?
Ерін на мить замислилася, а потім навмисно обійшла навколо стовбура, поки сонце не зникло з поля зору. Це змусило її відчути себе краще.
Через кілька секунд Ерін відчула себе бадьорою і щасливою. Її шлунок був повний, інші частини тіла були порожні, а головне — вона була жива.
— Як же мені тепер пробратися назад повз цього крабового скеле-монстра?
Шлунок Ерін неприємно скрутило від цієї думки, а серце почало калатати в грудях. Але коли вона дивилася на незліченну кількість насіннєвих коробочок на землі, її осяяла ідея.
——
Чим більше Ерін дивилася на великий, дволикий камінь, тим більше він здавався їй недоречним. Якби вона була здатна думати, попри голод, вона б здивувалася, як такий великий камінь дістався до пасовищ, не бувши розмитим стихією. Що ж, ця дурна крабоподібна істота явно була одним із хижаків у цьому світі.
І воно було швидким. Ерін не хотілося знову тікати, тож вона дуже сподівалася, що цей її план спрацює. Чи були у крабів носи? Мабуть, ні, але вона дуже сподівалася, що вони все ще можуть відчувати запахи.
Повільно Ерін пішла вперед. Камінь залишався нерухомим. Що ж, це було чудово.
Ерін підняла невеликий камінь і жбурнула його в скелю. Він відскочив.
Вона зачекала. Скеля не зрушилася ні на дюйм.
Ерін взяла інший, більший камінь і кинула його в скелю. Вона не була хорошим стрільцем, тому камінь відскочив убік. Знову не було ніякої реакції.
— Це... це той самий камінь?
Ерін озирнулася. Ніяких інших підозрілих великих каменів в полі зору не було. Але воно нічого не робило.
— Підійти ближче... ні, це безглуздо.
Вона знову подивилася на скелю. Ну, якщо він не збирався рухатися...
Ерін відвернулася. Вона кружляла навколо. Далеко навколо. Вона почала йти геть.
Клац.
Це був такий маленький звук. Але він змусив її завмерти, а потім обернутися.
Ерін зловила кам’яного краба, який непомітно підповз до неї. Всього за кілька секунд він подолав майже двадцять футів (6,09 м). Вона з жахом дивилася, як він здіймався вгору.
Клацклацклацклацклацклацклац...
Скелястий краб почав швидкісний біг до неї. Дві величезні клешні та пара темних очей знову вигнулися з-під скелі.
Ерін відступила, розвернулася, щоб бігти, і згадала, що у неї в іншій руці. Вона швидко прицілилася і кинула насіннєву коробочку, яку тримала в руці.
В яблучко. Ядро насіння вдарило кам’яного краба прямо в антену і вибухнуло зливою м’якотілої рідини. Навіть на такій відстані Ерін могла відчути токсичні запахи, що розносилися вітром.
Якщо чесно, Ерін не знала, чого вона очікувала. Можливо, болю чи шоку від кам’яного краба. Вона добряче прибила його до антени, і була впевнена, що це має бути боляче. Але все ж таки, не схоже, що насіннєві ядра були такими важкими. Вона очікувала, що краб відсахнеться і, в кращому випадку, злякається запаху.
Але вона не очікувала, що краб сказиться і почне розбивати себе однією з клешень. Він панічно, несамовито зішкрябував місце, куди потрапила насінина, не звертаючи уваги на те, що завдає шкоди власній антені. Водночас кам’яний краб видавав жахливі звуки.
Він звучав як найгучніший цвіркун у світі, тільки набагато глибше і відлунював з-під кам’янистого панцира, в який був вдягнений краб. Цього було достатньо, щоб змусити Ерін повернутися назад, поки вона не опинилася серед дерев, і краба стало ледь видно.
Навіть після того, як вона відійшла далеко, вона все ще могла бачити, як краб витанцьовує нещасний танець, намагаючись зішкребти уламки насіннєвого стручка.
— Ха.
Ерін почухала голову.
— Що ж, добре знати, що вони ненавидять фрукти.
До речі, про фрукти... Ерін вирішила назбирати ще більше смачних синіх плодів. Насправді стільки, скільки вона могла нести. Синій тепер був кольором сніданку, обіду та вечері, і вона тільки шкодувала, що у неї не було більше рук. Чи могла б вона якось зробити кошик...? З трави?
Вона копнула ногою жмут трави.
— ...Це дурна ідея.
А як щодо її футболки чи штанів? Але це було трохи... ну, там не було нікого, хто міг би її побачити, окрім кам’яних крабів, чи не так? Навіть якщо так.
— Погано, що я не стрікер[1], га?
[1] (сленгове слово) —людина, яка бігає оголеною по громадському місцю, щоб привернути увагу або висловити рішуче несхвалення чогось.
Ерін звернулася з цим коментарем до сусідньої травинки. Трава нічого не сказала у відповідь.
Зітхнувши, Ерін пішла геть. Вона повільно піднялася на невеликий пагорб і знову подивилася вниз на фруктовий сад.
Вона також побачила кількох невисоких зелених істот, які з’явилися за її відсутності. Вони били ногами по деревах і збирали сині плоди, що падали на землю.
Звісно, вони одразу ж впізнали її, але ошелешена Людина ще раз добре їх роздивилася. Вони були невисокі, не більше чотирьох футів (1,22 м) на зріст, можливо, навіть менше. Майже як діти, хоча їхні голови були занадто великими.
Це було через їхні зуби. Але вони були одягнені в подерті набедрені пов’язки, бурчали та штовхали один одного. Ерін побачила загострені вуха, струпи від ран, що гоїлися, а коли один з них підняв голову, побачив її й завмер — вона побачила два багряні очі, що світилися.
Кілька секунд вони не бачили її. Потім один з них підняв голову і побачив Людину з відвислою щелепою, яка дивилася в їхній бік. Він видав пронизливий звук, а інші озирнулися.
— Г-гобліни?
Найближча істота зробила крок до неї. Він виглядав нешкідливим. До певної миті. Потім він вишкірив свої неймовірно гострі зуби та витягнув ніж. Його друзі зробили те ж саме. Вони кинулися на молоду жінку.
Молода жінка, зі свого боку, ще дві секунди дивилася в жаху, а потім показала один палець. Вона відкрила рот і закричала.
— Гобліііііііііни!
Зеленошкірі монстри зупинилися і дивилися, як молода жінка закричала і кинулася навтьоки, біжучи на максимальній швидкості. Але вони вперто переслідували її, незалежно від шаленої швидкості, з якою вона бігла. Гобліни навчилися полювати на інші види та знали, що люди легко панікують і швидко втомлюються. Вони впіймають її, щойно вона сповільнить крок.
...Якщо вона взагалі сповільниться.
——
Був вечір. Сонце кидало довгі тіні на рівнину. Все було тихо. Окрім крику кам’яного краба, який бив себе по голові, та крику людини, у світі не було жодного звуку.
Все було спокійно.
Через луги промчала одна-єдина постать. Вона бігла так швидко, як тільки могла. За нею бігла група приземкуватих істот. Був майже обідній час.
Ерін Солстіс, 20 років. Молода жінка з Гранд Репідс, штат Мічиган, з повсякденним інтересом до відеоігор і глибокою одержимістю стратегічними іграми. Серед її захоплень — сноутюбінг, перегляд відео на YouTube, шахи, сьоґі, ґо тощо. Вона мріє одного дня стати професійним коментатором настільних ігор.
Наразі...
Рятується втечею.
Знову.
——
Ерін знайшла струмок, що стікав з пагорба за кількасот футів (100 футів = 30,48 м) від трактиру. Його розташування та відносний розмір означали, що це було ідеальне місце для неї, щоб набрати води або навіть вмитися, якщо виникне така потреба. З огляду на все, це була ідилічна знахідка, що стала несподіваним відкриттям.
Вона зробила три кроки, стрибнула, одним стрибком перетнула струмок і кинулася навтьоки. Струмок продовжував текти, а вона стрімко залишала його позаду. Ерін жодного разу не озирнулася, хоча в горлі у неї палало.
Її все ще переслідували.
Гобліни. Вони кишіли за нею, пробираючись через потік, попри сильну течію. І хоча вони були маленькими, їхні тіла були жилавими, а брудні руки м’язистими. І всі вони мали при собі зброю.
Зазвичай вони носили кинджали або короткі мечі, але в одного з них Ерін помітила щось схоже на тесак для м’яса. Вона була надто зайнята бігом, щоб добре роздивитися, але якщо вони були схожі на тих, кого вона зустріла вчора, то зброя була іржавою, заплямованою засохлою кров’ю і кіркою, і гострою.
У поєднанні з обличчями Гоблінів це робило їх жахливими. Звичайні Гобліни мали б виглядати потворно, але не небезпечно. У відеоіграх Ерін завжди бачила їх як невисоких, схожих на людей істот з дзьобатими носами, загостреними вухами й потворними обличчями. Але ці Гобліни...
Загострені вуха? Є.
Потворне обличчя? Є.
Їхні носи не були надто гострими, але вони точно були морквою порівняно з картоплею, коли мова йшла про носи. Але що дійсно налякало Ерін, так це їхні зуби.
У них було два ряди зубів. Як в акул. У них були криваво-червоні очі, як у монстрів з нічних кошмарів. Сяйнисті червоні очі. І вони кричали, коли гналися за нею.
Це не було схоже на звичайний крик. Ерін звикла чути крики, але вони виходили тільки від Людей. Звук, який видавали Гобліни, був не безперервним, а якимось хвилеподібним шумом, який, здавалося, ставав голоснішим, чим довше вони кричали.
Ієієієієієієієієієієієієієі...
Від цього крику Ерін пробив холодний піт, і вона ще швидше бігти, щоб скоріше підійнятися на пагорб. Вона опинилася в одній з долин, але знала, що прямує прямо до трактиру. Їй просто треба було дістатися туди та, та...
Там її вб’ють. Ерін дійде до трактиру, вони оточать його, увірвуться туди та розірвуть її на шматки. Але який інший вибір у неї був? Жодного. Вона не могла тікати вічно.
Ерін вже відчувала, що хтось встромляє їй у бік ніж, і вона хапала ротом повітря. Вона не була спортсменкою. Єдина причина, чому вона все ще випереджала Гоблінів, полягала в тому, що вони були низькорослими. Вона також здогадувалася, що вони дають їй змогу витратити всю свою енергію, перш ніж наблизитися для вбивства.
Ерін вибігла на гребінь пагорба, спіткнулася, спіймала себе на тому, що побачила темно-коричневі стіни трактиру всього за сотню футів (30,48 м) від себе. Вона кинулася до них, вклавши всю свою енергію у відчайдушний спринт.
Голоси Гоблінів трохи стихли, коли вона увірвалася у двері трактиру і зачинила їх. Але вона знала, що до них залишилися лічені хвилини, тож Ерін підвелася, попри біль у грудях і ногах.
На дверях був металевий прут, який можна було відсунути, щоб їх не можна було відчинити. Ерін так і зробила, а потім озирнулася. Вікна. У загальній кімнаті було так багато вікон.
— О, ти маєш бути...
Вона не стала витрачати час на решту речення. Ерін підбігла до одного вікна і грюкнула дерев’яними віконницями. Потім намацала клямку. Це був дешевий шматок металу, але він міг дати їй кілька секунд.
Ерін забігала по кімнаті, намагаючись зачинити вікна, а крики Гоблінів ставали все гучнішими та гучнішими. Вона зачинила останнє вікно і з полегшенням зітхнула. Потім вона згадала, що у трактирі був другий поверх.
Таємнича темрява другого поверху, яка налякала Ерін минулої ночі, навіть не сповільнила її кроків, коли вона кинулася вгору по сходах. Вона забігала в кожну кімнату і вибігала з неї так швидко, як тільки могла, зачиняючи вікна. Хоча деякі з віконниць піддалися гниттю, всі віконниці були в основному цілими. Вона б принаймні почула, якби їх виламали.
Ерін вбігла в кімнату в кінці коридору і зупинилася, побачивши скелет на останньому ліжку. Але навіть це не дуже її сповільнило, і вона зачинила вікна якраз вчасно, щоб почути, як Гобліни почали грюкати у двері внизу.
Так вони не потрапили всередину. Але коли Ерін спускалася сходами, вона почула, як одна з віконниць розбилася. А потім ще одна.
Перший Гоблін протиснувся через вікно, поки Ерін стояла, як скам’яніла. Другий і третій були одразу за ним.
Ерін позадкувала. Перший Гоблін кинувся на неї, а його побратими розбіглися за ним. Їх було п’ятеро — ні, семеро.
Її ноги тремтіли. Ерін спробувала перевернути стіл, але Гоблін був занадто швидким. Він кинувся вперед, і вона з ледь чутним криком впала назад. Він засміявся і стрибнув за нею, розмахуючи ножем.
Ерін відкотилася назад і відчула пекучий поріз на нозі. Вона схопилася на ноги й подивилася вниз.
Кров. Вона стікала по нозі з порізу двома хвилястими лініями. Вона озирнулася на Гобліна і побачила його усміхнене обличчя.
Це було схоже на вискал. Або посмішку. Або вираз обличчя, насправді. Але для Ерін це було те саме обличчя. Таке ж, як у людини. Насмішкувате. Впевнене. Таке обличчя буває у молодих чоловіків...
Він лизнув кров з ножа. Обличчя Ерін застигло. Страх, що вирував у ній, в одну мить перетворився на гнів. Гоблін не зауважив цього і побіг за нею, все ще посміхаючись.
Нога Ерін вистрелила вгору. Вона не пнула. Це був просто блискавичний постріл прямо між ніг. Вона могла заприсягтися, що чула, як щось хруснуло.
Обличчя Гобліна, яке до того було сповнене зловтіхи, застигло. Він зблід, видав пронизливий зойк і звалився.
Інші Гобліни в шоку витріщилися на свого друга. Ерін теж витріщилася в шоку, але їй вистачило розуму схопити стілець, перш ніж вони встигли відреагувати. Вона погрозливо підняла його.
— Ну що? Давай!
Ерін замахнулася стільцем, як палицею. Гобліни пригнулися під ним і рушили на неї, низько замахуючись.
Влучний удар леза розсік Ерін ногу, і вона скрикнула від болю. Миттєво вона підняла стілець над головою і вдарила ним точно по Гобліну.
У фільмах стілець розламується, і Ерін залишається з уламками в руках. В реальності від удару в неї попекло руки, але стілець навіть не скрипнув. Гоблін, з іншого боку, сильно закричав.
Його товариші відступили, коли Ерін підняла стілець для нового замаху. Її нога сильно кровоточила з порізу, але в цей момент вона була більше розлючена, ніж налякана. До того ж у неї був стілець. У них були лише ножі.
Насправді у неї був не один стілець.
— З’їж це!
Ерін жбурнула стілець в одного Гобліна і поцілила його по голові, коли той пригнувся. Він теж впав, а тим часом Ерін схопила інший стілець. Вона використала його як щит, вдаривши ніжками найближчого Гобліна і змусивши його відступити.
Зіткнувшись з несподіваною загрозою, інші розділилися і спробували обступити Ерін. Вона, відповідно, намагалася їм цього не дозволити. Але, попри те, що вони були напрочуд крихкими, били вони швидко й сильно. Незабаром четверо Гоблінів, що залишилися, оточили Ерін, зазираючи під столи, витріщаючись на неї з-за вільних стільців.
— Назад!
Ерін знову жбурнула свій стілець і знову промахнулася. Але коли Гобліни пригнулися, вона розвернулася і побігла до сходів. У неї були довші ноги, але вони теж були швидкими та побігли за нею, коли вона перестрибала по дві сходинки.
Найшвидший Гоблін наступав їй на п’яти, регочучи тим дивним сміхом, коли штрикав по задній частині її ніг. Ерін проігнорувала кровотечу і вилетіла на верхню сходинку, а Гоблін опинився одразу за нею. Він злісно засміявся.
І зупинився, коли зрозумів, що на вершині сходів залишилися тільки він і Людська жінка. Він подивився вгору. Велика Людська жінка стиснула кулак.
——
Четвертий Гоблін розбився на сходах, його обличчя перетворилося на криваве місиво. Останні три Гобліни подивилися на молоду жінку, що стояла над ними, і завагалися. Але вона була здобиччю. Здобич не чинить опору!
Один з них кинув ніж. Спочатку він влучив Ерін у живіт, але кидок був настільки слабким, що ледве зачепив її шкіру. Вона проігнорувала його і стрибнула вниз по сходах.
Вхопившись двома руками за поручні, Ерін змахнула ногами вгору. Вона не була гімнасткою, але лють дала їй мить спортивного натхнення. Обидві її ноги врізалися в обличчя Гобліна, що кидався з ножем.
Він закричав і схопився за розбитий ніс, з якого текла кров. Двоє його друзів побігли назад, коли Ерін приземлилася на підлогу. Кровоточивий Гоблін замахнувся ножем на Ерін. Вона дала йому ляпаса.
Тріск. Це був добрячий ляпас, такий, від якого рука Ерін заніміла. Гоблін впав, приголомшений, і його рука випустила ніж.
Ерін витріщилася на нього. Потім, перш ніж двоє інших Гоблінів змогли поворухнутися, вона схопила його. А коли вона підвелася, на її обличчі був зовсім інший вираз.
Решта Гоблінів подивилися на неї. Їх було не тільки двоє, не зовсім. Їхні друзі не були нокаутовані, лише поранені. Вони вже підводилися, стискаючи свої забиті голови й тіла. Однак...
Людська жінка стояла перед ними з ножем у руці. Вона вже не виглядала такою переляканою, як раніше. Насправді вона виглядала досить розлюченою. Це було недобре. Вона здавалася раптово більшою, і Гобліни гостро усвідомлювали, що вона щойно побила дві третини їхньої кількості за лічені секунди.
І в неї був ніж.
Гобліни витріщилися на Ерін. Вона дивилася у відповідь. Тепер вони всі прокинулися і випросталися, але, схоже, не збиралися нападати. Насправді вони здавалися трохи знервованими.
Ерін витріщилася на них. Вони дивилися на неї. Її очі почали сльозитися, але вона не наважувалася моргнути. Але вона повинна була щось зробити, так?
— Буу!
Гобліни закричали й побігли. Вони вивалилися з розбитих вікон і побігли, наче за ними гналися демони.
Ерін ще довго стояла на місці з напівпіднятими руками. Зрештою, вона опустила їх.
Вона хотіла почухати голову, але мало не виколола собі око ножем. Обережно поклавши ніж на стіл, Ерін сіла на найближчий стілець. Її ноги втратили будь-яку силу.
— Ха. Хаха.
Ерін кашлянула, а потім знову засміялася.
— Хахаха.
У неї боліли груди. Руки боліли. Ноги боліли. Насправді все її тіло боліло. Вона відчувала, що вмирає. Але.
— Я навіть не можу зараз нормально сміятися. Хахахахахаха... ха?
І тоді вона засміялася. Вона почала сміятися, сидячи спиною до столу, стікаючи кров’ю на брудну підлогу трактиру. Вона сміялася і сміялася, поки на її очах не з’явилися сльози. Заплющивши очі, вона посміхнулася. Потім вона зачепила свої порізи та перестала посміхатися. Але вона все ще спала.
[Трактирниця 4-го рівня!]
— ...Агов. А що сталося з рівнями 2 і 3?
——
Останні з Гоблінських воїнів поспіхом тікали від грізних людей. Загалом їх було лише семеро, що навіть для їхнього крихітного племені навряд чи можна назвати загоном, що здійснює набіги.
Навіть так — семеро Гоблінів проти однієї Людини без зброї? Вони повинні були вбити її. Те, що вони цього не зробили, було погано.
Погано з багатьох причин, які міг би зрозуміти навіть найменша Гоблінка, що сиділа навпочіпки та здалеку спостерігала за трактиром. Вона та ще двоє інших були такі малі та юні, що навіть не були воїнами; її зброєю був кошик, і до погоні він був повний синіх фруктів.
Смертельних, небезпечних синіх плодів, від яких можна було померти з піною з рота. Але вони були такі голодні, що Гобліни пішли на такий ризик. Вони були такі голодні, що з’їсти Людину — звучало добре.
А тепер вони були голодні, ображені й збентежені. Гобліни гарчали, шкутильгаючи геть. Вони не розмовляли з найменшим Гобліном, тільки бурчали та тицяли, змушуючи менших брати свої кошики й повертатися за наявною їжею, яку вони могли б віднести назад до племені.
Маленька Гоблінка ухилилася від удару того, хто тримав себе за промежину, і втікла. Вона не знала імені Пораненої Промежини, але тепер це було його прізвисько в її уяві. Гобліни не мали імен. Тільки їхній [Вождь] мав справжній титул, і він був найстрашнішим з усіх.
Семеро Гоблінських воїнів були так розлючені своєю поразкою, що штовхали менших Гоблінів, аби ті поквапилися, поки вони не повернулися до дерев. Потім вони сіли, спробували втерти бруд або плюнути на свої рани та з величезним гарчанням вказали на дерева.
Маленьким Гоблінам довелося штовхати дерева ногами й збирати плоди. Найменша була така голодна, що відкусила від солодкого синього плоду і знову отримала удар від одного зі старших Гоблінів. Він загарчав. Їй не можна тут їсти! Він жорстоко відштовхнув синій плід і жестом наказав поспішати.
Гоблінські воїни озиралися навколо — нервуючи. Велетенське створіння, що ховалося під скелями, могло повернутися. Або щось інше, що прагне вбити Гоблінів. Що може бути... чим завгодно.
Маленька Гоблінка принюхувалася, затуляючи голову, але хапала якомога більше стиглих фруктів. Потім їй довелося бігти з кошиком назад до свого племені.
Їхнє плем’я було купою Гоблінів у печері. Вона була маленькою, такою вузькою, що доводилося підкочуватися під скельний отвір і повзти вперед, поки не стане достатньо високою, щоб стояти.
Тут не було ніякого світла, окрім кількох тріщин у стелі, але маленька Гоблінка все одно чудово бачила. Тут було мокро після дощу та пахло гноєм.
Але тут було безпечно від великих монстрів та інших речей. Навіть якщо [Вождь] іноді застрягав, ходячи туди-сюди, це місце було набагато безпечніше, ніж зовні.
Маленька Гоблінка не мала жодного уявлення, коли плем’я прийшло сюди. І чому вони тут. Вона була лише... дитиною. Ніхто їй нічого не пояснював. Старші Гобліни здебільшого били її та змушували щось робити. Так їх вчили, але маленька Гоблінка думала, що їй сім паличок, три камінчики й два листочки.
Вона рахувала. Але вона не знала чисел, більших за десять. Єдиним мудрим Гобліном, який міг навіть вимовляти слова і читати їх, був [Вождь].
Він знову розлютився. Він сидів, удвічі більший за всіх інших Гоблінів, гарчав на всіх навколо, очікуючи, поки димне вогнище розігріє трохи їжі. У найменшої Гоблінки в животі забурчало, коли вона побачила це.
Мертвий олень. Вождь знайшов їжу! Усі Гобліни зголодніло дивилися на це, але [Вождь] їв першим. Тоді, маленька Гоблінка сподівалась, що будуть принаймні кістки, а можливо, і гаряче м’ясо.
Фрукти поклали поруч з оленячою тушею, але [Вождь] загарчав і відкинув фрукти геть. Гоблінів змусили прибрати їх від дорогоцінного м’яса і прибрати дрібні погані речі.
Маленька Гоблінка не знала, чому, лише знала, що це погано. Погана смерть. Вона хотіла... щоб хтось пояснив. Але тільки [Вождь] знав.
Він навчив їх чисел. Тож він міг сказати їм, щоб вони взяли по десять синіх фруктів. Вчитися рахувати було дивовижно. Маленька Гоблінка рахувала зуби, мух, Гоблінів — доки [Вождь] не штовхнув її ногою в бруд.
Але потім вона рахувала дні, коли не спала, і зрозуміла, що їх не більше десяти, а вона не спала більше ніж десять днів, так?
Це була велика головоломка. Тож, щоб забути про голодне бурчання в животі, найменша Гоблінка без імені сіла на своє спальне місце і замислилася над своєю великою ідеєю.
Вона рахувала листочки. Потім, коли у неї було десять листочків... вона поклала замість них камінь. І це означало десять листочків. А якщо у неї було десять каменів, це означало, що тепер це паличка. Парадоксально, але вона знову вирішила, що травинка більша за паличку в десять разів, хоча травинки менші за розміром, ніж палички. Інакше вона втратила б лік усім крихітним травинкам, які могли розлетітися навколо. Їй ще не потрібна була травинка, але вона з нетерпінням чекала на гарну фіолетову стеблинку, з якою можна було б рахувати.
Так їй здалося, що вона побачила сім паличок, три камінчики й два сонячних листочки. Вона рахувала у зворотному напрямку, щоб зрозуміти це, але їй здавалося, що це має сенс. Коли вона народилася, дощі йшли дуже часто, і вони йшли регулярно. Принаймні, вже двічі, після того, як стало дуже холодно.
Холодно. Маленька Гоблінка затремтіла. Це був би поганий час. Зараз було мокро, але могло стати ще мокріше. І вона була голодна. Вона озирнулася і побачила, що плем’я їсть. Вона підхопилася і побігла вперед, але там вже були лише недоїдки, тож вона наїлася досхочу кривавого м’яса і з’їла половину фрукта.
Таким було життя маленької Гоблінки. Вона сиділа, слухаючи гарчання її [Вождя], відлуння її животика. Вона згорнулася калачиком, коли він зажадав дізнатися, чому його воїни були поранені.
Вони не сказали йому. І інші Гобліни теж, бо [Вождь] дуже розлютився б, якби дізнався, що вони залишили в живих хоч одну людину. Тож він просто побив їх і змусив шукати більше їжі.
Маленька Гоблінка сиділа там і краєм ока спостерігала за [Вождем]. Він сидів там, насупившись. Злий. Завжди злий. Але й інші Гобліни були такими ж. Злими. Або вони прокидалися, спали і їли.
Вона не знала чому, але їм чогось не вистачало. Коли, зрідка, вони крали щось дуже гарне, наприклад, кольорову воду, [Вождь] радів, а потім сердився ще більше, або ж заспокоювався. І він робив те, чого не робив жоден інший Гоблін — розмовляв. Він казав, що Гоблінів має бути більше. Більша печера. І Гобліни слухали його, доки він не розганяв їх кулаком або однією зі своїх найсильніших зброї — сокирою з кістки.
Він вперше заговорив на двох каменях і одній траві, коли маленька Гоблінка слухала Два слова. Вождь озирнувся і загарчав, витираючи кров і випльовуючи хутро з рота.
— Потрібен [Шаман].
Але що це було, маленька Гоблінка не мала жодного уявлення. І він більше нічого не сказав, тож вона знову почала рахувати кроки до блакитних фруктових дерев з травою та камінням. Вона думала про дивну Людину у великій дерев’яній штуці. І їй було цікаво, чи означає це, що щось зміниться.
Можливо, менше синіх фруктів, які можна буде їсти.
Дерево аментус фруктовий (Блакитний фрукт) від Enuryn
Далі
Том 1. Розділ 3
Наступного ранку молода жінка сиділа на стільці та роздумувала. Це здавалося безглуздим. Так, це було безглуздо. Але цьому могло бути лише одне пояснення. — Коли ти підвищуєш рівень уві сні, ти підвищуєш рівень і в реальному житті? Ерін на мить замислилася над цим. — Хм. Вона посиділа в кріслі ще кілька хвилин. Ці хвилини перетворилися на пів години, а потім майже на цілу годину, перш ніж її шлунок забурчав. — Так, їжа. Ще через годину Ерін вирішила встати. Її тіло протестувало проти цього руху, але шлунок взяв гору над ногами. Вона підвелася і неохоче, спотикаючись, вийшла за двері. Ноги боліли. Вийшовши на вулицю, Ерін відчула, що в неї болить задня частина ніг і здригнулася. — Так. Порізи від ножа. Їй слід було б їх промити. Якби у неї була вода. Але оскільки води не було, а рани вже вкрилися струпами, Ерін залишила їх та пішла далі. Це була довга, довга дорога назад до фруктових дерев. Ерін була рада, що пам’ятає, де вони знаходяться. Ще більше вона була рада, що на її шляху не було жодного підозрілого каміння, але це тільки додавало їй впевненості. Чи могли вони заритися в землю? Чи були там трав’яні краби? Якщо вони й були, то, схоже, зараз вона їх не цікавила. Ерін легко знайшла дивні, кострубаті дерева і назбирала повний оберемок синіх плодів. Вона була рада, що вони були щедрі на блакитні кульки, і ще більше зраділа, що Гобліни не обдерли їх до нитки. Але тут був справжній фруктовий сад, тож вона назбирала стільки, скільки змогла. Ерін сіла і з’їла чотирнадцять. Не те щоб вона була голодна, але її мучила спрага. Вона висмоктала з фруктів якомога більше блакитного соку, а потім зібрала стільки, скільки змогла нести, і повернулася до заїжджого двору. Кісточки вона залишила там, де вони лежали. ...Власне, тепер, коли вона про це подумала... Ерін повернулася назад, схопила дві насіннєві кісточки та обережно поклала їх зверху на стос синіх фруктів. — Про всяк випадок. Мені також слід дістати лук і стріли або щось подібне, чи не так? Шкода, що я поняття не маю, як стріляти. Або не знаю, як вирізати лук. Ти ж вирізаєш луки, так? Ерін думала про це, поки йшла назад по похилій землі, намагаючись не спіткнутися і не розбити насіннєві ядра. Як вона взагалі може щось зробити? — Гм. Чи достатньо трьох залізних брусків і двох палиць, щоб зробити кірку? Або я можу зробити дерев’яний меч, пробиваючи дерева? Чому це не може бути Майнкрафт? Але тепер, коли вона подумала про це, Ерін згадала про дерева. — Дрова. Якби я могла зрубати дрова. Вона подумала про неймовірно жорсткі гілки. — ...Ні. Але зачекай секунду. А як щодо повалених гілок? Або... Вона розвернулася і пішла назад. Але знову ж таки, вона не знайшла жодного уламка від міцних дерев ніде в саду. — Дивно. Розчарована, Ерін вдарила ногою по дереву й ухилилася від ще одного синього фрукта, що падав. Вона поклала його в оберемок і повернулася до трактиру. У кімнаті все ще панував безлад після вчорашньої бійки. Ерін поставила фрукти на один стіл і почала розставляти стільці та столи. — Дурні Гобліни. Вона зупинилася, коли її осяяла думка. Гобліни. О, так. Вона билася з Гоблінами. Її погляд впав на ніж, який вона забрала в одного з них. Повільно ноги Ерін підкосилися, і вона знову сіла на запилену землю. Потім вона чхнула. — Пил. Це дурниці. Вона підвелася й озирнулася. Де це було? Там. — Ганчірка. Зробімо це. Ерін спустилася і почала підмітати пил на підлозі. Це було важко, оскільки їй довелося відсунути всі столи та стільці з дороги, але це дало їй хоч якусь роботу. Після того, як вона розрізала штору на зручніші частини, у неї залишилася лише маленька брудна ганчірка, тож вона робила це переважно для того, щоб подумати. У роті страшенно пересохло, але Ерін почала працювати. Їй треба було зосередитися. — Гобліни. Ерін витріщилася на хвилі пилу, що здіймалися, коли вона мила штору. — Серйозно. Гобліни. Вона відсунула два столи вбік і змахнула пил зі свого шляху. — ...З акулячими зубами. Це ненормально. Ерін подумала про це. — Але я виграла. Вона миттєво виправила твердження. — Ледве-ледве. Вони не такі вже й небезпечні. Вони як діти. А я можу побити купу дітей, навіть з ножами. Якщо буду обережною. Не те щоб вона збиралася зробити це звичкою! Просто Гобліни. Від них вона зможе відбитися. Потім Ерін знову передумала. — Хіба що вони заріжуть мене уві сні. Або їх буде багато. Напевно, я буду в безпеці, якщо зроблю так, щоб вони не змогли проникнути всередину без мого відома. Я повинна заблокувати всі входи, але мати щось на кшталт аварійного виходу. Вона мала б пам’ятати про це. Тоді вона буде попереджена і зможе затримати їх або втекти; вони не здавалися такими швидкими, як вона. Тож вона була в достатній безпеці від них? Ерін прикусила губу. — А ще є кам’яний краб. Чи їсть він Гоблінів? Чи була вона тут в безпеці від цієї штуки? Воно не могло пролізти крізь двері, але чи могло воно зруйнувати стіни? Мабуть, ні. Отже, наскільки вона знала, трактир був досить безпечним, якщо вона вжила заходів обережності. Як щодо того, щоб покинути його? Гобліни — спогади не давали їй спокою. Вони несли кошики. А це означало... Вони не полюють на неї. — Вони їли сині плоди. Отже, вони живуть неподалік. Чудово. Я збираюся зіткнутися з ними знову. А це означає, що мені потрібна зброя. Чудово. Ерін зупинилася й опустила обличчя в долоні. Вона відразу ж пошкодувала про це рішення. — Фу! Пилюка. Вона зітхнула і схопила ганчірку. Час прибрати трохи... більше? — А що сталося з пилом? Підлога в трактирі була зроблена з дощок. Дуже продумано, як і решта будівлі, яка також була зроблена з дерева. Однак Ерін ніколи раніше не бачила цієї підлоги. До цього моменту вона була вкрита товстим шаром пилу. Там було так багато пилових кроликів, що це було більше схоже на пилове море, до того ж огидне. Ерін залишала слід кожного разу, коли ходила по підлозі, звідси її бажання позбутися цього пилу. Завдання, яке, безсумнівно, зайняло б щонайменше два дні, враховуючи розмір трактиру та її інструмент, ганчірку замість віника чи швабри. Але зараз вона дивилася на підлогу. Чисту, без пилу підлогу. Ерін подивилася вниз, а потім ще трохи подивилася. Потім вона подивилася на свої руки. — Це була я? Мабуть, так, але як вона це зробила? Серед численних і різноманітних талантів, якими володіла Ерін, прибирання не було одним з них. Звичайно, вона могла прибирати розлиту воду і невеликий безлад. Все, що передбачало виливання води та миття посуду, було в її силах. Але це? — Я навіть не витирала пил більше ніж... годину? Дві? І все чисто. Ерін потерла підлогу та змінила цю думку. — Начебто чиста. Гадаю, з неї не можна їсти обід. Але саме тому у нас є тарілки. І це був безперечний прогрес у порівнянні з тим, що було раніше. Розгубившись, Ерін почухала голову та відчула, що бруд і пил на її обличчі починають обсипатися. — Підлога чиста. А я ні. Ерін знову втупилася в підлогу й відчула себе гарячою, спітнілою і дуже брудною. Їй здавалося, що вона щось забула, але їй було так жарко — вона була зневоднена! І щойно Ерін це усвідомила, вона зрозуміла, як сильно хоче пити. — Так. Мені треба попити. Води, бажано. Але Ерін вбила б за хороший, прохолодний напій чого завгодно, насправді. Шкода, що поблизу не було води. Ще синіх фруктів? Чому вона не зберегла відро з водою, що залишилося після дощу? Натомість вона використала його для миття столів! Ерін застогнала, але знала, що не може витрачати час на докори. Вона озирнулася навколо і прийшла до усвідомлення. — Час знайти що-небудь. Або я помру. Залежно від того, що станеться раніше. Ерін вийшла з трактиру. За хвилину вона повернулася, схопила ніж і зачинила за собою двері. Ще через хвилину вона повернулася та кинула ганчірку на землю. Цього разу вона грюкнула дверима, коли виходила. —— — Тут дуже спекотно. Ерін плуталася у траві, озираючись на всі боки через кожні кілька кроків. У роті було сухо і неприємно. У неї боліла голова, і вона відчувала себе спітнілою та огидною. Але найбільше їй хотілося води. — Вода. Вода є вода. Тому що вода. Де ж вода? Ерін пройшла кілька хвилин в одному напрямку та не побачила води. Тоді вона повернула ліворуч й почала йти в той бік. Потім вона повернулася назад і сіла. Її голова відчувала себе... густою. Їй було так погано, що вона сиділа так довго, поки не відчула, що повинна встати. Їй дуже хотілося пити, і це перекрило пульсівне відчуття в голові. — Я могла б випити гатораду. Або пепсі. Хоча колу я теж люблю. Як щодо Пепсі, Кока-Коли та Гатораду? Гаторпепкола? Пегаторола? Їй спало на думку, що вона говорила безглуздо. Навіть для неї. Ерін озирнулася в пошуках води й відчула, що голова йде обертом. Її голова справді починала боліти. — Когапепторад? Її нога ковзнула. А може, вона перечепилася. Але раптом Ерін спіткнулася, і їй довелося покрутитися, щоб утримати рівновагу. Це було так весело, що вона почала кружляти на ходу. Через кілька секунд вона зупинилася і намагалася не зблювати. — Мене нудить. Вона витерла лоб. Принаймні, вона не спітніла. Хоча було дуже спекотно. Дивно. Їй дуже хотілося присісти в затінку. Але його не було, принаймні там, де вона була. Може, якщо вона приляже, їй стане краще? Ерін почала нахилитися. На півдорозі вона згадала. — Струмок! Вона спробувала підвестися і мало не впала обличчям вниз. — Де-де ж він був? Крутячи головою, Ерін озирнулася. Трактир все ще було видно. — Він був там. Значить, якщо я тут... там? Хитаючись, Ерін почала спотикатися в напрямку струмка. На щастя, вона була ближче, ніж думала, і натрапила на нього за лічені хвилини. —— Потік був швидким, холодним і напрочуд глибоким. Молодій жінці було байдуже. Як тільки вона помітила його над невеликим підвищенням, що спускалося з гір, вона зірвалася з місця і кинулася вперед, задихаючись від полегшення. — Вода! Вона сплеснула руками й почала пити воду так швидко, як тільки могла. Один ковток — і очі Ерін вирячилися. Вона виплюнула воду назад і подивилася на свої руки. Її брудні, вкриті пилом, нечисті руки. Ерін занурила руки у воду і натерла їх — так само як і обличчя — і прополоскала рот, перш ніж спробувати ще раз. Потім вона випила одну величезну порцію, другу, третю, а потім ще п’ять. —— Приблизно на четвертій пригорщі Ерін зрозуміла, що зробила велику помилку. Вода була смачною і холодною, як кубики льоду, але її так мучила спрага, що вона випила її як... воду. Через п’ять хвилин вона лежала на боці, намагаючись не виблювати. Занадто багато води на зневоднений організм. Ерін відчувала, як її шлунок намагається спорожнитися, і була сповнена рішучості не дозволити йому це зробити. — Це-це боляче. Дуже боляче... Ніхто не казав їй не пити воду швидко! Гаразд, можливо, кожен вчитель фізкультури, який у неї коли-небудь був, але чому вона не слухала? Стогнучи дівчинка молилася, щоб до неї не підкралися Гобліни чи краб, бо боялася, що не зможе втекти, якщо вони з’являться. На щастя для неї, здавалося, що ніхто більше не хотів пити в цей момент. І після того, як вона, здавалося, цілу вічність стогнала в агонії, біль у шлунку відступив настільки, що вона змогла сісти. Вона була дуже рада, що її не знудило. Зрештою, у неї була лише одна пара одягу. До речі, про одяг — Ерін підняла руку і понюхала. Вона здригнулася і прийшла до іншого рішення. — ...Час приймати ванну. —— Струмок виявився набагато глибшим, ніж Ерін думала. Достатньо глибокий, щоб вона могла сидіти по плечі у воді вздовж берега. А ще вона була холодною. Ерін думала, що знає, що таке біль, коли, прокинувшись, у нестямі, вмикала душ і усвідомлювала, що потрапила під холодну воду на повну потужність. Це було ніщо в порівнянні з прохолодою цього струмка. Ймовірно, це був гірський стік, і тому він був на крок вище точки замерзання. Зуби Ерін цокотіли, а швидка течія означала, що не було навіть водойми, де можна було б вчасно зігрітися. Не було навіть оніміння від холоду, що було дуже погано. — К-краще заніміти, ніж замерзнути по-справжньому. Але це була вода, і вона очищала її. І чим довше вона сиділа, тим тепліше відчувала себе Ерін. Можливо, це було тому, що її тіло замерзало, але їй було байдуже. Ерін провела рукою по мокрому волоссю і зітхнула. Вона старанно мила голову, але без мила і шампуню, що поробиш? А коли вона подумала про те, що вже кілька днів не користувалася зубною щіткою... фу. Принаймні в трактирі було чисто. І оскільки вона вже не вмирала від спраги, Ерін зрозуміла, як їй вдалося зробити це так швидко. — Хм. Отже, [Базове Прибирання] було справді вмінням, зрештою? Ерін подумала про це. Це було краще, ніж думати про карієс і гнилі ясна. — ...Ура! Яка чудове вміння ! Я маю на увазі, що мені, можливо, доведеться відбиватися від гігантських крабів і Гоблінів, але принаймні я зможу прибирати підлогу, поки вони мене їдять! Не хотілося б залишати після себе безлад. Вона зітхнула і занурила голову у воду. — Хаа! Холодно! Струмок був досить глибоким, щоб Ерін була по плечі в холодній воді. І течія була досить швидкою, так що якби вона лягла на спину, її могло б досить швидко віднести вниз за течією. — А якщо я плистиму за течією досить довго, чи потраплю я в океан? Чи просто до озера? Це була спокуслива думка. Чому б просто не дозволити водам віднести її кудись в інше місце? Зрештою, будь-де має бути краще, ніж тут. Вона могла б піти, а потім... — Тоді мене з’їсть хтось інший. Підводні Гобліни, наприклад. Ерін вдарила кулаком по воді та знову зітхнула. — Монстри, монстри навколо. І жоден з них не виглядає їстівним. Але принаймні є синій плід, який пахне мийним засобом. І принаймні є запилений старий трактир. І принаймні я маю чотири рівні у трактирництві. Ура мені. Вона бризнула водою на обличчя. Втомлена. Вона відчувала себе дуже втомленою. Але те, що вона була чистою, дуже допомагало. Тепер, коли у неї була вода, вона могла принаймні пити і їсти. А з водою вона могла навіть прийняти ванну. — До біса холодну ванну. Але це було добре. І сонце пригрівало. Ерін подумала про те, щоб вийти з води й полежати на траві, поки сонце зігріває її. Це була гарна думка. Її одяг вже висихав, і за винятком кількох порізів і обгорілого правого плеча, він здавався досить чистим. Підбадьорлива холодна ванна, їжа та знайдені джерела води, чистий трактир. Молода жінка трохи пожвавішала. — Можливо, сьогоднішній день буде не таким вже й поганим. Ерін засміялася сама до себе. — А може й ні. Постукай по дереву. Вона жартома повернулася, щоб знайти шматок дерева, по якому можна було б постукати, і побачила його. Величезну тінь у воді. Велетенська пласка голова і зубчасті зуби над коричневим плямистим тілом, яке було майже невидимим, коли воно ковзало вздовж річища струмка. І воно йшло прямо на... Ерін вилетіла з потоку, як гарматне ядро, саме в той момент, коли риба зробила випад. Вона відчула, як щось неймовірно велике пройшло повз її пупок, відчула слизьке відчуття на шкірі на одну мить, що зупиняла серце... Потім все було скінчено. Ерін лежала на траві, хапаючи ротом повітря, дивлячись на рибу, що борсалася на траві. Вона відсахнулася, але гігантська фігура вже не була смертоносною ракетою, а розгубленим плавцем по той бік вододілу між сушею і морем. — Щ-що... Риба пострибала до неї. Ерін відскочила назад і звелася на ноги. Вона могла бути на суші, але паща у риби була завбільшки з її голову. Це була майже третина рота, насправді. І вона мала дуже гострі, дуже довгі зуби. Пласка, приземкувата риба, схожа на повітряну кульку з зубами, продовжувала борсатися навколо. Вона справді не була схожа ні на що, що Ерін коли-небудь бачила. Вона була набагато ширшою за будь-яку звичайну рибу, і тільки скат був настільки горизонтальним, але ця риба навряд чи була такою ж елегантною. Вона більше нагадувала цеглину, призначену для того, щоб відкусити від вас якомога більше. Але як вона розуміла, то, можливо, вирвала б величезний шматок з боку Ерін. Або з її обличчя. Важко було сказати, чи намагалася вона все ще вкусити Ерін, чи повернутися у воду. У будь-якому випадку, їй не дуже щастило; плавуча рибка вигинала своє тіло, намагаючись маневрувати в повітрі, підстрибуючи вгору і вниз, але вона не була пристосована для пересування по суші й здебільшого залишалася на місці, безпорадно хапаючи ротом повітря. Ерін дивилася на неї цілу хвилину. На секунду вона закрила обличчя і закричала в долоні. — Риба. Риба з величезними зубами. Я так ненавиджу цей світ! Зрештою, риба перестала борсатися. Ерін повільно підкралася до риби та втупилася в неї. Вона була мертва? Здавалося, вона не дихала. Напевно, вона була мертва. Вона вказала тремтячим пальцем на рибу. — Ха! Отримуй! Риба лежала там. Ерін нахилилася і штовхнула її одним пальцем ноги. Миттєво риба підстрибнула в повітря, звиваючись, як змія. Її хвіст вдарив Ерін по обличчю, коли вона намагалася втекти. Це було боляче. Ерін впала і приземлилася поруч з рибою, що звивалася. Вона відсахнулася, коли роззявлена паща відкрилася і закрилася за кілька футів (фут = 30,5 см) від її обличчя, і почекала, поки риба знову повільно перестала рухатися. Цього разу вона була майже впевнена, що вона мертва. — Чотири хвилини. Чотири хвилини — це досить довго, щоб не дихати, чи не так? Гаразд... Про всяк випадок Ерін зібралася з духом, підбігла і сильно вдарила рибу ногою в бік. — Ааааааа! Ерін підстрибувала в агонії, схопившись за ногу. — Ця штука зроблена з каміння? Це було схоже на удар по мішку з цементом. Не те щоб Ерін коли-небудь штурхала такий, але вона уявляла собі, як це відбувається. Риба ледве ворухнулася, коли вона вдарила її ногою. Вона лежала на землі з роззявленою пащею. Тепер вона точно була мертва. Через деякий час Ерін перестала стрибати й лаятися. Вона накульгуючи підійшла до риби та втупилася на неї. У неї було... два ока. Чотири, взагалі-то. Але по два з кожного боку. Одне велике око і маленьке око прямо за ним. — Фу. Риба-мутант з зубами. Ерін дивилася на неї ще деякий час. Її живіт забурчав. — Так. Обід. Вона штрикнула рибу і спробувала придумати, що б таке приготувати. У неї не було ні вогню, ні інших інгредієнтів, окрім синіх фруктів. Губи [Трактирниці] на секунду беззвучно ворухнулися. — ...Суші? —— — Відкриття перше: риба важка. Мертва риба лежала на кухонному столі. З неї капало. — Відкриття друге: на кухні є ножі. Це був дуже гострий ніж. Принаймні, виглядав гострим. Перевіряючи гостроту великим пальцем, вона, мабуть, могла втратити свій палець. Руки Ерін боліли, і від неї пахло рибою. А ще її одяг не був сухим. І останнє? Вона зітхнула, затиснувши один ніс. — Відкриття третє: риба смердить. Вона зітхнула. Якщо відкинути самозрозумілі відкриття, вона не мала жодного уявлення про те, що робити далі. Точніше, вона мала лише туманне уявлення про те, що робити далі. У неї була риба. Ти знімаєш шкіру з риби — чи то був птах? — а потім їси її. Вона була цілком упевнена в цьому. В якийсь момент виникла потреба розпалити вогонь, але нарізати рибу було хорошим першим кроком. Зрештою, хіба сашимі це не просто сира риба? Щоправда, Ерін їла його лише раз, і то з такою кількістю васабі, що аж ніс обпікся, але спробувати варто було. — І, до речі, мені потрібна їжа. Тож настав час щось нарізати. Проте Ерін вагалася. Їй ніколи раніше не доводилося різати рибу. Як вона повинна була це зробити? Вона не мала жодного уявлення. Можливо, саме в цей момент мої нові Вміння стануть у пригоді. У Ерін з’явилася чудова ідея. Вона підняла ніж, ткнула ним рибу в бік і з надією посміхнулася. — [Базова Кулінарія]! Дай мені — запечену рибу! Нічого не сталося. Ерін не очікувала цього, але вона дуже, дуже сподівалася, що риба зникне і з’явиться зручна, смачна страва. Вона зітхнула. — Гадаю, з рибою [Базова кулінарія] не працює. А може, не з цією рибою. А може, їй потрібен вогонь? Ерін обережно тицьнула її в зуби й здригнулася. Її луската шкіра не виглядала легкою для розрізання. Але принаймні у неї був ніж. Щоправда, вона могла б схопити й більший ніж. На щастя, тут було кілька ножів, від одного, схожого на справжній тесак, до крихітного, розміром з палець. Але вона вибрала тонший, бо не хотіла боротися з великим лезом. Крім того, це лезо було найгострішим, а їй потрібна була вся гострота, яку вона могла дістати. Обережно Ерін почала пиляти рибу ззовні. Ніж ковзав по лусці, не зачіпаючи її. Похмуро Ерін спробувала ще раз. Вона пиляла збоку і відчула, як шкіра почала повільно розходитися. — Фу. Фу. Фу. Принаймні, вона знала, що риба спливає червоною кров’ю. Насправді це не дуже втішало. Ерін обережно тримала ніж якомога далі від себе, обережно стискаючи рибу іншою рукою. Вона продовжувала різати по лусці, але не знала, як це робити. Вона, як правило, не готувала, а риба? Вона купувала її вже почищену та обпатрану. Це теж було важко! Ніж, здавалося, не різав добре, тому вона різала горизонтально, намагаючись зняти зовнішній шар. Ерін розпиляла ще трохи та зуміла відрізати шматочок шкіри. Вона зазирнула в нутрощі риби й захлинулася. — Ох. О, боже. Чому… чому воно таке жовте? Що це таке? Вона тицьнула в неї ножем. Жовта штука завібрувала. З неї сочилося трохи блідо-жовто-білого гною… Ерін поклала ніж і вийшла в загальну кімнату, щоб трохи віддихатися. Коли її шлунок перестав хитатися, вона повернулася назад. — Я нізащо не буду це їсти. Ні в вареному, ні в сирому вигляді. Взагалі, я нізащо не їстиму нічого з цього без сковорідки. Вона озирнулася. Сковорідка? Є. Добре. На прилавку стояла дуже пристойна на вигляд чавунна сковорідка, що лежала прямо на столі. Вона побачила її в перший день, і хоча її, можливо, треба було б помити, вона була достатньо великою, щоб приготувати омлет. Однак рибу потрібно було б розрізати на багато частин, щоб підсмажити. — Гаразд, гаразд. Давай просто... позбудемося кісток? І-і всього слизького. Ерін різала, а потім рубала на легко відокремлювані шматки. Це була важка робота. Ніщо не хотіло піддаватися, а ніж, який вона обрала, був не зовсім точним інструментом. — Давай. Вилазь звідти. Жовта штука прилипла до кісток. Вона не могла її витягти. — Гаразд. Не можу його оминути. Треба просунути під ним. Прощавай, голова, обережно, черевце, а ось і ножик. Ерін перевернула рибу і спробувала розрізати з іншого боку. Але знову луску було важко розпиляти. І тепер все було слизьким від крові та риб’ячого соку. — Давай. Ріж. Ріж! Вона сильно тиснула ножем. Але він просто не проходив крізь шкіру. Роздратована, Ерін натиснула сильніше. І ніж вислизнув. Це сталося в одну мить. Її рука втратила зчеплення з поверхнею, і лезо прокотилося по лусочках. Блиснуло ліворуч, і Ерін відсахнулася. Вона відсмикнула руку назад і відчула... вона побачила спалах червоного кольору на лезі. — ...Га? Ерін моргнула і підняла ліву руку. Широка червона лінія розділила її долоню по діагоналі. Крові не було. Вона стиснула руку один раз. Саме тоді кров почала стікати. Але болю не було. Молода жінка з жахом дивилася на це, а потім озирнулася навколо. Ерін озирнулася. Бинт? Бинтів поблизу не було. Або тканини. Її рука відчула... оніміння. Потім поколювання. Бинти? Тканина? Нагорі були... штори. Так? Але вони теж були брудні та запліснявілі. Кров капала на рибу і стільницю. Ерін хотіла витерти її, але все ще тримала ніж. І раптом її рука почала боліти. — ...Ой. Ерін впустила ніж. — Ааа. Аа. Вона стиснула зап’ястя так сильно, як тільки могла, зупиняючи потік крові. Але біль продовжував прибувати, знову і знову. — Бинт. Вона не пам’ятала, як вийшла з кухні, але повернулася з однією зі штор згори та розрізала її, щоб зробити пов’язку, оскільки кров просочила тканину. Це було важко. Вона могла користуватися лише однією рукою, а інша рука боліла. Болю не було зовсім, але з кожною мікросекундою він наростав. Жах у її серці затьмарювався потребою кричати. Кричати. Зрештою, вона туго намотала тканину і, зціпивши зуби, зав’язала вузол. Кривава пляма вже розтікалася, хоча принаймні щось прикривало рану. Але все одно було боляче. Дуже боляче! Ерін намагалася думати, спотикаючись, повертаючись до загальної кімнати. Рана була не глибока. Ну, вона була глибока, але вона не дивилася на кістку. Рана відчувалася дуже глибокою. — Боляче. У неї не було слів, щоб описати агонію в руці. Решта світу була тьмяною і неважливою у порівнянні з болем, що випромінювала ця одна точка. Всі її почуття були зосереджені на цьому місці, і все, що Ерін могла зробити, це не закричати. — Кричати — погано. Тихіше. Вона просто знала це. Крик зробив би все набагато гірше. Тож замість цього Ерін сіла і схопилася за зап’ястя. Кров капала. Було боляче. Дуже боляче. —— Сонце вже сідало. Ерін сіла в крісло і втупилася в калюжу крові на підлозі. Вона була невелика. Але кожні кілька секунд з закривавленої пов’язки на підлогу падала ще одна крапля. Кап. Кап. Біль все ще був там. Він не проходив, навіть через стільки часу. Але так було краще. Принаймні вона могла трохи подумати. Вона пересунулася, знайшла ще одну штору і розрізала її для другої пов’язки. Але вона не хотіла змінювати ту, що вже використовувала, тому просто сиділа. Вона знала, що треба спробувати зупинити кровотечу. Затиснути рану. Але ще трохи й вона закричить. А якщо вона почне, то боялася, що вже ніколи не зупиниться. Першу годину... першу годину вона просто тримала своє зап’ястя з відкритим ротом, змушуючи себе не кричати. Сподіваючись, молячись, що агонія припиниться. Вона не припинилася — вона ніколи не припинялася. Але врешті-решт вона сиділа тут. Дивлячись на свою кров, що падала на підлогу. Кап. Щось погано пахло. Ерін підняла голову. Що це був за запах? Вона хотіла проігнорувати його, але через кілька хвилин їй довелося встати й піти подивитися. Запах йшов з кухні. Ерін увійшла, стискаючи зап’ястя хворої руки. — Ох, звичайно. Мертва риба дивилася на неї на обробній дошці, залитій її кров’ю. Вона смерділа. Водночас у шлунку Ерін забурчало. Вона не хотіла їсти рибу, але вона була голодна. Вона не хотіла їсти, хоча, якщо це мало сенс. Ерін повернулася до стільця і сіла. При цьому вона вдарилася тильною стороною ніг. Порізи від ножа пекли та боліли. Інший вид болю. — Зрозуміло. Поганий день, так? Прошепотіла Ерін. Від того, що вона не говорила голосно, їй стало легше. Вона не спала, хоч і втомилася. Біль не давав їй заснути. І вона була голодна, але дуже не хотіла їсти. Тому вона сиділа і дивилася, як падає її кров. Кап. —— Вже стемніло, коли маленька калюжа перестала рости. Вона всоталася в дошки підлоги, темною плямою в ночі. Ерін втупилася в темряву. Вона не могла заснути. — Досі болить. Це було ще м’яко сказано. Ніч була прохолодною, навіть холодною, але піт виступив у неї на лобі. Зуби боліли від стискання, і вона відчувала, що вся її сутність — єдина лінія болю. Він випромінювався з її руки, і вона... Не можу вимовити ні звуку. Думай про щось інше. Ерін втупилася в стіл. Вдивлялася в текстуру дерева. Намагалася придумати що... що можна зробити? Зробити бинти? Знайти...? Нічого не виходило. Вона не могла відвернутися. Але мусила. Її очі закочувалися в голові. Чи не могла вона втратити свідомість від болю? Якби ж то. Вона не мала сил стояти. Було надто боляче. Вона не могла думати — єдине, що приходило до неї, були найпростіші інстинкти. Але їй треба було думати про щось інше. Тож Ерін почала шепотіти. Вона змусила себе — згадати. І що ж вона згадала? — Пішак... пішак на E4. Вона поклала поранену руку на стіл. Вона спалахнула болем, а потім знову почала пульсувати. Іншою рукою вона обвела квадрат, а її погляд забігав по порожньому столу. Очі сльозилися від болю, але їй не потрібно було бачити в непроглядній темряві. Вона знала його напам’ять. Її пальці зімкнулися, наче вона тримала щось маленьке і делікатне. Вона навіть поворушила лівою рукою, проводячи нею по столу. Так. Ось як це було. А що було далі? — Пішак на E5. Пішак на F4. Пішак захоплює F4 — Королівський Гамбіт Прийнято. Слон на С4, Королева на H4. Шах. Гамбіт Слона. Король на F1, пішак на B5. Контргамбіт Брайана. Слон на B5, кінь на F6. Кінь ходить на F3... Болісний шепіт продовжувався і продовжувався, поки в горлі не пересохло, а в голові вона не встигала за ним. Спочатку одна партія, потім інша. Ерін продовжувала розмовляти сама з собою, продовжувала грати до пізньої ночі. Наодинці, в темряві заїжджого двору, коли час від часу грюкали віконниці та пробивалися слабкі проблиски місячного світла. Лінія болю намагалася розділити її навпіл, поки вона чіплялася за єдине, що знала. Шепотіла в тишу ходи відомої шахової партії, безсмертної гри, щоб відволіктись. Але біль у руці не припинявся. Вона просто продовжувала боліти. І боліла.
Читати
Відгуки
Можливо варто писати пояснення примітки одразу після її появи? Помилка: Звісно, вони одразу ж впізнали їй, але -> її В іншому ваш переклад справді якісний, дякую.