Відразу він відчув себе легшим, неначе він парив у повітрі. Сонячне світло з вікна перетворилося на величезне море води, а папери та зошити на столі стали величезним простором білості. Ань Дже кліпнув очима. Він не відчував дискомфорту, але помітив, що всі його рухи стали більш повільними та хаотичними. Він не міг контролювати своє тіло. Це було так, ніби він летить і ось-ось впаде.

Потім світ перед ним поступово потемнішав, і він повністю втратив свідомість.

Його розбудив холод. Коли він розплющив очі та прокинувся, то побачив, що незліченні сірі будівлі за вікном, як і він сам, були охоплені променями червоно-золотого заходу сонця. Він вирубився щонайменше на сім-вісім годин. Виявилося, що токсини його міцелію діють як снодійне.

Температура в кімнаті була суттєво нижчою ввечері, ніж удень. Ань Дже лежав на ліжку, загорнувшись у ковдру, і відігрівався Після того, як оніміння від холоду пройшло, він знову відчув голод.

Ань Дже віддавав перевагу використанню міцелію для поглинання поживних речовин, але по дорозі він не побачив і клаптика вологого ґрунту. Йому залишалося лише їсти їжу. Люди були справді заморочливими творіннями. Ань Дже нахмурився.

На щастя, залишкові спогади Ань Дзе підказали йому, де можна поїсти. База була розділена на вісім районів. Райони 6, 7 та 8 були основними житловими зонами. Тут кожен будинок був громадою, і на першому поверсі знаходилася загальна зала. Водою та їжею забезпечували щодня. Діти віком до 16 років мали безкоштовну квоту, а дорослі від 16 років мали платити, використовуючи валюту бази. Валютна одиниця позначалась літерою R.

У залі було небагато людей, близько 50. Було тільки два віконця, де продавали їжу. В одному продавали страву, виготовлену з бульб якихось рослин, а в іншому — суп, з тих же рослинних бульб. Ань Дже пошукав у спогадах і згадав, що цю рослину називали картоплею.

Ань Дже сплатив кредитною карткою.

Ціна картопляного пюре становила 0.5R, а на його рахунку було 9.5R.

Ціна картопляного супу становила 0.3R, а його залишок — 9,2R.

Ань Дже дивився на число, що представляло баланс картки, і зрозумів, що через кілька днів він буде на межі голоду. Він відчував себе грибом, з корінням у сухому ґрунті, що будь-якої миті міг впасти в обійми смерті.

Це відчуття стало ще більш очевидним, коли він після вечері повернувся на п’ятий поверх і витратив 0,1R на просту воду. Таким чином, у його планах з’явився пункт про пошук джерела грошей. Закрутивши кришечку стандартної пляшки з нержавіючої сталі, Ань Дже тримав її в руці та збирався розвернутися, коли почув голос за собою:

— Ань Дзе?

Голос був гучним і тремтячим, лунаючи у маленькому просторі. Ань Дже обернувся. У коридорі стояв молодий чоловік, високий та гарний. У цей момент чоловік дивився на Ань Дже, його губи тремтіли. Важко було судити, чи був його вираз шоком, чи радістю.

— Ань Дзе? — вигукнув він знову. — Ти... ти повернувся? Ти не...

Тут він знову замовк. Його обличчя посинішало, наче він не знав, що сказати далі. Однак Ань Дже знав, що він хоче сказати, тому що він знав цього чоловіка. Його звали Джош.

Джош був сусідом і другом Ань Дзе, який виріс разом з ним. Іноді Джош піклувався про Ань Дзе, але частіше Ань Дзе піклувався про нього. Залишки цих спогадів з'явилися перед очима Ань Дже.

І все-таки його розуміння Джоша не було повністю сформованим лише зі спогадів Ань Дзе. Він зустрічав цю людину й у формі гриба. Його спостереження разом зі спогадами Ань Дзе пояснюють справжню причину смерті Ань Дзе.

Ань Дзе — це людина, що жила письменництвом. Його робота полягала в тому, щоб писати романи, оповіді чи вірші для розваги людей. Щомісяця він надсилав свої роботи на базу, і база регулярно публікувала брошури з ними. Однак усього три місяці тому база закрила цей відділ, щоб зберегти робочу силу та ресурси.

Тоді…

— Ань Дзе, що ти читаєш? — запитав Джош.

— Я хочу підготуватися до випробувального екзамену до Пункту постачання бази. — Ань Дзе намалював коло в книзі. — Думаю, я хочу працювати там, і зарплата там хороша.

Джош нахмурився.

— Ти хочеш позбутися статусу цивільного? — запитав він. — Екзамен важкий.

— Не страшно.

— Ань Дзе, — тон Джош став суворим, — ти завжди знав, що я хочу піти з тобою у зовнішній світ.

Ань Дзе усміхнувся. Його тон був дуже легким, наче вмовляв норовливого друга, але також у ньому було безпорадне зітхання.

— Я не гожий для виходу назовні.

— Я захищатиму тебе. — Джош схопив його за плече, продовжуючи м'яким голосом. — Я не можу жити без тебе. Пішли зі мною назовні, і ми не підемо в небезпечні місця.

Фрагменти спогадів були приблизно однаковими. Врешті-решт, під м'якими переконаннями Джоша, Ань Дзе пообіцяв вирушити у пригоди в зовнішньому світі. Джош був членом великої команди найманців. Він дещо підготував і вдало ввів Ань Дзе у команду. Той відповідав за систематизування та розподіл здобичі.

Однак у зовнішньому світі все може статися. Одного разу команда загубилася і вийшла до краю Безодні. Коли вони дізналися, що гриби тут непрості, то було вже запізно. Монстри в Безодні не відпустять жодної крихти їжі.

Для людей навіть околиці Безодні були кошмаром наяву. Три з п’яти бронеавтомобілів були пошкоджені. Люди на них панікували й перебиралися до неушкоджених машин. Поки вони втікали, Ань Дзе штовхнув Джоша, щоб той заледве ухилився від атаки крилатого монстра з повітря, а сам спіткнувся о лози на землі.

На секунду Джош застиг. Після цієї секунди, інстинкт виживання подавив усе інше. Між допомогою Ань Дзе піднятися та втечею, він обрав останнє. Він понісся вперед і був втягнутий капітаном у бронеавтомобіль. Тої миті Ань Дзе дивився на їхні фігури, а монстр пронизував його груди своїми кістковими острогами^[1].

^[1]Остро́га — роговий загострений виріст на лапах у деяких птахів, переважно самців, що є засобом захисту або нападу.

Команда найманців відразу використала найважчу вогневу силу, щоб розпочати жорстоку битву з монстрами, а потім відступити. Їх дії були занадто гучними, і вони розбудили Ань Дже. Він виходив у пошуках спори, але щоразу повертався з порожніми руками. Цей раз був винятком. Він скористався запеклою битвою, щоб тихенько перенести Ань Дзе глибоко в печеру.

Таким чином, зіткнувшись з Джошем сьогодні, Ань Дже було нічого сказати. Першою реакцією будь-якої істоти, що стоїть перед обличчям смерті, було втекти. Джош нічого поганого не зробив, але все одно не подобався Ань Дже.

— Ти... дещо інший. — кадик Джоша порухався. — Як твоє поранення? Ти зумів утекти з Безодні?

Ань Дже просто спокійно дивився на нього.

— Ні, ти не Ань Дзе. Ти не людина. — Джош зробив різкий крок назад, його обличчя побіліло. — Ти іншого виду.

— Вибач, — Ань Дже пройшов повз нього, — я випадково з’їв отруйний гриб і не можу пригадати, хто ти.