У машині Лу Фена Ань Дже заснув.
Прокинувся він завдяки інстинктивному відчуттю небезпеки. Розплющивши очі він усвідомив, що авто зупинилось біля дверей Маяка, а полковник відчинив двері машини з його боку і дивився на нього згори.
– Ти не спав минулої ночі? – голос полковника був достатньо холодним, аби перетворити воду на лід.
Мозок Ань Дже після сну все ще не функціонував. Він протер очі, щоб прокинутися, і вийшов з машини.
Однак він був настільки сонним, що не встояв на ногах і похитнувся в бік Лу Фена.
Пара міцних рук втримала його від падіння і Ань Дже нарешті впевнено стояв на ногах. Після цього він остаточно прокинувся.
У Маяку, як і завжди, попри тишу кипіла робота. Поки вони крокували коридором першого поверху, повз них пройшли чотири солдати, що несли два тіла, вкритих білою тканиною. Серан йшов за ними з трохи блідим обличчям. Побачивши Лу Фена, він коротко пояснив:
– Збій в експерименті. Вони були опромінені.
Лу Фен злегка кивнув і повів Ань Дже до ліфта, аби піднятись на десятий поверх.
Доктор Дзі стояв посередині коридору десятого поверху.
– Ви тут.
– У чому справа? – спитав Лу Фен.
– Хочу позичити твою крихітку для дечого, – доктор повернувся до Ань Дже, – Ходім зі мною.
Хоч Ань Дже і не вважав, що став власністю Лу Фена, але все одно пішов слідом.
Доктор привів його до знайомої лабораторії, де був замкнений Сі Нань. Крізь прозору герметичну стіну Ань Дже помітив його.
Однак там був не Сі Нань.
Ань Дже підійшов до скляної стіни.
Усередині була чорна…чорна комаха.
Вона була більшою за початкову форму Сі Наня, приблизно з половину дорослого. На голові були два чорних складних ока, що під світлом ламп виблискували темно-сріблястим кольором. Між парою очей тягнулись двійко тонких довгих антен, а зі спини звисали напівпрозорі крила. Черевце було струнким і видовженим, вкритим темно-сірим пухом. Такий же пух вкривав ротові апарати.
Воно було схожим на бджолу.
Вона літала й врізалася в цю прозору клітку, безперервно таранячи скляну стіну, ніби хотіла втекти звідси, але тулуб з кінцівками при цьому нестримно тремтіли, наче комаха страждала від нестерпного болю.
– Його стан аномальний. Мозкові хвилі разюче відрізняються від попередніх записів у базі даних. Я підозрюю, що в нього досі збереглася частинка людської свідомості, і вона бореться з інстинктами ксеногенного, – пояснював доктор. – Проте нікому з нас не вдалося продуктивно комунікувати з ним, тому ми хотіли запросити тебе спробувати.
Тож, Ань Дже знову став навпроти комунікатора.
– Сі Нане, – мовив він.
Передні крила Сі Наня рухалися туди-сюди, видаючи шурхітливі звуки, потираючись один об одного. Здавалося, що він нічого не чув, досі несамовито літаючи по всій кімнаті, як і раніше.
Однак Ань Дже був упевнений, що в якийсь момент голова з фасетковими очима дивилася в його бік.
– Сі Нане, – гукнув він. – Ти пам’ятаєш Лілі?
Шурхотіння на мить зупинилось, але потім сіра бджола з новою силою протаранила скляну стіну. Спостерігаючи за Сі Нанем, він м’яко запитав:
– Ти маєш щось, що хочеш сказати їй?
Крила Сі Наня шалено тремтіли, та він уже втратив людські голосові зв’язки, тому свої думки він міг передавати доктору лише за допомогою нерівномірних піків і спадів на ЕЕГ*.
*Електроенцефалограма (ЕЕГ) – графік біоелектричної активності головного мозку, що дозволяє проаналізувати його фізіологічні зрілість і стан, наявність осередкових уражень, загальномозкових розладів і їхній характер.
– Мозкові хвилі змінилися. Він розуміє тебе. Хто така Лілі? – промовив доктор Дзі.
Погляд Ань Дже трохи затуманився.
Його діалог з Лілі був таємницею, про яку ніхто не знав, але зараз не було іншого вибору.
Годиною пізніше двері лабораторії відчинилися. Ань Дже озирнувся.
Першим, що впало йому в око, була білосніжка спідниця.
– Мадам Лу? – у голосі доктора Дзі чулось неприховане здивування. – Чому ви тут?
Ань Дже підняв голову. У лабораторії стояла жінка з елегантною поставою.
Вона мала довге чорне волосся, вільно закручене в пучок на потилиці. На ній була світло-блакитна маска, тому Ань Дже міг бачити лише пару лагідних чорних очей. Вона була повненькою, що робило її вигляд ще більш доброзичливим.
Дівчинка, яку вона тримала правою рукою, була ніким іншим як Лілі, а ліворуч та праворуч від них був персонал Едемського саду.
– Рівень аберації Едемського саду зріс за останні три місяці. Я повинна особисто доставити свій звіт до Маяка і попросити їх знову ухвалити рішення, – сказала вона. – Так сталося, що я отримала запит з проханням про допомогу Лілі у виконанні певного завдання, тож я привезла її сюди.
– Вибачте, що потурбував вас, – сказав доктор Дзі.
– Ця вилазка є винятком, – Мадам Лу передала Лілі доктору Дзі. – Будь ласка, добре ставтеся до неї.
– Прошу, будьте в цьому певні.
Завершивши передачу, Мадам Лу повільно повернула голову.
Лу Фен був на іншому кінці кімнати, його очі стежили за нею з моменту, як вона увійшла до лабораторії.
– Ти теж тут, – мовила вона.
Лу Фен трохи опустив погляд і сказав:
– Мамо.
– Здається, це дуже важливе дослідження, – Мадам Лу дивилася на нього.
У цю мить одна була на вході, а інший у діагонально протилежному кутку кімнати, їхні погляди зустрілися. Мадам Лу дивилася лагідно, у той час як очі Лу Фена були абсолютно спокійні.
Ань Дже став свідком цієї сцени, і його інтуїція підказала, що в їхньому зоровому контакті був якийсь невідомий підтекст, але він не міг його зрозуміти.
Близько десяти секунд по тому Мадам Лу відкрила рота.
– Я маю йти.
Двоє працівників розвернулися разом з нею, як особиста охорона. Кроки віддалилися, і доктор Дзі зачинив двері.
– Цей рік став тридцять п’ятим, як Мадам Лу працює на Едемський сад, – його погляд здавався стомленим. – Вона справді чудова жінка. Чому ти не сказав їй трохи більше слів?
Лу Фен втупився поглядом у щільно зачинені сріблясті двері.
– Ми не бачилися дуже довгий час.
– Саме тому тобі варто більше розмовляти з нею. Чи твоя робота в Суді першої інстанції за ці роки зробила тебе аж настільки холоднокровним та байдужим? – замислився доктор Дзі. – Згадай як у дитинстві я навіть допомагав тобі зіпсувати відеоспостереження на двадцятому поверсі, аби ти міг робити регулярні вилазки до неї. Цукерка, що Мадам Лу давала мені, була дуже смачною.
– Докторе Дзі, – перебив його Лу Фен, – вам би не зашкодило менше розмовляти, знаєте.
Доктор Дзі знизав плечима. Три секунди по тому, він раптом знову заговорив:
– Тоді я дійсно зробив бездоганну роботу. Як думаєш, після стількох років спостереження полагодили?
Лу Фен поглянув на Лілі, а згодом на Ань Дже, який дивився на Лілі.
– Схоже, що ні.
Лілі вже притислася до прозорої стіни. Вона дивилася на бджолеподібного ксеногенного за склом, і в її завжди беземоційних очах читалась радість від споглядання за чимось новим.
– Це бджола?
Сіра бджола притулилася до скляної стіни, втупивши у неї свій погляд. Її рухи нарешті ненадовго зупинилися, але за мить вона знову болісно здригнулася в конвульсіях.
– Здається, їй дуже боляче, – Лілі поглянула на Ань Дже, очевидно, впізнаючи його. – Це ти хотів, щоб я прийшла й поглянула на бджолу?
Голос Ань Дже був тихим.
– Це Сі Нань.
Лілі була приголомшена. Лише коли Ань Дже подумав, що вона виразить смуток, на її обличчі раптом з’явилася усмішка.
– Сі Нане, – звернулася вона до сірої бджоли в ізоляторі, – Ти тепер можеш літати.
В її очах не було і крихти страху чи бодай розгубленості. Вона ніколи не бачила, як монстри вбивають людей, її ніколи не попереджали триматися подалі від ксеногенних. В очах дитини, між бджолами та людьми було не так багато відмінностей.
Вона навіть не здивувалася, що Сі Нань несподівано перетворився на бджолу. Ймовірно, це тому, що в дитячій уяві світ завжди був таким непередбачуваним.
– Знову плутанина, – доктор Дзі поглянув на прилад. – Але щойно, десь на три секунди, його мозкові хвилі були дуже близькі до людських.
Доктор Дзі погладив Лілі по плечу.
– Лілі, допоможи нам у одній справі.
– Якій? – спитала Лілі.
– Свідомість Сі Наня бореться зі свідомістю бджоли. Можливо, ти зможеш допомогти йому прокинутися. Можеш продовжити розмовляти з ним?
– Так, – Лілі кивнула. – А ви можете обернути і мене на бджолу?
– Якщо ти також станеш бджолою, тоді Едем застрелить мене, – відповів доктор. – Було б ще краще, якби ти могла спілкуватись з ним. Нам потрібно знати, як саме він був заражений. Джерело інфекції повинно бути в Едемі, але досі нічого не було знайдено. Лише відшукавши його якнайшвидше ми гарантуємо безпеку Головного міста.
– Гаразд, – Лілі поклала долоню на скляну стіну. – Тоді чи можете ви дати мені винагороду?
– Чого б ти хотіла? – тепло спитав доктор Дзі.
– Я не хочу залишатися на двадцятому поверсі, – Лілі притислася щокою до скла. – Ви можете врятувати мене звідти?
– Пробач, – мовив доктор. – Це поза моїми можливостями.
– Усе гаразд, я про це здогадувалася, – Лілі знову поглянула на сіру бджолу. – Я зроблю все, що зможу.
Вона справді старанно працювала увесь день, але стан Сі Наня гойдався між позитивним та негативним. Він дав нормальний відгук лише кілька разів, але за словами доктора Дзі, його становище було в рази кращим ніж раніше. Тож, він вирішив знову запросити Лілі наступного дня.
Доктор був зайнятий іншими дослідженнями, а Лілі не подобалось взаємодіяти з іншими людьми, тож наступні кілька днів Ань Дже також складатиме компанію Лілі в Маяку та комунікуватиме з Сі Нанем.
О сьомій вечора Лілі вичерпала свої сили та енергію. Її відправили назад до Едему, і Ань Дже також міг піти з роботи.
Удень він заснув у машині і розлютив Лу Фена. Засвоївши урок, усю подорож він провів без сну, бадьоро вийшов з машини і так само бадьоро піднявся на одному ліфті з Лу Феном на тридцять сьомий поверх.
Так само бадьоро він стояв перед дверима свого власного помешкання.
Щільно зачиненими дверима.
Одна секунда, дві, три.
Позаду нього пролунав голос Лу Фена з натяком на усмішку.
– І чому ж не заходиш?
Ань Дже зробив глибокий вдих.
Необдумано лізти в труби минулої ночі було одним з двох найбільш неправильних рішень у його житті. Іншим ж було вештатися тим пустирем у ніч на 14 лютого.
Він дуже шкодував про це.
Звісно ж полковник розумів, з якою дилемою зіткнувся Ань Дже, тож сказав:
– Управління міських справ Головного міста може перевидати ID картку. Тобі треба знайти житло на наступні три дні.
Після цього він неквапливо відчинив двері своєї кімнати, увійшов і збирався зачинити двері.
З іншого боку, Ань Дже обернувся й поглянув на нього, злегка хмурячись і прикусуючи нижню губу – саме такий вигляд має людина, що бореться сама з собою. Здавалося, він щось обдумував.
Однак Лу Фен мовчав і лише спостерігав.
Час спливав непомітно.
Несподівано Ань Дже повернувся і натиснув кнопку ліфта.
– Тоді я піду знайду Серана.
(Прим.ред.: *Звуки несамовитого реготу* Туда його, Ань Дже!!)
