Через секунду після того, як оператор закінчив говорити, Лу Фен перемінився в обличчі.

Він розвернувся на п’ятках і пішов геть, а дослідник з Маяка швидко прослідував за ним. Одна з машин Суду першої інстанції була запаркована під Бюро оборони міста.

— Полковнику! — підбіг до них молодий суддя.

— Ви всі залишаєтесь тут, щоб допомогти Бюро оборони міста, — сказав Лу Фен.

— Полковнику, чи маємо ми скликати Суд першої інстанції?

Лу Фен окинув поглядом тонкі потоки людей на дорозі.

— Закрийте міські ворота та зберіться у Районі 5.

— Прийнято, — відповів суддя. — Бережіть себе, Полковнику.

Лу Фен мовчки захлопнув двері машини та завів двигун. Він різко крутнув руль, і чорна машина розвернулась на 180 градусів, прямуючи до Дисперсійного центру в Районі 1, наче випущена з лука стріла. Одразу за ним поїхали машина Говарда та бронеавтомобілі Бюро оборони міста.

Дослідник на задньому сидінні вів розмову по перемовнику. Його допитували.

— Наразі ми прямуємо до Дисперсійного центру, — сказав дослідник. — Сподіваємось на краще, готуємось до гіршого.

— Поки ми підозрюємо, що та частота, яку ми використовуємо для відлякування членистоногих та птахів, водночас приманює підземних червів. З іншого боку, ця атака безперечно була запланованою.

— Так, зараз ми намагаємося зв’язатися з іншими дисперсорами.

Одночасно з цими подіями в центрі міста зненацька залунала тривога. Її безперервний пронизливий лемент оглушав. Почувши її, рідкі люди, що о такій ранній годині були на вулиці, перемінилися в обличчі та, обмінявшись поглядами, кинулись до найближчих будівель. Протяжний сигнал тривоги означав «знайдіть аварійний прихисток».

Разом із цим з вуличних радіоприйомників заговорив приємний, механічний жіночий голос:: «Тривога. Через поламку ультразвукового дисперсора комахи, птахи та монстри класу червів можуть з’явитися у місті найближчим часом. Будь ласка, негайно зачиніть усі двері та вікна, та утримуйтесь від виходу на вулицю, доки не повідомлять про відновлення роботи дисперсора. Якщо ви помітили щось підозріле, будь ласка, одразу ж повідомте про це через лінію екстреного зв’язку Бюро оборони міста. Військові зроблять усе заради вашого захисту».

«Тривога. Через поламку ультразвукового дисперсора комахи, птахи та монстри класу червів можуть з’явитися у місті найближчим часом…»

З усіх жилих будинків пролунала черга ударів, як люди зачиняли вікна, а працівники та в’язні Бюро оборони міста були прудко переміщені до найближчого спального району. Постійні потоки бронетехніки виїжджали з різних гарнізонів бази та розповсюджувались по всім дорогам.

Ань Дже, бос Шао та Поет знаходились в одній кімнаті. Бюро оборони міста було по горло у справах, тож їх трьох: одного, що скоїв підбурювання, іншого — викрадення інформації про Суддю, і останнього, на якого Суддя навішав дивних звинувачень — у двох словах, вони не несли ніякої летальної загрози, тож солдати Бюро просто закрили їх тут, не залишився нікого на варті.

— Дисперсійний центр віддалено регулює роботу усіх дисперсорів у Зовнішньому місті. — Поет виглянув у вікно. — У зовнішньому світі, навіть укус маленької летючої комашки може заразити людину. Лише завдяки використанню певної ультразвукової частоти, що відганяє їх, можна забезпечити повну безпеку жителів бази. Навіть комар не пробереться сюди. Проте, якщо щось справді трапилося з Дисперсійним центром, то тепер усе місто під ризиком зараження. Для комах у період розмноження, плоть та кров людини — найкраще місце, щоб відкласти яйця.

— І що тоді буде? — запитав Ань Дже, сидячи на голих дошках ліжка та обіймаючи свої коліна.

Поет простягнув руку та вщипнув його позаду шиї.

— Припустимо, що минулої ночі маленька комашка відклала свої яйця у тебе під шкірою, і гени комахи та твої людські гени почнуть поєднуватися. Не більш ніж через три дні ти будеш шкіряним мішком, натягнутим на сотні мільйонів комашиних яєць. Маленькі комашки вилітатимуть з твоїх очниць та горла на інших людей, і скоро…

— Не лякай дитину, — обірвав що бос Шао, очевидно роздратований таким обговоренням.

— Я проголошую істину. — Поет ліниво забрав руку з шиї Ань Дже.

Перед очима Ань Дже раптом постав образ ксеногенного, чий живіт розрізав Лу Фен того дня на площі Пункту постачання. Його черевна порожнина і дихальні шляхи були переповнені напівпрозорими личинками комах.

— Тоді що нам робити? — запитав він.

Поет похитав головою.

— Ми можемо лише молитися, що нічого страшного не сталося з Дисперсійним центром чи що дисперсор може бути швидко відремонтований, інакше… — він тихо зітхнув. — Інакше або вся база буде заражена, або… повториться Судний день.

Ань Дже нахмурився, через вікно дивлячись на спорожнілу вулицю.

— Ти знаєш про Судний день? — пролунало питання від боса Шао.

— Чув трохи.

— Я думав, що якщо слухняно сидітиму на базі, то доживу до старості, — зітхнув бос Шао.

— На базі надто довго нічого не траплялося. — Поет все ще дивився в далечину. — Я завжди забуваю, що безпека тимчасова, а от небезпека вічна. Життя це не те, що нам завинили, життя — це дар.

Ань Дже не зовсім зрозумів ці слова, але й не знав як про це запитати. У нього було лише одне питання:

— Що таке Судний день?

Але замість відповіді бос Шао окинув його поглядом.

— Забув спитати, а що з твоїм одягом?

Ань Дже не знав що і сказати. Пальто Лу Фена досі висіло на його плечах, а в кишені лежали його робочий записник та кулькова ручка.

Бос Шао звузив очі.

— Минулої ночі, коли ми з Поетом були в тентах, де ти був? — запитав він. — Ти спав з ним?

— Ні. — В Ань Дже було відчуття, наче бос Шао допитує його. Він тихим голосом відповів: — Він не спав.

Бос Шао випустив смішок.

— Звідки ти знаєш, що він не спав? Ти таки спав з ним. Ну і як він? Зізнавайся.

Ань Дже знав, що у словесній битві у нього немає шансів, тож удав, що просто не почув запитання. Замість того він повторив своє:

— Що таке Судний день?

— А ти знаєш як був запроваджений Закон про суддів? — запитав його Поет.

— Не знаю.

— Цей поважний пан має знати, — перевів погляд на боса Шао Поет.

— Знаю, — сказав бос Шао, припіднявши брову.

— Скільки тобі? — запитав Поет.

Замість відповіді бос Шао сказав:

— Коли я був молодим, всі активно підтримували законопроєкт.

Поет сів на краю ліжка поруч з Ань Дже. Його сіра форма в’язня була поношена, його чорне волосся до плечей було по-простому зав’язано, а вираз обличчя залишався спокійним. Він заговорив поставленим голосом, що, ймовірно, був часто вживаним людьми його професії:

— Закон про Суддів діє вже майже сімдесят років. Я думаю, Північна база дуже завдячує йому. Я не знаю багато конкретно про це, оскільки на базі замало старих людей.

Думки боса Шао нарешті відійшли з того, як спав Ань Дже. Граючись з маненькими запчастинами манекенів, що він дістав зі своєї кишені, бос Шао сказав:

— Я теж чув про це, коли був малим.

— Прошу, розказуй, — попросив Поет.

— Коли Південно-східна база зустріла свій кінець, всі були перелякані. У час той ступінь мутації ксеногенних був ще не таким високим, як зараз. Коли люди поверталися ззовні на базу, вони мали проходити лише повний огляд тіла. З цим не було проблем, якщо вони не мали поранень чи аномальних показників. По всій базі знаходилися солдати і якщо знаходили мутованого, то миттєво вбивали, — розповідав бос Шао. — Ультразвукові дисперсори ще не були винайдені, тому комахи літали по базі. Солдати вбивали великих, з очевидними мутаціями, але маленьких спіймати не могли, тому по всій базі були розвішані світильники-пастки. Неповнолітнім не дозволяли покидати базу, тому вони формували команди по лову комах та винищували їх усюди.

— Доба Смути, — сказав Поет.

— Так і є, — погодився бос Шао. — Навіть я в юності був капітаном мисливців на комах. Лише через десяток з гаком років побудували дисперсори й більше жодна мошка не могла залетіти на базу.

— На той час Закон про Суддів вже був у силі.

— Так. — Бос Шао продовжив: — Але прийняття закону сталося не через комах, а через записи з камер спостереження. Коли наглядач робив рутинний огляд запису з водяної вежі, він побачив, що щось відбувалося в одному кутку, але той був надто темний і не повністю потрапляв на відео, тож ніхто не помітив цього раніше. В мить коли наглядач побачив запис, у нього душа в п’яти провалилася. Ви собі не уявляєте той вид.

Історія бос Шао дуже зацікавила Ань Дже, і Поет теж зачаровано слухав, тому чоловік продовжив розповідь:

— Він побачив людину з дуже дивною поставою, що йшла по краю басейну з водообміном. Ця людина сіла так, наче не мала кісток. Я чув від людей, що робили запис, що вона була наче п’явка людської форми. Сівши, вона опустила ноги в басейн.

— Це був ксеногенний, що використовував свої виділення, щоб забруднити джерело води? — озвучив свою здогадку Поет.

— Хах, якби це справді було так, то не викликало б стільки жаху, — усміхнувся бос Шао.

Поет підійняв свої брови.

— Нога тієї істоти перетворилася на щось напівпрозоро-білувате. Вона наче вибухнула і великий шматок розсіявся у воді. Це не можливо описати словами, — бос Шао стряхнув головою та продовжив. — І одразу після цього все тіло цієї істоти «стекло» в басейн, від чого миттєво сильно піднявся рівень води. Люди казали, що воно виглядало наче басейн був наповнений білим свинячим фаршем. Цей басейн був частиною водообігу бази.

— І після того воно потекло назовні через стік, разом з питною водою, — розповідав далі бос Шао. — Що гірше, так це те, що той відеозапис був 20-годинної давнини.

Поет трохи нахмурився, наче його злегка нудить. Лише після того, як його адамове яблуко підстрибнуло кілька разів, він сказав:

— Все місто було наражене на небезпеку.

— Саме так, — сказав бос Шао. — Маяк поділилися своїми результатами дослідження. Це був м’якотілий водний ксеногенний, і саморозсіювання у воді могло бути способом розмноження. У двох словах, вся база була під ризиком зараження, ніхто не був у безпеці. Закон був терміново приведений в дію одразу після цього.

— Кажуть, — втрутився Поет, — що перші покоління суддів та Суд першої інстанції належали не до військових, а були підрядною інституцією Маяка.

— Це також правда. Після вторгнення водного ксеногенного, серед вчених Маяка були ті, хто вивчали ксеногенних-гумоноїдів та непогано зналися на їх ознаках. Вони й сформували Суд першої інстанції, і за наступні десять днів змусили усіх на базі пройти перевірку один за одним. Ніхто не був поранений, але будь-хто міг бути зараженим. У них ще не було методики для проведення перевірки, тому вони могли покладатися лише на спостереження неозброєним оком та інтуїцію. Хоча лише випив ковток води й нічого більше, якщо Суд хотів тебе мертвим — ти мав померти. — Бос Шао зітхнув. — Ці десять днів були база потопала в крові. Кажуть, що тоді половина всієї бази була вбита.

— Це все звучить близько до інформації, що я зібрав раніше, — сказав Поет. — Ці десять днів і є легендарним Судним днем.

— Лише такі як ти, хто возиться з пером і всі такі таємничі, називають ці десять днів «Судним днем» і говорять про Бога та таку всячину… — нахмурившись, сказав бос Шао.

— Коли стане кінець світу, всі на Землі постануть перед судом Божим і чи вознесуться на Небеса, чи будуть скинути в Пекло. Це і є Судний день, — усміхнувся Поет.

— Хтозна, — бос Шао стряхнув пил зі своїх манжетів. — Коли новини дійшли до бази Вірджинія, вони облаяли стратегічне рішення нашої бази, відправили до нас команду наукових дослідників, щоб у нас були прилади для розрізнення ксеногенних на науковій основі, і дронами поширювали листівки, звинувачуючи Північну базу у втраті гуманності та порушенні людських прав. І що з цього вийшло?

— Три роки потому морський гуманоїдний ксеногенний вдерся, і база Вірджинія була цілковито заражена та оголошена полеглою, — тихо сказав Поет.

— Маючи приклад дурості бази Вірджинія, Закон про Суддів було офіційно посилено. Тепер будь-який суддя міг стріляти в людей. Якщо були ті, на чий рахунок судді були не впевнені, то їх передавали Судді^[1], аби той використав усі свої повноваження заради винесення вироку та взяли на себе відповідальність за вбивство. Суддя — це Бог. — Бос Шао посміхнувся. — На жаль, Богу легко втратити здоровий глузд. Вбивши надто багато власних людей, він не зможе зупинитися. Науковці Маяка, які проводили суди, замінялися партіями. За десять років троє збожеволіли та ще двоє покінчили з життям. Ніхто не хотів братися за це, тому військові взяли це на себе.

^[1]Тут було використано той самий термін, яким говорять про Лу Фена, але зараз ми говоримо про період, коли той ще не народився, тому мається на увазі тодішній лідер Суду. Можна інтерпретувати як «Верховний суддя».

— Військові проводять багато часу у зовнішньому світі, бачили багато монстрів, мають неабиякі здібності до розрізнення ксеногенних та є психологічно сильними. Частота необхідності заміняти Суддів нарешті змінилася, і вони сходили з розуму не раз на три роки, а кожні п’ять. Лу Фену не було і двадцяти років, коли він став Суддею. Я думав, що він надто молодий і навіть ставив, що він і трьох років не протримається, — бос Шао здригнувся. — Я тоді програв немало грошей. Цей рік буде його сьомим. Габбард казав, що він вже вбив у рази більше за попередніх Суддів. Крім того, впродовж останніх трьох років число продовжує подвоюватися. Всі знають, що йому недалеко до божевілля.

— Між Суддею та підсудним важко сказати чий психологічний тиск сильніший. — Поет сперся о стіну. — Але відколи у Полковника Лу є настрій спати з нашим юним другом, схоже що йому ще далеко до втрати розуму.

— Хоча ні, це не так, — тільки договоривши, він нахмурився та виправив себе. — Навпаки, для такої холодної та безсердечної людини як Полковник Лу, це один з передвісників божевілля.

Він підсунувся до Ань Дже, з поглядом, що нагадував боса Шао.

— Яким він був? Він не тебе не скривдив?

Ань Дже щільно загорнувся в пальто й втиснувся в куток, не бажаючи говорити з ними.

Стук.

Глухий звук удару.

Атмосфера в кімнаті миттєво напружилася і всі троє подивилися в сторону джерела звуку.

Різнокольоровий жук врізався у вікно.