— А тюремне ліжко досить таки м'яке, — позіхнув Єнсен у паузі між словами.

Ань Дже вирішив роздивитись навколо. У тісній тюремній кімнаті була м'яка пластикова дошка розміром метр на два, з обережно складеною в кутку ковдрою. Ймовірно, це було так зване «ліжко». Він перейшов туди та сів, схрестивши ноги, потім загорнувся в тонку ковдру та притулився спиною до стіни.

З кінця коридору, де світло стало яскравішим, що змусило сльозитись очі, почулися кроки. Троє солдатів Бюро оборони міста проводили огляд з ліхтариками в руках. Коли солдати проходили повз них, той що ліворуч сказав:

— Ще троє з’явилося. Хто їх привів?

— Суддя, напевно. Полковник Лу має велику владу. Будьмо чесні між собою, Бюро оборони міста зараз — просто команда логістики Суду першої інстанції.

— Суд першої інстанції хоче повністю поглинути Бюро, проте директор все ще тримається.

Солдати світили ліхтариками по обличчях в'язнів, майже не переговорюючись. Вони продовжували рухатися вперед, перевіряючи їх один за одним, а в кінці вийшли через інший коридор.

Як тільки звуки їх кроків стихли, на всьому підземному поверсі настала тиша, можна було розчути хіба що дихання в'язнів. Ань Дже міг відчути, що тут було мало людей. Здалеку пролунав звук, як краплі води падали на пластикову дошку, і бос Шао бурмотів:

— Оце так Бюро оборони міста тринькають водними ресурсами.

Однак крапання води не зупинялося — безперервне та надзвичайно рівномірне — і тоді Єнсен сказав:

— Це годинник.

Ань Дже уважно прислухався та зрозумів, що звук доносився з сусідніх до нього дверей. Звук доносився з рівними інтервалами часу, і це було не крапання води, а тікання старого механічного годинника.

У темряві, коли секундна стрілка оберталася з постійною швидкістю, час неначе нескінченно розтягувався.

— Бос Шао, ви багато знаєте. Як довго ми пробудемо під арештом? — поцікавився Єнсен, нарешті порушуючи тишу.

— Скоріш за все, не надто довго, — відповів бос Шао. — Із незаконним викраденням інформації Судді, то залежить як ми її використали. Нічого страшного, поки воно не завдає шкоди Судді.

— Я так не вважаю. Ви ж отримали з цього прибуток, — спростував Єнсен. — Навіть якщо ми просидимо тут недовго, нам все одно доведеться платити штраф, чи не так?

— Тоді я волів би посидіти під замком ще кілька років.

— Суддя – це Суддя, — зітхнувши, сказав Єнсен. — Тебе затримають навіть за фотозйомку. Надалі я продовжу просто тихо продавати свої телефони. Тільки-но я зробив фото, і мене забрали люди Суду. Тоді я вже навіть подумав, що став ксеногенним без власного відома, то перелякався до смерті.

Бос Шао нічого на це не сказав, але з сусідньої до Ань Дже камери долинув чистий голос молодого чоловіка:

— Я вже бачив випадки з незаконним викраденням інформації Судді.

— І через скільки їх випустили? — запитав бос Шао.

— Найкоротше — три дні, а найдовше — три роки. Ще одного стратили, бо той хотів убити Суддю.

— І йому це вдалося? — обережно запитав бос Шао.

— Ні.

— І його все одно стратили?

— Саме це передбачає Закон про суддів, — голос був спокійний. — Без абсолютної безпеки для Судді не може бути його абсолютного авторитету.

— Тож... — пробурмотів бос Шао, — ми не мали на меті заподіяти йому шкоди, то скільки нам тут сидіти?

— Залежить від настрою Судді, — відповів голос.

Ань Дже вчепився в ковдру. Він передчував, що Суддя був у дуже гарному настрої. Потім він почув, як Єнсен з цікавістю запитав:

— Друже, а ти що зробив?

— Мене звинуватили у підбурюванні та поширенні паніки, — відповів їм голос.

— Га? — був спантеличений Єнсен.

— Я писав для Адміністрації культурних справ і був заарештований Бюро оборони міста, — пояснив сусід по камерах. — Потім Адміністрацію культурних справ закрили, а мене так і не випустили.

То він був колегою Ань Дзе, подумав Ань Дже.

— І скільки тобі дали? — запитав Єнсен

— Довічно.

Єнсен на мить замовк від шоку.

— Та ти жартуєш!

Чоловік випустив смішок, але не відповів.

Ань Дже довго роздумував. Зі спогадів Ань Дзе це була дуже безпечна робота.

— А що ти писав? — запитав він свого сусіда.

— Нотатки про історію бази. Я писав під псевдонімом Поет, чув про такий? — мовила людина.

— Ні, не чув, — відповів Ань Дже.

— Тоді хочеш послухати? — запропонував Поет. — Твій голос звучить дуже приємно.

— У вас також дуже гарний голос. — Ань Дже подумав, що цій людині дуже кортіло розказати, тому він додав: — Я хотів би послухати.

— Притримай коней. — подав голос бос Шао. — Тебе звинувачено в підбурюванні. Навіть не думай підбурювати й наше дитя також.

— Немає нічого страшного в тому, щоб просто послухати. Вас за це не заарештують, — зі сміхом у голосі сказав Поет. — Вас то, хлопці, вже і так заарештували.

Його слова були дуже слушними.

— Відколи мене ув’язнили, то я мав дуже мало можливостей поговорити про речі, які я так довго пізнавав, — почав Поет. — Але ви і так маєте приблизно про це все знати.

— Я не знаю, — сказав Ань Дже.

— Га? — здивувався Поет. — Тоді я трохи більше занурюся в деталі.

— З чого б мені почати... — темп його мовлення сповільнився, — мабуть, почну з епохи Пустелі.

До епохи Пустелі на Землі була «ера Великого розквіту». Тоді на планеті було сім мільярдів людей, і в районі рівнин, проїхавши лише годину, ви могли зустріти село або місто. Міста були переповнені людьми, тоді як на околицях були сільськогосподарські угіддя, тваринницькі ферми та заводи, що надали незліченну кількість ресурсів для міст. У той час були війни, але все це були війни між країнами. Тварини й рослини не були ворогами людей.

У цей момент він зробив паузу, ніби перебирав свої думки. Через деякий час він продовжив:

Це був 2020 рік, понад сто років тому.

Коли я був найманцем, то поїхав до руїн науково-дослідного інституту в столиці. Там я викопав фрагмент даних про геомагнітне дослідження, яке почалося у 2020 році.

Ніхто не перебивав, тож він продовжив говорити.

Починаючи з того року вони спостерігали стрімке зниження сили магнітного поля Землі.

— ...чи знаєте ви що таке магнітне поле?

— Не питай мене, друже. Я неосвічений, — сказав Єнсен.

Бос Шао промовчав.

— База не вчить цим речам, — продовжив поет. — Якщо коротко, то у 2030-у геомагнітне поле зникло.

— То що це поле робило? — прямо запитав Єнсен.

— Земля була величезним магнітом, а Південний та Північний полюси — її позитивним і негативним полюсами відповідно. Геомагнітне поле було усім, — сказав поет. — Після його зникнення компаси вийшли з ладу, біосфера по всьому світу перетворилась на хаос, а вся людська промисловість зупинилася, не здатна виробляти електроенергію. Але це були лише найменші наслідки зникнення геомагнітного поля.

Геомагнітне поле... його головною задачею був захист Землі. Земля висить у Всесвіті та перебуває під впливом космічної радіації й сонячного вітру з усіх напрямків. Геомагнітне поле відбивало їх, і вони не могли зашкодити живим організмам на поверхні Землі. Таким чином, у 2020 році, коли геомагнітне поле зникло, уся планета була безпосередньо піддана впливу сонячних бур і космічних променів. Радіація зовні була настільки сильною, що більшу частину суші знесло штормами, зникла вода, розріджувалася атмосфера, були посухи, поширювалися шкірні захворювання, рак і тощо... Половина населення Землі вимерла. Це і була епоха Пустелі.

— Чорт би його побрав! — виразив свої емоції Єнсен.

Однак епоха Пустелі проіснувала недовго, — засміявся Поет і продовжив: — З моменту виявлення геомагнітних змін у 2020 році, люди вже почали пропонували контрзаходи, які поділили на плани А та Б. Я перерив тони інформації в покинутому місті, щоб знайти їх.

— Розкажи, — голос Єнсена став шанобливим.

План А полягав у тому, щоб побудувати величезні генератори магнітного поля у двох обраних місцях: в Азії та Північній Америці. Один із них називався б Східним магнітним полюсом, а інший — Західним. Північний та Південний полюси Землі були б замінені генераторами магнітного поля на сході та заході, що створювали б резонанс з зарядженими частинками сонячного вітру, щоб утворити нове магнітне поле, яке охопить усю планету.

— Неймовірно... — Єнсен навіть поаплодував кілька разів.

План Б полягав у тому, щоб побудувати великі підземні міста й перемістити ядро людського життя з поверхні під землю, таким чином захищаючи його від радіації та сонячного вітру.

— Непогано, — продовжував плескати в долоні Єнсен.

У 2040 році план Б був успішно приведений в дію та підземні міста відкрилися.

У 2043 році план А теж прийшов до дії та слабке магнітне поле охопило планету. Клімат перестав погіршуватися та організми більше не гинули від космічної радіації. Людські технології почали відновлюватися, і період між 2040 і 2043 роками був відомий як епоха Світанку.

На цьому моменті Поет тихо зітхнув.

Однак найважчий для людей час тільки почався.

Очі Ань Дже розширились.

— Я знаю, — сказав Єнсен з протилежного боку, — Настала епоха Катастрофи.

— Саме так, — погодився Поет.

Космічне випромінювання спричинило невідомі нам генетичні мутації, що призвели до жахливих речей.

Все почалося з супербактерій, грибів та вірусів. Вони поширювалися людськими містами, заражаючи усіх людей без розбору, та залишаючи міста всіяними трупами. Кожен, хто бував у руїнах зовнішнього світу, знає про це.

— Як же вони тоді вижили? — запитав Ань Дже.

Виживання було питанням вдачі, — пояснив поет. — Якщо у тебе в генах був імунітет до цих мікроорганізмів, то ти виживеш, а якщо ні — то загинеш. Всі ті, хто залишився в живих, мали імунітет. З трьох мільярдів людей, що пережили епоху Пустелі, залишилося не більше ста мільйонів. Тим не менш, це все ще був не найважчий час для людства.

— А потім? — запитав Ань Дже.

А що відбулося далі ви і самі знаєте. Може це була невідома еволюція, принесена космічною радіацією, а може якийсь вірус, який ми були не здатні виявити, але відбулася поголівна мутація живих істот і ці створіння заполонили весь світ. На їх тілах має бути щось особливе, бо як тільки людина торкнеться їх, то буде заражена та поступова втратить людські ознаки, асимілюючись до них. Вони люблять нападати на людей, оскільки людські гени для них смачні — і так почалася чергова війна. Найбільша в історії людства.

Поет зітхнув, перш ніж продовжити.

Розкидані по світу люди не могли протистояти нападам монстрів, і тоді вони почали збирати свої ресурси, що залишилися, для створення людських баз. Номера наших ID-карток починаються з 3, що вказує на те, що це — третя людська база. База Підземного міста, база Вірджинія, Північна база та Південно-східна база. Ці чотири бази були надією усього людства. Після створення цих баз, люди нарешті змогли перевести подих. Таким чином ми дійшли до такого життя.

З цим реченням атмосфера у в'язниці, здавалося, полегшала, але з наступним реченням вона знову впала нижче абсолютного нуля.

На жаль, бази не обов’язково були безпечними місцями.

Поет прокашлявся, і голос його поступово ставав тихішим.

У 2061 році на Південно-східну базу стався напад мутантів-гризунів і вона пала.

У 2073 році до бази Вірджинія прокрався морський ксеногенний і вона також пала.

— Хай йому грець, — раптом перервав Єнсен, — тепер зрозуміло чого тебе заарештували за підбурювання і злісне поширення паніки. Бюро оборони міста були просто зобов’язані заткнути тебе.

— Однак я ж не зробив нічого поганого, — сказав Поет з усмішкою. — Я лише таскався за командою найманців свого хлопця і збирав інформацію з руїн людської цивілізації, яку потім організовував та публікував, а в підсумку був засуджений до довічного ув'язнення.

— Та тобі слід відірвати язика з кінцями. У тебе навіть був хлопець, — сказав Єнсен.

— На базі так нудно. Чому я не можу мати хлопця? — знов засміявся Поет.

Більше не звертаючи уваги на Єнсена, Поет продовжив:

Наразі функціонують тільки Північна та Підземна бази. Вони удвох захищають генератори магнітного поля, тому полярне сяйво навколо бази яскравіше, ніж будь-де інде. Полярне сяйво — це потік частинок у сонячному вітрі.

На цьому місці Поет зітхнув.

Я не знаю, чи є якийсь зв’язок між двома базами, адже їх розділяє цілісінький Тихий океан. Раніше я сказав, що найважчим часом для людства була не епоха Пустелі чи епоха Катастроф. Це тому, що найскладніший час — прямо зараз. Хто знає, що трапиться далі?

Тільки-но він закінчив говорити, як земля під ними люто здригнулася. Пил впав зі стелі в'язниці й приземлився на голову Ань Дже, від чого той закашлявся. Але потім пішла сильніша вібрація.

— Це землетрус? — вигукнув Єнсен, підскочивши на ноги.

— Це не землетрус, — Ань Дже почув, як Поет в сусідній камері піднявся з землі, і цей всевідаючий чоловік сказав щось таке, чого Ань Дже не міг зрозуміти: — Землетрус — це поперечні та поздовжні хвилі. А зараз це незакономірні вібрації з дуже неглибоким гіпоцентром^[1].

^[1]осередок землетрусу, точка у глибині Землі, де саме стався землетрус.

— Там щось під землею!

Ань Дже нарешті зрозумів, що тут до чого.

«Ба-бах!»

У цю ж мить з глибини коридору почувся гучний звук, що супроводжувався брязкотом падаючих на землю залізних дверей.

«Ба-бах!» — Пролунало знову.

Вібрація, у сотню разів сильніша за попередню, пройшлася скрізь них, і Ань Дже схопився за ґрати залізних дверей, щоб не впасти.

Тепер він зрозумів, що це був за звук.

Дещо — величезна жива істота — несамовито билося у підлогу з-під низу.