— Вставай і їж.

 

Вранці, перед тим як я повністю прокинувся, мій рот був набитий кількома кисло-солодкими дикими фруктами, які були дуже смачними.

 

Він не дав мені достатньо часу, щоб проковтнути перший шматочок фрукта, перш ніж продовжувати запихати мені в рот інші. Змушуючи мене повернути голову вбік. 

 

Я пробурмотів: 

 

— Повільно, хіба ти не бачиш, що я більше не можу їсти.

 

Відколи я «завагітнів», моє життя стало набагато кращим. Принаймні, божевільний більше не намагався осіменити мене своїм насінням. Проте від цього фарсу моє серце мучилося – прикидатися жінкою досить ганебно. Але я повинен опуститися так низько, щоб імітувати вагітність перед цим маніяком.

 

Моє серце стискалося від болю, коли я намагався рухати лівою ногою, міцно прив'язаної до гілки. Ще ні... Ще трохи і тоді я зможу встати на цю ногу. Тоді я можу вибратися з печери й розвідати шлях для втечі.

 

Раптом маніяк схопив мене за щелепу і, використовуючи якусь таємничу техніку, ткнув двома пальцями мені в горло, в результаті чого їжа була проковтнута. Після цього він продовжував запихати мені в рот дикі фрукти, спостерігаючи, як я жую і ковтаю, а потім знову і знову повторював свої дії.

 

Чоловік також знав бойові мистецтва, і, боюся, його здібності були не низькі. Можливо, причина, чому він зійшов з розуму, полягала в тому, що його тренування дало зворотний результат. Після того, як я виявив цей факт, моя потреба відновитися і втекти стала ще більш неминучою.

 

— Нан-Нан, будь доброю. 

 

Чоловік виглядав щасливим, гладив мене по голові і навіть великим пальцем витирав фруктовий сік з куточка мого рота.

 

Я нахмурився: 

 

— Не називай мене Нан-Нан... Мене звати Хань Цін Янь.

 

Чоловік усміхнувся мені, начебто зрозумівши те, що я сказав: 

 

— Нан-Нан.

 

— Хань Цін Янь!

 

— Нан-Нан!

 

— Хань! Цін! Янь!

 

— Нан-Нан!

 

— ...

 

Я закотив очі, здаючись. Чому я витрачав свою енергію на справу з божевільним. Він може називати мене як хоче.

 

Я закрив рот і перестав намагатися його виправити. Чоловік ніби помітив моє невдоволення і подав мені ще один плід. Але цього разу я не відкривав рота. Я вже був ситий і не хотів його їсти.

 

— Їж, дитина росте... Швидко. 

 

Він силою засунув фрукт мені в рот.

 

Через це в моєму серці спалахнув невідомий вогонь, в результаті чого я вдарив його зоровою ногою і сказав: 

 

— Дитина, дитина, дитина! Ти думаєш лише про дитину!

 

Він тримав мою ногу. Його очі миттєво холодно поглянули на мене: 

 

— Не... Рухайся.. Боляче дитині. 

 

Я напружився і не наважувався поворухнутися, боячись, що він зламає мені ногу.

 

Ця божевільна людина справді хвора і біполярна. Цей чудовий носить твою дитину, а він так суворо зі мною поводиться. Такий неоціненний.

 

Я пожував губи і раптом зробив хворобливий вираз: 

 

— Я... У мене болить живіт.

 

— Ах! 

 

У паніці він відпустив мої ноги і кинувся подивитися, що відбувається. Моє тіло було всипане травмами та шрамами, тому він не розумів, що робити. Він лиш обережно попестив мій живіт та сказав неіснуючій дитині: 

 

— Будь добрим і не створюй ніяких проблем.

 

— Це все через те, що ти мене засмутив. Я порушив спокій плода. 

 

Я, Хань Цін Янь, людина, яка вміє і вклонятися, і підкорятися, і стояти*. Оскільки в цій кімнаті не було третьої людини, мені не соромно прикидатися вагітною жінкою, щоб зберегти власну шкуру.

 

*Означає, що він пристосовується до будь-якої ситуацій.

 

Чоловік обережно, ніби боявся зламати мене: 

 

— Нан-Нан, не гнівайся.

 

Він схилив голову і ніжно поцілував мій живіт.

 

— Гей, не торкайся мого живота. А якби ти його пошкодив?

 

Як і очікувалося, чоловік стрибнув і відійшов якомога далі від мене, не наважуючись торкнутися мого живота.

 

Увечері він приніс рибу, що рідко робив. Шкірка була хрусткою, а м'ясо надзвичайно ніжним. Не боячись попектись, чоловік розламав руками м'ясо на шматки і подав мені. Незабаром після цього велика частина риби потрапила в мій шлунок. Залишилася лише голова, хвіст і колюча спина.

 

Запевнившись, що я ситий, він підійшов до входу в печеру і «вовком» знищив залишки риби.

 

Плоди, які маніяк дав мені сьогодні вранці, росли на високих гілках, повних колючок. Рани на його руках ставали все ряснішими, а плоди почали нагадувати його кров.

 

Якби він не був таким хворим на мозок, або якби він не ставився до мене як до жінки, одужавши, я б витяг його з цього пекла, в подяку за таку уважну й велику турботу про мене. Але, просто шкода...

 

Я відвів від нього очі й повільно закрив їх.

 

Шкода мою дупу.

 

Не знаю, скільки я спав, але мене розбудило дивне відчуття між ногами. Коли я прокинувся, то побачив, що божевільний зняв з мене штани і розставив мої ноги.

 

До біса. Я вагітний, а ти все одно не залишиш мене в спокої!

 

Розлючений, я хотів знову висунути ногу, але встояв перед бажанням і натомість прикинувся зляканим: 

 

— Це... Це зашкодить дитині!

 

Цей чоловік більше за все піклується про дитину, тому йому точно доведеться зупинитися.

 

Хто знав, що чоловік просто продовжить розводити мої ноги, витягне член, втиснувши його в простір між моїми ногами і почне тертись. 

 

— Не... Зайду... Не бійся, Нан-Нан.

 

Якби там було дзеркало, можна було б побачити, як моє обличчя почорніло від гніву, коли я відчув, як тепло рухається між моїми ногами.

 

Йди до біса, сучий сину. Не можеш втриматися навіть один день? Чи це тому, що він так давно застряг в цій ущелині?