‘І тому, заслані в Бета клас студенти не мають можливості нормально зростати’ подумав Дезір.
Студенти з Альфи мають заняття в найкращих викладачів факультету. Ось так, бережно і з великим ентузіазмом факультет виховував Альфа клас та всіляко приділяв йому увагу. Звісно, що з таким підходом їхні таланти могли розквітнути на повну. Ці студенти беззаперечно ставали прекрасними бійцями, які боролися з Тіньовими Світами.
Бета клас, натомість, був повною протилежністю.
В основному він складався з простолюдинів, які не мали жодної підтримки. Ці студенти не отримували належної опіки та турботи ,а професори не приділяли їхнім лекціям належної уваги. Тому студентам Бета класу було неймовірно важко розвинути свій потенціал.
Дезір гірко посміхнувся. ‘Навіть у минулому житті я вчився в Бета класі.’
Він народився простолюдином. Було очевидним, що через соціальний статус його відправили в Бета клас. Без правильної освіти про хороший професійний розвиток і мови не було. Тож коли Дезір вперше увійшов до Тіньового Лабіринту, то мав всього лиш перше магічне коло.
‘З таким підходом вони заживо поховали безліч талантів. Несправною була сама система освіти. Якби не ця система, то студенти Бети теж могли б стати сильнішими. Їх усіх не вирізали б так легко. Не так швидко.’
І все таки, одним з тих хто вижив і дійшов до кінця був студент із Бета класу — Дезір Арман. Згадавши до яких результатів усе це призвело Дезір поставив перед собою мету. ‘Я зроблю так, щоб найталановитіші студенти з Бета класу перейшли до Альфи.’
У минулому він не зміг очистити Тіньового Лабіринту. Але в Гебріонській Академії було чимало прихованих талантів. Дезір знав, що якби він спромігся їх правильно виховувати і наставляти… Тоді б очищення Тіньового Лабіринту не було таким неможливим завданням. ‘Щоб реалізувати це я маю рухатися разом із ними. Іншими словами, мені потрібно створити групу.’
Спираючись на минулі знання і досвід він відшукає людей з найбільшим потенціалом. Він знайде ці негоранені коштовності, переконає їх приєднатися до команди, а тоді забезпечить їхнє просування до Альфа класу. І він знав, що його першою коштовністю буде Романтика Еру. Магеса вітру, яка проходила разом із ним вступний екзамен. Вона була донькою Барона Еру відомою також під прізвиськом Мудриня Бурі. Її особливістю були безмовні заклинання. Досвідчена ветеранка, яка виживала в Тіньовому Лабіринті впродовж восьми років.
Дезір переповнився рішучості переконати її і зробити першою учасницею своєї групи. Він зробить усе для того, щоб перетягнути її з Бети в Альфу. Завдяки цьому, в майбутньому, її сила зросте експоненціально.
***
В аудиторії за партою сиділа дівчина із чисти, глянцевим волоссям по плечі. Біла шкіра приємно контрастувала з рожевими щічками, але зазвичай яскраві та живі коралово-зелені очі затуманила пітьма.
«Подумати тільки, що я опинюся в Бета класі». — важко зітхнула дівчина.
Старовинний настінний годинник раз у раз скрипів, коли хвилинна стрілка робила оберт. Навколо вогкість, скрипучі стільці, від яких смерділо гнилими огірками, а на додачу ветхі розмальовані парти. Все це гнобило Романтику від чого її плечі мимоволі опускалися вниз.
Тут було, воістино, жахливим. Романтика не могла повірити, що це місце називалося класом.
На її розгорнуту книгу впала чиясь тінь: «Привіт. Ти Романтика Еру з баронства Еру?»
Романтика підвела голову. Перед нею стояло троє людей із яскраво блакитними значками на лацканах. Це означало що вони з Альфа класу.
З нею заговорив найвищий. З такими густими бровами і пухкими губами він випромінював навколо себе героїчну ауру.
«Ти мене знаєш, хоча сам ще не представився,» — сказала Романтика.
«Прошу вибачення, — він сів навпроти неї. — Мене звати Донета Хадун. Я тут новенький, так як і ти … і зараз я шукаю людей у групу.» Він говорив дуже ввічливо, а його ніжний тон дуже сильно контрастував з гнітючою атмосферою навколо.
«Сподіваюся ти знайдеш у свою групу гідних людей», — відповіла вона.
«І я також сподіваюся. Ось чому я тут,» — сказав Донета.
«Маєш до мене справу?» — спитала Романтика.
«Я хотів з тобою зустрітися раніше, але це було доволі проблематично. Як ти знаєш аудиторії Альфа і Бета класів доволі таки далеко одні від одних.»
‘Більш ніж’ «Ну так», — відповіла вона.
«Я чув, що ти винятковий маг Вітру. Мало того, ще я чув, що в твоєї родини баронський титул. Талановитий маг зі шляхетного стану й опинився в Бета класі. Академія припустилася великої помилки”.
На лиці Романтики розтягнулася крива посмішка. Знадобилося трохи часу щоб опанувати емоції: “Що ж поробиш, професори теж люди. А люди припускаються помилок.”
“Ну так. Однак для академії було неприпустимим відправляти тебе в одну групу з цими смердючими простолюдинами. Їм варто вибачитися. Та як вони сміють відправляти таку ж як і ми шляхтянку в цю затхлу діру…” — Донета презирливо кинув оком на вогку і сиру аудиторію. Через зневажливі щодо простолюдинів слова кілька людей гнівно зиркнули на Донету, та варто йому було на них глянути, як вони швидко відводили погляди.
“Ця комашня, — від крижаного тону Донети по їхній спині неначе мурашки пробіглись. Куди й поділося те лагідне і поважне ставлення, яке він проявляв до Романтики. Ніби це все було тільки сном чи марою. Скривленим від огиди лицем він продовжив оглядатися по Бета класу.
“Так про що ти там хотів поговорити?” — поцікавилася Романтика з трохи тремтячою посмішкою.
Донета розвернувся назад, щоб глянути на Романтику. Не фокусуючи на ній погляду він сказав: “Перейду до суті. Я нещодавно приєднався до команди Блакитного Місяця, тієї самої де головує старший Ельхейм. Я вирішив, що ти винятково вміла, і маєш приєднатися до нашої команди”, — Впевнено сказав Донета.
“Команда Блакитного Місяця?” — спитала Романтика стараючись пригадати. “Це найвеличніша команда у всій академії.” — відповів Донета. Романтика нарешті збагнула, що щойно вона отримала запрошення до найбільшої в Альфа Класі команди. Таку можливість непросто отримати, та й не кожному вона падає ось так просто в руки. Романтика вже відкрила рота, щоб відповісти, але Донета випередив її і схопив за руку:
“За твою рекомендацію в команді, я сподіваюся, що ми почнемо зустрічатися.”
Після короткої тиші Романтика з недовірою глянула на Донету.
“...Що?”
“Я сказав, що хотів би з тобою зустрічатися”.
Виходить вона все добре почула. “Ми бачилися раніше?” — запитала Романтика.
“На вступному бенкеті, в холі. Я закохався в тебе з першого погляду, Романтико.”
Вона силою звільнила свою руку.
“Тобі немає причин відмовлятися, Романтико”.
“Мені просто потрібен час, щоб подумати”.
На обличчі Донети застигло нерозуміння: “Чому?”
“Мені потрібен час. Щоб подумати”.
“Ну так, але..”
Зелені як вітер очі Романтики блиснули на Донету: “Тобі варто дати цій панянці трохи часу на роздуми. Якщо ти дійсно справжній джентльмен”.
Справжній джентльмен.
Від цих слів він відсахнувся на спинку крісла.
“Так, звісно. А ще…” — підвівся Донета.
Коли вона теж хотіла підвестися, Донета вийняв щось зі своєї кишені і простягнув Романтиці. Це був дерев’яний кинжал: “Сподіваюся, що ти приймеш його”.
Кинжал був покритий майстерно деталізваними і кольоровими візерунками. Але на вигляд був трохи за товстим, як для кинжала. Це був не кинжал, а швидше деталізована під нього коробка.
Романтика подумала, що вона має якось відкриватися і не помилилася.
“Це традиція, якої дотримуються військові з мого Королівства. Такий Кемубін ми даруємо коханій людині.” — Донета нажав пальцями на пази ручки і вона, легко клацнувши, відокремилася від леза. В кинжалі був золотий ланцюжок.
Донета простягнув його Романтиці.
Проте у відповідь вона лиш ввічливо відмовилась: “Це занадто”.
“Ти не подумай, я не тисну”. — кивнув на прощання Донета і вийшов з класу.
Переконавшись в тому, що він пішов, Романтика розслабилася. Вона почувалася так, ніби пройшла крізь бурю. Не зволікаючи ні секунди хтось підійшов і зупинився біля її парти.
“А ти справді популярна, Романтико”.
“К’яяяя!” верескнула вона і підстрибнула, її стілець впав на підлогу з оглушливим звуком. Вона так заглибилася в думки, що навіть не помітила присутності біля себе іншої людини. Лементувати, коли її застукують зненацька була однією з тих неприємних шкідливих звичок.
Дезір, ніяк на це не реагуючи безтурботно всівся поряд: “Я тебе п’ять разів гукав, а ти так і не відповідала. Тому я вирішив підійти особисто.”
Присоромлена Романтика швиденько підняла крісло і всілася.
“Ми вперше зустрілися на вступному екзамені. Так що ми вже два дні, як знаємося”, — сказав Дезір.
“Чого тобі?” — прочистила горло Романтика і роздратовано скривилася.
Але Дезіра це ніяк не збентежило: “Я тут, щоб запросили тебе до своєї групи”.
Запрошення в команду.
“Мені з тобою, говорити про якісь там групи немає сенсу.” — байдуже відповіла вона.
“Відкидаєш моє запрошення, бо не хочеш зі мною зустрічатися? Не переживай. Я тебе такого не проситиму”.
“Досить жартів, — глузувала Романтика, — я не в настрої”.
“Даси відповідь, якщо я запитаю причини?” — спитав Дезір.
Романтика зітхнула. Вона відкрила долоню і показала золотий ланцюжок: “Бачиш це?”
Дезір вперше втратив холоднокровність, а його око трохи сіпнулося. В аудиторії замиготіла чарівна лампа забарвлюючи волосся Романтики у яскраво червоний.
Вона зітхнула: “От був би ти мною, яку б групу вибрав? Найбільшу в Альфа класі, там де я точно досягну успіху, чи щось невідоме з Бети?”
Дезір знав наскільки привабливою є пропозиція Донети. Група Блакитного Місяця була однією з небагатьох сильних організацій в академії. Академія акцентувала свою головну діяльність на роботі груп, тому ця пропозиція була вдвічі привабливішою.
Вона просто не могла відмовити. Не було причин відмовляти.
Але Дезір знав значно більше. Вибір групи Блакитного Місяця був би найгіршим життєвим рішенням, яке вона могла прийняти.
“Але ти все ще не прийняла остаточного рішення.” — впевнено сказав Дезір.
“Просто… мені потрібно було трохи подумати. Але якщо вже про це мова, то я прогавила. Донета мав рацію. Я вже з самого початку знала яким буде рішення. Не бачу причин відмовлятися від такої щедрої пропозиції”.
“Навіть якщо тобі доведеться з ним зустрічатися?” — спитав Дезір.
“Для мене це навіть краще. Зустрічатися з хлопцем із роду Хадун, ще й як умова на приєднання до команди”.
“Доволі холоднокровні розрахунки.” — промовив Дезір.
Попри сарказм Дезіра, Романтика не змінила своєї думки. Замість того, щоб завагатися вона все більше переконувалась у своєму виборі: “Ну, якщо ми вже закінчили, то можеш іти”.
“Здається іншого виходу немає.” — Дезір потягнувся до кишені з таким виразом, ніби дістає ножа. Але в руці був лише аркуш паперу. Лист. Він мовчки передав його Романтиці.
Однак вона навіть не хотіла приймати його і намагалася позбутися не читаючи.
“Краще прочитай, — сказав Дезір, — а потім якнайшвидше позбудься. Тобі варто бути з ним обережніше, адже там всі твої секрети”.
Вражена його раптовою заявою, Романтика переводила погляд між листом і Дезіром так і не знаючи що робити. Куди й ділася вся її попередня гордовитість, а вона завмерла в нерішучості на місці.
Дезір лиш підняв брову, мовчки підштовхуючи до дії.
Далі
Розділ 9 - Шкільне життя (2)
Романтика повільно відкрила конверт і почала читати. З кожним прочитаним рядком її очі ставали все ширшими. Вона перевела погляд на Дезіра. Все ще не вірячи те, що сталося вона перечитала листа вдруге. Романтика ще раз стрелила очима на Дезіра не вірячи в щойно прочитане. Ніби заперечуючи побачене вона ще раз переглянула текст, бажаючи щоб його зміст змінився від самого факту перечитування. Але зухвалі літери на папері не хотіли зникати. Там було все до найменших деталей. Вся правда чому Романтику Еру відправили до Бета класу. Перечитуючи текст втретє вона здригнулася. Закінчивши читати останнє речення Романтика зловила себе на тому, що несамовито рве листа на дрібні клаптики. Тремтячі очі остаточно зустрілися з безтурботним поглядом Дезіра. Вони не зводили з себе очей, а атмосфера навколо ставала все важчою. Романтика почала відчувати, як з кожним подихом все важче дихати і вона задихається. Раптом, Дезір нахилився до неї, змушуючи її відсахнутися зі страху. “А тепер хочеш зі мною поговорити?” — його спокійний голос і вираз обличчя добре одне одного доповнювали. Романтика не могла відмовитися. З острахом, що почують сторонні вона прошепотіла: “Як… Як ти… звідки ти про це знаєш?” В цьому тремтячому голосі вже не було попередньої жвавості. “Не думаю, що зобов’язаний відповідати,” — відповів Дезір. Від почутого Романтиці пересохло в горлі. Вона вже зрозуміла, що у Дезірових руках всі козирі. “Ти розповів ще комусь?” — скоромовкою запитала вона, зливаючи всю фразу в одне слово. Дезір заперечливо захитав головою: “Ні, але більшість професорів знають. А ти як думаєш, чому тебе відправили сюди?” “А-але … королівство Прілеча за сотні кілометрів звідси!” — не вірячи викрикнула Романтика. Дезір лиш пирхнув з її наївності: “Ти сильно недооцінюєш розвідувальну мережу Гебріонської Академії”. Попри свою самовпевненість Донета помилявся в судженнях, чому Романтику відіслали до Бета класу. Вступний екзамен і його учасники розглядалися ще скрупульозніше, ніж студенти могли собі уявити. Навіть найсекретніші таємниці минулого випливали на поверхню. І ось, саме в цю хвилину, усі старі секрети Романтики злітали з вуст ледь знайомої їй людини. “Багато років тому в королівстві Прілеча, одна скромна купецька родина накопичила значні статки. Потім ця купецька родина викупила титул в барона з півдня та оселилася в замку Фон Еру. Це сталося тоді, коли тобі було чотири роки. Це твоя сім’я купила титул. Може ти і вважаєш себе шляхтянкою, але немає сумнівів, що народжена ти простолюдинкою,” — Дезір повторив написане в листі повідомлення і самовдоволено посміхнувся. “Ти….!” — Романтика запнулася, відчайдушно намагаючись підібрати слово, яке б виразило всі її емоції. Дезір змовницько нахилився вперед: “Ми обоє народжені простолюдинами. Навіть якщо ти зараз і знатного роду, чи тобі не здається, що це надмірно пихато відмовлятися бути в одній групі з простолюдином?” “Це…!” — весь праведний гнів Романтики згас коли вона зрозуміла, що Дезір був правий. Очевидно, що Дезір знав всі її найпотаємніші секрети. Адже Романтика Еру була того ж випускницею Бета класу що і він, та провела в Тіньовому Лабіринті довгих вісім років. Вона була найближчою товаришкою Дезіра і часто розповідала про своє минуле. Врешті решт, що приховувати в місці де за кожним кутом чигає смерть. Знаючи це кожен з них цінував можливістю жити хоча б в пам’яті своїх товаришів. Ось чому всі вони дуже уважно слухали історії один одного. Дезір не був винятком. Він добре пам’ятав їхні імена, їхні обличчя і їхні історії. Ось чому він зумів легко згадати все, що було пов'язано з Романтикою Еру. Романтика Еру. Донька барона Еру. Чоловіка, який купив собі титул. Маленька дівчинка, яка заплатила за батькове рішення самотнім дитинством. “Ти знаєш, — продовжував Дезір, — що групою Блакитного Місяця опікується професор Ніфлека. Один з небагатьох, хто знає про твій маленький секрет. Цей чоловік ненавидить простолюдинів. Якщо ти опинишся в його групі, він не буде сидіти без діла.” “...Донета мене захистить,” — потупившись в підлогу кволо заперечила Романтика. Дезір підняв брову: “Ти бачила як він дивився на простолюдинів? Впевнена, що захистить?” Дезір бачив метання Романтики, як на долоні. Народжена простолюдинкою Романтика чітко побачила, як він на них дивився. Він трактував їх як худобу. Вона затремтіла з жаху уявляючи, як він кидає на неї цей поглядо. Романтика спробувала переконати себе в безпідставності цього страху, але тепер він міг стати реальним. Дезір нахилився, щоб підняти з підлоги клаптики листа: “То що будеш робити?” “Ти дійсно думаєш, що створена завдяки шантажу група буде нормальною?” — пробелькотіла Романтика, розуміючи, що в цих переговорах у неї немає жодної міцної позиції. “І то правда, — сказав Дезір. — А якщо так? Я додам умову. Один місяць. Побудь зі мною в групі впродовж одного місяця. Якщо через місяць ти не зміниш думки, то зможеш піти”. Один місяць. ‘Могло бути й гірше’ подумала Романтика. Треба протриматися один місяць і якщо їй не сподобається, то вона зможе піти. Романтика вже була готова простягнути руку, як раптом подумала ‘Стривай, навіть якщо у порівнянні з загрозою приєднатися до групи на невизначений термін, ця ідея не така вже й погана, але це все одно не та угода, яку я хотіла б укласти.’ Здається, що його прийоми в тактиці не обмежуються одним лиш полем бою. Дезір простягнув вперед руку у відповідь на що Романтика схрестила свої на грудях і серйозно глянула у відповідь. Але якби вона не намагалася, та все одно не могла побачити в ньому нічого, окрім невинності. Врешті, вона глибоко зітхнула: “Знаєш, на вступному ти був ще тим придурком”. “Знаю,” — відповів Дезір, примудряючись звучати ще бадьорішим ніж зазвичай. Сучий син. Романтика потиснула Дезірову руку. Сніданок смакував жахливо. На вибір було тільки два варіанти. Хліб, черствий настільки, що ним можна було викопати могилу і водянистий суп з дрібними шматочками вареної баранини. Романтику це по-справжньому приголомшило. Саме в той момент вона до кінця зрозуміла, що таке Бета клас. Не для того вона поступила в академію, щоб до неї так ставилися. Це зайшло надто далеко. Вона знала, що до класів ставляться по різному, але щоб настільки! А також вона знала, що Альфа клас насолоджувався вишуканим буфетом з різноманітних страв. Лиш думка про це бісила її до лисих чортів, та не настільки щоб не могти їсти. Напруживши всі сили в руках, Романтика розламала окраєць хліба навпіл. Звук при цьому такий, ніби розкололася гранітна плита. А може їх дійсно годували камінням? Але глянувши на те, як Дезір вимів все до чиста, розвіяло ці припущення. “Як ти взагалі можеш це їсти?” — з недовірою спитала Романтика. Дезір ретельно прожував перед тим, як відповідати: “ А що? Воно смачніше ніж орчатина”. Романтика лиш підняла брову: “Це що такий мовний зворот? Орків давним давно винищили.” Дезір лиш знизав плечима. “Якщо важко кусати, — вказав він на хліб, — то замочи його в супі”. Вона послухалася і окраєць дісно розм’як. Трохи помучившись вона доїла свою порцію. Отак жуюучи хліб і витріщаючись на Дезіра її раптово осяяло. Вони ж в одній групі. ‘Точно.’ Технічно вони ‘будуть’ в одній групі, тому що ‘офіційно’ групи ще немає. Для формування групи необхідно троє учасників. Але зараз єдині хто тут є, це вона і цей придурок. Якщо йому вірити, то у них навіть професора для кураторства нема. В цій сраній групі все як не в людей. А вона, Романтика, якраз в цій групі. “Я все, більше не буду їсти”. Втративши рештки апетиту Романтика відклала ложку. Виходячи з їдальні вона аж на лиці перемінилася і старалася дистанціюватися від Дезіра. “Не парся ти так, — порушив тишу Дезір, — ми без проблем створимо групу”. Але ці слова не переконували, взагалі: “Агов! Ти хоча б знаєш, як важко сформувати групу?” Для формування групи були дві основні умови. Троє охочих і куратор з викладацького складу. Навіть не беручи до уваги проблеми з куратором, їм все ще бракувало однієї людини для виконання першої умови. “А ти в курсі, що у Бета класі вже є кілька відомих груп? Всі новенькі хочуть до них приєднатися. На новоспечену групу ніхто навіть оком не кине. — Романтика сплюнула від роздратування. — Агов! Та скажи все щось. ти…” “Спочатку, — перервав її Дезір, — ти говорила, яка це паршива група. А тепер переживаєш, що ми не зрушимо з місця. Я так і знав, що ти будеш в ділі”. “Щооооо!? — отетеріла Романтика. — Я просто роздумую, якою ж через місяць вона буде недолугою. Тому варто розглядатися за кращими варіантами. Втямив!?” Романтиці було дуже важко приховати своє дитяче збентеження. “Кажу ж тобі, — не збавляючи кроку пояснював Дезір, — не буде ніяких проблем. В мене вже є професор, готовий зайнятися нашою реєстрацією. А щодо третього члена, є в мене один на думці. Він ще не приєднався, але все, що там треба, це переконати його”. Почувши це Романтика розчаровано надула щоки: “Міг би і раніше сказати!” Тримаючи в голові невимушено легку поведінку Дезіра і його манеру говорити, Романтика не могла позбутися від відчуття, ніби над нею насміхаються. Коли б вона з ним не говорила, вона почувалася так, ніби говорить зі змієм. Вони зійшли зі стежки, яка вела в кафетерій і направились в сторону тренувальної арени. Будівля мала скляний купол, дорога до неї розширювалася. Романтика наздогнала Дезіра і запитала: “То, що це за шкет, про якого ти говорив?” “Прам Шнайзер” —просто відповів Дезір. В небі яскраво світило сонце. Вони увійшли в тренувальний зал для Бета класу. І це було видно по занедбаному стані в якому він перебував. Тут і там було помітно брак належного догляду і обслуговування. Дерев’яні трибуни зяяли дірками, настільки великими, що хтось неуважний міг легко провалитися під підлогу. А одна з несучих колон перебувала в такому плачевному стані, що аби не завалитися її підтримували магією. Все куди б не сягало око було зношеним. Сьогодні якраз проходив об’єднаний спаринг між Альфа і Бета класами. Студенти на арені розбрелися хто куди в пошуках опонента. Глядачі розділилися на дві групи. В першій були студенти з Бета класу в простому одязі і звичайні на вигляд. Це вони зазвичай використовували цей зал для тренувань, тому нічого незвичайного в його вигляді для них не було. Але для іншої групи убогість обладнання була настільки різкою, що викликала дисонанс. Студентів з Альфи легко було розпізнати по розкішному одягу і панській аурі, яка витала навколо них. Ці навіть не намагалися приховати своєї зневаги. “Тут дійсно гидко”. “Яке убоге спорядження”. Вони, наче від смороду, морщили носи, огидливо кривилися і кидали навсібіч образлифі фрази. “Не те, що б я була в захваті, — Романтика всілася на лаві біля Дезіра. Так як місць на трибунах було менше, ніж охочих подивитися, їм довелося почекати на лаві поки звільниться місце. “Ані трави, ані захисних магічних стін. За цим місце взагалі ніхто не дивиться. Всюди брудно. Не говорячи вже про те, що місця настільки мало, що доводиться в черзі стояти. Осьі ще одна причина чому треба пробиватися до Альфа класу”. Хоч вона і скаржилась, але робила це для видимості. Полудневе сонце нестерпно пекло крізь скляну стелю. Романтика склала руку дашком і розглядала людей внизу. “То який він? Цей Прам Шось-там-хтось-там?” Його звали Прам Шнайзер. Дезір Дуже добре знав це ім’я. Він також був з Бета класу і прожив в Тіньовому Лабіринті дев’ять років. Прам спеціалізувався на тому, що наносив серію швидких випадів гострою рапірою. Поєднуючи талант фехтувальника і роки наполегливих тренувань він відточив свої навички до досконалості. Прам був би одним з найкращих фехтувальників світу навіть якби використовував лише прості колючі випади. Дезір розглядав студентів, які розбилися на пари для спарингу: “Його фехтування неймовірне. Ймовірно він найкращий в Бета класі”. “Гм, хотілося б вже на нього глянути,” — погано приховуючи цікавість сказала Романтика. “О, ось де він,” — Дезір тицьнув пальцем кудись в центр тренувального майданчика.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!