Шкільне життя (1)

‘І тому, заслані в Бета клас студенти не мають можливості нормально зростати’ подумав Дезір.

Студенти з Альфи мають заняття в найкращих викладачів факультету. Ось так, бережно і з великим ентузіазмом факультет виховував Альфа клас та всіляко приділяв йому увагу. Звісно, що з таким підходом їхні таланти могли розквітнути на повну. Ці студенти беззаперечно ставали прекрасними бійцями, які боролися з Тіньовими Світами.

Бета клас, натомість, був повною протилежністю.

В основному він складався з простолюдинів, які не мали жодної підтримки. Ці студенти не отримували належної опіки та турботи ,а професори не приділяли їхнім лекціям належної уваги. Тому студентам Бета класу було неймовірно важко розвинути свій потенціал.

Дезір гірко посміхнувся. ‘Навіть у минулому житті я вчився в Бета класі.’

Він народився простолюдином. Було очевидним, що через соціальний статус його відправили в Бета клас. Без правильної освіти про хороший професійний розвиток і мови не було. Тож коли Дезір вперше увійшов до Тіньового Лабіринту, то мав всього лиш перше магічне коло.

‘З таким підходом вони заживо поховали безліч талантів. Несправною була сама система освіти. Якби не ця система, то студенти Бети теж могли б стати сильнішими. Їх усіх не вирізали б так легко. Не так швидко.’

І все таки, одним з тих хто вижив і дійшов до кінця був студент із Бета класу — Дезір Арман. Згадавши до яких результатів усе це призвело Дезір поставив перед собою мету. ‘Я зроблю так, щоб найталановитіші студенти з Бета класу перейшли до Альфи.’

У минулому він не зміг очистити Тіньового Лабіринту. Але в Гебріонській Академії було чимало прихованих талантів. Дезір знав, що якби він спромігся їх правильно виховувати і наставляти… Тоді б очищення Тіньового Лабіринту не було таким неможливим завданням. ‘Щоб реалізувати це я маю рухатися разом із ними. Іншими словами, мені потрібно створити групу.’

Спираючись на минулі знання і досвід він відшукає людей з найбільшим потенціалом. Він знайде ці негоранені коштовності, переконає їх приєднатися до команди, а тоді забезпечить їхнє просування до Альфа класу. І він знав, що його першою коштовністю буде Романтика Еру. Магеса вітру, яка проходила разом із ним вступний екзамен. Вона була донькою Барона Еру відомою також під прізвиськом Мудриня Бурі. Її особливістю були безмовні заклинання. Досвідчена ветеранка, яка виживала в Тіньовому Лабіринті впродовж восьми років.

Дезір переповнився рішучості переконати її і зробити першою учасницею своєї групи. Він зробить усе для того, щоб перетягнути її з Бети в Альфу. Завдяки цьому, в майбутньому, її сила зросте експоненціально.

***

В аудиторії за партою сиділа дівчина із чисти, глянцевим волоссям по плечі. Біла шкіра приємно контрастувала з рожевими щічками, але зазвичай яскраві та живі коралово-зелені очі затуманила пітьма.

«Подумати тільки, що я опинюся в Бета класі». — важко зітхнула дівчина.

Старовинний настінний годинник раз у раз скрипів, коли хвилинна стрілка робила оберт. Навколо вогкість, скрипучі стільці, від яких смерділо гнилими огірками, а на додачу ветхі розмальовані парти. Все це гнобило Романтику від чого її плечі мимоволі опускалися вниз.

Тут було, воістино, жахливим. Романтика не могла повірити, що це місце називалося класом.

На її розгорнуту книгу впала чиясь тінь: «Привіт. Ти Романтика Еру з баронства Еру?»

Романтика підвела голову. Перед нею стояло троє людей із яскраво блакитними значками на лацканах. Це означало що вони з Альфа класу.

З нею заговорив найвищий. З такими густими бровами і пухкими губами він випромінював навколо себе героїчну ауру.

«Ти мене знаєш, хоча сам ще не представився,» — сказала Романтика.

«Прошу вибачення, — він сів навпроти неї. — Мене звати Донета Хадун. Я тут новенький, так як і ти … і зараз я шукаю людей у групу.» Він говорив дуже ввічливо, а його ніжний тон дуже сильно контрастував з гнітючою атмосферою навколо.

«Сподіваюся ти знайдеш у свою групу гідних людей», — відповіла вона.

«І я також сподіваюся. Ось чому я тут,» — сказав Донета.

«Маєш до мене справу?» — спитала Романтика.

«Я хотів з тобою зустрітися раніше, але це було доволі проблематично. Як ти знаєш аудиторії Альфа і Бета класів доволі таки далеко одні від одних.»

‘Більш ніж’ «Ну так», — відповіла вона.

«Я чув, що ти винятковий маг Вітру. Мало того, ще я чув, що в твоєї родини баронський титул. Талановитий маг зі шляхетного стану й опинився в Бета класі. Академія припустилася великої помилки”.

На лиці Романтики розтягнулася крива посмішка. Знадобилося трохи часу щоб опанувати емоції: “Що ж поробиш, професори теж люди. А люди припускаються помилок.”

“Ну так. Однак для академії було неприпустимим відправляти тебе в одну групу з цими смердючими простолюдинами. Їм варто вибачитися. Та як вони сміють відправляти таку ж як і ми шляхтянку в цю затхлу діру…” —  Донета презирливо кинув оком на вогку і сиру аудиторію. Через зневажливі щодо простолюдинів слова кілька людей гнівно зиркнули на Донету, та варто йому було на них глянути, як вони швидко відводили погляди.

“Ця комашня, — від крижаного тону Донети по їхній спині неначе мурашки пробіглись. Куди й поділося те лагідне і поважне ставлення, яке він проявляв до Романтики. Ніби це все було тільки сном чи марою. Скривленим від огиди лицем він продовжив оглядатися по Бета класу.

“Так про що ти там хотів поговорити?” — поцікавилася Романтика з трохи тремтячою посмішкою.

Донета розвернувся назад, щоб глянути на Романтику. Не фокусуючи на ній погляду він сказав: “Перейду до суті. Я нещодавно приєднався до команди Блакитного Місяця, тієї самої де головує старший Ельхейм. Я вирішив, що ти винятково вміла, і маєш приєднатися до нашої команди”, —  Впевнено сказав Донета.

“Команда Блакитного Місяця?” — спитала Романтика стараючись пригадати. “Це найвеличніша команда у всій академії.” — відповів Донета. Романтика нарешті збагнула, що щойно вона отримала запрошення до найбільшої в Альфа Класі команди. Таку можливість непросто отримати, та й не кожному вона падає ось так просто в руки. Романтика вже відкрила рота, щоб відповісти, але Донета випередив її і схопив за руку:

“За твою рекомендацію в команді, я сподіваюся, що ми почнемо зустрічатися.”

Після короткої тиші Романтика з недовірою  глянула на Донету.

“...Що?”

“Я сказав, що хотів би з тобою зустрічатися”.

Виходить вона все добре почула. “Ми бачилися раніше?” —  запитала Романтика.

“На вступному бенкеті, в холі. Я закохався в тебе з першого погляду, Романтико.”

Вона силою звільнила свою руку.

“Тобі немає причин відмовлятися, Романтико”.

“Мені просто потрібен час, щоб подумати”.

На обличчі Донети застигло нерозуміння: “Чому?”

“Мені потрібен час. Щоб подумати”.

“Ну так, але..”

Зелені як вітер очі Романтики блиснули на Донету: “Тобі варто дати цій панянці трохи часу на роздуми. Якщо ти дійсно справжній джентльмен”.

Справжній джентльмен.

Від цих слів він відсахнувся на спинку крісла. 

“Так, звісно. А ще…” —  підвівся Донета.

Коли вона теж хотіла підвестися, Донета вийняв щось зі своєї кишені і простягнув Романтиці. Це був дерев’яний кинжал: “Сподіваюся, що ти приймеш його”.

Кинжал був покритий майстерно деталізваними і кольоровими візерунками. Але на вигляд був трохи за товстим, як для кинжала. Це був не кинжал, а швидше деталізована під нього коробка.

Романтика подумала, що вона має якось відкриватися і не помилилася.

“Це традиція, якої дотримуються військові з мого Королівства. Такий Кемубін ми даруємо коханій людині.” — Донета нажав пальцями на пази ручки і вона, легко клацнувши,  відокремилася від леза. В кинжалі був золотий ланцюжок.

Донета простягнув його Романтиці.

Проте у відповідь вона лиш ввічливо відмовилась: “Це занадто”.

“Ти не подумай, я не тисну”. — кивнув на прощання Донета і вийшов з класу. 

Переконавшись в тому, що він пішов, Романтика розслабилася. Вона почувалася так, ніби пройшла крізь бурю. Не зволікаючи ні секунди хтось підійшов і зупинився біля її парти.

“А ти справді популярна, Романтико”.

“К’яяяя!” верескнула вона і підстрибнула, її стілець впав на підлогу з оглушливим звуком.  Вона так заглибилася в думки, що навіть не помітила присутності біля себе іншої людини. Лементувати, коли її застукують зненацька була однією з тих неприємних  шкідливих звичок.

Дезір, ніяк на це не реагуючи безтурботно всівся поряд: “Я тебе п’ять разів гукав, а ти так і не відповідала. Тому я вирішив підійти особисто.”

Присоромлена Романтика швиденько підняла крісло і всілася.

“Ми вперше зустрілися на вступному екзамені. Так що ми вже два дні, як знаємося”,  — сказав Дезір.

“Чого тобі?” — прочистила горло Романтика і роздратовано скривилася.

Але Дезіра це ніяк не збентежило: “Я тут, щоб запросили тебе до своєї групи”.

Запрошення в команду.

“Мені з тобою, говорити про якісь там групи немає сенсу.” — байдуже відповіла вона.

“Відкидаєш моє запрошення, бо не хочеш зі мною зустрічатися? Не переживай. Я тебе такого не проситиму”.

“Досить жартів, —  глузувала Романтика, — я не в настрої”.

“Даси відповідь, якщо я запитаю причини?” — спитав Дезір.

Романтика зітхнула. Вона відкрила долоню і показала золотий ланцюжок: “Бачиш це?”

Дезір вперше втратив холоднокровність, а його око трохи сіпнулося. В аудиторії замиготіла чарівна лампа забарвлюючи волосся Романтики у яскраво червоний.

Вона зітхнула: “От був би ти мною, яку б групу вибрав? Найбільшу в Альфа класі, там де я точно досягну успіху, чи щось невідоме з Бети?”

Дезір знав наскільки привабливою є пропозиція Донети. Група Блакитного Місяця була однією з небагатьох сильних організацій в академії. Академія акцентувала свою головну діяльність на роботі груп, тому ця пропозиція була вдвічі привабливішою.

Вона просто не могла відмовити. Не було причин відмовляти.

Але Дезір знав значно більше. Вибір групи Блакитного Місяця був би найгіршим життєвим рішенням, яке вона могла прийняти.

“Але ти все ще не прийняла остаточного рішення.” — впевнено сказав Дезір.

“Просто… мені потрібно було трохи подумати. Але якщо вже про це мова, то я прогавила. Донета мав рацію. Я вже з самого початку знала яким буде рішення. Не бачу причин відмовлятися від такої щедрої пропозиції”. 

“Навіть якщо тобі доведеться з ним зустрічатися?” — спитав Дезір.

“Для мене це навіть краще. Зустрічатися з хлопцем із роду Хадун, ще й як умова на приєднання до команди”.

“Доволі холоднокровні розрахунки.” — промовив Дезір.

Попри сарказм Дезіра, Романтика не змінила своєї думки. Замість того, щоб завагатися вона все більше переконувалась у своєму виборі: “Ну, якщо ми вже закінчили, то можеш іти”.

“Здається іншого виходу немає.” — Дезір потягнувся до кишені з таким виразом, ніби дістає ножа. Але в руці був лише аркуш паперу. Лист. Він мовчки передав його Романтиці.

Однак вона навіть не хотіла приймати його і намагалася позбутися не читаючи.

“Краще прочитай, — сказав Дезір, —  а потім якнайшвидше позбудься. Тобі варто бути з ним обережніше, адже там всі твої секрети”.

Вражена його раптовою заявою, Романтика переводила погляд між листом і Дезіром так і не знаючи що робити. Куди й ділася вся її попередня гордовитість, а вона завмерла в нерішучості на місці.

Дезір лиш підняв брову, мовчки підштовхуючи до дії.