Була така ймовірність, що Аджест теж повернулася в минуле, що вона така ж як Дезір. Він дійсно розглядав такий варіант.
І якби, гіпотетично, вона теж повернулася з майбутнього, тоді та Аджест вміло приховувала б цей факт від інших і відігравала теперішню себе. За допомогою битви Дезір хотів дізнатися правду.
Тепер стало зрозуміло, що ця Аджест зовсім не з майбутнього.
Ця Аджест була дуже юною. Її здібності в магічній битві, її здатність формувати контратаки - це все було сильним. Але теперішні здібності і досвід не йшли в порівняння з тією Аджест, яку він знав.
Дезір перехопив першу Магічну Стрілу : “Коригування траєкторії”.
Він повернув її і змусив зіткнутися з другою, після чого всі наступні стріли врізалися одна в одну та вибухали.
Аджест зрозуміла, що сталося щось не те і схопилася за меча. Але її реакція була надто повільною.
Вона лиш наполовину вийняла меча, коли Дезір промайнув повз неї. Мить і він вже стоїть та весело посміхається з-за фінішної лінії.
Виконано цілі Тіньового Світу.
Тіньовий Світ буде очищено.
Прошу чекати. Підраховуються результати вступного екзамену.
***
“Як і очікувалося, це трапилося знову”.
З вимощеної каменем підлоги Гебріонської Академії піднімалася крижана аура. Десь в глибинах школи зібралась група осіб. Більшість з них були викладачами Гебріонської Академії, але були також присутні представники із Західного Королівства.
Джастін — декан Академії стояв на чолі столу тримаючи в руці молоток і читаючи розгорнутий перед ним пергамент.
“Поки що до Альфа класу не відібрали жодного простолюдина”. — коротко підсумовуючи результати екзамену до цього моменту сказав викладач фехтування Келіван.
Велика кількість присутніх схвально сприйняла ці слова. А головний професор Пуґман енергійно закивав головою.
“Звісно так. Адже Альфа клас це місце для славної шляхти, а не для когось на кшталт простолюдинів, які не здатні засвоїти на належну освіту”.
Професор Пуґман сп’янів від своїх слів і не помітив, як напружилася професорка Бріджит.
“Ці простолюдини мають нам дякувати вже за те, що ми їх приймаємо до нашої Академії.”
Джастін опустив молоток: “Тиша. Ця кандидатура на сьогодні остання”.
Декан глянув на документ: “Маг першого кола, Дезір Арман”.
Учасники наради почали перешіптуватися.
“О, це той самий…”
“Той що переміг магічного мечника…”
Джастін перервав шум: “З того що мені відомо, цей студент має ‘рекомендаційний лист простолюдина’. Хто з вас дав йому рекомендацію на поступлення?”
Серед викладацького складу піднялася рука. Професока Магічної Науки Бріджит: “Це я надала рекомендацію цій дитині ”.
“На якій підставі?”
“Він довший час вивчав теорію магії, а його бажання до навчання просто неймовірно велике. Тому я щиро рекомендую цього студента. Я була дуже близько до того, щоб взяти його своїм асистентом, а не рекомендувати на місце звичайного студента”.
“Як ви познайомилися з цією дитиною?”
“Я випадково зустріла його в сиротинці для дітей із зруйнованої країни Еолетти”.
“Еолетта… тобто…”
“Так, пане декане. Це саме те, про що ви думаєте”.
“Кгм,” — декан Джастін прочистив горло.
Він глянув на наглядача: “То які результати його вступного тесту?”
“Магічна амплітуда рангу Д. Хоч йому і присвоєно перше коло, але здається що це зроблено тільки для того, щоб відповідати мінімальним вимогам. Його мана дуже нестабільна і нечиста. Якщо так думати, то він здається повністю безталанним студентом”.
“То таке у вас бачення? Прошу тепер глянути на це. Асистенте, увімкніть запис”. Помічник декана поклав посеред столу кришталеву кулю.
Наситившись магічною енергією вона видала коротке шипіння і почала відтворювати в повітрі образи.
Це був запис вступного екзамену для групи Д. Цей запис привернув увагу всіх присутніх від початку і до кінця.
………
………
………
Виконано цілі Тіньового Світу.
Тіньовий Світ буде очищено.
Коли запис закінчився всі присутні приголомшено мовчали. Навіть деякі Професори Магічних Наук стояли з роззявленими ротами, тоді коли інші ретельно протирали свої окуляри, ніби побачили щось неправильне.
Навіть ті викладачі, хто не спеціалізувався на магії могли сказати, що виступ Дезіра був неймовірним.
“А тепер, — порушив тишу декан, — поділіться своїми думками”.
Хтось з професорів підняв руку: “Це приголомшливо і все ж… таке взагалі можливо?”
На що відповів професор Магічних Наук другого року навчання: “Ні. Навіть для мага третього кола це мало б бути неможливим. Закляття мастила можна застосовувати тільки на плоскій поверхні, але не для тривимірного об’єкта. Можливо він модифікував певні магічні алгоритми. І якщо він дійсно це зробив, то його аналітичні здібності просто феноменальні”.
Професор тактики обхопив голову руками: “Його відчуття битви і використання психологічного тиску були неймовірними. Він заощаджував свої сили для того, щоб в кінці здивувати своїх опонентів. Його стратегічна майстерність виняткова”.
“Погоджуюся, він поводиться як ветеран, котрий все своє життя провів у битвах. Я не експерт в магічних битвах, але його тактика вражає. Здається, наче він контролював все поле бою”.
“Подумати тільки, що серед простолюдинів є хтось з таким рівнем підготовки… Навіть не знаю що тут сказати”.
“Звісно, він буде прийнятий в Академію. Декане, чому тоді ви починаєте обговорення замість того, щоб просто не прийняти рішення?”
“Все тому, що після перегляду цього запису, професорка Бріджит запропонувала прийняти цього студента до Альфа класу”.
“....!” - всіх наче облили крижаною водою. Жвава атмосфера кімнати занурилася в мертвецьку тиші.
Здавалося минали години аж поки хтось з викладачів не підняв руки.
“Велимишановний пане Декане”. — це був старший професор Пуґман.
“Як вам відомо, речі такого роду мають певні правила. Правила кажуть, що розміщення в класі базується на майстерності. Ми розміщуємо найкращих студентів в Альфа клас, а гірших в Бета клас. Розділяючи цих студентів ми даємо можливість отримати належну їхньому потенціалу освіту”.
Джастін зиркнув на Пуґмана: “До чого ви ведете?”
“Для того щоб вступити до Альфа класу студент має показати неймовірну майстерність. Об'єктивно, що тільки маги вище другого кола не це здатні. Будучи магом першого кола Дезір Арман не володіє достатнім магічним хистом. Вважаю, що нам все ще рано приймати його до Альфа Класу”.
“Гм….”
“Це має сенс”.
Там і сям лунали вигуки, які погоджувалися з таким аргументом.
Але жоден з цих голосів не переконав професорку Бріджит: “Це смішно, професоре Пуґман”.
Всі присутні перевели на неї погляд: “Навіть після того, як він переміг мага третього кола і магічну мечницю Аджест Кінґскроун, ви все ще стверджуєте, що він гірший тільки через те, що в нього перше коло? Та тут на милю несе особистим упередженням”.
“Маг першого кола має свої межі! Не має значення наскільки він добрий в розрахунках, є певна межа до якої він може розвинути свою магію!” - запротестував Пуґман.
“Облиш шукати виправдання. В тебе зовсім інші мотиви”.
Інші мотиви.
Бріджит надто добре знала, що це за мотиви.
“Ви проти лише тому, що він простолюдин. Чи я помиляюся? Професоре Пуґман Пасель Наполека”.
Пуґман захитав головою: “Ви помиляєтесь. Урочисто клянуся, що при розгляді цієї справи я не брав під увагу такий фактор, як походження”.
“Божечки, та невже? Ще хвилину тому ви вихвалялися тим, що в Альфа класі немає місця для простолюдинів. А зараз ви стверджуєте, що виголошуєте щиру, незаангажовану думку, зовсім не беручи до уваги походження?”
Протиріччя між Пуґманом і Бріджит існували задовго до цього зібрання.
Професорка Бріджит була однією з тих десяти простолюдинів на всьому континенті, хто досягнув рівня п’ятого магічного кола.
Пуґман Пасель Наполека був спадкоємцем Герцога Наполеки, чий рід був другим після королівського.
Їхні власні координати цінностей були кардинально різні.
Сварку перервав стук молотка.
“Тиша. — сказав суворо декан. — Ви марнуєте час на суперечки. Давайте вирішимо це питання голосуванням. Розсудимо, чи приймати студента Дезіра Армана до Альфа класу, чи ні.”
Це був остання інстанція, все вирішувалося тут.
Бріджит проголосувала ‘за’, тоді як Пуґман недбало віддав свій голос ‘проти’. Так ніби і не було ніякого іншого вибору.
Джастін підрахував та оголосив результати. 18 - ‘за’ і 22 - ‘проти’.
"Маг першого кола Дезір Арман. По праву мав бути вибраним до Альфа класу. Однак, професор Пуґман заявив, що його рівень магії занадто низький. Тому, шляхом голосування, він перенаправляється до Бета класу".
Джастін помістив вступну заяву Дезіра в коробку з написом “Прийнято”.
“Звісно, для простолюдина…”
“Немає значення наскільки вражаючі в нього навички, але прийняти простолюдиина до Альфа класу, відразу ж… просто адсурдно”.
Бріджит опротестувала такий результат: “Пане декане! Якби ви знали, що відбувається в Бета класі, то ніколи не прийняли б такого рішення!”
“Рішення прийняте більшістю голосів. Я не можу його відмінити,” — Джастін встав показуючи цим, що розмова закінчена.
“Якщо все так як ви кажете і він такий винятковий, тоді він доведе це під час Рангового Турніру. Йому буде легко з ним впоратися, хіба ні?”
“Однак,” — затнулась Бріжджит.
“Досить. Виходимо.”
Декан махнув рукою і кімнаті погасли всі смолоскипи.
Бріджит замовкла, ніби сама темрява стулила її уста.
На цьому завершили зібрання.
***
Прийшов березень, провісник весни. Зазеленіли верби, а цвіт форзиції жовтів зігріваючи всіх теплом.
Сьогодні оголошували результати вступного екзамену до Гебріонської Академії.
Посеред коридору стояла дошка з результатами. На ній були імена всіх тих, хто вступив цьогоріч до Академії. Звісно з поділами на класи.
В першій частині таблиці був список прийнятих до Альфа класу, в другаполовина мала список студентів Бета класу.
“Все так, як я і думав”.
Академія відправила його до Бета класу, навіть попри те, що він переміг Аджест і посів в своїй групі перше місце. Хоч він і знав, що може статися щось подібне. Але вчергове в цьому пересвідчившись Дезіру стало трохи важче на серці.
“Очікувано. Вони не розчарували.”
Бета і Альфа.
Гебріон ділив студентів на ці дві групи. Система мала на меті дозволити студентам отримувати знання відповідно до своїх вмінь.
Це означало те, що кожен студент приписувався до відповідного до своїх вмінь класу. Такий індивідуальний підхід прийому призводив до найкращих результатів у навчанні для всіх студентів.
Ні, він ‘повинен був’ принести результат.
Дезір скрипнув зубами. ‘Але тепер від цих благородних намірів ні слуху, ні духу.’
Спочатку Гебріон успішно використовував систему класів, але з плином часу все змінилося.
Технічно, Академія все ще розміщує найталановитіших студентів в Альфа класі. Проте більшість цих студентів — шляхта. Їх систематично тренували з самого народження.
Ось чому Альфа клас був зацикленим на власній вищості збіговиськом аристократів. З таким підходом, навіть якщо якийсь простолюдин з достатніми навичками і заслуговував для вступу до Альфи, то його просто спихали в Бету.
Так як зробили з Дезіром.
Далі
Розділ 8 - Шкільне життя (1)
‘І тому, заслані в Бета клас студенти не мають можливості нормально зростати’ подумав Дезір. Студенти з Альфи мають заняття в найкращих викладачів факультету. Ось так, бережно і з великим ентузіазмом факультет виховував Альфа клас та всіляко приділяв йому увагу. Звісно, що з таким підходом їхні таланти могли розквітнути на повну. Ці студенти беззаперечно ставали прекрасними бійцями, які боролися з Тіньовими Світами. Бета клас, натомість, був повною протилежністю. В основному він складався з простолюдинів, які не мали жодної підтримки. Ці студенти не отримували належної опіки та турботи ,а професори не приділяли їхнім лекціям належної уваги. Тому студентам Бета класу було неймовірно важко розвинути свій потенціал. Дезір гірко посміхнувся. ‘Навіть у минулому житті я вчився в Бета класі.’ Він народився простолюдином. Було очевидним, що через соціальний статус його відправили в Бета клас. Без правильної освіти про хороший професійний розвиток і мови не було. Тож коли Дезір вперше увійшов до Тіньового Лабіринту, то мав всього лиш перше магічне коло. ‘З таким підходом вони заживо поховали безліч талантів. Несправною була сама система освіти. Якби не ця система, то студенти Бети теж могли б стати сильнішими. Їх усіх не вирізали б так легко. Не так швидко.’ І все таки, одним з тих хто вижив і дійшов до кінця був студент із Бета класу — Дезір Арман. Згадавши до яких результатів усе це призвело Дезір поставив перед собою мету. ‘Я зроблю так, щоб найталановитіші студенти з Бета класу перейшли до Альфи.’ У минулому він не зміг очистити Тіньового Лабіринту. Але в Гебріонській Академії було чимало прихованих талантів. Дезір знав, що якби він спромігся їх правильно виховувати і наставляти… Тоді б очищення Тіньового Лабіринту не було таким неможливим завданням. ‘Щоб реалізувати це я маю рухатися разом із ними. Іншими словами, мені потрібно створити групу.’ Спираючись на минулі знання і досвід він відшукає людей з найбільшим потенціалом. Він знайде ці негоранені коштовності, переконає їх приєднатися до команди, а тоді забезпечить їхнє просування до Альфа класу. І він знав, що його першою коштовністю буде Романтика Еру. Магеса вітру, яка проходила разом із ним вступний екзамен. Вона була донькою Барона Еру відомою також під прізвиськом Мудриня Бурі. Її особливістю були безмовні заклинання. Досвідчена ветеранка, яка виживала в Тіньовому Лабіринті впродовж восьми років. Дезір переповнився рішучості переконати її і зробити першою учасницею своєї групи. Він зробить усе для того, щоб перетягнути її з Бети в Альфу. Завдяки цьому, в майбутньому, її сила зросте експоненціально. *** В аудиторії за партою сиділа дівчина із чисти, глянцевим волоссям по плечі. Біла шкіра приємно контрастувала з рожевими щічками, але зазвичай яскраві та живі коралово-зелені очі затуманила пітьма. «Подумати тільки, що я опинюся в Бета класі». — важко зітхнула дівчина. Старовинний настінний годинник раз у раз скрипів, коли хвилинна стрілка робила оберт. Навколо вогкість, скрипучі стільці, від яких смерділо гнилими огірками, а на додачу ветхі розмальовані парти. Все це гнобило Романтику від чого її плечі мимоволі опускалися вниз. Тут було, воістино, жахливим. Романтика не могла повірити, що це місце називалося класом. На її розгорнуту книгу впала чиясь тінь: «Привіт. Ти Романтика Еру з баронства Еру?» Романтика підвела голову. Перед нею стояло троє людей із яскраво блакитними значками на лацканах. Це означало що вони з Альфа класу. З нею заговорив найвищий. З такими густими бровами і пухкими губами він випромінював навколо себе героїчну ауру. «Ти мене знаєш, хоча сам ще не представився,» — сказала Романтика. «Прошу вибачення, — він сів навпроти неї. — Мене звати Донета Хадун. Я тут новенький, так як і ти … і зараз я шукаю людей у групу.» Він говорив дуже ввічливо, а його ніжний тон дуже сильно контрастував з гнітючою атмосферою навколо. «Сподіваюся ти знайдеш у свою групу гідних людей», — відповіла вона. «І я також сподіваюся. Ось чому я тут,» — сказав Донета. «Маєш до мене справу?» — спитала Романтика. «Я хотів з тобою зустрітися раніше, але це було доволі проблематично. Як ти знаєш аудиторії Альфа і Бета класів доволі таки далеко одні від одних.» ‘Більш ніж’ «Ну так», — відповіла вона. «Я чув, що ти винятковий маг Вітру. Мало того, ще я чув, що в твоєї родини баронський титул. Талановитий маг зі шляхетного стану й опинився в Бета класі. Академія припустилася великої помилки”. На лиці Романтики розтягнулася крива посмішка. Знадобилося трохи часу щоб опанувати емоції: “Що ж поробиш, професори теж люди. А люди припускаються помилок.” “Ну так. Однак для академії було неприпустимим відправляти тебе в одну групу з цими смердючими простолюдинами. Їм варто вибачитися. Та як вони сміють відправляти таку ж як і ми шляхтянку в цю затхлу діру…” — Донета презирливо кинув оком на вогку і сиру аудиторію. Через зневажливі щодо простолюдинів слова кілька людей гнівно зиркнули на Донету, та варто йому було на них глянути, як вони швидко відводили погляди. “Ця комашня, — від крижаного тону Донети по їхній спині неначе мурашки пробіглись. Куди й поділося те лагідне і поважне ставлення, яке він проявляв до Романтики. Ніби це все було тільки сном чи марою. Скривленим від огиди лицем він продовжив оглядатися по Бета класу. “Так про що ти там хотів поговорити?” — поцікавилася Романтика з трохи тремтячою посмішкою. Донета розвернувся назад, щоб глянути на Романтику. Не фокусуючи на ній погляду він сказав: “Перейду до суті. Я нещодавно приєднався до команди Блакитного Місяця, тієї самої де головує старший Ельхейм. Я вирішив, що ти винятково вміла, і маєш приєднатися до нашої команди”, — Впевнено сказав Донета. “Команда Блакитного Місяця?” — спитала Романтика стараючись пригадати. “Це найвеличніша команда у всій академії.” — відповів Донета. Романтика нарешті збагнула, що щойно вона отримала запрошення до найбільшої в Альфа Класі команди. Таку можливість непросто отримати, та й не кожному вона падає ось так просто в руки. Романтика вже відкрила рота, щоб відповісти, але Донета випередив її і схопив за руку: “За твою рекомендацію в команді, я сподіваюся, що ми почнемо зустрічатися.” Після короткої тиші Романтика з недовірою глянула на Донету. “...Що?” “Я сказав, що хотів би з тобою зустрічатися”. Виходить вона все добре почула. “Ми бачилися раніше?” — запитала Романтика. “На вступному бенкеті, в холі. Я закохався в тебе з першого погляду, Романтико.” Вона силою звільнила свою руку. “Тобі немає причин відмовлятися, Романтико”. “Мені просто потрібен час, щоб подумати”. На обличчі Донети застигло нерозуміння: “Чому?” “Мені потрібен час. Щоб подумати”. “Ну так, але..” Зелені як вітер очі Романтики блиснули на Донету: “Тобі варто дати цій панянці трохи часу на роздуми. Якщо ти дійсно справжній джентльмен”. Справжній джентльмен. Від цих слів він відсахнувся на спинку крісла. “Так, звісно. А ще…” — підвівся Донета. Коли вона теж хотіла підвестися, Донета вийняв щось зі своєї кишені і простягнув Романтиці. Це був дерев’яний кинжал: “Сподіваюся, що ти приймеш його”. Кинжал був покритий майстерно деталізваними і кольоровими візерунками. Але на вигляд був трохи за товстим, як для кинжала. Це був не кинжал, а швидше деталізована під нього коробка. Романтика подумала, що вона має якось відкриватися і не помилилася. “Це традиція, якої дотримуються військові з мого Королівства. Такий Кемубін ми даруємо коханій людині.” — Донета нажав пальцями на пази ручки і вона, легко клацнувши, відокремилася від леза. В кинжалі був золотий ланцюжок. Донета простягнув його Романтиці. Проте у відповідь вона лиш ввічливо відмовилась: “Це занадто”. “Ти не подумай, я не тисну”. — кивнув на прощання Донета і вийшов з класу. Переконавшись в тому, що він пішов, Романтика розслабилася. Вона почувалася так, ніби пройшла крізь бурю. Не зволікаючи ні секунди хтось підійшов і зупинився біля її парти. “А ти справді популярна, Романтико”. “К’яяяя!” верескнула вона і підстрибнула, її стілець впав на підлогу з оглушливим звуком. Вона так заглибилася в думки, що навіть не помітила присутності біля себе іншої людини. Лементувати, коли її застукують зненацька була однією з тих неприємних шкідливих звичок. Дезір, ніяк на це не реагуючи безтурботно всівся поряд: “Я тебе п’ять разів гукав, а ти так і не відповідала. Тому я вирішив підійти особисто.” Присоромлена Романтика швиденько підняла крісло і всілася. “Ми вперше зустрілися на вступному екзамені. Так що ми вже два дні, як знаємося”, — сказав Дезір. “Чого тобі?” — прочистила горло Романтика і роздратовано скривилася. Але Дезіра це ніяк не збентежило: “Я тут, щоб запросили тебе до своєї групи”. Запрошення в команду. “Мені з тобою, говорити про якісь там групи немає сенсу.” — байдуже відповіла вона. “Відкидаєш моє запрошення, бо не хочеш зі мною зустрічатися? Не переживай. Я тебе такого не проситиму”. “Досить жартів, — глузувала Романтика, — я не в настрої”. “Даси відповідь, якщо я запитаю причини?” — спитав Дезір. Романтика зітхнула. Вона відкрила долоню і показала золотий ланцюжок: “Бачиш це?” Дезір вперше втратив холоднокровність, а його око трохи сіпнулося. В аудиторії замиготіла чарівна лампа забарвлюючи волосся Романтики у яскраво червоний. Вона зітхнула: “От був би ти мною, яку б групу вибрав? Найбільшу в Альфа класі, там де я точно досягну успіху, чи щось невідоме з Бети?” Дезір знав наскільки привабливою є пропозиція Донети. Група Блакитного Місяця була однією з небагатьох сильних організацій в академії. Академія акцентувала свою головну діяльність на роботі груп, тому ця пропозиція була вдвічі привабливішою. Вона просто не могла відмовити. Не було причин відмовляти. Але Дезір знав значно більше. Вибір групи Блакитного Місяця був би найгіршим життєвим рішенням, яке вона могла прийняти. “Але ти все ще не прийняла остаточного рішення.” — впевнено сказав Дезір. “Просто… мені потрібно було трохи подумати. Але якщо вже про це мова, то я прогавила. Донета мав рацію. Я вже з самого початку знала яким буде рішення. Не бачу причин відмовлятися від такої щедрої пропозиції”. “Навіть якщо тобі доведеться з ним зустрічатися?” — спитав Дезір. “Для мене це навіть краще. Зустрічатися з хлопцем із роду Хадун, ще й як умова на приєднання до команди”. “Доволі холоднокровні розрахунки.” — промовив Дезір. Попри сарказм Дезіра, Романтика не змінила своєї думки. Замість того, щоб завагатися вона все більше переконувалась у своєму виборі: “Ну, якщо ми вже закінчили, то можеш іти”. “Здається іншого виходу немає.” — Дезір потягнувся до кишені з таким виразом, ніби дістає ножа. Але в руці був лише аркуш паперу. Лист. Він мовчки передав його Романтиці. Однак вона навіть не хотіла приймати його і намагалася позбутися не читаючи. “Краще прочитай, — сказав Дезір, — а потім якнайшвидше позбудься. Тобі варто бути з ним обережніше, адже там всі твої секрети”. Вражена його раптовою заявою, Романтика переводила погляд між листом і Дезіром так і не знаючи що робити. Куди й ділася вся її попередня гордовитість, а вона завмерла в нерішучості на місці. Дезір лиш підняв брову, мовчки підштовхуючи до дії.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!