Відповідь Дезіра була бездоганною. Опис був настільки чітким ніби з підручника.
Щоб не пасти задніх Ладорія підняла вверх дав пальці: “Є дві сили, які борються з Тіньовими Світами. Першою є Західне Королівство, а другою — Гебріонська Академія. Між ними триває запекле суперництво, адже кожна зі сторін хоче здобути побільше магічних ядер. А їх можна знайти тільки після зачищення Тіньового Світу. Очевидно, що в цій боротьбі за магічні ядра студенти Академії виступають за других. Ну там … — завагалася вона — є ще й інші фракції. “Аутсайдери”, наприклад, але тобі цього знати не варто”.
“І ти знаєш також про “очищення” Тіньового світу, так?” — продовжувала Ладорія.
“Звісно, це всі знають”. — Дезір так легко пояснював за Тіньові Світи, що не вагаючись продовжив.
“В певному сенсі Тіньовий Світ це ціла реальність, яка перебуває паралельно з нашою, а події з нашого минулого можуть відображатися в Тіньовому Світі. Під час цього процесу Тіньовий Світ загрожує і руйнує наш. А єдиним способом цього уникнути є “Очищення!”
Якщо простіше, то очищення Тіньового світу запобігає його просоченню в реальність. Коли, наприклад, події в Тіньовому Світі побудовані на котрійсь з наших минулих воєн, а перемога в тій війні мала на меті деморалізацію ворога, тоді очищення вимагало б перемоги над ворогом таким самим способом. Саме це і є завданням Тіньового Світу. Кожен Тіньовий Світ має власну передісторію і мету, а виконання мети його очищує.
А це значить, що мета людства полягає в очищенні всіх Тіньових Світів, як тільки вони з’являються. А на чолі цього руху стоять два конкуренти, Західне Королівство і Гебріонська Академія.”
“Непогано,” — посміхнулася Ладорія. — “Я так бачу, мені не варто пояснювати тобі кожну річ.”
Так вони і розмовляли, аж поки не дійшли до місця призначення. Головна будівля Гебріонської Академії була екстравагантною величною спорудою, що яскраво виблискувала на сонці. Ладорія приклала до зчитувача ідентифікатор.
/Студентську перепустку підтверджено. Ласкаво просимо, маг 4-го кола, Ладорія фон Доріч./
Сказав механічний голос і двері відчинилися. Вони увійшли всередину і потрапили до величезного холу. Помпезність інтер'єру була під стать величі зовнішнього вигляду. З бокових коридорів заходило і виходило безліч студентів та викладачів своєю метушнею ще більше наелектризовуючи атмосферу. Дезір ностальгічно роззирнувся навколо.
“Якийсь ти не здивований.” — Ладорія очікувала більш бурхливої реакції, але його флегматичність лиш розпалила в ній цікавість.
“Я бачив колись щось дуже схоже.” — трохи вайлувато відповів Дезір. Якщо бути чесним, то він саме це місце колись і бачив.
Крученими сходами вони піднялися до гори. Розташування коридорів було настільки складним, що нагадувало собою лабіринт, але Ладорія впевнено вела їх вперед. Дезір проходив повз людей і багатьох з них впізнавав. Знайомі обличчя зігрівали його серце, але він тамував ці емоції і тихо слідував за ментрокою.
Несподівано прямо на них рушило двійко людей. Високий красивий юнак і дівчина такого ж віку, як і Дезір. Побачивши їх Ладорія зупинилась на місці.
“Знайомі?”
“Таак. Ельхейм. Ще той мудень.”
Ельхейм, Дезір пригадував собі таке ім’я. Він був повною протилежністю Ладорії. Якщо вона була вогняним магом, то Ельхейм був магом води. І під стать їхніх магічних атрибутів, вони також ніколи не ладнали. Всі знали про їхню ворожнечу.
Вдаючи наївного Дезір сказав: “Здається він тобі не подобається.”
“О, так. Він з тих водяних магів,”— сказала Ладорія, — “а також неймовірно пихатий. Терпіти не можу його манери говорити. Бісів тарган.”
Ледве вони встигли вони обмінялися короткими фразами, як до Ладорії підійшов юнак з синім волоссям, стрижкою каре, кирпатим носом і зарозумілим поглядом. Це був Ельхейм. “Агов Ладоріє! — насмішкувато вигукнув він. — Щойно прийшли? Короткі ноги таки сповільнюють, скажи?”
“Подорослішай вже, Ельхейм. І ти цим ротом потім матінку цілуєш?” — Не втрачаючи самовладання відповіда дівчина.
“Як грубо, — розсміявся Ельхейм, — чого й очікувалося від неотесаного мага вогню”.
“Я здивована. Пройшло менше місяця, віколи цей ‘неотесаний маг вогню’ добряче так тебе відлупцював. А ти маєш яйця.” — відверто глузувала Ладорія.
Ельхейм закотив очі: “Ти так і не збагнеш різниці між перемогою над кимось і поблажливим до тебе ставленням? Не дивно, адже тобі ще рости й рости.”
“Я впевнена в тому, що ти навіть не старався, — прихнула Ладорія, - а якщо і старався… тоді тобі варто подумати над тим щоб все це кинути.”
Дезір майже відчував, як між двома магами проскакували іскри. Напруга була такою сильною, що він несвідомо відступив назад. І чим більше вони один на одного витріщалися, тим важчою і напруженішою ставала атмосфера.
Зрозумівши, що в словесній битві не виграти, Ельхейм звернув увагу на Дезіра: “Ти підопічний цієї неотесаної дівки?”
“Саме так,” — шанобливо відповів Дезір.
“Що ж, манер в тебе більше ніж у Ладорії. — сказав здивовано Ельхейм — Як тебе звати?”
“Дезір Арман”.
“Хм. Дезір Арман. Ану глянемо…” — Ельхейм взяв свій планшет і вписав ім’я Дезіра.
Через кілька секунд він мав всю доступну інформацію. І чим більше Ельхейм читав, тим вище піднімалися кутики його вуст.
“Що це? Всього лиш простолюдин? — криво усміхнувся Ельхейм. — Ну й ну, а тобі личить менторство над нікчемним простолюдином”.
Ладорія від цих слів незадоволено скривилася.
Ельхейм з насолодою глянув на стелю: “Якщо чесно, це змагання навіть і близько не буде справедливим”.
“... Змагання? Що ти маєш на увазі під ‘змаганням’?” — не розуміючи спитала дівчина.
Ельхейм ніби чекав на це питання: “Що? Ти не перевірила список групи?”
Він байдуже простягнув вперед планшет: “Ми в одній групі”.
Дезір і Ладорія швидко глянули на список імен:
[Учасники групи Д]
Треворі Тіґус
Романтика Еру
Аджест Кінґскроун
Дезір Арман
Ельхейм поблажливо глянув на Дезіра, наче на гнилу рибу: “З таким складом учасників твій підопічний не виживе”.
“З цим можна посперечатися, — відповіла впевнено Ладорія, — навіть якщо ви в нашій групі, то це ще не означає нашого програшу. А якщо чесно, то ми можемо навіть і виграти”.
“Не сміши мене. У вас немає жодних шансів. — голос Ельхейма став впевненим і гучним — Моя підопічна - магічний мечник”.
“Магічний мечник? — не повірила Ладорія. — Брешеш”.
Магічний мечник.
Людина з талантом і в магії, і в фехтуванні. Такий титул дають тільки геніям з божественним даром. У порівнянні зі звичайним магом така людина зовсім на іншому рівні, для неї немає значення чи це битва на короткій, чи на довгій дистанції. Це спеціаліст який може воювати на всі фронти. Очікувано, що таких талантів у всьому світ лиш одиниці.
А Ельхейм щойно сказав, що його підопічна є однією з цих непересічних геніїв. Звісно Ладорія не могла в це так просто повірити.
Ось чому він дозволяв собі так відкрито насміхатися над приголомшеною суперницею: “Якщо мені не віриш, то перевір сама”.
Повагавшись хвилю Ладорія взяла планшет. “Як тебе звати?” — спитала вона в досі мовчазної підопічної Ельхейма.
“Аджест Кінґскроун”.
Ладорія вписала ім’я і швидко переглянула доступну інформацію.
/Магічний мечник з двома атрибутами. Має великий талант в магії льоду і блискавки. Маг третього кола. Фехтувальні навички перевершують рівень рангу Пішак./
“Боже мій…”
В Ладорії відвисла щелепа, вона думала, що Ельхейм блевував, ала виявилося що все це було правдою.
“Ладоріє! — самовдоволено і впевнено вигукнув Ельхейм, — І куди це дівся твій запал?”
Цього разу вона не мала чим відповісти.
Маг води переможно пройшов повз приголомшену дівчину і зупинився на біля Дезіра.
“О, а ще ти. Попереджаю.” — Він схилився над Дезіром і глянув на юнака з виразом домінуючої зверхності. Це був ідеальний приклад того, як шляхта дивиться на простолюдинів. “Навіть якщо тобі й пощастить, то ти опинишся в Беті. Здайся вже на вступному. Цей вибір буде для тебе найкращим”.
/Скоро почнеться вступний екзамен для групи Д! Вибирається Тіньовий Світ для групи Д. Прошу очікувати./
Пролунав механічний голос. Дезір став посередині кімнати очікувань, а перед ним світився передовий винахід людства — Тіньова Брама. Сталевий контур навколо Брами був розписаний сотнями рун. В центрі знаходилося магічне ядро, а всю площу покривали тисячі синтезованих магічних кіл. Цю Браму можна вважати витвором мистецтва.
‘То он як воно виглядало?’ думав Дезір нахиляючись вправо і вліво з цікавістю розглядаючи конструкцію.
“Можеш спокійно постояти? — сказав хтось роздратовано. — Не сором нас”.
Дезір озирнувся на голос. Крім нього тут було ще троє студентів, які також брали участь у тестуванні. Двоє з них дивилися на Дезіра з явною ворожістю. З іншого боку стояла Аджест, яка мовчки полірувала свого меча.
Ту дівчину, що поучала Дезіра звали Романтика. Вона бачила його вперше, а от він знав про неї все.
Романтика Еру.
Маг вітру 4-го кола, відома тим, що перемагала ворогів за допомогою своєї особливості — безмовної магії. Вона була однією з найкращих магів вітряного атрибуту. З таким талантом вона могла б добитися більшого, якби не її передчасна смерть.
‘Зараз вона лишень другого кола, так?’ Намагаючись не викликати ворожості Дезір вирішив люб’язно перепросити: “Вибачте, народ. Я просто вперше бачу щось настільки захоплююче”.
Романтика очікувала розізлити Дезіра, але не отримавши бажаної реакції просто зітхнула: “Тепер я пригадала. Мені казали, що в нашу групу затесався простолюдин”.
“Що? Ми маємо здавати тест з чимось таким?” — Мечник Треворі Тіґус з огидою глянув на Дезіра.
Але Дезір на них уже не зважав.
Далі
Розділ 4 - Вступний екзамен поверненця (3)
Романтика і Треворі були раді з присутності Дезіра. Простолюдин, навіть за суперника не вважався. «Якщо він простолюдин, то сумніваюся, що в нього була відповідна освіта, — зазначила Романтика. — Немає чого жалітися, одним суперником менше. Я трохи переживаю за магічного мечника в нашій групі, але цей хлопець спрощує завдання.» Треворі лиш посміхнувся у відповідь: «Дивлюся хто проти нас і чомусь мені здається, що справжня боротьба буде лиш між нами. Що скажеш, Романтико?» Романтика кивнула: «Ймовірно, ти правий. Давай, добре позмагаємося.» Вони з ентузіазмом потиснули руки, так ніби цей тест був лише грою між двома приятелями. Тоді коли Романтика і Треворі безтурботно балакали, Дезір з Аджест мовчки оглядалися навколо. Окрім них у залі очікування було повно студентів, котрі чекали своєї черги на здачу вступного. Пройшло трохи часу, аж поки не пролунало оголошення. “Умови вступного екзамену затверджено. Подробиці тесту в інформації нижче. Тіньовий Світ 10-го класу: Перегони на Рівнині Ернст Умови очищення Тіньового Світу — перетнути фініш першим. Фініш розташовано за 8 кілометрів від точки старту. Дозволене використання магії, дозволено атакувати інших учасників. Активовано Систему Захисту Студентів, больові відчуття зменшені на 80 %. Якщо студент хоче відмовитися від подальшої участі, він має вголос оголосити про свою відмову. Після усної відмови він буде вилучений із Тіньового Світу. У випадку отримання смертельних ран студента вилучають із Тіньового Світу. Рейтинг місць із першого по четверте оголосять після закінчення екзамену.” Романтика і Треворі ознайомились з інформацією про свій екзамен. «Клас, я радий, що це просто біг, — сказав Треворі. — Кажуть, що група 8 має справу з тролями.» «Що, це просто біг? Нам взагалі треба між собою битись, чи як?» — спитала Романтика. Дезір і Аджест усе ще мовчки стояли, як і перед цим. Навколо них, ніби сформувалася бульбашка відчуження. Аджест сиділа і гладила пальцем піхви меча, а Дезір стояв трохи поодаль, притулившись до стіни. Знову озвався глухий механічний голос: “Незабаром відчиниться брама. Учасники, прошу вишикуватися перед брамою і підготуватися до реєстрації.” Усі в групі Д стали перед брамою. Невдовзі після цього брама прочинилась і крізь неї ринуло яскраве світло. Студенти ввійли в це світло, а коли воно згасло на платформі вже нікого не було. “Вхід у Тіньовий Світ — Перегони на Рівнині Ернст.” Ввійшовши в Браму Дезіра перенесло в штучний Тіньовий Світ. Перевіривши оточення він зрозумів, що вся їхня четвірка стоїть посеред великої рівнини. Перед ними простягалась панорама зеленої трави і яскраво блакитного неба. Навколо росли трави, а крізь рівнину протікала величезна річка. Це все надавало Тіньовому світу атмосери пасторального прекрасного весняного полудня. Лагідний вітерець грався волоссям, а сонячні промені ласкаво гріли шкіру. Це місце було втіленням спокою. “Перегони розпочнуться через три хвилини. Учасники, прошу вишикуватись вздовж лінії.” Після оголошення Дезір глянув під ноги й переконався, що там була намальована стартова лінія. Четвірка по списку зайняла свої позиції. Дезір і Аджест випадково стали поряд. На відміну від своєї попередньої спокійної поведінки він поряд із нею почувався дуже ніяково. Дезір допитливо дивився на неї, аж поки Аждест не повернула голови й не глянула йому ввічі. «П-Привіт?» — невпевнено привітався Дезір не знаючи що би тут сказати. Аджест анітрохи на це не відреагувала, її обличчя ні на йоту не змінилося, так ніби це була маска. Вона мимохідь оглянула Дезіра байдужим поглядом і відвернулась назад Дезір знічев’я опустив голову й помітив незвичну, а водночас дуже знайому зброю на її поясі. Це був одноручник, який здавався сумішшю палаша та довгого дворучника. Підвівши погляд він побачив, як сотні яскраво золотих волосин розвіваються від легенького вітерця. Глянувши на її, як завжди холодний вираз обличчя Дезір подумав, що вона була раче живим уособленням холодного леза, а не сором’язливою. ‘Якщо подумати, вона тоді теж була такою?’ Маг льоду шостого кола й одна з найсильніших чарівних мечниць, фехтувальниця рангу Королева — Аджест Зедґа Ф. Кінґскроун. Вона вела всіх уперед. Богиня поля бою. Учасниця експедиції в Тіньовий Лабіринт і одна із шести останніх її учасників. Вона безсумнівно була холодною жінкою. «Ти». — сказала Аджест. Серце в Дезіра завмерло, а сам він несвідомо зіщулився. Але та двійка так захопилася розмовою, що не почула, як вона заговорила. «Ти слабкий». — продовжила вона. Попри образу, Дезір недбало відповів: «Я знаю». «Ні, ти не знаєш, — сказала вона так, як могла сказати тільки Аджест. — Ти слабкий. Найнижчий із можливих рангів. Фізичні можливості нижче середніх. Немає значення наскільки далеко ти зайдеш, твій максимум це шостий клас Тіньового Світу.» Він це знав. Звісно, що й вона могла на це вказати. Їхні погляди зустрілися. Між ними проскочила дивна іскра наелктризовуючи все навколо себе. Дезір дуже добре знав це відчуття. У минулому житті він кілька разів мав дещо схоже. Це було чимось на кшталт затишшя перед бурею. Іскра, яка торкається пороху за мить до вибуху. «Хочеш уже битися?»— напружився Дезір. «Розслабся, — сказала Аджест. — Я не збираюся нападати на тебе, хоч мій ментор і наказав мені». Дезір лиш підняв брову: «Чого б це?» Довгі вії Аджест тріпотіли на вітрі. Уся її увага зосередилася в невідомій точці десь далеко попереду, непрозоро натякаючи про кінець розмови. «Серед моїх хобі немає нападу на таких слабких, як ти». — владно сказала вона. Дезір тільки гірко посміхнувся. Це так на неї схоже. Пролунав сигнальний дзвінок. “Початок перегонів через десять секунд. Учасникам приготуватися.” Дезір глибоко і спокійно вдихнув, а потім повільно видихнув. “Старт!” Учасники екзамену одночасно рвонули вперед. На цих перегонах фізичні здібності мали велике значення. Тому не було ніякої несподіванки в тому, що Аджест Кінґскроун і Треворі Тіґус вирвалися вперед. Очевидно, що маги не могли зрівнятися ними у фізичній силі, тому, очікувано, що Дезір і Романтика ковтали за фехтувальниками пилюку. Завдяки фізичній силі та майстерності не знадобилося і п’яти хвилин, щоби побачити різницю між цими двома групами. Дезір та Романитика пленталися далеко позаду. Настільки позаду, що все та ж пилюка встигла влягтися. Неочікувано, але якщо говорити про швидкість, то між Дезіром і Романтикою не було жодної різниці. «А ти непогано прикидаєшся, — сказав Дезір важко дихаючи. — Це ж ти, врешті решт». «Може зосередишся на ділі? — скривилася Романтика. Вона відмовлялася визнавати, що її почуття гордості було хоч трохи зачеплене. «Навіть якщо я і зосереджусь на ділі, — видихнув Дезір — Таким темпом. Нас двох. Дискваліфікують.» Він знову зачерпнув повні легені повітря: «Ось що я маю на увазі». Через те, що це було влучне зауваження Романтика не мала навіть що сказати. А що гірше, так це те, що вона вже почала вибиватися із сил. Якщо так продовжиться, то про те щоб догнати лідерів і мови не йшло. «Хе, але й ти не в кращому становищі.» — сказала Романтика. «Прошу тебе, — прохрипів Дезір, — просто… помовч. Будь ласка.» Романтика зиркнула на Дезіра сподіваючись, що він якимось магічним чином зникне. Так ніби він був проклятим предметом на невдачу. Але щоразу коли вона на нього дивилася, він був на місці і витріщався у відповідь. Це все більше й більше дратувало Романтику. Аж поки вона вже не змогла цього витерпіти: «Чорт!» ‘Як це все мене дратує.’ подумала вона. Романтика не витримала й накричала на Дезіра: «Чому, чорт забирай, у тебе така дратуюча пика?» «Ну, — іронічно сказав Дезір, — я просто подумав, що для мага другого кола це не така вже і проблема». Романтика вигнула брову. Він щойно сміявся з її навиків… цей простолюдин щойно її образив! ‘Як ця сволота посміла?!’ Хвиля гніву накрила Романику. «Гаразд! — викрикнула вона. — Сам напросився. Я просто чекала слушного моменту.» Романтика виставила перед собою руку. Повітряні потоки почали потрохи змінюватися. «Розплющ очі й насолоджуйся краєвидом. Такий простолюдин, як ти ніколи не досягне другого магічного кола». Романтика вивільнила свою магічну силу й зосередилась на лісі попереду. З її вуст зірвалося швидкісне заклинання: [Повітряний Розріз!] Заклинання проявилося і полетіло в ліс, де переганялися між собою Аджест Кінґскроун і Треворі Тіґус. *** ‘Хіба це не легка перемога?’ Треворі Тіґус, фехтувальник рангу Пішак був переконаний у своїй перемозі. Врешті решт, Романтика й Дезір уже давно відстали настільки далеко, то не програєш навіть якщо прилягти подрімати. Кутики його губ піднялися. ‘Ті двоє позаду звичайні маги. якщо мова заходить про фізичні здібності, ми безперечно сильніші. Цей екзамен із самого початку був нам на руку.’ Треворі глянув на Аджест, яка бігла в одному з ним темпі. Його вразили такі здібності. У своєму віці він уже досягнув фехтувального рангу Пішак і справедливо вважався генієм серед ровесників. Тому Треворі й був здивований, адже мало хто в його віці міг зрівнятися з ним у швидкості. ‘Не думав, що тут буде хтось мого рівня’. Треворі докоряв собі за те, що трохи недооцінив своїх суперників. Він озирнувся назад роздумуючи, де ж зараз інші учасники екзамену. У ту ж мить повітряні потоки змінили свій напрямок і почали дути йому в обличчя. Вітер був настільки сильним, що просто ревів у вухах. Неймовірно сильний шторм затьмарив блакитне небо, а дерева в лісі гнулися і тріщали від сильних поривів вітру. «За-чекай!» — застогнав Треворі. Вітер дужчав і навіть відкидав його назад. Для того, щоб його не здуло Треворі швидко вийняв меча та ввігнав його в землю. Сила вітру була настільки великою, що, здавалося, ось-ось відірве йому кінцівки. ‘Це що, магія? Але така сила. Це точно Романтика!’ Треворі з усіх сил чіплявся за своє життя. ‘Моя броня важить близько сотні кілограмів. Ти не відправиш мене в політ. Я просто міцніше вхоплюся за свого меча й не зрушуся з місця!’ Попри такі думки він усе ще напружував усі свої сили для боротьби з магічним вітром. Треворі використовував усе що міг, лиш би протриматися ще трішки. Й ось, нарешті. Після всіх борикань із вітром, йому вдалося знайти точку опори. Переборовши початкове збентеження він почав думати про ситуацію в якій опинився. Треворі мав рацію, було практично неможливо відправити його в політ. Якщо в Романтики й були наміри одним лиш вітром здійняти його в небо, то вони остаточно провалились. ‘Що ти там хотіла мені зробити з такою жалюгідною магією?’ Посміхнувся Треворі. ‘Це нікчемне заклинання не личить магу другого кола.’ Він підвів голову й рішуче глянув уперед. Але те, що він побачив змусило його вирячитися від здивування. «Що-що за чорт!» Аджест, яка й так вела в перегонах зараз просунулася ще далі. Вона вийняла меча з піхов і виставивши його перед собою розсікала шторм. Її швидкі й майже відчайдушні рухи показували бажання якнайшвидше вирватися із цієї зони. Вигляд того, як Аджест проривається крізь штормовий вітер здивував Треворі. Фехтувальниця розрізала повітря так наче простирадло на шворці. Вона беззаперечно заслуговувала на похвалу. Але Треворі не міг зрозуміти, чому вона так старається: «Чому? Ти ж так стомишся… краще продовжити біг після того, як вітер…» Його увагу привернули великі дерева попереду, вони небезпечно розгойдувалися, а їхнє коріння здавалося не таким уже і глибоким. Від лютого вітру вони хилилися все нижче й нижче. «За-зачекай!» З оглушливим тріском величезні дерева вирвало із землі.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!