Вступний екзамен поверненця (2)

 

Відповідь Дезіра була бездоганною. Опис був настільки чітким ніби з підручника.

Щоб не пасти задніх Ладорія підняла вверх дав пальці: “Є дві сили, які борються з Тіньовими Світами. Першою є Західне Королівство, а другою — Гебріонська Академія. Між ними триває запекле суперництво, адже кожна зі сторін хоче здобути побільше магічних ядер. А їх можна знайти тільки після зачищення Тіньового Світу. Очевидно, що в цій боротьбі за магічні ядра студенти Академії виступають за других. Ну там …  — завагалася вона —  є ще  й інші фракції. “Аутсайдери”, наприклад, але тобі цього знати не варто”.

“І ти знаєш також про “очищення” Тіньового світу, так?” — продовжувала Ладорія.

“Звісно, це всі знають”. —  Дезір так легко пояснював за Тіньові Світи, що не вагаючись продовжив.

“В певному сенсі Тіньовий Світ це ціла реальність, яка перебуває паралельно з нашою, а події з нашого минулого можуть відображатися в Тіньовому Світі. Під час цього процесу Тіньовий Світ загрожує і руйнує наш. А єдиним способом цього уникнути є “Очищення!”

Якщо простіше, то очищення Тіньового світу запобігає його просоченню в реальність. Коли, наприклад, події в Тіньовому Світі побудовані на котрійсь з наших минулих воєн, а перемога в тій війні мала на меті деморалізацію ворога, тоді очищення вимагало б перемоги над ворогом таким самим способом. Саме це і є завданням Тіньового Світу. Кожен Тіньовий Світ має власну передісторію і мету, а виконання мети його очищує.

А це значить, що мета людства полягає в очищенні всіх Тіньових Світів, як тільки вони з’являються. А на чолі цього руху стоять два конкуренти, Західне Королівство і Гебріонська Академія.”

“Непогано,” — посміхнулася Ладорія. — “Я так бачу, мені не варто пояснювати тобі кожну річ.”

Так вони і розмовляли, аж поки не дійшли до місця призначення. Головна будівля Гебріонської Академії була екстравагантною величною спорудою, що яскраво виблискувала на сонці. Ладорія приклала до зчитувача ідентифікатор.

/Студентську перепустку підтверджено. Ласкаво просимо, маг 4-го кола, Ладорія фон Доріч./

Сказав механічний голос і двері відчинилися. Вони увійшли всередину і потрапили до величезного холу. Помпезність інтер'єру була під стать величі зовнішнього вигляду. З бокових коридорів заходило і виходило безліч студентів та викладачів своєю метушнею ще більше наелектризовуючи атмосферу. Дезір ностальгічно роззирнувся навколо.

“Якийсь ти не здивований.” — Ладорія очікувала більш бурхливої реакції, але його флегматичність лиш розпалила в ній цікавість.

“Я бачив колись щось дуже схоже.” —  трохи вайлувато відповів Дезір. Якщо бути чесним, то він саме це місце колись і бачив.

Крученими сходами вони піднялися до гори. Розташування коридорів було настільки складним, що нагадувало собою лабіринт, але Ладорія впевнено вела їх вперед. Дезір проходив повз людей і багатьох з них впізнавав. Знайомі обличчя зігрівали його серце,  але він тамував ці емоції і тихо слідував за ментрокою.

Несподівано прямо на них рушило двійко людей. Високий красивий юнак і дівчина такого ж віку, як і Дезір. Побачивши їх Ладорія зупинилась на місці.

“Знайомі?”

“Таак. Ельхейм. Ще той мудень.”

Ельхейм, Дезір пригадував собі таке ім’я. Він був повною протилежністю Ладорії. Якщо вона була вогняним магом, то Ельхейм був магом води. І під стать їхніх магічних атрибутів, вони також ніколи не ладнали. Всі знали про їхню ворожнечу.

Вдаючи наївного Дезір сказав: “Здається він тобі не подобається.”

“О, так. Він з тих водяних магів,”— сказала Ладорія, — “а також неймовірно пихатий. Терпіти не можу його манери говорити. Бісів тарган.”

Ледве вони встигли вони обмінялися короткими фразами, як до Ладорії підійшов юнак з синім волоссям, стрижкою каре, кирпатим носом і зарозумілим поглядом. Це був Ельхейм. “Агов Ладоріє! — насмішкувато вигукнув він.  — Щойно прийшли? Короткі ноги таки сповільнюють, скажи?”

“Подорослішай вже, Ельхейм. І ти цим ротом потім матінку цілуєш?” — Не втрачаючи самовладання відповіда дівчина.

“Як грубо, —  розсміявся Ельхейм, — чого й очікувалося від неотесаного мага вогню”.

“Я здивована. Пройшло менше місяця, віколи цей ‘неотесаний маг вогню’ добряче так тебе відлупцював. А ти маєш яйця.” — відверто глузувала Ладорія.

Ельхейм закотив очі: “Ти так і не збагнеш різниці між перемогою над кимось і поблажливим до тебе ставленням? Не дивно, адже тобі ще рости й рости.”

“Я впевнена в тому, що ти навіть не старався, —  прихнула Ладорія, - а якщо і старався… тоді тобі варто подумати над тим щоб все це кинути.”

Дезір майже відчував, як між двома магами проскакували іскри. Напруга була такою сильною, що він несвідомо відступив назад. І чим більше вони один на одного витріщалися, тим важчою і напруженішою ставала атмосфера.

Зрозумівши, що в словесній битві не виграти, Ельхейм звернув увагу на Дезіра: “Ти підопічний цієї неотесаної дівки?”

“Саме так,” — шанобливо відповів Дезір.

“Що ж, манер в тебе більше ніж у Ладорії. — сказав здивовано Ельхейм — Як тебе звати?”

“Дезір Арман”.

“Хм. Дезір Арман. Ану глянемо…” —  Ельхейм взяв свій планшет і вписав ім’я Дезіра.

Через кілька секунд він мав всю доступну інформацію. І чим більше Ельхейм читав, тим вище піднімалися кутики його вуст.

“Що це? Всього лиш простолюдин? — криво усміхнувся Ельхейм. — Ну й ну, а тобі личить менторство над нікчемним простолюдином”.

Ладорія від цих слів незадоволено скривилася.

Ельхейм з насолодою глянув на стелю: “Якщо чесно, це змагання навіть і близько не буде справедливим”.

“... Змагання? Що ти маєш на увазі під ‘змаганням’?” — не розуміючи спитала дівчина. 

Ельхейм ніби чекав на це питання: “Що? Ти не перевірила список групи?”

Він байдуже простягнув вперед планшет: “Ми в одній групі”.

Дезір і Ладорія швидко глянули на список імен:

[Учасники групи Д]

Треворі Тіґус

Романтика Еру

Аджест  Кінґскроун

Дезір Арман

Ельхейм поблажливо глянув на Дезіра, наче на гнилу рибу: “З таким складом учасників твій підопічний не виживе”.

“З цим можна посперечатися, — відповіла впевнено Ладорія, — навіть якщо ви в нашій групі, то це ще не означає нашого програшу. А якщо чесно, то ми можемо навіть і виграти”.

“Не сміши мене. У вас немає жодних шансів. — голос Ельхейма став впевненим і гучним — Моя підопічна - магічний мечник”.

“Магічний мечник? — не повірила Ладорія. — Брешеш”.

Магічний мечник.

Людина з талантом і в магії, і в фехтуванні. Такий титул дають тільки геніям з божественним даром. У порівнянні зі звичайним магом така людина зовсім на іншому рівні, для неї немає значення чи це битва на короткій, чи на довгій дистанції. Це спеціаліст який може воювати на всі фронти. Очікувано, що таких талантів у всьому світ лиш одиниці.

А Ельхейм щойно сказав, що його підопічна є однією з цих непересічних геніїв. Звісно Ладорія не могла в це так просто повірити.

Ось чому він дозволяв собі так відкрито насміхатися над приголомшеною суперницею: “Якщо мені не віриш, то перевір сама”.

Повагавшись хвилю Ладорія взяла планшет. “Як тебе звати?” — спитала вона в досі мовчазної підопічної Ельхейма.

“Аджест Кінґскроун”.

Ладорія вписала ім’я і швидко переглянула доступну інформацію. 

/Магічний мечник з двома атрибутами. Має великий талант в магії льоду і блискавки. Маг третього кола. Фехтувальні навички перевершують рівень рангу Пішак./

“Боже мій…”

В Ладорії відвисла щелепа, вона думала, що Ельхейм блевував, ала виявилося що все це було правдою.

“Ладоріє! — самовдоволено і впевнено вигукнув Ельхейм, — І куди це дівся твій запал?”

Цього разу вона не мала чим відповісти.

Маг води переможно пройшов повз приголомшену дівчину і зупинився на біля Дезіра.

“О, а ще ти. Попереджаю.” — Він схилився над Дезіром і глянув на юнака з виразом домінуючої зверхності. Це був ідеальний приклад того, як шляхта дивиться на простолюдинів. “Навіть якщо тобі й пощастить, то ти опинишся в Беті. Здайся вже на вступному. Цей вибір буде для тебе найкращим”.

/Скоро почнеться вступний екзамен для групи Д! Вибирається Тіньовий Світ для групи Д. Прошу очікувати./

 

Пролунав механічний голос. Дезір став посередині кімнати очікувань, а перед ним світився передовий винахід людства —  Тіньова Брама. Сталевий контур навколо Брами був розписаний сотнями рун. В центрі знаходилося магічне ядро, а всю площу покривали тисячі синтезованих магічних кіл. Цю Браму можна вважати витвором мистецтва.

‘То он як воно виглядало?’ думав Дезір нахиляючись вправо і вліво з цікавістю розглядаючи конструкцію.

“Можеш спокійно постояти? — сказав хтось роздратовано. — Не сором нас”.

Дезір озирнувся на голос. Крім нього тут було ще троє студентів, які також брали участь у тестуванні. Двоє з них дивилися на Дезіра з явною ворожістю. З іншого боку стояла Аджест, яка мовчки полірувала свого меча.

Ту дівчину, що поучала Дезіра звали Романтика. Вона бачила його вперше, а от він знав про неї все.

Романтика Еру.

Маг вітру 4-го кола, відома тим, що перемагала ворогів за допомогою своєї особливості —  безмовної магії. Вона була однією з найкращих магів вітряного атрибуту. З таким талантом вона могла б добитися більшого, якби не її передчасна смерть.

‘Зараз вона лишень другого кола, так?’ Намагаючись не викликати ворожості Дезір вирішив люб’язно перепросити: “Вибачте, народ. Я просто вперше бачу щось настільки захоплююче”.

Романтика очікувала розізлити Дезіра, але не отримавши бажаної реакції просто зітхнула: “Тепер я пригадала. Мені казали, що в нашу групу затесався простолюдин”.

“Що? Ми маємо здавати тест з чимось таким?” — Мечник Треворі Тіґус з огидою глянув на Дезіра.

Але Дезір на них уже не зважав.