Державні гості Ельфхейму (частина 3).

«Державні гості!»

Це були всього лише два слова, але присутні моментально змінилися в обличчі.

Ельфхейм, відповідно, приймав делегації з інших країн, але це було ніщо інше, як процедура обговорення торговельних питань.

В певному сенсі Ельфхейм ніколи не поводився з делегатами інших держав, як зі своїми гостями.

Курт III був єдиним, хто залишався спокійним.

- Хм-м-м, державні гості.

Ці слова були лише вершиною айсберга. Навіть Курт III не думав, що Ельфхейм піде на це. Він вважав, що в кращому разі між двома їхніми державами збільшиться товарообіг і активізується діяльність на околицях Великого Лісу. Але ось, Едвін сказав, що їх допустять до Ельфхейму, куди ніколи й нікого не впускали? Це було вже щось більше, ніж звичайний візит до сусідньої країни.

- Сер Едвін, чи можу я розглядати Ваші слова як пропозицію Ельфхейму прийняти делегацію?

- Так, все вірно.

- Це знову відбудеться на околиці Великого Лісу?

Едвін криво посміхнувся.

- Ні. Ми не можемо так ставитися до гостей. Зустріч триватиме трохи довше, а тому Ельфхейм вирішив привітати Теодора і його товаришів перед Деревом Миру.

- Дерево Миру. Серце Великого Лісу...

- Так, наше вихідне дерево.

Дізнавшись про це, Курт III підняв значення цієї місії ще на три щаблі.

Ельфи не могли брехати. І відбувалося це зовсім не через їхні переконання або з якихось забобонних причин. Той, хто танцював і співав разом із самою природою, втрачав свою силу, коли брехав. Відтак ельфи, які втрачали близькість до природи через брехню, у цьому суспільстві розцінювалися як грішники й виключалися з клану.

Будучи майстром, близькість Едвіна до природи була в кілька разів вищою за звичайну. Він міг втратити всю свою силу, вимовивши лише кілька слів брехні. Таким чином, подібне твердження Едвіна саме по собі слугувало доказом намірів Ельфхейма.

- Скільки людей може супроводжувати Теодора? - спокійно запитав Курт III, прикидаючи, кого саме він може включити до складу делегації.

- Чим менше, тим краще.

- Ну, це не так просто.

- Ах! Є одна річ, про яку я забув Вам сказати.

Наступні слова Едвіна додали Курту ще більше головного болю.

- Що ближче до Дерева Миру, розташованого в центрі Великого Лісу, то вища концентрація мани. Тіло, не навчене належним чином, може не витримати.

- І який рівень впливу?

- Якщо брати магів... Вони мають бути, принаймні, 5-го Кола.

- Тоді більша частина присутніх відпадає, - тихо пробурмотів Курт III, озирнувшись на всі боки.

Дехто з чиновників міг використовувати магію, але ніхто з них не виходив за межі «стіни» 5-го Кола. Більшості з них вистачало своїх власних обов'язків, тоді як інші вважали магію лише засобом самозахисту або чимось на кшталт хобі. Решта ж роками й десятиліттями не могли подолати ту саму «стіну». Отже, якщо йшлося про 5-те Коло, то відправляти в делегацію слід було щонайменше магів старшого рангу.

- ... Це непросто, бо штат вельми убогий...

Для цього було потрібно щось більше, ніж просто чарівник. До складу делегації мав входити «політичний маг». Якщо він просто відправить бійців із веж магії, то зрозуміло, що вони повернуться до Королівства Мелтор лише з куркою, фруктами або чимось іще, що їм дадуть як подарунок, або зовсім присвятять увесь відведений час огляду визначних пам'яток. Половина тих, хто відповідав критеріям, загинули під час останнього конвою. Однак, якщо він відправить величезну делегацію, то саме королівство залишиться без належного захисту.

Якщо можливо, він хотів би послати Майстра Вежі, але...

- Вероніка.

Від цього імені обличчя Едвіна злегка змінилося в кольорі.

- В-Ваша Величність!

- ... Як і очікувалося, їй не можна?

- Вибачте, але, будь ласка, утримайтеся від дозволу Вероніці приєднатися до делегації.

Було кумедно бачити, що майстер так злякався, але в нього були на це причини. Мелтор і Ельфхейм були досить близькими, щоб мати довгу історію торговельних відносин. А тому, колись Вероніці вже доводилося відвідувати Великий Ліс із делегацією. Її бойова міць була надійним захистом, а тому рівень безпеки був як на передньому дворі королівського палацу. Однак, коли вона наблизилася до Ельфхейму, це спричинило проблему.

Кордони Ельфхейму та Дерева Миру охороняли елементалі. Однак щойно Вероніка опинилася поруч із ними, вони почали горіти.

- Так, того разу сталося ненавмисне руйнування, а тому ми заплющили на це очі. Ось чому вдруге слід уникнути подібних інцидентів.

Згадавши про події того дня, Едвін навіть злегка спітнів.

Проте Вероніка образилася навіть такою стриманою відмовою і тут же вигукнула:

- Гей! Та як ти смієш мене звинувачувати, коли у вас трава була суха!?

- Це не так...

- Тоді що? Ось договоришся, та я як дихну на ваше Дерево Миру!

Едвін знав реальність такої загрози, а тому зблід. Якщо це станеться, обидві держави постраждають від просто невимовної шкоди.

Курт III забув про збереження спокою на своєму обличчі і спробував було зупинити її, але Тео виявився швидшим. Якщо бути точнішим, саме його слова привернули її увагу.

- Заспокойся, сестричко.

- Я спалю як Дерево Миру, так і все... А-а?

Коли Вероніка на секунду забарилася, почувши це чарівне слово, Тео обійняв її, утримуючи на місці. Гнів Майстра Червоної Вежі, бога руйнування Мелтора, зазнав поразки.

Поки вона намагалася змусити Тео знову так її назвати, Курт III швидко змінив тему. Він подумки пообіцяв собі, що видасть Теодору ще кілька нагород.

- Ваша Величність, як щодо Майстра Синьої Вежі? - несподівано піднявшись зі свого місця, порекомендував міністр внутрішніх справ.

- Я так і думав, але...

Однак Курт III похитав головою.

- Нині Бланделл зайнятий запобіганням повені на східних рисових полях. Поки що він не може повернутися до столиці.

- Тоді як щодо старійшин веж магії?

- Так, нам, безумовно, варто якнайшвидше поповнити втрати... Що стосується старійшин, то так, деякі з них справді вільні, але вони занадто старі, а тому ми не можемо їх відправити.

Потім Курт III згадав про кількох людей, які були зайняті своїми місіями, але він не хотів допустити отримання шкоди, що може виникнути у зв'язку з їх відкликанням.

Після цього почалися дебати. В основному вони відбувалися між дворянами, які хотіли включити до складу делегації підопічних їм магів. За такого розкладу остаточне рішення було б ухвалено щонайменше за кілька днів.

Курт III вирішив, що це ні до чого не приведе, і відкрив було рот, щоб щось сказати, як раптом...

В залі з'явився ще дехто.

- Якщо у Вас немає відповідної людини, то можу поїхати я, Ваша Величність.

Це був чоловік у масці й білому одязі.

В людей, які одразу ж усвідомили, хто це, моментально відвисли щелепи.

- Майстер Білої Вежі!?

На відміну від Майстра Жовтої Вежі, який не розкривав свою особистість, ім'я Майстра Білої Вежі було добре відоме. Прямо по повітрю плив найкращий із просторових магів. Орта, Майстер Білої Вежі, повільно опустився на землю і впав на одне коліно перед королем.

Курт III жестом звелів йому піднятися і сказав:

- Орта, Ви щойно повернулися з Генгі.

- Так.

- Я думав, що на це у Вас піде ще дня два, але Ви виявилися набагато швидшими. Що ж, цей прорахунок можна віднести до розряду щасливих.

Все було саме так, як і сказав Курт III.

Король цілком міг довіритися навичкам Майстра Вежі, який був одним із найсильніших магів королівства. Можливо, у кожного з майстрів і були свої недоліки в характері, але Курт III цілком міг заплющити очі на такі незначні речі, які радше слід було сприймати як частину їхньої харизми. Майстер Білої Вежі був найактивнішим Майстром Вежі, коли справа доходила до місій, і все робив з особливою ретельністю.

- Добре, ця місія буде довірена Орті. Наберіть претендентів із кожної Вежі Магії. Вони мають бути магами, принаймні, 5-го Кола. І не виходьте за межі в десять чоловік.

- Так, ваша Величність.

- І ще, Теодор Міллер.

Теодор, який все ще сидів, наполовину обійнявши Вероніку, тут же підняв голову, відчуваючи якесь зловісне передчуття. Проте Курт III оглянув Тео від верху до низу і поставив запитання, яке було начисто позбавлене сенсу:

- Як твоє тіло?

- А-а? Ох, все добре. Дякую, Ваша Величносте.

- Так? Я чув, що твій стан викликав побоювання. Утім, це було близько місяця тому, а тому я й не знаю, як ти почуваєшся зараз.

Почувши про «місяць тому», Тео зрозумів сенс цього запитання.

«Побічні ефекти від підсилювача чутливості. Його Величність знає про них».

Однак існування підсилювача чутливості було секретом, а тому король мав запитати про це обхідним шляхом.

Тео і так збирався віддати всі свої сили для цього завдання, але від такої турботи став ще більш мотивованим.

На щастя, його здатність активувати заклинання без вимовляння активаційних слів уже подолала мінімальну точку, з якої це можна було використовувати в бою. Якщо Тео хотів націлитися на щось більше, то йому вже слід було відточувати свою майстерність в справжньому бою, а не в тренувальній кімнаті.

«Ельфхейм, Великий Ліс і Дерево Миру».

Для Тео, якому потрібне було нове натхнення для перетину стіни 6-го Кола, це запрошення було чудовою нагодою.

- Немає проблем, Ваша Величносте. Будь ласка, можете на мене розраховувати.

- Зрозуміло, - посміхнувся Курт III настільки впевненій відповіді й кивнув. Тео був тим, хто ніколи не підводив Курта III. Якщо так, то йому цілком можна було довірити і роль короля.

Курт III зрозумів, що домовленості досягнуто, і встав зі свого трону. Решта тут же впали на коліна.

Стоячи перед своїми підданими, король Мелтора заявив:

- Сьогоднішній день я оголошую днем відкриття нових можливостей у відносинах між Мелтором і Ельфхеймом! Буде сформована делегація, зосереджена навколо героя Теодора Міллера, і я наказую обговорювати це лише після налагодження дипломатичних відносин!

- Так, Ваша Величносте! - відгукнулися люди.

- І представником цієї місії я призначаю Теодора Міллера!

«Хіба представником не повинен бути Майстер Білої Вежі?»

- Так, Ваша Величність!

Теодор ледь стримував емоції на своєму обличчі, очікуючи закінчення королівської промови. Він добряче нервував, однак далі пішли слова, звернені особисто до нього. Вони були спрямовані виключно до Теодора Міллера, і більше ні до кого іншого.

- В такому молодому віці ти удостоєний справді великої честі, але разом із цим і долі нести важкий тягар. Проте, я вважаю, що ти будеш світлом Мелтора. Будь ласка, пам'ятай, що саме ти є головною дійовою особою дипломатичної місії в Ельфхейм.

- Так, Ваша Величність!

- На час цього завдання я наділяю тебе тими самими повноваженнями, що й Майстра Білої Вежі. Не соромся говорити, що думаєш!

Тео вклонився і відповів якомога впевненіше:

- Я, Теодор Міллер, зроблю, як велить Ваша Величність!

Тягар, звалений на його плечі, став ще важчим.

Одна людина сказала: «Сліди, залишені людиною, глибокі настільки, наскільки велика вага тягаря, який вона несе на своїй спині. Якщо людина не впаде, йдучи своїм шляхом, її сліди стануть прикладом для наслідування іншим. Але, разом з цим, краще сто разів упасти, ніж так і не пройти свій шлях».

І ось, стоячи перед усіма найвпливовішими людьми магічного Королівства Мелтор, Тео гідно прийняв покладене на нього завдання.