Протистояння меча і магії (частина 4).

Від її слів обличчя Теодора похмурішало. Він прийшов сюди просто поговорити, але, очевидно, його не так зрозуміли. Те ж саме стосувалося й охоронців, які, мабуть, не просто так залишили двох людей в спокої.

Тому Тео вирішив дізнатися, про що саме йдеться.

- І які права переможця?

- ... Вибачте. Звісно, сер Теодор не знає традицій Імперії Андрас, - дивлячись на нього, почала пояснювати Ребекка, - Імперія не гарантує життя тому, хто програв. Тільки переможець має право вирішувати, чи залишити йому життя, а той, хто програв, повинен щось зробити для нього натомість. Це має статися незалежно від умов поєдинку, і якщо переможений відмовляється, на нього чекає суворе покарання від сім'ї.

- ...

Слухаючи про всі ці жорстокі традиції, Теодору нічого не залишалося, окрім як мовчати.

Не було перебільшенням сказати, що ця варварська імперія говорила лише мечами і силою, а не словами. Сильні ставали переможцями, а слабкі - переможеними. Це була справжня подоба харчового ланцюжка, нічим не пов'язаного з етикою та мораллю.

Суспільство, в якому сильний міг робити що завгодно просто тому, що він був сильним, було не суспільством, а стадом тварин.

Тео був вражений тим, як нація з такою примітивною системою стала Імперією.

«Ні, якщо це сталося, значить, це було можливо».

В дитинстві людям доводилося переживати інтенсивне навчання. Потім, коли вони приєднувалися до суспільства, їм доводилося виживати в змаганнях, які називали дуелями. Суворий відбір неминуче призводив до створення досвідчених вбивць. Від наймогутнішої армії на північно-східному континенті до Семи Мечів Імперії... Рушійною силою Імперії Андрас, якій впродовж століть вдавалося зберегти величезні розміри, були по-справжньому криваві звичаї. Багато в чому це була країна, позбавлена здорового глузду.

Від отриманого культурного шоку в Тео навіть запаморочилося в голові. Однак невдовзі він відновив своє самовладання і продовжив розмову:

- Зараз Ви не в Андрасі. Ви вислухаєте моє прохання?

- Так, я лицар Андраса.

- ... Мені важко все це зрозуміти. Я не знаю, яка верхня межа вимог.

Ребекка трохи помовчала, після чого відкрила рота і вимовила:

- Можна вимагати багатства, грошей і навіть навчання навичок. Рабства в нас не існує, а тому неможливо взяти переможеного в раби, проте Ви можете безоплатно використати протилежну сторону один раз. Якщо в двох сторін різні статі, може виникнути спеціальний запит.

- Спеціальний запит?

- ... На одну ніч.

Природно, ця тема бентежила Ребекку, і її голос став тихішим. Дівчина опустила погляд, і її обличчя почервоніло.

Теодор не розумів, що йому на це відповісти. Він несвідомо обвів поглядом її фігуру, після чого кілька разів прочистив горло.

Однак Ребекка не могла не помітити напрямку руху його очей.

Ребекка подивилася на Теодора холодним поглядом і вимовила:

- Вибачте, але в мене немає досвіду. Також моє тіло перебуває не в найкращому стані, тому, якщо Ви мене хочете, Вам самому потрібно про все подбати. Крім того, на мені багато одягу, тож Вам доведеться зняти його з мене своїми руками.

Всерйоз зніяковівши від її слів, Тео поспішно замахав руками.

- Ні, я не збираюся це робити!

- Так? Що ж, гадаю, сер Теодор не може бути задоволений кимось на кшталт мене. Вибачте.

- ... Пані Ребекка, будь ласка, перестаньте жартувати наді мною.

Теодор із запізненням зрозумів, що вона жартує, і зітхнув.

- Ах, вибачте. Ви більш невинні, ніж я думала.

Від їхньої першої зустрічі й до теперішнього моменту Тео думав, що Ребекка була старомодним лицарем. Однак, як виявилося, вона цілком могла й пожартувати. Посмішка на обличчі Ребекки була дуже грайливою, що воістину робило її схожою на Рендольфа.

Потім Тео згадав, що він хотів запитати:

- Швидше, я хотів би дещо запитати в пані Ребекки.

- Що?

- Ви знаєте людину на ім'я Рендольф?

Коли в кімнаті прозвучало це ім'я, посмішка на її обличчі здригнулася.

Ребекка подивилася на Теодора так, наче побачила демона, а колір її шкіри настільки зблід, що дівчина стала схожа на статую. Реакція, яку вона ніяк не могла приховати, була доказом того, що вона знала Рендольфа.

- Це ім'я, де Ви його чули? - запинаючись, запитала Ребекка.

- Перш за все, я хотів би дізнатися про те, в яких стосунках ви перебуваєте. Не дізнавшись відповідь на це запитання, я не зможу відповісти на ваше.

- Зрозуміло.

Ребекка виглядала дещо схвильованою, але незабаром швидко повернула своє самовладання, і колір її обличчя повернувся до норми.

Її холоднокровність була порівнянна з тією, що була в Теодора. Вона була талановитою і витривалою. І цілком заслуговувала на те, щоб стати учнем майстра меча. Ребекка мовчки дивилася на Тео і, нарешті, зважилася.

- Сер Теодор, Ви можете зробити так, щоб із цієї кімнати не просочувався звук?

Тео мовчки створив звукоізолювальний щит.

***

Імперія Андрас була державою, де сила визначала все. На вершині Імперії царювали Сім Мечів, яких можна було назвати справжніми лідерами цієї нації. Фактично, вони мали право керувати всіма, крім імператора.

Активи, подібні до маєтків, були для них безглуздими. Яку цінність це мало для майстра меча, який був схожий на бурхливий шторм? В них і без того була всемогутня влада в імперії.

Клани, з яких вийшли Сім Мечів, можна було назвати серцем Імперії Андрас.

- Наша сім'я, Кловіси, колись була дуже престижною в Імперії, оскільки ми породили на світ одного з Семи Мечів.

За словами Ребекки, близько ста тридцяти років тому родина Кловісів піднялася завдяки появі одного з майстрів меча.

Вперше в їхньому будинку з'явилися люстри й дорогі меблі. Вони вважали, що тепер їхнє благополуччя забезпечене на сотню років вперед.

Однак їхнім мріям не судилося збутися.

- Одного разу Його Величність видав указ: «Відстежити чорнокнижника, що розбурхує Імперію, і позбавити його голови».

Сім Мечів були абсолютно лояльними до свого імператора. Цей наказ отримав глава сім'ї Кловісів, який якраз і був одним із Семи Мечів. Він вирушив за кордон, однак так і не повернувся.

З того часу сім'я занепала. Майстер меча не зміг виконати наказ свого імператора, в зв'язку з чим на Кловісів напала ціла зграя шакалів, а їхнє славне ім'я зневажили.

В цій згубній сім'ї і народилися Рендольф з Ребеккою.

- Мій батько був вельми здібним мечником. Його власних сил було недостатньо, але він шукав талановитих жінок і сіяв своє насіння.

- Ви маєте на увазі...

- Ми з Рендольфом - лише наполовину брат і сестра.

Її холодні очі дивилися вдалину, немов вона згадувала образ того, кого тут не було.

- Більшість дітей, яких він створив, вийшли невдалими. Крім Рендольфа і мене, решту дітей продали іншим сім'ям. Щоб виростити майстра меча, всій родині потрібно було працювати лише на одну людину.

Маги народжувалися магами, але ось в імперії був власний спосіб розвитку аури. В спеціально відібраних талановитих дітей вливали еліксири, після чого їм міг посприяти один із Семи Мечів. Крім того, була висока ймовірність того, що саме такий молодий чоловік або дівчина став би представником наступного покоління майстрів меча.

І Рендольф, і Ребекка відповідали критеріям справжніх геніїв. Однак Кловіси не мали змоги підняти на ноги одразу двох. В цій ситуації їм потрібно було відмовитися від одного з двох. Сім'я вирішила провести випробування, щоб з'ясувати, хто з них є найздібнішим, тож Рендольф і Ребекка були змушені перебувати по різні боки барикад.

Потім Рендольф Кловіс посеред ночі пішов з дому. Він зробив це заради своєї сестри.

- Він залишив лист, в якому сказав, що колись знову побачить мене, але... Відтоді я нічого не чула про нього, - закінчила говорити Ребекка і тихо подивилася на Тео. Її зелені очі були трохи вологими. Схоже, ця історія не була неправдивою. Крім того, в неї не було причин брехати. Навіщо їй потрібно вигадувати подібну дитячу мильну оперу для Теодора, який навіть не знав, який в Імперії Андрас клімат?

Ось чому Тео вирішив розповісти їй про те, що трапилося.

- Я зустрів Рендольфа півроку тому.

Його голос тік по кімнаті, оточеній заклинанням Тиші, і обличчя Ребекки прояснилося, коли вона вислухала цю історію.

Вона була здивована, почувши, що Рендольф шукав парні мечі своїх предків, а потім зраділа, коли дізналася, що він знайшов їх в підземеллі Старшого Лича. В ці моменти вона виглядала як дівчина свого віку.

- Ясно. Він нітрохи не змінився.

Ребекка попросила знову повторити ті частини історії, які їй особливо сподобалися, після чого із задоволеним виразом відкинулася на подушці. Здавалося, вона повністю забула про свої зламані ребра. Розмова між двома людьми, а також дія магії тиші, були практично закінчені.

Динь-динь-динь!

Настала 9-та година вечора, і в королівському палаці пролунав дзвін, що сповіщав про настання ночі.

Це був не цілком слушний час для того, щоб дорослі чоловік і жінка залишалися разом в одній кімнаті. Тео зовсім забув, скільки вже минуло часу, і швидко встав зі свого місця. Він цілком приємно провів час в багатьох відношеннях.

- Тоді я піду. Звичайно, смішно говорити це людині, яку я сам і поранив, але, будь ласка, бережіть себе.

- Ах, сер Теодор...

Ребекка хотіла підвестися й щось сказати, але її ребра відгукнулися різким болем, а тому слова так і потонули в її горлі.

Зрештою двері зачинилися, і Ребекка залишилася сама. В кімнаті стало тихо, і дівчина повільно витягнула руку в напрямку до дверей. Вона ще не заплатила ціну за поразку.

- ... Пообіцяйте, що ми зустрінемося в майбутньому, сер Теодор.

Заплющивши очі, вона присягнулася, що коли-небудь погасить цей борг.

***

Те, що сталося після цього, було справді безглуздо.

Тео вийшов від Ребекки і втупився на охоронця, який дивився на нього байдужим поглядом, після чого повернувся до своєї кімнати, відчуваючи якусь невпевненість. Як завжди, він згодував Глаттоні дві книги і, склавши графік тренувань, заснув.

Настав наступний день. Тео планував попросити Вероніку трохи потренуватися з ним, але тут раптово кілька разів перекинувся в повітрі.

Джерелом цього лиходійства були Сільвія і Бланделл.

Саме тоді Теодор зрозумів, що палацом вже встигли поповзти чутки.

«Ці ненависні брат із сестрою - два засранця!» - подумав він, згадавши грайливу посмішку Ребекки.

Він ніяк не очікував, що Рендольф завдасть удару у відповідь саме таким шляхом. Тео щосили намагався втекти від лап Бланделла, але зрештою був змушений здатися.