Протистояння меча і магії (частина 1).

Так чи інакше, на таке запитання неможливо було відразу дати відповідь. Пан Елліонес запропонував дружнє змагання між двома державами. І коли Курт III нічого не сказав, Пан Елліонес відступив назад, не бажаючи тиснути на правителя.

Проте атмосфера в залі нагрілася. Далі розмова не просувалася, і делегація пішла. Ні, можливо, спочатку делегати все саме так і планували.

- ... З 4-им Мечем Андраса завжди так складно, - дивлячись на похмурі обличчя своїх підлеглих, пробурмотів Курт III.

4-ий Меч Імперії, Пан Елліонес... Його значна статура надавала йому варварського вигляду, але насправді він був дуже хитрим. Він був політиком, який знав, як використати свій образ неосвіченого мечника, щоб завдати противникові найефективнішого удару.

Можливо, він навмисно уникав на першій зустрічі розмови про ситуацію загалом.

Якщо його пропозицію буде прийнято, то делегація отримає можливість на власні очі оцінити Теодора. Якщо ж її буде відхилено, то вони зможуть покинути це місце, виставивши себе скривдженими. Інакше кажучи, Імперія
Андрас нічого не втратить, як би Королівство Мелтор не відповіло.

- Він настирливий противник. Ймовірно, він чекає, що ми відмовимося від цієї пропозиції. Таким чином, делегація затримається ще довше, бо переговори затягнуться, - погоджуючись, кивнув старий в синій мантії, Бланделл.

- І в цей час інші шастатимуть столицею і збиратимуть інформацію. Так, очевидно, що їхня основна мета - затягнути час.

- Я теж так думаю.

Курт III і Бланделл насупилися.

Розвідка Білої Вежі вела спостереження за делегацією, але їхніми супротивниками була елітна група в супроводі двох майстрів меча. Сім Мечів Імперії могли безперешкодно заблокувати будь-яке спостереження.

Можливо, було б інакше, якби в столиці був Майстер Білої Вежі, але не так давно його відправили на інше, не менш важливе, завдання.

- Краще позбутися їх якомога швидше.

Зрозуміло, безпека Мелтора була на вельми високому рівні, і витік будь-якої важливої або конфіденційної інформації був малоймовірним. Однак проблема полягала в тому, що навіть найменша можливість була схожа на образу. Ворог, з яким вони конфліктували протягом століть, гарчав в їхній бік.

Курт III, природно, вирішив запитати думки ще однієї людини. Це був Теодор Міллер, один із людей, яким разом із Бланделлом було наказано залишитися в залі після того, як делегація пішла.

- Відповідай, але тільки чесно. Тобі не потрібно приймати цю пропозицію. Я знаю, що це серйозна справа, і якщо ти відмовишся, жодних штрафів не буде.

- Так, Ваша Величносте?

- Але якщо ти зможеш взяти гору, в нас буде значна перевага в переговорах.

Отже, як король Мелтора, Курт III запитав:

- Ця Ребекка, ти можеш її перемогти?

- Так, Ваша Величносте, - без вагань відповів Теодор.

- Навіть без використання сили національних скарбів?

- Так, все вірно.

Курт III хотів би вірити в переконаність Тео. Однак бойові здібності короля були не такими вже й великими, а тому в нього не було достатніх знань, щоб прийняти правильне судження. Йому потрібно було прийняти це рішення лише після його обговорення з двома найвидатнішими майстрами Мелтора.

- Вероніка, Бланделл. Що думаєте?

- Якщо вони битимуться десять разів, то він переможе в дев'яти випадках, і один раз буде нічия. Принаймні, я не думаю, що малюк постраждає, - одразу ж відповіла Вероніка, немов очікувала на таке запитання.

- Хох, правда?

- Ручаюся своїм ім'ям, Ваша Величносте.

Курт III був порядком здивований такою відповіддю. Опонентом був учень Пана Елліонеса. Вік Ребекки та її симпатична зовнішність не були причинами, щоб недооцінювати її сили. Як найімовірніший кандидат на посаду майстра меча наступного покоління, її навички мали бути близькими до досконалості. В іншому разі її б не взяли до складу цієї делегації.

Проте, шанси на перемогу Теодора 9/10 і 1 нічия? По суті, це означало повну перемогу.

- Хм, в старого така ж думка. Можливо, цей поєдинок не буде одностороннім, але навичок Теодору не бракує. Поки умови будуть відповідними, він просто не зможе не перемогти.

- Тоді в нас немає причин повертатися спиною.

Від отриманих відповідей на обличчі Курта III розтягнулася посмішка.

Досі він не наважувався погодитися з пропозицією делегації, оскільки не був впевнений в доцільності ризику. Погодившись на дуель, він мало що отримає, але ризикує багато чого втратити, а тому в короля не було причин грати в азартні ігри.

Однак, якщо шанс на перемогу наближався до ста відсотків, то це вже була не азартна гра.

- Державний міністр.

- Так, Ваша Величносте.

- Підніміть договір, підписаний на останньому перемир'ї. Надайте звіт щодо землі, яка може бути отримана неподалік від кордону. Крім того, знайдіть будь-які умови, які, на вашу думку, можуть бути переписані!

- Як державний міністр, я негайно приступлю до виконання наказу Вашої Величності!

Почувши впевнені слова свого короля, обличчя державного міністра відразу ж наповнилося хвилюванням.

Це був хороший шанс що-небудь відібрати в Імперії Андрас.

Такий наказ істотно скоротить час його відпочинку, але державний міністр просто таки кипів від мотивації. Його підлеглі теж покивали головами і взялися до роботи.

Курт III знову подивився на обличчя Тео. Переконавшись у впевненості двох Майстрів Веж, фіолетові очі короля наповнилися передчуттям, а також іншими невідомими емоціями.

- ... Це дивно. Після знищення Старшого Лича і порятунку вищого ельфа тепер на тобі знову лежить велика відповідальність.

- Ваша Величносте.

- Не варто бути таким смиренним. Твої чесноти вже перебувають на тому рівні, на якому вони не можуть бути приховані.

Із блиском в очах Курт III піднявся з трону.

Імперія Андрас була для нього ворогом, яка згубила безліч його підданих. Вони були символом кровопролиття і погрожували Мелтору, починаючи від самої його появи. Це був шанс перемогти їх мирним шляхом, а тому не було жодних причин вагатися.

Він подивився перед собою і важко вимовив:

- Вони завжди приходять із силою. Вони перетинають наш кордон, щоб забрати в наших фермерів і без того мізерні запаси пшениці. Вони грабують і спалюють наші будинки. Чорнило, яким підписано дане перемир'я, - це кров наших людей, а кордони, які були перемальовані вже кілька разів, - це їхні зламані руки і ноги.

В голосі короля містилися щирі та глибокі емоції. Після цих слів атмосфера в залі, природно, стала урочистою. Деякі маги мимоволі викликали свою магічну силу, тоді як в очах інших запалав бойовий дух. Тео, ставши перед королем на коліно, теж це відчував.

Всі без винятку жителі Мелтора втратили когось в нескінченних війнах проти імперії.

- Теодор Міллер.

- Так, Ваша Величносте.

Урочистий голос короля став ще голоснішим.

- Візьми ім'я Мелтора, бийся і переможи. Покажи цим лиходіям історію нашої країни! Нехай вони знають, якого великого і могутнього ворога вони створили! І я винагороджу тебе за перемогу!

- Я, Теодор Міллер, зроблю, як наказує Ваша Величність! - не менш потужним голосом відповів Тео.

***

Звістка про те, що герой, Теодор Міллер, і учень одного з Семи Мечів битимуться на дуелі, поширилася, немов блискавка. Делегація й сама активно рекламувала цей поєдинок, і арена, де він проводився, стала схожою на муравейник.

Попри те, що кількість місць була вкрай обмеженою, навіть не було місця, де можна було яблуку впасти.

«... Нічого собі, тут майже немає осіб, яких я не знаю», - озирнувшись на всі боки, подумав Тео.

Останні півроку він пробув у центрі Магічного Співтовариства, а тому зустрів досить багато людей. Через його стосунки з Веронікою та Сільвією, він познайомився майже з всіма відомими людьми столиці. Не було перебільшенням сказати, що присутні тут люди перебували в межах двох-трьох відсотків від усієї національної сили Мелтора.

Це означало, що інтерес до цього поєдинку був просто величезний. На додачу до Курта III, тут були присутні і члени королівської сім'ї, які рідко показували свої обличчя, а тому Теодор просто не міг не відчути цей тягар. Щоправда, в зв'язку з цим порядком зменшилося відчуття дискомфорту, яке в нього виникало, коли він бачив обличчя свого супротивника.

Невдовзі після цього на арені з'явився Бланделл, який виступав в ролі судді. Оскільки це був поєдинок між магом і лицарем, арена була доволі широкою. Ставши по краях арени, обидві людини слухали, що скаже Бланделл.

- Мелтор, Теодор Міллер.

- Так.

- Андрас, Ребекка.

- Так.

Отримавши відповіді від обох учасників, Бланделл стукнув по підлозі арени своїм посохом, викликавши тим самим глухий звук. Міць величезного мага добряче пошкодила підлогу, а гучність удару була настільки високою, що деякі глядачі навіть заткнули вуха.

Попросивши тиші, Бланделл вимовив:

- Дуель розпочнеться після цього сигналу. Пам'ятайте про повагу до представників країн-суперників. Переможець має поважати того, хто програв, а той, хто програв, не повинен забути висловити свою повагу переможцю. Якщо я вирішу, що бій закінчено, я заваджу вам продовжувати атакувати.

Теодор і Ребекка кивнули. Тео не знав, що на серці в його супротивника, але він не наважився заперечити в ситуації, коли суддею був Бланделл Адрункус. Погляди Теодора і Ребекки зустрілися, і Бланделл підняв посох.

А потім масивна дерев'яна жердина врізалася в кам'яну підлогу.

Ба-бах-х-х-х!

Перш ніж навіть припинився цей звук, з піхов Ребекки з'явилося два потоки світла. Це були подвійні мечі, звані скімітарами. Вона рвонула вперед, немов блискавка. Її швидкість була досить високою, щоб деякі з глядачів моментально втратили її з поля зору.

Більшість людей померли б, навіть не усвідомивши, що Ребекка вже оголила свої мечі.

На щастя, Теодор не належав до цієї категорії. Разом з цим, коли він помітив, що Ребекка зайняла стійку, а потім як вона витягнула свої мечі, його почуття дискомфорту збільшилося. Він вже десь бачив це раніше. А ще він погано пам'ятав, яка саме атака повинна послідувати слідом за цим ривком.

Незабаром після цього...

- Ху.

Легко видихнувши, Ребекка з'явилася прямо перед Тео.

Вона не збиралася чекати, поки її супротивник відреагує. Її два мечі без будь-якого попередження перетворилися на спалахи світла. Сяйво, що випромінювалося обома її руками, рухалося вгору, вниз, вліво і вправо, закручуючись навколо Теодора, немов вир. Це була техніка, яка не залишила б цілим навіть найменший шматочок плоті.

Шість послідовних ударів лівою рукою і шість правою. Дюжина помахів вилилася на її ворога практично одночасно.

Вшу-вшу-вшу-вшу-вшу-вшу-вшу!

Підлога арени тріснула і стала нагадувати собою павутину. Аура, що матеріалізувалася, теж була зброєю, яка могла пробити оборону навіть старших магів. Ребекка вже була на такому рівні, коли її удари могли зруйнувати будь-яке захисне заклинання 5-го Кола.

Всі були просто приголомшені цим потоком ударів у виконанні Ребекки.

- Оу!

- Як ці атаки...!?

- Чутки вірні!

Ллойд, один із Семи Мечів, який лише мить тому сидів із невиразним обличчям, відразу вигукнув:

- ... Приголомшливо!

Проте його погляд був звернений зовсім не на те місце, де стояла Ребекка, учениця Пана Елліонеса. Його очі світилися інтенсивніше, ніж зазвичай, коли він дивився на молодого чоловіка, який зробив дванадцять рухів. Подібну швидкість, як правило, неможливо було побачити в магів.

Теодор, юнак, який уникнув всіх дванадцяти ударів Ребекки, дивився на неї з холодним виразом обличчя. Тепер, після серії ударів, він був абсолютно впевнений.

Це був стиль фехтування Рендольфа, лідера найманців, який вбив зомбі-перевертня в його рідному місті. А отже, вони були або родичами, або вчилися в одній школі...

«Подумаю про це, щойно візьму над нею гору».

Тео викинув з голови всі сторонні думки і, дивлячись на спину Ребекки, підняв вихор своєї магічної сили.