Насамперед Тео схопився за свою потилицю, що розколювалася, а тільки потім подивився на свої долоні, на яких, на відміну від Альфредових, зовсім не було мозолів.

Він пролежав без свідомості всього 20 хвилин, але його власне тіло вже відчувалося якимось незнайомим. Це зайвий раз підтверджувало те, наскільки глибоко вкоренилася в його свідомості пам'ять про героя Альфреда Беллонтеса.

Навіть зараз йому здавалося, що ось-ось із його пальців зірветься новий синій спалах.

"Хм, а чи спрацює це в мене?"

Тео машинально прицілився пальцем у вікно. Це був секрет героя війни, Альфреда Беллонтеса... Смертельний спалах, який відправляв на той світ навіть найвідоміших лицарів.

Для Тео це було абсолютно нове відчуття. Магічну силу немов витягували з нерухомих магічних кіл усередині кровоносних судин, змушуючи її діяти поза тілом.

Вжух.

- Ай!

Палець вибухнув болем, немов хтось підпалив його зсередини.

Його рука суттєво відрізнялася від руки Альфреда. Тео був набагато слабшим за чарівника, який протягом багатьох років, а можливо навіть десятиліть, практикувався лише в одному заклинанні.

І ось, створення магічної ракети призвело до розриву кількох кровоносних судин у руці Тео. Якби Тео спробував відтворити заклинання Альфреда в його повній потужності, то в нього напевно просто розірвало б руку.

На щастя, Теодор Міллер не був таким самовпевненим.

Він поставив собі питання - чи вийде у нього найпростіша форма магічної ракети, і пам'ять про Альфреда кивнула. Разом із розривом кровоносних судин блиснув синій спалах.

Синє світло, яке було набагато меншим і прозорішим порівняно із заклинанням Альфреда, вилетіло у бібліотечне вікно, після чого зникло. Однак потужність цієї магії вже була в два-три рази вищою, ніж у звичайних магічних ракет. І це з огляду на те, що кількість споживаної магічної енергії мало чим відрізнялася від стандартної.

У цьому і був сенс [Балістичної Магії] Альфреда Беллонтеса, яку намагалися осягнути багато магів.

- Це успіх...

З тремтячими очима Тео подивився на свій вказівний палець. Він зумів відтворити Магічну Ракету в стилі Альфреда! Його передпліччя пульсувало від реакції на потужну магію, тоді як на місці судин, що лопнули, з'явилися синці.

Так чи інакше, невеликі болісні відчуття найменше зараз хвилювали Тео. Він був вічним студентом Академії Бергена і тим, хто втретє отримав лист про необхідність проведення повторного курсу.

Від нього вже ніхто й нічого не чекав. Навіть професор Вінс, єдиний, хто виявив його талант, зрештою змушений був від нього відвернутися. Навіть звичайнісінькі заклинання, які зміг би активувати будь-хто, були непідвладні Тео.

Він уже змирився з цим. Він не міг наздогнати інших і практично здався.

Можливо, саме тому...

Емоції, що кипіли всередині нього, були справжнісінькою радістю, якої він ще ніколи не відчував у своєму житті. Від думки про те, що він зумів оволодіти магією, з якою ніхто інший і поготів би не впорався, невідома досі радість почала розливатися по всьому його тілу.

"Я можу це зробити. Я можу!"

Реальність жорстко вчинила з Тео. Він п'ять років витратив на те, щоб стати магом, і ніхто не простягнув йому руку допомоги. В академії Теодора називали невдахою, і в нього не було жодного аргументу, який він міг би цьому протиставити. Усе, що він міг, - це замкнутися в бібліотеці.

Однак тепер усе могло скластися інакше. Ні, все обов'язково стане інакше.

- ... Добре.

Тео зробив кілька глибоких зітхань, придушуючи свої розпалені емоції, а потім опустив погляд униз, на свою ліву руку. Сьогодні він вивчив два заклинання:

Займання і Магічна Ракета в стилі Альфреда.

Завдяки цьому досягненню, якому важко було знайти здоровий висновок, навіть мерзенний на вигляд язик здавався Теодору цілком симпатичним.

- Глаттоні.

Почувши заклик, язик повернувся в бік свого господаря.

- Маєш запитання до мене?

Тео без вагань кивнув. Нових умінь на сьогодні вистачить із головою. Магія, яку він отримав від Альфреда Беллонтеса, була набагато серйознішою, ніж усе інше разом узяте, вивчене ним за минулий тиждень. Крім того, Теодор вирішив діяти без гарячки і зрозумів, що наразі немає жодного іншого заклинання, вивчення якого життєво важливе.

"Зараз у мене цілком достатньо заклинань 2-го Кола. За деякими винятками, такими як магія Альфреда, ними більше немає сенсу харчуватися. Тепер мені потрібна магія, яка може допомогти досягти 3-го Кола".

Якщо магія була полум'ям, то магічна сила була її паливом. Він не міг використовувати більш просунуті заклинання, не маючи достатньої кількості магічної сили. І навпаки, якщо його магічна сила буде занадто величезною, то брак контролю над заклинанням призведе до справжнього хаосу.

Володіння майже безмежною магічною силою - ось що робило драконів найсильнішою з рас і надавало їм можливість царювати в цьому світі.

Якби Тео народився в багатій сім'ї, то йому не потрібно було б про це думати. Він міг би отримати велику кількість магічної сили, просто купивши реагенти.

Звісно, що більше мани брали ззовні, то слабшим був ефект заклинання, але цього було цілком достатньо, щоб використовувати заклинання 3-го Кола.

Проблема полягала в тому, що сума грошей, необхідна для купівлі необхідних реагентів, перевищувала п'ятикратну вартість маєтку Міллерів.

Отже, його запитання Глаттоні було таким.

- Я хотів би знати, як збільшити свою магічну силу.

Стародавній гримуар... Артефакт родом з тих часів, згадки про які стерлися з усіх літописів... Серед усіх численних знань, що їх поглинула Ґлактоні, Тео вважав, що напевно знайдеться спосіб, що описує можливість збільшення магічної сили без уживання реагентів.

- ...

Якийсь час Глаттоні мовчала.

- Що, ти не знаєш? - перепитав Тео, стривожений цим раптовим припущенням.

Почувши цю репліку, Глаттоні відповіла, як завжди, своїм неприємним і злегка глузливим тоном:

- Дурний хлопець. Питання надто багатослівне. Чарівна сила, понад 100 способів збільшити її. І я можу розповісти тобі лише один.

- П-понад 100 способів?

Від подиву в Тео відвисла щелепа.

У Вежі Магії говорили, що існує всього три способи збільшити кількість магічної сили: харчуватися флорою і фауною, в якій міститься магія; використовувати алхімічні реагенти; або отримати магічне коло від іншого чарівника.

Але всі ці методи були занадто дорогими, а тому Тео ніколи не наважувався навіть думати про них. Але, судячи з усього, насправді було понад 100 методів. Крім того, Глаттоні згадала, що може розповісти один із них Тео.

- Щ-що ж мені тоді робити?

Якщо існувало 100 методів, то Теодор напевно міг знайти той, що найбільше йому підходив.

- Умови, постав. Я відповім, - вируючим голосом вимовив гримуар.

- Умови... Наприклад?

- Наприклад, найбільша ефективність.

- Точно.

Якщо вибирати зі ста методів найефективніший, то залишиться лише одна відповідь. Наявність двох або більше відповідей порушить значення слова "найбільш". Тео зрозумів пояснення Глаттоні і, перш ніж наважитися, деякий час вагався.

- Навчи мене найефективнішого методу, який я зможу використовувати просто зараз.

Незалежно від того, наскільки дієвим виявився б цей метод, він був би марний для Тео, якби той не зміг ним скористатися.

Наприклад, для нього абсолютно марними були б поради, які передбачали використання серця дракона або забороненої чорної магії. Ба більше, просто найефективніший метод міг би стати корисним для інших людей, але аж ніяк не для нього.

Отже, Тео звузив діапазон ще сильніше, попросивши гримуар розповісти йому не просто про найефективніший метод, а й про такий, який був би можливий для самого Тео.

- Я розумію, - відповіла Глаттоні, а потім пролунав знайомий голос.

Розблоковано приховану особливість Глаттоні!

Як Жадібний Гримуар, Глаттоні може харчуватися всім, що пов'язано з магією.

Досі Глаттоні лише витягувала сутності. Тепер же вона зможе поглинати частину здібностей предмета.

Поглинені предмети з вбудованою магічною силою збільшуватимуть магічну силу власника.

Глаттоні може перетравлювати навіть прокляті артефакти.

Просте поглинання предметів, без вилучення сутності, можна використовувати навіть у стані сну Глаттоні.

Інформація, надана голосом, була приголомшливою.

Тео був здивований, що у Глаттоні були свої власні приховані особливості, і що розблокувати одну з них допомогло просте запитання. Виявилося, що ставлячи запитання гримуару, можна було отримати не тільки відповіді.

Якщо Тео правильно розпорядиться цією можливістю, він напевно зможе збільшити функціональність цього потужного гримуара.

- Речі, які містять магічну силу... Звучить просто, але може виявитися складніше, ніж я думаю.

В академії легко було знайти об'єкти, які містили б магічну силу.

Академія Бергена - місце, де викладали магію, а тому тут було багато обладнання та матеріалів, наповнених магічною силою. Якби Тео просто зараз попрямував до класу алхімії, то знайшов би там цілий набір магічних інструментів.

Однак, вживання цих інструментів відрізнялося від поглинання бібліотечних книг.

У бібліотеці не було належного управління, як, утім, і самих штатних бібліотекарів. Навряд чи хтось узагалі вів суворі підрахунки того, скільки тут залишилося книжок. Навіть якщо звідси вивезли б кілька книжкових полиць, ніхто б нічого не запідозрив.

Однак у навчальних класах усе було по-іншому. Навіть у кабінеті алхімії було три або чотири сторожа, які щодня перевіряли кількість інструментів та інгредієнтів. Якби зник навіть один флакон із реагентом, то вони могли б перевірити записи всіх студентів, які входили і виходили, і легко б з'ясували, що це був Теодор.

- Я не можу робити цього в академії. Ризик занадто великий.

Таким чином, вирішенням цього питання потрібно було займатися за межами академії. Злегка поламавши собі цим голову, Тео врешті-решт знайшов відповідь.

Він потребував чиєїсь допомоги. І лише одна людина прийшла йому на думку.

- ... Я маю попросити про дещо професора.

Професор Вінс...

Вінс, якому було шкода талановитого учня, просто не зміг би відмовити Теодору.

 

Далі

Розділ 9 - Угода з Чорним Торговцем (частина 1).

Наступного дня Теодор вирушив на пошуки професора Вінса. "Що ж, план у мене є, тож що швидше я почну діяти, то краще. Я радий, що професор Вінс залишиться в академії ще й на цей рік". Це справді було везінням. Тео вважався повним невдахою, а тому його стосунки з іншими професорами були не найкращими. Деякі викладачі й зовсім відкрито заявляли йому, щоб він скоріше забирався з академії, а інші просто ігнорували його. Важко було знайти когось на кшталт професора Вінса, який абсолютно не дбав про статус або походження. Тук-тук. Підійшовши до лабораторії професора Вінса, він постукав у двері. - Увійдіть. Голос, як і завжди, був холодним. - Доброго дня, - привітався Тео, входячи в лабораторію. Тео мовчки зачинив двері й побачив професора Вінса, який здивовано дивився на нього. Вінс поклав на стіл своє перо і заговорив першим: - Не чекав, що ти до мене прийдеш... Що ж, проходь, сідай. - Так, дякую. Тео сів, і професор Вінс запитав: - Отже, що привело тебе сюди? Тео відповів, немов уже чекав на це запитання: - Я прийшов, щоб подати заявку на дозвіл виходити на вулицю. - А-а? Виходити на вулицю? Від таких несподіваних слів очі Вінса полізли на лоб. Тео швидко розклав на столі документи, які приготував ще вчора ввечері. Якщо розмова затягнеться, то можуть виникнути запитання про те, чому він хоче виходити за межі академії. Здивований Вінс простягнув руку і взяв папери. Це було настільки несподівано, що він нічого не розумів. "Я очікував, що він буде приголомшений отриманням третього листа... Але він каже, що хоче виходити на вулицю..." Тео був студентом, якого крім бібліотечних книг більше нічого не цікавило. Вінс стер з обличчя свій здивований вираз і почав підписувати документи, принесені Тео. Однак професора злегка стурбував час, написаний у паперах. Під час відпустки студенти й так могли залишати межі академії. - Теодоре, навіть якщо ти не подаси заявку на окремий дозвіл, тобі дозволено бути відсутнім в академії до 3 години дня. Цього має бути достатньо, щоб прогулятися містом. - Мені цього мало, - без вагань відповів Тео. Місто Берген, у якому розташовувалася академія, було доволі широким. Але, як і сказав професор Вінс, цього часу було б достатньо, щоб вдосталь нагулятися. Проте метою Тео було отримання деяких магічних предметів, у зв'язку з чим потрібен був час, щоб дістатися до потрібного місця, а потім повернутися назад. Вінс підняв голову і поставив ще кілька запитань. - Яка мета виходу на вулицю? - Проста прогулянка. - Плануєш затримуватися десь на ніч? - Не думаю. - Хм-м-м. Перо Вінса знову заворушилося і не зупинялося, поки не заповнило всі документи. Професор злегка похитнувся перед тим, як поставити останню печатку, але все-таки зробив це і передав дозвіл Тео. Тепер Теодор міг ще до обіду покинути межі академії. - Спасибі, професоре, - вимовив Тео зі значно виразнішим обличчям, ніж раніше. - Не варто подяки. Це дрібниці, - махнув рукою Вінс, немов для нього це було несуттєво, а потім одразу ж змінив тему. Він хотів поговорити з Тео ще про дещо. Витягнувши конверт із шухляди, Вінс поклав його на стіл і відкрив рота. Залежно від відповіді Тео, професор вирішить, дати йому конверт чи ні. - Теодоре Міллер, ти думав про те, що я сказав тобі минулого року? Тео почав швидко копатися у своїй пам'яті. Минулого року професор Вінс... У голові промайнуло кілька ключових фраз, і Тео згадав, про що вони говорили. - Стати дослідником у магії... Ви про цю розмову? Головними інструментами дослідників були ручка і папір, а не чутливість і посох. Щоб стати дослідником у магії, значно більше був потрібен високий інтелект, ніж суперчутливість чи надпотужна магічна сила. І Теодор був цілком гідний цих стандартів. Торік, коли він був засмучений своїм другим листом, професор Вінс якраз і запропонував йому стати теоретиком, а не практиком. Вінс кивнув. - Так, і якщо ти будеш налаштований позитивно - то це буде хороший вибір. Я не можу дивитися на те, як хтось із твоїм талантом згасає просто через відсутність чутливості. Його щирий голос рознісся по всій кімнаті. Професор Вінс і справді був дуже засмучений. Водночас він вважав, що Теодор може стати видатним дослідником у магічному інституті. І якщо Тео захоче цього, то Вінс надішле рекомендацію в магічну лабораторію столиці. Про що ж у цей момент думав Тео? Очі студента затремтіли, і він опустив голову. - Дякую за увагу до мене, професоре. - Отже... - злегка підвищивши голос, вимовив Вінс. - Мені дуже шкода, - пробурмотів Тео, а потім продовжив значно сильнішим і впевненішим голосом, - Проте, я хочу стати магом. Вінс на мить замовк, після чого відповів: - Хм... Правда? - Так. - Незважаючи на те, що я твій професор, я не можу заборонити тобі йти до своєї мрії. Однак, якщо ти передумаєш, ти можеш знайти мене тут у будь-який час. Тео піднявся зі свого місця і вклонився професору Вінсу. Він був єдиним, хто визнав Тео там, де всі відвернулися від нього. Хоч Тео і був дуже вдячний за пропозицію, але зараз він не міг прийняти її. Бум. Двері зачинилися. Після того як відвідувач пішов, у кімнаті повисла важка тиша. Вінс відклав убік папери, з якими працював, опустив перо і відкинувся на спинку стільця. Він узяв непотрібний конверт і кинув його в кошик. У Вінса було передчуття, що його учень ніколи не стане дослідником. - Теодор Міллер. Донедавна Тео ходив з опущеними плечима. Цей молодий чоловік був у розпачі через відсутність необхідного таланту. Він відчайдушно жадав знань, сподіваючись коли-небудь вирішити цю проблему. Вінс думав, що його вихід - це стати вченим, дослідником... - ... Невже ти знайшов відповіді на свої запитання? Тепер же очі учня були наповнені надією. Можливо, він знайшов спосіб жити, як справжній маг. Інтуїція Вінса підказувала йому вельми оптимістичні прогнози щодо Тео, хоча холодний розум і говорив зовсім про протилежне. Професор Вінс усміхнувся, немов через багато часу знайшов щось украй цікаве. *** - Третьокурсник Теодор Міллер... Дозволено. Ви маєте повернутися сюди до 7 вечора. - Так, дякую. Уперше за довгий час Тео вийшов за ворота академії. Минулого року і за рік до того він жодного разу не покидав університетське містечко. Тож минуло вже майже три роки відтоді, як він востаннє бував зовні. Його останні спогади про вихід на вулицю полягали в тому, щоб попрактикуватися з магією після закінчення другого курсу. Згадуючи ті часи, Тео побачив місто Берген, що розкинулося перед ним. - Не так-то й багато змінилося за ці три роки. Акуратно вимощені дороги з вуличними ліхтарями і магазинчики, настільки поширені в більшості великих міст. Крім того, всі об'єкти і будівлі були забезпечені магією. Наявність академії, що вирощує магів, зробила Берген багатшим і чарівнішим, ніж раніше. - Отже, магічні предмети й артефакти тут куди більш поширені, ніж в інших містах. Середня різниця в ціні артефактів була більш ніж удвічі. Тим часом ціна на рідкісні предмети могла відрізнятися і до п'ятикратного розміру включно. Предмети, які продавалися в інших містах за п'ять золотих, тут можна було купити за один. Таким чином, у Бергені було досить багато людей, які шукали магічні предмети, втім як і тих, хто їх продавав. Тео стояв на роздоріжжі, де було цілих чотири магазини артефактів. У роті в Тео з'явився гіркуватий присмак. Так чи інакше, але сьогоднішнє місце призначення було не магазином артефактів. Навіть якщо тутешні магічні предмети були дешевшими, ніж в інших містах, вони все ще залишалися дорогими. Через великий обсяг поставок ціни впали, але вони все одно були не по кишені Теодору. - Я повинен прискоритися. Тео тримав шлях не в центр міста, а до його околиці. Дорогі магазини - не для нього. Гаманець Тео був надто тонким для еквівалентного обміну. Це означало, що йому потрібно було скористатися здатністю, якою його наділив гримуар. Якщо все піде за планом Тео, то він зможе заграбастувати артефакти, не витрачаючи при цьому практично ні копійки. - Наскільки я пам'ятаю зі своїх минулих пригод, десь на околиці міста є Чорний Торговець, який промишляє підробленими, дефектними і проклятими артефактами. Усі ці речі були невідповідними для використання. Ідіоти, які хотіли заощадити, купували дефектні товари, тоді як дурні, які очікували великого успіху, могли купити підробку. Були навіть справжні лиходії, які намагалися всучити покупцям який-небудь проклятий предмет. У таких місцях не можна було знайти що-небудь хороше. - Але для тебе це не важливо, вірно? - запитав Тео, дивлячись на свою ліву руку. Прокляті предмети були нічим порівняно з цією істотою. Жадібний Гримуар, Глаттоні... Прокляті артефакти були для нього лише черговим калорійним обідом.

Читати

Відгуки

Наразі відгуки до цього розділу відсутні!

Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!