Які книги на смак (частина 3)?

Вшух-вшух-вшух-вшух-вшух.

Коли до Тео повернулася свідомість, він побачив, як у страхітливому темпі змінюються пейзажі, які його оточують. Ні, правильніше було б сказати, що це він сам мчить повз них.

Тео, який усе ще не до кінця розумів, що відбувається, повернув голову і до його вух дійшли чиїсь крики.

- Генерал! Прямо перед нами ворожі війська!

Генерал? Ворожі війська? Ці слова явно були родом із поля бою.

Тео спробував насупитися, але його погляд рухався незалежно від його волі. Потім він подивився на обличчя лицаря, що скакав поруч із ним, а ще через мить зрозумів, що його губи рухаються самі по собі.

- Хм-м-м, це виявилося трохи раніше, ніж я очікував.

Голос був глибокий і навіть злегка урочистий.

Кінчики його пальців торкнулися підборіддя і відчули грубувату бороду. Тео ще не було й 20-и років, а тому борода явно належала не йому.

Якщо так, то залишалося лише одне логічне пояснення.

"Мій голос... Значить, це не моє тіло?"

Можливо, це і була правильна відповідь.

Усе це сталося відразу після того, як він поглинув [Балістичну Магію] Альфреда Беллонтеса. Отже, Тео дійшов висновку, що це явище було взаємопов'язане з можливістю перейняти дещо з досвіду самого автора, про що згадувалося в інформаційному зведенні про книгу.

Він не знав, що таке синхронізація, але якщо це допомагало отримати досвід Альфреда Беллонтеса...

- Принц! Я піду попереду! Проста піхота не зможе зупинити атаку наших лицарів. Я, Вінс, присягаюся захищати принца за будь-яку ціну!

Цей вигук нагадував собою ревуче полум'я. Пристрасть, яка відчувалася в цьому голосі, була просто неймовірною. Судячи зі слів і меча в руках, цей чоловік, очевидно, був лідером лицарського загону. Ба більше, його палаючі очі доводили, що він не просто похвалився, кидаючи слова на вітер.

Але принц Альфред не погодився з пропозицією Вінса.

- Ні, попереду піду я! А ви всі підете за мною!

Людина з найвищим титулом заявила, що займе найнебезпечнішу позицію в авангарді.

Незважаючи на те, що ворог наближався, Альфред Беллонтес не зупиняв свого коня. Потиснувши руку Вінса, він кинувся вперед.

І ось, незабаром дві армії врізалися одна в одну.

Бру-ду-ду-ду-ду-ду!

З диким криком кавалерія зіткнулася з піхотними частинами противника. Страшна сила лицарської атаки посилилася копитами коней і розбила ворожий стрій. Від несподіванки ворожий стрій позадкував назад і війська Беллонтеса миттєво зайняли домінантне становище, витісняючи свого супротивника.

Перебуваючи в самому авангарді, маг заревів:

- Я, принц Альфред Беллонтес, стою перед вами! Виходьте вперед, якщо досить сміливі, щоб претендувати на мою голову.

Це була очевидна провокація. Оскільки Альфред був принцом і героєм війни, його голова справді коштувала кілька тисяч золотих. Якби ворогові вдалося вбити його, то вся війна могла закінчитися одним махом.

І ось, розмітаючи зі свого шляху приголомшених воїнів, уперед почав пробиватися один із ворожих лицарів. Він явно мав намір прийняти виклик.

- Я - Річард, старший син графа Джейсона!

Кожен помах його меча трощив одразу по кілька солдатів. Це було явно не найпоширеніше видовище, коли люди падали від леза меча, немов солома. Проте кожен лицар мав володіти щонайменше саме такими навичками.

Наближаючись до Альфреда, Річард усміхнувся.

Тео не на жарт злякався, коли побачив очевидні вбивчі наміри свого візаві.

"Це дуже небезпечно. На цій відстані неможливо вижити, якщо моє тіло не належить магу 6-го Кола!"

У будь-яку епоху заклятим ворогом кожного мага були лицарі. Вони були майстрами зброї, яким не було рівних у ближньому бою. Лицар міг зрубати голову мага ще до того, як той закінчить своє заклинання. Тому маги завжди супроводжувалися ескортом. Однак зараз поруч з Альфредом нікого не було. Це була чудова можливість для Річарда Джейсона, який славився своєю спритністю.

Коли Річард розтрощив уже понад тридцять воїнів, він з упевненістю в голосі прокричав:

- Герой Беллонтесів! Я віддаю належне Вашій хоробрості та наміру протистояти лицареві, але...

"Але зараз Ви приймете свій кінець!" - ці слова так і залишилися невимовленими.

- ... Що ж, тоді я віддаю належне Вашій дурості, - усміхнувся Альфред, спрямувавши на Річарда вказівний палець.

Вжух!

Воїн так і не добіг до своєї мети. Його тіло впало на землю. Хоробрий лицар, Річард Джейсон, який лише мить тому мчав до Альфреда, маючи намір прикінчити його одним помахом свого меча, раптово помер.

Його смерть була неминучою, адже в середині його мозку було просвердлено значний отвір. Жодній людині не під силу пережити таке, навіть якщо в ній тече кров огра. Жодна регенерація не могла врятувати, якщо був зруйнований мозок.

Тим часом Тео був просто вражений такою раптовою зміною ситуації.

"Це що, магічна ракета? Не може бути!"

Усе, що він побачив, - лише швидкоплинний синій спалах. Якби Тео не був усередині тіла Альфреда, тоді він би навіть не встиг засікти момент, коли заклинання було активоване.

Хоча це й була магія 1-го Кола, її ефективність виходила далеко за межі здорового глузду. Імовірно, навіть заклинання 5-го Кола, "Болт Сили", було слабкішим, ніж це.

Вжух!

І знову з пальця Альфреда вилетів синій спалах.

- Кхак! - тільки й встиг скрикнути ворожий лицар, після чого випустив дух.

Щоразу, коли Альфред спрямовував на когось кінчик свого пальця, гинув один воїн. Те ж саме стосувалося і магів, яким не допомагала навіть їхня захисна магія, і лицарів, закутих у обладунки. Швидкість магічної ракети не дозволяла ухилитися навіть найспритнішим воїнам, а її міць пробивала будь-який захист, спричиняючи в лавах ворога паніку. Це був справжнісінький смертельний удар.

Після випуску кількох сотень магічних ракет...

"... Ось значить як Альфред використовує це заклинання. Навіть якщо інша людина використовуватиме ту саму формулу, вона неодмінно зазнає невдачі".

Несподівано для самого себе Тео вдалося зрозуміти принципи цієї потужної магічної ракети. Науковці вже понад 30 років намагалися осягнути секрет успіху Альфреда, але так і досі нічого й не досягли.

Теодор Міллер же зрозумів концепцію, але зовсім не тому, що він був талановитішим за інших.

Справа була в синхронізації, яка дала йому змогу розділити почуття з Альфредом Беллонтесом.

"Він повністю розосередив магію по своєму тілу".

Як правило, кожне заклинання являло собою ту чи іншу техніку для обробки мани поза тілом. Чутливість же дозволяла налаштовувати саму магічну силу. Однак Альфред поліпшив магічну ракету в такий спосіб, який повністю суперечив цій концепції.

Він зосередив магію всередині свого тіла і стріляв нею прямо зі свого тіла.

Це був украй нелегкий спосіб. Людське тіло не було посудиною для зберігання магічних заклинань. Щоб домогтися такої ефективності, Альфреду довелося відмовитися від інших заклинань. Завдяки спеціальній підготовці, його кістки, плоть і кров перетворилися на одне велике магічне коло, що сприяло зростанню ефективності магічної ракети.

У результаті він зміг створити найпотужнішу магічну ракету у світі.

"Маг, в арсеналі якого тільки магічні ракети... Його точно можна називати магом?"

Чому Альфред віддав перевагу саме цій магії? Він відмовився від свободи, яку дарував статус мага, і зосередився лише на вбивстві людей за допомогою магічних ракет. Тео не міг не поспівчувати Альфреду. Він зрозумів, звідки на його обличчі ця тінь.

Незабаром було вбито останнього ворожого солдата.

- Гей, а ну відпустіть мене! Я сказав, відпустіть! Я маркіз Белфорд Астро. З моїм статусом не можна жартувати!

Поверх чудового обладунку він носив бордовий плащ. Складні контури вишитого малюнка показували, що він був далеко не звичайним солдатом. Настільки розкішний одяг завжди був ознакою когось зі шляхетних родин.

Солдати штовхнули його і змусили стати на коліна. Холодними очима Альфред подивився на цю людину і сказав:

- Твій статус нижчий за собачий, маркізе Астро.

Голос Альфреда звучав по-справжньому моторошно.

- Хіба не ти грабував будинки? Хіба не ти продавав жінок і дітей у рабство? Я не маю наміру брати таких, як ти, в полон.

- Принц Альфред, зачекайте!

- У мене немає хобі слухати собак.

Альфред простягнув свій палець, засуджуючи людину, що стояла перед ним, до смерті. Цей чоловік не був гідний навіть полону, і палець Альфреда засяяв синім світлом.

Вжух!

З отвором у голові труп звалився на землю.

- ... Тіло спалити, - відвертаючись, сказав Альфред.

За правилами ввічливості слід було б відправити тіло вбитого у ворогуюче королівство. Однак ця людина спалювала села і руйнувала сім'ї. З огляду на це, не було ні найменшої необхідності залишати на землі згадки про нього. Потворна маса плоті, що носила ім'я Белфорд, незабаром зникла без сліду.

Після цього Тео покинув тіло Альфреда.

"Ага, значить уже кінець".

Досвід був воістину вражаючим. Тео подивився на землю, яка почала потроху віддалятися. Це було поле бою, заповнене кров'ю, смертями, полеглими лицарями, відполірованими обладунками, обезголовленими магами і солдатами, що кликали на допомогу...

А потім він побачив Альфреда Беллонтеса. У цей момент Альфред теж подивився на нього.

- Ч-що?

Тео був неабияк здивований, побачивши, як губи Альфреда почали рухатися.

- Молодий маг, що жадає моєї сили.

Його глибокий голос луною прокотився околицями.

Альфред зовсім не розмовляв сам із собою. Це була його порада Теодору Міллеру. Подарунок від людини, яка відмовилася від свободи і жила як герой війни, а не як маг.

- Не кидай свій шлях мага.

На цьому зв'язок з Альфредом закінчився.

Синхронізацію з Альфредом Беллонтесом завершено.

Синхронізація склала 85,7%.

Отриманий досвід було збережено.

Магічну Ракету 1-го Кола перетворено на Магічну Ракету в стилі Альфреда.

Досвід Альфреда Беллонтеса збільшив Вашу майстерність у цій магії.

Глаттоні задоволена поглиненою їжею.

Задайте їй питання або надайте гримуару ще одну книгу.

***

У східній частині Королівства Мелтор, у бібліотеці Академії Бергена...

Теодор, що знепритомнів, прийшов до тями.