Конвой зі столиці (частина 2).

Незалежно від побажань Теодора та Елленої, підготовка до відправлення йшла семимильними кроками. Маги швидко скинули втому від масового просторового переміщення і приготувалися до висунення.

Їхнім обов'язком був супровід вищого ельфа. Вищі ельфи були символами ельфійської раси і, як казали, у всьому світі їх було менше десятка. Якби Елленоя померла на території Королівства Мелтор, це, безумовно, потягнуло б за собою вкрай негативну реакцію з боку Ельфхейму.

Магічній Спільноті вдалося підтвердити, що саме Королівство Остін намагалося захопити вищого ельфа, а тому їм не можна було зволікати.

- Дякую за співпрацю, графе Берген. Його Величність гідно оцінить Вашу лояльність, - попрощався з графом Герман.

- Ох, які славні слова! Я просто виконував свій обов'язок відданого слуги Королівства Мелтор. Германе, Вам абсолютно ні до чого говорити такі речі.

Подібне красномовство й справді було гідне представника шляхетної родини. Ввічлива відповідь графа була сповнена смирення, водночас і не принижувала його власної гідності.

Проте Герман тут же махнув рукою.

- Хм, я розумію. Що ж, тоді прошу мене вибачити.

На жаль, граф Берген не знав, що магам Червоної Вежі не подобалися подібні розмови. І ось, замість того, щоб дати ще більш шанобливу відповідь, Герман просто покинув маєток графа, поскрипуючи своїм інвалідним візком. На жаль, в нього не було часу, щоб займатися налагодженням стосунків.

Ду-ру-ру... Ду-ру-ру... Ду-ру-ру...

Крісло Германа швидко котилося вперед, аж поки не зупинилося перед старим в білому одязі, про особу якого можна було навіть не згадувати.

Старійшина Шугель із Білої Вежі подивився на Германа і поцокав язиком.

- І як тільки тобі вдається закінчити розмову менш ніж за дві хвилини? Ти що, кинув йому на прощання всього кілька слів? Хочу нагадати, що людині не даремно дано язик, і не використовувати його - верх дурості.

Однак Герман не погодився з такою аргументацією.

- Перестань говорити дурниці. Якщо я буду вести з цим хлопцем світську бесіду, то наш від'їзд затримається, як мінімум, на дві години. Ось це вже нерозумно.

- Що? Ех, тобі марно щось говорити. Як я можу навчити манер такої неосвіченої людини?

- Хіба ти не знаєш про важливість часу? Я подумаю про це, якщо ти даси мені пару зайвих ніг, - поплескав по своїх штанях Герман, і Шугель був змушений відступити. Як він міг сперечатися з тим, в кого навіть не було ніг, щоб ходити? Навіть висококласної магії зцілення було недостатньо, щоб відновити втрачені кінцівки.

Втім, ці двоє літніх чоловіків завжди любили посперечатися.

Це тривало б ще хвилин десять, якби з гіркою посмішкою не втрутився Вінс.

- Старійшино Германе, мені потрібно з тобою поговорити.

- О, Вінсе!

Два старі перестали сваритися, немов тільки цього чекали. Насуплені вирази зникли з їхніх зморшкуватих обличь. Насправді вони не відчували одне до одного поганих почуттів. Просто через півстоліття така поведінка стала невід'ємною частиною їхнього повсякденного життя.

- Хм, що ж, тоді зустрінемося в столиці. Сила вітру може бути дещо обтяжливою для тебе... Ну, нічого дивного. В такому віці, мабуть, в тебе всі суглоби болять. Хіба не так? Ха-ха-ха! - сказав Шугель і розвернувся.

- От же клятий дідок... - пробурмотів Герман, втупившись в спину Шугеля, однак продовжувати словесну баталію не став. Вони були старійшинами Магічної Спільноти і знали, коли слід припиняти зайві розмови.

Доказом цьому слугував той факт, що на обличчі Германа з'явився спокійний вираз.

- Так, що ти хотів?

Вінс розповів Герману історію, яку разом із Тео днями почув від самої Елленої. Проте, навіть не дивлячись на «запитання», поставлене Глаттоні, вони не змогли розібратися у всьому до кінця. Іншими словами, незважаючи на всю доступну їм інформацію, мозаїка так до кінця і не склалася.

Коли Герман вислухав Вінса, його обличчя стало серйознішим.

- Тепер я приблизно розумію, - з нотками напруження в голосі вимовив Герман, - Отже, те, що вищого ельфа викрали агенти Остіна - це правда, але вбило її охоронців щось інше?

- Так, все правильно.

Саме по собі викрадення вищого ельфа було далеко не простим завданням. Будь-який мутований ельф ще під час народження виявлявся Ельфхеймом, і до нього одразу ж надсилали елітних воїнів королівства, щоб супроводити його в безпечне місце. Елітою серед миролюбних ельфів вважалися талановиті воїни, які за силою не поступалися користувачам аури.

При цьому їхні навички були зовсім не на такому рівні, щоб програти в бою всього одному яничару. Таким чином, Елленоя навіть не встигла зустрітися зі своєю вартою.

- Елленою спіймали агенти Остіна, коли вона чекала на свій ескорт. Вона могла досить просто сховатися, але її друзів взяли в заручники, а тому Елленоя була змушена здатися.

- Х-м-м... Якось все заплутано. Занадто багато речей, яких ми не знаємо.

Двоє людей ще якийсь час поговорили на цю тему, але так і не змогли дійти до очевидної відповіді.

- Тут вже нічого не поробиш.

Зрештою, Герман дійшов такого висновку:

- Нам потрібно рухатися, причому якомога швидше. Можливо, кілька днів ще все буде тихо, але якщо вони не відмовилися від ідеї роздобути вищого ельфа, то одна лише сила не зможе гарантувати її безпеку.

- Хіба не краще тоді залишитися тут?

- Не знаю...

Герман не втратив свого спокою, навіть дізнавшись про цілком реальну загрозу. Помітивши збентежений вираз Вінса, він поплескав себе по лобі. Можливо, в інших Вежах Магії було по-іншому, але маги з Червоної могли довірити своє життя лише одній людині.

- Нашу Майстриню кудись відправили, проте вона поспішає приєднатися до конвою. Якщо ми рушимо до столиці, то невдовзі з нею зустрінемося.

- Ось як...! - кивнув Вінс.

Якщо дорогою до них приєднається Вероніка, то їм точно не потрібно буде нікого побоюватися. А якщо ж противник виявиться досить сильним, щоб вбити Вероніку, то вони всі будуть мертві незалежно від того, де перебуватимуть. В іншому разі Вероніка просто перетворить всіх ворогів на купку попелу.

Якщо кількома хвилинами раніше Вінс серйозно непокоївся за свого учня, то тепер дещо заспокоївся.

- А хіба ти не залишаєш свого учня тут?

- Я не можу цього зробити, - гірко посміхнувся Вінс, - Якщо «ці виродки» відстежують пересування вищого ельфа, то, рано чи пізно, вони вийдуть на Теодора. А отже, буде набагато безпечніше, якщо Тео приєднається до конвою і вирушить до столиці.

- Зрозуміло. Ти вирішив залишитися?

- Спробую схопити цих гадів за п'яти. Якщо вони до мене заявляться, то я зможу хоч ненадовго їх затримати.

Вінс в будь-який час був готовий померти. Однак він не хотів помирати перед обличчям Теодора. Крім того, якщо його учня вб'ють, то це буде найганебнішою подією в житті Вінса Гайделя. І на довершення, поранена людина була лише тягарем на полі бою, а тому Вінс не міг приєднатися до конвою.

Таким чином, він був налаштований залишитися в Бергені і ризикнути своїм життям, щоб уповільнити ворога.

- Що ж, я тебе все одно не відмовлю, тож просто доклади всіх зусиль, щоб себе захистити. Не хвилюйся, ми благополучно супроводимо і вищого ельфа, і твого учня, - енергійно кивнув Герман.

- Дякую.

Двоє чоловіків потиснули один одному руки. Замість того, щоб дотримуватися стосунків «старший і молодший», вони обидва були бойовими магами, що жили в одну й ту саму епоху, а тому поважали одне одного. Нехай вони і відійшли від активної служби, але гордість, викарбувана в їхніх серцях, залишилася все тією ж.

А потім обидва бойових маги розійшлися. Кожен в свій бік.

***

На відміну від ситуації зі звичайними возами, маги Білої Вежі залізли на задні сидіння і голосно закричали:

- Ну що, з вітерцем!

Одночасно три вітряні турбіни привели в рух колеса. Вітер, що виходить від магів, надув вітрила, і карета понеслася вперед зі швидкістю, подібною до кінного екіпажу.

«Нічого собі, для приведення цієї карети в рух використовується майже сто магічних заклинань... Звідки в них така одержимість?» - здивувався Тео, спостерігаючи за цим процесом.

Магія для регулювання тертя коліс, магія для балансування самого екіпажу, магія для зменшення опору повітря, магія для автоматичного регулювання напрямку за допомогою вітру...

Тео зрозумів, що витрачених зусиль і грошей на виробництво одного такого воза вистачить для купівлі кількох десятків артефактів. Це була справжнісінька кристалізація божевілля, без якої ці залізні карети не зрушили б і з місця.

Спостерігаючи за силою вітру, Тео дивився то назад, то вперед.

«Крім того, вони всерйоз занепокоїлися і питанням безпеки. Навіть Каніс, з його рівнем скритності, не зміг би залишитися непоміченим в радіусі 50 метрів від неї».

З боків від центрального воза рухалися карети з Германом і магами Червоної Вежі, які час від часу поглядали на Тео з Елленоєю. Навіть якщо їх атакує хтось із рівнем майстра, то вони зможуть чинити опір якийсь час.

В зв'язку з тим, що Вінс розповів учасникам конвою про потенційну силу ворога, їхня пильність була на максимумі, і маги не збиралися розслаблятися аж доти, доки до них не приєднається Вероніка. В міру посилення вітру, який викликали маги Білої Вежі, карети почали набирати свою максимальну швидкість.

Ф'ю-у-у-у-у-у-у-у-у!

«Що це?»

Почувши дивний свист, Тео і Елленоя виглянули у вікно і в один голос вигукнули:

- Кхек...!

- О, боже...!

Всередині воза поштовхи зовсім не відчувалися, проте пейзаж за вікном змінювався просто з жахливою швидкістю. На такій швидкості навіть дерева й кущі зливалися в одне ціле. Тепер Тео зрозумів, чому їх попередили, щоб вони не висовувалися з вікон і не виставляли туди руки. Якщо з такою швидкістю вони за щось зачепляться, то просто переламають кістки.

Навіть Мітра тремтіла, дивлячись у вікно.

- Хо-е-е-е-е...

Її очі оберталися, немов у неї паморочилося в голові від такої божевільної зміни пейзажу. Аналізуючи принципи руху воза, Тео взяв її маленьке тільце собі на руки. Що більше він дивився за вікно, то більш божевільними йому здавалися маги, які придумали це.

«Я розумію принципи, що стоять за цим, але я не можу слідувати їм».

Незабаром Тео переконався, що подібний подвиг був доступний лише тим, хто присвятив все своє життя магії вітру і був, принаймні, 5-го Кола.

Легко було надути вітрила вітром і прискоритися. Проте «кучеру» необхідно було подбати про опір повітря і зустрічний вітер, а також постійно контролювати необхідний потік сили. Це було схоже на те, як тримати активними п'ять різних заклинань одночасно.

Іншими словами, ця техніка являла собою скоріше не активацію магії, а прямий контроль магічної сили.

«... Можливо, нам справді вдасться дістатися столиці за добу».

Спочатку Тео вважав, що це просто неможливо, але зараз, побачивши цю швидкість, зрозумів - це реально.

У висококласної карети на подолання такої відстані, як правило, пішло б близько семи днів. Якби цей безглуздо-швидкий спосіб став відомим, то Асоціація Торговців Мелтора могла б почати страйк. Теодор подивився на Берген, що віддалявся, відчуваючи чи то захоплення, чи то занепокоєння.

«Будь ласка, нехай цей конвой благополучно досягне столиці», - подумки підніс він благання.

Тоді він зможе воз'єднатися зі своїм вчителем, Вінсом.