- Ти його знаєш? - запитав Вінс, побачивши реакцію Тео.
Теодор неохоче кивнув. Він занадто добре пам'ятав це обличчя. В певному сенсі, це був один з небагатьох людей, які допомогли йому в цьому місті. Людина була Чорним Торговцем, якого він відвідував, прагнучи заповнити нестачу своєї магічної сили.
І, природно, Тео добре пам'ятав, як його звуть.
- Каніс?
- ... Спасибі, що не забув, - стримано вимовив торговець із чорного ринку, Каніс. Він намагався вирватися з пут, що сковували його, але це було марно. Його маскування було деактивоване, і він не міг чинити опір силі заклинання.
- Це випадково не той Чорний Торговець, з яким ти мав справу? - здогадавшись, запитав Вінс.
- Так, він самий.
Тео вже розповідав Вінсу про цю людину, і професор ясно дав йому зрозуміти, що Чорні Торговці - представники темної сторони міських вулиць, яким не можна довіряти. Після тієї розмови Тео перестав відвідувати Каніса. Він міг отримати артефакти за допомогою Вінса, а тому не мав ані найменших причин ризикувати.
- Вибачте, ви можете хоча б послабити тиск? - перервав їх Каніс.
Два маги розмовляли, але чари, активовані ними, досі продовжували діяти. Навіть навпаки, його міць продовжувала накопичуватися, від чого по лобі торговця вже почав текти піт. Магічна сила Тео посилилася після завершення 5-го Кола, і тепер він цілком міг придушувати навіть деяких користувачів аури.
Тео почув прохання і подивився на Вінса. Однак той рішуче похитав головою.
- Ні, для початку нам потрібно дізнатися, чому він стежить за нами, - сказав Вінс. Потім схопив Каніса за шию і пригрозив, - Але май на увазі. Я добре знаю таких покидьків, як ти. Якщо я почую хоч слово брехні, я вирву твоє очне яблуко і продовжуватиму позбавляти тебе органів, доки ти не здохнеш від втрати крові. Ти розумієш, що це не просто погроза, вірно?
- Чорт, ти виконавець? - зковтнув Каніс, встановивши особу Вінса.
Навмисне вбивство у виконанні Вінса відрізнялося від жалюгідних залякувань, які лунали з вуст новачків. Він був експертом у галузі полювання на людей і був далеко не тим противником, проти якого міг піти Каніс. Виконавці Червоної Вежі розривали людей на шматки, не ворухнувши при цьому навіть бровою. Вони були природними ворогами тих, хто жив у світі беззаконня.
- Кхек, я розумію. Тільки відпусти мене. Під таким тиском, кхек, я не можу говорити.
- В тебе є тільки один шанс.
Після такого моторошного попередження, Вінс звільнив Каніса від заклинання, що сковувало його, і торговець поспішно зробив глибокий вдих.
Проте пальці бойового мага все ще залишалися в нього на шиї. Захоплення Вінса було настільки сильним, що Каніс навіть трохи посинів. Також це було попередження про те, що торговець може в будь-який момент втратити своє життя.
- Отже, ви здивувалися, чому я йшов за вами? - відкривши рот, хрипло запитав Каніс, - Це практично збіг. Молодий пан не приходив до мене майже два місяці. І ось, коли я випадково пройшов повз вас, я просто подумав про це як про можливість додаткового заробітку.
- Збіг? Схоже, ти точно хочеш позбутися ока.
- Зачекай! Будь ласка, вислухайте мене! - поспішно заволав Каніс, щойно з пальця Вінса з'явилося полум'я. Це була вельми пересічна погроза, але вона була надто страшною, оскільки виходила від виконавця Червоної Вежі.
- Я збираюся покинути цей регіон! Я думав, що поговорю з модим паном, і ми провернемо останню справу!
- Піти? Чорному Торговцю? - деактивувавши полум'я, перепитав Вінс.
Важко було покинути злочинну організацію, та ще й таку. Зазвичай, якщо така людина відбувалася лише втратою пальців, руки або ноги, то можна було вважати, що їй невимовно пощастило.
Чому ж Чорний Торговець, якого розглядали як одну з головних виконавчих осіб в злочинній організації, хотів її покинути? За таких обставин не дивно було б за кілька днів знайти його труп, що не піддається впізнанню.
Однак Каніс, очевидно, турбувався зовсім про інше.
- В цьому місті все пішло не так. Ці ідіоти в гільдії не знають, що творять, і самі собі риють могили. Я ніколи не очікував, що в Мелторі з'явиться рабство, і не хочу, щоб мене спалили разом із цими кретинами.
- ... Рабство?
- Я не брешу! Тиждень тому люди з Остіна таємно перетнули стіну! Рано чи пізно це спливе!
Обидва маги подивилися один на одного, ігноруючи зневірений голос Каніса. Можливо, організація, яка заправляла місцевим чорним ринком, безпосередньо була пов'язана з цією справою. І справді, навряд чи організація, яка не мала в Бергені жодних зв'язків, змогла б налагодити в місті щось на кшталт работоргівлі. Об'єднання зусиль із місцевою злочинною організацією явно було не позбавлене сенсу.
В такому разі від цього торговця явно міг бути толк. Маги обмінялися поглядами і дійшли взаєморозуміння з цього питання.
Зрештою, Теодор повністю деактивував магію, що утримувала Каніса.
- Розповідай. У всіх подробицях, - пролунав голос Вінса, перш ніж Каніс встиг насолодитися відчуттям свободи.
***
Покинувши провулок, троє людей попрямували до певного місця призначення.
Воно було поза досяжністю для сторонніх поглядів і цілком підходило для того, щоб вислухати таємну історію. Це був магазин Чорного Торговця.
Скрип.
Двері відчинилися, супроводжувані скрипом погано змащених петель. Каніс увійшов до магазину першим. Слідом за ним пішов Теодор, оглядаючи внутрішнє оздоблення крамниці.
«Минуло вже два місяці... Довго ж мене тут не було».
Проте, практично нічого не змінилося. Товари нагромаджувалися в абсолютно хаотичному порядку і були вкриті пилом. Навіть під ногами можна було виявити якесь барахло. Каніс витягнув один зі стільців, штовхнувши по дорозі пару залізяк невідомого походження. Їм знадобилося близько п'яти хвилин на розчищення цього звалища, щоб було достатньо місця одразу для трьох людей.
- Сідай.
Маленькі стільці виглядали безглуздо для трьох великих чоловіків, але атмосфера злегка охолола.
- Забудь про коротку розмову і розкажи нам всю історію від початку і до кінця. Я вирішу що з тобою робити залежно від цінності наданої інформації.
- Ух, як кровожерливо.
Зайшовши у звичне для себе місце, Канісу вдалося трохи заспокоїтися, але слова Вінса знову змили з нього всю розслабленість.
Теодор також не виявив м'якості. Якщо Каніс починав жартувати, Тео просто відводив очі.
- Вам потрібна інформація, пов'язана з рабством? А також місцезнаходження людей з Остіна і всі їхні таємниці? - здогадавшись про те, чого хочуть маги, запитав Каніс.
- Хіба я не сказав тобі викладати все, що знаєш?
- Буду чесним. Мені небагато що відомо.
В кімнаті запанувала тиша. Це було наслідком підвищеного тиску через витаючу в повітрі ману, що реагувала на повороти кіл двох магів. Каніс знав, що буде саме така реакція, але він не міг сказати їм, що нічого не знає.
- Моє головне правило - ніколи не лізти в ризиковані афери. Інакше моє життя буде наражатися на небезпеку. Отже, я зібрався тікати з цього міста.
Каніс був обережною людиною, яка ніколи не приймала вигідну угоду, не переконавшись, що все чисто. І якби він був безпосередньо залучений до работоргівлі, то Вінс, замість розмови, обрав би тортури і без найменших вагань тут же позбавив би його обох ніг. В якомусь сенсі він був просто розважливою людиною.
- Отже, я пропоную угоду.
Коли Каніс говорив слова, підготовлені в його голові, по його спині стікав піт.
- Я дістану вам всю необхідну інформацію. В обмін на це я хочу отримати вашу допомогу.
- Ти думаєш, що в твоєму становищі можна про щось просити?
- Вибачте, але на карту поставлено і моє життя теж. Ви трохи дізнаєтеся, якщо почнете катувати мене. Подумайте про це як про можливість отримати цікаву для вас інформацію за дріб'язкову суму грошей.
Слова Каніса не були позбавлені сенсу. Рабство ще не було розкрито, а тому малоймовірно, що їм вдасться все з'ясувати вже до сьогоднішнього вечора. Можливість використання інсайдерської інформації була цілком непоганим шансом. Для Каніса, який зміг би отримати нову особистість і трохи грошей, це теж було вигідно.
Питання було в тому, чи варто йому довіряти. Вінс холодно подивився на Каніса. Зі свого власного досвіду він знав, що не варто довіряти словам злочинця. Крім того, ця людина знала деякі факти про його учня, а тому за ним потрібно було стежити ще пильніше.
- Як я можу тобі вірити? Ти можеш зрадити нас, щойно зустрінешся з організацією. Хіба в тебе є якісь гарантії того, що твої слова - більше, ніж просто вигадка?
- Те саме стосується і вас. Я не думаю, що виконавець виконає свою обіцянку для такої людини, як я, - вимовив Каніс, глянувши на Теодора.
Тео знав, як виправити цю ситуацію. В минулому їхні стосунки теж почалися з того, що жоден із них не довіряв іншому. Оцінювач запропонував угоду, згідно з якою Чорний Торговець отримав би значний прибуток. Проте Каніс був серйозно стурбований настільки підозрілою пропозицією.
Як наслідок, їхні довірчі відносини були побудовані на одному-єдиному доступному способі.
- Ти хочеш використати Сувій Обітниці?
- Ну, можна й так, - усміхнувся Каніс, почувши потрібні слова.
Сувій Обітниці був засобом накладання один на одного певних зобов'язань, і його ефект застосовували незалежно від того, чи була ця людина злочинцем, чи посадовою особою вежі магії. Зрештою, артефакти не могли визначити статус людини і її становище. В будь-якому разі, словесним обіцянкам ніколи не варто було вірити, а тому Сувій Обітниці дозволяв вести діалог із гарантією дотримання домовленостей.
Вінс із запізненням зрозумів наміри Каніса і розсміявся.
- Одна з навичок щура - підготувати собі дірки, в які можна втекти.
- Вважатиму це за комплімент. Якби я не викопував подібні дірки, то моє життя могло б вже давно добігти кінця.
- Але не варто помилятися. Ти розумієш, що цього недостатньо? - знову усміхнувся Вінс.
На перший погляд його пропозиція здавалася сприятливою, проте в ній крилася прихована лазівка. Якщо він зазнає невдачі, для двох інших людей настануть куди більш негативні наслідки.
Каніс зрозумів це і, врешті-решт, вимовив:
- Чорт забирай, я заплачу аванс.
Він піднявся і, озирнувшись, зітхнув.
На цьому звалищі нагромаджувалися і підроблені, і дефектні, і навіть прокляті елементи. Серед них було багато речей, які Тео вже встиг оцінити, але також і тих, які ще не пройшли через його руки. Теодор не знав, яка їхня якість, але кількість товару тут була просто величезною.
Власник магазину, Каніс, кивнув на полиці з товарами і похмурим голосом вимовив:
- Бери що хочеш.
- А-а?
Теодор не зовсім розумів його слова.
Проте, він не почув, і Каніс, з нотками жалю в голосі, знову повторив:
- Я віддам це все тобі, тож бери, що хочеш.
Далі
Розділ 64 - Рейд до работорговців (частина 1).
Таким чином, сторони дійшли взаєморозуміння. Вінс до самого кінця зберігав невдоволений вираз, але все-таки написав в сувої, що допоможе Канісу покинути Берген і обзавестися новою особистістю. З огляду на те, що повноваження вищого мага можна було порівняти з владою людини вищого дворянського титулу, в Каніса, безсумнівно, з'явився справді сильний прихильник. Після того, як всі сторони підписали контракт, Каніс із задоволеним обличчям піднявся зі свого місця. - Гаразд, а тепер трохи почекайте. Це займе деякий час, тож я, найімовірніше, повернуся тільки із заходом сонця. - Ти збираєшся почати просто зараз? - А хіба ви не поспішаєте? Відтепер ваша робота - моя робота. Якщо я зазнаю невдачі, то нічого не отримаю. Можете бути впевнені, що я повернуся лише після ретельного збору інформації. Попросивши їх почекати, Каніс вибіг з магазину. Його рухи були сповнені енергії, якої досі за ним не спостерігалося. Можливо, він просто став почуватися краще, розраховуючи отримати шанс на нове життя. Маги, що залишилися в безхазяйному магазині, озирнулися на всі боки. Все навколо було битком забито артефактами. - Бери стільки, скільки хочеш. Він безумовно зробив помилку, сказавши це, - усміхнувся Вінс, повторивши слова Каніса. Каніс ніколи б не подумав, що Теодор може забрати з магазину абсолютно все. Товарів було так багато, що вони не помістилися б навіть в його просторовій кишені, але ось в шлунку Глаттоні - цілком. Якість артефактів, звісно, кульгала, але ось кількість магічної сили, доступної для поглинання з такої величезної кількості предметів, була хоч відбавляй. І ось, Тео підійшов до полиці з дефектними товарами і підняв свою ліву руку. - Що ж, тоді я почну. На відміну від предметів нормальної якості, які могли мати приховану цінність, дефектні товари були марні. Вони мало не самі просили, щоб їх з'їли і перетворили на магічну силу. І ось, за командою "їж", з лівої руки Теодора з'явився язик і почав спустошувати магазин. Вшу-вшу-вшу-вшу.... Супроводжувані шурхотом, в пащі Глаттоні почали зникати найрізноманітніші предмети. Незалежно від розміру, ненаситний гримуар поглинав абсолютно все. Десятки дефектних товарів зникли, швидко звільнивши місце на полиці. В голові Тео зазвучали безперервні сповіщення, які закінчилися лише через кілька хвилин. ... Повне перетравлення предметів займе 31 хвилину і 14 секунд. Після зняття 3-ї печатки, здібності Глаттоні істотно покращилися. Якщо раніше на таку кількість артефактів знадобилося б щонайменше годину, то тепер час перетравлення становив близько 30 хвилин. Однак, разом із цим можна було дійти й іншого висновку - не так-то просто буде поглинути всі речі, вивантажені в магазині. Вінс же, дивлячись на Тео, що стояв перед порожньою полицею, не втримався від захоплення: - ... Коли я починаю думати про це, то все це починає здаватися мені ще більш дивовижним. Перетворення артефакту на магічну силу користувача - справді приголомшлива здатність. - На жаль, я не знаю, який тут використовується принцип. - Якщо дізнаєшся, то досягнення людства в галузі магії просунуться одразу на кілька кроків. Все було саме так, як і сказав Вінс. Для сучасних людей гримуар був чужорідним об'єктом. Як він працював, і чому взагалі він існував - було приховано за завісою таємниці. Проте для цих двох магів ця проблема була останньою, про яку варто було турбуватися. Теодор пройшов повз порожню полицю і опинився перед ще однією, такою самою, суцільно заваленою предметами. Глаттоні тільки починала свій щільний обід. *** Каніс повернувся приблизно через чотири години після того, як пішов із магазину. Як він і обіцяв, часу пішло досить багато, проте сонце ще не зайшло. Коли неабияк змучений Каніс відчинив двері до своєї крамниці, то був приголомшений, побачивши, що інтер'єр крамниці суттєво відрізняється від того, яким був лише кілька годин тому. На перший погляд все було досить непогано: магазин став досить акуратним і більш затишним. Погано було лише те, що він став голим. Кілька разів обвівши поглядом порожній магазин, торговець поцокав язиком: - Хм... Я сказав тобі взяти те, що ти хочеш, але я не думав, що ти забереш звідси абсолютно все. Це просто жахливо. - Хіба ти сам не дозволив? - Що ж, ти сприйняв це занадто буквально. В будь-якому разі, я не зможу забрати з собою це все з Бергена. Тим паче це не мої речі, тож розглядай їх як великий авансовий платіж. Каніс зробив вигляд, що незадоволений таким поворотом справ, однак Тео ні на мить не помилявся в істинному настрої Чорного Торговця. Теодор бачив, як спритно Каніс торгувався з Вінсом. Імовірно, всі дорогі товари він вже забрав, залишивши лише непотрібне і нерозпізнане барахло. А тому Тео не відчував жодних докорів сумління з приводу того, щоб все це конфіскувати. Зрештою Каніс просто знизав плечима і сів на стілець. Потім він щось витягнув і поклав перед собою. Це був шматок тканини, схожий на носовичок, на поверхні якого було щось намальовано. Вигнуті лінії поєднувалися з прямими, що найбільше собою нагадувало... - Карта? - запитав Теодор Каніса, який усміхнувся і кивнув. - Ну, що скажете? Зможете розібратися? - Так, цього більш ніж достатньо. Карта була грубуватою, але проблем з її прочитанням не було. Поки Вінс і Теодор заглибилися в її вивчення, Каніс опустив перо в банку червоного чорнила, після чого почав писати щось на вільному квадраті карти. - Вибачте, але я не міг особисто переконатися в наявності рабів. Вони працюють із моєю організацією, але при цьому дотримуються максимальної обережності. Мій бос і кілька інших керівників запропонували їм кілька рабів, але вони не клюнули. - Ти не міг копнути глибше? - ... Я спробував і мало не поплатився. Благо, що вони мене знають. Їхні патрулі досить дріб'язкові, але ось навички варти - вражають. Я не побачив жодного недоліку в створеній ними системі безпеки. Після слів Каніса обличчя Теодора і Вінса похмуріли. Два маги швидко засікли Каніса, проте Вінс і Тео були радше винятком. Якби вони не проявили пильність, то, можливо, навіть не помітили б, що за ними ув'язався хвіст в особі Чорного Торговця, якого теж було вельми не просто виявити. Однак їхня безпека була на такому рівні, що Каніс теж був моментально розкритий? Це було дуже дивно. - Наразі все йде приблизно так, - вказавши на карту, пояснив Каніс, - На околиці табору розташовані два бараки з охоронцями навколо, де міститься чотири раби. Їхні позиції не змінюються, і вони нікуди не відлучаються. Як я вже говорив, рівень підготовки цих вартових перебуває на значно вищому рівні, ніж в патрульних, яких, до речі, я нарахував десять. Великі бараки по центру також охороняються вартою: по чотири людини в кожного. - Інтервал і швидкість патрулів відома? - Так, я наніс це на карту. Інтервал руху - від однієї до півтори години. Як правило, вони ходять парами, тож на території одночасно присутні приблизно п'ять патрулів. Вінс глянув на Каніса абсолютно новим поглядом. Він думав, що Каніс був простим щуром, але з таким рівнем збору інформації він цілком міг працювати агентом військової розвідки. Можливо, він колись і був пов'язаний із чимось подібним. Якщо всі отримані відомості були правильними, то вони були варті обіцяної за них винагороди. - Що думаєш, Тео? - запитав свого учня Вінс, який все ще пильно дивився на карту. - ... Ми повинні вдарити з двох напрямків. Якщо ми їх не оточимо, вони отримають можливість втекти разом із рабами. Отже, вчителю, насамперед ми повинні врятувати чотирьох рабів із бараків на околиці табору. - Це правда. Ти думаєш, що удар варто завдати вже сьогодні? - Так, в цьому є сенс. Інформація, зібрана Канісом, уже завтра могла втратити свою актуальність. Імовірність, що ситуація зміниться, була надто високою, а тому краще було "не відкладати на завтра те, що можна було зробити вже сьогодні". Оскільки вони отримали шанс на перший хід, то мали максимально ним скористатися. У них було достатньо сил, а тому пряме вторгнення було найефективнішим методом. - Зачекайте, моя історія ще не закінчилася, - несподівано перервав їх Каніс, який слухав розмову магів. - Що, є ще щось? - недовірливо подивився на нього Вінс. Шляхи пересування патрульних, охоронці, місце розташування рабів і кількість ворогів... Все це Каніс вже з'ясував, тож Вінс не очікував, що цей нечистий на руку злодій зробить для них щось понад це. Проте Каніс вмочив великий палець у червоне чорнило і поставив на шматку тканини велику і жирну крапку. *** Вшу-у-у-у-у-у-у-у-у... Нічні вітри, що дули з гірського хребта Надун, були такими ж холодними, як і раніше. Пронизливий вітер обдував усі околиці, не залишаючи своєю увагою і густонаселене місто Берген. Теодору здавалося, що вітер свистить просто в нього над головою, а кущі, що погойдуються, лоскотали його шкіру своїми листочками й сучками. Шурх-шурх! Він подивився на шматочок тканини у своїй руці і згадав рішення, яке вони з Вінсом ухвалили після обговорення. Тео звільнить чотирьох рабів із двох казарм на околиці і відведе їх у безпечне місце. За можливості, йому потрібно буде проникнути всередину швидко і непомітно. Тим часом, Каніса відправили з сертифікатом Вероніки до місцевого графа по допомогу. У спокійному серці Теодора з'явилося якесь дивне відчуття. "Невже це буде моє перше вбивство?" Човен, можливо, вже відплив ще тоді, коли Теодор відправив на той світ десятки монстрів і упокоїв величезну кількість нежиті. Однак він ніколи не вбивав живої людини. А тому, цей бій буде пов'язаний з його першим вбивством. Тим не менш, у Теодора не було жодного хвилювання з приводу майбутнього процесу. Він подивився на свої долоні. - ... Вбивство. Його руки анітрохи не тремтіли. Радше навпаки, його пальці хотіли швидше дістатися до своєї мети. Досвід і спогади Альфреда загострили його сприйняття найприроднішим чином. Тепер Тео в будь-який час міг стріляти і вбивати. Це нічим не відрізнялося від поняття "справжня жива зброя". "Той, хто вбив тисячу людей, вважався героєм". Відповідно до цієї приказки кожен герой змушений був стати нечутливим до вбивств або ж просто звикнути до вигляду крові. Альфред не був винятком, і Тео, який отримав не тільки його знання, а й досвід, теж нічим не відрізнявся від нього. Крім того, його противники були мерзотниками, які вважали живих істот товаром, а тому заслуговували на смерть. Той факт, що пальці Тео були тверді, як ніколи, можна було назвати цілком природним. А наступної миті вдалині засяяло червоне світло. "Сигнал". Це було магічне світло, бачити яке міг тільки той, хто використовував Вид Мани, і було узгодженим між двома магами сигналом. А потім біля куща, за яким ховався Тео, з'явилося двоє людей. - Гу-ру-ках-рук? - Уга-ру-ка-раза! Їхня шкіра була темною, і вони говорили мовою, незрозумілою Тео. На поясах патрульних висіли дивно вигнуті мечі. Це були ті самі клинки, які Вінс охрестив шамширами, і які були в побуті у воїнів Остіна. Їхня збалансована хода і міцні м'язи рук, що випирали з-під закатаних рукавів, давали зрозуміти, що вони теж були воїнами. І ось, коли вони минули кущ... Вжух. Із вказівного пальця вирвався спалах світла. Магічна куля прошила потилицю воїна, що йшов праворуч, не видавши ані найменшого шуму. У голові воїна утворилася діра, і він звалився на землю. - Да-ра-ку-гу-рек. Другий воїн пройшов ще два кроки, перш ніж зрозумів, що його колега більше не йде поруч із ним. Однак рука Теодора вже неслася до його шиї. Бу-дух. Завдяки Пісні Бою, його кулак був твердий, як граніт. Трахея і шийні хребці воїна миттєво зламалися, а його тіло впало поруч із першим. Двох патрульних було знищено в одну мить. Тео затягнув два тіла за кущ і подивився на свої руки. Вони зовсім не тремтіли. "... Вперед". Тео проігнорував той факт, що нічого не відчував, і без вагань попрямував до бараків.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!