Пройшло декілька днів...
"Сьогодні вже четвертий день, і в найближчі три дні теж буде деякий вільний час".
Закінчивши своє завдання, Теодор вже наступного дня надіслав Магічній Спільноті повідомлення. Процедура наказувала передачу доповіді після повернення до столиці, але в такій серйозній ситуації йому необхідно було відправити повідомлення.
Щойно в столиці почують новини, то в Баронство Міллерів буде відправлено старшого інспектора з Мана-віля. Тео припустив, що якщо ця людина використовуватиме таке саме експрес-перевезення, що й він сам, то прибуде за три дні.
До цього часу він мав стабілізувати свої нестійкі кола.
Вжу-у-у-у-у...
Поки Тео перебував в максимальній концентрації, він весь спітнів. Ковдра наскрізь просочилася потом, набувши сірого відтінку. Він провів майже півдня в медитації, але тремтяче 5-е Коло в його тілі все ніяк не хотіло зупинятися.
5-е Коло, яке утворилося після вживання посудини життя, було доволі нестійким, оскільки не було досягнуте через нормальний процес.
- ... Уф, схоже, щодо найкоротшого шляху існує певна дискримінація, - проворчав Тео, витираючи піт із чола.
Тим не менш, йому пощастило, що з часом кола стали більш стабільними. Кола були обов'язковою і невід'ємною частиною для магів. Вони були ще одним органом, що злився з серцем. Рух нестійких кіл нічим не відрізнявся від серцевої недостатності, яка могла спричинити небезпечні для життя ситуації.
Теодор же заскочив на наступне коло менше ніж через два тижні після взяття попереднього.
"Гримуари й справді абсурдні".
Те ж саме можна було сказати і про "Поклоніння Смерті". Джованні був магом, який щойно перейшов на 5-е Коло. Він був людиною, яка відчувала ревнощі до досягнень Сільвії, і всього за два місяці став Старшим Личем.
Озираючись назад, взяття 5-го Кола було не таким вже й великим досягненням.
"Але як мені про це розповісти вчителеві?" - подумав Тео, покинувши свою кімнату і попрямувавши до вітальні.
Батько, який жував шматок хліба за столом, жестом запросив його сісти навпроти. Після того, як нежить зникла, обличчя батька стало здаватися куди спокійнішим, ніж зазвичай.
- Мій старший син прокинувся. Ти добре виспався?
- Так, батьку.
- Всі мої занепокоєння позаду. Мій благонадійний син повернувся додому. Хе-хе-хе!
Він був шляхетною людиною з провінції, але зовсім не дурнем. Якби Тео не повернувся, Денніс міг тільки здогадуватися, на що б перетворилося село. Його син, який на його думку був ще молодий, вирішив всі проблеми.
Денніс мало що знав про магів і монстра, якого називали Старшим Лицем, але зате знав наступне: він добре виховав сина.
Почувши голос свого батька, наповнений теплом, Тео усміхнувся.
- Кхе-хе. Тату, це вже занадто.
- Ах, так. Згадав. Та дівчинка, Сільвія.
- А-а? Ах, так... - моргнув Тео, почувши ім'я Сільвії.
Він не був впевнений, що скаже його батько, а тому трохи нервував. На щастя, йому не було про що турбуватися.
- Прокинувшись, вона пішла до передніх воріт. Мені здається, вона збиралася з кимось зустрітися.
- З ким?
- Начебто вона сказала...
З огляду на час відправлення ним повідомлення до столиці, якщо старший інспектор не полетів на легендарному пегасі, то він просто ніяк не зміг би дістатися в такі терміни до володінь Міллерів.
"Може, це хтось ще?"
Поки Тео дивувався...
- Здається, вона говорила щось про старійшину з Білої Вежі.
Це було схоже на те, немов хтось викликав перед носом Тео вогняну кулю.
***
Почувши це, Тео вискочив з дому. Він мав якомога швидше прибути в призначене місце. За словами батька, Сільвія особливо не поспішала, але який маг наважиться змушувати чекати когось зі старійшин?
Крім того, "старійшини" зазвичай мали ранг Голови. А це, своєю чергою, означало, що за статусом вони були вищими за Вінса. Тео міг опинитися в невигідному становищі, якщо викличе невдоволення такої людини.
Використавши Прискорення, він знайшов Сільвію біля входу в село.
- Сільвія!
- Ти прийшов!... А-а?
Дівчина привіталася з ним, але коли обернулася, то на її обличчі з'явилося замішання. І не дивно, адже Тео обливався потом.
- Чому ти так поспішаєш, Тео? Я думала, що ти втомився, а тому попросила передати тобі повідомлення, коли ти прокинешся.
- Все нормально. Невже справді старійшина з Білої Вежі?
- Так, дідусь Шугель.
- Ти вже бачилася з ним?
Сільвія кивнула, а потім вказала пальцем на місце біля входу в село.
Там стояв намет, якого кілька днів тому там не було. Магія, що використовувалася під час боротьби з нежиттю, була перетворена в акуратні стовпи. Він не знав, коли це сталося, але все це було перероблено в доволі акуратний і організований захист.
Вочевидь в цьому наметі й був не хто інший, як старший інспектор із Білої Вежі, Шугель.
Намагаючись привести до ладу своє дихання, Тео запитав у Сільвії.
- Що ж, тоді ми підемо?
- Так, він попросив мене привести тебе сьогодні.
"... Не дарма я сюди так мчав".
Тео остудив своє тіло за допомогою одного із заклинань і привів до ладу одяг, після чого ступив у намет.
Проте всередині зовсім не було такої напруженості, як він очікував. Невже тому, що він вже зустрічався з такими гучними іменами, як Майстер Синьої Вежі та Король Курт III?
Прослизнувши крізь вхід у наметі, Тео спокійно вклонився.
- О-о... Ви прийшли, - привітав їх глибокий літній голос.
Чарівник із бородою і волоссям, білим, як і його одяг, усміхнувся. На відміну від його волосся, шкіра старого мага була гладенькою і без найменших ознак старіння. А його яскраві очі, немов у дитини, були сповнені енергією.
Слідом за Теодором до намету ввійшла Сільвія і підійшла до літнього мага.
- Дідусь Шугель, це Тео.
- Так, дякую тобі за важку роботу, - вимовив маг і тихенько погладив голову Сільвії, немов вона була симпатична йому, після чого повернувся до Тео.
Щойно маг подивився на нього, Теодор поклонився. Однак це було не тому, що на нього щось тиснуло. Він був молодим магом, який віддавав данину поваги старшим.
- Теодор Міллер, учень Вінса Гайделя, вітає старійшину Шугеля з Білої Вежі.
- Так, я старійшина Шугель з Білої Вежі. Цього разу мене було призначено експертом в ситуації, про яку ви доповіли.
- Що таке експерт?
Тео знав про інспекторів, але вперше чув про експерта.
Шугель розсміявся і погладив свою бороду. Відповіді старших не рідко вводили юних магів у ступор.
- Як правило, мене не відправляють на такі справи. Однак це незвичний випадок, а тому обрали саме мене, щоб з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки. Саме з цієї причини існування експертів майже невідоме, - пояснив Шугель.
- Ах, ясно.
- Хіба ти не хотів дещо про щось мене запитати?
Теодор здригнувся, почувши слова Шугеля. Його й справді цікавило одне питання.
Навіть на коні знадобився б тиждень, щоб дістатися від Мана-віля до володінь Міллерів, але Шугель потрапив сюди менш ніж за день після того, як новини досягли столиці. Це була швидкість, яка багато в чому суперечила здоровому глузду.
Однак замість того, щоб поставити запитання, Тео знайшов відповідь.
- Ви - просторовий маг.
Його голос наповнився величезною повагою. По-іншому й бути не могло, бо просторова магія класифікувалася як складне завдання найвищого рівня. Маги вітру мали доволі високі здібності в цій сфері, але, тим не менш, тих, кого можна було б назвати справжніми "просторовими магами", можна було б перерахувати на пальцях. Ба більше, перед Тео сиділа людина, яка подолала просто величезну відстань, а отже, володіла одним із найрідкісніших видів просторової магії.
- Так... Це правильна відповідь. Однак недобре знімати з язика те, що хоче сказати тобі сам старий.
- Е-е? Ах, вибачте.
- Ха-ха-ха! Це був жарт. Жарт! Серйозність - непогана штука, але без почуття гумору життя стане стомлюючим.
- Аа?
Так само, як і у випадку з Майстром Синьої Вежі, Тео не міг впоратися зі своєрідним гумором літніх людей з веж магії.
Тео подумки зітхнув, відчуваючи втому. Тим часом Сільвія просто сіла на стілець і почала читати якусь книгу. Мабуть, вона вже поговорила з Шугелем, або ж експерт, мабуть, хотів почути доповідь безпосередньо від Тео.
***
Незабаром літній маг закінчив бесіду і почав слухати історію про Старшого Лича.
- Отже, ти був мішенню Старшого Лича... - усміхнувся Шугель, дивлячись на Тео, після чого продовжив, - Але навіть якщо тебе перенесли в основну кімнату, то як ти знищив посудину життя? Теоретично це може зробити лише майстер меча або маг 7-го Кола.
- Це була моя остання спроба, - зітхнув Тео, який довгий час готував відповідь на це складне запитання. Проте пояснення трюку, за допомогою якого він міг би знищити посудину життя, було досить простим.
- Я перемістив посудину життя в просторову кишеню, яку запозичив у свого вчителя, і знищив весь гаманець. Коли я починаю про це думати, це здається справжнім божевіллям.
Згідно з поясненням Глаттоні, посудина життя була захищена лише негативними ресурсами, а тому існувала можливість знищити її, якщо вона була ізольована в просторовій кишені. Щоправда, це була всього лише можливість, і ніщо не могло гарантувати повного успіху.
Однак у подібній ситуації це не звучало якось безглуздо і виглядало досить правдоподібно. Також це було чудовим виправданням того, як йому вдалося позбутися просторової кишені.
- Ах, ти знищив просторову кишеню? - перепитав здивований Шугель.
- Так, це вийшло випадково.
- Просторова кишеня... Ох, просторова кишеня? Я й не думав, що її можна використовувати з такою метою... По-справжньому творчий підхід... - пробурмотів Шугель, тупо втупившись перед собою.
Відповідь і справді була досить шокуючою. Будь-хто, хто побачив би її, напевно перелякався б, що старий може втратити свою душу. Однак експерт Шугель з Білої Вежі поступово відновив свій первісний колір обличчя і вимовив:
- Я думав не в тому напрямку... Так, це можливо. Зрештою, ти це зробив.
- З-звісно.
- Так... Вбити Старшого Лича просторовою кишенею. Це справді везіння.
Насправді все так і було. Якби Старший Лич не перемістив Теодора, власника Глаттоні, в основну кімнату, то перемога була б за некромантом. Згодом він знищив би володіння Міллерів і повністю трансформувався б, спричинивши всесвітню катастрофу. Як і сказав Шугель, лиха було відвернено виключно завдяки везінню.
Привівши до ладу своє грубе дихання, Шугель продовжив говорити:
- Дякую за співпрацю. Твої слова мають сенс. Це відповідає свідченням інших людей... Я шкодую про те, що вважав тебе співучасником цієї ситуації.
- Ні. Ви просто робили свою роботу, - ввічливо відповів Тео.
Завдяки своїй ретельній підготовці йому вдалося переконати експерта і не допустити виявлення всіляких сумнівних моментів.
Шугель тепло дивився на Тео, немов був вражений його ставленням.
- Твої слова йдуть від самого серця. Що ж, тоді я передам тобі послання і на цьому закінчу свою роботу.
Брови Тео здригнулися. Якщо робота експерта добігла кінця, то про яке тоді послання йшлося?
Сільвія теж відірвала погляд від своєї книги, немов її теж це схвилювало. Невже мирна рутина Тео знову буде охоплена виром подій?
По його хребту пробігло дивне передчуття.
- Якби я прийшов сюди тільки як старший інспектор, то достатньо було б і інших магів. Але мене відправили сюди особисто, бо був наказ доставити вас.
- Доставити... нас?
- Правильно.
Шугель дістав аркуш паперу і зачитав його вміст:
- Інспектори, відправлені в Баронство Міллерів, Теодор Міллер і Сільвія, повинні повернутися якомога швидше. Я доручаю це старійшині Шугелю з Білої Вежі... В Королівстві Мелтор лише троє людей мають право віддавати мені прямі накази, - промовив старий, загинаючи свої зморшкуваті пальці, - Майстер Червоної Вежі Вероніка, Майстер Синьої Вежі Бланделл і Його Величність Курт III.
В цей момент напруга Теодора сягнула свого піку. Це був виклик Майстра Червоної Вежі, обличчя якого він навіть не знав, Майстра Синьої Вежі, який і дав йому цю місію, чи Його Величності Короля?
Тео зробив свої власні припущення для всіх трьох випадків, але жоден з них не відповідав його очікуванням.
- Але це перший раз, коли я бачу в наказі одразу всі три імена. Теодор Міллер, здається, тобі вдалося привернути до себе увагу найвисокопоставленіших осіб нашого королівства.
Далі
Розділ 53 - Голоси, що кличуть його (частина 2).
Силова структура Королівства Мелтор багато в чому відрізнялася від інших королівств. Королівство Мелтор було засноване великим чарівником і процвітало завдяки магії. На даний момент центром національної влади вважалися саме вежі магії. Таким чином, дворяни були просто хранителями багатства і статусу. Справжня влада в королівстві була зосереджена в руках старших магів. Само собою зрозуміло, що королівська сім'я піднялася на трон завдяки підтримці веж магії. Зокрема, Майстер Червоної Вежі та Майстер Синьої Вежі вважалися більш високоранговими, ніж інші майстри веж. Ніхто не міг перевершити їх за чином, за винятком хіба що самого короля. Інакше кажучи, Теодора викликали троє людей, які перебували на вершині влади в Королівстві Мелтор. Закінчивши розмову зі старійшиною Шугелем, Теодор негайно повідомив про це родині. Завдяки інвентарю, йому не потрібно було турбуватися про збір багажу, проте потрібно було попрощатися з родиною. - ... Власне, ось що трапилося, а тому я маю негайно повернутися до столиці. Коли він розповів членам своєї родини про ці новини, на їхніх обличчях з'явилися порожні вирази. Його Величність і два майстри веж...? Це було дуже важливо для сім'ї, яка володіла всього лише невеликим селом. Першим схаменувся його батько, Денніс, тоді як мати була зайнята турботою про його молодшого брата. - Так... Раз тебе викликав Його Величність, ти не повинен зволікати, - глибоко зітхнув батько. Він думав, що Тео залишиться на кілька днів, але ось, надійшов раптовий наказ повернутися. Це і стало причиною важкої атмосфери, що нависла в його будинку. Будучи провінційним дворянином, Денніс нічого не зробив, крім як успадкував свій титул. Денніс підійшов до свого сина, який став набагато більшим, ніж він сам, і сказав, взявши його за руку: - Тео, в майбутньому ти маєш жити заради себе. - ...А? - В минулому я думав інакше. Але ми були сліпі. Я, як і жителі села, покладав на тебе занадто багато очікувань... Ми чекали, що ти станеш важливою людиною і збільшиш добробут цього села. Теодор спробував щось сказати, але не зміг. Він ніколи не вважав їхні очікування чимось безглуздим або дратівливим. Він вважав, що справді може стати особливою і великою людиною, як вони й казали. Саме через них він вирішив вступити до Академії Бергена, яка знаходилася далеко від його дому. Однак іноді це було тягарем. Були дні, коли він не хотів повертатися додому і виглядати жалюгідним, а тому змушував свої ноги рухатися вперед. Тепер він відчув, що вузол, який стискав його горло, було розв'язано. - Якби не ти, то цього села б більше не існувало. Ні, більше того, з грошима, які ти дав нам, хворі та бідні зможуть провести теплу зиму. Принаймні, тепер ти набагато більша людина, ніж все наше маленьке Баронство Міллерів. - ... Батьку. - Отже, я з нетерпінням чекаю цього. Дійди до потрібної точки і повертайся, коли захочеш відпочити. Цього буде достатньо для нас. Долоня його батька була гарячою. Замість того, щоб відповісти, Тео зміг тільки кивнути. В своєму серці він завжди думав, що він один, але тепер його батько розділив із ним цей біль. Те ж саме стосувалося і його матері, яка із запізненням проговорила: - Твій батько вже сказав все, що я сама хотіла сказати тобі. Деннісе, і коли тільки до тебе все це дійшло? Ти так говорив, немов просвітлення зійшло тільки сьогодні. - Кха-кха! - закашлявся Денніс, почувши слова своєї дружини. Його мати запитально глянула на батька, після чого посміхнулася і обійняла Теодора. - Тобі не потрібно ставати великою людиною і заходити занадто далеко. Бережи себе і будь здоровим. І, будь ласка, пам'ятай, що відтоді як ти народився, ми мріяли тільки про те, щоб наш син виріс гідною людиною. - ... Так, я буду пам'ятати про це. - І ця Сільвія... Мені вона подобається. Нарешті, вона поцілувала його в щоку і знову обійняла свого молодшого сина. Дитина, яку звали Лео, помахала маленькою долонькою своєму набагато більшому братові. Коли Тео взяв ці маленькі ручки, він подумав про те, ким хоче його бачити, коли той стане старшим. Магом або лицарем... А, можливо, він просто вважатиме за краще стати фермером. Тео вийшов зі свого будинку, сповнений очікуваннями на той день. Настав час повернутися у великий світ. - Що, вже збираєшся, молодий пане? - звернувся до нього чоловік, що притулився до стіни будинку. - ... Рендольф. - Ми теж скоро йдемо. Я хотів попрощатися до того, як ти підеш. Рендольф поправив два клинки, що звисали з пояса, і глузливим тоном додав: - Звичайно, це ганьба з 200 золотими, але час, проведений із молодим паном, був дуже веселим. Якщо захочеш найняти мене наступного разу, то я погоджуся на половину вартості. - А може, плата буде меншою ніж ціла половина вартості? - Ах ти гнилий наймач! Але щоб мене обдурити двічі? Ха! З цими словами він пішов своєю звичайною легкою ходою. Рендольф поставив своє життя на леза своїх мечів і часто спокушав долю, заходячи в небезпечні місця. Йому це подобалося і, можливо, життя найманця йому більше підходило, ніж доля нащадка воїна. "Сподіваюся, коли-небудь я знову зустрінуся з ним", - подумав Тео і розвернувся в протилежному напрямку. Двоє чоловіків пішли кожен у свій бік, але вони обидва сподівалися коли-небудь побачитися знову. *** - Добре, ви готові? - подивився на них старійшина Шугель, закінчивши малювати магічне коло на околиці села. - Так. - Готова. Обидві людини без вагань кивнули. Тео попрощався зі своєю сім'єю, та й Сільвія швидко закінчила свої приготування. Впевнившись, що все гаразд, Шугель повільно кивнув і звернувся до інспектора, який прибув разом із ним. - Ми повертаємося до столиці. Вивчіть залишкову чорну магію і після повернення повідомте про це Магічну Спільноту. - Буде зроблено! - Що ж... Тоді ми пішли. Коли він закінчив говорити, піднялася хвиля магічної сили. Вшу-у-у-у-у-у-у! Біле волосся Шугеля і навіть його борода були підняті вгору потужним потоком енергії. Це відрізнялося від важкої магічної сили Теодора і холоду Сільвії. Магічна сила прайм-мага, який все своє життя взаємодіяв зі стихією вітру, наповнювала оточення, немов справжня буря, а магічне коло, намальоване на землі, засяяло срібним кольором. З'явився серпанок, і простір навколо них почав тремтіти. - Затримайте дихання... - пролунало відлуння від голосу Едуарда Шугеля. Попри те, що він говорив чітко, звукові хвилі не передавалися належним чином. Це було наслідком того, що простір всередині магічного кола почав спотворюватися. Тео і Сільвія одночасно затримали дихання. Просторова магія була відома не тільки своєю найвищою складністю, а й небезпекою. Вони не хотіли бачити ті жахи, які можуть статися, якщо вони не дослухаються до його порад. Шугель швидко закінчив магічне заклинання і кинув його в центр кола. - Масова Телепортація! Фігури трьох людей спотворилися, а потім зникли. "Ух...!" - мало не видихнув Тео, злякавшись такої різкої зміни. Коли чарівне коло було активоване, його інстинкти почали чинити опір. Насамперед зникли кольори, а потім розчинилися і всі форми. Коли п'ять почуттів Теодора здригнулися, він відчув запаморочення і нудоту. Вони подорожували крізь дірку в часі й просторі, до якої не допускалися живі істоти, а тому було неминуче, що магам було вельми не до вподоби. Він не знав, скільки минуло часу: хвилина, чи всього кілька секунд. - Ху-у-у-у! - Ха...! Теодор і Сільвія зі здивуванням видихнули, коли відчули, що їхні первісні почуття повернулися. Теодор зробив невелику паузу, щоб відновити рівновагу, після чого озирнувся. "Це місце...?" Це була широка порожня кімната, начисто позбавлена меблів. На підлозі виднілося магічне коло, схоже на те, через яке щойно пройшов Тео. Шугель помітив його цікавість і, відновивши своє дихання після просторової магії, пояснив: - Просторовому переміщенню потрібен порожній простір, подібний до цього. Якщо з іншого боку будуть якісь об'єкти або люди, то я не зможу гарантувати безпеку групи. Тео переконався в цьому, коли Шугель тут же пішов до дверей. Просторових магів було небагато, але було абсолютно нерозумно занадто довго залишатися в кімнаті переміщень. Щоправда, ймовірність того, що хтось переміститься просто зараз і прямо на їхнє місце, була схожа на удар блискавки в одну й ту саму точку. - Я відведу вас в приймальню. Насамперед мені потрібно відвідати Його Величність і доповісти йому про виконану роботу. Вони вийшли з кімнати переміщень, і Шугель повів їх коридором. Тео зовсім небагато часу провів у будівлі Магічного Співтовариства, але знав, що його внутрішня структура добре охороняється і засекречена. Це було пов'язано з тим, що просторові маги, як правило, відправлялися на надзвичайно важливі місії. Але незабаром Шугель зупинився, побачивши перед собою ще одну людину. - Ви...? Це був чоловік із темно-каштановим волоссям і в червоній мантії, що символізувала Червону Вежу. Теодор виглянув з-за спини Шугеля і побачив, ким є ця людина. Його очі одразу ж наповнилися здивуванням, цікавістю і радістю. - Вчителю! - прокричав Тео, ще не встигнувши це усвідомити. Особа, з якою зіткнулася група Теодора, була Вінсом Гайделем. Зрозумівши, хто це, Шугель примружився. - Вінс... Так-так. Вони зв'язалися з Вами, як з вчителем Теодора? В іншому разі Ви б не знали, що ми повернемося саме в цей час. Пересування просторових магів завжди зберігалися в секреті. Вони були цінними фахівцями для Королівства Мелтор, а тому їх приховували. Крім трьох людей і Майстра Білої Вежі, ніхто інший не мав доступу до інформації про завдання просторового мага. Однак Вінс залишив це питання без уваги. Він тепло подивився на Тео, однак професору було некомфортно перебувати в цьому місці, а тому він вирішив в цьому зізнатися: - Ху-у-у, старійшино Шугелю, я, звісно, Вас зупинив, але, сподіваюся, Ви не вважаєте, що я зможу сам Вам все пояснити. - Е-е? Що це означає? Загадкові слова Вінса ввели трьох людей в справжнє здивування. "К-кхек!" Але тут позаду Тео з'явилася чиясь настільки потужна присутність, що його хребет просто-таки скувало холодом. Вона кардинально відрізнялася від Старшого Лича і сприймалася зовсім інакше порівняно з перебуванням поблизу Майстра Синьої Вежі. Це був тиск, який хотів впечатати його в землю. Можливо, ця людина і не мала наміру робити нічого подібного, але навіть просто стоячи на місці вона, здавалося, ось-ось розгромить все навколо себе. Це була присутність абсолютно сильної людини, яку просто не можна було приховати! - І що, цей маленький хлопець - наш новенький? - пролунав солодкий і глибокий голос, схожий на старовинне вино. А потім перед Теодором і Сільвією з'явився сам володар цього голосу. В неї було яскраво-червоне волосся і золотисті очі, що сяяли, немов сонце. Її одяг був темно-червоним і ледь міг називатися мантією, прикриваючи лише частину жіночного фігуристого тіла. Тим не менш, ніхто б навіть не наважився поглянути на цю жінку. "Повітря... Стало спекотнішим?" Це була не галюцинація. Це була жахлива магічна сила, яка змушувала ману в повітрі реагувати, піднімаючи температуру навколишнього середовища. Незважаючи на прохолодну погоду, шкіру Теодора лоскотало тепло. Була лише одна людина, настільки незвичайна, що могла змінити навколишнє середовище і виглядати при цьому настільки чарівно. - Що ж, доволі гарний хлопець, - сказала Майстер Червоної Вежі, взявши Тео за підборіддя, - Відтепер його поведе Вероніка. _________________________________________ Майстер Червоної Вежі, Вероніка.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!