Ем, а це їстівне (частина 3)?

"Просторова кишеня... Це предмет, який я запозичив в свого вчителя, але в даній ситуації в мене немає жодного іншого варіанта, який дозволив би мені його зберегти".

Згодовування його Глаттоні не вважалося б втратою або продажем. Подібно до магічних книг, з'їдена просторова кишеня не залишила б після себе жодного сліду. А як виправдання Тео міг послатися на те, що предмет був зруйнований під час битви зі Старшим Личем.

Так чи інакше, якщо він залишить гримуар тут, то рано чи пізно з'явиться другий або навіть третій Джованні.

Менше ніж за два місяці маг 5-го Кола був перетворений на Старшого Лича 6-го Кола. Якщо ж новий господар отримає півроку або рік, то цілком зможе переродитися в таку легендарну нежить, як Архілич. А масштаби подібної трагедії такі, що ними довелося б займатися вже всьому континенту, а не окремо взятому королівству.

Ба більше, Тео не був впевнений, що гримуар не триматиме на нього образи. Задумавшись, Теодор прийняв остаточне рішення.

- ... Глаттоні.

- Що?

- Що станеться з вмістом просторової кишені, якщо її з'їдять?

- Не турбуйся. Він не зникне, - радісним тоном відповів його гримуар.

- Це неоднозначна відповідь... Але, ух... Тут вже нічого не поробиш.

Тео поклав просторову кишеню на землю. Йому було досі важко повірити, що це щось, що нагадувало гаманець із потертої тканини та іржавих пластин, коштувало сотні золотих. Цей рідкісний і розкішний предмет став би ціллю будь-якого крадія, що поважає себе.

Теодор ще трохи похитнувся, після чого дозволив артефакту проковтнути цілий статок.

- Їж давай...

Долонька проковтнула просторову кишеню ще до того, як Тео навіть закінчив говорити.

Ви поглинули "Просторову кишеню".

Помилка!

Після поїдання магічної сутності стався невідомий феномен!

Виявлено приховану функцію Глаттоні.

Користувач повинен ознайомитися з інформацією, що описує нову функцію гримуара.

Ця здатність працює стабільно незалежно від рангу гримуара.

Гримуар "Глаттоні".

Ранг: Е.

Після поглинання просторової кишені, активувалася одна з прихованих функцій Глаттоні.

Тепер гримуар має місце для зберігання здобичі, яку не може перетравити.

Попередні власники зберігали з її допомогою своє майно і називали її "Інвентарем". Як поточний власник гримуара, Ви можете перейменувати її.

* Гримуар перебуває в неповноцінному стані. Більшість функцій запечатано.

* Один раз на день він буде прокидатися, щоб вгамувати голод.

* Відразу ж після насичення він відповість на одне Ваше запитання.

* Здібності, які він поглинає, будуть передані його господареві.

* Гримуар витягує сутність зі з'їдених книг або предметів. Чим вище розуміння господаря гримуара про книгу або предмет, тим вище ефективність.

* Поглинає магічну силу предмета, в якому вона міститься.

* Активована функція Запам'ятовування.

* Активована функція Інвентарю.

Тео мовчки прочитав надану йому інформацію, після чого запитав:

- Інвентар... Отже, це різновид просторової магії зберігання. І якщо він має ту саму функцію, що й звичайна просторова кишеня, тоді його не обов'язково було їсти. Хіба ти не спеціально підштовхнув мене на це?

- Користувач, я не займаюся подібними речами.

Це було розумне запитання, але Глаттоні відповіла досить холодно. Здавалося, що гримуар незадоволений тим, що його порівнюють із простим артефактом. А це означало лише одне - просторова кишеня має бути набагато гіршою за "Інвентар" Глаттоні.

- Ти не можеш зберігати гримуар в просторовій кишені. Ну, якийсь час тобі вдалося б там його протримати, але, прокинувшись, він зумів би вибратися з простору твоєї кишені.

- Отже, з Інвентарем такого не станеться?

- Правильно. Інвентар являє собою просторову сутність, яка існує в мені, і відрізняється від інших просторів. Не маючи можливості виходити за межі вимірів, гримуар не зможе втекти жодним із доступних способів.

Якщо так, то історія й справді змінювалася. Це був вимір, який міг блокувати навіть стрибок гримуара в просторі! Придбання подібної здатності безумовно коштувало жертви у вигляді з'їденої просторової кишені. Крім того, місця для зберігання в інвентарі було значно більше, ніж в просторовій кишені, тому Теодору більше ні до чого було причепитися.

Закінчивши розмову, Тео подивився на книгу, що лежала на землі.

Вж-ж-ж-ж-ж!

Книга була оповита слабким темним серпанком, випускаючи зловісну вібрацію. Це була спадщина легендарного чорнокнижника. Однак цей маг, очевидно, навіть не очікував зустріти такого хижака, як Глаттоні.

До зустрічі з Глаттоні Теодор навіть уявити собі не міг гримуар, який харчувався іншими гримуарами.

- Ну, я завжди вважав, що вдача обходить мене стороною, - пробурмотів Тео і простягнув ліву руку в напрямку до землі.

Чавк!

Таким чином, гримуар "Поклоніння Смерті" відразу ж опинився в Інвентарі, звідки він вже не міг вибратися.

В кімнаті більше не залишилося цінних предметів, і Тео не знав, коли зруйнується печера, якій довелося пройти через такі серйозні зміни. Також йому необхідно було знайти своїх товаришів, від яких він був відділений.

За час його відсутності з ними могло статися що завгодно.

Проте саме вони знайшли Теодора, а не навпаки.

- ... Тео! - пролунав дзвінкий голос, супроводжуваний шурхотом порваної мантії. Похитуючись, Сільвія підбігла до Тео й обійняла його.

- Е-е? Сільвія? - сильно здивовано вимовив Тео.

- Ти живий, роботодавцю! Здається, ти виглядаєш набагато краще за нас, а?

- ... Капітан Рендольф.

Рендольф, який підійшов слідом за дівчиною, ляснув його по плечу. Його товариші не думали, що він матиме такий гарний вигляд після того, як лич розчинить його в просторі.

Якщо як слід замислитися над цим, то факт того, що всім трьом вдалося залишитися цілими й неушкодженими, був і справді дивовижним.

В той час як двом людям вдалося пережити битву зі Старшим Личем, Теодор зміг знищити його. Тим часом Тео помітив, що в екіпіровці Рендольфа щось змінилося.

- Схоже, ти все-таки знайшов їх.

- О, ти помітив?

Незважаючи на велику кількість ран по всьому тілу, Рендольф розсміявся, немов дитина, і доторкнувся до своїх мечів. Для мечника клинок був схожий на продовження його руки, і мечі Рендольфа для нього не були винятком. Найманець хотів було похвалитися своєю обновкою, але не встиг.

Ру-ду-ду-ду!

Пролунав гуркіт, і печера почала дрібно тремтіти. Після зникнення підземелля, печера почала валитися.

Трійця переглянулася і побігла до виходу, не вимовивши більше ні слова. Перед тим, як вітати один одного з перемогою над личем, їм потрібно було ще благополучно вибратися з печери.

***

Таким чином, володіння Міллерів було врятовано.

Щойно Старший Лич впав, вся нежить перетворилася на попіл. Мерці, які брали сили з гримуара, більше не могли залишатися в цьому світі. Деякі істоти, які не були створені безпосередньо, як, наприклад, примари, були примусово повернуті в Негативний Вимір.

Своєю чергою, трупи, які були відроджені в якості нежиті, нікуди не поділися, і на жителів чекало власноручне прибирання гнилої плоті.

Щойно ці землі нарешті знайшли мир і спокій, жителі села влаштували невеликий фестиваль, присвячений порятунку від катастрофи. Дружина мельника, Беккі, відчинила двері свого складу. Альберт із кондитерського цеху розпалив свої печі. Господар таверни, Стівен, викотив бочки з вином.

Зовсім небагато часу в житті найманців присвячено вину, дозвіллю і грошам, а тому жителі не могли позбавити їх радості трохи повеселитися.

Однак була одна людина, в якої ніяк не вийшло вписатися в цю життєрадісну атмосферу.

- Ху-у-у-у-у...

З вуст Теодора вийшло глибоке зітхання, коли він згадав нещодавні події. Їхня перемога була пов'язана виключно з вдачею. Якби він ухвалив неправильне рішення, то не зміг би врятувати не тільки власне життя, а й все своє рідне місто.

А тому він не міг веселитися і танцювати під місяцем, як решта жителів.

"В мене недостатньо сил. Ні... Мені не вистачає часу".

Було кілька засобів, які він міг використати, щоб стати сильнішим. З Магічною Ракетою Альфреда і функцією Запам'ятовування Тео міг бути в кілька разів сильнішим за будь-якого іншого мага його рівня. Але він зовсім не очікував, що станеться така ситуація, як із посудиною життя. Він й гадки не мав, з чим йому доведеться зіткнутися. І не був до цього готовий.

А якщо він продовжуватиме сподіватися на вдачу, то одного разу це його вб'є.

Таким чином, замість того, щоб насолоджуватися перемогою, Тео ламав собі голову над тим, чого ж йому не вистачало.

- Привіт, молодий пане! Ти чого без настрою? - почув він позаду себе чийсь голос.

"Цей голос..."

Озирнувшись, Тео побачив Рендольфа зі склянкою пива і трохи почервонілим обличчям. Він міг лише здогадуватися про те, скільки випив найманець, але його червоний ніс був справжнім видовищем. Найімовірніше, Рендольф тільки-но закінчив святкувати, оскільки в нього на обличчі не було й слідів гідності першокласного мечника.

Тео посміхнувся, дивлячись на його кумедний вигляд, і вимовив:

- О, тепер ти називаєш мене молодим паном?

- Ку-ху-ху, це природно. Після того, як ти виманив у мене 200 золотих, по-іншому і не скажеш. Інший на моєму місці вже задумався б про те, як скоріше тебе позбутися.

- Я віддав тобі реліквії, які ти шукав.

- О, невже ти хочеш, щоб я показав їх тобі? Люди з давніх часів божеволіють від хорошої сталі.

Рендольф був в захваті від реакції Тео і оголив два клинки, отримані з полеглого лицаря-скелета.

Фшу-у-у-ух!

З різким звуком мечі покинули піхви.

Навіть Теодор, який нічого не розумів у зброї ближнього бою, відчув, що звук настільки гострий, що може розрізати шкіру. Це були чудові мечі і виглядали одними з найкращих в своєму роді, навіть попри те, що не пройшли процес магічного зачарування.

- ... Ого.

Тео звернув увагу на зображення вовків.

Вони здавалися практично живими. Щоразу, коли Рендольф піднімав свої мечі, вовча зграя, здавалося, починала бігти вперед по повітрю. Цей образ, відбитий в місячному світлі, здавався витвором мистецтва.

На мить Теодору навіть здалося, що він чує вовче виття.

Рендольф кілька разів крутнув лезами і з гордовитим обличчям оголосив:

- Так, молодий пане, я б нізащо не обміняв їх на 200 золотих. Навіть якби вони не були реліквіями, вони занадто цінні для мене. Поки я живий - вони будуть зі мною.

- Може тоді мені варто попросити тебе дати більше грошей?

- ... Молодий пане, як щодо того, щоб продовжити кар'єру в якості торговця, а не мага? Я ніколи не бачив когось шляхетної крові більш нахабного, ніж молодий пан.

Двоє чоловіків подивилися один на одного і розсміялися. Можливо, через гарний настрій Рендольфа, а можливо, через щось інше, але похмуре обличчя Теодора просвітліло.

Товариші ще трохи поговорили, після чого Рендольф сказав, що йому потрібно повертатися до своїх підлеглих.

- Ах, і ще, молодий пане, - наостанок вимовив найманець, вказавши пальцем вбік, - Ти не повинен змушувати свою дівчину чекати надто довго.

- Що? - Тео подивився в зазначеному Рендольфом напрямку і застиг, зустрівшись поглядом із парою блакитних щенячих очей.

"Це... Так вже..." - почухав голову Тео, усвідомивши, що приділяє недостатньо багато уваги Сільвії.

Сільвія не була холодною щодо людей. Вона просто не знала, як із ними взаємодіяти. Вона могла здатися байдужою, але насправді їй було просто ніяково спілкуватися з тими, хто до неї підходив.

Для неї це був новий досвід, коли люди представлялися їй і казали, що вона їхня майбутня пані.

- Ах, все не так, - зітхнув Тео, щоправда, тепер вже набагато легше, ніж минулого разу, і пішов до оточеної людьми Сільвії.

Дорогою він перекинувся кількома словами з дружиною мельника і подумав про те, як би так відправити дідуся Альберта додому, щоб той нарешті відпочив.

Нарешті він по-справжньому повернувся в своє комфортне рідне місто.