"Просторова кишеня... Це предмет, який я запозичив в свого вчителя, але в даній ситуації в мене немає жодного іншого варіанта, який дозволив би мені його зберегти".
Згодовування його Глаттоні не вважалося б втратою або продажем. Подібно до магічних книг, з'їдена просторова кишеня не залишила б після себе жодного сліду. А як виправдання Тео міг послатися на те, що предмет був зруйнований під час битви зі Старшим Личем.
Так чи інакше, якщо він залишить гримуар тут, то рано чи пізно з'явиться другий або навіть третій Джованні.
Менше ніж за два місяці маг 5-го Кола був перетворений на Старшого Лича 6-го Кола. Якщо ж новий господар отримає півроку або рік, то цілком зможе переродитися в таку легендарну нежить, як Архілич. А масштаби подібної трагедії такі, що ними довелося б займатися вже всьому континенту, а не окремо взятому королівству.
Ба більше, Тео не був впевнений, що гримуар не триматиме на нього образи. Задумавшись, Теодор прийняв остаточне рішення.
- ... Глаттоні.
- Що?
- Що станеться з вмістом просторової кишені, якщо її з'їдять?
- Не турбуйся. Він не зникне, - радісним тоном відповів його гримуар.
- Це неоднозначна відповідь... Але, ух... Тут вже нічого не поробиш.
Тео поклав просторову кишеню на землю. Йому було досі важко повірити, що це щось, що нагадувало гаманець із потертої тканини та іржавих пластин, коштувало сотні золотих. Цей рідкісний і розкішний предмет став би ціллю будь-якого крадія, що поважає себе.
Теодор ще трохи похитнувся, після чого дозволив артефакту проковтнути цілий статок.
- Їж давай...
Долонька проковтнула просторову кишеню ще до того, як Тео навіть закінчив говорити.
Ви поглинули "Просторову кишеню".
Помилка!
Після поїдання магічної сутності стався невідомий феномен!
Виявлено приховану функцію Глаттоні.
Користувач повинен ознайомитися з інформацією, що описує нову функцію гримуара.
Ця здатність працює стабільно незалежно від рангу гримуара.
Гримуар "Глаттоні".
Ранг: Е.
Після поглинання просторової кишені, активувалася одна з прихованих функцій Глаттоні.
Тепер гримуар має місце для зберігання здобичі, яку не може перетравити.
Попередні власники зберігали з її допомогою своє майно і називали її "Інвентарем". Як поточний власник гримуара, Ви можете перейменувати її.
* Гримуар перебуває в неповноцінному стані. Більшість функцій запечатано.
* Один раз на день він буде прокидатися, щоб вгамувати голод.
* Відразу ж після насичення він відповість на одне Ваше запитання.
* Здібності, які він поглинає, будуть передані його господареві.
* Гримуар витягує сутність зі з'їдених книг або предметів. Чим вище розуміння господаря гримуара про книгу або предмет, тим вище ефективність.
* Поглинає магічну силу предмета, в якому вона міститься.
* Активована функція Запам'ятовування.
* Активована функція Інвентарю.
Тео мовчки прочитав надану йому інформацію, після чого запитав:
- Інвентар... Отже, це різновид просторової магії зберігання. І якщо він має ту саму функцію, що й звичайна просторова кишеня, тоді його не обов'язково було їсти. Хіба ти не спеціально підштовхнув мене на це?
- Користувач, я не займаюся подібними речами.
Це було розумне запитання, але Глаттоні відповіла досить холодно. Здавалося, що гримуар незадоволений тим, що його порівнюють із простим артефактом. А це означало лише одне - просторова кишеня має бути набагато гіршою за "Інвентар" Глаттоні.
- Ти не можеш зберігати гримуар в просторовій кишені. Ну, якийсь час тобі вдалося б там його протримати, але, прокинувшись, він зумів би вибратися з простору твоєї кишені.
- Отже, з Інвентарем такого не станеться?
- Правильно. Інвентар являє собою просторову сутність, яка існує в мені, і відрізняється від інших просторів. Не маючи можливості виходити за межі вимірів, гримуар не зможе втекти жодним із доступних способів.
Якщо так, то історія й справді змінювалася. Це був вимір, який міг блокувати навіть стрибок гримуара в просторі! Придбання подібної здатності безумовно коштувало жертви у вигляді з'їденої просторової кишені. Крім того, місця для зберігання в інвентарі було значно більше, ніж в просторовій кишені, тому Теодору більше ні до чого було причепитися.
Закінчивши розмову, Тео подивився на книгу, що лежала на землі.
Вж-ж-ж-ж-ж!
Книга була оповита слабким темним серпанком, випускаючи зловісну вібрацію. Це була спадщина легендарного чорнокнижника. Однак цей маг, очевидно, навіть не очікував зустріти такого хижака, як Глаттоні.
До зустрічі з Глаттоні Теодор навіть уявити собі не міг гримуар, який харчувався іншими гримуарами.
- Ну, я завжди вважав, що вдача обходить мене стороною, - пробурмотів Тео і простягнув ліву руку в напрямку до землі.
Чавк!
Таким чином, гримуар "Поклоніння Смерті" відразу ж опинився в Інвентарі, звідки він вже не міг вибратися.
В кімнаті більше не залишилося цінних предметів, і Тео не знав, коли зруйнується печера, якій довелося пройти через такі серйозні зміни. Також йому необхідно було знайти своїх товаришів, від яких він був відділений.
За час його відсутності з ними могло статися що завгодно.
Проте саме вони знайшли Теодора, а не навпаки.
- ... Тео! - пролунав дзвінкий голос, супроводжуваний шурхотом порваної мантії. Похитуючись, Сільвія підбігла до Тео й обійняла його.
- Е-е? Сільвія? - сильно здивовано вимовив Тео.
- Ти живий, роботодавцю! Здається, ти виглядаєш набагато краще за нас, а?
- ... Капітан Рендольф.
Рендольф, який підійшов слідом за дівчиною, ляснув його по плечу. Його товариші не думали, що він матиме такий гарний вигляд після того, як лич розчинить його в просторі.
Якщо як слід замислитися над цим, то факт того, що всім трьом вдалося залишитися цілими й неушкодженими, був і справді дивовижним.
В той час як двом людям вдалося пережити битву зі Старшим Личем, Теодор зміг знищити його. Тим часом Тео помітив, що в екіпіровці Рендольфа щось змінилося.
- Схоже, ти все-таки знайшов їх.
- О, ти помітив?
Незважаючи на велику кількість ран по всьому тілу, Рендольф розсміявся, немов дитина, і доторкнувся до своїх мечів. Для мечника клинок був схожий на продовження його руки, і мечі Рендольфа для нього не були винятком. Найманець хотів було похвалитися своєю обновкою, але не встиг.
Ру-ду-ду-ду!
Пролунав гуркіт, і печера почала дрібно тремтіти. Після зникнення підземелля, печера почала валитися.
Трійця переглянулася і побігла до виходу, не вимовивши більше ні слова. Перед тим, як вітати один одного з перемогою над личем, їм потрібно було ще благополучно вибратися з печери.
***
Таким чином, володіння Міллерів було врятовано.
Щойно Старший Лич впав, вся нежить перетворилася на попіл. Мерці, які брали сили з гримуара, більше не могли залишатися в цьому світі. Деякі істоти, які не були створені безпосередньо, як, наприклад, примари, були примусово повернуті в Негативний Вимір.
Своєю чергою, трупи, які були відроджені в якості нежиті, нікуди не поділися, і на жителів чекало власноручне прибирання гнилої плоті.
Щойно ці землі нарешті знайшли мир і спокій, жителі села влаштували невеликий фестиваль, присвячений порятунку від катастрофи. Дружина мельника, Беккі, відчинила двері свого складу. Альберт із кондитерського цеху розпалив свої печі. Господар таверни, Стівен, викотив бочки з вином.
Зовсім небагато часу в житті найманців присвячено вину, дозвіллю і грошам, а тому жителі не могли позбавити їх радості трохи повеселитися.
Однак була одна людина, в якої ніяк не вийшло вписатися в цю життєрадісну атмосферу.
- Ху-у-у-у-у...
З вуст Теодора вийшло глибоке зітхання, коли він згадав нещодавні події. Їхня перемога була пов'язана виключно з вдачею. Якби він ухвалив неправильне рішення, то не зміг би врятувати не тільки власне життя, а й все своє рідне місто.
А тому він не міг веселитися і танцювати під місяцем, як решта жителів.
"В мене недостатньо сил. Ні... Мені не вистачає часу".
Було кілька засобів, які він міг використати, щоб стати сильнішим. З Магічною Ракетою Альфреда і функцією Запам'ятовування Тео міг бути в кілька разів сильнішим за будь-якого іншого мага його рівня. Але він зовсім не очікував, що станеться така ситуація, як із посудиною життя. Він й гадки не мав, з чим йому доведеться зіткнутися. І не був до цього готовий.
А якщо він продовжуватиме сподіватися на вдачу, то одного разу це його вб'є.
Таким чином, замість того, щоб насолоджуватися перемогою, Тео ламав собі голову над тим, чого ж йому не вистачало.
- Привіт, молодий пане! Ти чого без настрою? - почув він позаду себе чийсь голос.
"Цей голос..."
Озирнувшись, Тео побачив Рендольфа зі склянкою пива і трохи почервонілим обличчям. Він міг лише здогадуватися про те, скільки випив найманець, але його червоний ніс був справжнім видовищем. Найімовірніше, Рендольф тільки-но закінчив святкувати, оскільки в нього на обличчі не було й слідів гідності першокласного мечника.
Тео посміхнувся, дивлячись на його кумедний вигляд, і вимовив:
- О, тепер ти називаєш мене молодим паном?
- Ку-ху-ху, це природно. Після того, як ти виманив у мене 200 золотих, по-іншому і не скажеш. Інший на моєму місці вже задумався б про те, як скоріше тебе позбутися.
- Я віддав тобі реліквії, які ти шукав.
- О, невже ти хочеш, щоб я показав їх тобі? Люди з давніх часів божеволіють від хорошої сталі.
Рендольф був в захваті від реакції Тео і оголив два клинки, отримані з полеглого лицаря-скелета.
Фшу-у-у-ух!
З різким звуком мечі покинули піхви.
Навіть Теодор, який нічого не розумів у зброї ближнього бою, відчув, що звук настільки гострий, що може розрізати шкіру. Це були чудові мечі і виглядали одними з найкращих в своєму роді, навіть попри те, що не пройшли процес магічного зачарування.
- ... Ого.
Тео звернув увагу на зображення вовків.
Вони здавалися практично живими. Щоразу, коли Рендольф піднімав свої мечі, вовча зграя, здавалося, починала бігти вперед по повітрю. Цей образ, відбитий в місячному світлі, здавався витвором мистецтва.
На мить Теодору навіть здалося, що він чує вовче виття.
Рендольф кілька разів крутнув лезами і з гордовитим обличчям оголосив:
- Так, молодий пане, я б нізащо не обміняв їх на 200 золотих. Навіть якби вони не були реліквіями, вони занадто цінні для мене. Поки я живий - вони будуть зі мною.
- Може тоді мені варто попросити тебе дати більше грошей?
- ... Молодий пане, як щодо того, щоб продовжити кар'єру в якості торговця, а не мага? Я ніколи не бачив когось шляхетної крові більш нахабного, ніж молодий пан.
Двоє чоловіків подивилися один на одного і розсміялися. Можливо, через гарний настрій Рендольфа, а можливо, через щось інше, але похмуре обличчя Теодора просвітліло.
Товариші ще трохи поговорили, після чого Рендольф сказав, що йому потрібно повертатися до своїх підлеглих.
- Ах, і ще, молодий пане, - наостанок вимовив найманець, вказавши пальцем вбік, - Ти не повинен змушувати свою дівчину чекати надто довго.
- Що? - Тео подивився в зазначеному Рендольфом напрямку і застиг, зустрівшись поглядом із парою блакитних щенячих очей.
"Це... Так вже..." - почухав голову Тео, усвідомивши, що приділяє недостатньо багато уваги Сільвії.
Сільвія не була холодною щодо людей. Вона просто не знала, як із ними взаємодіяти. Вона могла здатися байдужою, але насправді їй було просто ніяково спілкуватися з тими, хто до неї підходив.
Для неї це був новий досвід, коли люди представлялися їй і казали, що вона їхня майбутня пані.
- Ах, все не так, - зітхнув Тео, щоправда, тепер вже набагато легше, ніж минулого разу, і пішов до оточеної людьми Сільвії.
Дорогою він перекинувся кількома словами з дружиною мельника і подумав про те, як би так відправити дідуся Альберта додому, щоб той нарешті відпочив.
Нарешті він по-справжньому повернувся в своє комфортне рідне місто.
Далі
Розділ 52 - Голоси, що кличуть його (частина 1).
Пройшло декілька днів... "Сьогодні вже четвертий день, і в найближчі три дні теж буде деякий вільний час". Закінчивши своє завдання, Теодор вже наступного дня надіслав Магічній Спільноті повідомлення. Процедура наказувала передачу доповіді після повернення до столиці, але в такій серйозній ситуації йому необхідно було відправити повідомлення. Щойно в столиці почують новини, то в Баронство Міллерів буде відправлено старшого інспектора з Мана-віля. Тео припустив, що якщо ця людина використовуватиме таке саме експрес-перевезення, що й він сам, то прибуде за три дні. До цього часу він мав стабілізувати свої нестійкі кола. Вжу-у-у-у-у... Поки Тео перебував в максимальній концентрації, він весь спітнів. Ковдра наскрізь просочилася потом, набувши сірого відтінку. Він провів майже півдня в медитації, але тремтяче 5-е Коло в його тілі все ніяк не хотіло зупинятися. 5-е Коло, яке утворилося після вживання посудини життя, було доволі нестійким, оскільки не було досягнуте через нормальний процес. - ... Уф, схоже, щодо найкоротшого шляху існує певна дискримінація, - проворчав Тео, витираючи піт із чола. Тим не менш, йому пощастило, що з часом кола стали більш стабільними. Кола були обов'язковою і невід'ємною частиною для магів. Вони були ще одним органом, що злився з серцем. Рух нестійких кіл нічим не відрізнявся від серцевої недостатності, яка могла спричинити небезпечні для життя ситуації. Теодор же заскочив на наступне коло менше ніж через два тижні після взяття попереднього. "Гримуари й справді абсурдні". Те ж саме можна було сказати і про "Поклоніння Смерті". Джованні був магом, який щойно перейшов на 5-е Коло. Він був людиною, яка відчувала ревнощі до досягнень Сільвії, і всього за два місяці став Старшим Личем. Озираючись назад, взяття 5-го Кола було не таким вже й великим досягненням. "Але як мені про це розповісти вчителеві?" - подумав Тео, покинувши свою кімнату і попрямувавши до вітальні. Батько, який жував шматок хліба за столом, жестом запросив його сісти навпроти. Після того, як нежить зникла, обличчя батька стало здаватися куди спокійнішим, ніж зазвичай. - Мій старший син прокинувся. Ти добре виспався? - Так, батьку. - Всі мої занепокоєння позаду. Мій благонадійний син повернувся додому. Хе-хе-хе! Він був шляхетною людиною з провінції, але зовсім не дурнем. Якби Тео не повернувся, Денніс міг тільки здогадуватися, на що б перетворилося село. Його син, який на його думку був ще молодий, вирішив всі проблеми. Денніс мало що знав про магів і монстра, якого називали Старшим Лицем, але зате знав наступне: він добре виховав сина. Почувши голос свого батька, наповнений теплом, Тео усміхнувся. - Кхе-хе. Тату, це вже занадто. - Ах, так. Згадав. Та дівчинка, Сільвія. - А-а? Ах, так... - моргнув Тео, почувши ім'я Сільвії. Він не був впевнений, що скаже його батько, а тому трохи нервував. На щастя, йому не було про що турбуватися. - Прокинувшись, вона пішла до передніх воріт. Мені здається, вона збиралася з кимось зустрітися. - З ким? - Начебто вона сказала... З огляду на час відправлення ним повідомлення до столиці, якщо старший інспектор не полетів на легендарному пегасі, то він просто ніяк не зміг би дістатися в такі терміни до володінь Міллерів. "Може, це хтось ще?" Поки Тео дивувався... - Здається, вона говорила щось про старійшину з Білої Вежі. Це було схоже на те, немов хтось викликав перед носом Тео вогняну кулю. *** Почувши це, Тео вискочив з дому. Він мав якомога швидше прибути в призначене місце. За словами батька, Сільвія особливо не поспішала, але який маг наважиться змушувати чекати когось зі старійшин? Крім того, "старійшини" зазвичай мали ранг Голови. А це, своєю чергою, означало, що за статусом вони були вищими за Вінса. Тео міг опинитися в невигідному становищі, якщо викличе невдоволення такої людини. Використавши Прискорення, він знайшов Сільвію біля входу в село. - Сільвія! - Ти прийшов!... А-а? Дівчина привіталася з ним, але коли обернулася, то на її обличчі з'явилося замішання. І не дивно, адже Тео обливався потом. - Чому ти так поспішаєш, Тео? Я думала, що ти втомився, а тому попросила передати тобі повідомлення, коли ти прокинешся. - Все нормально. Невже справді старійшина з Білої Вежі? - Так, дідусь Шугель. - Ти вже бачилася з ним? Сільвія кивнула, а потім вказала пальцем на місце біля входу в село. Там стояв намет, якого кілька днів тому там не було. Магія, що використовувалася під час боротьби з нежиттю, була перетворена в акуратні стовпи. Він не знав, коли це сталося, але все це було перероблено в доволі акуратний і організований захист. Вочевидь в цьому наметі й був не хто інший, як старший інспектор із Білої Вежі, Шугель. Намагаючись привести до ладу своє дихання, Тео запитав у Сільвії. - Що ж, тоді ми підемо? - Так, він попросив мене привести тебе сьогодні. "... Не дарма я сюди так мчав". Тео остудив своє тіло за допомогою одного із заклинань і привів до ладу одяг, після чого ступив у намет. Проте всередині зовсім не було такої напруженості, як він очікував. Невже тому, що він вже зустрічався з такими гучними іменами, як Майстер Синьої Вежі та Король Курт III? Прослизнувши крізь вхід у наметі, Тео спокійно вклонився. - О-о... Ви прийшли, - привітав їх глибокий літній голос. Чарівник із бородою і волоссям, білим, як і його одяг, усміхнувся. На відміну від його волосся, шкіра старого мага була гладенькою і без найменших ознак старіння. А його яскраві очі, немов у дитини, були сповнені енергією. Слідом за Теодором до намету ввійшла Сільвія і підійшла до літнього мага. - Дідусь Шугель, це Тео. - Так, дякую тобі за важку роботу, - вимовив маг і тихенько погладив голову Сільвії, немов вона була симпатична йому, після чого повернувся до Тео. Щойно маг подивився на нього, Теодор поклонився. Однак це було не тому, що на нього щось тиснуло. Він був молодим магом, який віддавав данину поваги старшим. - Теодор Міллер, учень Вінса Гайделя, вітає старійшину Шугеля з Білої Вежі. - Так, я старійшина Шугель з Білої Вежі. Цього разу мене було призначено експертом в ситуації, про яку ви доповіли. - Що таке експерт? Тео знав про інспекторів, але вперше чув про експерта. Шугель розсміявся і погладив свою бороду. Відповіді старших не рідко вводили юних магів у ступор. - Як правило, мене не відправляють на такі справи. Однак це незвичний випадок, а тому обрали саме мене, щоб з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки. Саме з цієї причини існування експертів майже невідоме, - пояснив Шугель. - Ах, ясно. - Хіба ти не хотів дещо про щось мене запитати? Теодор здригнувся, почувши слова Шугеля. Його й справді цікавило одне питання. Навіть на коні знадобився б тиждень, щоб дістатися від Мана-віля до володінь Міллерів, але Шугель потрапив сюди менш ніж за день після того, як новини досягли столиці. Це була швидкість, яка багато в чому суперечила здоровому глузду. Однак замість того, щоб поставити запитання, Тео знайшов відповідь. - Ви - просторовий маг. Його голос наповнився величезною повагою. По-іншому й бути не могло, бо просторова магія класифікувалася як складне завдання найвищого рівня. Маги вітру мали доволі високі здібності в цій сфері, але, тим не менш, тих, кого можна було б назвати справжніми "просторовими магами", можна було б перерахувати на пальцях. Ба більше, перед Тео сиділа людина, яка подолала просто величезну відстань, а отже, володіла одним із найрідкісніших видів просторової магії. - Так... Це правильна відповідь. Однак недобре знімати з язика те, що хоче сказати тобі сам старий. - Е-е? Ах, вибачте. - Ха-ха-ха! Це був жарт. Жарт! Серйозність - непогана штука, але без почуття гумору життя стане стомлюючим. - Аа? Так само, як і у випадку з Майстром Синьої Вежі, Тео не міг впоратися зі своєрідним гумором літніх людей з веж магії. Тео подумки зітхнув, відчуваючи втому. Тим часом Сільвія просто сіла на стілець і почала читати якусь книгу. Мабуть, вона вже поговорила з Шугелем, або ж експерт, мабуть, хотів почути доповідь безпосередньо від Тео. *** Незабаром літній маг закінчив бесіду і почав слухати історію про Старшого Лича. - Отже, ти був мішенню Старшого Лича... - усміхнувся Шугель, дивлячись на Тео, після чого продовжив, - Але навіть якщо тебе перенесли в основну кімнату, то як ти знищив посудину життя? Теоретично це може зробити лише майстер меча або маг 7-го Кола. - Це була моя остання спроба, - зітхнув Тео, який довгий час готував відповідь на це складне запитання. Проте пояснення трюку, за допомогою якого він міг би знищити посудину життя, було досить простим. - Я перемістив посудину життя в просторову кишеню, яку запозичив у свого вчителя, і знищив весь гаманець. Коли я починаю про це думати, це здається справжнім божевіллям. Згідно з поясненням Глаттоні, посудина життя була захищена лише негативними ресурсами, а тому існувала можливість знищити її, якщо вона була ізольована в просторовій кишені. Щоправда, це була всього лише можливість, і ніщо не могло гарантувати повного успіху. Однак у подібній ситуації це не звучало якось безглуздо і виглядало досить правдоподібно. Також це було чудовим виправданням того, як йому вдалося позбутися просторової кишені. - Ах, ти знищив просторову кишеню? - перепитав здивований Шугель. - Так, це вийшло випадково. - Просторова кишеня... Ох, просторова кишеня? Я й не думав, що її можна використовувати з такою метою... По-справжньому творчий підхід... - пробурмотів Шугель, тупо втупившись перед собою. Відповідь і справді була досить шокуючою. Будь-хто, хто побачив би її, напевно перелякався б, що старий може втратити свою душу. Однак експерт Шугель з Білої Вежі поступово відновив свій первісний колір обличчя і вимовив: - Я думав не в тому напрямку... Так, це можливо. Зрештою, ти це зробив. - З-звісно. - Так... Вбити Старшого Лича просторовою кишенею. Це справді везіння. Насправді все так і було. Якби Старший Лич не перемістив Теодора, власника Глаттоні, в основну кімнату, то перемога була б за некромантом. Згодом він знищив би володіння Міллерів і повністю трансформувався б, спричинивши всесвітню катастрофу. Як і сказав Шугель, лиха було відвернено виключно завдяки везінню. Привівши до ладу своє грубе дихання, Шугель продовжив говорити: - Дякую за співпрацю. Твої слова мають сенс. Це відповідає свідченням інших людей... Я шкодую про те, що вважав тебе співучасником цієї ситуації. - Ні. Ви просто робили свою роботу, - ввічливо відповів Тео. Завдяки своїй ретельній підготовці йому вдалося переконати експерта і не допустити виявлення всіляких сумнівних моментів. Шугель тепло дивився на Тео, немов був вражений його ставленням. - Твої слова йдуть від самого серця. Що ж, тоді я передам тобі послання і на цьому закінчу свою роботу. Брови Тео здригнулися. Якщо робота експерта добігла кінця, то про яке тоді послання йшлося? Сільвія теж відірвала погляд від своєї книги, немов її теж це схвилювало. Невже мирна рутина Тео знову буде охоплена виром подій? По його хребту пробігло дивне передчуття. - Якби я прийшов сюди тільки як старший інспектор, то достатньо було б і інших магів. Але мене відправили сюди особисто, бо був наказ доставити вас. - Доставити... нас? - Правильно. Шугель дістав аркуш паперу і зачитав його вміст: - Інспектори, відправлені в Баронство Міллерів, Теодор Міллер і Сільвія, повинні повернутися якомога швидше. Я доручаю це старійшині Шугелю з Білої Вежі... В Королівстві Мелтор лише троє людей мають право віддавати мені прямі накази, - промовив старий, загинаючи свої зморшкуваті пальці, - Майстер Червоної Вежі Вероніка, Майстер Синьої Вежі Бланделл і Його Величність Курт III. В цей момент напруга Теодора сягнула свого піку. Це був виклик Майстра Червоної Вежі, обличчя якого він навіть не знав, Майстра Синьої Вежі, який і дав йому цю місію, чи Його Величності Короля? Тео зробив свої власні припущення для всіх трьох випадків, але жоден з них не відповідав його очікуванням. - Але це перший раз, коли я бачу в наказі одразу всі три імена. Теодор Міллер, здається, тобі вдалося привернути до себе увагу найвисокопоставленіших осіб нашого королівства.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!