Жадібний Гримуар (частина 4).

Тео несвідомо ковтнув.

Звуки, які видавала Глаттоні, і те, як вона вимовила його ім'я, здавалося, виходили з глибокої безодні. Від цього навіть кров холонула в жилах.

Тео мав щось сказати, але його губи не ворушилися. На щастя, у його вухах пролунав голос, що вирішив, очевидно, роз'яснити деякі нюанси.

Жадібний Гримуар, Глаттоні, вгамував свій голод. Його інтелект тимчасово прокинувся, і він готовий відплатити своєму господареві, який надав йому їжу.

Поточний стан Глаттоні неповноцінний.

Будь ласка, забезпечте його належною кількістю їжі, щоб повністю відновити його працездатність.

За винятком часу, присвяченого прийому їжі, Глаттоні перебуває в глибокому сні. Проте гримуар готовий відповісти на одне запитання відразу ж після того, як відчує, що наситився.

Пам'ятайте, мудрість старого гримуара, Глаттоні, воістину велика.

Будь ласка, поставте одне запитання, перш ніж Глаттоні зануриться в сон.

Пояснення було великим, але висновок був простий. Запитання і відповідь... Іншими словами, він міг поставити одне запитання, на яке б отримав одну відповідь.

Згідно з наданою інформацією цим дивним голосом, Глаттоні була дуже древнім гримуаром. Можливо, він роками тільки й робив, що поглинав книжки, а тому накопичені ним знання мали бути просто величезними. Навіть якби він їв лише одну книжку на день, то за рік накопичилося б понад триста. А якщо всі поглинуті ним книги були якось пов'язані з магією, то цінність цієї істоти була просто незмірною.

Для магів, які прагнуть пізнати нескінченну мудрість, цінність цієї розмови може бути навіть вищою, ніж серце дракона.

"Яке ж питання я повинен поставити?"

У нього зовсім не було часу, щоб як слід подумати над цим. Ця маленька істота лише ненадовго прокинулася, оскільки голодувала і мала скоро знову зануритися в глибокий сон. Тео не знав, скільки часу гримуар буде його чекати, але він припускав, що не особливо довго.

Про що слід запитати і які відповіді йому варто шукати?

Тео заглянув усередину самого себе.

"Я маю запитати про щось, що допоможе мені просто зараз".

Для Тео, який щойно став майстром 2-го Кола, знання про стародавню магію були б просто безглуздими. Питання про місця поховання скарбів або про здібності, які допоможуть їх відшукати, теж були передчасними.

Недарма була стара приказка, в якій ішлося про те, що надто жадібний зрештою позбудеться всього. Тео не збирався бути таким ідіотом, як ті, які хотіли всього й одразу. А отже, спектр можливих запитань був звужений до мінімальної кількості.

- Я готовий поставити запитання.

- Що цікавить? - коротко запитала Глаттоні.

Її голос усе ще був моторошним, але порівняно з першим разом, Тео до нього вже більш-менш звик. Мурашки, що знову пробігли по спині, він зупинити не зміг, але ось сформулювати і вимовити запитання все-таки зумів.

- Глаттоні, я хочу попросити тебе надати інформацію. Дай мені розуміння того, що ти за гримуар.

На мить настала тиша. Це було надто несподіване запитання?

Тео не знав.

- Добре.

Тим не менш, гримуар погодився відповісти на його запитання.

- Однак, щоб зрозуміти мене, твоя проникливість... Вузька, бідна. Язик, передати, не може.

Тео насупився. Гримуар не міг передати це за допомогою слів? Тоді з таким самим успіхом можна було сказати, що відповіді на запитання не буде, оскільки Тео недостатньо розвинений. Тео ніколи не пас задніх, коли справа доходила до мізків, але разом із цим він і справді не міг зрівнятися зі стандартами стародавнього гримуара.

Однак на цьому Глаттоні не закінчила говорити.

- Я візуалізую інформацію. Людині, власнику, сподобається шоу.

- Візуалізує?

- Це допоможе тобі уявити й зрозуміти. - відповів гримуар.

Щойно діалог закінчився, з боку лівої долоні Тео прямо до нього в голову потекли дивні зображення і символи. Це були числа, літери та якісь терміни. Тео відчув запаморочення і зрозумів, чому Глаттоні не могла передати це словами. Це було щось таке, що суперечило його здоровому глузду.

"Це - гримуар...!"

Гримуар...

Це була не книга, а магічне заклинання. Це був фрагмент істоти, що висміює цей світ. Найкращі маги сучасності не могли відтворити навіть щось, що віддалено нагадувало б Глаттоні. Навіть Тео, який ввібрав у себе інформацію про Глаттоні, ледь міг пояснити її суть.

А ще Тео побачив розпливчасте зведення про гримуар.

Гримуар "Глаттоні".

Ранг: F.

Ефекти:

Близькість до стихій збільшується на 1.

Магічна чутливість збільшується на 10.

Ви можете калібрувати і створювати магічні кола.

Ви вивчили "Удар Блискавки".

Ви навчилися більш просунутої версії заклинання "Щит".

* Гримуар перебуває в неповноцінному стані. Більшість його функцій запечатані.

* Один раз на день він буде прокидатися, щоб вгамувати голод.

* Відразу ж після насичення він відповість на одне Ваше запитання.

* Здібності, які він поглинає, будуть передані його господареві.

* Гримуар витягує сутність зі з'їдених книг або предметів. Чим вище розуміння господаря гримуара про книгу або предмет, тим вище ефективність.

І справді, це був досить зрозумілий опис. Можливо, цей гримуар часто використовували інші люди, перш ніж він потрапив до рук Тео. В іншому разі було б важко узагальнити інформацію про гримуар такими доступними роз'ясненнями.

Поки Тео перебирав у своїй голові отриману інформацію, Глаттоні позіхнула.

- Хм-м-м... Отже, я відповіла... - пролунав її моторошний голос, а потім зник разом із язиком і дірою в долоні.

Тео подивився на свою ліву руку з порожнім виразом обличчя. Від п'яти книжок, які проковтнула його долоня, не залишилося й сліду. Єдине, що доводило реальність того, що відбувалося, - це знання, що залишилися в його голові, і магічна сила, що виросла.

- Ха, ха-ха-ха...

До вух Тео донісся приглушений сміх. Він не розумів, що є джерелом його звучання, аж поки не відчув, що його губи самі собою розпливлися в усмішці.

Теодор Міллер... Сміх виходив із його власних вуст.

Це була та сама бібліотека, місце, у яке він тікав із нещадної реальності, що зневажала його. Хіба він міг колись розраховувати, що знайде тут щось настільки дивовижне?

"Я зможу закінчити академію. Ні, зараз проблема не у випуску. Для початку я повинен підвищити свої шанси!"

Голова в Тео була гарною, але в практиці він був повним профаном. Знання, які він отримував, були схожі на воду, вилиту в бездонну яму. Тео вже давно зрозумів, що всі його зусилля марні, але він все одно не здався. Крім професора Вінса ніхто ще не розкрив у ньому його справжні таланти. Однак усі зусилля професора Вінса були схожі на спробу оживити купку опалого листя. Проте, навіть із відмерлого листя з часом могло вирости дерево...

"Що вище розуміння господаря гримуара про книгу або предмет, то вища ефективність".

Зараз Тео не міг повною мірою усвідомити сенс цього короткого речення. У ньому йшлося не просто про запам'ятовування інформації та формул, описаних у книгах. Адже недарма щоразу, коли Тео робив із книжок якісь виписки, він і сам прогресував, здобуваючи нові знання і стаючи мудрішим.

Крім того, гримуар сам обрав свого власника. Не випадково, що знайшов його саме Теодор, який жадав знань більше, ніж будь-хто інший.

Дзинь!

Тишу порушив важкий дзвін. Тео машинально глянув на годинник, розташований у кутку бібліотеки. Годинникові стрілки вказували прямо вгору.

У таку пізню годину двері в гуртожиток уже були замкнені. Він виявив Глаттоні близько 10-ї години вечора, тож минуло не багато, не мало, а дві години.

"Що ж, сон у ліжку мені сьогодні не світить, але... Я й без того почуваюся чудово".

Його магічна сила просто-таки вирувала в ньому. Просто зараз Тео був упевнений на всі 100%, що зможе досягти успіху в магії 2-го Кола. Хоч його чутливість і зросла всього нічого, але навіть від цього він відчував величезне задоволення.

Тео знову подивився на інформацію про Глаттоні. У ній значилася коротка згадка про зміну його чутливості.

"Магічна чутливість збільшується на 10".

Число було вельми невеликим, а тому й самі зміни були досить незначними. Проте, що, як це 10 перетвориться на 20, 30 чи 100? Звичайно, це може зайняти деякий час, можливо, навіть кілька десятиліть... Але Тео відчував, що в змозі досягти своєї мети.

- ... Що ж, потрібно буде читати побільше книг.

Тео хотів попрактикуватися в магії, але бібліотека була не тим місцем, де це варто було робити. Якщо він випадково щось підпалить, то на нього вочевидь чекатиме покарання, а може, навіть не одне.

Крім того, слід було заздалегідь підібрати наступну порцію книжок для Глаттоні. І це заняття було куди корисніше, ніж просто дрімати в кріслі.

У кожному кроці Тео відчувалося хвилювання. Книги, схожі на шматки пирога в небі, тепер здавалися скринями зі скарбами, розташованими просто перед ним.

Він уже давно забув про існування в кишені свого пальта листа про необхідність проходження повторного курсу. Тепер, коли його довгоочікувана мрія була просто перед ним, Тео навіть не думав про те, щоб покинути академію.

Жадібний Гримуар на ім'я Глаттоні...

Це була його перша зустріч із Теодором Міллером.