Запитання і відповідь (частина 1).

Оскільки Глаттоні неабияк зголодніла, Тео довелося підготувати одразу дві книжки. Щойно він поклав їх на покривало і спрямував у вказаному напрямку свою ліву руку, зголоднілий язик швидко втягнув їх у свій бездонний шлунок.

Ви поглинули "Міць Піску і Вітру".

Ваше розуміння книги дуже високе.

Ви вивчили заклинання 4-го Кола - Піщана Буря.

Ви поглинули "Основи Виживання на Холоді".

Ваше розуміння книги дуже високе.

Ви вивчили заклинання 3-го Кола - Опір Холоду.

Книги, які стали сьогоднішнім обідом для Глаттоні, були досить корисними: Піщана Буря могла допомогти в пустелі, в той час як Опір холоду допомагав впоратися з морозом.

Гримуар підкріпився двома книжками і швидко спрямував отримані знання Теодору.

- Ухх...

Відчуття, як два магічних заклинання входять безпосередньо в мозок Тео, все ще було дивним. Насамперед так було тому, що магія 4-го Кола містила досить багато інформації. Тео зробив глибокий вдих, щоб заспокоїтися, після чого відкрив очі.

В той самий час Глаттоні почала говорити:

- Дві книжки. Схоже, сьогодні в тебе є запитання, яке ти хочеш поставити.

"Звідки взялося таке відчуття дискомфорту?" - запитав сам себе Теодор, перш ніж усвідомив, що тон Глаттоні змінився.

Мова, яка раніше звучала ривками, тепер була як у звичайної людини. Здивувавшись такому нововведенню, Тео запитав:

- Ви... Хіба Ви не стали говорити інакше?

- Хм-м?

- Раніше... Ви говорили уривками фраз.

Глаттоні фиркнула і відповіла:

- Це тому, що за останній час ти згодував мені велику кількість артефактів. Цього недостатньо, щоб роздрукувати наступний етап, але завдяки цьому відновився мій голос.

- ... Значить, це така функція.

- Так, це моя базова функція. Чи ти думав, що я завжди так кажу?

Тепер, коли гримуар відновив свій голос, він говорив з куди більшою гордістю, ніж раніше. Коли Тео годував його дешевими артефактами, Глаттоні мало не нудило.

Проте, якщо продовжувати вести таку розмову, то вона могла б затягнутися на кілька днів, а тому Тео перервав Глаттоні.

- Я хотів ще про дещо Вас запитати.

Глаттоні перестала говорити, а потім запитала:

- Хіба вже не надто пізно?

- А-а?

- Я вже відповіла на твоє запитання. Про те, чому змінився мій спосіб спілкування.

Обличчя Тео перекосилося. Нехай навіть ішлося лише про один день очікування, але будь-хто був би розчарований таким поворотом справ.

Проте незабаром його розчарування перетворилося на роздратування.

- Це жарт.

- ... Що?

- Ти не знаєш, що таке "жарт"? Це слова, які мають призвести до комічної ситуації...

- Я знаю, що таке жарт!

Він навіть не міг припустити, що жадібний гримуар - це той, хто може відпускати такі жарти... Це й справді була дивна істота. Вони ще навіть не дійшли до справи, але Тео вже вичерпав усю свою витримку.

Кілька разів глибоко зітхнувши, Тео знову відкрив рот. На щастя, попереднє запитання не розглядалося як "запитання, на яке можна отримати відповідь".

- Можу я передати своє право поставити запитання іншій людині?

Глаттоні видала вельми цікавий звук.

- Ухру-хру, як цікаво.

Тео уявив собі, як "око", що дивилося на нього з глибини долоні, повернулося до Вінса. Так чи інакше, навіть якщо відповіддю буде "ні", то Теодор сам поставить запитання, яке підготував Вінс.

А тому не дивно, що Глаттоні з готовністю відповіло:

- Це не має жодного значення. Ти - перша людина, яка здійснює подібну транзакцію, проте проблеми як такої в цьому немає.

- ... Продовжуйте, професоре.

- Дякую.

Тео відступив назад, а Вінс, навпаки, зробив крок вперед. Через невелике хвилювання поведінка Вінса дещо відрізнялася від звичайної. Він довго чекав на нагоду поставити це запитання і почувався наче спортсмен, який нарешті дістався фінішу після тривалого забігу довгою і невідомою йому дистанцією.

- Можу я звати Вас Глаттоні? - тремтячим голосом запитав Вінс.

- Будь-яке ім'я добре. Хіба я схожа на того, кого турбують подібні дрібниці?

- Зрозуміло. Тоді дозвольте мені поставити Вам запитання.

Вінс глибоко зітхнув і, після кількох спроб, нарешті поставив запитання, яке так довго прокручував у своїй голові:

- Я хочу, щоб Ви розповіли мені про стосунки між мовою і магією.

***

Магія існувала ще з тих часів, коли люди навіть не знали, як назвати це явище.

Ельфи, що живуть тисячоліттями; дракони, що мешкали в цьому світі десятки тисяч років; демони, скуті неправдивим, але вічним існуванням; а також незліченні інші істоти й раси використовували магічну силу, називаючи її найрізноманітнішими іменами.

Крім того, кожна раса по-своєму взаємодіяла з магією.

Ельфи використовували її для спілкування з духами, тоді як гноми використовували силу вогню і землі, щоб кувати залізо. Демони знущалися з законів буття, використовуючи таємничі ритуали, а дракони змушували світ здригатися лише кількома своїми словами.

Люди були єдиними, що народилися без жодної сили. Вони вкрали піснеспіви ельфів, стукали по залізу, як гноми, а іноді навіть наслідували ритуали демонів.

Перше тисячоліття в історії людства було безглуздим. Однак у наступному тисячолітті з'явилося трохи світла. Лише в третьому тисячолітті нарешті було завершено концепцію кіл. Уперше від початку створення світу в людському роду почали народжуватися "маги".

Відтоді минуло вже кілька тисяч років, але гримуар, що існував ще до заснування цього світу, вмить відповів на запитання людини-мага:

- Питання надто всеосяжне. Щоб повністю пояснити відносини між мовою і магією, буде недостатньо всього вашого життя.

- Тоді що, якщо обмежити пояснення тільки людською мовою?

- Результат буде тим самим. Існує 526 людських говірок, а тому обсяг інформації перевищує ліміт, дозволений для одного запитання.

- Хм-м.

Це була важка ситуація, а тому Вінс почав чухати своє підборіддя, напружено думаючи.

У Вежах Магії, де збиралися найкращі маги континенту, мало хто вивчав археологію. За останні два століття через численні війни було зруйновано сотні тисяч пам'яток історії, а тому багато попередніх записів було втрачено.

Не було перебільшенням сказати, що не існувало жодного способу дослідити стародавні забуті мови, окрім як через щось на кшталт гримуара. Вінс трохи помовчав, після чого вимовив:

- Тоді, будь ласка, поясніть мені, чому слова давніх мов і сучасної мови призводять до різних магічних ефектів.

Вінс вирішив не скупитися. Замість того, щоб спробувати дізнатися надто багато й одразу, професор поставив запитання, з яким зіткнувся зовсім недавно. Слова, що мали однакове значення, часто використовувалися взаємозамінно. І ось, він хотів знати, чому іноді ефект був потужнішим, а іноді й значно слабшим.

- Це прийнятне запитання, - відповіла Глаттоні, - Але для початку я маю дещо роз'яснити. Я не знаю, що думають про це ваші людські маги, але магія - це те, що дає змогу вмовити магічну силу, яка наповнює цей світ. Можна сказати, що ви, маги, щиро просите її прийти в рух.

- Вмовити... Звучить правдоподібно.

- Я продовжу. Поняття "мова", про яке ви згадали, включає в себе поняття "переконливість". Що ближча назва речі до її витоку, то більше світ слухатиме голос мага.

Від цих слів вираз обличчя Вінса якось дивно змінився. Звісно, заклинання, в яких використовували стародавні мови, були потужнішими й ефективнішими, ніж сучасні. Але це було лише поверхневим висновком його археологічних досліджень.

Подібні перетворення проявлялися нечасто, а тому розгадка причини стала для Вінса серйозною проблемою. На щастя, Глаттоні без зволікання пояснила ту частину, про яку Вінс, за великим рахунком, міг лише здогадуватися.

- Мова - суперечливе середовище. Що менше істот використовує її для взаємодії з магією, то сильніша її кінцева потужність. Але, з іншого боку, чим більше таких користувачів, тим стійкішою стає її ефективність. Значення стародавніх мов залишиться неоднозначним незалежно від того, скільки людей буде його використовувати.

- Я думав, що розумію стародавні мови.

- Цього недостатньо порівняно зі справжніми людьми давнини. Якщо ви не зможете повністю перекласти все своє повсякденне життя на стародавню мову, то вам буде важко користуватися цією особливістю.

Оскільки це був гримуар, в істинності його слів навряд чи варто було сумніватися. Навіть якщо дослідження Вінса були виконані ідеально, його мовні навички відставали від навичок людей, які жили в ті дні. Якщо замість простих слів стародавніми говірками використовувати цілі фрази або речення, то результат ставав куди серйознішим. Ось чому було важко використовувати стародавні мови в магії вищих кіл.

Вінс слухав ці болючі для нього слова і приймав їх.

- Як називається стародавня мова, яку ви вивчаєте?

- Її називають Балькардом.

- У моїх записах є інформація про цю мову. Її використовували за часів Імперії Бальції, коли магія була на вершині. Іноземцям було вкрай важко відтворити правильну вимову магів цієї імперії.

У цей момент, немов спалах блискавки, професора осяяло просвітлення.

- Вимова... - несвідомо пробурмотів він.

- Неможливо пізнати справжнє значення Балькарда, якщо не вимовляти гармонійно всі вісім складів. Те ж саме стосується будь-якої мови. Правильна вимова і виразність мови повинні відштовхуватися від її стандартів... Світ приймає прохання мага на основі його слів.

На цьому було все. Вінс більше нічого не чув.

Це був тип явища, який називався когнітивним навантаженням. Вінс сам заблокував потік інформації, оскільки він перевищив кількість даних, які він міг обробити. Вінс відчув, що ще трохи слів, і його мозок буде просто підірваний!

Фшу-у-у-у-у-у-у!

Раптово з тіла професора вийшла хвиля магічної сили і обережно пронеслася кімнатою. Одного разу Тео вже зіткнувся з чимось подібним. Під час фінального матчу Турніру Учнів він відчув потік магічної сили, що виходив від Сільвії. Той факт, що схожий виплеск енергії стався і від Вінса, означав тільки одне.

"Він перетнув стіну!"

По спині Тео пройшло тремтіння.

Іншого пояснення цьому не було. На очах Тео народжувався маг 6-го Кола. У Королівстві Мелтор було всього близько ста магів 6-го Кола, і він не міг не віддати данину Вінсу і як людині, і як магу.

Однак у кімнаті була ще одна істота, яка навіть не ворухнулася.

- Гей, користуваче.

При такому раптовому оклику Тео озирнувся, немов його покликали з-за спини.

- Що? Все закінчено, тож Ви можете знову засинати.

- Гадаю, ти жартуєш. Хоча, звісно, зазвичай я йду спати, тож цей жарт мені зрозумілий.

- ... Отже, в чому тоді справа?

Зазвичай гримуар нічого не говорив і одразу ж засинав. Тео добре розумівся на фізіології цієї істоти, а тому подібна поведінка дещо відрізнялася від звичайної.

Глаттоні, схоже, трохи зніяковіла, і її язик помахав у повітрі, немов був п'яний. Однак ця реакція тривала лише секунду.

- У мене є порада для швидшого зростання. За такої швидкості ти постарієш і помреш, перш ніж розблокуєш всі функції.

- Яку?

- Як ти, можливо, здогадався, у мене є ще кілька прихованих функцій. На відміну від Запам'ятовування, їх неможливо відкрити, не виконавши особливих умов, - тихо почала говорити Глаттоні, немов демон спокуси з легенд, - І я навчу тебе однієї з цих прихованих функцій без будь-яких умов.