Через деякий час атмосфера в банкетному залі стала набагато більш розслабленою. Спочатку магам було трохи незручно заводити розмову, але незабаром під дією алкоголю їхні роти почали відкриватися самі по собі, та й вищим ельфам було цікаво послухати те, про що вони говорили.
Зокрема, Алукард зацікавився розповіддю мага з Жовтої Вежі про вирощування грибів, в той час як Люмія, нашорошивши вуха, слухала розмову двох магів з Червоної Вежі. Найя, як і завжди, дрімала, але час від часу підключалася до тем, що її цікавили.
Серед всіх вищих ельфів найактивнішою була Аліса.
– Гей, а чому Ви і сьогодні в масці? Ви чекали бал-маскарад або щось в цьому дусі? Або причина криється в чомусь іншому?
– Це з особистих причин.
– Розумію. Тоді Ви можете зняти її для мене? Або скажіть мені чому! Моя допитлива натура не відстане від Вас доти, доки я не дізнаюся!
– Схоже на те.
– Ік.
Здавалося, вона зацікавилася Ортою і продовжувала без упину базікати про все, що спадало їй на думку. В якомусь сенсі до них обох було важко знайти підхід, тому більше ніхто не втручався в цей дивний діалог.
Крім того, магам було про що поговорити з вищими ельфами, та й головний герой цього банкету сидів в іншому місці. Теодор, молодий чоловік, який очолив місію зі знищення легендарного монстра Леветайна і створив саму можливість прибуття цієї делегації в Ельфхейм... Він заслужив право сидіти по центру столу.
«... А це що ще таке?» — подумки пробурмотів Теодор, який опинився в несподівано скрутній ситуації.
Ліворуч від нього була Елленоя...
– Теодор! Ось плід під назвою заоян, і він просто чудовий. Цей рідкісний плід з північного лісу є знаменитим делікатесом Ельфхейма, тому ти просто зобов'язаний його спробувати.
– Дякую тобі.
А праворуч від нього була Сільвія...
– Тео, скуштуй ось це. Я додала зверху деякі спеції, тож має бути набагато смачніше.
– Ой, зачекай хвилинку.
– Що? Ах, це через шкірку. Зараз я його почищу. Якщо я приставлю ніж ось сюди...!
Теодор гадав над тим, як все це зупинити. Він не знав, хто першим все це почав, але з кожною хвилиною конкуренція ставала все більш запеклою, оскільки він не міг відмовитися від того, щоб спробувати запропоновану йому їжу. Не маючи сили ігнорувати погляди цих двох пар очей, Теодор просто продовжував пережовувати їжу.
Перед трьома компаньйонами вишиковувалися порожні тарілки, і тяжкість в його шлунку ставала все небезпечнішою.
«Ух, скільки мені ще потрібно з'їсти?» – Теодор відчайдушно шукав вихід із цієї ситуації, – «Небеса відвернулися від мене?»
На щастя, поруч сидів Вінс, який розмірено потягував щось зі свого келиха. В той момент, коли він відчув на собі погляд Теодора і збирався запитати, чим йому допомогти...
З-за його спини пролунав чийсь голос:
– О, це у Вас вино, правильно?
Люмія, яка до цього слухала розмову інших чарівників, підійшла до Вінса. Вона була вищим ельфом – представником міфічної раси, істотою, зустріти яку було судилося далеко не кожній людині. Як маг і один з делегатів, у нього просто не було іншого вибору, крім як відповісти на слова Люмії і залишити свого учня один на один зі своїми проблемами.
– О, так. В нього трохи дивний, але смачний аромат.
– Рада чути. Вино зроблено з винограду, який росте в моєму племені і високо цінується за свій аромат і смак. Хочете спробувати щось інше?
– Ох, це було б для мене честю.
– Хі-хі, це я повинна говорити, що для мене честь пригостити Вас нашими напоями. Ідіть сюди.
Вінс, не замислюючись, встав зі свого місця і кинув на Тео вибачливий погляд. Одночасно з цим Люмія повернулася і послала Теодору дивну посмішку.
«Це до чого?» – подумав Тео.
Потім через Рататоскр в його голову увійшов чийсь голос. Це була Люмія.
«Ну, спробуй розібратися з цим сам».
«А-а?»
Більше вона нічого не сказала і повела з собою Вінса.
На цьому рятівні двері для Тео закрилися. Перед ним стояло вже дві тарілки, наповнені великою кількістю їжі, яка в нього вже просто не лізла.
Можливо, він зміг би з цим впоратися, якби використав Пісню Бою, щоб прискорити свій метаболізм?
А потім в голові з'явилася дурна ідея:
«... Алкоголь».
Він не був особливим любителем алкогольних напоїв, але на його очі потрапила закрита пляшка якогось вина. Серед всіх інших делікатесів Ельфхейма було вино, яке неможливо було зробити в будь-якому іншому місці.
Елленоя першою помітила, що Тео дивиться на пляшку.
– О, ти хочеш випити? Я не знаю, яке воно на смак, але це вино добре відоме в нашому лісі. Можливо, Теодору воно сподобається.
– Хм. Ну, якщо ти так кажеш…
– Так, тоді давай вип'ємо, – кивнула вона і відкоркувала пляшку, з горлечка якої відразу ж з'явився приємний аромат.
Елленоя наповнила келих Теодора, а потім і свій, після чого відставила пляшку вбік. Сильвія ж, яка залишилася ні з чим, тихо пробурмотіла:
– А чому Ви не налили нічого мені?
Елленоя підняла голову і відповіла:
– З огляду на стандарти людської раси, хіба Вам не заборонено пити, поки Ви не пройшли через церемонію досягнення повноліття?
– В мене вже була церемонія повноліття! Цього року!
Сільвія дійсно виглядала дуже молодою. І ось, різко поглянувши на Елленою, вона взяла пляшку і наповнила келих. Вона трохи поспішала, так що вино ледь не виплеснулося через край.
Після цього, не чекаючи тосту, вона випила вино.
Хлюп-хлюп-хлюп.
Сільвія швидко спорожнила келих і тріумфально повернулася до двох своїх компаньйонів.
– … Ху-а…
А потім впала обличчям на стіл.
***
Як правило, тіло мага було витривалішим, ніж в звичайних людей, а тому вони були більш стійкими до таких шкідливих речовин, як алкоголь. Конкретно проаналізованих результатів і закономірностей не існувало, але це було природно, оскільки в їхньому тілі циркулювала мана.
Тому Тео не міг не здивуватися, коли Сільвія відключилася всього від одного келиха.
– Уф, я радий, що замість цього вирішив пити воду… – зітхнувши, тихо пробурмотів він.
– Аха-ха, – почувши його слова, ніяково розсміялася Елленоя.
Вона теж не очікувала, що так станеться. Отже, тепер вони залишилися тільки вдвох. Оскільки Сільвія, найбільша перешкода, самоліквідувалася, Елленоя могла досягти своєї мети без втручання сторонніх і відразу в якості приводу використала прогулянку, щоб залишитися з Тео наодинці.
Вирішивши не забивати собі голову такими речами, як мета цієї прогулянки, Тео подивився собі під ноги і вигукнув:
– До речі, це просто дивно. Я й не думав, що банкет буде проходити на такій висоті.
– Так? Що ж, моя реакція була схожою, коли я вперше сюди потрапила. В моєму рідному місті теж росло велике дерево, але воно далеко не досягало Дерева Світу.
– Ніколи не думав, що зможу доторкнутися до хмар...
Проводячи по них кінчиками пальців, Тео відчував, як пара огортала їх, немов розірвана павутина, залишаючи після себе відчуття вологості. Тео був схожий на здивовану дитину, від чого Елленоя подивилася на нього теплими очима. Вони збиралися в те місце, в яке неможливо було потрапити без здібностей вищого ельфа.
– Будь ласка, йди за мною в трьох кроках позаду, – сказала Елленоя і повільно рушила вперед.
Чим ближче вищі ельфи були до Древа Світу, тим більше їхня сила наближалася до сили їхніх предків. Вони могли відкрити просторові двері або подолати деяку відстань, не використовуючи спеціальні проходи в дуплах. Основа цього явища відрізнялася від магії, але результат був аналогічним.
Незабаром після цього гострі почуття Тео помітили зміни.
– Ах.
Це було схоже на техніку Шукучіхо, яку використовував Майстер Білої Вежі. Він зробив всього кілька кроків слідом за Елленоєю, але їхнє місце розташування раптово змінилося.
Тео продовжував відстежувати зміни. Це було не так складно, якщо дивитися на висоту хмар, на навколишній пейзаж і щільність мани. Проблема полягала в тому, що зміни відбулися не раз, і не два.
«Банкетний зал на 350 метрів нижче... Ні, тепер вже 500. А тепер ми опустилися на 100 метрів...»
Це було дивовижно! Тео дивувався темпу змін, що відбувалися, і карта, яка сформувалася в його голові, незабаром розсипалася на частини. Вони стільки разів піднімалися і опускалися, що він остаточно загубився.
Після п'яти хвилин ходьби, Елленоя привела їх до пункту призначення. Коли Теодор побачив цей об'єкт, то обережно запитав:
– Це...?
Вони стояли перед пошарпаною хатиною. Дерев'яний дах настільки прогнив, а колоди так постаріли, що Тео не здивувався б, якби ця хатина завалилася прямо у нього на очах. Вона була занадто жалюгідною в порівнянні з пишністю світового дерева.
Проте, Елленоя дивилася на Тео з певною урочистістю.
– Це місце, в яке неможливо увійти або вийти з нього, якщо в тебе немає згоди такого вищого ельфа, як я.
Якщо бути точніше, то щоб дозволити людині увійти в неї, була потрібна згода більшості вищих ельфів.
Потім Елленоя почала пояснювати, що собою являє ця хатина. Як виявилося, її функціональність істотно відрізнялася від її непривабливого зовнішнього вигляду.
Трохи знизивши голос, Елленоя згадала, що в ній міститься історія і мудрість, яку ельфи накопичували протягом тисячоліть.
Потім вона з серйозним виразом обличчя подивилася на Теодора, поблискуючи своїми яскраво-золотистими очима, що контрастували з блідо-зеленим волоссям.
– Теодоре, ти був удостоєний честі відвідати Фонтан Мудрості. Подібне відбувається лише вдруге за всю історію ельфів.
– Ця хатина… Фонтан Мудрості?
– Так. В давні часи він мав іншу назву, але тепер це вже спадщина забутої епохи. Ми знаємо, що в історії людської раси зустрічається кілька згадок про нього в часи Епохи Міфів.
Тео ковтнув слину, усвідомлюючи цінність цієї пошарпаної хатини.
Епоха Міфів охоплювала часи, коли люди ще не були господарями континенту. Вона закінчилася тисячі років тому, коли по світу все ще бродили боги, демони, дракони та інші стародавні раси.
Мелтор – королівство, яке з набагато більшим ентузіазмом збирало артефакти і реліквії, ніж будь-хто інший, але навіть його представники не змогли знайти жодних слідів тієї епохи.
Якщо в цій хатині зберігалася всього одна книга або сувій, то, з огляду на її вік, вона могла коштувати десятка найбільших бібліотек.
Однак далі приводів для подиву стало ще більше.
– Я привела Теодора в цю хатину, тому що один мудрець передбачив твій прихід.
Тео завмер на місці, почувши ці слова. Хто ж міг удостоїтися честі бути названим «мудрецем» в ельфів, і як він міг передбачити цю ситуацію?
Поява легендарного гримуара, Леветайна, а також сил Андраса і Мелтора... Це сталося в результаті численних причинно-наслідкових зв'язків. І у Тео просто не було іншого вибору, крім як здивуватися такому повороту подій.
Потім Елленоя завдала ще один важкий удар.
– Мудра людина, яка передбачила візит Теодора, була першою людиною, якій вдалося укласти контракт з правителем елементалів.
«Цього не може бути».
Почувши це, Тео втупився поглядом в Елленою.
– Мірдаль Херсейм, великий елементаліст, сказав, що він залишив щось для тебе у Фонтані Мудрості.
