Екзотичні гості (частина 2).

Самовпевнена поведінка Теодора добряче збентежила Орландо. З огляду на те, що вождь був двометрового зросту, а в його жилах текла кров лева, Тео виглядав поруч із ним немов гном. Ельфи володіли містичними силами, але навіть вони не могли піти проти його міцних м'язів.

Але тоді чому ніхто не зупинив цю нахабну людину?

«Ні, від нього виходить щось зловісне...»

Незважаючи на свій зовнішній вигляд, що створює враження про його невігластво, в Орландо була досить розвинена інтуїція. Інакше він би просто не вижив у Великому Лісі, де на кожному кроці на нього чекала якась небезпека. В ті моменти, коли Орландо потрапляв у справді небезпечні ситуації, він без вагань тікав. Разом із цим, коли він розумів, що йому не перемогти, він схиляв голову. Це й допомагало йому досі залишатися в живих.

І ось, зараз його інтуїція подавала тривожні дзвіночки.

- ... Не сміши мене!

Однак Орландо проігнорував всі попередження. З якого дива він має боятися м'якотілої і слабкої людини? Крім того, за тим, що відбувається, спостерігала безліч ельфів. Орландо виріс далеко від людських поселень і знав про людей тільки з розповідей старих свого племені, тож зараз в його очах читалася непохитна впевненість в собі.

Хр-р-р-р! Хр-р-р-р!

Потужні м'язи Орландо роздулися, шкіра трансформувалася в шкуру, а його кігті витягнулися, ставши настільки гострими, що могли розірвати сталь. В своїй звичайній формі він був не слабкішим за троля, але в цьому стані Орландо міг позмагатися навіть із двоголовим огром. Ні тверді камені, ні великі дерева - ніщо не змогло б витримати удари його кулаків.

Це була форма звіра, символ сили всіх звіролюдів.

- Моя кваліфікація! Та як тільки ця слабка людина наважилася піддати сумніву кваліфікацію Орландо! - загрозливо прокричав вождь, піднявши голову. Його череп видозмінився, але дурнішим вождь не став.

Орландо думав, що, можливо, ця людина була настільки самовпевненою, тому що була «магом». Він не носив на поясі меча і не захищав своє тіло металом. Тільки маг став би так впевнено виходити вперед.

«Я зроблю так, щоб рот цього хлопця не зміг вимовити жодного заклинання!»

Він подивився на все ще посміхнений вираз обличчя Теодора і вигукнув, тикаючи пальцем:

- Плем'я Кам'яного Лева - це хоробре плем'я, яке використовує тільки свої кулаки! Якщо ти вважаєш себе кваліфікованим, доведи це своїм тілом! Лише обмін ударами буде справедливим і доведе, хто чого вартий!

Звичайно ж, це було несправедливо. Такий висновок був результатом божевільної логіки Орландо. Якщо противник не прийме виклик, то він назве його боягузом і піде. Якщо ж прийме, то він поб'є його до напівсмерті. Така магія, як вогонь і блискавка, вселяли в нього жах, але Орландо був переконаний, що легко впорається зі своїм супротивником у кулачному бою.

Таким чином, реакція цієї людини викликала в нього ще більше здивування.

- ... Обмін ударами? Це все? - запитав Теодор, від чого інші маги не змогли втриматися від посмішки. Хтось і зовсім прикрив долонькою рот, щоб стримати хихикання.

Хіба бойові маги не вбивали лицарів на полі бою голими руками? Ба більше, Тео був людиною, яка придушила Ребекку, молодого генія Імперії. Тому вони просто не могли не посміхнутися. Це був момент, коли всі вони подумали про Орландо, що він «відважний, але недоумкуватий».

Їхня реакція приголомшила Орландо, в той час як Тео зробив крок вперед і повернувся до Еллені.

Вона одразу зрозуміла сенс його руху і кивнула.

- Добре. Я візьму на себе роль секунданта від Ельфхейма для вас двох. Вождь Орландо, ви самостійно зробили цю пропозицію, тож потім від Вас не буде жодних скарг?

- О, звісно ж ні! - відповів Орландо і підійшов до Теодора.

Враховуючи різницю у вазі, він міг прибити свого супротивника одним ударом. Орландо сам кинув цей виклик, але з якоїсь причини відчував, як по його спині тече піт.

«Ні, цього не може бути! Мій кулак не може бути зупинений!» - дивлячись на Тео, спробував змінити своє мислення Орландо.

- Я піду на деякі поступки. Зробіть це без поспіху, - сказав Тео.

Ці слова були вирішальними. Поранена гордість змусила Орландо розлютитися, і його страх тут же розвіявся. А потім звір замахнувся кулаком.

- Угра-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!

Оточений білим серпанком, Орландо заревів. Ревіння могутнього звіролюда, який правив одним із найгрізніших кланів Великого Лісу, перелякало всіх птахів в окрузі. Однак ще більш загрозливим був його кулак. Не було перебільшенням сказати, що його рука, яка була втіленням фізичної сили, могла зрівняти з землею невеликий пагорб.

«Помри!»

Орландо з рішучістю викинув кулак вперед, і...

Бум-м!

Ліва рука Теодора заблокувала його.

- ... Ваш удар слабший, ніж я думав. Тепер моя черга?

Завдяки Пісні Бою, яку Тео отримав безпосередньо від самого автора, його фізичні здібності були на рівні, порівнянному з Орландо. А якщо говорити про техніку бойових мистецтв, Теодор був у кілька разів кращим, ніж вождь звіриного племені, який міг лише розмахувати своїми кулаками.

Однак Орландо не знав про цю різницю, а тому був просто збитий з пантелику.

Тео зробив один-єдиний крок вперед і викинув вперед свій кулак.

Фжу.

А потім він вклав у нього трохи сили.

Бу-у-у-ум!

Звіра підкинуло в повітря. Орландо не встиг навіть заволати, коли вмить опинився догори дриґом. Його розум був просто спустошений від шоку. Раптовий удар проник крізь його потужні м'язи і міцні кістки, пошкодивши при цьому нутрощі. Якби Тео захотів вбити його, то Орландо миттєво б помер. Що ще можна було сказати після того, як він відлетів на 10 метрів?

- Уе-е-е-ех... Уе-е-е-ех...

- Що ж, пройдемо далі.

Обличчя Елленої прояснилося, коли група пройшла повз нещасного Орландо і піднялася дерев'яними сходами.

Деякі маги кілька разів штовхнули Орландо, але ніхто на це навіть не звернув уваги. В полеглого лева не залишилося ні краплі гідності.

***

- Це був не найрозумніший звір, - посміхнувся Теодор, заходячи до себе в кімнату і згадуючи минулу сутичку.

Сама по собі сила Орландо була непоганою. Ні, вона була просто відмінною. Якби Тео довелося битися з лицарем, що володіє такою силою, то в нього виникли б проблеми. Одним із таких прикладів була Ребекка. Сила, узгоджена з технікою, перетворила її на велику загрозу.

Але удар Орландо зовсім не годився.

- Без техніки або аури він не зможе впоратися зі мною. Тепер я розумію, чому звірині племена змушені були тікати з континенту.

- Це не зовсім так. Занепад звіролюдів зумовлений куди важливішою причиною, - відповів голос, вислухавши цинічний висновок Тео.

- Якою ж?

- Вона неоднозначна. Це суміш інформації, яку я не можу вимовити без запитання, та інформації, що не має особливого значення. Можливо, ти не зможеш цього зрозуміти, але, якщо хочеш, я скажу.

Судячи з всього, Глаттоні знала дещо, про що Тео ще не чув. Якби в цій кімнаті перебували історики, вони з радістю пожертвували б свої нирки, аби тільки дізнатися відповідь. Проте для Теодора це було всього лише на рівні простої цікавості.

- Це сталося через те, що король звірів, Фенрір, був деким вбитий, - одним реченням пояснила Глаттоні.

- ... Я не знаю цього імені.

- Зате я його знаю.

Хоч Глаттоні й збудила в ньому ще більшу цікавість, Тео більше нічого не став питати.

Теодор прочитав багато книжок у бібліотеці веж магії, але Фенрір було незнайомим для нього ім'ям. Занепад звіриних племен почався лише 500 років тому. Проте, згідно з Глаттоні, за цим стояло щось більше.

Однак переживання Теодора про звіролюдей тривали недовго.

- Це цікавий ліс. Дерево Миру, яке відтворено з використанням сили Арви, притулок для полеглих рас... Дивно, що саме в його центрі розташоване королівство ельфів.

- Ти говориш про Ельфхейм?

- Саме так. Спочатку ельфи жили колоніями і ніколи не були расою з сильним почуттям прихильності. Так, вони сфокусовані на вищих ельфах, але така модель розвитку королівства йде в розріз з їхньою натурою.

Це було занадто складно. Тео було всього 20 років, тож хоч би яким розумним він не був, він не завжди встигав за перебігом думок гримуара, чий вік не піддавався обчисленню. Можливо, Глаттоні знаходила в усьому цьому якийсь здоровий глузд, але щоб пояснити це Теодору - потрібно було вимовити багато слів.

Ельфи не повинні створювати свою державу? Чи, можливо, вони не могли цього зробити? Або ж Ельфхейм існував ще до цього?

Щойно Тео почав перебирати в голові всі запитання, що виникли, як йому було завдано наступного удару.

- Я й не знав, що тут є гримуар. Здається, в цьому лісі мені не буде нудно.

- Що!? Гримуар? У Великому Лісі!?

Магам знадобилися століття, щоб зібрати й організувати інформацію про гримуари, які з'являлися в історії існування людства. Деякі гримуари мали вигляд книжок, а деякі могли самі обирати свого власника. Були гримуари, які могли вільно подорожувати крізь простір. Були й ті, хто вибирав собі власника, незалежно від бажань останнього. Деякі мали здібності передавати знання, а деякі брали тіла своїх власників під повний контроль.

Кожен гримуар був у чомусь особливим, але була й одна, притаманна всім їм риса - гримуари вкрай рідко зустрічалися у світі людей.

Однак, Глаттоні сказала, що вона відчула у Великому Лісі присутність гримуара.

- Це вірно. Я пам'ятаю хвилю цієї могутності. Я відчуваю силу гримуару, який розпочав Рагнарок, - війну, що поклала кінець Епосі Міфології, - приємним тоном відповіла Ґлактоні, наче очікувала такої реакції Тео.

- Рагнарок...!

- В ті часи Сурт, великий архімаг, заволодів гримуаром і спалив первісні Дерева Миру. Ім'я йому - «Леветайн».

Після того, як Глаттоні закінчила говорити, перед очима Тео вискочила інформація про гримуар.

Леветайн.

Гримуар, в якому укладено вогняне царство, Муспельхейм.

Під час Рагнарока Сурт повністю вивільнив силу гримуару і спалив Дерево Миру, випустивши Муспельхейм на волю. Однак, своєю чергою, він був перетворений на попіл і його місцезнаходження стало невідомим.

* Клас предмета: легендарний.

* При поглинанні ????

* При поглинанні ????

* При поглинанні ???

... Легендарний гримуар, еквівалентний «Поклонінню Смерті»! Погляд Теодора здригнувся, коли він прочитав інформаційне віконце.

Клас предмета був тим самим, що й в гримуара, який всього за три місяці народив на світ Старшого Лича? Ба більше, сам зміст інформації про Леветайна був ще гіршим. Леветайн був гримуаром із запечатаним світом, який колись спалив всі Древа Миру. Вочевидь, цього разу він вирішив націлитися на древо Ельфхейма.

- Глаттоні, ти сказала, що відчула його? Отже, ти знаєш, де зараз гримуар? - мимоволі вигукнув Тео.

Однак відповідь Глаттоні була вкрай розчаровуючою.

- Не знаю. Відстань надто велика, і його сила проявилася лише на мить. Навіть я з чистої випадковості зрозуміла, що це Леветайн.

- Тоді як мені його знайти в цій безкрайній гущавині? - нервово запитав Тео.

Глаттоні лише посміхнулася.

- Не хвилюйся, скоро він себе проявить.

- Як?

- Гримуар потребує жертв, щоб зняти печатку і правильно використовувати свою силу. А улюблена їжа Леветайна просто навколо нас.

Вогонь гримуару, який спалив Дерева Миру... В голові Теодора проскочила думка.

Глаттоні розкрила рота і промовила, відповідаючи на ще не поставлене запитання:

- Якщо він підпалить цей густий ліс, то зможе зняти принаймні дві печатки... Крім того, в цьому лісі є делікатес, який більше ніде не знайдеш.

- ... Дерево Миру.

- Вірно, - солодким і водночас лукавим тоном, наче демон, промовила Глаттоні, - Заспокойся і почекай. Настане день, коли наш рот добереться і до Леветайна.