— Метеорит!
— Тікайте, метеорит падає!
— Машина не заводиться… ААА, вона палає!
— Уся фабрика знеструмлена, хтось, швидко, вимкніть головний рубильник...
Містечко Лехо охопила паніка. Люди, які працювали на фабриці в нічну зміну, навіть не зрозуміли, що сталося — щось блиснуло, і раптом все згасло!
Усі механізми, що працювали на згорянні пального, одночасно вийшли з ладу, включно з автомобілями на дорогах. А ще через кілька миттєвостей пристрої, що працювали на магічному вогняному камінні, почали самозайматися...
Оскільки в околицях було чимало фабрик, скрізь зберігалося багато легкозаймистих матеріалів. Один за одним заводи почали палати, сирени вили на всю округу. Робітники кинулись навтьоки, не звертаючи жодної уваги на майно!
Полум’я не поширювалося миттєво, тож люди встигали втекти. Але щойно вони вибігали назовні, погляди їхні піднімались до неба — й завмирали. Гігантська куля вогню, немов друге сонце, падала просто на них, перетворюючи нічне небо на багряне полум’я!
Куди бігти?
Що робити?
Вони просто стояли, приголомшені...
На щастя, метеорит лише пролетів над містечком Лехо, не вдаривши по ньому прямо. Інакше воно перетворилося б на море вогню, справжнє пекло на землі!
— Матінко Божа... — промимрив Чжао Ман’янь, піднявши голову до неба й не вірячи власним очам.
Нічне небо засяяло яскравіше, ніж удень, а пагорб наче занурився в полум’я. Ще мить тому вони обговорювали, як малоймовірно, що Вогняна Чаклунка з’явиться в місті, і раптом побачили, як у небі, на самому метеориті, стояла жіноча постать!
Так, вона стояла на тому вогняному снаряді, що ніс із собою лихо й спустошення, летячи крізь нічне небо!
Безпечна зона?
Фортеці?
Коли Імператриця Палаючої Долини гнівалася — вся людська оборона була не більше ніж прикрасою!
Цей метеорит був попередженням. Відвертим, безжальним знаком для тих, хто посмів торкнутися її "зворотньої луски"!
Метеорит з гуркотом вдарив у пагорб і за мить зрівняв із землею його половину.
Європейська вілла була захищена бар’єром. Блакитна водяна захисна сфера зменшила б силу удару метеорита вдвічі, але Вогняна Чаклунка навіть не націлилась на будинок. Вона вдарила по самій горі...
Усі мешканці віли були приголомшені. Вони просто стояли, мов дерев’яні, й дивились, як поза бар’єром все перетворюється на попіл, зникаючи без сліду.
На знищеній частині пагорба ще залишались патрульні маги. Вони навіть не встигли скрикнути чи збагнути, що відбувається — їх просто стерло з лиця землі!
Біля басейну на території вілли Мо Фань, Чжан Сяохоу, Лінлін, Є Сінся, Чень Ї, Чжао Ман’янь, Му Сю та Му Тінле застигли в німому шоці. Вони не могли повірити в те, що бачили за межами бар’єру!
Половина пагорба...
Просто зникла!
Якби метеорит вдарив просто у віллу, чи втримав би його цей крихкий бар’єр?
Чи були б вони зараз живі?
Обпалена земля й залишки палаючих рослин тепер займали місце там, де ще мить тому вирувало життя і квітла зелень. У повітрі витав густий присмак знищення та смерті, що хвилею котився до самого бар’єра...
Коли всі завмерли, приголомшені цим пекельним видовищем, Імператриця Палаючої Долини вже парила над здавалося б добре укріпленою віллою. Її очі палали вогнем, проте в той же час холодно й безжально споглядали навколишній світ.
Вона з’явилася саме тоді, коли всі були впевнені, що вона нізащо не подолає пів-Китаю, аби дістатися крайнього сходу. Вона гналася за ними, немов нічний кошмар, і знищувала все на своєму шляху з такою силою, що важко було повірити очам!
Її гнів був недвозначним: хтось мусить заплатити високу ціну за скоєні гріхи!
Вогняна Чаклунка видала пронизливий крик. Її погляд уп’явся туди, де стояли Мо Фань з іншими.
Вона зробила крок уперед — і разом з нею посунула хвиля пекельного жару!
Чень Ї з переляку впала на землю. Усе її єство тремтіло.
Саме вона встромила в спину Вогняної Чаклунки той Шип Залізної Смерті. І ось вона тут... прийшла помститися. Без сумніву, вона прийшла за помстою!
Чаклунка зависла за межами бар’єра. Прижмуривши очі, вона витягнула руку — ніби спробувала схопити когось із групи Мо Фаня...
Усі подумали, що вона просто знищить Чень Ї, навіть не заходячи всередину бар’єра. Але на здивування всіх, раптом біля Мо Фаня піднялася в повітря Є Сінся, мовби якоюсь невидимою силою потягло її просто до Вогняної Чаклунки!
— Є Сінсяяяя! — закричав Мо Фань, вражений цією ситуацією. Не вагаючись, він активував Криваві Табі й кинувся за нею, вистрибнувши з-за бар’єра.
Є Сінся справді ніби потягнуло уперед невидимою рукою, тіло її легко перетнуло водяний бар’єр і полетіло до Чаклунки...
Мо Фань рвонув навздогін, і полум’я спалахнуло в його руці. Воно стиснулось у Вогняний Кулак і рвонуло вперед, прямуючи в бік Вогняної Чаклунки. (ПП: рукалице)
Та стояла нерухомо в повітрі. Її холодний погляд зустрівся з його. Вона помітила Вогняний Кулак, але не злякалась.
Вона спокійно змахнула рукою — і знищила заклинання якоюсь невідомою силою.
Мо Фань остовпів. Як же він міг бути таким дурним — спробувати атакувати чаклунку Палаючої Долини вогняною магією? Він уже збирався перейти до блискавки, коли почув голос Є Сінся, яка щось передавала чаклунці через свій Ментальний Елемент.
— Брате Мо Фань... Вона не хоче мене скривдити.
Та Мо Фань не зупинився. Він одночасно активував Тінь Ухилення і Криваві Табі і вистрибнув на найближчу сосну, яка ще не згоріла.
Стоячи на верхівці дерева, він був іще досить далеко від Вогняної Чаклунки, що парила в повітрі. Знизу він бачив її та Є Сінся, що зависла поруч.
— Відпусти її! Вона тут ні до чого! — сердито вигукнув Мо Фань.
У нього закипала кров. Він і не помітив, як його ікла подовжились, а чорне волосся стало довшим і, під полум’яним сяйвом, почало біліти...
— Я не скривджу її. Я просто хочу забрати те, що належить мені, — прозвучав голос Вогняної Чаклунки.
Вона не вимовляла жодного слова, але Мо Фань виразно чув її голос.
Він поглянув на Є Сінся й побачив, що її губи ворушаться... Проте голос був чужий, не її.
— Вона — Менталіст. Вона говоритиме замість мене... — промовила Вогняна Чаклунка її вустами.
