Все сталося так стрімко, що Чжао Ман’янь, Чжан Сяохоу, Лінлін і Є Сінся не встигли навіть отямитись.
Їх фактично посадили під домашній арешт у віллі родини Чжао на півдні. Простими словами — нікому з них не дозволялося виходити за межі маєтку, поки не стане відомо, що Вогняна Чаклунка відмовилась від думки про помсту.
Вони не мали іншого вибору, окрім як терпляче чекати.
Виявилось, що Плід Вогняного Лиха потребував ще кілька днів, щоб повністю дозріти. Чжао Юлін і Цзян Фен нагадували монстрів, які викрали монаха Тан Санцзана, та тепер боялися, що Сунь Укун повернеться, щоб помститися. На жаль, вони могли з’їсти монаха лише тоді, коли його тіло буде як слід приготоване — тільки тоді їм стане легше на душі!
(ПП: відсилка на “Подорож на Захід”)
Через два дні група нарешті отримала звістку про Мо Фаня. Виявилось, що він також повернувся до міста Дуньхуан, коли дізнався від свого Стрімкого Зоряного Вовка, що друзі в безпеці…
Прибувши до Дуньхуана, він довідався, що його товаришів силоміць змусили повернутись до Шанхаю разом із Чжао Юлінем, тому негайно сів на військовий транспортний літак, який саме вилітав до Шанхаю.
Разом із Мо Фанем до Шанхаю вирушила і жінка-командир Нанью. Вона не бажала відмовлятись від розслідування крадіжки Плоду Вогняного Лиха, тож приєдналась до Мо Фаня.
Подорож із Вогняного Пагорба до Дуньхуана була вкрай складною. На щастя, Нанью мала особливі здібності, які дозволили їм безпечно перетнути Плинну Піщану Річку. Інакше вони й досі могли б бути заблокованими у Північній Палаючій Долині.
Політ до Шанхаю тривав недовго. Прибувши до аеропорту Хунцяо, Мо Фань одразу вирушив до південно-західного передмістя. Його здивувало, що вілла Чжао Юліня розташовувалась зовсім недалеко від тимчасових таборів для біженців, у яких він колись жив. Місце називалося містечко Лехо!
Промисловий район пролягав між містечком Лехо і самим Шанхаєм. Обабіч дороги, що з’єднувала ці два місця, височіли різноманітні фабрики, склади й компанії, тож здалеку можна було побачити безладну мозаїку будівель, майстерень і халуп.
Основну частину мешканців Лехо становили робітники, тому вдень містечко виглядало майже безлюдним.
Хоча офіційно ця територія вважалася частиною Шанхаю, вона відрізнялася від інших районів — тут не було тієї звичної спокійної атмосфери, адже місцеві жили, як годинникові механізми, щораз виконуючи одну й ту саму роботу...
Уся ця земля належала Чжао Юліню. Його вілла стояла на пагорбі, оформлена в європейському стилі, з асфальтованою дорогою, що петляла схилами. Навколо росли пишні сосни й клени, був величезний фонтан і доглянуті сади під постійною опікою садівників.
Колись Мо Фаня поселили саме в Лехо — у будинку, що, як з’ясувалося, також належав одній із компаній Чжао Юліня. Лише зараз він уперше побачив цю розкішну віллу — вона навіть трохи перевершувала родинний маєток Му з міста Бо. Якби це містечко було королівством, Чжао Юлінь був би його королем!
Мо Фань піднявся на пагорб, але варто було йому наблизитися до вілли, як його одразу зупинили патрульні маги.
Він повідомив, хто він, але всеодно був змушений чекати майже годину, поки їхній начальник нарешті не дозволив йому пройти.
Мо Фань аж зубами скреготів від роздратування. — Та що з цими людьми не так? Хіба не можна просто зателефонувати? Те, що можна зробити за кілька хвилин, вони розтягнули аж на цілу годину! Вже і сонце сідає…
Машинам ззовні в’їзд до вілли був заборонений. Мо Фань і Нанью мусили скористатися канатною дорогою, такою, як на туристичних курортах. Поїздка тривала майже пів години, перш ніж вони дістались до входу.
Підніжжя пагорба охороняли патрульні маги, а верхівка була захищена бар’єрами, високими, мов мури фортеці. Оборона цієї приватної вілли була майже на рівні військової бази. І це на південному заході Шанхаю — невже потрібно було заходити аж настільки далеко?
— Так хочеться спати… Невже пан Чжао з глузду з’їхав, змушуючи нас охороняти це місце цілодобово? Що він на цей раз накоїв? — позіхнув один із вартових.
— Хто знає... Але чув від капітана, що запросили ще й людей з клану Му. Мовляв, із такими знаними Майстрами Крижаного Елементу місце буде безпечнішим, — відповів інший охоронець з хитрим поглядом.
«Може, вони наступили на хвіст клану Дунфан. Клани Му та Дунфан уже багато років у ворожнечі!»
Розмова між двома охоронцями невдовзі долетіла до вух Мо Фаня, і він нарешті щось збагнув.
Схоже, Чжао Юлінь із дружиною були вкрай налякані Вогняною Чаклункою, що аж укріпили всю свою віллу до зубів. Вони навіть запросили людей із клану Му, відомого своїм володінням льодовою стихією. Очевидно, що ті обоє й досі не почувалися в безпеці, навіть утікши на тисячі кілометрів від небезпеки.
— Я проведу тебе до друзів, але пан Чжао дав чіткий наказ: ти теж маєш залишитись тут на кілька днів… У віллі можеш робити все, що забажаєш. У нас є розважальні зали, кімнати для медитації, тренувальні майданчики та курси практики. Четвертий Молодий Господар проведе для тебе екскурсію, — сказав Хайян, капітан охорони.
— Скільки тут магів? — запитав Мо Фань.
— Сто двадцять три. Усі призначені кланом. Ми також найняли кількох експертів із відомих родин, з якими підтримуємо зв’язки. Якщо щось трапиться, не здіймай галасу. Ми під інформаційною блокадою. Щойно все вляжеться, пан Чжао щедро тебе винагородить, — сказав Хайян суворо.
— Не переймайся винагородою...
Аеропорт Хунцяо. Таксі мчало жвавим шосе на великій швидкості. З машини лунала купа прокльонів.
Та коли авто заїхало в якийсь глухий кут, пасажирка на задньому сидінні раптом зажадала зупинитися, змусивши доброзичливого водія здивовано зиркнути в дзеркало.
— У тебе ж лихоманка за сорок один, я ж тебе до лікарні везу… — водій посунув кепку на потилицю.
На свій жах, він побачив, як пасажирка виштовхує двері, вискакує й ховається у кущах при дорозі.
Не встиг він нічого зрозуміти, як жінку охопило полум’я. Вогонь миттю спалахнув від ніг до пояса, а тоді охопив і голову. Водій завмер від шоку…
Ніколи в житті він не чув, щоб у когось температура спричинила займання!
Та полум’я на жінці було схоже на щось інше — на жахливого демона, що поступово відокремлювався від неї, хоч і палав далі прямо на ній.
Вогонь почав набувати форми вродливої жіночої постаті, а та, кого він щойно залишив, знепритомніла й осіла на землю, повністю втративши свідомість…
Вогняна постать повільно злетіла в небо. Вона не читала жодного закляття, та її аура, що поширилася навколо, нагадувала імпульс енергії, який пронизав шосе: автівки заглохли, а всі габаритні вогні почали блимати в нестямі…
За кілька секунд у машин почали вибухати двигуни, і полум’я одразу перекинулось на корпуси!
Під нічним небом шосе завмерло в жаху. Тисячі автомобілів на кількох кілометрах дороги раптово зайнялися, створюючи приголомшливе видовище — немов вогняного дракона, що простягся на трасі!
На щастя, машини не рухалися на високій швидкості, і водії встигли вистрибнути. Інакше трагедії було б не уникнути…
