Думки Мо Фаня були прості: він мав якнайшвидше повернутись до Вогняної Чаклунки та попросити її провести його і військових із Лісу Вогняних Хмар.
Після кількох днів взаємодії з Чаклункою, Мо Фань був упевнений: вона не відмовить йому в такому простому проханні. Вона була не лише доброзичливою — навіть досить привітною, якщо звичайно не згадувати про Плід Вогняного Лиха.
Нанью привела до лісу близько десяти людей у пошуках Плоду, але нині з нею залишилося тільки п’ятеро. Це був геть невдалий початок.
Мо Фань без труднощів повернувся до Зоряного Дерева. А отже, він фактично привів Нанью і її загін до місця, де ріс Плід Вогняного Лиха. Проте Мо Фань мав одну мету — дати військовим зрозуміти: доки Вогняна Чаклунка охороняє Плід, дістати його — те саме, що вкоротити собі віку.
— Що це за місце?.. — Нанью досі не хотіла опускати свою пильність, коли побачила невеликий схил.
На його вершині самотньо здіймалося Зоряне Дерево, а сонце й зорі немов супроводжували його.
В околиці не було жодного дерева Вогняної Хмари, не видно було й жодної істоти. Ледь зігнутий стовбур Зоряного Дерева майже повністю затуляв простір на схилі, а густе гілля спускалося так низько, що його можна було дістати рукою.
— Кажу одразу: навіть не думайте робити дурниць — байдуже, що ви побачите. Вона живе тут. І якщо ви не будете виявляти ворожості, вона залюбки допоможе тим, хто цього потребує. Я попрошу її вивести нас, — попередив Мо Фань Нанью та її загін.
Солдати слухалися без заперечень. Очевидно, їх налякав Триголовий Демонічний Пітон, і тепер вони цілком покладалися на Мо Фаня.
— Я піду привітаюсь першим. Не хвилюйтесь, вона не…
Та не встиг Мо Фань договорити, як на вершині Зоряного Дерева вибухнула вогняна куля.
Вона палала, наче друге сонце, що зависло над деревом, охопивши навколишній простір червоними язиками полум’я. Вогняні хвилі тягнулися аж до землі.
Температура різко зросла. Спека, й так нестерпна, раптом стала такою, ніби саме повітря обернулося на піч.
Нанью здригнулась і миттю перейшла в оборонну стійку. Вона з люттю подивилась на Мо Фаня, вирішивши, що він привів їх сюди, аби загинути.
Вона вже збиралась висловити йому все, що думає, як раптом із вогняної кулі вирвався вогняний силует.
На кулі стояла істота, охоплена полум’ям. Її постать мала жіночі обриси — чарівна і водночас велична.
Полум’я під її ногами лише підсилювало відчуття холоду й недосяжності, що виходило від неї. Жоден маг не насмілився навіть поворухнутися, побачивши цю постать!
Полум’я виривалось хвилями. Кільця червоного вогню поширювались дугою, заповнюючи простір довкола й перетворюючись на хмари полум’я!
Варто було лише підняти голову — і здавалось, що небо ось-ось спалахне. Це було як кінець світу!
— Покидьок! Ти заманив нас у пастку?! — Нанью задихалась від натиску її могутності, але зібралася з силами і з люттю закричала.
— Якби я хотів вам зла, то просто залишив би вас у тому лісі! Не панікуй! Я з’ясую, що сталося. Хтось інший її роздратував. Чорт! Хто б це не зробив — він ледь нас усіх не угробив! — вилаявся Мо Фань.
Вогняна Чаклунка була розлючена до краю.
Коли Триголовий Пітон намагався з’їсти його, Чаклунка випустила свою ауру Правителя, показавши гнів. Та цього разу вона, схоже, зовсім втратила контроль. Її полум’я шалено рвалося до небес, охоплюючи все довкола — немов вогняний океан!
А вогняна куля під її ногами була ще більш небезпечною. Якщо вона вибухне — невідомо, чи залишиться щось не лише від Мо Фаня і солдатів, а й від усього Лісу Вогняних Хмар.
Проте Мо Фань, маючи досвід спілкування з Чорним Тотемним Змієм, дещо розумів про вдачу таких надзвичайно могутніх істот. І він знав: Вогняна Чаклунка не з тих, хто вбиває без причини. Вона була навіть добрішою й співчутливішою, ніж Тотемний Змій.
Хтось наступив їй на хвіст!
Плід Вогняного Лиха?
Плід Вогняного Лиха на Зоряному Дереві зник!
Плід Вогняного Лиха був ніби "зворотною лускою" Вогняної Чаклунки. Його зникнення, без сумніву, і стало причиною її нестримного гніву.
(ПП: "Зворотна луска" - найчутливіше або табуйоване місце, торкання до якого викликає лють)
Мо Фань швидко дійшов до цього висновку. Побачивши, що Вогняна Чаклунка ось-ось метне в їхній бік нищівну вогняну кулю, він одразу кинувся вперед.
— Це я, це я! Я знаю, хтось украв твій Плід Вогняного Лиха, але я ж попереджав тебе — сюди прийшли люди, щоб заволодіти твоїм скарбом… Убивати ні до чого, скажи, що сталося. Можливо, ми зможемо допомогти тобі повернути Плід, — Мо Фань зосередився і з усіх сил намагався вгамувати лють Вогняної Чаклунки своєю мовою.
Вогняна Чаклунка була шалено розлючена. Першим поривом при вигляді людей було вирізати їх всіх…
Навіть коли Мо Фань вистрибнув уперед, вона не подала жодного знаку, що зупиниться!
Вогняна куля продовжувала рости. Наслідки її вибуху важко було уявити. Мо Фань розумів: навіть з його Вогняним Опором він не переживе цього. Єдиний шанс — переконати Вогняну Чаклунку!
Вона розуміла людську мову. Її палаючі очі були сповнені гніву. Лише одна думка — і страшна куля вибухне.
Вона глянула на Мо Фаня. Полум’я на її тілі спалахнуло ще сильніше.
Та зрештою, вогонь на її фігурі поступово згас. Вона зійшла з вогняної кулі й приземлилася перед Мо Фанем, холодно подивившись на солдатів, які стояли за спиною Мо Фаня. Їхні серця, включно з Нанью, несамовито калатали — вони не сміли поворухнутись, не те що чинити опір…
Тепер вони нарешті зрозуміли, чому Мо Фань просив їх забути про Плід Вогняного Лиха. Його охоронниця була аж надто жахлива. Вона була фактично володаркою Палаючої Долини!
— Розкажи, що сталося, — суворо промовив Мо Фань, намагаючись зберігати спокій.
Але Вогняна Чаклунка не відповіла. Вона зрозуміла, що ці люди — не ті, хто викрав Плід. Її погляд спрямувався на захід, і вона зірвалася з місця, полетівши в тому напрямку.
Мо Фань уже хотів щось сказати, коли раптом побачив жахливу річ: темно-синій крижаний шип із холодним сяйвом стирчав у спині Вогняної Чаклунки!
Шип майже повністю увійшов їй у тіло, глибоко врізавшись у спину.
Очевидно, цей крижаний шип був спеціально підготовлений проти неї. Морозна енергія стримувала її полум’я і починала поширюватися тілом…
Крижана Отрута!
Цей шип був частиною якогось магічного обладнання, і, судячи з усього, був використаний у раптовій атаці…
