У Лісі Вогняних Хмар першими на вершину пагорба дістались Нанью та її загін. Вони блукали серед дерев, ніби зовсім втратили орієнтацію.
Насправді ж, вони просто не знали, куди йти далі після того, як піднялися на вершину. Старійшина, що колись відвідував ці місця, лише згадував, що Плід Вогняного Лиха найімовірніше можна знайти в лісі, де температура вища.
— Хтось чув цей звук? Наче шипіння? — спитав смаглявий солдат.
— Не лякай народ, звідки тут взятися демонічним звірам? Тут же така спека, — відмахнулась жінка, що йшла попереду загону.
Її чоло вкрив піт — небо ще не розвиднілось, а спека від гарячого повітря вже була нестерпною. Якщо б настав полудень або день — усе навколо перетворилося б на піч, яка запікала б їх живцем.
— Єцзи, у тебе ще залишилася вода? Дай ковток... Єцзи?
Смаглявий солдат озирнувся — і побачив, що за ним нікого немає!
Він опустив очі й одразу помітив на землі сліди повз листя — когось явно волокли. У паніці він кинувся до інших.
— Командире Нанью, Єцзи, яка замикала стрій, зникла! — вигукнув він.
Нанью підняла руку, наказуючи всім зупинитися. Вона швидко обвела поглядом мовчазний ліс.
— Йдемо назад, простежимо маршрут. Можливо, вона просто відбилася від групи.
Але сама ж Нанью похитала головою. Усі, хто потрапив до експедиції, були елітою штаб-квартири в Дуньхуані — надзвичайно здібні та безумовно дисципліновані. Ніхто з них не міг самовільно залишити загін без дозволу.
— Біда! — закричав інший солдат, який біг з передової. — Сюдун теж зник! Він тільки-но перевіряв маршрут попереду!
Нанью здригнулася й одразу скомандувала:
— У нас більше не лишилося переваги! Негайно виходимо з лісу!
— А Єцзи? Ми ж не можемо покинути своїх! — вигукнув смаглявий солдат.
— Якщо хочеш, щоб усі ми тут загинули — вперед, шукай її тіло, — холодно відповіла Нанью.
Після цього команда одразу прийняла рішення залишити небезпечний ліс.
Однак, поки солдати поспішно відходили, ще кілька людей безслідно зникли.
І тільки тепер усі по-справжньому зрозуміли, яким жахливим був цей ліс. Усі зникнення відбувалися буквально за кілька метрів від інших, без жодного звуку, без краплі крові… Лише сліди, які свідчили про те, що когось тягли по листю.
Нанью була винятковою магесою. Але навіть вона не змогла відчути жодної присутності демонічного звіра, коли на її людей нападали. Це означало лише одне: істота, яка нападала на них, була значно сильнішою.
Вона поділилася своїми здогадками з загоном, і ті ще більше занепокоїлися. Смаглявий солдат озвучив спільне здивування:
— Якщо воно дійсно настільки сильне, то чому не вбило нас усіх одразу, а прибирає по одному?
— Можливо, воно просто насолоджується полюванням… як кіт, що грається з мишею. Якщо ми залишимось тут — воно й далі буде нас винищувати, — з впевненістю відповіла Нанью.
— Що це, чорт забирай, за місце таке? — буркнув хтось. — Та нас демонічні звірі знищать у цьому Лісі Вогняних Хмар ще до того, як ми знайдемо той клятий Плід Вогняного Лиха!
Листя дерев Вогняної Хмари любило пекуче сонце. Вони також поглинали жар з повітря, використовуючи його як поживну речовину. Кожен лист мав обмежену здатність засвоювати світло й тепло — у середньому вони жили лише сім днів. Потім старе листя опадало, а на його місці з’являлося нове. Через це верх пагорба був укритий червоним, схожим на кленове, листям, яке утворювало килим яскравого кольору полум’я. Ті, хто ступав на нього, відчували не лише підвищену температуру, а й м’якість, зовсім відмінну від звичайної землі.
Мо Фань пожалкував, що взагалі ступив до Лісу Вогняних Хмар. Місцевість була, наче лабіринт — усі дерева виглядали однаково, навіть за розмірами. А червоне опале листя повністю вкривало землю, не даючи жодної підказки щодо напряму. Він не міг знайти ані виходу з лісу, ані печери, яка вела вниз, до підніжжя пагорба.
Відчуваючи втому, Мо Фань сів відпочити. Він подумував повернутися до тієї вогненної чаклунки й попросити показати йому шлях, замість того, щоб безглуздо блукати колами серед дерев.
Він уже збирався підвестися, як раптом відчув щось липке на руках. Піднявши долоні, він побачив, що вони в червоній рідині. Піднісши їх до носа вираз на його обличчі одразу змінився.
Це була кров. І на вигляд — людська!
Мо Фан різко опустив погляд і оглянув червоне листя, на якому сидів. Поруч воно було яскравішим — на перший погляд відмінностей не було, але тепер було ясно: листя було забризкане кров’ю!
Озирнувшись, він побачив щось, що здалося йому рукою серед листя. То була кровава, відірвана жіноча рука — про це свідчили її форма й розмір.
Мо Фань був не з тих, кого можна налякати мертвим тілом. Він уже не раз бачив смерть. Жінка загинула зовсім недавно — він обережно почав шукати решту її тіла, думаючи, чи не потрапили сюди ще якісь маги.
Згодом він знайшов щось схоже на відзнаку або значок — це підтвердило, що вона була бойовим магом.
— Мало того, що це місце — суцільний лабіринт, так тут ще й повно демонів-людожерів... Сподіваюся, Є Сінся з іншими не пішли цим шляхом, інакше це надзвичайно небезпечно, — пробурмотів він і заходився ховати тіло.
Ховати тіла — моральний принцип, якого дотримувався кожен Мисливець. У диких умовах їхнє життя постійно висіло на волосині. Ніхто не знав, коли його самого може вбити демонічна істота. Тож, побачивши загиблого побратима в дикій місцевості, кожен Мисливець, не вагаючись, віддавав належне й закопував тіло в землю. Це була негласна обіцянка — «я поховаю тебе, а хтось поховає мене».
Це могло б прозвучати як жарт, але насправді це було підтвердженням: кожен Маг, який став Мисливцем, уже зробив свій вибір і змирився з ризиком померти.
Інші могли палати бажанням знайти Плід Вогняного Лиха, та Мо Фань остаточно втратив до цього інтерес. По-перше, вогняна чаклунка, яка охороняла плід, була надзвичайно сильною — спроба забрати його була б рівносильною самогубству. По-друге, саме вона врятувала йому життя, а він не з тих, хто зраджує тих, хто йому допоміг.
Його головна мета тепер — знайти Є Сінся та інших. А заодно прихопити трохи місцевих ресурсів з Палаючої Долини — щоб продати в Шанхаї. Гроші підуть на нове спорядження, і тоді можна буде як слід провчити тих виродків, що намагалися на нього тиснути в університеті. Цього буде більш ніж достатньо, аби зробити цю поїздку вигідною!
