Всередині печери на пагорбі кипляча лава нарешті почала вщухати. П’ятеро магів, що були замкнені в ній, з полегшенням зітхнули.
Печера була не надто велика, і гази, що виділялися з лави, час від часу проникали всередину, тому кисню залишалося дедалі менше. Якби вони затрималися там ще довше — могли б просто задихнутися.
Єдине, що трохи заспокоювало всіх, — це те, що Стрімкий Зоряний Вовк Мо Фаня увесь цей час залишався поруч.
Це означало, що Мо Фань ще живий. Погляд Є Сінся не відривався від Зоряного Вовка. Навіть коли її очі мимоволі заплющувалися від утоми, вона одразу розплющувала їх знову — боялася, що той просто зникне в одну мить.
— Лава вщухла, але треба ще трохи зачекати. Повітря все ще не надходить, — сказав Чжао Ман’янь.
П’ятеро магів продовжили чекати, поки печера повністю очиститься від лави. Нарешті в щілини потягнуло свіжим повітрям.
— Ходімо, знайдемо Мо Фаня.
Вийшовши з печери, група швидко попрямувала до підніжжя пагорба.
Оскільки Мо Фаня віднесло потоком лави, він мав би бути саме внизу. Вони могли просто йти слідом за потоком, щоби його знайти.
Хоч лава й рідка, вона надзвичайно в’язка, тож рухається повільно. Такі речовини легко застоюються, а охолонувши — твердіють, перетворюючись на камінь.
Якщо вони не знайдуть Мо Фаня до того, як лава охолоне, шанси його відшукати стануть мізерними.
Група дісталася підніжжя печери, але Мо Фаня ніде не було видно. І поки вони в паніці нишпорили навколо, на них насунулася нова проблема — Дволикий Черепашачий Демон, що перегородив шлях!
Щойно Чжао Ман’янь побачив потвору, у нього одразу загорілося бажання помститися. Та не встиг він нічого зробити, як з’ясувалося, що ці істоти тримаються зграями. І щойно він підготувався до бою, як раптом з’явилася ще одна — така ж, але більша. У них більше не було думок про помсту — довелося рятуватися втечею! Їх почала переслідувати зграя Дволиких Черепашачих Демонів.
Партія покинула пагорб Вогняного Стовпа і подалася назад до кам’янистої й піщаної долини. Та на їхній подив, черепахи не відставали й далі неслися слідом.
— Що робити? Якщо не відірвемося від них, то просто не встигнемо знайти Мо Фаня, — стривожено сказав Чжан Сяохоу.
— Схоже, назустріч іде якась група. К чорту все, біжімо до них, — вигукнув Чжао Ман’янь, показуючи напрямок.
П’ятеро друзів побігли просто на зустріч цій групі. І коли Чжао Ман’янь побачив, хто їхній провідник — чоловік середнього віку з косичками, — його обличчя миттєво перекосилося від подиву.
Обличчя Чень Ї також набуло складного виразу, коли вона побачила цього чоловіка.
— Дядьку, що ти тут робиш? — сказав Чжао Ман’янь, поглянувши на нього.
Чоловік із косичками насупився, а тоді глянув на Чень Ї, що стояла поряд з похиленою головою. Він холодно пирхнув:
— Нісенітниця, це не місце для дітей!
— Дядьку, не до цього зараз. Допоможи нам розібратися з тими тварюками, що женуться за нами. Один наш друг досі в небезпеці! — вигукнув Чжао Ман’янь.
Чжао Юлінь знав про Дволиких Черепашачих Демонів — істот, чиї тіла наче вкриті металом. Він зістрибнув зі свого їздового звіра з легкою зневагою на обличчі.
Навколо нього з’явилися кілька Зоряних Візерунків. Вони почали креслитися одночасно й завершились із вражаючою швидкістю. Візерунки об’єдналися, формуючи тривимірне зображення, що оточувало його тіло!
Коричнева Зоряна Галактика була повністю збудована. В очах Чжао Юліня спалахнуло коричневе сяйво, і коли воно досягло свого піку, від мага в бік Дволиких Черепашачих Демонів розлетілася віялоподібна хвиля сили.
Коричнева тінь простягнулася вперед, мов кіготь, і все, що було на її шляху — пухкий пісок, кактуси — миттєво перетворювалося на сіро-білі камені!
Окаменіння — заклинання просунутого рівня стихії Землі!
Було очевидно, що демонічний звір, який мчав попереду всіх, ніколи не стикався з такою унікальною силою. Він спробував протистояти їй своєю міцною бронею, але щойно коричнева тінь торкнулася його — той миттєво перетворився на мертву статую!
Інші Дволикі Черепашачі Демони бігли трохи позаду — і побачене їх просто жахнуло. Не вагаючись, вони залишили окам’янілого товариша й кинулись навтьоки, назад до пагорба Вогняного Стовпа.
— Красота, дядьку! — вигукнув Чжао Ман’янь і підійшов до окам’янілого демонічного звіра, поки інші розбігалися навсібіч.
Він копнув кам’яну потвору, розбивши її на шматки. Проте цього йому було замало — він ще й почав нещадно топтати уламки, наче тільки так міг виплеснути все, що накипіло:
— Це тобі за те, що намагався облити нас лавою, коли ми застрягли в печері. Це за те, що перегородив нам шлях! Я ж казав, що порубаю тебе на шматки. Ну що, бачиш, скільки тебе тепер лишилося?
— Досить витрачати час! Треба негайно шукати Мо Фаня! — нагадав Чжан Сяохоу.
Група вже збиралася йти, коли Чжао Юлінь їх зупинив:
— Куди це ви зібралися? Залишайтесь з нами. Назад у безпечну зону вас уже не відправити. Кого ви намагаєтесь врятувати? З вашими здібностями — ви навіть тіло друга не зможете забрати.
Лінлін кивнула Є Сінся і тихо сказала:
— З їхньою допомогою знайти Мо Фаня буде простіше.
П’ятеро знову приєдналися до загону Чжао Юліня. Чень Ї йшла з опущеною головою, і коли опинилася серед групи, несподівано помітила постать, загорнуту в білу тканину, що сиділа на червоному коні. З-під пов’язки на неї дивилася пара чорних очей.
— Мамо? Мамо, це ти? — Чень Ї не вірила власним очам.
Фігура в білому трохи кивнула. Вона жестом покликала Чень Ї до себе, проте не сказала ані слова.
Дівчина радісно глянула на батька, що очолював загін. Вона була певна, що його давно вже не цікавить пошук Плоду Вогняного Лиха, що він просто живе собі в розкоші родини Чжао. Але тепер — він привів її матір сюди сам, після трагедії з вогняною стихією…
Проте люди, яких привів батько, не справляли особливого враження. Схоже, лише він один був магом просунутого рівня.
А Плід Вогняного Лиха, без сумніву, охороняється могутньою істотою. У цих людей шансів його здолати просто немає.
Фігура в білому, здавалося, відчула тривогу Чень Ї. Вона лагідно пояснила:
— Плинна Піщана Річка почала проявляти незвичну активність. Найімовірніше, на заході пробудилось якесь невідоме зло... Навіть менталісти не змогли заспокоїти духів. Тож більшість фракцій послали сюди людей із відносно невисоким рівнем — так вони змогли перетнути річку. Але твій батько — виняток. Він, мабуть, єдиний Маг Вищого Рівня, якому вдалося пройти ту річку.
