Блідий чоловік трохи відхилився назад і відповів:
— Наступного разу буду обережнішим. Але той Маг, що врятував мою здобич — ти дізнався, хто він?
— А як, чорт забирай, я мав це зробити? Ти ж навіть обличчя його як слід не побачив. Маю надію, це просто якийсь випадковий маг, що проходив повз. Якщо ж він справді полює на нас — тоді у нас великі проблеми, — відповів чоловік середнього віку.
— Тоді я просто піду й уб’ю його!
— Ти з глузду з’їхав?! Смерть одного-двох звичайних людей ще можна зімітувати, але якщо загине Маг — ти думаєш, Союз Мисливців цього не помітить? Сиди тихо й не рипайся! — суворо попередив чоловік середнього віку.
— Ти завжди суворий тільки зі мною. А КОЛИ ВОНА робить помилки — мовчиш. Жодного разу її не насварив. Усім заборонив виходити без дозволу, а їй — ні! — обурено сказав блідий чоловік.
Старший чоловік холодно пирхнув:
— Ти ніколи не був таким обачним, як вона. Вона знаходиться в центрі великої установи, серед могутніх магів — і жодного разу не привернула до себе уваги. З якої радості мені накладати на неї обмеження?
Блідий чоловік виглядав незадоволеним, але промовчав.
— Досить уже, Нє Дун, просто зроби, як я сказав. Більше не чіпай молодшу сестру. Це вже пастка. Якщо втрутиться Старший Мисливець — тебе вже ніхто не врятує, — сказав чоловік середнього віку.
— Добре…
Після того, як чоловік середнього віку пішов, Нє Дун залишився пити в барі, все ще з тим самим мертвенно блідим обличчям.
Пізно вночі він залишив клуб, сів у розкішний синій спорткар і поїхав у парк, що стояв на похмурому пагорбі.
Парк розташовувався трохи північніше житлового району. До вершини пагорба можна було доїхати на машині й припаркуватися збоку, звідки відкривався чудовий краєвид на нічне місто. Червоні вогні, зелень дерев — усе виглядало наче пейзаж з листівки: місто процвітало!
Нє Дун сидів у машині, терпляче чекаючи. Він відрегулював дзеркало заднього виду і нашвидкуруч пригладив волосся. Було очевидно, що він ретельно стежив за своєю зовнішністю. Часто він легко зваблював дівчат навіть без використання магії, і цього разу також збирався це зробити на «вечерю».
Невдовзі повільно під’їхав білий BMW.
У глухому парку в таку пору майже не було людей, лиш зрідка проїжджали машини. Білий автомобіль зупинився поряд із синім спорткаром, і з нього вийшла жінка в макіяжі та на підборах.
Жінка виглядала зрілою. Червоний шовковий наряд обтягував її великі груди, перехрещувався спереду й завершувався вузлом-стрічкою на білосніжній шиї, оголюючи плечі та майже всю спину. Вона була такою спокусливою, що стриматись було важко — хотілося негайно розв’язати ту стрічку.
Нє Дун кинув на неї погляд. Після недавньої догани він усе ще кипів від злості. Побачивши жінку в такому одязі, бажання в ньому лише розгорілося. Не давши їй як слід вибратись із машини, він схопив її й кинув на заднє сидіння.
— Ммм, такий нетерплячий? — хихотіла жінка, ніби пручаючись, хоча насправді насолоджувалась цим.
— Ти зводиш мене з розуму! — Нє Дун жадібно цілував її тіло, особливо впиваючись майже оголеною шиєю.
Він добре знав, що робить. Жінка, яка ще мить тому щось бурмотіла, тепер вже зітхала від задоволення. Її тіло напружилося, вона закинула голову, віддаючись насолоді. Вона чітко відчувала гаряче торкання язика й прохолоду зубів на своїх чутливих ділянках, і кожен такий дотик змушував хвилю збудження прокотитися від шиї крізь усе тіло й застрягти між міцно стисненими стегнами…
У потрібний момент на її шиї відчувся легкий колючий біль, змусивши її здригнутись. Але виглядала вона не стражденно, а навпаки — задоволено. Її губи злегка розтулилися, вирвався стогін насолоди.
Горло Нє Дуна здригалося, ніби щось лилося йому до шлунка.
Мить потому він повільно перемістив увагу на інші частини тіла. Обличчя жінки було бліде, але звуки, які вона видавала, нагадували муркотіння задоволеної кішки. На обличчі Нє Дуна грала зваблива усмішка, в погляді — пристрасність, але думками він був зовсім не тут.
Смак — не той, що у близнючок. Мов різниця між дешевим "Ерґоутоу" і витриманим "Маотай".
Після того, як скуштував щось дійсно якісне, до іншої крові вже й тягнуло менше. У багатому світі самотніх жінок було безліч — варто було тільки натякнути і можна було легко підчепити одну. Але такі, як вона, вже мали за плечима зіпсоване життя, що позначалося не тільки на характері, а й на чистоті їхньої крові. Тільки молоді й дурні з їхнього Клану Крові могли вбачати в таких жінках щось особливе.
— Але як мені знову виманити Лю Жу? — бурмотів Нє Дун сам до себе.
Він змінював пози, ніби просто даючи волю бажанню. На фоні її нескінченних стогонів його спокійний вигляд здавався майже холоднокровним. Лише час від часу щось ворушилося в ньому — коли в уяві він замінював бліде жіноче обличчя на те, ніжне, чисте, Лю Жу… Шкода, що одну з близнючок він випадково зламав. Якби зміг гратися з обома одночасно — тс-к, тс-к!
— Ні, я мушу її знайти. Я ж залишив на ній мітку Кошмару, тож вирахувати її місцезнаходження буде неважко. Не може ж Маг опікуватися нею цілодобово, га? — пробурмотів він сам до себе.
Він і раніше відчував потяг до старшої сестри — Лю Сянь. Інакше він би не висмоктав із неї всю кров ненароком, надто захопившись у процесі. Але Лю Жу його приємно здивувала: тендітна, проте вперта — вона пробудила в ньому нестримне бажання підкорити її!
Клан Крові не для того існує, щоб шукати легких шляхів, правда ж? Виклик, небезпека — ось що надихає!
Ці кляті мисливці надто вже пишаються собою. Прийшов час показати їм їхні ж методи. Нехай зрозуміють: жодна здобич не вислизне від його погляду!
— Мені вже час, завтра лекція. Ти ж знаєш, я не завжди… — на блідому обличчі жінки з’явився легкий рум’янець.
— Знаю, — Нє Дун не витрачав більше часу після того, як втамував своє бажання. Він повернувся до машини й увімкнув двигун.
Він швидко зірвався з місця, навіть вистрибнув із водійського сидіння і сів на дах машини, що мчала порожніми вулицями, насолоджуючись відчуттям сильного вітру. Один з його іклів виглядав з-під губ у посмішці, а бліде обличчя виглядало моторошно в темряві...
