Ех… Пів року його культивація зовсім не змінювалась. І це його аж ніяк не радувало.
Конкуренція в головному кампусі виявилася значно запеклішою, ніж він уявляв. А розподіл ресурсів — гранично простий: хочеш більше — піднімайся в рейтингу.
Щоб підняти Туманність Блискавки до третього рівня, йому було необхідно культивувати в Пагоді Трьох Кроків.
Швидкість культивації, яку давав Маленький Кулон-Вугор, дозволяла Мо Фаню швидко проходити етап накопичення, однак для справжнього прориву необхідна була зовнішня підтримка — такі місця, як Пагода Трьох Кроків, наповнені концентрованою Енергією Стихій.
Проте доступ до цієї пагоди мали лише ті, хто входив у топ-50. Мо Фань наразі займав сотий рядок, і до мети ще залишалась неабияка відстань.
До того ж, його тілу ще потрібен був тиждень на відновлення. І хоча він пройшов усі випробування, на цей тиждень про нові поєдинки доведеться забути…
— Треба спробувати увірватись у топ у другий тиждень викликів! — Мо Фань схопив банку сидру й одним ковтком осушив її, остаточно визначившись з напрямком.
Спогад про опіки все ще ятрів тіло. Здавалося, ніби всередині щось тліло, повільно палячи зсередини. І хоча холодне питво не лікувало, але приносило справжнє полегшення.
Четвертий тиждень кожного місяця — це другий тиждень поєдинків.
У перший тиждень викликів Мо Фаня засипали безперервними дуелями. Та тепер, через пів місяця, настав його час атакувати й підніматися вгору по рейтингу.
Університет щедро надавав ресурси, тож якщо він не зуміє утримати високий ранг, дуже швидко відстане в розвитку.
Після тижневого відпочинку вдома, впевнений у повному відновленні, Мо Фань згадав слова Старого Бао й вирушив до Вежі Сходу Доньфань, прихопивши з собою улюблені зміїні луски.
З рекомендаційним листом у руках, Мо Фань попрямував до головного залу Магічної Асоціації й доволі швидко знайшов коваля броні Хо То, досить знану особу у Вежі.
Хо То користувався великою повагою. Він навіть мав власний гостьовий номер у Магічній Асоціації — розкішний, зі скляними панорамними вікнами. А з цієї висоти, з Вежі Перлини Сходу, відкривався неймовірний краєвид на річку Хуанпу...
Дві найавторитетніші магічні установи в країні — це Магічний Палац у столиці (Пекін) і Маги Вежі Сходу. Тож якщо хтось має тут окрему кімнату — це явно не пересічна особа. Виходить, цей Старий Бао і справді був прихованим майстром!
— Вітаю, я учень пана Хо, Лі Цзюннань, — привітався ввічливо молодий хлопець у акуратному вбранні.
— О, привіт. Я прийшов до пана Хо. Він на місці? — запитав Мо Фань, скоса глянувши на хлопця з таким нахабним іменем.
(ПП: Цзюннань китайською означає «красень»)
— Він на місці… просто характер у нього не надто… м’який, — відповів Лі Цзюннань тихо.
— Розумію. Але Старий Бао сказав, що тільки пан Хо То може впоратись із матеріалом, який у мене є. Тож я щиро прошу передати йому це — сказав Мо Фань серйозно, з усією повагою.
Будівельники зазвичай були магами Землі, а от ковалі — найчастіше магами Блискавки та Вогню. Кістки, луски та шкіра демонічних звірів мали надзвичайно складну структуру, і їх було неможливо обробити звичайними інструментами. Для цього потрібен був особливий вогонь коваля або розщеплення блискавкою…
Процес був схожий на плавлення золота. Щоб зробити прикрасу з золота, його спочатку розплавляли, а потім за допомогою магічного обладнання охолоджували й надавали йому бажаної форми.
Так само й з матеріалами для створення магічного спорядження — їх треба спочатку розплавити. Інакше як із сирого матеріалу демонічних звірів можна було б зробити щось схоже на чоботи, обладунки, браслети, кулони, персні тощо?
До того ж, оскільки таке спорядження прив’язувалося до душі користувача, його потрібно було ще й активувати перед використанням.
У цьому світі лише рідкісна шкіра, кістки, кігті, луска, пір’я та подібні частини монструозних звірів містили енергію, необхідну для того, щоб прив’язати їх до людських душ. Саме тому стільки мисливців вирушали в дикі землі на полювання на демонічних звірів. Вони були зацікавлені виключно в матеріалах, які можна використати для створення спорядження.
Луска, яку тримав у руках Мо Фань, була рідкісною — вона належала до зміїного виду. А ранг Чорного Тотемного Змія… він же був ватажком усіх ватажків, бойовою машиною серед створінь Рівня Правителя! Його луска — це не просто «рідкісний матеріал», це щось, із чим звичайні ковалі просто не впораються. Старий Бао ще тоді дав це чітко зрозуміти.
Очевидно, що Лі Цзюннаня послали лише для того, щоб відфутболити Мо Фаня. Тож він вирішив діяти прямо, не витрачаючи час на балачки.
Лі Цзюннань недоброзичливо скривився, почувши слова Мо Фаня. Адже він був особистим учнем Хо То, а це означало, що може впоратись із будь-яким завданням, яке під силу його вчителю. Та й що такого міг принести цей двадцятирічний маг, із чим він не впорався б?
— Покажеш мені свою «рідкісну» луску? — холодно запитав Лі Цзюннань, хоча ввічливості в ньому ще трохи залишилось. Але терпіти довго він точно не збирався.
Якщо ж виявиться, що ця луска — звичайнісінький мотлох, він одразу ж порадить йому їхати геть: спуститись у метро, доїхати другою лінією до станції Східний Нанкін, а там пересісти на десяту й доїхати до Тяньтунлу. Там, на ринку на вулиці Ціпу, знайдеться купа ковалів, які з радістю візьмуть такий «скарб».
(ПП: Вулиця Ціпу відома як центр оптового продажу одягу)
— Без проблем, — Мо Фань відкрив сумку й витягнув синьо-чорну луску змія.
Насправді, у нього було всього дві пластини, але через гігантський розмір Чорного Тотемного Змія, кожна з них сягала розміру повноцінного шматка одягу.
Він поклав синьо-чорні луски на стіл. Вони радше виглядали як шматок обвугленої шкіри, щойно витягнутої з печі, ніж як коштовний артефакт...
Чому ж це виглядає настільки жалюгідно? Мо Фань і сам не знав — адже отримав їх від Тан’юе.
Але якщо подумати… якби ці луски й справді були блискучими й гарними, хіба б Чорний Тотемний Змій просто скинув їх?
— Що це за чорна купа лайна, скажи на милість... — пробурмотів Лі Цзюннань з презирством. Уже хотів було читати йому лекцію про метро, коли раптом щось його стримало: він помітив, що на лусці взагалі немає зміїного візерунку. Принаймні, варто дати цьому бовдурові урок — сказати:
— Ти взагалі чув про зміїні мітки?
— Чув, — спокійно відповів Мо Фань.
— Тоді знай: твій матеріал — сміття.
— Чому? — Мо Фань звів брову.
— Чим рідкісніша змія — тим витонченіший її візерунок. А на твоїй лусці його немає зовсім. Просто суцільний чорний. Ти зняв це з якоїсь рядової тварюки? — зверхньо кинув Лі Цзюннань.
Мо Фань придивився уважніше. Й справді — матеріал був повністю чорним, жодного малюнку…
Але ж це — луска Чорного Тотемного Змія!
Зміїні мітки зазвичай видно, коли дивишся на всю змію повністю. А як вони можуть бути помітні всього лише на двох окремих лусках?
Той синюватий відтінок на лусці вже і був елементом візерунку!
