Коли його тіло з силою врізалося в дно підземної річки разом із потоком багнюки, що стрімко падала вниз, Мо Фань нарешті зрозумів, що зарано вважати свій план ідеальним!
Відчуття було зовсім не з приємних, особливо після того, як його тільки-но розтоптав демонічний звір рівня Командира. Якби не шар багнюки й води, його кістки вже б розсипалися на друзки.
Мо Фань і Чжан Сяохоу затамували подих, коли бурхлива течія почала їх нести.
Свідомість майже згасала, та вони з усіх сил намагалися не втратити її, адже навіть гадки не мали, куди саме їх може занести цей потік...
— Кхе-кхе-кхе! Кхе-кхе! —
Мо Фань витягнув напівживого Чжан Сяохоу на берег річки. Неможливо було визначити, скількома шарами багнюки той був вкритий—її було стільки, що він вже не виглядав як людина.
Мо Фань безперервно кашляв, намагаючись позбутися багнюки, що забилася в ніс і горло. Це було жахливо огидно!
Невдовзі їх знайшла Лі Ман. Побачивши, що Чжан Сяохоу лежить непритомний, вона безжально наступила йому на живіт.
З рота Чжан Сяохоу фонтаном вирвався стовп бруду, і він нарешті прийшов до тями.
— Водяний Бар’єр! — Лі Ман швидко використала заклинання Водяного елементу, створюючи дрібні краплі води. Вони злилися у водяну стрічку, яка під її контролем почала очищати двох грязьових людей.
Водяна стрічка проникала в їхні ніздрі та горло, ретельно вимиваючи все, що там застрягло.
Лі Ман довелося використати кілька заклинань, щоб повернути Мо Фаня та Чжан Сяохоу у їхній звичний вигляд. Глянувши на двох напівживих юнаків, вона раптом розсміялася:
— Давненько я не зустрічала підлітків, які настільки легко ризикують власним життям!
Вона й справді була вражена їхньою сміливістю. Більшість людей блідли б лише від самого слова «рівень Командира» й тікали б світ за очі, а ці двоє не просто добровільно спровокували таких монстрів — вони ще й примудрилися вижити!
Кожен з них відволікав на себе демонічного звіра рівня Командира, і що було ще неймовірніше — вони обоє втекли живими!
— Брате Фань, а можна наступного разу я буду відповідати за підрив ями? — раптом видав Чжан Сяохоу тьмяним голосом.
— Ти що, справді хочеш, щоб був ще один «наступний раз»? — таким самим тоном відповів Мо Фань.
Чжан Сяохоу почав завзято хитати головою.
Мо Фань ніколи б не шукав проблем із демонічним звіром рівня Командира, якби не його відчайдушна потреба в Есенції Душі.
Раптом склепіння підземної печери почало потужно тремтіти. Здавалося, ще трохи — і крихкий кам’яний шар просто завалиться.
Два гігантських чудовиська вже почали свою битву. Нескінченна вібрація була найкращим тому підтвердженням.
— Нам варто піднятися нагору? — запитав Чжан Сяохоу після короткого перепочинку.
— Демонічний звір рівня Командира не помре так просто, цей бій може тривати днями... До речі, Лі Ман, ти згадувала щось про Насіння Земної Душі? — нагадав Мо Фань.
— Мм, воно в тому напрямку. Шкода, що в нас немає необхідних інструментів для збору. Якщо я виб’ю його звідти, енергія Насіння Земної Душі швидко розсіється, — відповіла Лі Ман із ноткою жалю в голосі.
Насіння Земної Душі було справді рідкісним скарбом, і щоб пробитися до нього, Лі Ман довелося використовувати потужну Магію Вищого рівня. Не дивно, що мисливці так прагнули знайти його — його можна було продати за нечувану ціну.
— Мавпочко, ти ж Маг Землі, чого стоїш? Будеш чекати, поки вся його енергія зникне? — Мо Фань пнув Чжан Сяохоу, який уже встиг замріятися.
— Я? — Чжан Сяохоу вказав на себе, не вірячи своїм вухам.
— Лі Ман і я не маємо Земного елементу. Хто ще, по-твоєму, може забрати його? Давай, не тупи! Як тільки отримаєш Насіння Земної Душі, піднімаємося нагору й розбираємося з цими двома ідіотськими монстрами! — вигукнув Мо Фань.
Чжан Сяохоу більше не відчував жаху від попереднього досвіду. Він негайно попрямував у вказаному Лі Ман напрямку, щоб дістатися до Насіння Земної Душі.
Хвиля за хвилею багнюка здіймалася в повітря, кожна сильніша за попередню.
На західному боці долини невинні Гігантські Ящірки поспішно дерлися на гору, спостерігаючи за бурхливими потоками бруду, що вирували в центрі болота. Їхні інстинкти волали: треба забиратися звідси якнайдалі!
Усе, що перебувало в радіусі кількох сотень метрів від битви двох демонічних звірів рівня Командира, було приречене на загибель. Безпечна відстань мала становити щонайменше один-два кілометри.
Гігантські Ящірки з усіх сил намагалися видертися ще вище. Вони нагадували біженців, які втікають після того, як їхні домівки затопило брудом.
Земля поблизу центру болота безперервно поглиналася хвилями багнюки, що розповзалася в різні боки. Ці двоє демонічних командирів вже давно ворогували в цій долині. Тепер, коли кожен із них зазнав важких поранень, вони вирішили, що настав час захопити долину Січжао. Тож вони зовсім не звертали уваги на двох зниклих людей і почали смертельну сутичку між собою.
Гігантська Отруйна Сколопендра жила в цій долині близько сімдесяти років. Ще до появи Гігантських Ящірок вона вже завоювала частину озера Дунтіну. Однак, коли двадцять років тому сюди вторглися Ящірки, її територію захопили, а її старе гніздо силою відібрала Гігантська Ящірка Сюаньву. Сколопендра була змушена переселитися в менше болото.
Ці двоє ненавиділи одне одного вже довгий час, тому в битві вони не щадили сил. Обидва чудовиська розуміли, що ця долина має ідеальний баланс Водного й Земного елементів, а отже, кожні п’ять-шість років тут з’являється або Насіння Водної Душі, або Насіння Земної Душі. Гігантська Отруйна Сколопендра і Гігантська Ящірка Сюаньву добре знали, що кращого місця для свого розвитку їм не знайти!
Але в долині може бути лише один Командир!
Гігантська Отруйна Сколопендра більше не могла стримувати ненависть до Гігантської Ящірки Сюаньву, яка вигнала її з дому. І тепер, коли Ящірка ще не оговталася від важких ран, настав ідеальний момент для помсти!
З пор шкіри Сколопендри вирвався фіолетовий отруйний туман. Він швидко розповсюджувався у воді й навіть отруював повітря...
Найнебезпечнішою зброєю Сколопендри була її отрута. Навіть демонічних звірів рівня Командира, сильніших за неї, вона могла перетворити на свою здобич, щойно вони потрапляли під її вплив.
Гігантська Ящірка Сюаньву помітно напружилася, побачивши, як отрута заповнює простір довкола.
Вона була дещо сильнішою за Сколопендру. Її тіло, велике, наче гора, було не просто для краси — панцир на її спині міг легко витримати гострі мандибули Сколопендри. Єдина причина, через яку вона досі не вигнала її з долини, полягала саме в тій отруті...
Гігантська Ящірка Сюаньву добре знала про її небезпеку й відразу ж відступила.
Але раптом Гігантська Отруйна Сколопендра, звиваючись своїм стометровим тілом, рвонула вперед і вчепилася в її морду, вириваючи величезний шмат м’яса!
Гігантська Ящірка Сюаньву розлютилася до краю. Вона звелася на задні лапи й вп’ялася своїми кігтями в передні кінцівки Сколопендри, розриваючи їх на шматки!
Два передніх відростки були відірвані. Із ран фонтанами бризнула зелена рідина...
Гігантська Отруйна Сколопендра видала люте гарчання. Вона спробувала виплеснути цю рідину на Гігантську Ящірку Сюаньву!
Ця рідина також була отруйною!
Втім, Сколопендра зовсім не хвилювалася через втрату двох кінцівок — у неї все ще залишалося дванадцять! Вона була готова пожертвувати частиною свого тіла, аби лише отруїти Гігантську Ящірку Сюаньву!
