Том 1. Розділ 5. Тінь гігантського звіра
Взято з: novelbin.com
Translated with DeepL.com
Редактор: Вадим Коляда
У минулому люди панували лише над половиною континенту Зеттерлунд, а східні землі за гірським хребтом Обіньє залишалися незвіданими територіями, де панували демонічні звірі.
Спираючись на Силует Лицарі як основну бойову силу, людство поступово відтісняло демонічних звірів і просувалося на схід, за гори Обіньє. Спочатку справи йшли добре, але вторгнення зупинилося. На сході від Обіньє розкинулося Море Дерев Бокузе — лісовий масив, де ховалися демонічні звірі, здатні знищити сотні Силует Лицарів. Після важких втрат люди були змушені відступити з лісу.
Біля підніжжя гір Обіньє, простягалися широкі рівнини — ідеальні для сільського господарства після належного освоєння. Щоб захистити ці родючі землі, люди розширили свої території до самого краю лісу й утворили державу. Так і почалася історія заснування Королівства Фреммевіра.
Проте й досі в лісі Бокузе бродили демонічні звірі, які могли з’явитися будь-коли. Щоб утримати їх подалі, вздовж кордону з лісом, збудували стіни, а в місцях, де демонічні звірі з’являлися найчастіше — на вході до лісу, що звався «Шаленим Шляхом» (Дорога Демонічних Звірів), — зводили фортеці. Між цими фортецями прокладали оборонні мури. Однак через фізичну неможливість охопити весь кордон суцільною лінією укріплень, це не гарантувало повного захисту від звірів, які могли наблизитися з незахищених ділянок. Облогові стіни головним чином слугували для стримування гігантських демонічних звірів, і завдяки зусиллям у зміцненні оборони, королівство залишалося відносно безпечним.
Це сталося в одну тиху ніч.
Фортеця Бальґері була одним із таких укріплень, розташованих між лісом і кордоном Королівства Фреммевіра. Вона знаходилася досить далеко від «Шаленого Шляху» і навіть поява демонічних звірів середнього розміру тут була рідкістю. Фортецю охороняли лише десять Силует Лицарів.
Тієї ночі вартові, що несли чергування, відчули, що в Лісі Бокузе щось не так — незвична тиша насторожувала. У нічному небі яскраво мерехтіли зорі. У такі ночі зазвичай лунали виття демонічних звірів, проте цього разу панувала неприродна тиша. Вони навіть не відчували присутності звичайних тварин, ніби ті всі втекли з лісу. Попри всю дивність ситуації, нічого конкретного не відбувалося. Збентежені, вартові продовжували обхід.
Але тиша тривала недовго. Удалині почулося, як щось велетенське ламає дерева. Було очевидно — щось наближається… Демонічні звірі. Вартові без вагань здійняли тривогу.
«Що за чортівня, демонічні звірі посеред ночі!?»
«Та ми ж аж біля околиці, далеко від Шаленого Шляху! Що їм тут треба!?»
Коли пролунав сигнал тривоги, лицарі у фортеці почали підготовку. Застава вирувала активністю — всі поспіхом споряджалися до бою. Прислухаючись до звуків дерев що ламались, люди відчували насування загрози. Чергові пілоти кинулися до своїх Лицарів Силуетів. У цій фортеці були розміщені стандартні моделі Королівства Фреммевіра — Каррдатор*.
(*Стандартна модель Силует Лицаря Королівства Фреммевіра – Каррдатор.)
Ефірний реактор запускали примусово, виводячи з режиму сну — його гул відлунював у повітрі. Силует Лицарі, проходили процедуру запуску й терміново збиралися біля воріт фортеці.
І саме в цей момент з лісу вийшло щось гігантське, що досі ламало дерева. Демонічний звір був схожий на маленьку рухому гору, вкриту нерівною, кам’янистою, мов у дикобраза, шкарлупою. З боків стирчали голова й чотири кінцівки, і за формою він нагадував черепаху — черепаху завдовжки у вісімдесят метрів і заввишки п’ятдесят.
Варта на стіні, яка чергувала тієї ночі, бачила «Імператорську черепаху» лише в книгах… Це був різновид демонічного звіра, що належав до категорії Бегемотів. Його головними рисами були надзвичайна міцність і витривалість. Маючи репутацію «рухомої цитаделі», цей звір був одним із найважчих противників.
Простіше кажучи, найбільшою силою Бегемота було “підсилення”. Він використовував колосальний викид мани, щоб постійно підтримувати посилююче закляття, яке давало змогу утримувати неприродно велике тіло. Та сама мана дозволяла йому рухатися з дивовижною швидкістю — у повній протилежності до його габаритів — і робила кожну частину його тіла, від панцира до кісток, надтвердою.
Згідно з легендами, основною атакою Бегемота був таран тілом і він міг зруйнувати навіть облогові стіни. Його серце, пропорційне до величезного тіла, генерувало кількість мани, еквівалентну енергії понад сотні Силует Лицарів. Завдяки нескінченному запасу сили, захист Бегемота майже неможливо було пробити.
«Ідентифіковано демонічного звіра... Це — Імператорська черепаха...! Бегемот!» — вигукнув вартовий із шоку та жаху.
Ще до того, як пілоти встигли як слід усвідомити істеричну доповідь вартового, Бегемот врізався в стіни фортеці. Його наміри були незрозумілими, проте він атакував прямо в лоб. Використовуючи свою масу і міцність, якими так пишався, демонічний звір перетворив себе на живий таран.
Облогова стіна й ворота, зроблені з каменю та заліза, були зруйновані одним ударом, уламки розлетілися на всі боки. У пілотів, які стали свідками цієї сцени, розум неначе вимкнули.
Після звіту вартового і побаченого знищення фортеці, обличчя пілотів застигли в шоці та жаху. Хто б міг подумати, що демонічний звір рівня дивізії з’явиться в такому глухому місці, далеко від Демонічного шляху?
Демонічний звір рівня дивізії — це противник, для перемоги над яким потрібен цілий підрозділ із Лицарів Силуетів (приблизно 300 одиниць). Але на цій заставі дислокувалася лише рота (9 одиниць), десять, якщо рахувати й командирський.
Цього було достатньо, щоб стримувати демонічних звірів рівня дуелі (рівних одному Силует Лицарю за силою), але вкрай недостатньо проти противника дивізійного рівня.
Було б самогубством чинити опір ротою, демонічному звірові рівня дивізії та лицарі-пілоти не похитнулися. Вони не знали, чому Бегемот прямує в королівство Фреммевіра, але якщо дозволити йому прорватися без попередження командування, наслідки будуть катастрофічними. Зупинити Бегемота силами, що перебували на заставі Бальґері, було неможливо, проте якщо вдасться виграти час, можливо, вдасться знайти слабке місце звіра. Вони зміцнили свою рішучість і хоробро кинулися вперед.
Коли стіни були прорвані, Бегемот проламав залишки воріт і увійшов до фортеці. Його рев сколихнув заставу, наче вибух.
За командою командира, рота Кардаторів рушила, націливши свою зброю — списоподібні Силуетні гармати, «Кальверіни» — на Бегемота. Лицарі спрямували ману у свої магічні списи, а мана схема, перетворила її на фізичне явище. Були активовані магічні скрипти та мана, що перевищувала можливості людського розуміння, утворюючи посилені закляття. З наконечників списів вирвалися язики полум’я, вибуховим залпом влучивши просто в звіра, огорнувши його стовпом вогню.
Звичайна істота впала б після такого удару, але Бегемот виправдав свою репутацію рухомої фортеці — він залишився абсолютно непохитним. Проте це було очікувано для пілотів Кардаторів, які продовжили надсилати вогняний шторм зі своїх кальверінів, огортаючи звіра димом і полум’ям.
Сила Силуетної зброї була величезною, проте витрата мани була надзвичайно високою. Усі Кардатори підтримували вогонь доти, доки не вичерпали свої резерви мани. Щоб відновити її запаси, вони розкрутили свої етерні реактори, змушуючи їх поглинати етер із повітря. Реактори загуділи голосніше, працюючи на межі можливостей.
Вхід до фортеці палав у морі вогню, після безперервного шторму з боку Силует Лицарів. Іскри й дим повністю затулили Бегемота, і лицарі втратили його з поля зору. Попри те, що їх було лише десятеро, навіть демонічний звір рівня дивізії мав би зазнати певних ушкоджень під натиском їхньої повної атаки. І саме тоді, коли пілоти почали плекати надію, пролунав рев, від якого здригнулася земля. Ударна хвиля розвіяла полум’я, і Бегемот з’явився з-за диму. Реальність жорстоко зрадила їхні надії: гігантське тіло Бегемота було неушкоджене.
Бегемот кинувся на загін Кардаторів із розгоном, що зовсім не відповідав його розмірам — його швидкість була такою високою, що Кардатори не встигли ухилитися. Силует Лицарі повалилися на землю, отримавши нищівний удар. Сталеві панелі вм’ялися миттєво, а кінцівки було розтрощено і з щілин в обладунках, вилітали іскристі уламки кристалів. Вижити пілоти не могли.
Решта Кардаторів відійшла назад, тримаючись на безпечній відстані від звіра. Бегемот рухався оманливо швидко, з легкістю відкинувши одного з Лицарів, який устиг випустити лише один вогняний снаряд у марній спробі спротиву.
Інші Силует Лицарі, зрозумівши що магічні атаки безрезультатні, оточила Бегемота, з метою переходу до атак мечами.
Але, як і свідчили чутки, панцир Бегемота був неймовірно твердим і повністю нівелював усі ріжучі удари. Попри те, що його тіло повністю було покрите бронею, Бегемот зберігав дивовижну рухливість. Десятьох Силует Лицарів, було недостатньо, щоб виграти час — їм загрожувало повне знищення.
У решти пілотів по спині пробіг морозний подих жаху — ось яким є демонічний звір рівня дивізії. Командир роти Силует Лицарів, миттєво прийняв рішення:
«Арло, Бенджамін, Клаес! Ви там ще живі?»
«Так, сер!»
Бегемот знову вийшов з себе, вдарившись тілом об фортецю з тією самою силою, з якою таранив Кардаторів. Кам’яна будівля фортеці почала розвалюватися — вона вже довго не протримається.
«Арло, евакуюй усіх, хто ще живий та відходьте до фортеці Каррієр! Бенджаміне, попередь усі навколишні міста про наближення Бегемота і негайно вирушай до Янтунена! Клаесе, негайно рушай до столиці! Біжи на повній швидкості, біжи, поки не сточиш кристалову тканину до пилу — ти мусиш доповісти про це столиці!
Капітан повернув голову свого Лицаря й глянув на тих небагатьох підлеглих, що залишилися.
«Решта… Вибачайте. Вам випала коротка соломинка.»
Троє обраних командиром пілотів, належали до молодшого покоління. Причина їхнього призначення залишалася незрозумілою, але вони не мали ні повноважень, ні часу, аби відмовитись чи сперечатись. Найвищим пріоритетом було вижити й передати попередження — не було навіть часу на прощання. Смуток на мить промайнув на їхніх обличчях, але вони швидко відновили бойовий дух завдяки рішучості й відчуттю обов’язку.
«Вперед!»
«Так, сер!»
Молоді пілоти без вагань покинули передову на своїх Кардаторах. Коли командир впевнився в цьому, через голомонітор, в куточку його вуст з’явилася посмішка.
«Брати, якщо залишимось у цій тісноті — нас розчавить! Покидаємо фортецю. Назовні, переходимо до тактики стримування!»
«Гей! Гей! Ми тебе до нашого королівства не впустимо!»
«Покажімо цій проклятій черепасі, з чого ми зроблені!»
Кардатори що лишились, покинули фортецю, готуючись до бою з Бегемотом. Це була безнадійна битва, але їхні дії були чіткими та злагодженими. Бегемот зрівняв фортецю із землею й знову рушив у наступ. Кардатори використали серію скоординованих атак, аби загальмувати просування, та магічні удари дальнього радіусу, розкидані довільно, не змогли зупинити рух цього велетенського звіра. Врешті-решт, довелося переходити до ближнього бою — бити по голові та ногах, а потім швидко відступати. Таку тактику «бий і тікай» повторювали знову й знову. У бою лицарі могли тільки ухилятись від атак розлюченого Бегемота.
Але навіть Силует Лицарі мають свої межі.
Силует Лицарі оснащені етерними реакторами — напівавтоматичними пристроями, які постачають ману, поглинаючи етер з атмосфери. Проте швидкість поповнення обмежена. Особливо в бою, коли витрати перевищують постачання, резерв мани поступово вичерпується. Пілоти залишались лише людьми... А людина та машина, мають межі. Через виснаження запасів мани сповільнені Кардатори ставали легкою мішенню. Втома знижувала концентрацію і Кардатор, що не встиг ухилитись, отримував потужний удар хвостом. Один за одним, лицарі падали під натиском демонічного звіра.
Силует Лицарі, що лишились з роти, таки змогли виграти кілька годин часу — години, що були дорожчі за золото — стримуючи демонічного звіра рівня дивізії. Це без сумніву слід вважати перемогою їхньої залізної волі.
Останнім, хто тримався до кінця, був ветеран-командир роти. Його машина була вся в подряпинах; праву руку відірвало ударом хвоста Бегемота. Кристалічна тканина була пошматована як від ушкоджень, так і від зносу, запас мани майже вичерпаний — навіть втекти він уже не міг.
«... Новачки втекли… Бісова черепаха, твої наступні суперники — вже не така купка, як ми, а справжній Орден Лицарів. Приготуйся стати історією».
Оскільки шансу на втечу не залишилось, Капітан наказав пошкодженій машині бігти. Він не мав ілюзій щодо виживання, та все одно влив залишки своєї мани в командирський Силует Лицар, кинувшись у самовбивчу атаку на Бегемота. Його машина могла лише повільно і важко шкутильгати вперед. Він міцніше стиснув руків’я меча в лівій руці, кинувши усю вагу машини, щоб проткнути морду Бегемота.
Можливо, цей демонічний звір навіть розумів, що таке повага.
Бегемот зафіксував останнього ворога, що перегороджував йому шлях, відкрив пащу й глибоко видихнув. Це була атака, якої досі ніхто не бачив. За мить, перед тим як меч командирського Силует Лицаря досягнув Бегемота, з його пащі вирвався магічно посилений подих-смерч. Шалений вітер виривав дерева з корінням. Командирський Силует Лицар, прийняв удар на себе й був відкинутий далеко, а кристалічні уламки й шматки броні посипались на ліс, мов дощ.
Бегемот загарчав. Під час тактики затягування що використав загін, вони не раз атакували його, а останній удар командирського Силует Лицаря залишив на обличчі Бегемота ледь помітну тріщину — подряпину біля очного яблука. Якби машина командира була не настільки пошкоджена, можливо, той удар досягнув би цілі. Бегемот оглянув околиці і переконавшись, що всі, хто стояв на його шляху, були знищені та йому більше ніхто не заважає, він рушив далі. Від його важких кроків, земля здригалась, а в очах не було й сліду жодних емоцій.
Наймасштабніше лихо, спричинене демонічним звіром з часів заснування Фреммевіри, почалося тихо. Якою була його ціль? Відповідь ховалась на дорозі, якою крокував звір, — у напрямку найбільшого міста центральної частини Фреммевіри… Янтунена.
