Початок атаки

У цей момент чорні очі статуї бога змінили свій колір і стали червоними.

Можливо це були інстинкти мисливця? Ні, це були інстинкти виживання будь‑якої живої істоти.

Щось наближалось. Щось, чому ніхто з них не міг протистояти!

Джин‑У повернувся до інших мисливців і закричав так голосно, як тільки міг:

― Лягайте!!!

Майже одночасно з цим із очей статуї бога вирвалися червоні промені світла. Джин‑У обійняв Джу‑Хі і кинувся з нею на підлогу.

БЗЗЗ!!!

Промінь вистрілив прямо в те місце, де щойно стояв Джин‑У.

Одна десята секунди. Ні, одна сота секунди. Якби він запізнився з реакцією на долю секунди…

На жаль, не всім пощастило так, як Джин‑У.

― А‑а‑а‑а‑а‑а?!

― Хра‑а‑а!!

Ті, кого поглинуло червоне світло, зникли там, де стояли. Тільки попіл того, що колись було людьми, залишився там, куди влучив промінь.

Крики доносилися не від мертвих мисливців, а від тих, хто спостерігав їхні останні миті збоку.

― Що це, бляха, було?!

― Хух‑хух‑хух…

― Як, як таке взагалі може бути…

Мисливці, що залишилися, почали панікувати.

З сімнадцяти мисливців вижили лише одинадцять.

Жоден із них ніколи в житті не стикався з такою потужною атакою.

“Я ледве встиг, тому що він сказав мені пригнутися.”

“Якби не крики Сона…”

Мисливці дивилися на Джин‑У, нервово ковтаючи слину. Джин‑У виявився їхнім несподіваним рятівником. Без його своєчасного попередження вони могли тільки уявити, що б з ними трапилося, і від цієї думки у них по спині побігли мурашки.

― …

Джин‑У, все ще лежачи на землі, пильно дивився на статую бога.

Її очі ще світилися червоним, але вона більше не нападала.

“Атака… закінчилась?”

Джин‑У глянув вниз. В його руках тремтіла перелякана Джу‑Хі.

Саме тому вона працювала на асоціацію, а не на велику гільдію, і брала участь у простих рейдах, подібних до цього, хоча номінально була відмінним мисливцем B‑рангу.

Дихання Джу‑Хі ставало важчим з кожною секундою. Він не міг дозволити їй залишитися в такому стані. Він мав щось зробити.

Джин‑У збирався піднятися, думаючи, що він повинен щось зробити, але тут хтось схопив його за руку і потягнув назад униз.

― Не вставай.

Це був Сонг, який якимось чином опинився поруч із юнаком раніше, ніж хтось встиг це помітити. Джин‑У був схвильований, але все ж таки зробив те, що йому сказали.

Потім Сонг крикнув решті мисливцям:

― Нікому не рухатись! Залишайтеся на своїх місцях!

Сонг озирнувся довкола, а потім звернув увагу на Джин‑У.

― Були вбиті тільки ті, хто рухався. Ті, хто послухали тебе і пригнулися, вижили.

― Схоже на те.

Сонг злегка нахилив голову.

― Я думав, ти попередив нас, бо щось зрозумів?

― Ні, я просто відчув, що наближається щось небезпечне, тож…

Сонг дивився на нього з захопленням.

“В нього дуже хороші інстинкти. Він вроді би мисливець E‑рангу? Якби тільки його здібності були трохи вищими…!”

У той час, як Сонг дивився на Джин‑У з сумним виразом обличчя, хлопець теж дивився на старшого мисливця, щоб перевірити його стан.

І очі хлопця розширились, коли він побачив щось страшне.

― Містере Сонг, ваша… Ваша рука?!

― Це нічого. Я все ще можу триматися.

― Але… але все‑таки…

Джин‑У проковтнув слину.

Ліва рука Сонга, яка не тиснула на плече Джин‑У, зникла.

― …

Сонг трохи вивчив стан Джу‑Хі, потім зняв футболку, яка була на ньому, і навіть не показуючи величезного болю, який він, мабуть відчував, перев'язав те, що залишилося від його лівої руки.

― Допоможи мені зав'язати кінець, будь ласка. Це важко зробити однією рукою.

Джин‑У міг лише кивнути головою. Поки що їм вдавалося якось зупинити кровотечу. Замість крику чи болючого стону, Сонг видав довге зітхання. У цьому зітханні містився десятирічний досвід мисливця.

― Фуууух…

Тепер, коли перша допомога була надана, погляд Сонга став ще гострішим, і він почав вивчати навколишнє середовище. Хоча статуя бога перестала нападати на них, їхнє становище анітрохи не покращилось.

І так тривало кілька секунд.

Хник, хник…

― Чому це сталося саме з нами…?

Декілька мисливців навіть почали плакати.

― Ми не можемо залишатися так вічно!

Терпіння інших мисливців теж закінчувалося. Джин‑У погодився з цією думкою.

“Вірно, ми не можемо залишатися тут вічно.”

Але що він міг тут робити? Якщо підозри Сонга вірні, як тільки вони рушать, на них нападуть. І навіть якщо їм пощастить, і вони зуміють ухилитися від усіх променів і дістатися до дверей, їм доведеться турбуватися про дві кам'яні статуї, що охороняють вихід.

Вони теж були великою проблемою.

Їхні рухи були настільки швидкими, що він не міг простежити за ними. Чи зможе він чи хтось інший відкрити двері і втекти, перш ніж ці кам’яні охоронці нападуть на них?

Це здавалося абсолютно неможливим. Знищення мисливців було лише питанням часу.

“Чекай… Питання часу?”

Йому стало некомфортно коли ця думка з’явилась в його голові. Щось, що не могло статися, але все одно сталося.

Але, напевно, ніхто більше "це" ще не зрозумів.

― Щось… Ми щось тут пропустили.

Без сумніву, відповідь на їхнє спасіння ховалася в цьому "чомусь".

Аж раптом.

― Не рухайся!

Крикнув Сонг мисливцю Джу, який був у дальньому кінці кімнати.

― Замовкни! Хто знає, коли ця штука знову почне атакувати нас!! Але ти хочеш, щоб я залишився тут і чекав?!

Джу був мисливцем ближнього бою – бійцем.

Мисливці цього класу володіють набагато вищими фізичними здібностями, ніж звичайні люди. Крім того, Джу збирався підписати контракт з великою гільдією після того, як недавно вони визнали його здібності.

― Я не помру тут сьогодні.

Пригнувшись до землі, Джу направив усі свої сили на ноги. Його метою був дверний отвір. М'язи на його ногах швидко набухали.

― Тільки не це, чорт забирай…, ― тільки міг пробурмотіти про себе Сонг.

У цей момент Джу вдарив ногою по землі і рвонув уперед.

Тим часом Джин‑У швидко повернув голову, щоб подивитися на статую бога. Як він і припускав, очі статуї були прикуті до спини Джу.

А потім з цих очей вирвався червоний промінь.

БЗЗЗ!!!

Промінь врізався в спину Джу.

― Ккяаааакк!

Одна з мисливиць закричала у весь голос. Її скував дикий страх. Там, де вона сиділа навпочіпки, утворилася жовта калюжа.

Вирази обличь мисливців напружено завмерли.

― О, Боже мій!

Там, де пролетів червоний промінь Джу більше не було. Від нього залишились тільки дві ступні.

Одного із чоловіків знудило на землю.

Блергх!

Джин‑У нахмурився.

Як і очікувалось, статуя бога могла легко прикінчити їх, якби захотіла. Це було б простіше, ніж наступати на жуків, що корчаться.

“То чому… Чому ні?”

Статуя бога могла їх вбити, але вона цього не зробила. Це була зовсім інша модель поведінки, порівняно з монстрами, які нападали, як тільки помічали мисливців поблизу.

Ці статуї рухалися лише за дотримання певних умов: охоронці нападали, якщо хтось підходив до дверей; очі статуї бога стріляли червоним променем, коли хтось рухався.

Це було схоже на гру із встановленими правилами.

“Чекай… В цій кімнаті, можливо, є якісь правила?”

В цей момент, у голові Джин‑У частинки головоломки з’єдналися до купи. Він почав згадувати вміст кам'яної таблички, який Сонг читав нещодавно.

“Заповіді храму Картенон, так? Заповіді – це «правила», а «правил» потрібно дотримуватись.”

Ключ до їхньої безпечної втечі з цієї бійні мав бути прихований у тих попередженнях, знайдених на кам’яній таблиці.

― …Поклоняйся богу.

Це була перша заповідь.

― Мм? Ти щойно щось сказав?

Сонг перевів погляд на Джин‑У.

Замість відповіді Джин‑У просто приклав вказівний палець до губ.

“Якщо мої думки вірні…”

Джин‑У повільно підвівся.

Сонг поспішно спробував зупинити юнака, але Джин‑У похитав головою з рішучим виразом обличчя.

“…Не схоже, щоб він відмовився від життя”

Сонг кивнув головою.

Джин‑У не зводив очей зі статуї бога і обережно встав. Майже відразу очі статуї подивилися на нього.

БЗЗЗ!

Як і очікувалося, червоний промінь був випущений у його бік.

Якби він опустився на землю на мить повільніше, то замість кількох пасм волосся на маківці у нього розплавилося б обличчя!

Лежачи на землі обличчям вниз, Джин‑У важко дихав.

Хуух, хуух, хуух, хуух.

У цей момент він мало не помер. Коли очі статуї зустрілися з його очима, він подумав, що точно помре. Йому вдалося ухилитися, але ноги не переставали тремтіти від страху.

“І все ж…”

І все ж, він щойно дізнався про щось важливе.

“Це не напад на того, хто пересувається.”

Поки людина сидить навпочіпки, вона може йти куди завгодно, і очі статуї залишатимуться безпечними. Однак, якщо підвестися, то червоний промінь буде випущений без вагань.

― Вона атакує, тільки якщо ми піднімемося на певну висоту.

Саме тому Джин‑У ризикував своїм життям, щоб довести правильність цієї теорії.

І тепер він був впевнений у цьому.

У сенсі першої заповіді!

---

Заходь у мій телеграм, там публікуються розділи швидше