Мисливець E‑рангу, Сон Джин‑У. Куди б він не пішов, цей титул завжди слідував за ним.
Загальна сила Джин‑У була майже такою ж, як і у звичайної людини. За винятком того, що він був трохи сильнішим і його рани загоювалися трохи швидше, в усіх інших аспектах Джин‑У був приблизно таким же, як і звичайні люди.
Те, що він завжди отримував поранення, було звичайною річчю. Кілька разів він навіть ледь не загинув.
Звичайно, Сон Джин‑У не подобалося бути мисливцем. Робота була небезпечною, інші сміялися з нього, і, що ще більше псувало картину, зарплата була досить жалюгідною.
Якби не медична допомога, яку Асоціація мисливців виплачувала мисливцям з їхньої "зарплати", він би вже давно здав свою мисливську ліцензію, звільнився і жив би собі далі, як звичайна людина.
На жаль, для такого, як Сон Джин‑У, якому було близько двадцяти років і який не мав жодних професійних навичок, не було іншого виходу, окрім як залишатися мисливцем, якщо він хотів щомісяця сплачувати мільйони вон [1] за лікування своєї матері в лікарні.
Чи варто говорити, що у нього не було вибору?
Тому, попри своє небажання, він просто змушений був взяти участь у рейді, що проводився під наглядом Асоціації мисливців.
[1]: «мільйони вон» – 1 мільйон вон – приблизно 30 тисяч гривень.
***
Мисливці, що живуть в одній місцевості, як правило, добре знають один одного. У разі відкриття воріт, всіх мисливців з цього району просили з'явитися, власне кажучи, саме з цієї причини.
Мисливці, які прибули раніше, потягували каву, яку їм роздав співробітник асоціації, і обмінювалися сердечними привітаннями один з одним.
― О, гей. Кіме, я тут.
― А? Паку, що ти тут робиш? Я думав, що ти покинув кар'єру мисливця?
― Ну, це… Моя дружина вагітна другою дитиною.
― Ха‑ха‑ха, ось як. Так, для мисливця найкращий заробіток – участь у рейді, правда?
Кім весело розсміявся. Пак наслідував його приклад з легким хихиканням, перш ніж запитати Кіма:
― До речі, чому мені здається, що останнім часом асоціація звертається до нас все рідше? Кількість воріт зменшилась чи що?
― Ей, звичайно ж, ні. Просто гільдії надриваються над очищенням воріт, асоціація тут ні до чого. Я чув, що різні гільдії стрімголов кинулися в цю справу, бо в ній замішаний великий прибуток.
― Ну, в такому випадку, оскільки цей рейд буде проходити під наглядом асоціації, він повинен бути безпечним, так?
Пак озирнувся навколо, ніби почав нервувати.
Якщо гільдія сьогодні не бере участь, це значить, що достатнього прибутку для їх інтересу не буде, а якщо так, то значить, що складність цих конкретних воріт буде низькою. Звичайно, ніщо в цьому світі не було гарантованим на 100%.
Не тільки Пак, але й інші мисливці нервово озиралися по сторонах.
― Гм. Цікаво…
Кім допив решту кави, уникаючи відповіді своєму другові, перш ніж помітив когось і щасливо підняв руку.
― О! Він тут. Агов, містере Сон!! Містере Сон!
Інші мисливці також зраділи, побачивши цього хлопця.
― А, вітаю.
Це був не хто інший, як Сон Джин‑У. Він лише кивнув головою щасливому Кіму і пройшов повз нього.
Переконавшись, що Джин‑У знаходиться далеко, Кім почав хихотіти, впевнено говорячи при цьому:
― Отже, Джин‑У з'явився. Значить, і сьогодні все буде добре.
Очі Пака розширилися, і він поспішно запитав Кіма.
― Що це було? Той мисливець, Сон Джин‑У, дійсно такий сильний?
― Ааа, так. Ти ж не знаєш. Він мисливець, який почав працювати незабаром після того, як ти пішов. Але вже кожен мисливець тут знає, хто він.
― Він справді такий сильний? Чекай, а чому він тоді працює на асоціацію? Чому не на гільдію або не як фрилансер?
Кім ще трохи поусміхався, перш ніж примружитися.
― Знаєш, яке у нього прізвисько?
― Звідки мені це знати? Годі тобі, чувак. Просто скажи мені вже.
― Найслабша зброя людства.
― …Найслабша? Може, найсильніша зброя?
― Чувак, він – "найслабша зброя". Я впевнений, що він найслабший мисливець у Кореї.
― Справді?
Пак насупився.
Чому інші мисливці вітають цього Сон Джин‑У, якщо він справді такий слабкий? Зрештою, хіба їм не потрібен був хтось, хто міг би прикрити їхні спини, якщо справи підуть погано?
Пак не міг зрозуміти реакцію інших мисливців.
Коли Пак похитав головою, Кім хихикнув і штовхнув його ліктем у бік.
― Ей! Рейди, в яких бере участь Джин‑У, матимуть низький рівень складності, бо він заслабкий. Асоціація ніколи не довірить йому важку роботу, хіба ти не розумієш? Вони ж не хочуть, щоб його вбили?
Тільки тоді вираз обличчя Пака покращав.
― Т‑так. Точно.
Дружина дуже хвилювалася за нього, адже це був його перший рейд за довгий час. Чесно кажучи, навіть він сам хвилювався. Однак тепер, коли він вислухав слова Кіма, то відчув, що немов якийсь тягар спав з його душі.
Кім продовжив:
― Нещодавно ходили чутки, що той хлопець отримав поранення, беручи участь у рейді на ворота E‑рангу, і провів тиждень у лікарні.
― Мисливець отримав поранення у воротах E‑рангу?
― Точно. Ніхто не очікував, що мисливець отримає поранення там, тому, очевидно, вони навіть не взяли з собою цілителя!
― Тому він провів тиждень у лікарні?! Пу‑ха‑ха‑ха!
Коли Пак почав занадто голосно реготати, Кім поспішив заткнути його:
― Припини, чувак. Сон може тебе почути.
― Ой, блін. Я не подумав про це.
Пак обережно перевірив реакцію Джин‑У, продовжуючи хихотіти. На щастя, відстань була досить великою, і хлопець, схоже, їх не почув.
Звичайно, вони помилялися.
“Я все чую, дядьки.”
Джин‑У гірко посміхнувся, щосили намагаючись ігнорувати їх. У такі моменти, як сьогодні, він не міг не нарікати на свій надзвичайно гострий слух.
Схоже, що він прибув зарано, адже рейд ще не розпочався.
“Може, я прийшов зарано?”
Оглянувшись, бажаючи скоротати час очікування, Джин‑У помітив співробітницю асоціації, яка роздавала теплу каву, і підійшов ближче.
― Можна і мені чашку кави?
― О, мисливцю Сон Джин‑У… Мені дуже шкода, але у нас щойно закінчилася кава.
― …
Холодний зимовий вітерець пройшовся по кінчику його носа.
Джин‑У легенько витер ніс вказівним пальцем.
Що за сумний день, коли кава закінчилася, щойно йому захотілось взяти її.
***
― Чому ти залишаєшся мисливцем, Джин‑У?
― Вибач.
Джин‑У опустив голову і вибачився.
Молода, красива дівчина, яка використовувала цілющу магію на до Джин‑У, І Джу‑Хі надула щоки, показуючи, наскільки вона нещасна.
― Я не намагаюся змусити тебе вибачитись, розумієш? Я лише хвилююся за тебе. Якщо ти і далі будеш так боротися, то рано чи пізно зіткнешся з дійсно небезпечною ситуацією.
Джин‑У подивився повз плечі І Джу‑Хі і подивився на інших мисливців, які билися там.
Коли хтось проходить через ворота, він потрапляє у місце, яке називається "підземеллям". Ранг цього конкретного підземелля має бути приблизно D.
Більше десятка мисливців розправлялися з монстрами в цьому підземеллі, навіть не спітнівши. На жаль, для E-рангу такий подвиг був майже неможливий.
Зазвичай робота лікування поранених мисливців лежала на плечах цілителів. Оскільки під час рейдів він завжди отримував поранення, Джин‑У був досить відомим серед них.
І Джу‑Хі обережно запитала його:
― Можливо, є причина, через яку ти не можеш відмовитися від роботи мисливця?
Джин‑У рішуче похитав головою.
Він не хотів відкривати нічого особистого іншим людям.
― Я роблю це лише як хобі. Якщо я не буду цим займатися, то, напевно, помру від нудьги.
І Джу‑Хі ще більше надулась.
― Якщо продовжиш займатись цим своїм хобі, то незабаром ти ходитимеш на рейди в потойбіччі, розумієш?
Її зауваження захопило Джин‑У зненацька, і він голосно засміявся.
Через це Джу‑Хі почала сваритись на нього:
— Ей!! Не смійся! Не треба! Твої травми можуть відкритись!!
Джин‑У запитав, посміхаючись:
— Де ти взагалі почула таку фразу?
— Як це де? Від містера Кіма, він стоїть ооо там.
— Боже, він справді сказав таке…
Поки вони говорили та сміялись, його лікування майже закінчилось. Але було вже надто пізно. Здавалось, рейд вже майже закінчився. Вираз обличчя Джин‑У став сумним.
“Сьогодні я вбив лише одного монстра.”
Монстр E‑рангу, і все. Сон Джин‑У почав гратися з кристалом E‑рангу в руці.
Магічний кристал найнижчого ґатунку з монстра E‑рангу коштував менше ніж сто тисяч вон. Він поставив своє життя під загрозу, тільки для того, щоб заробити таку жалюгідну суму.
“Магічний кристал монстра C‑рангу коштує понад десять мільйонів вон…”
На жаль, такий мисливець E‑рангу, як він, не міг навіть спробувати вбити монстра C‑рангу.
Зненацька хтось крикнув:
— А? Ей, тут є інший вхід!
Туди кинулись мисливці, що були поруч.
— Хмм, це правда?
— Там дійсно є інший вхід?
Як і сказав той мисливець, у самому підземеллі був прихований вхід.
— Подвійне підземелля… Отже, така річ насправді існує…
Сонг, який мав понад десять років досвіду мисливця, зазирнув у прихований вхід і сильно здивувався.
Всередині прихованого проходу, схожого на печеру, було темно, і нічого не було видно. Сонг – мисливець‑маг – використав магію полум’я, і кинув вогняну кулю у коридор.
Куля летіла вперед і освітлювала темряву. Однак, тунель все не закінчувався. Невдовзі вогняна куля втратила свою енергію, впала на землю і зникла.
Прохід знову був повний темряви.
— Хм… Зберіться всі, будь ласка.
Негласний лідер цього рейду, Сонг, закликав інших мисливців зібратись навколо. Лікування Джин‑У на той час вже було закінчено, тож він та Джу‑Хі також приєднались.
Сонг, звернувся до мисливців, що зібралися:
— Як ви добре знаєте, ворота не зачиняться, доки не буде вбито боса підземелля. Оскільки самі ворота все ще неушкоджені, хоча ми подбали тут про всіх монстрів, це може означати лише те, що бос знаходиться за тим проходом.
Сонг вказав на прихований вхід.
Мисливці обмінялися багатозначними поглядами й кивнули головами. Ніхто не міг не погодитися з цією думкою.
Сонг продовжив:
— Зазвичай ми маємо передати цю інформацію до асоціації та дочекатись їхнього рішення… Але якщо ми це зробимо, то знищення боса можуть доручити іншій групі мисливців, і наша виручка від сьогоднішнього рейду значно зменшиться.
Обличчя мисливців помітно скривились.
Обличчя Пака скривилось більше, ніж у будь‑кого іншого, оскільки йому потрібно було багато грошей через вагітність його дружини.
“Сьогодні післяпологовий догляд коштує так дорого.”
Якби не це, то він би не ризикував своїм життям, щоб взяти участь у цьому рейді.
— Ось чому я хотів би, щоб ми подбали про боса, перш ніж залишити це підземелля… Отже, що ви думаєте?
Мисливці впали в глибоку задумливість.
— …
Правда в тому, що ніхто тут не міг зрозуміти теперішню ситуацію. Складність цього конкретного підземелля виявилась дуже низькою, отже, приховане підземелля в ньому також не повинно бути складним. Незважаючи на це, вони все ще вагались з відповіддю.
— Кхм, кхм.
Сонг кашлянув, щоб привернути увагу до себе.
— Оскільки нас тут сімнадцять людей, давайте просто проголосуємо, добре? І ніяких скарг після голосування. Як щодо цього?
На пропозицію Сонга в знак згоди усі кивнули. Ніхто йому не заперечив.
— Я голосую за те, щоб йти вперед.
Сонг підняв руку.
А потім й інші мисливці один за одним почали піднімати руки.
— Я також.
— І я.
Пак був першим, хто підняв руку, а потім Кім і кілька інших мисливців.
Звичайно, тих, хто не погоджувався, теж було багато.
— Давайте повернемось.
— Мені здається краще дочекатись рішення асоціації.
Дві різні сторони зіткнулися одна з одною, і зрештою остаточні голоси звелися до Сон Джин‑У та І Джу‑Хі.
— Вибач…
Похитавши головою Джу‑Хі проголосувала проти.
Отже, голосів за «вперед» і «назад» було 8:8.
Тупикова ситуація.
Наступним запитав Сонг у нерішучого Сон Джин‑У:
— А ви, містере Сон?
Тепер усе залежало від рішення Сон Джин‑У.
Він міцно стиснув в руці магічний кристал E‑рангу, потім подивився вбік. І Джу‑Хі хитала йому головою. Здавалося, вона була глибоко стурбована. Насправді хлопець теж хвилювався. За будь‑яких інших обставин він, як правило, ніколи б не наважився на непотрібний ризик. Йому бракувало для цього здібностей і сміливості.
Однак у Джин‑У була молодша сестра, яка готувалась до вступу в коледж.
“У мене немає заощаджень…”
Зараз Джин‑У двадцять чотири роки.
Він покинув коледж, тому що у нього не було грошей. Він не хотів, щоб його молодша сестра пройшла через те саме, що й він. Зараз для нього, важлива кожна копійка. Пак був не єдиним, кому потрібні були гроші.
Джин‑У підняв руку:
— Я голосую – за.
Тоді збоку пролунало тихе зітхання.
Заходь у мій телеграм, там публікуються розділи швидше
Далі
Том 1. Розділ 2 - Подвійне підземелля
Складалось враження, що тунель продовжувався вічно. Попереду йшли Сонг та інші сильні мисливці. Сонг викликав маленьке полум'я на своїй долоні, щоб освітлювати шлях попереду. Йдучи поруч із Сонгом, Кім запитав його: ― Ми вже зайшли дуже глибоко. Може, нам треба повернутись? ― Як довго ми вже йдемо? Кім подивився на свій наручний годинник. ― Нуу… Близько сорока хвилин. ― Ворота повністю закриваються лише через годину після вбивства боса, тому в нас залишається приблизно двадцять хвилин. Якщо ми не зможемо дійти до боса протягом цього часу, я пропоную нам просто піти назад. ― Я теж так думаю. Сонг кивнувши головою, вказав за спину великим пальцем. ― Кіме? Попереду темно, може будеш йти позаду мене? Кім секунду‑дві дивився на полум’я Сонга, а потім мовчки дістав свій мобільний телефон і увімкнув світло. Світло телефона яскраво освітило їм шлях. ― … Сонг деякий час поглядав між полум’ям і телефоном, перш ніж почати шукати власний телефон. *** Позаду групи йшли, недавно поранений Сон Джин‑У та І Джу‑Хі, яка взагалі не мала жодних бойових навичок. Джин‑У почухав потилицю: ― Вибач…. Мені дуже шкода. ― Ти про що? ― Нуу…. За те, що затягнув тебе сюди проти твоєї волі. ― Зі мною все добре. Тому тобі не треба турбуватися про мене. Джин‑У уважно вивчив вираз обличчя Джу‑Хі. Вона виглядала трохи роздратовано. Нахиливши голову, Джин‑У обережно запитав її: ― З тобою справді все добре? Джу‑Хі різко перевела на нього погляд. ― Звичайно, ні. Ти при здоровому глузді?! Якби тебе вкололи на пару сантиметрів вище, то тобі продірявило б серце! А як щодо тих травм на руках і ногах? Я так старанно працювала, щоб якось вилікувати тебе, а ти вже хочеш кинутися в ще одне підземелля? Крім того, ти навіть не знаєш, куди ми йдемо! Вона говорила так швидко, що Джин‑У відчув, ніби в нього запаморочилося в голові. Однак вона у всьому мала рацію. Якби не присутність знаменитого цілителя B‑рангу І Джу‑Хі, Джин‑У міг би померти від травм, не кажучи вже про роботу мисливцем. Тому було не дивно, чому такі цілителі високих рангів, яких важко було знайти, так високо цінувалися в асоціації. “Тепер, коли я думаю про це, я багато в чому зобов’язаний міс Джу‑Хі.” Джу‑Хі була мисливцем типу цілителя, одною з найрідкісніших класів. Мало того, вона також була генієм, бо отримала ранг B. Асоціація завжди просила її зцілювати поранених мисливців, коли відкривалися ворота. І щоразу, коли Джин‑У брав участь у рейді, він майже завжди був коло неї. ― Тобі боляче? Будь ласка, почекай ще трохи. ― Хіба я тебе раніше не бачила…? Ти той хлопець з минулого разу? ― Ти знову поранений? ― Ми дуже часто зустрічаємося… ― Ти сказав, що тебе звати Джин‑У? З тобою все гаразд? ― Можливо, життя мисливця тобі не дуже підходить… ― …Ти знову тут. ― Покажи мені свою руку. Ні, не цю. Використай бинти на цій руці. Я мала на увазі іншу, з переломом. Зараз Джин‑У вже не відчував себе вдячним за все, що вона зробила, і був змушений перепрошувати за завдані їй незручності. ― … Коли Джин‑У виглядав пригніченим, Джу‑Хі теж відчула себе незручно через те, що щойно посварила його, і її вираз обличчя значно пом'якшився. ― Тобі справді шкода? ― Звичайно. Джу‑Хі на деякий час поринула в глибокі роздуми, а потім почала дивитися на Джин‑У збоку, кутики її рота трохи піднялися. ― Якщо тобі справді шкода, тоді… може, ти міг би колись пригостити мене вечерею? Це була абсолютно несподівана пропозиція. Джин‑У подивився на неї з подивом і виявив на її обличчі дражливу усмішку, як у дівчинки‑підлітка. “Ця дівчина…” Правда полягала в тому, що Джу‑Хі була ще молодою дівчиною, якій ледве виповнилося двадцять. “Хіба вона не казала, що наступного року їй буде двадцять один?” Якщо замінити її довге волосся на коротке, а її нинішнє вбрання замінити на шкільну форму, то вона виглядатиме як старшокласниця. Він уявив образ Джу‑Хі у шкільній формі, і його обличчя трохи почервоніло. Коли Джин‑У забарився з відповіддю, щоки Джу‑Хі стали надуватися, як повітряна куля. ― Що… Ти не хочеш пригостити мене вечерею? Раптом попереду стало неспокійно. ― Ми знайшли це! ― Це кімната боса! Погляди Джин‑У та Джу‑Хі автоматично перемістилися вперед. І вони побачили величезні кам'яні двері, що загороджували прохід. Мисливці одразу оточили ці двері. ― Що це таке? Чому наприкінці печери є двері? ― Ми колись раніше зустрічали кімнату боса з дверима? ― Я вперше бачу щось подібне. ― Вам хіба це не здається небезпечним? Мисливці один за одним почали висловлювати свої сумніви та побоювання. Оскільки на кону стояло їхнє власне життя, вони мали бути обережними. Однак, якщо бути надто обережним, то в підсумку можна не скористатися можливістю, надіслану небесами. Сонг, вважав, що це якраз той випадок. ― Невже ви всі плануєте повернутися з порожніми руками, пройшовши такий довгий шлях? Сонг поклав руки на двері. ― Якщо ви цього хочете, то повертайтесь. Я йду вперед, навіть якщо це означає, що я піду сам. Сонг був мисливцем C‑рангу із десятирічним стажем. Якби не його вік – якому було вже за шістдесят, то він би вже заробляв на життя у великій гільдії завдяки своїм чудовим навичкам. І коли такий мисливець висловлював свою думку з такою впевненістю, інші починали почуватися не так тривожно, як раніше. ― Почекай хвилинку. Кілька мисливців почали згадувати чутки про подвійні підземелля. ― Я чув, що в подвійних підземеллях заховані неймовірні скарби. ― Так, я чув, що одна невелика чи середня гільдія знайшла подвійне підземелля і майже за ніч перетворилася на велику. ― Монстри у підземеллі завжди мають приблизно однакові ранги, де б вони не знаходилися, так що саме полювання не повинно бути надто складним… Що, якщо в подвійному підземеллі, згідно з чутками, заховані неймовірні скарби, а монстри за цими дверима були приблизно такі ж сильні, як і істоти D чи E‑рангу, з якими вони билися досі? “Я не можу дозволити цьому старому самотужки забрати всі скарби.” “Нізащо.” “Післяпологовий догляд, оплата за школу для первістка, і цього місяця майже настав час платити за квартиру. Забагато всього…” Думки мисливців тепер збігалися. Джин‑У теж підбадьорився. “Я не можу повернутися додому тільки з одним магічним кристалом E‑рангу. Як мінімум, я мушу вбити монстра D‑рангу, ні, ще одного монстра E‑рангу!!!” Це навіть не обов'язково має бути монстр. “Але якщо це скарб…” Скарби або рідкісна здобич, знайдені в підземеллі, зазвичай розподіляються порівну між усіма учасниками рейду. Це був зовсім інший спосіб розподілу нагород, ніж коли можна було заволодіти лише магічними кристалами, які вони самі здобули. “Якщо ми сьогодні зірвемо великий куш, то справи вдома можуть покращитися на деякий час.” Джин‑У нервово проковтнув слину. Джу‑Хі побачила його рішучий вираз обличчя і запитала. ― Хіба так виглядає вираз обличчя того, для кого полювання це хобі? Джин‑У знизав плечима. ― Хто в наш час ризикує своїм життям заради роботи? Але для хобі це вже інша історія. ― Що…? У той момент, коли на обличчі Джу‑Хі з'явився приголомшений вираз, Сонг штовхнув двері в підземелля, і вони зі скрипом відчинилися. Мабуть, на важких на вигляд дверях було встановлено якийсь механізм, оскільки фізичної сили шістдесятирічного чоловіка було достатньо, щоб легко їх відкрити. Хлоп! Тепер, коли двері були відчинені, відкрилося величезне внутрішнє приміщення. Мисливці квапливо кинулися всередину. ― Давай теж увійдемо. Джин‑У боявся, що відстане, тому він схопив Джу‑Хі за руку і повів за собою. ― Ах… Обличчя Джу‑Хі трохи почервоніло, і вона пішла за ним. *** Як тільки мисливці ступили всередину, на численних смолоскипах, які щільно прилягали до стін, одночасно спалахнуло полум'я, яскраво освітлюючи інтер'єр. ― Що за чорт? Світло з’явилось саме по собі? ― Вперше бачу таке підземелля. ― Щось тут не так. Мисливці насторожено вивчали навколишній інтер’єр. Загальна обстановка цього місця нагадувала стародавній храм. Мало того, це був старий і дещо пошарпаний храм, який, можливо, був похований та прихований під землею. На підлозі, стінах і стелі зрідка виднілися мох та трава. Декілька мисливців злегка затремтіли та відійшли назад. ― Тут трохи моторошно, чи не так? ― У мене таке відчуття, що за нами хтось спостерігає? Залишивши позаду переляканих мисливців, найсильніші з групи пройшли вглиб. ― Тсс! Не кажи нічого такого, що може нас наврочити, добре? ― Покінчімо з цим якнайшвидше і вирушимо додому. Внутрішнє приміщення було неймовірно величезним. Кімната мала форму гігантського купола. Вона була такою ж великою, як кілька разом узятих олімпійських стадіонів, таких як у Сеулі, а можливо, навіть більшою. Проте вони відчували себе парадоксально тісно. Причина цього була досить очевидною. ― Це… Он та штука… ― Н‑не може бути, ця штука ж не бос, правда? У самій глибині купола на троні, такому ж величезному, як і він сам, сиділо щось, що вражає своїми гігантськими розмірами. Це було не що інше, як величезна кам'яна статуя бога! ― Боже мій… ― Ого. Шоковані зітхання вирвались у мисливців. Першим образом, який виник у голові Джин‑У, була статуя Свободи у Нью‑Йорку. Якби та статуя сіла на стілець, хіба вона не була б такою ж великою, як статуя невідомого бога? Ну, Свобода була жінкою, а той, хто сидів на троні – чоловік. “Ні, почекай. Можливо, ця статуя ще більша…” Мисливці нервово ковтнули слину. На їхніх обличчях виразно читалося напружене і тяжке почуття страху та тривоги, оскільки вони переживали, що ця статуя – бос підземелля. “…” Однак, статуя не зрушилась ні на сантиметр. ― Хууух! Навіть Сонг видихнув з полегшенням. ― Добре, давайте розійдемось. Тепер, коли у них з'явилася свобода дій, мисливці розділилися між собою та почали обшукувати околиці. ― Я не думаю, що тут є хоч один монстр. ― Ти теж так думаєш? ― Не кажучи вже про монстрів, я навіть не бачу жодної комашки. Кімната кам'яної статуї бога була масивною, проте її внутрішня структура була простіша. На стінах можна було знайти незліченну кількість смолоскипів. А перед цими стінами нерухомо стояли кам'яні статуї заввишки трохи більше за людський зріст. Тут їх також було багато, розташованих на певній відстані один від одного. ― Вони всі дуже гарні, правда? ― Це ніби витвори мистецтва. Предмети, які тримала кожна з кам'яних статуй, були різними. Дехто тримав зброю, був один із книгою, хтось мав музичні інструменти та навіть смолоскипи. ― Вони начебто… ― Вони як статуї святого храму або щось таке. Сонг закінчив те, що хотів сказати Кім. ― Мм? Потім Сонг виявив щось під ногами. “Це… Хіба це не магічне коло?” У центрі цього храму він виявив магічне коло, яке раніше ніколи не бачив. Тоді хтось сказав: ― Містере Сонг, тут щось написано. Не могли б ви підійти та поглянути? Один із мисливців виявив статую, яка відрізнялася від інших, і покликав Сонга. Сонг перестав вивчати магічне коло та піднявся з підлоги. Інші мисливці зібралися навколо статуї, до якої попрямував він. Ця статуя відрізнялася від інших тим, що мала пару крил, а в руках вона тримала кам'яну табличку. Мисливці звернули увагу на літери, вирізані на табличці. Сонг окинув текст поглядом і пробурмотів, ні до кого не звертаючись: ― Це рунічний текст. "Рунічний текст" – слова, які не можна було знайти ніде на Землі, і зустрічаються вони лише у підземеллях. Розшифрувати їх можуть лише мисливці, які "пробудили" здібності, пов'язані з магією. Сонг прочитав перший рядок: ― Заповіді храму Картенон. Джин‑У зі схвильованим обличчям слухав вміст кам’яної таблички. Однак хтось раптом смикнув його за руку. Обернувшись, він побачив Джу‑Хі та її смертельно блідий колір обличчя. Джин‑У був вражений цим видовищем. ― Що трапилося? Ти захворіла? ― Т‑там. Он там. Очі Джин‑У простежили за тремтячим вказівним пальцем Джу‑Хі. Вона вказувала на величезну статую бога. Точніше, вона вказувала на її обличчя. Джин‑У міг тільки нахилити голову в збентеженні, тому що вона виглядала майже так само, як і раніше. ― …? Джу‑Хі заїкаючись сказала: ― Очі… Очі статуї бога щойно дивилися на нас. ― Що? Джин‑У кілька разів озирнувся, але, здавалося, нічого не змінилось. Не було жодних видимих змін у статуї бога. ― …Я впевнений, що ти зробила помилку. Однак, Джу‑Хі не чула його. Її голова залишалася опущеною, а коли вона трималася за руку Джин‑У, все її тіло тремтіло ще сильніше. “Почекай.” Навіть Джин‑У вловив це дивне, зловісне відчуття. У кімнаті було дуже тихо. Настільки, що це здавалося надто дивним. “Жодних звуків?” Навіть звуків полум'я смолоскипів більше не було чути. ― Перша заповідь. Тим часом голос Сонга продовжував читати вміст таблички: ― Поклоняйся богу. Друга заповідь – Звеличуй бога. Третя заповідь – Доведи свою віру. Ті, хто не дотримуються цих заповідей, не будуть помилувані. І в цей момент. БУУУМ!!! Від раптового шуму всі мисливці аж підстрибнули. ― Ш‑що це було?! ― Звідки цей шум?! Першим, хто помітив зміну ситуації, був Джин‑У. Оскільки його органи чуттів вже працювали на повну потужність, він одразу ж визначив, звідки походить шум. ― Двері!!! Двері зачинені!!! Як тільки Джин‑У закричав, усі перевели погляди на двері. Двері, які вони залишили відчиненими, тепер були щільно зачинені. ― Бляха! З мене досить! Мисливець, який першим виступив проти ідеї продовжити дослідження підземелля, почав випльовувати лайки, роблячи великі кроки до дверей. ― Я йду додому, щоб ви всі могли повеселитися з босом, скарбами або ще чимось. Мисливець глянув на Сонга з виразом, у якому було все його невдоволення, перш ніж повернути голову і сердито схопитися за дверну ручку. І тут сталося це. Раптом очі Сонга розширились. ― Ні! Удар! Область над шиєю мисливця раптово зникла. Безголове тіло безсило звалилося на землю. ― А‑а‑а‑а‑а?! ― В‑а‑а‑а?! А‑а‑а‑а! Мисливці почали кричати. Кам’яна статуя, яка сталевою булавою розтрощила людську голову, повернулася на своє місце поряд з дверима, ніби нічого особливого не сталося. Її тіло було повністю вкрите свіжою кров’ю. ― Ця штука може рухатись?! ― Якого біса? Невже всі статуї тут теж можуть рухатись?! ― Ми маємо з ними битись? ― Я навіть не бачив, як вона махнула булавою! На відміну від решти, Джин‑У знав правду. …Їхні проблеми тільки починались. Він згадав, що Джу‑Хі сказала раніше: ― Очі статуї бога щойно дивилися на нас. “Якщо те, що вона сказала, правда…” По спині пробігли мурашки. Джин‑У змусив свою сильно напружену шию повернутись, щоб подивитися назад. ― Що за…! Кам'яна статуя бога дивилася прямо на нього. Заходь у мій телеграм, там публікуються розділи швидше
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!