(1)
Коли вони вперше зустрілися, Дзі Юнь був ще дитиною, йому ледь виповнилося шість років. Оскільки він не був добре знайомий з цим місцем, він міг лише міцно триматися за клаптик одягу свого вчителя, дивлячися на Сє Дзюньсіна, який прийшов відвідати старого друга.
— Ти прийняв учня? – Сє Дзюньсін насупився. Він деякий час дивився на малюка, перш ніж перевів погляд на свого доброго друга.
— Так, – усміхнувся Дзі Фан. Він торкнувся голови учня широкою долонею й підштовхнув Дзі Юня до місця Сє Дзюньсіна. — Юнь-ере, підійди. Це дядько Сє, добрий друг шифу. Він дуже сильна людина. Називай його дядьком Сє.
— Дядько Сє, – хлопчик слухняно виконував указівки вчителя. Його очі заблищали, сповнені цікавості. Він запитав: — А дядько Сє могутніша людина, ніж шифу?
Вираз його обличчя пом'якшав. Сє Дзюньсін також торкнувся голови маленького Дзі Юня.
— Звичайно.
— …Гей! – Лоб Дзі Фана зморщився, коли він подивився на свого ненадійного доброго друга. — Хоч я і не можу тебе перемогти, але не забувай, що я все ще тут!
Сє Дзюньсін розсміявся й нічого не відповів.
(2)
Цього разу Сє Дзюньсін мав іще одну мету, окрім як побачити доброго друга.
— Що? Ти хочеш покинути Дзянху, щоб усамітнитися? – Дзі Фан з недовірою витріщився на Сє Дзюньсіна. Дзі Юнь, який був на руках у Дзі Фана, розгублено подивився на шифу, який раптово змінив свій тон. Потім його погляд перевівся на дядька Сє, з яким він щойно познайомився.
Сє Дзюньсін кивнув, підтверджуючи, що те, що він щойно сказав, не було неправильно почуто Дзі Фанем.
— Але ж ти лише кілька років у Дзянху, а вже хочеш піти, – Дзі Фан не розумів наміру свого доброго друга. Цього року Сє Дзюньсіну виповнилося лише 25 років, але він був загальновизнаним майстром з дивовижними навичками бойових мистецтв, які шокували світ. Не кажучи вже про лідера секти демонів, який був на десять років старший за нього. В бою з ним навіть майстри Дзянху програвали. Цей чоловік був у розквіті сил, тож як він міг так просто піти?
— Я вже вирішив. – Сє Дзюньсін нічого не пояснював, лише заявив про своє рішення.
— Ах, – Дзі Фан безпорадно зітхнув. Він знав, що не може змінити рішення Сє Дзюньсіна, тому міг лише запитати: — Тоді ти вирішив, де усамітнишся? Я не хочу бути не в змозі знайти тебе, якщо захочу це зробити в майбутньому.
Сє Дзюньсін простягнув руку й указав за спину Дзі Фана.
— Як щодо того, щоб тут, у серці секти демонів? Ти ж не відмовиш мені в гостинності, правда?
— Ти! – Дзі Фан був водночас здивований і щасливий. Він не міг вимовити вголос усе те, що було в його серці, тому лишень жартома вилаявся: — Ти! Це тому, що я заможний, з будинками й землею?
— Правильно, – Сє Дзюньсін розсміявся.
(3)
У цей же день Сє Дзюньсін розчистив ділянку землі за сектою демонів і приготувався до усамітнення.
— Дзюньсіне, ти ж казав, що в моїй спілці не бракує будинку, в якому ти міг би проживати, тож чому ж ти хочеш побудувати окремий у бамбуковому лісі?
Дзі Фан стояв у глибині бамбукового лісу за горою секти демонів, усе ще тримаючи на руках теплого маленького учня. Навколо панував відкритий простір, який щойно розчистили, а Сє Дзюньсін, використовуючи свої численні бойові навички, будував будинок.
Навички володіння мечем використали для різання бамбука, польоту – для побудови даху, а вроджену ці, що містилася в його тілі – для формування купи бамбукових матеріалів.
— Це дійсно... унікально, – куточки очей Дзі Фана сіпнулись.
Роботи з будівництва будинку закінчилися. Лише тоді Сє Дзюньсін відповів на запитання Дзі Фана.
— Природно усамітнюватися в бамбуковому лісі.
Узявши шматок бамбука, він швидко розрізав його на довгі й тонкі смужки. Спритно рухаючи руками, він сплів коника, від якого йшов слабкий аромат бамбука, і простягнув його Дзі Юню.
— Про що думаєш? – Дзі Фан утратив дар мови, вислухавши зауваження Сє Дзюньсіна про усамітнення. — Гей! Не спокушай мого учня.
Схопивши коника, якого Сє Дзюньсін збирався віддати маленькому Дзі Юню, Дзі Фан люто подивився на Сє Дзюньсіна.
Простягнута рука промайнула повз коника. Дзі Юнь утупився в іграшку, яку йому подарував дядько Сє на руці шифу. Його губи стислися від образи.
— Юнь-ере, не плач! Цей коник для тебе, не плач, не плач.
Дзі Юнь, помітивши засмучене обличчя учня, почав несамовито втішати його. Він дивився на свого доброго друга, який радів його нещастю, і вогонь у його серці розгорявся ще дужче.
[Учень фактично плакав через іншу людину, це розбивало йому серце QAQ]
Далі
Розділ 2
(4) Якщо говорити про першу зустріч Сє Дзюньсіна та Дзі Фана, то вона почалася з кривавої погоні. Дзі Фан, який щойно сів на трон лідера секти демонів, був ще молодим і енергійним юнаком. Він поспіхом успадкував величезну спілку після того, як у старого лідера під час практики сталося відхилення ці й він помер. Молодий Дзі Фан, природно, викликав невдоволення серед великих сил у спілці, що призвело до бунту. Під відчайдушним тиском на вірних підлеглих, яких залишив по собі старий лідер, тяжко пораненого Дзі Фана підштовхнули до скелі. Зневірений, він стрибнув униз. Але, на диво, він пережив падіння і його навіть урятували. Людиною, яка його врятувала, був тодішній Сє Дзюньсін. Подібно до ореолу головного героя, закон «стрибнути зі скелі й не загинути» не дозволив Дзі Фану потрапити в пригоду, а навпаки, дав йому змогу зустріти Сє Дзюньсіна, який вештався неподалік. Сє Дзюньсін не розпитував про минуле Дзі Фана. Він просто подбав про те, щоб той вилікувався. Дзі Фан пролежав на ліжку більше півроку. Хоча він і не розбився на смерть, проте після стрибку зі скелі, він був присмерті. На щастя, божественні медичні навички Сє Дзюньсіна повернули його до життя. (5) Так з людини, яка от-от мала померти, він знову став жвавим і здоровим молодим чоловіком. Коли Сє Дзюньсін нарешті дозволив Дзі Фану вийти на вулицю, Дзі Фан, який одягнув маску, витратив деякий час на пошук послідовників, яких не вбили зрадники й, спостерігаючи за ситуацією в Дзянху, виявив, що за період його «смерті» секта демонів уже накликала на себе біду й мала бути оточена й придушена праведними сектами Дзянху. Секта демонів була місцем, яке шифу Дзі Фана намагався зберегти при житті. Дзі Фан ніколи б не дозволив, щоб її знищили зрадники і так звані праведні секти. Він повинен був поспішати назад. Тож Дзі Фан вирішив попрощатися з Сє Дзюньсіном. — Сє-сяоді, тепер, коли моя секта демонів у біді, я мушу повернутися, – Дзі Фан прийшов до Сє Дзюньсіна й виклав свій план. — Цього разу я не знаю, коли ми знову зустрінемося, тому я хочу сказати кілька слів. — Ми... – слова блукали в його горлі, перш ніж нарешті перетворилися на тихе зітхання. — Ми можемо вважатися друзями? Дивлячись в очі Сє Дзюньсіна, Дзі Фан довго чекав, спітнівши від хвилювання, перш ніж почув від нього хоч слово. — Гаразд. Очі Дзі Фана вигнулись півмісяцями, коли він усміхнувся. Не вмирай. (6) Підганяючи коня, Дзі Фан нарешті прибув до секти демонів, яку праведні заклиначі тримали в облозі. Більше половини спілки було вбито й поранено. Навіть зрадники загинули під мечем лідера праведних заклиначів. Щойно з'явився Дзі Фан, погляди усіх присутніх переключилися на нього. Було смішно визнавати, що серед людей із секти демонів кожен хотів його вбити. Він відчував на собі все те ставлення, яке раніше демонстрували до зрадників. Він щойно оговтався від важких поранень і був у меншості. За мить його мали вбити, але раптом спалахнуло холодне світло й ситуація в битві змінилась, а всі, хто на нього тиснув, упали. Лише Дзі Фан заціпеніло дивився на постать, яка з'явилась у якийсь момент. Сє Дзюньсін. Один меч розрізає тисячу навпіл. Самотужки він заблокував усіх праведників, які прийшли напасти на секту демонів. Присутні були шоковані. Вони не знали, коли з'явилася така людина, і Дзі Фан теж не знав. Майстерність володіння мечем Сє Дзюньсіна вражала. Сє Дзюньсін урятував секту демонів, а також дав знати жителям Дзянху, що у світі існує такий неперевершений майстер. І Дзі Фан ніколи не забуде той день, коли перед ним з’явилася ця людина в зелених шатах і з мечем у руках. (7) У віддаленому бамбуковому лісі стояв маленький бамбуковий будиночок. Дзі Юнь, який щойно закінчив сьогоднішнє домашнє завдання, скориставшись відсутністю Дзі Фана, взяв свого улюбленого бамбукового коника й вирушив на пошуки свого улюбленого дядька Сє. Але сьогоднішній день здавався дещо іншим. Бамбуковий будинок, де жив Сє Дзюньсін, був зачинений. Що б не робив Дзі Юнь, він не міг відчинити його й не міг побачити, що відбувається всередині. Дядька Сє теж сьогодні немає? Подумав Дзі Юнь. Подув легкий вітерець. У якийсь момент чоловік, одягнений у форму тіньового охоронця, підійшов до Дзі Юня. — Молодий господарю, – спокійний голос чоловіка сказав Дзі Юню: — У Сє-сяньшеня зараз є важлива справа. Тобі краще повернутись. — М-м. – Дзі Юнь кивнув. — Тоді, можливо, ти знаєш, де шифу? Я не зміг його знайти. — … – тіньовий охоронець зробив павзу. — У лідера також є важлива справа. Боюся, він повернеться нескоро. — Ну гаразд, – Дзі Юнь із жалем розвернувся й пішов геть. Повіяв вітер. Тіньовий охоронець зник. У бамбуковому будинку заколивалися світло й тінь. — Нгх... Юнь-ер надворі… – пролунав голос Дзі Фана. — Усе гаразд, – пролунав інший голос, що належав Сє Дзюньсіну. — Він нас не чує. (8) Далекий світ безсмертних. Старий у синьо-зеленому вбранні та шльопанцях дивився на водне дзеркало перед собою. — Цк-цк, Сяньдзюнь і справді... так швидко когось підчепив. Я повинен повідомити про це богам, інакше може статися халепа, якщо Дзі Фан так і залишатиметься чорним домогосподарством*, коли він прийде. *«Чорне домогосподарство» визначається як особа, яка не має даних про реєстрацію домогосподарства, картку реєстрації постійного мешканця або посвідчення особи під час національного перепису населення. [КІНЕЦЬ] Автору_ці є що сказати: Кінець =W=.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!