Стара епоха і нова

Оскільки Хань Сяо відчайдушно потребував їжі та води, він погодився на вимогу торговця.

Зітхнувши, він поклав 150 куль на задній борт вантажівки.

Раптом великий бородатий чоловік махнув пальцем.

"180."

Хань Сяо витріщився на нього.

"Охохо! Які страшні очі. Ти хочеш мене вбити чи що? Швидше, люди, підходьте і дивіться! Цей чоловік хоче мене вбити!"

Навколо вмить зібралися десятки мандрівників. Дехто навіть прийшов з палицями та битами.

"Це наша територія. Ти що, знущаєшся з нас, хлопче?"

"Гаразд, гаразд. 180 набоїв. Трясця йому."

Хан Сяо поспішно викинув ще набоїв на випадок, якщо той ще більше підніме ціну.

Торговець хитро засміявся і послав когось за товаром.

Переконавшись у наявності товару, Хань Сяо показав середній палець торговцю , перш ніж розвернутися.

Раптом купець заговорив.

"Гей, ви плануєте вийти з лісу?"

"А що, у вас якісь проблеми з цим?"

"У мене є старий пікап. Хочеш його?" - ввічливо запитав бородатий торговець.

"Не думаю, що я можу дозволити собі вашу ціну". Хан Сяо відповів.

"О, я думаю, що можеш", - сказав торговець, вказуючи на сумку Хань Сяо. "У вас так багато набоїв. Мабуть, і зброї у тебе багато".

Сумка Хань Сяо справді була повна зброї - причому високоякісної. Він пограбував загін Нічної Сови. У нього навіть була снайперська гвинтівка і кілька кевларових жилетів. Він легко міг дозволити собі старий пікап.

Однак Хан Сяо похитав головою.

Машина залишить сліди. Хань Сяо не хотів би брати участь у перегонах з гелікоптером. Пішки було безпечніше.

Крім того, якби агенти  Організації виявили тут свою зброю, це було б катастрофою не лише для Хань Сяо, а й для всіх мандрівників, які тут перебували. У певному сенсі було б нечесно з його боку продавати її.

Хоча Хань Сяо нещодавно вбив велику кількість людей, це було не через жорстокість. Це було для того, щоб вижити.

Однак торговець не був людиною, яку легко переконати.

Він збирався говорити знову, коли раптом пролунав чоловічий голос. "Кай Ло! Ти знову обманюєш чужинців!"

Позаду натовпу з'явився добре збудований чоловік, одягнений у мисливський одяг, підбитий шкурами тварин. Коли він попрямував до центру натовпу, всі розступилися, щоб дати йому дорогу. Чоловік, здавалося, користувався повагою.

Великий бородатий купець застогнав.

"Ху Сюань Цзюнь, я щойно старанно уклав угоду. Не втручайся!"

 

Ху Сюань Цзюнь схопив кулі на вантажівці і кинув їх назад у Хан Сяо.

"Те, що ти хочеш, насправді нічого не коштує. Вважай це за подарунок. Ось, візьми їх назад."

Хан Сяо був приголомшений лицарською поведінкою чоловіка і дивився на нього, не вірячи своїм очам. Це був надзвичайно м'язистий монгол з білим волоссям по боках голови, з гострим, як у орла, поглядом. Він був дуже схожий на праведника, і Хань Сяо миттєво потеплішав до нього.

"Гей, а як же я?" - перебив Кай Ло.

"Хіба це не просто їжа? Я дам тобі більше завтра", - недбало відповів Ху Сюань Цзюнь.

Кай Ло був розчарований. Не кожного дня до нього приходив іноземець, якого він міг легко обдурити.

"Той, хто приїхав здалеку - гість. Ти виглядаєш надто кволим, щоб подорожувати самому. Чому б тобі не відновити сили в моєму домі?"

Хань Сяо завагався. Йому справді потрібне було належне місце, щоб відновити сили. У будь-якому випадку, Ху Сюань Цзюнь справив на нього дуже гарне перше враження, тож він кивнув.

Коли Хань Сяо пішов за ним, натовп розійшовся. Кай Ло розлютився, але нічого не міг вдіяти. Він не наважувався образити Ху Сюань Цзюня.

Ху Сюань Цзюнь повів Хань Сяо до свого намету. Увійшовши до намету, він крикнув: "Ань, у нас сьогодні гість. Приготуй ще".

"Добре!" - відповів жіночий голос.

 

Хань Сяо зайшов до намету слідом за Ху Сюань Цзюнем. Ань була жінкою, яка виглядала досить звичайною і носила просту спідницю на талії. Хань Сяо помітив, що вона була сліпа.

"Це моя дружина", - з посмішкою представила Ху Сюань Цзюнь.

"Приємно познайомитися", - привітала Ань, коли вона стояла обличчям до входу. Потім вона повернулася, щоб взяти посуд, сушене м'ясо і дикі овочі, і склала їх у просту глиняну піч у центрі намету.

Хань Сяо і Ху Сюань Цзюнь сіли і почали розмовляти.

Через деякий час Хань Сяо переконався, що новий знайомий не мав жодних прихованих мотивів; він був просто надзвичайно приємною людиною.

"Я помітив, що більшість людей у вашій громаді білі. Як вони опинилися у вас?" - запитав Хань Сяо.

На Аквамарині було чотири раси людей: чорні, білі, жовті та шану.

"Для цього не було ніякої особливої причини. Просто це був хаотичний час. Я випадково познайомився з мандрівниками і вирішив залишитися з ними, оскільки Ань на той час хворіла. Хоча ми походимо з різних країн і належимо до різних рас, ми всі є залишками старої епохи, і всі пережили втрату наших країн. Немає потреби в поділі. Зрештою, ми всі люди".

Деякі з тих, хто втратив свої країни, вирішили приєднатися до Шести націй. Інші вирішили приєднатися до Організації Жерміналь. Решта могли стати лише блукачами. Мандрівники становили третину населення планети.

Колись на Аквамарині було більше сотні націй, але все змінилося, коли з планетою вступила в контакт розвинена цивілізація. Ідея розвитку людства та виходу в космос спричинила рух за стабільність, та ідея об'єднання країн набула певної популярності. Хоча думка про те, що лише це може змінити обличчя всієї планети, була справді надуманою, були люди при владі, які підтримували цю ідею і вступали в закулісні змови, щоб втілити її в життя. Коротше кажучи, після численних воєн, переговорів і всіляких мирних і немирних зусиль, протягом кількох десятиліть усі країни були об'єднані в Шість Націй.

Багато речей, які люди колись вважали незамінними, були просто відсунуті вбік нестримним потоком змін, і багато життів було принесено в жертву в цьому процесі.

Такою є цивілізація. Люди подібні до мулу в річці, якому судилося плисти за течією.

У той час як підтримувати статус-кво завжди легко, революція завжди приходить з болем і стражданнями. Порівнюючи індивідуальну вигоду з суспільним покращенням, природно, що люди віддають перевагу першій. По-справжньому самовіддані люди - рідкісні створіння, інакше самовідданість не вважалася б чеснотою. Заяви на кшталт "бачите, у світі ще є добрі люди" сумно чути.

Тим не менш, зміни прийшли до "Аквамарину" надто швидко.

"Битва при Андреа стала останнім цвяхом у труну. Іноді я думаю про те, як ми сприймали наше життя як належне. Я сумую за тим, яким спокійним було тодішнє життя. Хто б міг подумати, що зміни можуть настати так раптово? Я маю на увазі, що навіть якщо ресурси планети вичерпаються, хіба це не станеться через кілька сотень років? Чому ми повинні відповідати за щось подібне?" - нарікає Ху Сюань Цзюнь.

Хань Сяо співчутливо зітхнув.