Усі були приголомшені.
– Все пропало! – вигукнув короп яо. – Це ж ваш старший усередині! Ваш джанґ-ши!
– Що робити? – усі перезирнулися в розгубленості.
Хондзюнь сказав:
– Я розбуджу його і вибачуся за завдані клопоти.
Він набрався сміливості й ступив уперед, а троє інших з тривогою спостерігали за ним. Але врешті-решт не можна було дозволити Хондзюню взяти всю відповідальність на себе, тож вони рушили слідом.
Хондзюнь обережно поплескав Лі Дзіньлона по щоках і прошепотів:
– Гей, прокидайтеся.
Короп яо сказав:
– Оце ти називаєш розбудити? Просто дай йому ляпаса.
Хондзюнь сполохано заперечив:
– Він же тут старший! Ти що, мені наказуєш?!
Не зволікаючи, короп яо підскочив і вдарив Лі Дзіньлона обома руками, з гучним ляском. Усі мало не випали з власної шкіри від переляку.
– Зупинись! – закричали вони хором.
Лі Дзіньлон здригнувся й миттєво розплющив очі. Не встиг він як слід отямитися, як А-Тай спритно взяв ініціативу на себе й добряче вдарив його по потилиці своєю цитрою. Пролунав глухий стукіт – і Лі Дзіньлон знову знепритомнів.
– Джао Дзилон, припини вже творити безлад! – Хондзюнь був на межі сліз.
Цю Йонсі раптом осяяла ідея:
– Чому б нам не віднести його на канапу, розстебнути комір і просто почекати, поки він прийде до тями сам? А потім зробимо вигляд, що нічого не сталося. Що б він не питав, усі скажемо, що він знепритомнів від сонячного удару.
– Чудова ідея! – усі погодилися один за одним.
Врешті, А-Тай прибрав руку від струн. Вони розв’язали Фен Чанціна і Лі Дзіньлона, після чого віднесли їх до канапи й уклали поруч.
– Ось так і залишимо! – сказав Цю Йонсі. – Брати, давайте повернемося до переднього двору й продовжимо наші справи. Просто зачекаємо, поки вони прокинуться. А коли прийдуть до тями, зустрінемо їх радісно й запитаємо: – джанґ-ши, ви вже прокинулися? – Якщо ми все заперечуватимемо, вони нічого не зможуть довести. Логічно ж?
– Чудово! – погодилися всі в один голос.
Вони повернулися й уже зробили крок до виходу, коли позаду раптом пролунав холодний голос Лі Дзіньлон:
– Я все чув.
Усі:
– …
Минув ще один відрізок часу, поки догорали пахощі. Лі Дзіньлон сидів у головному залі з перев’язаною головою, а Фен Чанцін залишився неушкодженим. Четверо винуватців стояли навколішки на канапі, винувато всміхаючись.
– Джанґ-ши, – урочисто почав Мо Жиґень, – сьогодні сталося непорозуміння. Але ж усе-таки перш за все і понад усе тобі ні в якому разі не слід було раптово нападати, навіть не розібравшись у ситуації. Ти ж поранив нашого молодшого брата…
– Звідки мені було знати?! – роздратовано вигукнув Лі Дзіньлон. – Через цього хлопця я втратив свою посаду. Я став посміховиськом для всього Чан’яня! І хто тепер очистить моє ім’я?!
– А? Чому? – Хондзюнь, визираючи з-за Мо Жиґеня та Цю Йонсі, здивовано запитав.
Мо Жиґень миттєво відтягнув його назад і прикрив собою.
А-Тай втрутився:
– Ми всі тут зібралися заради спокою в Чан’яні. Як ти можеш так злитися і зривати свою лють на чистій, невинній душі, яка має серце немов у немовляти, тільки через якесь непорозуміння? Наш прекрасний молодший брат ні в чому не винен…
– Досить! – Лі Дзіньлон мало не знепритомнів від злості.
– Я зіграю вам мелодію, мій лорд джанґ-ши, – з усмішкою запропонував А-Тай. – Нехай мій спів розвіє вашу затяту лють і нехай усе у світі…
– Забери свою цитру! – гаркнув Лі Дзіньлон.
Запала тиша.
А-Тай змолов якусь нісенітницю, через що атмосфера знову стала напруженою. Лі Дзіньлон відчував водночас і гнів, і образу, але зрештою все це розчинилося у порожнечі. На мить він навіть не знав, що робити.
Раптом Фен Чанцін сказав:
– Тобто, виходить, у Чан’яні справді є дивні яо. Ти, ти, ти… Що ти за яо?
Він тремтячим пальцем вказав на коропа яо.
Той сердито відповів:
– Ти що, сліпий?! Хіба не бачиш, що я короп…
Але не встиг він договорити, як Хондзюнь миттєво затулив йому рота.
– Ти, вийди. – Лі Дзіньлон вказав на Хондзюня. – Не ховайся за ними. Я задам тобі три питання – і тоді забудемо про все, що сталося.
Хондзюнь уклонився, вийшов з-за Мо Жиґеня й сів навпроти Лі Дзіньлон, схрестивши ноги.
– Тієї ночі в провулку біля Пінкана ми билися? – запитав Лі Дзіньлон.
– Так, – відповів Хондзюнь.
Лі Дзіньлон глянув на Фен Чанціна, але той мовчав.
– Куди ти відніс мене після того, як мене вирубив? – знову запитав Лі Дзіньлона.
Хондзюнь на мить задумався, а потім коротко розповів про ту ніч і додав:
– Але якщо чесно, тим, хто Вас вирубив, це був не я… Це були Ви сам…
Лі Дзіньлон підняв руку, зупиняючи його слова, а потім знову подивився на Фен Чанціна. Той мовчки кивнув.
– Я щось зробив із Сань’ер? – втретє запитав Лі Дзіньлон.
– Ні, – відповів Хондзюнь, уважно вдивляючись у його обличчя, не розуміючи, до чого ці питання.
Цього разу Лі Дзіньлон обернувся до Фен Чанціна й продовжив:
– Усі навколо кажуть, що я…
Фен Чанцін тут же перебив його:
– Всі четверо, забирайтеся геть.
Четверо чоловіків одразу вийшли, і Мо Жиґень зачинив за собою двері.
А Лі Дзіньлон, сповнений гніву, продовжив:
– Вони кажуть, що я марнотратний син сім’ї Лі! Що я розтринькав усі гроші сім’ї, виконуючи останню волю лорда Ді! Але ж я служив Великій Тан! Я служив династії! І що я отримав натомість? Несправедливі звинувачення! Ніхто мені не вірив! А тепер перед тобою стоїть справжній яо! Ти хіба його не бачиш?!
Сказавши це, Лі Дзіньлон вказав на коропа яо в залі.
Той розкрив і знову закрив рота, присівши на напівзігнутих ногах, і мовчки дивився то на Лі Дзіньлона, то на Фен Чанціна.
Короп яо:
– …
Фен Чанцін:
– Чому ти ще тут?! І ти теж, геть звідси!
Короп яо теж був вигнаний.
Четверо чоловіків чекали в передньому залі. Хондзюнь не міг приховати хвилювання. Всі почали перешіптуватися, аж раптом короп яо прибіг до них і сказав:
– Вони сваряться!
Хондзюнь запитав:
– Через що?
– Напевно, через його походеньки по борделях, – припустив Мо Жиґень.
А-Тай нечутно підкрався до дверей. Решта троє теж рушили за ним, щоб підслухати. З кімнати лунав тільки обурений голос Лі Дзіньлона, а Фен Чанцін усе ще мовчав.
– Сьогодні солдати армії Лонву сміялися з мене! Ян Ґводжон навіть написав есей про моє життя! Ніхто не заступився за мене, ніхто не спростував ці звинувачення! Що мені лишалося?! Я терпів! Увесь світ принижував мене так, що я вже бачив усі можливі зверхні погляди, але в душі я тільки насміхався з цього натовпу простолюдинів, які всі до одного – жалюгідні дурні! А ти?! Тепер ти зрозумів, що звинуватив мене несправедливо! І що? Знову все зійде ні на що?!
– Я помилявся, – зітхнувши, сказав Фен Чанцін. – І що ти хочеш зробити? Відвести цього хлопця до канцлера Яна, щоб відновити справедливість?
У залі запала тиша.
Знадвору троє чоловіків одночасно подивилися на Хондзюня. Той, прислухаючись до розмови всередині, невиразно здогадувався, що ця людина сильно постраждала через нього… Він відчував, що або вже влип у біду, або ось-ось у неї втрапить, але що робити – не мав ані найменшого уявлення.
– Це все, – холодно сказав Лі Дзіньлон. – Одного дня ви самі всі все побачите.
У цей момент пролунали вечірні удари барабана.
– Можеш повертатися, – знову заговорив Лі Дзіньлон.
Фен Чанцін щиро відповів:
– Велика людина не має боятися пліток. Дзіньлоне, я вчора вчинив несправедливо щодо тебе, але це був не я, хто…
Лі Дзіньлон відчинив двері. Четверо чоловіків, що стояли за ними, миттєво розсипалися в різні боки.
А-Тай сидів перед квітником під парасольковим деревом, проводячи пальцями по струнах цитри, Цю Йонсі, склавши руки за спиною, розглядав вицвілу червону фарбу на колонах, Мо Жиґень узявся лагодити вибите вікно, а Хондзюнь присів біля колодязя й тицькав гілочкою в рот коропу яо.
На тлі глухих ударів вечірнього барабана Лі Дзіньлон стояв посеред двору й поглядом супроводжував Фен Чанціна.
Той, спираючись на тростину, повільно рушив до виходу, дорогою раз по раз озираючись на інших.
– Якщо раптом завітає канцлер Ян, обов’язково заховайте коропа, – наказав Фен Чанцін. – Інакше його віддадуть Його Величності для Імператорської наложниці на розвагу.
– Він не прийде, – холодно відповів Лі Дзіньлон. – Навіть якщо це яо, я не віддам його як іграшку.
Хондзюнь і короп яо вражено витріщилися на Лі Дзіньлона. Короп яо не стримався й уважно подивився на нього.
Під звуки вечірнього барабана Фен Чанцін покинув двір.
– Заходьте всі, – наказав Лі Дзіньлон твердим і владним тоном.
Коли вони увійшли до головної зали, Лі Дзіньлон першим узяв воду, щоб усі могли помити руки, а потім почав ритися в шухляді, шукаючи пахощі.
– У кого є вогонь? – спокійно запитав Лі Дзіньлон.
А-Тай похитав пальцем. Незабаром із його рубінового персня здійнявся струмінь диму, і спалахнуло полум'я.
Лі Дзіньлон здивовано розширив очі. А-Тай ледь помітно посміхнувся й підняв брову, наче розкрив якусь таємницю.
Лі Дзіньлон нічого не сказав. Він запалив пахощі у вогні й роздав їх іншим чотирьом. Потім узяв три палички ладану, підійшов до фрески й тричі вклонився перед портретом Ді Женьдз’є.
– Лорде Ді, сьогодні відновлює роботу Відділ Екзорцизму Нехай ваш дух і душа благословлять нас і Велику Тан.
Після того як Лі Дзіньлон вшанував пам’ять Ді Женьдз'є, він покликав усіх, щоб вони одночасно встромили пахощі в курильницю. Нарешті він глянув на зображеного на фресці чоловіка, потім повернувся й, покидаючи головну залу, кинув коротке:
– Розходьтесь.
Звуки вечірнього барабана ще були далеко. Всі підкорилися й поспіхом розійшлися.
Мо Жиґень присів навпочіпки у дворі. Решта троє почали розмову, раз по раз поглядаючи на східне крило. Вони гадки не мали, що такого зробив Хондзюнь, аби розгнівати Лі Дзіньлона. Висловлювали припущення, що він, ймовірно, відвів його до борделю, що зіпсувало його репутацію. Однак Хондзюнь навіть не знав, що таке бордель. Тому всі лише розгублено знизували плечима.
Зрештою всі дійшли висновку, що Лі Дзіньлон нападає й відкидає будь-які пояснення, не сприймаючи іншу сторону, і діє імпульсивно.
Однак найважливішим було навіть не те, хто кого образив, і не характер Лі Дзіньлона, а те… що він був звичайною людиною.
Вважалося, що кожен екзорцист, який прибув на службу, тією чи іншою мірою володіє певними здібностями й здатен поглинати яо. Але Лі Дзіньлон виявився звичайним смертним!
– Його меч дуже могутній, – сказав Хондзюнь. – Він може пробити моє П’ятибарвне священне світло.
– Яким би потужним не був меч, це всього лише магічна зброя, – відповів А-Тай. – Як можна керувати нею, якщо в тобі немає жодних здібностей? Ай…
Хондзюнь не хотів говорити, що Лі Дзіньлон поглинув світло Лампи Серця. Більше того, ще не було підтверджено, чи дійсно воно в ньому.
Після довгих роздумів усі відчули певне розчарування. Мо Жиґень вважав, що на чолі Відділу Екзорцизму мав би стояти справжній майстер. А-Тай бачив у Лі Дзіньлоні лише нудного чоловіка. Цю Йонсі вважав, що їхній джанґ-ши все ж таки має бодай якісь здібності для захисту своїх підлеглих.
Однак, судячи з майстерності Лі Дзіньлона, окрім високого рівня бойового мистецтва та магічної зброї, у нього не було жодних інших переваг, що неминуче послаблювало до нього інтерес.
Говорячи про нього: Лі Дзіньлон вийшов зі східного крила й попрямував до переднього двору за постіллю, не звертаючи на них жодної уваги. Вони більше нічого не сказали, очевидно, залишаючись непереконаними в цьому джанґ-ши.
– Тоді… Що нам робити далі? – запитав Хондзюнь.
– Дочекаємося його вказівок, – з усмішкою відповів А-Тай. – Він робить усе, що йому скажуть… Ходімо спати.
Коли А-Тай пішов, Цю Йонсі сказав:
– Я не хочу слідувати за ним і ловити яо, але, схоже, доведеться докласти зусиль, щоб його захищати, навіть попри страх перед смертю.
Цю Йонсі теж пішов. Мо Жиґень знизав плечима й уже збирався запитати Хондзюня, в якій кімнаті той збирається жити, коли Хондзюнь повідомив, що спершу піде до Лі Дзіньлона. Тож він тихенько рушив у той бік.
Стоячи біля східного крила, Хондзюнь озирнувся. Місяць сягнув свого зеніту, освіжаючи осінню ніч. Він побачив, як Лі Дзіньлон заніс постіль. Висока постать під світлом лампи застеляла ліжко.
– Джанґ-ши, вам потрібна допомога? – запитав Хондзюнь.
– Нічого не кажи, – мовив короп яо збоку. – Якщо справді хочеш допомогти, просто заходь, га.
– Ти, замовкни вже! – вигукнув Хондзюнь.
