Лі Дзіньлон не відповів. Коли тінь від лампи на мить завмерла, Хондзюнь скористався можливістю, щоб прочинити двері й зайти.
– Забирайся, – сказав Лі Дзіньлон. – Хто тебе вчив без дозволу заходити в покої керівництва?
Хондзюнь почухав голову, зробив крок назад і, знову опинившись за дверима, зазирнув усередину. Короп яо стояв у нього під ногами, поклав голову на поріг і теж заглянув у кімнату.
Лі Дзіньлон закінчив застеляти постіль і, коли підвівся, кинув погляд на Хондзюня.
– Здається, я наробив вам клопотів, – сказав Хондзюнь. – Це погано?
Лі Дзіньлон глибоко вдихнув. Хондзюнь подумав, що той знову розсердиться, і швидко відступив на крок.
– Скільки тобі років? – запитав Лі Дзіньлон, уважно розглядаючи його.
Хондзюнь назвав свій вік, а Лі Дзіньлон тихим голосом сказав:
– Тримай свого яо під контролем. Якщо він знову вирветься і налякає людей – краще тобі повертатися додому. Це не повинно повторитися.
Короп яо знайшов розмову нудною й сам собі побіг геть.
– Не відправляйте мене додому, прошу, – сказав Хондзюнь. – Я більше не можу туди повернутися.
Лі Дзіньлон був вражений. Хондзюнь відчув, що розмова себе вичерпала, тому розвернувся й пішов через коридор у західну кімнату.
Всередині було багато пилу, а постілі в нього не було, тож довелося якось викручуватися. Він знайшов кілька дощок, склав їх разом, а потім помітив овечу шкіряну куртку, залишену зверху. Напевно, Мо Жиґень дав йому її на ніч. Скрутивши свій брудний одяг у згорток, щоб використати його як подушку, Хондзюнь ліг спати.
Наступного ранку Лі Дзіньлон стояв у дворі. Поруч із ним було понад десять носильників, навантажених пакунками різного розміру.
– Ставте у двір, – сказав він і взявся рахувати гроші для розрахунку.
Хондзюнь, сповнений цікавості, підійшов ближче й побачив, що в пакунках лежать різні речі: матеріали для постелі, предмети повсякденного вжитку, горщики, сковорідки, кухонне начиння, чотири скарби кабінету* і багато іншого… Очевидно, Лі Дзіньлон сам це купив і привіз.
*традиційний набір предметів, які використовувалися китайськими вченими та каліграфами в їхньому кабінеті, до нього входили пензель, чорнильниця, чорнильна плита та папір
– Ого! – вигукнув Хондзюнь. – Це все для нас?
– Це спільне майно, – безвиразно відповів Лі Дзіньлон. – Вартість вирахують із вашої платні.
Після цього він рішуче рушив до західного крила, підняв ногу й з розмаху вибив двері до кімнат А-Тая та Цю Йонсі, гнівно вигукуючи:
– Негайно забирайтеся звідси! Хто вам дозволив замість сну вночі ходити по борделях?!
Обидва нишком вибралися вночі, щоб трохи розвідати обстановку, тож спали вони не більше двох шиченів (близько чотирьох годин). Тепер вони похапцем виповзали зі своїх ліжок, маючи вкрай жалюгідний вигляд. Лі Дзіньлон змусив усіх перенести речі в кімнати, а потім наказав якнайшвидше зібратися, щоб разом узятися за прибирання Відділу Екзорцизму.
Лі Дзіньлон не переставав працювати весь день, тоді як інші четверо та рибина час від часу лінувалися. Вони байдикували у дворі, співали, грали на лютні, музикували та дуріли. Малярі та штукатури закінчували фарбування будівель і стовпів, але й їм доводилося зупинятися, чекаючи, поки Лі Дзіньлон завершить прибирання кімнат. Нарешті, через три дні, він закінчив свою роботу, і Відділ Екзорцизму засяяв, наче новий.
У головному залі стояла позолочена статуя Ачали*, оточена білосніжними стінами та червоними стовпами. Двері та вікна були заново пофарбовані, а у дворі між мохом зеленіли маленькі ділянки землі. У головному залі стояв низький диван, а на маленькому столику перед ним перевернутий чайний сервіз. У передньому дворі, під світлом осіннього сонця, шепотіли на вітрі листя бамбука. Від входу до заднього двору вела мощена камінцями стежка, а в ставку плавали кілька червоних рибок. Поруч зі ставком стояла дерев'яна табличка з написом “Джао Дзилон” – очевидно, це було житло коропа яо.
*також відомий як Будда Непохитний або Нерухомий Цар-Мудрець. Зазвичай зображується в гнівному вигляді, з палаючим ореолом полум'я, що символізує знищення перешкод і негативних енергій.
Під навісом монастиря ніжно дзвеніли дзвіночки, випускаючи чисті, кришталеві звуки. У внутрішньому дворі величезне парасолькове дерево, якому було понад сімдесят років, купалося в сонячному світлі, а глазуровані черепиці відкидали мерехтливі відблиски. У східній залі знаходилася спальня Лі Дзіньлона, а також бібліотека, арсенал і склад медичних припасів. У бібліотеці було понад десять книжкових полиць, заповнених книгами, а також справами з часів Ді Женьдз'є.
Підлога сяяла чистотою, тож Хондзюнь бігав босоніж по коридорах. У кожній кімнаті встановили великі розсувні двері для кращого освітлення. Кожен облаштував своє житло по-своєму – у кімнаті Мо Жиґеня на підлозі перед столом лежала тигрова шкура, а на стіні висів лук, куплений на Західному ринку. У кімнаті А-Тая було розкидано кілька екзотичних килимів, а вся обстановка була з білого нефриту та глазурованого скла, що створювало відчуття розкоші. Кімнату Цю Йонсі прикрашала картина «Весняна прогулянка», а чайний сервіз, вази та інші предмети були кольору нефриту Цяньфен, вироблені у знаменитій Юеській гончарні.
Тільки в кімнаті Хондзюня уздовж стіни розташовувалася піднята дерев'яна платформа для спання, а стіни залишалися порожніми. Лі Дзіньлон вибрав три картини та кинув йому, наказавши розвісити на власний розсуд. Одна з них була каліграфією Джан Сюня, інша – «Сто птахів» Джан Сен'яо, а третя – пейзаж у стилі «Дзінь Бі» Лі Сісюня. Хондюнь не розумівся на мистецтві й навіть не розпізнав печатки на них, тож просто розвісив їх навмання. Дивлячись на картину «Сто птахів», він згадав свої дні, проведені в Палаці Яодзінь, і не міг не відчути ностальгії.
Відділ Екзорцизму був повністю оновлений, і серед усіх установ у Чан’яні він без перебільшення був найвишуканішим. Коли столицю Священної Землі перенесли з Лвояну в Чан’янь, учень Ді Женьдз'є, Лво Дзінтон, викупив дитячий будинок Ювень Кая, що знаходився саме за цією адресою. Тут були ідеальне освітлення та чудова вода, а тепер, після ремонту Лі Дзіньлона, це місце стало їхнім новим домом.
– Закінчили, – Лі Дзіньлон витер піт і підготував чайну заварку у головному залі.
Після цих кількох днів інші почали дивитися на нього інакше. Спочатку Мо Жиґень, А-Тай і Цю Йонсі не приймали його, але не очікували, що Лі Дзіньлон буде наполегливо виконувати свої обов’язки та дозволить їм байдикувати. Врешті-решт, він навіть самостійно прибрав їм кімнати.
– Дозвольте я я, – Цю Йонсі потягнувся за заваркою, і Лі Дзіньлон передав її йому. Незабаром мідний чайник наповнили гарячою водою, і під широким осіннім небом вони сиділи в головному залі, пили чай.
– Спочатку я думав, – Лі Дзіньлон зберігав свій холодний і спокійний вираз обличчя, тихо кажучи, – що перший крок у відновленні Відділу Екзорцизму дасть усім можливість разом привести місце до ладу та стати трохи ближчими…
Хондзюнь обернув голову, подивився ліворуч і праворуч, і побачив, що вирази обличчя Мо Жиґеня, Цю Йонсі та А-Тая трохи закам'яніли.
Хондзюнь:
– ?
– ... Хоча, оскільки виглядає, що всі ви — дракони та фенікси серед звичайних людей, ви, здається, стали великими друзями, – легким тоном продовжив Лі Дзіньлон ,– Лі Дзіньлон – просто звичайна людина. Здається, що найближчими днями я буду для вас тягарем, наперед вибачаюсь.
Коли Лі Дзіньлон так це сказав, всі почувались надзвичайно незручно.
Крім Хондзюня, троє інших справді дивилися на цього звичайного чоловіка зверхньо. Лі Дзіньлон також цілком усвідомлював, що його підлеглі ставляться до свого керівництва з погордою, але оскільки таке ставлення було до нього всюди, він вже давно звик до цього.
– Тепер передайте листи, – сказав Лі Дзіньлон. – Сьогодні ви всі будете офіційно зареєстровані, а завтра я доповім про це канцлеру Яну.
– Джанґ-ши, це Ви надіслали нам листи? – запитав Мо Жиґень. Лі Дзіньлон похитав головою і сказав:
– Ні, я теж хотів би запитати про це. Хто надіслав вам ці листи? – Це було дивно, оскільки Лі Дзіньлон не мав жодної причини брехати їм. Вони обговорили це питання і дійшли висновку, що, мабуть, хтось хоче відновити Відділ Екзорцизму Великої Тан, тому вони обрали цей час, щоб відправити їх чотирьох до Чан’яня.
Але якщо це справді було так, то яке пояснення того, що Лі Дзіньлон теж приєднався до них? Чи може це просто доля?
Першим листа передав Хондзюнь.
– Кон Хондзюнь, – запитав Лі Дзіньлон, – де ти живеш і хто твої батьки?
Короп яо витягнув свою голову з-за дверей, поки Хондзюнь починав розповідати їхню вигадану історію. Він сказав Лі Дзіньлону, що його прийомний батько був культиватором, який жив на горі Тайхан, і його надіслали до Чан’яню, щоб він здобув досвід життя в зовнішньому світі. Що стосується Джао Дзилона, то це був просто короп, якого він взяв і виростив, і це точно не шпигун, надісланий яо.
Лі Дзіньлон не став розпитувати далі, він просто сидів і слухав. Хондзюнь відчував, що в його брехні було багато дірок, але Лі Дзіньлон вірив йому всім серцем.
Наступним був Мо Жиґень. Мо Жиґень був із племені Шивей, і, як і Хондзюнь, він сказав Лі Дзіньлону, що він теж прийшов здобувати досвід. Хондзюнь відчував, що Мо Жиґень багато чого приховував, але Лі Дзіньлон також не розпитував, він просто підняв пензля і записав ім’я Мо Жиґеня.
А-Тай був шляхтичем з племені Тохарії, і він прийшов вивчати культуру Великої Тан.
Родина Цю Йонсі знаходилася в Ханджов, і, хоча його предки були в основному вченими, він виконав волю свого дідуся і прийшов до Відділу Екзорцизму, щоб здобути відвагу.
Ті, що йшли після, були простішими і простішими, і всього кількома рядками вони легко обійшли свої біографії. Коли Лі Дзіньлон закінчив записувати інформацію, Цю Йонсі вже заварив чай. Він розлив його для усієї групи, і, разом з коропом яо, всі взяли посудини з чаєм до рук.
— У майбутньому переконайся, що витираєш ноги перед тим, як увійти, не залишай калюж по всій підлозі, — зауважив Лі Дзіньлон коропові яо.
— Схоже, нових людей не буде, — продовжив Лі Дзіньлон.
Група просто тихо спостерігала за Лі Дзіньлон; всі вони здогадувалися, що він має ще щось сказати. Лі Дзіньлон зробив ковток чаю і, не дивлячись на чотирьох людей перед собою, задумливо промовив:
— Я не знаю, хто вас усіх сюди покликав, але я вірю, що незважаючи на смерть герцога Ді, його ідеали і дух все ще захищають і підтримують мою велику династію Тан. Зібрання тут із усіма вами — не випадковість, а доля.
Після цих слів Лі Дзіньлон підняв голову і подивився на фреску Ді Женьдз’є на східній стіні позаду їхніх спин. Його очі були наповнені складними емоціями, і усі інші четверо повернули свої голови дивлячись на образ Ді Женьдз'є.
— Тобто, ти хочеш сказати, що герцог Ді сховав чотири листи, і стільки років після його смерті їх розіслали? — сказав Мо Жиґень. — Вони покликали нас сюди, щоб відродити Відділ Екзорцизму Великої Тан?
— Як таке може бути! — обличчя усіх присутніх мали однаковий вираз, на них ніби було написано: “Ви що, мене за дурня маєте?” Вони оцінювали Лі Дзіньлона, що сидів перед ними.
— Це... аж занадто неймовірно, — ошелешено промовив Хондзюнь.
— Найбільш неймовірною річчю тут мала б бути риба, що відростила кінцівки і навіть має волосся на ногах, — повернув голову Лі Дзіньлон і, не змінюючи виразу обличчя, глянув на коропа яо.
Короп яо:
— ...
— Правда, — швидко погодився Хондзюнь, киваючи. — Порівняно з цим, відправити листа після смерті — це хоча б зрозуміло.
Решта групи поклала руки на лоби, дивлячись одне на одного. Оскільки Лі Дзіньлон на це вказав, вони не стали глибше копатися. Він старший і доки його все влаштовувало, їм було цього достатньо.
— Завтра цей чиновник вирушить за формою та перепустками для вас усіх, — промовив Лі Дзіньлон — Залишаю питання із зарплатою вам. Ще є день для прийняття рішення, але як тільки ваші імена будуть офіційно зареєстровані, ви станете чиновниками двору, і незалежно від того, чи ви ху чи хань, ви повинні виконувати однакові обов’язки.
Хондзюнь, що спочатку був відправлений на місію, продовжував думати, про те як і коли він знайде людину з родини Чень і свій метальний ніж; почувши ці слова, він кивнув і раптом побачив, як Лі Дзіньлон підняв брову і кинув погляд на Хондзюня, наче чекаючи на його заяву.
— Я залишуся, — сказав Хондзюнь, бо ще багато особистих справ потрібно було вирішити, тому він кивнув.
— Залишаюсь, — відповів Мо Жиґень.
— Залишаюсь, — сказав А-Тай.
— Залишаюсь, але що конкретно нам робити в Відділі Екзорцизму? Джанґ-ши, треба дати нам якісь обов'язки, — сказав Цю Йонсі.
— Робота буде, — сказав Лі Дзіньлон. — Канцлер Ян постановив, що всі справи, з якими не можуть впоратися Шість Армій та Судовий Відділ, а також всі справи, де в "потенційно" замішані яо мо ґуї та ґваї, повинні бути передані Відділу Екзорцизму. Спочатку я думав, що до того, як з'являться справи, ви можете прогулятися по місту Чан’янь, але тепер, коли ви заговорили, не турбуйтеся, не будете розчаровані. Ми почнемо роботу вдень. — Після цих слів він допив чай і встав.
Хондзюнь негайно сказав:
— Джанґ-ши, чи не міг би я попросити в усіх… допомогти мені дечим?
— Ні, — відповів Лі Дзіньлон.
Всі:
— ...
— Я знаю, що ти хочеш знайти яоґвая, якого зустрів тієї ночі, — сказав Лі Дзіньлон, — Але сьогодні я ще не знаю ваших здібностей, оскільки ми ніколи не працювали разом. Якщо ми зараз поспішимо, не розуміючи, як працювати разом, наші проблеми тільки збільшаться, тому я залишу тебе тут на деякий час, перш ніж дозволю тобі вирішувати свої власні справи.
Хондзюнь відчував розчарування, але побачив логіку в словах Лі Дзіньлона, тому міг лише кивнути головою.
Лі Дзіньлон встав і залишив своє місце, і група розійшлася, оскільки питання цього дня було вичерпано. Він вийшов з зали, але коли ввійшов у східну кімнату, здавалося, що він раптово скинув важкий тягар; він обвалився на стовп, важко дихаючи, ніби ще не зміг подолати залишковий страх. Думаючи про те, як ця команда вражаючих екзорцистів так легко підкорилася йому, він не зміг стриматись від тихого тріумфального вигуку, а на куточку його губ з’явилася усмішка.
Саме в той момент він підняв голову і раптом побачив Хондзюня, який стояв попереду, дивлячись на нього з виразом підозри на обличчі.
— Джанґ-ши, що Ви щойно робили? — обережно запитав Хондзюнь.
Лі Дзіньлон негайно покашляв і суворо сказав:
— Що знову?
— Можете допомогти мені? — Хондзюнь поглянув на Лі Дзіньлона і сказав: — Я хочу знайти…
— Я ж сказав, не можеш! — сказав Лі Дзіньлон, незадоволений.
— Не яоґвая, — одразу відповів Хондзюнь. — Ви ж знайомі з Чан’янєм, я просто хотів попросити сказати мені де живе Чень Дзиан, я сам піду.
Його товариші екзорцисти не знали Чан’яня, і немає сенсу питати їх про місце проживання родини Чень. Якщо він захоче шукати від дверей до дверей, у Чан’яні шість мільйонів жителів; йому ніколи б не вдалося їх знайти. Але тепер, коли Лі Дзіньлон був тут, він став рятівником для Хондзюня.
— Дозволь задати тобі питання, — Лі Дзіньлон оцінив Хондзюня і раптово сказав: — Ти ж заклинач. Чи знаєш якісь закляття, що допомагають забути деякі події?
— Закляття? — Коли Хондзюня раптово запитали, він здивувався, і, міркуючи, відповів: — Я не знаю жодних заклять, але є одна квітка…
У своєму дитинстві Хондзюнь любив блукати по горі Тайхан, і в Палаці Яодзінь було багато дивовижних і незвичних явищ. Він наче пам’ятав, що в задньому залі росла одна рослина, родом Західних регіонів.
