Після обіду Лі Дзіньлон взяв Хондзюня з собою, коли вони проходили через двір.
Мо Жиґень лежав у дворі, насолоджуючись сонячним промінням. Він тримав у роті травинку і, закинувши ногу на ногу, дрімав. Цю Йонсі сидів поруч і читав книгу, доки А-тай возився зі своєю лютнею в руках.
– Прокидаємось, час працювати, – мовив Лі Дзіньлон. – Підіть на Західний Ринок та знайдіть особливий вид ліків, вони називаються “Пилок Лігану”*
*Назва буквально перекладається як "пилок, що розлучає душу”
– Як-як? – хором спитали усі, збираючись навколо.
– Квітка Ліган– це особливий вид квітів, що походить із Західних Регіонів. Пилок, який вони виробляють після запилення, при вдиханні змушує людину чхнути і, як наслідок, забути те, що сталося раніше, – пояснив Лі Дзіньлон. – У майбутньому, якщо Відділ Екзорцизму випадково залучить простих людей під час виконання наших обов’язків, ми зможемо використати це, щоб легше ліквідувати наслідки.
Цю Йонсі, Мо Жиґень і А-Тай уважно вивчали Лі Дзіньлона, їхні обличчя були сповнені підозри.
– А якщо її там немає? – запитав А-Тай.
– Ймовірність 80%, що її там не буде, напевно, – сказав Цю Йонсі.
– Якщо її немає – це кінець – відповів Лі Дзіньлон. – Це наказ, тут немає місця для торгів. Вирушайте негайно.
– Джанґ-ши, де ви про це почули? – Мо Жиґень ледь помітно насупився, ніби знайшов якусь невідповідність.
За спиною Лі Дзіньлона несміливо підняв руку Хондзюнь. У ту ж мить вирази обличчя всіх змінилися на приречені. Щойно Лі Дзіньлон обернувся, Хондзюнь миттєво опустив руку.
Після обіду небо над Чан’янєм було ясним, а вітер ніс у собі легку осінню прохолоду. Хондзюнь і Лі Дзіньлон йшли вулицею, і поки вони йшли, совість Хондзюня металася туди-сюди. Він відчував, що створив зайві проблеми для інших трьох, і, бачачи, як вони неохоче відправилися на цю справу, він переживав, що якщо вони витратять пів дня і не знайдуть цієї рідкісної квітки, то коли вони повернуться він отримає прочуханку за те, що «створює проблему на рівному місці».
– Джанґ-ши, а якщо вони її не знайдуть?
– Джанґ-ши… якщо чесно, я і сам не впевнений, що квіти ліган справді діють.
– Джанґ-ши, чому ви раптом перестали говорити?
Лі Дзіньлон:
– …
– Йой? Джанґ-ши, що це?
На вулицях було шумно й людно, безліч людей снували туди-сюди. Хондзюнь боявся загубитися в натовпі, тому схопив Лі Дзіньлона за рукав. У цей момент Лі Дзінлон відчув себе вкрай незручно; він хотів підняти свою руку, щоб скинути чужу, але його знову смикнули, і ситуація ставала дедалі ніяковішою.
– Кон Хондзюню, – сказав Лі Дзіньлон, – не хапай мене за рукава, коли ми посеред вулиці!
Коли Хондзюнь був ще дитиною, чотирьох-п’яти років, у Палаці Яодзінь, він щодня хапався за рукава Чон Міна і, як маленька тінь, слідував за своїм прийомним батьком, тож звик так робити. Але після того, як його насварив Лі Дзіньлон, він міг лише відпустити.
Лі Дзіньлон провів його через безліч провулків, поки вони не зайшли в одну з бічних вулиць. Після кількох поворотів вони нарешті опинилися перед входом до будинку. Він постукав у двері, і зсередини жіночий голос запитав, хто там. Лі Дзіньлон назвав своє ім’я, переступаючи поріг.
Жінка, що тримала дитину на руках, поспіхом підійшла до них. Вона зупинилася перед ними й уважно подивилася на гостей.
– Чи є вдома Чень Дзиан? – запитав Хондзюнь.
– Чень Дзиан помер багато років тому, – Лі Дзіньлон скреготнув зубами й прошепотів Хондзюню. – Не кажи дурниць.
Хондзюнь оторопів. Глянувши на занедбане подвір’я і виснажену господиню, він запитав:
– А його онук чи правнук тут є? А Ви хто?
Жінка задумалася на мить, а потім сказала:
– Давайте поговоримо всередині.
У темній залі немовля, якому, судячи з розміру, було не більше шести місяців, почало плакати. Хондзюнь вважав, що маленькі діти милі, і дуже їх любив, тому простягнув палець, щоб немовля могло схопити його і погратися. Тим часом Лі Дзіньлон почав вести світську бесіду з жінкою, що пригостила його чаєм, а Хондзюнь поступово почав усвідомлювати, що п’ятдесят один рік тому цей відомий поет (Чень Дзиан) зазнав переслідувань від чиновника Ву Сансі та зрештою помер у в’язниці. На щастя, він залишив після себе єдиного сина.
Однак у сім’ї Чень з покоління в покоління було мало чоловіків-нащадків. Кілька років тому останній нащадок роду Чень не склав імператорського іспиту, одружився з жінкою, на ім’я Дуань, яка зараз стояла перед ними, і, аби підготуватися до наступної спроби, наполегливо вчився, не зважаючи на вітер і холод, аж поки зрештою захворів і помер, залишивши після себе вдову й немовля в пелюшках.
– Він похований за містом, якщо ви двоє знайомі з моїм покійним чоловіком, – сказала вдова. – Завтра можу вас туди відвести.
Серце Хондзюня впало в безодню крижаного озера. Перед тим як він вирушив сюди, Цінь Сьон казав йому, що після передачі Лампи Серця її справжньому власнику він має подружитися з ним і дізнатися, що ж сталося тоді… Але ж це немовля, навіть якщо воно отримає Лампу Серця, не зможе вирости за одну ніч!
– Закінчив питати? – сказав Лі Дзіньлон. – Якщо так, то повертаймося.
Хондзюнь ламав голову, але нічого не міг придумати. Однак те, що в роду Чень ще залишилися нащадки, вже було хорошою новиною, тож він витягнув кілька перлин і простягнув жінці, сказавши:
– Ви двоє маєте жити в достатку. Якщо виникнуть якісь проблеми, приходьте до Відділу Екзорцизму в Дзіньчен Фан і шукайте мене.
Мадам Дуань, побачивши, як сяють перлини, відразу спробувала відштовхнути їх назад, але Хондзюнь рішуче наполягав, і врешті-решт вона була змушена прийняти їх. Лі Дзіньлон був дуже здивований і не зміг утриматися від того, щоб кинути на Хондзюня задумливий погляд.
– Ви знали мого покійного чоловіка? – запитала жінка з вдячністю.
– Ні, не знав, – чесно відповів Хондзюнь.
Вирази облич у двох інших були в край дивними. Лі Дзіньлон не розумів, яку таку давну дивну мету переслідує Хондзюнь, тож лише зміг придумати слабке виправдання:
– Мій молодший брат у вільний час дуже любить читати поезію, особливо ту, що писав Чень Шії.
– Ах... – жінка все зрозуміла й кивнула. Вона уявила, що цей юнак прийшов сюди через Чень Дзиана, і, читаючи його вірші, пройнявся духом їхнього предка, тому й ставився до нього, ніби до старого друга.
Хондзюнь тяжко зітхнув, зосереджено насупивши брови, і почав ходити туди-сюди по залі. Двоє інших не розуміли, що саме його так турбує, а Лі Дзіньлон тим часом допив свій чай і сказав:
– Ну що, ходімо?
Хондзюнь стояв позаду Лі Дзіньлона і, побачивши, як Лі Дзіньлон, немовля та жінка ніби вишикувалися в одну лінію, раптом усвідомив: якщо він зможе витягти Лампу Серця з тіла Лі Дзіньлона...
– Вигнати істинний дух із меж тіла!
Як тільки він це вимовив, П’ятибарвне Священне Світло спалахнуло, і він м’яко притиснув його до спини Лі Дзіньлона.
У ту ж мить П’ятибарвне Священне Світло проникло в меридіани й основу Лі Дзіньлона, і з гучним звуком дзень усе його тіло засяяло, а світло стало таким яскравим, що на нього неможливо було дивитися.
Жінка жахнулася і, міцніше притискаючи немовля до грудей, вигукнула:
– Лі... Лі... Лі... Лі джанґ-ши, ви світитеся! Ай-яй-яй, чи є тут ще хтось?! Лі джанґ-ши світиться!!
Проте, перш ніж Лі Дзіньлон і вдова встигли оговтатися, Хондзюнь уже з блискавичною швидкістю направив П’ятибарвне Священне Світло в тіло Дзіньлона.
Його меридіани були порожні – Лампи Серця в них не було.
У ту ж мить Лі Дзіньлон відчув, як усе його ці й кров у тілі забурлили, а три хун і сім по наче вирвалися з його фізичної оболонки.* Щойно випитий ним чай мимоволі вирвався назад, окропивши жінку та немовля, і малюк негайно залився плачем.
*Три хун і сім по — це концепції з китайської даоської філософії та традиційної медицини, які стосуються душі та життєвої енергії людини.
Три хун — це "духовні" аспекти душі, пов’язані з думками, волею та свідомістю. Вони відповідають за інтелект, емоції та зв’язок з небесною енергією (ян).
Сім по — це "матеріальні" аспекти душі, які керують фізичними та інстинктивними функціями тіла. Вони ближчі до земної енергії (інь) і відповідають за біологічні процеси, такі як дихання, рухи та фізичне виживання.
У традиційній китайській медицині та містичних вченнях вважається, що після смерті хун піднімаються на небо, а по розчиняються у землі.
Один шічень (дві години) потому, у Відділі Екзорцизму.
– Що ти, в біса, зробив?! – Лі Дзіньлон гаркнув на Хондзюня у дворі. – Я штрафую тебе на пів місячної платні!
Хондзюнь швидко відповів, що не заперечує, хай штрафують хоч на цілий місяць, лише б він заспокоївся, спокій, тільки спокій!
– Чим же я так перед тобою завинив?! – Лі Дзіньлон тремтів від люті. – Чому ти зробив знущання з мене своїм улюбленим заняттям?!
Хондзюнь поспіхом почав виправдовуватися:
– Це звучить занадто неймовірно, якби я Вам сказав, Ви б усе одно не повірили б?
Лі Дзіньлон різко розвернувся, збираючись піти, але Хондзюнь знову схопив його за рукав. Лі Дзіньлон одразу ж вибухнув ще більше.
– Твоє покарання – стояти тут обличчям до стіни! Стоятимеш, поки не настане час вечеряти!
– Ти знову наробив проблем, – із задоволенням мовив короп яо, який отримував радість від чужих негараздів, вибираючись із ставка. – Нарешті знайшовся хтось, хто тебе приборкає.
Хондзюнь скривився, показуючи зуби коропу яо, відчуваючи невдоволення в душі.
Однак Лі Дзіньлон не встиг піти надовго, як уже повернувся у двір.
– Наскільки неймовірним це може бути? – Лі Дзіньлон зупинився перед Хондзюнем і тихо мовив. – Поясни все як слід. Якщо це не якась навмисна витівка, я не буду тебе карати.
Дійшовши до цього моменту, Хондзюнь зрозумів, що навіть якби він не хотів пояснювати, йому все одно довелося б це зробити. Тож він почав розповідати, як, узявши із собою Лампу Серця, випадково втратив її тієї ночі, коли вони з Лі Дзіньлон познайомилися, вплутавшись в бійку. Щойно він просто хотів дістати Лампу Серця з його тіла, аби повернути її нащадкові Чень Дзиана, щоб усе виправити.
Лі Дзіньлон нічого не сказав, а Хондзюнь лише зітхнув:
– Якби тут був Цінь Сьон, то все було б добре, ех...
– Тобто ти хочеш сказати, що через усю цю бійку та плутанину Лампа Серця опинилася в моєму тілі?
– Я не впевнений. – Хондзюнь помітив, як на обличчі Лі Дзіньлона промайнула зміна виразу, і поспішив пояснити. – Якщо її немає у Вашому тілі, то це ще більша проблема. Якщо вона зникла, то я провалив свою місію і не зможу повернутися додому. Джанґ-ши, я не маю до Вас жодних претензій, ця річ справді дуже важлива. Я точно не жартуватиму з Вами.
Збоку короп яо зауважив:
– Не факт. Багато людей, з якими ти не мав жодних сварок, уже страждали через тебе.
– Тихо! – Хондзюнь і Лі Дзіньлон одночасно прикрикрикнули на коропа яо.
– Повертайся у свій ставок, – додав Хондзюнь.
Короп яо помахав хвостом і втік.
Лі Дзіньлон мовив:
– Раз так, можемо перевірити прямо зараз. Я співпрацюватиму.
– Тоді… я почну прямо зараз, гаразд? – невпевнено запитав Хондзюнь.
Лі Дзіньлон відвів Хондзюня в довгий коридор Східної кімнати, де вони обоє сіли, трохи розвернувшись боком один до одного. Лі Дзіньлон розв’язав пояс і зняв верхню частину одягу, оголивши торс. Під сонячним світлом його мускулисте тіло пшеничного кольору виглядало струнким, але водночас сильним.
– Вам потрібно розслабитися, – сказав Хондзюнь. – Буде трохи боляче.
Він глибоко вдихнув, сподіваючись подумки: “Будь ласка, дай мені зрозуміти, що сталося з Лампою Серця”. Потім простягнув руку і натиснув долонею на груди Лі Дзіньлона, спрямувавши П’ятибарвне Священне Світло в його меридіани.
Щойно це сталося, Лі Дзіньлон здригнувся. Він відчув, як усе його тіло запалало, кров і ци наповнили його меридіани, обличчя стало яскраво-червоним, а м’язи на ньому почали мимоволі сіпатися. Безсмертна енергія сянь Хондзюня блукала його меридіанами, знову змушуючи тіло випромінювати слабке світло. Пильно стежачи за енергетичними каналами, Хондзюнь одразу ж відвів П’ятибпрвне Священне Світло назад.
Хондзюнь напружено зосередився, але саме в цей момент позаду пролунав голос.
– Ова! Лі джанґ-ши! Що це ти робиш?
Судовий чиновник й інший державний службовець дивилися на юнака, що сидів перед напівоголеним Лі Дзіньлоном, простягнувши руку і щільно притиснувши її до його грудей, не відпускаючи.
Хондзюнь миттєво прибрав руку, але в останню мить він відчув це! У меридіанах Лі Дзіньлона зачаїлась слабка зернина енергії!
Лі Дзіньлон почервонів до самих вух і сердито відштовхнув Хондзюня за спину, швидко натягуючи одяг. Він виглядав украй розгубленим, але не смів нічого сказати. Схрестивши руки перед собою, він урочисто вклонився і, зберігаючи гідність, промовив:
– Заступнику начальника Хване, заходьте, випийте чаю.
Хондзюнь був у нестямі від радості. Він знайшов це! Справді знайшов! Чудово! Нарешті він зможе виправити створену ним проблему! Щойно він почав радісно стрибати по двору, як Лі Дзіньлон сердито урвав його:
– Кон Хондзюню!
Хондзюнь поспіхом повторив за Лі Дзіньлоном, вклоняючись. Гість і справді був заступником начальника Судового Відділу, разом з державним службовцем вони обидва дивилися на Хондзюня так, наче той був повним дурнем.
– Встаньте, – сказав Хван Йон. – Це справа, яку Судове управління передає вам. Міністр Ян наказав: якщо є випадки, де Судовому управлінню немає потреби втручатися, ми повинні пересилати їх вам. Надалі всі документи доставлятиме архіваріус Лянь, Лянь Хао, який також відповідатиме за зв’язок із вашим Відділом Екзорцизму. Сьогодні, з моменту його заснування, і Його Величність, і канцлер Ян покладають на вас великі надії. Тож працюйте старанно на благо держави.
Лі Дзіньлон кивнув, після чого провів Хван Йона і Лянь Хао до дверей. Ті ще не встигли відійти далеко, як із-за стіни пролунали гучні насмішки.
– Посеред білого дня, прямо у власному відомстві, що це намагався зробити Лі Дзіньлон? Вигадує собі якісь штуки, хахахаха…
Лі Дзіньлон:
– …
